Візуалізації тілесності у комп’ютерних іграх як індикатори етнічних ідентичностей та засоби їх конструювання вступ



Сторінка6/8
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

ГРА №6

Зміст. Дійство відбувається у Нідерландах у місті Албрассерваард. Увагу гравця зосереджено на перипетіях життя гурту «мисливців за скарбами», серед яких знаходиться Джек із відомої казки «Джек та бобове стебло» та його дівчина Емма із Червоних Шапочок. Їх відносини рівні лише у пошуку справедливості, оскільки Джек – борець з багатіями із бідної родини, спритний крадій, вже ошукавший власників майна з усіх відомих казково-віртуальних країн, а Емма – бувша заможна панянка, яка покинула свою родину та відправилася на своєрідну війну з колись подібними собі. Єдине зі спадку, що Емма забрала з собою – це чарівні боби, з допомогою яких вся компанія шукачів багатств одного разу дістається до раптово зависшого над Нідерландами Небесного королівства (як вияляється під кінець гри, ці боби дійшли до Емми через те, що насправді вона була рідною донькою короля цього Небесного королівства). Опинившись на дивному величезному летючому острові (що являє собою супердосконалий технічний винахід, забудований палацами з обширними угіддями), банда Джека та Емми приступає до грабіжки, однак королівство охоронялося трьома спритними у протистоянні принцами, названими синами короля: один був найсильнішим воїном на землі; другий – найобізнанішим вченим, захопленим совами та астрономією; третій – гедоністом, як і король, і досконалим перевтілювачем у будь-яку подобу (він був найулюбленішим названим сином короля, з яким останній любив спускатися на землю та подорожувати між простого народу, прикидаючись у парі звичайними майстрами). Завершилася ця зустріч тим, що Джек втік і обрубав стебло чарівного боба, перелякавшись, що принци послідують на землю, а всі інші потрапляють в полон. Товарищі Джека померли у в’язниці, а Еммі розкрили її істинне походження і залишили її у королівстві. Батько Елізи і король цього острову, ставши колись жертвою злих чар, за все своє життя був одержимий двома ідеями: накопиченням дорогоцінностей (через що його покинула дружина разом із маленькою донькою) та очищенням Землі від людей, тому що вони недосконалі і підвладні гріхам (після смерті своєї дружини, через хибну інформацію про її останнє бажання, що «переповіла» таємнича зла чарівниця, яка також привела до короля в услужіння трьох незвичайних принців і подарувала засіб для знищення світу – зачарований уламок боліду). Тому літаюче королівство починає на території Нідерландів обстріл палаючими метеоритами, що повинен зупинити викликаний детектив, знову виростивши чарівне бобове стебло та заручившись підтримкою Джека, наразі міцно прикладаючогося до пляшки та депресуючого з приводу втрати товаришів і дівчини. Єдиний вихід із ситуації – знищення (підривання) летючого острову разом із королем та принцами, це рятує всі Нідерланди та ненадовго возз’єднує Джека із Еммою, яка врешті-решт вирішує повернутися до Сестринства Червоних Шапочок.

Інтерпретація 1. Головні герої шостої серії Джек та Емма разом із компанією товаришів очевидно нагадують принаймні два нідерландських історичних типажі:

- «бунтуючих жебраків» із простонароддя та дворянства (нідерландські повстанці-гьози, які воювали проти іспанського правління: повстання почали нідерландські дворяни після слів іспанців з держради «нема чого боятися таких злиденних» – вони одягалися у попелясто-сірий одяг жебруючих ченців і носили особливий значок із зображенням двох простягнутих до суми рук; за ними назву «гьози», що з нідерландської означає «жебраки», перебрали народні партизани і стали лісними гьозами та морськими гьозами);



- сквотерів (ініціативні групи молоді, які у 70-80-х рр. ХХ ст. «боролися за справедливість» і самовільно захоплювали житло, що пустувало, оскільки грошей на купівлю будинків у молоді не було, а пустого житла тоді вистачало – противлячись здаванню його під найм як «спекуляції», сквотери займали офісні приміщення, квартири, магазини, склади, взагалі будь-які споруди, якщо ті простоювали порожніми протягом декількох днів, і заспокоїлись вони тільки тоді, коли влада погодилися відремонтувати свавільно зайняті приміщення за свій рахунок та з метою подальшого заселення).

Також до образу житла Джека, в котрому він зберігає усе що накрав по казково-віртуальних країнах (з попередніх серій гри), припасовано одну із типових рис нідерландської культури – «мішанину» з запозичень: «Коли справа стосується культури, голландці нагадують сорок, які своїми очима-намистинками стежать за всілякими течіями в культурі околишніх народів і тягнуть до себе блискучу, що стала хоч скільки-небудь модною, штучку. Вони не стільки розвивають власну культуру, скільки ненаситно висмоктують соки з чужих… Нідерланди – це гігантська губка, що вбирає в себе всі культурні віяння. Книжкові полиці в будинку у голландців забиті томами англійських, німецьких, американських і французьких авторів, часто мовою оригіналу. Рецензії на іноземні книги з'являються у пресі задовго до того, як у світ виходять їх переклади. Мелодії з усіх куточків земної кулі, що мчать з колонок музичних центрів (до речі, Нідерланди мало не лідирують за кількістю CD-центрів на душу населення), чутні всюди. У театрах, коли там йдуть п'єси німецьких і англійських драматургів, немає жодного вільного місця, а на іспанські та італійські кінофільми народ валить юрбами. Навіть те, що здавна асоціювалося з Нідерландами, на перевірку виявляється не місцевого або не тільки місцевого походження. Черевики на дерев'яній підошві носять не тільки в Голландії, але й у Фінляндії. Фаянс – всього лише підробка під китайський фарфор, а тюльпани завезені з Туреччини... Вірні своїй купецькій натурі, голландці як ніхто вміють отримувати прибуток з культурних продуктів інших народів. Королівський симфонічний оркестр Нідерландів, вже давно зарахований до найбільш віртуозних колективів світу, особливо славетний бездоганним виконанням творів австрійського композитора Густава Малера. Голландці безсоромно привласнюють собі чужі таланти, використовуючи їх для власних потреб. Так, на межі тисячоліть диригентом симфонічного оркестру був італієць, директором музею Ван Гога – шотландець, національною балетною трупою керував канадець, а оперою – здобувший освіту в Англії син француза та ліванки» [Эти странные голландцы: Культура]. До образу ж самого Джека приміряно одну з найбільш хвилюючих управління Нідерландів проблему – алкоголізм, з приводу якого у країні забили на сполох ще з початку ХХІ ст.: на 2000 р. 9% населення були серйозно залежними, а ще 25% регулярно випивало, причому стосувалося це в рівній мірі чоловіків із жінками та дорослих із підлітками (85% 16-літніх були не за віком активними споживачами алкогольних напоїв різної міцності)20 21; статистичні дані за 2012 р. констатували ще й поширення лудоманії, тобто пристрасті до азартних ігор, що за силою прирівняна до залежності від алкоголю та наркотиків22; а статистичні дані за 2013 р. продемонстрували, що виділені на профілактику алкоголізму мільйони гульденів щось не дуже допомогли – більш того, державні витрати тільки зросли, бо продовжується зростання кількості підлітків, звертаючихся у наркологічні диспансери та у лікарні для проходження лікування від сильних алкогольних отруєнь23. Враховуючи символіку простору, на котрому загострюється проблема (це рівна сільська місцевість, що за символ-драмою відповідає образу луки – простору раннього дитинства та нових починань), та вирощений на ньому і використаний з метою збагачення чарівний засіб (біб як символ чоловічої фалічної сили, плодючості й багатства – див.: [Бобы]), ми можемо зробити такий висновок: проблема алкоголізму (як і інші проблеми у Нідерландах, пов’язані із захопленням станами зміненої свідомості) розгортається, по-перше, через нестачу уваги батьків – як влучно та афористично висловилися Л. Бауке і К. Уайт у своєму документально-прозовому творі «Нелетючі голандці» (див.: [Бауке, Уайт, 2002]), нідерландські діти зростають у сім’ях «схиблених на свободі матерів і зосереджених на наживі батьків», – і, по-друге, через концентрацію на примноженні достатку, до чого діти звикають змалку, оскільки спостерігають та наслідують зосередженість батьків, а ця зосередженість, в свою чергу, має місце через те, що біля третини їх заробітньої плати йде на сплату податків, а більшість решти грошей – на страхування, сплату за житло, у пенсійний фонд та на виплати банку. Ця багатошарова комплексна проблема (алкоголізм + жадоба + схибленість на свободі) торкається сіх, однак у ввідному ролику гри свідком початку її загострення стає селянська дівчинка-підліток на луці, а отже, основний тягар проблеми все-таки знаходиться на підростаючому новому поколінні нідерландців, більшість з яких дійсно проживає у селах (і не соромиться про це говорити) – що, в принципі, і співпадає з наведеними вище даними:
Продовжуючи рухатися за «бобовим шляхом» розвитку подій, ми помічаємо, що, окрім звичних «крадіжок заради справедливості», одного разу всім «мисливцям за скарбами» (а Джеку двічі) випадає можливість здійснити подорож до самого неба, котру вони використовують заради збагачення та під час якої зустрічаються із чотирма навіженими персонажами, кожен із яких має свою «професію» – один після гонитви за золотом працює над знищенням світу, другий прикидається не тим, ким є насправді, виманюючи у інших людей корисні речі, третій конструює вражаючу масштабами та можливостями техніку, четвертий воює та оберігає королівство:

Щодо символіки цих персонажів ми маємо два припущення:

1) з огляду на те, що фігура короля та підпорядкованих йому принців спроектована у небо, традиційний простір вищих сил, цілком можливо, що король – це уособлення Бога, сприйнятого крізь призму вад священнослужителів: відомої жадібності середньовічних церковників щодо накопичення земель і багатств та постійних погроз віруючим Божою карою, якщо вони не прислухалися до служителів церкви – сучасним Нідерландам через їх суперлібералізм також багато хто із духовних отців пророкує «долю Содому та Гоморри»24 (загалом, у цьому контексті здійснений нідерландськими шукачами багатств «виклик небу» не уявляється чимось екстраординарним – серед реальних жителів країни побутує приказка «Землю створив Бог, а Голландію – голландці», оскільки ними самими було прикладено чимало зусиль щодо осушування територій та розвитку наукової думки, в той час як здійснена на релігійних засадах «пілларизація» земель більше розчарувала нідерландців у релігіях як духовних засобах досягнення плодотворного консенсусу, що вилилося у зростання кількості атеїстів); три принци, відповідно – три впливові релігії Нідерландів, що, незважаючи на переважаючий сьогодні серед жителів країни атеїзм (за різними даними – від 42 до 47%), сконцентрувалися у історичних областях або були привнесені зовні потоками мігрантів:

- це католицизм (південь Нідерландів, іспанський духовний спадок), що з його центрацією в питаннях віри, моралі, дисципліни та управління навколо фігури Папи та рішень Всесвітніх Соборів найбільш відповідає образу «мінливого» принца-гедоніста, оскільки, як нам відомо з історії, ідеологічна ідентичність Пап та Ватикану «коливалася», змінювалася та перезмінювалася у власних інтересах та під «політичним вітром» незлічиму кількість разів, а щодо проявів свого гедонізму католицькими церковними служителями вже написано та відзнято багато документальних матеріалів;

- це кальвінізм (північ Нідерландів, спадок женевських проповідників), котрому пасує образ принца-вченого з його любов’ю до природничих наук, адже, з точки зору кальвіністів, першопочатковим одкровенням Бога була природа: «Бог дав нам дві книги, два одкровення про Себе: книгу природи і Книгу Святого Письма. Хоча ці одкровення нерівноцінні, визнання природи і Писання як одкровення Божого є важливим початком кальвінізму. Під книгою природи кальвініст розуміє щось більше, ніж просто природні плоди творіння Божого, будь то мінерали, флора, фауна або люди. Ці природні об'єкти не тільки створені Богом, але Він так само направляє їх рух в історії. Тому історія – як природна, так і людська – відкриває нам багато істин про Бога і являє Його вказівний перст. Говорячи про природу та історію, ми включаємо в це коло людину… Задум Божий НЕ зведений в якусь абстрактну систему, але втілений у природі. Бог бажає, щоб Його творіння осягало ці думки, виявляло їх єдність і гармонію, їх сутнісну природу і призначення. Звідси видно, наскільки широким поглядом на життя повинен володіти кальвініст. Він бачить свій обов'язок у дослідженні всього процесу життя і повинен розвинути ці приховані ідеї, звести їх для себе в гармонійне, ясне ціле і знайти їм застосування в Ім'я Боже. Природа і все життя в цілому стають тим священним полем, де він повинен служити Богові» [Митер];

- це іслам («подарунок» іммігрантів із Азії та Африки, котрий зараз шукає у Нідерландах і своє політичне «місце під сонцем»), втіленій у образі принца-воїна та захисника з величезним мечем (див. повне зображення далі по тексту у частині про схеми тіла) – якому, як не цьому, принцу відобразити духовну сутність релігійно-політичної організації, що розбудовують на вічних так званих «рядках меча»25 у Корані: «Фактично, грунтуючись на рядках меча, на численних інших рядках Корану, а також на усних висловлюваннях Мухаммеда, офіційна влада, шейхи, муфтії, імами і все мусульманське співтовариство в цілому протягом століть прийшло до єдиної думки, що іслам повинен знаходитися в стані постійної війни з немусульманським світом до повного придушення... Зіставляючи рядки Корану, що говорять про насильство, з аналогічними витягами із Старого Завіту, можна відзначити, що Коран абсолютно чітко використовує мову, котра, переходячи межі часу і простору, закликає віруючих переслідувати і вбивати невіруючих в даний час не менше, ніж у минулі часи. Бог велів євреям вбивати хітітян, аморітян, народи Канаан, Перізіт, Хівіт та Іебузіт – тобто певних людей в певний відрізок часу. Бог ніколи не дає євреям веління, не обмежені часом, він не велить нащадкам євреїв вбивати. З іншого боку, хоча вороги ісламу, так само як і вороги євреїв, були історичним фактом (тобто християнська Візантія і зороастрійська Персія), Коран рідко вказує специфічні назви. Замість цього мусульманам велять боротися з «людьми книги» (християнами і євреями) – «до того часу, поки вони не змиряться» і «вбивати іновірців де б ти їх не знайшов». Два союзних слова в арабській мові «до тих пір поки» (хата) і «де б не» (хаітху) демонструють вічний і повсюдний характер цих наказів: все ще є «люди книги», яких треба «остаточно втихомирити» (особливо в Америці , Європі та Ізраїлі), а також «ідолопоклонники», яких треба вбивати «де б то не було» (особливо в Азії та Африці в районі Сахари)» [Raymond, 2009];

2) також навіжений персонаж-король може бути уособленням конкретної людської історичної постаті, а саме іспанського короля Філіппа II із авторитарно-бюрократичним стилем правління та владними претензіями на Нідерланди, за часів якого і відбувалося повстання гьозів – в такому випадку три принци, найймовірніше, символізують три основні сили (що включали лише небагатьох «обраних» через побоювання Філіппа впасти у залежність від радників), на котрі він опирався:

- це представники вищої іспанської аристократії та гранди (зокрема, герцог Альба), яких Філіп залучав у центральні органи управління для вирішення зовнішньополітичних і військових питань та покладав обов'язки віце-королів і послів при європейських дворах (своєрідні принци-гедоністи, найбільш наближені до короля, із дипломатичною «мінливістю», тобто виверткістю);

- це вчені (часто із духовним званням), які отримали освіту в провідних університетах та коледжах Кастилії і були головними помічниками Філіппа у Іспанії (очевидно, що їх збірний образ в такому разі – осідлий та прихильний до сов як символів мудрості принц-вчений, який власне і змайстрував для короля летючий острів);

- це воїни (постійна армія та найманці), які брали участь у іспансько-нідерладському військовому протистоянні (відповідно, пов’язані з образом принца-воїна).



Також у небо спроектовано жіночий образ Емми, що за способом життя є накладенням взаємовиключеностей: вона і принцеса, і войовнича захисниця людей Червона Шапочка, і охоча до наживи розбійниця, і знов принцеса (тільки вже не просто, а «небесна»), і знов Червона Шапочка. Так само, як і у випадку із французьким жіночим Орденом, ми, вочевидь, маємо справу із символізованим способом життя нідерландських феміністок, які дійсно усіляко демонструють свою «піднесеність» як жінок, не можуть зупинитися у процесі ініціативного «змінотворення» та при цьому всьому потребують управлінського «батьківського» захисту – ще раз звернемося до подорожніх спостережень, що занотували та люб’язно відкрили широкому колу читачів Л. Бауке та К. Уайт: «Звільнення жінки – мабуть, найбільш яскравий приклад «національних пристрастей»; в боротьбі за свободу слабка стать використовує всі можливі способи поліпшити своє становище в суспільстві. Щорічно голландський уряд з легкістю віддає феміністкам 12-13 мільйонів гульденів на «дослідження». Сучасні голландські фрау настільки фанатично шанують особливості своєї статури, що піднесли жіночу стать на вершину світобудови. Вони, в першу чергу, ЖІНКИ і лише потім – люди, людські особини та ін. У фрау є свої власні кафе, книги, журнали, газети, театри, туристичні агентства, об'єднання і, зрозуміло, медичні центри. За допомогою засобів масової інформації фрау можуть створювати (і безперервно це роблять) різні ініціативні групи, що несуть радикальні зміни в життя суспільства і змінюють його закони. Це стосується не тільки контролю над народжуваністю, але відноситься також і до абортів, розлучень, одностатевої любові і проблемам рівності (шляхом придушення). Боротьба жінок за незалежність – типовий і класичний приклад манії, що найшла на сучасне голландське суспільство. Войовниці-голландки ладні влаштовувати демонстрації з приводу, що людям розсудливим видалися би нікчемним. Узявши телефонний довідник Амстердаму за 1990 р., можна знайти не менше тридцяти рубрик, присвячених проблемам жінок... Незважаючи на суфражистський дух кампаній, голландські фрау, які борються за свободу, цілком і повністю розраховують на підтримку уряду. Наприклад, група підтримки досліджень зі звільнення жінок щорічно запрошує з бюджету 6 мільйонів гульденів на вивчення жіночого питання, а організація «Жінки в управлінській діяльності», створена для поліпшення становища працюючих і прагнучих до кар'єри жінок, – понад 7 мільйонів» [Бауке, Уайт, 2002]. На відміну від вирішення проблеми із Небесним королівством, що полягає у обезціненні або збірного образу вищих сил (Бог за зразком Старого Заповіту та наслідуючі його пожадливі консервативні церковники, які ще представлені у географічному «Біблійному поясі Нідерландів», мінливий католицизм, «безумовно-передвизначений» кальвінізм, войовничий іслам), або образу авторитарного управлінця «із минулого», проблема із нідерландським «схибленим на свободі» фемінізмом і не розглядається як така, що потребує вирішення.

Інтерпретація 2. У цьому, ймовірно, виражалася і виражається двоїстість голандського національного характеру та його суперечливість. З одного боку, це були і є пуритани до "мозку кісток", які «витрачали менше, ніж заробляли». Один з найвидатніших голандських культурологів Й.Хейзинга пише, що «в 1676 році Паллавічіно, папський нунцій в Кельні, відвідав країну (мається на увазі Голандію) і був вражений тим, що повсюдно за межами Гааги сяє стара простота в манерах, одязі і меблях» [Huizinga, 1968, р.62]. Якщо ж розглядати ідентичність типового голандця під іншим кутом зору, то її вічним потягом до подорожей в далекі країни та першочерговим мотивом цих подорожей було розширення торговельних зв'язків, відкриття і дослідження нових земель, утворення колоній, сприяння створенню атмосфери, в якій неможливо було не піддатися впливам всього іноземного та екзотичного. Ще одним джерелом впливу стало близьке сусідство з Францією, Італією і Фландрією, яке прищеплювало витонченість і смак до вишуканості.

Британський історик і мистецтвознавець Симон Шама у своєму дослідженні «The embarrassment of riches: an interpretation of Dutch culture in the Golden Age» відзначав цей потяг до розкошів: «. це не була, згідно з історичним кліше, культура, яка суворо обмежувала задоволення. Насправді здається правдоподібним, що ринок декоративно-прикладного мистецтва був розвинений в Голландії набагато більше, ніж де-небудь в Європі середини XVII століття. Хоча венеціанські дзеркала, турецькі килими, перський шовк і японські лаковані вироби дійсно реекспортували з інших країн, місцевий ринок також був життєрадісним за характером, особливо в другій половині століття. Безсумнівно, потреба проникала за межі багатющої еліти, тому вправні майстерні в Амстердамі звернулися до імітацій, особливо дзеркал і лакових шкатулок, виготовлених за більш низькою ціною» [цит.згідно: Huizinga, 1968, р.62-63]. Культурно-релігійна мозаїчність зумовлює ключову рису голандського національного характеру - толерантність до девіацій. Голандці цілком толерантно ставляться до повій, які демонструють свої принади на розі вулиць; до гомосексуалів, наркоманів та химерних звичок іммігрантів і біженців з усього світу. Тут наркоманам, які вживають героїн, безкоштовно роздають шприци, а дівчаткам-підліткам, на їх прохання, роблять аборти. Місцевих жителів не хвилює навіть те, що їхню державу повсюдно і затято іменують Голандією (хоча Голандія - це всього-на-всього одна з провінцій в Нідерландах). Зворотнім боком цієї схильності до майже ексгібіціоністської прозорості стає приватизм. Повага до права людини жити своїм власним життям є притаманною ідентичності голандців. Їхні вчинки визначає внутрішнє відчуття міри, розуміння того, наскільки далеко вони можуть дозволити собі зайти, чи не втручаючись в межі чужого приватного життя і не зневажаючи особистої свободи. Життя в цих межах, проходить майже як в прозорій клітці, куди дивитися можна, але заходити заборонено.



ГРА №7

Зміст. Дійство розгортається у країні з минулого – Чехословаччині – на горі Снєжка (чи біля неї). Гравець переноситься у забуте королівство Флоралія, сховане у горах разом із високою баштою, в якій живуть дві принцеси: Рапунцель та Белладонна. Принцеси – звідні сестри за батьком, обидві по-своєму обдаровані богинею Флорою і представляють дві протилежності: Рапунцель має надзвичайну доброту, чарівне волосся із цілющою силою і голос, що надихає усе живе на розквіт; Белладонна ж має негативний дар вбивати людину лише одним дотиком до неї, через що, на противагу класичному сюжету казки «Рапунцель», ізольованою в неприступній башті з дитинства була саме Белладонна – Рапунцель лише навідувалася у її височінь до самотньої дівчинки, щоб пограти та поспілкуватися з нею, оскільки тільки Рапунцель була стійкою до смертоносних чар Белладонни. Дівчата дорослішали, і Рапунцель очікувала прибуття судженого їй прекрасного принца, а Белладонна постійно займалася високотехнологічними експериментами із генами рослин, створюючи нові й нові генно-модифіковані зразки, та заздрила Рапунцель через те, що ніколи не могла мати сама. Тож врешті-решт Белладонна підкорює податливу Рапунцель, вдягнувши їй на голову зачарований вінок, і залучає силу її голосу до оживлення свого нового генетично-модифікованого винаходу –швидкорослих заростей квітучої белладонни із отруйним пилком, котра під час чарівного співу Рапунцель розквітає ще більше та отруює повітря у всій країні. Детектив покликаний запобігти широкому розповсюдженню отрути та розібратися, треба чи не треба і можна чи не можна розлучати сестер, оскільки в Чехословаччину якраз нарешті прибуває і принц Росс із своєю рідною сестрою Сніговою Королевою із Швейцарії, бажаючи укласти шлюб із Рапунцель. Вперше розвиток подій гравцю-«детективу» запропоновано обрати самостійно із трьох варіантів: 1) Рапунцель залишається стримувати своїми посиленими добрими чарами зло, що йде від Белладонни, і вони вдвох впадають у сон біля підніжжя Снєжки, а принц Росс, поважаючи вибір своєї судженої, залишається їх оберігати; 2) принц Росс та Рапунцель утворюють пару після ослаблення злих чар та смерті ослабленої Белладонни (її невільного самостійного падіння з гори через втрату координації); 3) принц Росс знищує головний генно-модифікований витвір Белладонни, що заодно і послаблює сили самої Белладонни, однак їй дарують життя і відсилають подалі від Рапунцель «на виправлення».

Інтерпретація 1. Події у грі, очевидно, переносять нас у символічно відтворений часопростір розпаду Чехословаччини, де кожному гравцю пропонується віртуально виразити самостійне рішення з приводу долі, що мала спіткати ці країни на у 90-х рр. ХХ ст. – недарма у грі і дві головні героїні: за усіма ознаками образ Белладонни співпадає із тодішнім образом Чехії – країна, більш розвинена і науково, і технологічно, і політично, і економічно, і на цих підставах вона відігравала роль лідера у об’єднанні (це неофіційне лідерство було визнане як всередині, так і зовні політичного союзу двох країн); в той час як Словакія – країна, більш обдарована природними ресурсами, але набагато менш розвинена, аграрна та з високим рівнем безробіття, на котру була «перекинута» важка промисловість, тож громадяни котрої радо користувалися можливістю працювати на території Чехії. Однак Чехія, по-перше, болюче переживає своє «ув'язнення в башті» (тобто відлучення від Західної Європи після Другої світової війни), по-друге, аналогічно не хоче миритися із втратою ролі ініціатора та лідера у союзі із Словакією після «оксамитного розлучення» та й взагалі із втратою Словакії, що не схотіла йти схожим політичним курсом на «повернення статусу споконвічно європейської країни», а неквапливо роздумувала про свої можливі вигоди від ЄС, НАТО та Росії та про статус «посередника між Заходом і Сходом». Але ми маємо пам’ятати, що мова йде не просто про країни, а про конкретну соціальну верству, адже «роздумували» та приймали заходи не країни, а їх тодішнє керівництво, тобто управлінці Чехії та Словакії. Таким чином, що здійснює незадоволене управління Чехії? Воно «покладає чарівний вінок на голову» управлінню Словакії, тобто нашвидкуруч сплітає та вербалізовано (у текстах політичних промов) покладає на нього бажані та привабливі для очей чехів(!) моральні зобов’язання (адже зона голови – це символічна зона надцензури, Супер-Его, і все, що знаходиться на найвищій частині людського тіла, містить «закодовану» інформацію про моральні ідеали людини); далі управління Чехії примушує посилено працювати більш потужний пропагандистський витвір – «генно-модифіковану квітучу белладонну», що, згідно до негативного аспекту її символіки, означає джерело небезпечних ілюзій (неправильне та надмірне вживання частин цієї рослини у кращому випадку викликає не смерть, а галюцинації та марення – людина у викликаному белладонною зміненому стані свідомості бачить, чує і відчуває те, чого насправді немає, неправильно сприймає обстановку, події, поведінку оточуючих, однією з характерних ілюзій є відчуття «польоту»). Пропаганда зі створення ілюзій для громадян обох країн збільшує радіус та силу ураження одночасно із голосом управління Словакії, адже, згідно до низки символічних дій у грі, отруйний пилок розлітається по всій Чехословаччині під спів Рапунцель:

У реальному житті це мало місце за використання чеськими політиками будь-якого приводу «причепитися до слів» та до вчинків політиків словацьких, результатом чого був вербальний потік звинувачень у бік не лише словацьких управлінців, а й усього словацького народу, що буквально «отруювало» атмосферу у обох країнах – більшість чехів піддавалися приємній «ілюзії польоту», тобто самозвеличення у своїх очах (скільки всього вони зробили для відсталих словаків), а словаки, в свою чергу, відповідали новою порцією націоналізму: «Ось як висловився щодо словацького питання в рамках Чехословаччини колишній міністр культури ЧР Павло Тігрід у своєму виступі 4 жовтня 1998 р. у зв'язку з парламентськими виборами у Словаччині: «Вже шість років під гаслом: невдячні. В час першої республіки ми двадцять років робили все, що в наших силах – від освіти до промисловості, – щоб словаки вперше могли жити як повноправна нація в демократичній державі, а вони нас, невдячні, за першої ж небезпеки, після вторгнення нацистів у березні 1939 р. віроломно покинули. Після війни, в якій вони воювали не на тому боці, ми дали їм, братам словацьким, новий шанс з низкою специфічних національних прав; ми повторили цей фокус в розширеному варіанті після падіння тоталітаризму лише потім, щоб через три роки вони знову повернулися до нас спиною і ще запалили вогнища на словацьких пагорбах на честь полум'яного святкування цього віроломства. І тепер стало вже звичним, що ми, чехи, зі значною часткою зловтіхи говорили: хотіли незалежності, так маєте її у власному соку, от і смажтеся в ній!». Схожих поглядів на взаємини зі словаками дотримувалася більшість чехів. Ця обставина стала причиною пильної уваги до економічного розвитку і політичного курсу Словаччини та різких коментарів з боку Чехії. Жорстка критика зовнішньо- і внутрішньополітичного курсу Словаччини з боку Чехії, спроби чинити тиск на Словаччину, а також постійне прагнення підкреслити власні переваги на тлі сусідських недоліків викликали тільки роздратування у Словаччині» [Сорокина, 2005]. Взаємне полегшення стало можливим лише за приходу до влади у обох країнах політиків, які не мали безпосереднього відношення до «оксамитного розлучення» (котре виявилося не таким вже й оксамитовим), та за втручання представників Європейського Союзу, після чого Чехія знову мусила виявити ініціативу, однак вже у поступках в конфліктах після поділу колись сумісної власності (зокрема, багаторічне розділення федерального банку Чехословаччини та «розпилювання» Бойницького вівтаря) та ускладнень із «надстандартними» двосторонніми відносинами (щодо збереження чеських позицій на словацькому ринку і взаємної трудової зайнятості громадян). Варіанти завершення гри, у сутності, центровані на тому ж самому – прибуття зовнішніх посередників для врегулювання взаємин між Белладонною і Рапунцель (детектив та «делегація» із віртуальної Швейцарії, з якою, доречі, у сучасної Словакії дійсно наявні двосторонні договори26), пошук засобів різної міри радикальності для посилення позиції Рапунцель (Словакія) та послаблення позиції Белладонни (Чехія), причому простір загострення та вирішення проблеми якраз символічно стосується ціледосягнення сторін (гори + палац Белладонни у вигляді великої башти як тло чеської уявної грандіозності у цьому просторі), а самі проблеми добре усвідомлені (символічний час доби – день). Звісно, для тих, хто бажав би, щоб Чехія та Словаччина разом «почали усе спочатку» (символічний «спуск» обох принцес до підніжжя гори та «засинання» для зовнішнього втручання – все ж таки, у них є «спільний батько» як уособлення духовної культурно-історичної спільності), існує віртуальний перший варіант.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал