Вищим навчальним закладом



Pdf просмотр
Сторінка20/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

5.2. Механізм управління вищим навчальним закладом на основі
реалізації інтеграційних стратегій
Ми виходимо з того, що менеджмент (управлінський персонал) сучасного вищого навчального закладу має адекватно на гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища, у тому числі намагатися мінімізувати дію негативних (несприятливих) факторів та максимізувати дію позитивних (сприятливих) факторів. З іншого боку, зовнішнє середовище будь-якої організації може слугувати джерелом формування конкурентних переваг та зміцнення ринкової позиції. Вказане цілком справедливе і для вищого навчального закладу.
Приміром, вищий навчальний заклад, намагаючись підвищити якість освіти, може вступати в активну взаємодію із реальними підприємствами, установами, організаціями, ідентифікуючи їхній запит та коригуючи відповідні навчальні плани і програми. Намагаючись залучити на навчання більшу кількість студентів (споживачів освітніх послуг), вищий навчальний заклад може вступати у взаємодію із керівниками середніх шкіл, представниками місцевих органів управління освітою, головами органів батьківського самоврядування та ін. Намагаючись отримати доступ до зовнішніх ресурсних джерел та світових наукових знань, а також залучити на навчання іноземних студентів (експорт освітніх послуг), вищий навчальний заклад має вступати у взаємодію з іноземними партнерами (зарубіжними вищими навчальними закладами, зарубіжними науковими установами, зарубіжними компаніями, зарубіжними фондами, зарубіжними освітніми агенціями, редакціями зарубіжних журналів тощо).
Ми виходимо з позиції, що в умовах глобалізації та інформатизації освітнього простору, а також загострення конкуренції (збільшення конкурентних проявів) на ринку освітніх послуг, українські вищі навчальні заклади мають шукати (ідентифіковувати) інституції зовнішнього середовища, яких можна використовувати в процесі стратегічного управління закладом в якості джерела реалізації стратегічної програми
(стратегічних рішень).


236
Поняття ―інтеграція‖ (від лат. integrum – ціле, integratio – відновлення) має кілька значень [239; 279]:
1)
поєднання, взаємопроникнення,
2)
процес об'єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле,
3)
процес взаємозближення й утворення взаємозв'язків;
4)
згуртування, об'єднання політичних, економічних, державних
і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.
В останні роки в національних економічних системах інтеграційні процеси дедалі активізуються. Економічна інтеграція на мікрорівні проявляється у формі об‘єднання ресурсів різних організацій для досягнення спільної мети. Особливо яскраво інтеграційні процеси проявляються у корпоративному секторі у формі злиття та поглинань корпорацій. Це є наслідком реалізації інтеграційних стратегій.
Поширення інтеграційних процесів під час реалізації стратегій розвитку сучасних організацій має на меті вдосконалити організаційну структуру управління для забезпечення реалізації завдань стратегічного та тактичного управління, а також забезпечити високу ефективність управлінських та виробничих процесів [119, c.509].
З методичної точки зору, розвиток організації на основі реалізації
інтеграційних заходів дає змогу досягнути таких конкурентних переваг
[68; 153; 238; 267]:
1) забезпечити гарантовані умови постачання та канали збуту, незалежні (мінімально залежні) від зовнішнього середовища, зокрема від поведінки конкурентів;
2) поліпшити загальний стан інформаційно-аналітичного та про- гнозного забезпечення бізнесу, що в умовах поширення ефектів ―аси- метричності інформації‖ набуває стратегічного значення;
3) спростити умови взаємного трансферу технологій через спільне використання результатів науково-технічної діяльності;
4) отримати можливість реалізації інших стратегій, спрямованих на зміцнення ринкової позиції.
В контексті нашого дослідження доцільно розглянути можливості формування та реалізації інтеграційних проектів, що виконуються вищими навчальними закладами з установами академічної науки (науковими
інститутами), суб‘єктами корпоративного сектору (бізнесом), а також
іноземними партнерами (внаслідок міжнародної діяльності).
Інтеграція (у формі організації співробітництва) вищих навчальних закладів з установами академічної науки має створити належні організаційні передумови для активізації наукової, науково-технічної та
інноваційної діяльності. Вказане має призвести до низки позитивних наслідків: розвиток інтелектуального потенціалу вищого навчального закладу, підвищення якості освіти за рахунок зростання ролі наукових досліджень у навчально-виховному процесі, формування у майбутніх фахівців уявлення про сучасні проблеми розвитку науки і техніки, а також про зміст і характер творчої праці, залучення додаткових доходів за

237 рахунок виконання наукових робіт та реалізації інноваційних проектів, і як результат – зміцнення ринкової позиції закладу, що відповідає цілям і завданням стратегічного управління [173, c.342].
Інтеграція (у формі організації співробітництва) вищих навчальних закладів із зарубіжними партнерами має створити умови для залучення тих ресурсів стратегічного розвитку, які знаходяться за межами країни.
Вказане також має призвести до зростання контингенту іноземних студентів, залучення іноземних фінансових ресурсів для виконання міжнародних наукових проектів, підтримки академічної мобільності викладачів та студентів, забезпечення своєчасного надходження актуальної наукової та науково-технічної інформації та ін. [173, c.343].
Інтеграція (у формі організації співробітництва) вищих навчальних закладів із суб‘єктами корпоративного сектору (як роботодавцями, так і
іншими бізнесовими структурами) має створити належні організаційні передумови для підвищення практичної орієнтованості навчання, утвердження компетентнісного підходу в якості платформи організації навчально-виховного процесу, формування у майбутніх фахівців належної професійної та технологічної культури, залучення практичних працівників до реального навчання. Вказане також має призвести до формування позитивної ділової репутації закладу у середовищі роботодавців, що призведе до збільшення рівня працевлаштування випускників за отриманим фахом. Відтак, наслідком стане також зміцнення ринкової позиції закладу [173, c.344].
Вищому навчальному закладу особливо важливо налагодити ефективне співробітництво із майбутніми роботодавцями – тобто представниками підприємств, установ, організацій тієї сфери діяльності, для якої заклад готує фахівців [95, c.86]. Таке співробітництво: по-перше, дозволить закладу своєчасно адаптувати (коригувати) зміст навчальних програм і план (в першу чергу за рахунок варіативної компоненти), виходячи із реальних потреб практики, а це призведе до підвищення якості освіти; по-друге, дозволить збільшити кількість працевлаштованих випускників, а це неодмінно позитивно позначиться на привабливості закладу серед абітурієнтів (потенційних споживачів); по-третє, створить організаційно-економічні умови для залучення можливостей (потенціалу) роботодавців у навчально-виховній роботі (використання обладнання, проходження практики, спонсорська допомога закладу, реалізація спільних навчально-виробничих проектів тощо); по-четверте, дозволить створити реалістичну та справедливу систему оцінювання знань студентів
(приміром, за рахунок включення до державних екзаменаційних комісій представників роботодавців, проведення роботодавцями реальної виробничої практики, вивчення професійно орієнтованих дисциплін безпосередньо на виробництві тощо).
Інтеграційні процеси у сфері вищої освіти, зокрема на рівні окремого вищого навчального закладу, можуть проявляються в рамках формальних та неформальних структур. Приміром, в рамках формальних структур

238 можуть створюватися легалізовані (зареєстровані) організації в межах чинного законодавства – технологічні парки, інноваційні парки, науково- впроваджувальні підприємства, бізнес-інкубатори тощо [165, c.71], а в рамках неформальних структур створюватися тимчасові колективи (до складу яких входять представники вищого навчального закладу та іншого партнера), що беруть участь у реалізації конкретного проекта [57, c.62].
Слід мати на увазі, що формування та реалізації інтеграційних проектів з вищими навчальними закладами відповідає інтересам і провідних наукових установ, і провідних бізнес-структур (суб‘єктів корпоративного сектору). Наукові установи в процесі співпраці з вищими навчальними закладами можуть виконувати перспективні наукові проекти, використовуючи при цьому матеріально-технічну базу закладів, відбирати талановитих студентів, що виявили схильність до наукової діяльності, а також отримати можливість використовувати працю студентів в процесі поточної діяльності. Бізнес-структури в процесі співпраці з вищими навчальними закладами можуть отримати доступ до інформації про нові технологічні рішення, інновації, розробки, залучити науково-педагогічних працівників та студентів до вирішення актуальних завдань розвитку виробництва і технологій, відібрати для подальшої роботи найбільш підготовлених студентів, ознайомити студентів (майбутніх споживачів) із корпоративною культурою з метою формування у них споживацької лояльності [173, c.345].
Нині економіко-правове середовище України в цілому несприятливе для розгортання інтеграційних процесів у сфері вищої освіти. Вищі навчальні заклади не відчувають мотивації до реалізації інтеграційних проектів з науковими установами та суб‘єктами корпоративного сектору
(бізнес-структурами) [134, c.175]. Фактично проведено непродуману лібералізацію діяльності установ вищої освіти, внаслідок чого більшість вищих навчальних закладів опинилися на межі виживання. Відтак, менеджмент вищих навчальних закладів націлений на вирішення тактичних проблем, спрямованих на підтримку поточного функціонування внз. Хронічно актуальним питанням є своєчасне отримання мінімально достатнього обсягу доходу (для вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності – з казначейського рахунку, для закладів приватної форми власності – за рахунок приватних замовників), який здебільшого спрямовується на поточне споживання (заробітна плата, нарахування на неї, комунальні платежі тощо) [49]. Методичні підходи оцінювання результатів діяльності вищих навчальних закладів грунтуються в основному на аналізі досягнення кількісних показників, які не завжди свідчать про підвищення якісного змісту навчально-виховного процесу, що має тягнути і підвищення якості освіти. У державі не створено механізмів стимулювання вищих навчальних закладів до підвищення якості підготовки фахівців, впровадження нових освітніх технологій, використання в освітній діяльності реальних (а не удаваних) інновацій.

239
З іншого боку, у 90-хх рр. ХХ ст. відбулося руйнування традиційних
інституцій трансферу нових знань у виробництво, а нових механізмів створено не було. Менеджмент багатьох компаній не розуміє ролі науки і освіти в якості чинника економічного прогресу та інноваційного розвитку.
Представники бізнесу в більшості випадків не можуть сформулювати проблему, а також залучити науковців та освітнян до вирішення цієї проблеми. Одна із причин – намагання засекретити будь-яку інформацію, зберети повну конфеденційність внутрішнього середовища, не допустити змін корпоративної культури, охорона удаваної ―комерційної таємниці‖
(яка насправді в більшості випадків є таємницею для пересічних громадян, але не для державних регуляторів та конкурентів).
Провідні вищі навчальні заклади, виконуючи вимоги законодавства
України про освіту, доволі активно реалізують програми профорієнтації, що передбачає пошук цільових груп абітурієнтів (потенційних споживачів освітніх послуг) та наступне залучення їх на навчання [61, c.163]. В цій роботі вищі навчальні заклади взаємодіють із середніми школами, у тому числі шляхом реалізації низки інтеграційних проектів. Такі проекти можуть передбачати виконання різноспрямованих заходів, спрямованих на формування зацікавленості випускників шкіл, а також батьків випускників, у вступі до конкретного вищого навчального закладу. Інколи ці проекти реалізуються в традиційних формах (підготовчі курси, участь у олімпіадах, навчальні екскурсії для школярів, гарантування пільг при вступі тощо), так
і в оригінальних (проведення концертів, матеріальне заохочення директорів шкіл та класних керівників, проведення ―пробних‖ творчих
іспитів тощо).
З іншого боку, держава зацікавлена у становленні цивілізованих (в межах законодавства про освіту) форм співробітництва вищих навчальних закладів та середніх шкіл. Окрім профорієнтаційної роботи орієнтиром може служити підвищення якості загальної середньої освіти, що передбачає підвищення рівня готовності випускника школи до навчання на наступних ступенях [229, c.16]. Крім того, середня школа має стати професійно орієнтованою, і вищі навчальні заклади можуть надати в цьому питанні неоціненну допомогу.
Відтак, можна зробити висновок про перспективність проектів
інтеграції вищих навчальних закладів та середніх шкіл не тільки з точки зору професійної орієнтації (створення додаткового платоспроможного попиту для вищих навчальних закладів), а з точки зору вирішення завдання гуманізації освітньої системи, модернізації середньої освіти, наближення її діяльності до задоволення потреб національної економіки, розкриття творчих здібностей школярів, ідентифікації та подальшої реалізації наявного особистісного потенціалу абітурієнта (студента).
Кризу переживає і система академічної науки. Установи академічної науки системи Національної академії наук та галузевих національних академій фінансуються за рахунок бюджету на 20-25% від потреби.
Середній розмір заробітної плати наукових працівників не перевищує

240 середнього розміру в економіці, а інструменти соціального захисту науковців фактично зруйновано. Престижність наукової праці різко впала.
Менеджмент наукових установ також фактично націлений на вирішення поточних питань, пов‘язаних із підтримкою мінімального рівня надходжень, а вирішення стратегічних питань та реалізація інноваційних за змістом проектів відкладається через брак ресурного (у першу чергу фінансового) забезпечення [130; 198; 244].
Як відомо, в умовах інноваційної економіки основним чинником розвитку є широкий спектр інновацій (виробничих, технологічних, управлінських), що продукуються завдяки належному функціонуванню національної інноваційної системи. Процес розвитку ключових елементів національної інноваційної системи – освіти, науки та бізнесу – стримується внаслідок їхньої фактичної дезінтегрованості та відірваності один від одного. Заклики до переходу економіки України на інноваційну модель розвитку залишаться нереалізованими, якщо не створити інституційне підгрунтя для цього переходу [165, c.71]. Таким підгрунтям виступатиме, в першу чергу, налагодження ефективної результат-орієнтованої взаємодії освіти, науки і бізнесу – ключових складових національної інноваційної системи. Адже без налагодженої взаємодії складових елементів система функціонувати не може.
При цьому важливо розуміти, що з методологічної точки зору наукові установи (наука) і корпоративний сектор (бізнес) є провідними складовими
інноваційної системи, оскільки вони безпосередньо беруть участь у процесі продукування та комерціалізації технологій, інновацій і знань, в результаті чого уможливлюється формування та використання
інтелектуального ресурсу. Заклади освіти виконують переважно допоміжну роль, забезпечуючи вказані сектори висококваліфікованими кадрами. Але ці кадри не можуть бути підготовлені лише на базі вищого навчального закладу, який не може встигати змінювати навчальні програми і план у зв‘язку із змінами у науці і виробництві [231, c.15].
Відтак, кваліфіковані кадри для інноваційної економіки можуть бути підготовлені лише на основі взаємодії вищих навчальних закладів з науковими установами та суб‘єктами корпоративного сектору.
Крім того, вищі навчальні заклади можуть брати безпосередню участь у інноваційних процесах шляхом реалізації спільних інноваційних проектів (через функціонування технопарків, науково-технологічних кластерів, інноваційних парків, виконання науково-технічніх проектів, роботу дослідно-впроваджувальних підрозділів, проблемних лабораторій тощо). Вищі навчальні заклади мають також забезпечити виробництво та впровадження у навчально-виховний процес освітніх інновацій, спрямованих на комерціалізацію передових освітніх технологій [175, c.85].
Перехід на інноваційну модель розвитку виступає ключовою умовою підтримки належної національної конкурентоспроможності в епоху постіндустріального суспільства [256, c.10]. Україна до інноваційних перетворень поки що не готова. Соціально-економічна політика націлена

241 на використання традиційних факторів розвитку, що зумовлює підтримку життєздатності нижчих технологічних укладів.
Реалізація інтеграційних процесів на рівні вищого навчального закладу стримується тим, що вказані заклади державної та комунальної форм власності мають статус неприбуткових установ, яким фактично заборонено провадження підприємницької діяльності. Відтак, вищі навчальні заклади не можуть виділити інвестиційний ресурс для створення нових організаційних форм (хай навіть у сфері виробництва та впровадження освітніх технологій). Проблема може бути вирішена шляхом розробки відповідних методичних рекомендацій та внесення змін до чинного законодавства (Податковий кодекс, Закони України ―Про освіту‖ та ―Про вищу освіту‖), у тому числі на основі опрацювання кращого зарубіжного досвіду [88; 89; 219]. Приміром, у Російській Федерації до законодавства про вищу освіту внесено зміни, якими дозволено вищим навчальним закладам займатися окремими видами підприємницької
(комерційної) діяльності, що сприяють досягненню цілей і завдань статутної діяльності [143, c.75].
В той же час, на нашу думку, стимулювати інтеграційні процеси між сферами освіти, науки і бізнесу має конкуренція. На ринку освітніх послуг така конкуренція вже існує (хоча вищі навчальні заклади мають різний рівень доступу до ресурсів) [53, c.120]. Освітні установи змушені вживати маркетингові заходи, проводити гнучку цінову політику, створювати умови для підвищення власної привабливості у сприйнятті споживачів
[136, c.451]. У сфері науки конкуренція ведеться лише на рівні доступу до бюджетного фінансування. У корпоративному секторі досконала конкуренція присутня лише на окремих ринках, але належна конкурентоспроможність пов‘язується зазвичай
із реалізацію короткострокових проектів.
Таким чином, виходячи з теорії конкуренції, у формуванні та реалізації інтеграційних проектів найбільшим чином мають бути зацікавлені вищі навчальні заклади, які повинні шукати додаткові конкурентні переваги в якості джерела стратегічного розвитку. А відтак, саме вищі навчальні заклади мають мотивацію скласти перелік перспективних проектів співпраці з установами науки та суб‘єктами корпоративного сектору, а також взяти на себе ініціативу щодо
ініціювання та адміністрування таких проектів.
Відтак, одним із ключових орієнтирів державної економічної політики має стати подолання дезінтегрованості сфер вищої освіти, науки і реального виробництва. Вказаний орієнтир може бути досягнутий через формування та підтримку функціонування перспективних інноваційних структур, створених за участю вищих навчальних закладів.
В Україні є досвід функціонування нових організаційних структур, що націлені на формування та реалізацію інноваційного потенціалу, що сформований за участю вищих навчальних закладів. Приміром, у Києві створено Науковий парк ―Київська політехніка‖, технопарк ―Київська

242 політехніка‖, у Львові створено технопарк ―Львівська політехніка‖ [165, c.71].
Науковий парк ―Київська політехніка‖ представляє собою віртуальний простір, який має на меті сформувати базу наукових та інноваційних проектів, що пропонуються науковими та науково-педагогічними працівниками НТУУ ―Київський політехнічний інститут‖ до реалізації або впровадження. Адміністрація Наукового парку бере на себе функцію проведення попередньої експертизи перспективних проектів, оформлення необхідних документів відповідно до міжнародних вимог, а також презентування цих проектів зацікавленим інвесторам та на спеціалізованих заходах (виставках). Адміністрація також гарантує застосування прозорих та чітких критеріїв до оцінювання проектів, а також дотримання вимог законодавства про інтелектуальну власність та захист авторських прав.
Переглянути перелік перспективних проектів, що пройшли експертизу та готові до впровадження, можна на офіційному сайті Наукового парку.
Подати свій проект можуть і студенти, або науково-педагогічний працівник (науковий керівник) спільно із студентами, що сприяє вихованню креативних фахівців, залучення реального наукового знання у навчально-виховний процес [165; 170; 173; 238].
Технопарк ―Київська політехніка‖ створено у формі товариства з обмеженою відповідальністю, одним із засновником якого виступив
Науковий парк ―Київська політехніка‖, основний вид діяльності – проведення досліджень у галузі природничих та технічних наук.
Ми зумисно не проводимо економічне оцінювання комерційних результатів діяльності вказаних організаційних структур, оскільки це не входить до завдань нашого дослідження. Наша мета – показати, що це можливо, що вказані проекти можуть зміцнювати конкурентну позицію вищого навчального закладу, а також сприяти підвищенню якості освіти та формуванню висококваліфікованих фахівців.
Згідно оприлюднених розрахунків, за участю технопарків виробляється не менше 11% інноваційної продукції країни. Вказане дає підставу зробити висновок про перспективність підтримки такої інституції, що може бути здійснено в рамках реалізації державної інноваційної політики. За оцінками експертів, в Україні існує 60 територій, де створення вказаних структур (з урахуванням світового досвіду) може бути ефективним [256, с. 463]. Вказане є вагомим аргументом на користь тези про доцільність активізації вищих навчальних закладів у справі створення таких структур.
В ідеалі, технопарк (або інша аналогічна структура), який створено за участю вищого навчального закладу, має втілювати унікальне
(оригінальне) організаційно-економічне рішення, що може бути реалізованим із залученням можливостей державної підтримки. У іншому випадку створення технопарку є недоцільним, оскільки потенційно прибуткові інновації реалізуються (впроваджуються) в межах традиційних

243
(вже існуючих) компаній без залучення зовнішніх учасників (у тому числі вищих навчальних закладів) [96, c.78].
Сфера вищої освіти в останні роки бере участь у реалізації низки міжнародних проектів (як на національному рівні, так і на рівні окремих вищих навчальних закладів). Зокрема, доволі результативною є співпраця українських вищих навчальних закладів із закладами Китайської Народної
Республіки.
Нормативно-правовою базою співробітництва між сферами вищої освіти України та Китайської Народної Республіки є Угода між Урядом
України та Урядом Китайської Народної Республіки про взаємне визнання документів про освіту і наукові ступені від 11 грудня 1998 р., Угода між
Міністерством освіти і науки України і Міністерством освіти Китайської
Народної Республіки про співробітництво в галузі освіти і науки. Цими документами встановлено правила про взаємне визнання документів про освіту і наукові ступені, взаємне визнання атестатів про закінчення повної середньої загальноосвітньої школи (що надає випускникам середніх шкіл однієї сторони право вчитися у вищих навчальних закладах іншої сторони), взаємне визнання усіх дипломів, що видані закладами професійної освіти [44, c.48].
Співробітництво між вищими навчальними закладами України та
Китайської Народної Республіки плідно розвивається.
9-11 березня 2012 р. у м.Пекін відбулися Міжнародний освітній форум та Міжнародна освітня виставка ―CIEET-2012‖, в якій брали участь представники топ-менеджменту (ректори, проректори) українських вищих навчальних закладів (Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Національний медичний університет імені О.О.Богомольця,
Національний технічний університет ―Київський політехнічний інститут‖,
Київський національний лінгвістичний університет,
Київський національний торговельно-економічний університет та ін.). Під час роботи виставки китайські абітурієнти, студенти, їхні батьки, представники бізнес-структур мали можливість отримати актуальну інформацію про перспективи здобуття вищої освіти в Україні, правила прийому до українських вищих навчальних закладів, порядком захисту дисертаційних робіт. Представникам китайських підприємств і компаній було надано
інформацію про наявні програми корпоративної освіти, у тому числі щодо перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
28 березня 2012 р. у м.Санья на базі Цюнчжоуського університету було проведено українсько-китайський Форум ректорів, в рамках якого представники ректори вищих навчальних закладів України та КНР обмінялися досвідом організації міжнародної діяльності та обговорили напрями подальшого співробітництва вищих навчальних закладів обох країн.
Зокрема, обговорювалися актуальні питання підтримки співробітництва на рівні вищих навчальних закладів, гармонізації бакалаврських та магістерських програм, запровадження наукових грантів

244
(з метою проведення спільних досліджень), можливості створення
Асоціації ректорів університетів-партнерів.
Національний технічний університет
України
«Київський політехнічний інститут» (КПІ) підписав угоди про співробітництво з 18 університетами Китайської Народної Республіки. У жовтні 2011 р. на базі
КПІ було відкрито Українсько-Китайський центр, 23 травня 2012 р. –
Спільний навчально-науковий центр сучасного приладобудування «Нові датчики та системи» (його засновниками виступили Пекінська компанія сучасних аерокосмічних оптико-електронних технологій та кафедра приладобудування КПІ). Заплановано відкриття у КНР філії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», філії Наукового парку «Київська політехніка», створення Бюро з набору кандидатів на навчання в КПІ [44; 183]. Нині у КПІ навчаються та проходять стажування 40 студентів і аспірантів з Китаю.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка та
Чжецзянський педагогічний університет уклали угоду про співробітництво, в якій визначено конкретні проекти співробітництва. У
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка навчається
300 студенів з Китаю, викладається китайська мова і працює Інститут
Конфуція.
Дніпропетровський національний університет
(ДНУ) уклав двосторонні угоди про співробітництво з чотирма китайськими вищими навчальними закладами (Харбінським технологічним інститутом,
Шандунською науково-технічною академією, Нанчанським інститутом аерокосмічних технологій та Шанжайським педагогічним інститутом), якими передбачено спільну діяльність за багатьма напрямами: поліпшення рівня викладання китайської мови в Україні, організацію навчання китайських громадян, мовне стажування, академічні обміни, проведення спільних конференцій.
Маріупольський державний університет (МДУ) підписав угоди з
Цицикарським університетом та Цицикарським вищим педагогічним коледжем. Відповідно до угод, організовано академічні обміни, здійснюється взаємне інформування про наукові здобутки. Ухвалено рішення про створення Китайського культурного центру на базі
Маріупольського державного університету (партнери з КНР нададуть для
Центру необхідне обладнання та наукову літературу).
При Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова відкрито Культурний центр КНР, в якому українські студенти можуть вивчати китайську мову і літературу, отримати актуальну інформацію про сучасне політичне та економічне життя у КНР, з‘ясувати можливості здобуття вищої освіти у вищих навчальних закладах Китаю.
У Чженцзянському педагогічному університеті відкрито Український науково-діловий центр, завданням якого є сприяння китайським студентам в опануванні історії України, української мови та законодавства України
[44; 57; 168; 238].

245
Цікавою є практика створення при українських вищих навчальних закладах Інститутів Конфуція. Інститути Конфуція, що створені в Україні, проводять різноманітні освітні та культурно-мистецькі заходи: організація різноманітних курсів та тренінгів, організація лекцій провідних професорів з Китаю, показ китайських фільмів, проведення концертів китайський артистів, експозицій каліграфії та образотворчого мистецтва, фотовиставок та ін. Станом на початок 2014 р. в Україні відкрито 6 Інститутів Конфуція, а саме: при Луганському національному педагогічному університеті імені
Тараса Шевченка (перший в Україні Інститут Конфуція; відкрився 30 травня 2007 р.); при Київському національному університеті імені Тараса
Шевченка; при Харківському національному університеті імені
В.Н.Каразіна; при Полтавському університеті економіки і торгівлі; при
Південноукраїнському національному педагогічному університеті
ім.Ушинського (м.Одеса); при Київському національному лінгвістичному університеті. 3 липня 2013 року підписано Угоду, якою передбачено створення Інституту Конфуція при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.
На VIII Міжнародній Конференції Інститутів Конфуція (м.Пекін, 7-8 грудня 2013 р.) Інститут Конфуція, що функціонує при Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, за підсумками 2012 р. визнано найкращим у світі. Виходячи з цього, штаб- квартира Інститутів Конфуція запропонувала відкрити у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка спеціальність ―Китайська мова‖, а також надати університету необхідну навчально-методичну та фінансову підтримку (забезпечення викладачами, навчальною та методичною літературою, фінансування академічних обмінів тощо) [44; 74; 168].
Протягом останніх років вищі навчальні заклади України стали активніше інтегруватися до світових наукових мереж та об‘єднань.
Зокрема, вищі навчальні заклади уклали договори відомими світовими та
європейськими дослідницькими організаціями (у тому числі з
Європейським космічним агентством, ПРООН, НАСА та ін.), а також науковими установами понад 30 країн світу, беруть участь у роботі асоціацій та об‘єднань іноземних академій наук, реалізують проекти у Шостій рамочній програмі Європейської комісії, виконують спільні програми з ЮНЕСКО та ін.
Вищі навчальні заклади (вища освіта) та суб‘єкти корпоративного сектору (бізнес) мають знаходити якомога більше можливих «ліній перетину». Одним із перспективних напрямів співпраці виступає створення та підтримка функціонування так званої корпоративної освіти, в рамкaх якої вищі навчальні заклади можуть взяти на себе функцію здійснення підготовки та підвищення кваліфікації для фахівців певної корпорації або галузі. Раніше, за часів СРСР, такую функцію здійснювали численні галузеві інститути (НДІ), а також інститути підвищення та перепідготовки кадрів, які з часом збанкрутіли або трансформувалися.

246
Перевагою вищих навчальних закладів є те, що вони мають для організації цієї роботи належні кадри, матеріально-технічну базу (навчальні аудиторії, навчальне обладнання), технології навчання та передачі знань, бібліотечні фонди тощо. Програми корпоративної освіти можуть бути реалізовані у формі створення так званих корпоративних університетів (у тому числі на віртуальній основі), що передбачає інтеграцію певних можливостей корпорації (або групи корпорацій, об‘єднаних професійною асоціацією) та вищого навчального закладу при реалізації програм підготовки або підвищення кваліфікації кадрів [234, c.31]. Докладно питання про реалізацію програм корпоративної освіти як стратегічного джерела розвитку вищого навчального закладу виствітлено у наступному параграфі.
Враховуючи результати проведених досліджень, можемо зробити висновок, що формування та реалізація інтеграційних стратегій на рівні вищого навчального закладу виступатиме важливим джерелом зміцнення конкурентоздатності закладу, формування високої ринкової позиції, підтримки позитивної ділової репутації, залучення додаткових споживачів, зростання внутрішнього потенціалу. Відтак, інтеграційні стратегії
(програми інтеграції, програми співробітництва) мають використовуватися в якості інструмента стратегічного управління вищим навчальним закладом.
З метою вирішення наявних проблем на рівні вищого навчального закладу доцільно розробити
інтеграційну стратегію
(програму
інтеграційної взаємодії, програму співробітництва), яка передбачатиме реалізацію низки проектів та заходів із інституціями, що знаходяться у зовнішньому середовищі. Серед вказаних проектів та заходів мають бути наступні [168; 170; 182]:
- формування інтеграційної стратегії (програми інтеграційного співробітництва),
- розробка показників (критеріїв) результативності інтеграційного співробітництва,
- створення структурного підрозділу або призначення посадової особи, відповідальною за координацію та моніторинг результативності робіт у сфері інтеграційного співробітництва,
- розробка проекту (заходів) інтеграційного співробітництва із науковими установами,
- розробка проекту (заходів) інтеграційного співробітництва із суб‘єктами корпоративного сектору (бізнес-структурами), у тому числі роботодавцями,
- розробка проекту (заходів) інтеграційного співробітництва із закладами середньої освіти (середніми школами),
- розробка проекту (заходів) інтеграційного співробітництва із
іноземними вищими навчальними закладами.
На рівні вищого навчального закладу доцільно розробити механізм стимулювання співробітників, які ініціюють та беруть участь у реалізації

247 програм інтеграційного співробітництва. Необхідно також розробити нормативну базу, у тому числі методичні рекомендації, щодо провадження діяльності із різними партнерами. Корисним буде здійснення загального моніторингу за діяльністю інших вищих навчальних закладів у сфері реалізації інтеграційних заходів (програм співробітництва). Результати цієї роботи мають розглядатися регулярно, а за наслідками моніторингу наявних процесів ухвалюватися необхідні управлінські рішення.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал