Виступ учнів ситуації в родині



Скачати 158.87 Kb.
Дата конвертації04.01.2017
Розмір158.87 Kb.
Виступ учнів – ситуації в родині.

  Родина зі сформованими в ній батьківськими настановами істотно впливає на становлення та розвиток психіки дитини. Сім’я є персональним середовищем розвитку особистості дитини, гарантом безпеки у процесі взаємодії із зовнішнім світом. Система родинних стосунків дає дитині відчуття захищеності та водночас стимулює і спрямовує її розвиток. Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї. “Всі ми родом з дитинства”, “Все – і хороше, і погане – людина одержує в сім’ї”. Ці педагогічні вислови відомі, напевне, всім. Відтак, зрозуміло, що без радикальної перебудови традиційного сімейного виховання, не слід очікувати серйозних успіхів у сфері становлення повноцінної особистості: самостійної, відповідальної, упевненої у собі, ініціативної, творчої, з чіткими моральними настановами. Ми спробуємо з вами сьогодні знайти правильний шлях у спілкуванні з дітьми.

Мені подобається порівнювати дитину з водою. Це річка весела та стрімка, бурхлива, або ж глибока та повільна. Вона пливе собі, куди їй заманеться, рухається вільно та невимушено. Але рух кожної річки визначає її русло, ті береги, яких ми називаємо “батьками”. Вони, завжди ніби попереду, визначають основне спрямування її руху. Якщо батьки знають, як виховувати дитину, мають свої стійкі ціннісні настанови, розуміють, що є важливим для дитини, — то це береги міцні, надійні. Тоді і річка почувається захищеною та більш впевненою.
Де ви бачили такі береги, які б тиснули на річку чи змушували її плисти в інший бік? Річка пливе вільно у відповідності до своєї природи, але береги дещо скеровують її рух. Річка, яка не має берегів розтікається, поступово перетворюючись на болото. Так і дитина, яка не відчуває підтримки, розумного контролю з боку батьків не має життєвих орієнтирів, чіткого самоусвідомлення своїх справжніх бажань та потреб. Тому часто потрапляє під чужий вплив або тиск оточення.
Діти наслідують своїх батьків, вони ніби віддзеркалюють їхню поведінку, манери спілкування, але, головне, – засвоюють саме ті цінності, ті головні життєві принципи, які сповідують батьки. Тому помиляються ті батьки, які впевнені, що дитина буде робити так, „як я говорю”. Насправді, ж вона буде робити так, „як я роблю”. Тому батькам важливо бути послідовними у думках, переконаннях та діях.”

Спілкування з дитиною проходе на різних інтонаціях і завдяки наступним прикладам спробуємо зробити висновок, яке краще спілкування для дитини. (слайди)

1.А Говорите з жахом: „Залиш! Не чіпай цей молоток! Це чоловіча справа!
В Говорите спокійно та доброзичливо: „О! Я бачу, ти хочеш забити цей цвях. Подивись, молоток треба тримати так, а цвях отак…”
2. А Дитина хоче допомогти Вам скласти пазли. Ви сердитеся, відкидаєте її руки і кажете: „Залиш! Ти їх зіпсуєш! Якщо ти знищиш пазли, я буду змушена за них заплатити!!! Іди робити уроки!”
В Візьміть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені важливо, щоб ти ретельно намилила руки, помила і витерла їх насухо! Потім прийдеш і ми разом складемо пазли. Руки повинні бути чистими, бо ми маємо віддати пазли в ідеальному стані.”
3. А Говорите зі стурбованістю у голосі: „Почни, нарешті, вчити цей вірш. Ти ж знаєш, що ти слабша учениця і потребуєш більше часу на навчання!”
В Скажіть з радістю у голосі: А пам’ятаєш, як у минулому році ти боялася того довгого вірша Тараса Шевченка, але ж вивчила на таку гарну оцінку! Мужності! Вивчиш і зараз!”
4. А Кричите: „Перестань його бити! Ти поводишся, як бандит! Що з тебе виросте!”
В Зловіть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені не подобається, що ти його б’єш! Битися не можна! Скажи брату словами, чого ти хочеш. Я вірю, що ти зможеш захистити себе у гідний спосіб!”
5. А Говорите жалісливим тоном: „Синочку, чому ти такий лінивий! Ти ж такий здібний. Якби ти не був таким лінивим, то міг би добре вчитися. Я справді не знаю, в кого ти такий вдався!”
В Говорите рішуче, але доброзичливим і діловим тоном: „Синочку, ти досить розумний та здібний для того, щоб осягнути це! Я чекаю рішучих змін у школі”.
6. А Говорите незадоволено та з гнівом до дитини, яка не хоче виступати на публіці: „Перестань боятися! Тут нічого боятися та соромитися! Ти вже велика, а поводишся, як мала дитина! Ну давай! Не бійся!”
В Говорите спокійним голосом із розумінням: „Ти боїшся…? Ти напевно трохи засоромилась…? Розповідати вірш на публіці – це дуже складна справа навіть для справжніх акторів… Це називається хвилюванням. Але, напевно, ти скоро переможеш цей страх! Ти переконаєшся…”

Самооцінка дитини завжди залежить від звернень до них дорослих, зокрема батьків. Часто батьки в родинах при звернені до дітей використовують слова. Відомо, що при постійних таких звертаннях у майбутньому дитина до цього звикає і вважає себе такою, а це невпевненість в собі, зниження самооцінки. Я пропоную щоб ви на деякий час опинилися на місці дитини і пояснили свої відчуття: невдаха, неохайний, неуважний; молодець, красуня, розумничка.

Шановні батьки, пам’ятайте, що особистісний простір у сім’ї це головне для дитини.
Доведено, що стиль спілкування батьків з дитиною зумовлюється переважно типом батьківського ставлення. Вибір батьками неадекватного типу (авторитаризм, гіперопіка, гіпопротекція) викривляє процес спілкування, зводить його до виконання лише традиційних “батьківських” функцій. Такий стиль призводить до відчуження, нерозуміння, емоційної дистанції між батьками і дітьми.

Однією з важливих психологічних умов оптимізації батьківсько-дитячих стосунків є впровадження в процес спілкування особистісно орієнтованого підходу, який передбачає розуміння, визнання та прийняття дитини такою, яка вона є; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку її потенційних можливостей, здібностей і обдарувань з урахуванням провідних потреб та інтересів дитини; виховання особистості, котрій притаманні почуття власної гідності й поваги до гідності інших; розкриття та формування загальнолюдських морально-етичних якостей; демократичне ставлення до дитини, співпраця, щирі, відкриті, довірливі стосунки з дитиною в атмосфері сприятливого психологічного клімату.

Проте реалізація означених умов натикається на серйозні перешкоди, пов’язані з низьким рівнем психолого-педагогічних знань батьків, несформованою готовністю до усвідомленого ставлення до дитини, неадекватно обраним стилем спілкування, деконструктивними способами взаємодії, неефективними засобами виховного впливу. Це зумовлює необхідність оволодіння батьками вміннями встановлювати такий тип взаємин, який сприятиме гармонізації стосунків з дитиною та реалізуватиметься в просторі психологічно оптимального спілкування.

Звичайно, що оптимальним є такий процес, який призведе до максимальних результатів за мінімально необхідних зусиль та витрат часу. Отже, оптимізація спілкування – це процес свідомого вибору найкращого варіанту спілкування в конкретних умовах, що передбачає нерозривний зв’язок мети спілкування (обмін інформацією, організація взаємодії, пізнання один одного) та засобів і форм її досягнення (особистісно орієнтоване спілкування).

Констатовано, що психологічно оптимальне спілкування передбачає досягнення певних цілей: встановлення контакту як стану взаємної готовності до усвідомленого розуміння сутності повідомлення й адекватного сприймання і розуміння один одного; побудова на цій основі позитивно-конструктивних стосунків; стимулювання потрібних емоційних переживань, здійснення психологічного впливу. Оптимальне спілкування– це гуманістичне спілкування, що характеризується як діалогічне, довірливе, відкрите, рівноправне, поважливе, адекватно вимогливе, конгруентне (відповідне соціальному досвіду, потребам дитини); бажане, суб’єкт-суб’єктне, що передбачає встановлення позитивних стосунків, які сприяють успішному розв’язанню виховних завдань, призводить до взаємопізнання, взаєморозуміння та взаємоприйняття.

Як відомо, що психологічний клімат родини, взаємовідносини, рівень спілкування впливають на емоційну стабільність чи нестабільність відносин дітей з батьками. Як показують психологічні дослідження школярам властива нестабільність емоцій, їх швидкий перехід від позитивних до негативних та навпаки, часті бурні переживання межують з депресивними станами, байдужістю до всього. Батьки намагаються розвеселити дитину, обіцяють що завгодно, а потім забувають свої обіцянки, а дитина все пам’ятає і чекає обіцяної іграшки, предмету захоплення, солодощі тощо.

Важливо зрозуміти дитину і підтримати її в складній емоційній ситуації. На нашу думку важливим чинником емоційної стабільності дитини в родині є спілкування, яке повинно будуватись на основі довіри, взаємоповаги, вмінні розуміти один одного і допомагати. Спілкування з дитиною може проходити в формі ігрової взаємодії, бесіди під час подорожі, прогулянки, мандрівки тощо. Саме такі обставини спілкування можуть бути найбільш впливові, ефективні, результативні.

Чого хочуть діти від нас? Чого очікують?

Давайте подивимося слайд-шоу, яке підготували для нас наші діти:

(ПЕРЕГЛЯД СЛАЙДІВ)

В сучасній вітчизняній психології розвивається діалогічний підхід до навчання, виховання і психічного розвитку дитини в різні вікові періоди. Діалогічне спілкування розглядається як суб’єкт - суб’єктні відносини, в яких дитина виступає як рівноправний партнер спілкування з своїми індивідуальними та віковими особливостями, а не пригнічена особистість чи маріонетка, яка виконує тільки вказівки та інструкції батьків чи вчителів.

В діалогічному спілкуванні розвивається особистість дитини, її самостійність мислення, вміння самостійного прийняття рішення в певній ситуації взаємодії, емоційна стабільність, врівноваженість. В розвитку емоційної стабільності дитини в родині ми виходили з припущення про те, що емоційна стабільність залежить від стилю спілкування в родині, взаємин, умов виховання.

Дитина, яка в родині отримує підтримку, взаєморозуміння, емоційний комфорт меншу виявляє нахили до репресивності, неадекватного заниження самооцінки та рівня домагань, тривожності та низької соціальної адаптованості.

Якщо ж в родині домінує авторитарний стиль спілкування, дитина обділена увагою, ласкою, турботою, чи ця турбота має занадто контрольовану форму, то дитина відчуває в родині дискомфорт, відчай, непорозуміння, має занижену самооцінку та рівень домагань, високу тривожність та низьку соціальну адаптованість, то це приводить до виникнення емоційної нестабільності, репресивності, втечі з дому.

Так, в повних родинах, де є батько і мати високу самооцінку виявили 12% дітей, середню самооцінку 40% і низьку самооцінку 48% дітей, в той час, як в неповних родинах, де є тільки батько чи мати високу самооцінку виявили лише 8% дітей, середню 24% і низьку 68% дітей молодшого шкільного віку, які вважали себе покинутими, самотніми, впертими, образливими, неслухняними.

Рівень домагань у дітей в повних родинах надто високий виявився у 16%, високий у 12%, помірний у 32%, низький у 36% і надто низький рівень домагань у 4% дітей. В той час, як дітей з неповних родин надто високий рівень домагань у 8% дітей, високий у 8%, помірний 28%, низький у 40% і надто низький у 16%.

Так, бачимо, що у дітей в повних родинах домінує середній рівень самооцінки та рівня домагань, в той час, як у дітей з неповних родин домінує низький рівень самооцінки і домагань. Це надто симптоматично з точки зору аналізу емоційної стабільності дитини в родині.

Проаналізуємо рівень соціальної адаптованості – не адаптованості дитини в родинах. Так, в повних родинах виявлено високу соціальну адаптованість у 60% дітей молодшого шкільного віку, 40% середнього рівня, в той час як в неповних родинах високий рівень соціальної адаптованості виявлено лише у 24% дітей, середній рівень у 36% і низький рівень у 40% дітей.

Домінує високий рівень соціальної дезадаптованості у 40% дітей, що є показником емоційної нестабільності, тривожності, емоційних переживань з боку дітей по відношенню до батьків в родинах.

Аналіз результатів показав, що існують певні взаємозв’язки між рівнями самооцінки, домагань, тривожності, депресивності та соціальної адаптації чи дезадаптації.

Діагностичне обстеження показує, що важливим чинником у розвитку емоційної стабільності дитини в родині, її врівноваженості, комфортності взаємин з батьками є діалогічне спілкування батьків з дітьми, коли дитина розглядається не як об’єкт впливу, а як рівноправний суб’єкт спілкування, як автономна, самостійна особистість зі своїми віковими та індивідуальними особливостями, з своїми думками, переживаннями, з своєю самооцінкою, рівнем домагань, оцінкою своїх батьків і їх особливості.

Батьки частіше діють у стосунках з дитиною залежно від ситуації, демонструючи суперечливе ставлення до неї, використовують такі способи взаємодії, котрі, на їх думку, швидше призводять до потрібного результату, не вважаючи за доцільне використовувати більш ефективне спілкування та конструктивні способи взаємодії. Значна частина батьків (40,00%) у процесі спілкування з дітьми використовує неефективні засоби спілкування (авторитарно-монологічний стиль, Ти – повідомлення, маніпулятивне слухання), не усвідомлюючи впливу обраного стилю спілкування на розвиток особистісних рис дитини, не виявляє поваги, терпимості, уваги до дитини; вони емоційно дистанційовані від неї, схильні до нав’язування власних думок, обмежують ініціативність дитини, ставляться до неї як до об’єкта взаємодії.  

Визначено, що основне порушення в стосунках “батьки – дитина” – неадекватні батьківська позиція та стиль спілкування. До причин неефективного батьківського ставлення можна віднести ригідні стереотипи виховання, неусвідомлення власного ставлення до дитини, відсутність єдиних вимог до неї з боку батьків, неправильну оцінку дитини, незнання психологічних особливостей власної дитини, низький культурний, освітній і психолого-педагогічний рівень батьків, порушення психологічного клімату сім’ї, особистісні проблеми та особливості батьків, використання авторитарно-монологічного стилю спілкування, відсутність здатності бачити власні неадекватні поведінкові стереотипи тощо.

Встановлено розбіжність між усвідомленим вибором найбільш адекватної батьківської позиції та реальним типом батьківського ставлення. Більшість батьків за результатами опитування визначала перевагу позитивної в усіх типах батьківського ставлення складової “соціальна бажаність” (70,00%). У той же час більше ніж у половини цих батьків існує проблема прийняття дитини такою, яка вона є, тобто в побудові стосунків з дітьми вони використовують інші типи батьківського ставлення. В умовах сучасного соціуму України традиційне ставлення до дитини поєднується з бажанням батьків якомога більше “підготувати” своїх дітей до досягнень соціального успіху. Таке поєднання посилює феномен неприйняття власної дитини такою, як вона є, на вимогу про те, якою вона має бути в сучасному суспільстві. При цьому природна близькість батьків з дітьми поступається пресингу необхідності. Наявність цих проблем вказує на необхідність психологічної допомоги сім’ї в опануванні методів індивідуального й особистісно орієнтованого підходу у вихованні, вмінні визнавати кожну дитину особистістю, поважати її і надавати необхідну допомогу.

Водночас усі батьки усвідомлено визнають пріоритетними такі цінності як „здоров’я”, „щасливе сімейне життя”. Це вказує на неузгодженість реальної позиції батьків у взаємодії зі своїми дітьми та цінностями, що обираються як бажані на рівні усвідомлення. Тільки в однієї особи (2,00%) зроблено вибір цінності „мир та щастя інших”. З переліку інструментальних цінностей по дві особи (4,00%) з кожної групи визначили як важливі „чуйність”, „турбота” та „чесність”. „Терпимість до думок інших” як цінність зовсім не була визначена. Відсутність цінностей „чуйність”, „терпимість”, „щастя інших”, „упевненість у собі”, „чесність”, „турбота” свідчать про те, що в сучасній український сім’ї відбувається занепад духовних та гуманістичних засад. Для переважної більшості батьків притаманна така позиція: “Моя хата скраю”, “Мій дім – окрема держава”, “Більшість людей – вороги”, “Не чіпай мого”. Окрім того, було зафіксовано наявність сімейних конфліктів і сварок як норми стосунків, нехтування духовними потребами, споживацькі установки, егоїзм, байдужість, зміщення соціальних ролей у традиційних стосунках чоловіка і дружини, деспотизм у стосунках з дітьми, ставлення до дитини як до власності, втручання в її особисте життя, нехтування її правами тощо.

Було зафіксовано протиріччя й у ставленні батьків до дитини. Хоча батьки прагнуть проводити весь вільний час з дитиною, підтримують її інтереси, прагнуть у всьому допомогти, співчувають їй, надто високо оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються нею, проте зберігають досить відсторонену позицію, дотримуються дистанції, зверхності, використовують прийом “батога і пряника”. Спілкування сповнено емоційними стресами, відбувається через позицію нерівноправності, відсутності зворотного зв’язку, дитина сприймається як особа пасивна, її почуття, думки, інтереси не враховуються. Батьки використовують такі типові способи спілкування з дитиною: накази, розпорядження, команди, погрози, моралізування, осуд, вирок, присоромлення, наклеювання ярликів, переважають репліки, як “Не чіпай, відійди”, “Якщо ти це не зробиш, то … ”,“Ти завжди мусиш …”, “Роби як я”, “Я досвідчена людина, а ти – ні”, “Ти повинен …” тощо. Часто застосовується авторитаризм у вигляді контролю та покарань, що сприяє придушенню ініціативи, самостійності. Батьки надають перевагу повчанню своєї дитини, а не емоційній близькості, гармонійному співіснуванню з нею, при цьому вони не дивуються втраті виховного впливу, потрапляючи в ситуацію відчуження. Дорослі чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, і це формує в неї почуття невідповідності бажанням батьків, почуття провини, звичку жити за стандартом, високий рівень тривоги, прояви нервозності. Дитина сприймає себе як неуспішну, нездатну досягти успіху, невпевнену в собі.

Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Пропоную послухати коротку характеристику цих шляхів і зробити можливі наслідки для дитини, для батьків, для родини.
ВЛАДА Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять.
У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: „ніхто не прислухається до моєї думки, а, значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене”
Можливі наслідки для дитини – відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості. Можливі наслідки для батьків – почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

ПОСТУПЛИВІСТЬ На цьому шляху батьки заради „святого спокою” поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо „самолюбивої, сповненої бажань і претензій” дитини.


Дитина почувається у виграші — „Я перемогла”. Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: „Всі повинні мені підкорятися”, „Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску.
Можливі наслідки для дитини – відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються „слабкими”, а дитина „сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).Можливі наслідки для батьків – неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям. Наслідки для родини – відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

ДІАЛОГ На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати „ні”, коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: „Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, — спробую ще раз”.


Можливі наслідки для дитини – бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших. Можливі наслідки для батьків – задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину. Наслідки для родини – менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.
Загальний висновок: Ефективний шлях у вихованні – це діалог.

Батьківство - не забавка для дорослих. Це максимальна відповідальність, максимальна відданість, це, коли хочете, - філософія. Не всі одружуються для батьківства і не всі є батьками. Парадокс? Та ж ні, це - цілковита деградація сім'ї; неправильне розуміння батьківського покликання; викривленне сприйняття дитини. Це найзагальніші руйнівні елементи здорових взаємовідносин між батьками та дітьми. Ніколи "батькам" не слід забувати, що діти потребують великої любові та ласки, відкритості та розуміння.

Дитячий психолог і радить батькам більше спілкуватися з дітьми.

"Одні діти замикаються у собі, інші навпаки намагаються звернути на себе увагу. Наприклад, починають отримувати погані оцінки, ображають однолітків. В першу чергу, необхідно розмовляти зі своєю дитиною. Важливо, звертати увагу на деталі поведінки. Батьки мають підтримувати дитину, але давати волю. Тобто дитина має сама вирішувати, у школі у неї є певні завдання і обов'язки".

Батьки мають щодня по півгодини спілкуватися зі своїми дітьми.

"Для того, щоб дитина не закривалась у собі, потрібно спілкуватися як мінімум 30 хвилин в день. За ці півгодини важливо пограти і почитати дитині казку. В першу чергу, батьки повинні стати для дитини другом і співрозмовником. Якщо ви щодня будете виділяти час для спілкування з дитиною, то у 12 - 15 років вона прийде зі своєю проблемою до вас. Батьки стали менше приділяти уваги своїм дітям. Тепер стало легше заплатити, щоб твою дитину всьому навчили. Але важливо не забувати, що жоден педагог не замінить маму з татом".

Письмо детей родителям (видео)

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.


2. Не думай, що дитина – твоя, вона – божа.
3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав їй життя, як вона зможе віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому. Це незворотній закон вдячності.
4. Не виміщай на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб, адже, що посієш, те й зійде.
5.Не стався до її проблем зверхньо .
6.Не принижуй!
7. Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч – якщо можеш, і не робиш.
8. Пам’ятай, — перефразовуючи одну людину, що сказала про вітчизну, — для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
9. Вмій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, що б робили твоїй.
10. Люби свою дитину будь-якою – нездібною, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій, тому що дитина – це свято, яке поки з тобою.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал