Вищим навчальним закладом



Pdf просмотр
Сторінка15/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25
Окремі дані про кількість вищих навчальних закладів
1995/
1996 2000/
2001 2005/
2006 2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015
Кількість внз, усього, од.
1037 979 951 854 767 664
У тому числі державної та комунальної форм власності
926 816 796 666 609 520
Питома вага внз державної та комунальної форм власності
89,2 83,3 83,7 77,9 79,4 78,3
Складено за даними Держстату [37]. Розрахунки автора
Вказана тенденція говорить про те, що в рамках реалізації освітньої політики держава скорочує кількість державних і комунальних вищих навчальних закладів швидшими темпами, аніж скорочується кількість вищих навчальних закладів приватної форми власності.
Це стало закономірним наслідком неконтрольованого (і необгрунтованого) зростання кількості вищих навчальних закладів у попередні роки, що призвело до утворення ―зайвих‖ і неконкурентоспроможних закладів [141,

166 c.20]. Крім того, ця тенденція є наслідком скорочення студентського контингенту.
Не дивлячись на загальну тенденцію до зменшення вищих навчальних закладів (у тому числі державної та комунальної форм власності), кількість вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації державної та комунальної форм власності до 2011 р. збільшувалася. Починаючи з
2005/2006 навчального року фіксувалося збільшення не лише абсолютної кількості, а і питомої ваги вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності ІІІ-IV рівня акредитації. Починаючи з
2010/2011 навчального року триває тенденція зменшення абсолютної кількості вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації державної та комунальної форм власності, хоча їхня питома вага у загальній кількості вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації має незначну тенденцію до зростання (табл. 4.12).
Таблиця 4.12
Кількість вищих навчальних закладів державної та комунальної
форм власності ІІІ-IV рівня акредитації
1995/
1996 2000/
2001 2005/
2006 2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015
Кількість внз ІІІ-IV рівня акредитації, усього, од.
255 315 345 349 309 277
Кількість внз державної та комунальної форм власності ІІІ-IV рівня акредитації, усього, од.
191 223 232 243 218 197
Частка внз державної та комунальної форм власності ІІІ-IV рівня акредитації у загальній кількості, %
74,9 70,7 67,2 69,6 70,6 71,1
Складено за даними Держстату [37]. Розрахунки автора
Збільшення кількості вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності ІІІ-IV рівня акредитації у період до 2010 р. обумовлене зростанням попиту на освітні послуги, що надають вказані заклади, і пов‘язане із суспільним розумінням збільшення ролі та значущості повної вищої освіти як фактора життєвого успіху. В подальші роки скорочення закладів обумовлюється в першу чергу економічними причинами, у тому числі загальною економічною кризою, зростанням дефіциту державного та місцевих бюджетів, стрімким зниженням студентського контингенту [93, c.115].
Не дивлячись на зменшення кількості вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності, чисельність студентів в них до
2009/10 навчального року мала тенденцію до збільшення (табл. 4.13).

167
Таблиця 4.13
Чисельність студентів вищих навчальних закладів державної та
комунальної форми власності
1995/
1996 2000/
2001 2005/
2006 2010/
2011 2014/
2015
Кількість внз державної та комунальної форм власності, усього, од.
926 816 796 666 520
Чисельність студентів – всього, тис.осіб
1469,4 1770,9 2310,1 2181,4 1534,3
У тому числі на відділеннях:
- денних
1027,3 1173,3 1413,3 1399,6 1072,3
- вечірніх
40,2 12,7 11,5 8,9 4,4
- заочних
401,9 584,6 885,2 772,9 457,5
Прийнято, осіб
370,0 483,6 569,3 469,8 329,3
Випущено, осіб
327,4 389,0 452,0 557,7 431,2
Середня чисельність студентів у одному закладі, тис.осіб
1,58 2,17 2,90 3,27 2,95
Складено за даними Держстату [37]. Розрахунки автора
Починаючи з 2009/2010 навчального року чисельність студентів у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності зменшується, в першу чергу через зменшення студентів, що здобувають вищу освіту на заочній формі навчання. Це стало закономірним наслідком негативних демографічних процесів у державі, в першу чергу стрімкого зменшення народжуваності у 1990-х рр. [140, c.10].
Чисельність студентів у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності до 2009/10 навчального року зростала, хоча кількість вказаних закладів зменшувалася, через що стрімко зріс показник середньої чисельності студентів у одному закладі (з 1,58 тис.осіб у 1995/96 навчального року до 3,32 тис.осіб у 2009/10 навчальному році, або у понад
2 рази). Це позитивне явище, оскільки дозволяє сконцентрувати більшу кількість студентів у потужних закладах, які мають належний рівень матеріально-технічного та кадрового забезпечення. У наступний період зафіксована тенденція зменшення середньої кількості студентів у одному закладі (до 2,95 тис.осіб у 2014/2015 навчальному році).
Проаналізуємо структуру системи вищої освіти за показником кількості вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації.




168
Таблиця 4.14
Вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності на
початок 2014/2015 навчального року
І-ІІ рівнів акредитації
ІІІ-ІV рівнів акредитації
Всього Держав- ної форми власност
і
Комунал форми власност
і
Всього Держав- ної форми власност
і
Комунал форми власност
і
Кількість закладів, усього, од.
387 144 179 277 187 10
Чисельність студентів, усього, тис.осіб
251,2 117,3 106,6 1437,9 1286,2 24,2
Прийнято, тис.осіб
69,5 31,6 29,7 291,6 263,1 4,9
Випущено, тис.осіб
79,1 37,5 30,8 405,4 357,1 5,8
Складено за даними Держстату [37]. Розрахунки автора
Станом на початок 2014/2015 навчального року в Україні функціонувало 387 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації (у тому числі державної форми власності – 144, комунальної – 179), в яких навчалося 251,2 тис.осіб (у тому числі у закладах державної форми власності – 117,3 тис.осіб, у закладах комунальної форми власності – 106,6 тис.осіб). Це говорить про провідну роль вищих навчальних закладів державної форми власності у загальній структурі вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації. В той же час у вказаному сегменті роль вищих навчальних закладів комунальної форми власності досить вагома.
Це говорить про намагання місцевої влади впливати на розвиток професійної освіти, забезпечуючи підготовку професійних кадрів (в основному виробничих професій) для регіональних господарських комплексів через навчальні заклади, що розташовані на відповідних територіях [95, c.83].
Станом на початок 2014/2015 навчального року в Україні функціонувало 277 вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації (у тому числі державної форми власності – 187, комунальної – 10), в яких навчалося 1437,9 тис.осіб (у тому числі у закладах державної форми власності – 1286,2 тис.осіб, у закладах комунальної форми власності – 24,2 тис.осіб). Це говорить про те, що питома вага вищих навчальних закладів державної форми власності у загальній структурі вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівня акредитації є провідною (2/3), а також про зовсім

169 невеличку питому вагу закладів комунальної форми власності. Вказане пояснюється тим, що держава фактично взяла на себе зобов‘язання щодо організації функціонування установ, що забезпечують здобуття повної вищої освіти, а місцеві органи влади не відчувають нестачу у фахівцях з повною вищою освітою, і тому не вживають заходів з розвитку мережі відповідних навчальних закладів [164].
Кількість вищих навчальних закладів державної форми власності за типами ―технікуми‖, ―університети‖ та ―академії‖ є провідною. В той же час вищі навчальні заклади комунальної форми власності лідирують за типом ―училища‖, що пояснюється орієнтацією органів місцевої влади на розвиток системи професійної освіти, що забезпечує регіональні економічні системи кваліфікованими (професійними) робітниками. За типом ―коледжі‖ кількість навчальних закладів державної та комунальної форм власності приблизно однакова [95, c.84].
Лідерство держави у сегментах вищих навчальних закладів за типами
―університети‖ та ―академії‖ обумовлено тип, що держава може створити умови, у тому числі матеріально-технічні, для розвитку закладів IV
(найвищого) рівня акредитації, до яких висуваються підвищені вимоги. В той же час невеличка кількість державних вищих навчальних закладів за типом ―інститути‖ (ІІІ рівень акредитації) може свідчити про те, що вказаний тип представлений в основному закладами приватної форми власності.
Вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності представлені у всіх регіонах, і можна припустити, що кількість цих закладів у конкретному регіоні в значній мірі залежить від кількості наявного населення. Найбільша кількість закладів державної та комунальної форм власності сконцентрована у великих (промислово розвинутих) регіонах. Лідерами за показниками кількості вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації є Донецька обл., м.Київ,
Харківська та
Дніпропетровська обл.
Цікаво, що
Донецька,
Дніпропетровська, Луганська, Львівська та Харківська області лідирують, на противагу від м.Києва, за показником кількості вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації комунальної форми власності. Вказане говорить про те, що промислово розвинуті регіони вживають результативних заходів для підтримки системи професійної освіти, в той час як у м.Києві такі заходи є неефективними через переважну орієнтацію молоді на навчання у закладах, що забезпечують повну вищу освіту.
Промислово розвинуті регіони лідирують також і за кількістю вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації державної та комунальної форм власності. Найбільша кількість вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації державної форми власності сконцентрована у м.Києві, що і не дивно, з огляду на концентрацію у столиці належного кадрового та наукового потенціалу, а також найкраще транспортне сполучення регіонів саме із столицею.

170
Важливою проблемою розвитку системи вищої освіти є усунення регіональної розпорошеності, забезпечення територіальної наближеності
(доступності) вищих навчальних закладів до місць компактного проживання студентського контингенту, що виступає одним із елементів доступу громадян до якісної вищої освіти.
Однією із особливостей розвитку вищої освіти України є відомча розпорошеність вищих навчальних закладів. Вказані заклади відносяться до сфери управління різних відомств, що не сприяє гармонійному розвитку системи вищої освіти України.
У таблиці 4.15 представлено дані про відомчу приналежність закладів вищої освіти України, а також про кількість студентів, що навчаються у цих закладах.
Таблиця 4.15
Вищі навчальні заклади України на початок 2014/2015 навчального
року за відомчою належністю
Кількість установ, од.
У т.ч. у внз ІІІ-
ІV рівнів акредитації, тис.осіб, усього
Усього
У т.ч. університетів
Україна – усього
664 175 1689,2
У тому числі:
Міністерство продовольства та аграрної політики
38 14 137,4
Міністерство освіти і науки
237 93 1049,4
Міністерство оборони
4 1
5,3
Міністерство культури
24 3
23,0
Міністерство охорони здоров‘я
36 10 84,7
Міністерство інфраструктури
2
-
2,2
Міністерство внутрішніх справ
5 4
38,8
Довідково: приватні вищі навчальні заклади
144 39 154,9
Складено автором на основі [37, с. 21].
З наведених даних випливає, що в Україні існує досить багато відомств (центральних органів влади), в підпорядкуванні яких знаходяться вищі навчальні заклади. Найбільша кількість закладів знаходиться у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України, що є цілком виправданим, оскільки на вказане відомство покладено основні функції з формування та реалізації державної освітньої політики. Якщо для окремих навчальних закладів відомча підпорядкованість видається виправданою
(силові та правоохоронні відомства), то для інших – сумнівною. Вказане,

171 на нашу думку, створює непотрібну відомчу роздробленість системи вищої освіти, розпорошує обмежені кадрові та фінансові ресурси.
Питома вага випускників, які отримали направлення на роботу, дорівнює лише 27,7%, причому цей показник значно диференційований в залежності від відомчої підпорядкованості закладу (від 24,2% для
Міністерства інфраструктури до 72,9% для Міністерства оборони). У зв‘язку з проведенням антитерористичної операції було значно збільшено обсяг державного замовлення для вищих навчальних закладів Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та інших правоохоронних і силових відомств, з одночасним завданням збільшити кількість випускників з направленням на роботу.
Відповідні дані представлено у таблиці 4.16.
Таблиця 4.16
Кількість випускників, які отримали направлення на роботу, а також
поряд з вищою освітою здобули робітничу професію
(2014 р.)
Випускники, які отримали навправлення на роботу
Чисельність випускників внз, які отримали робітничу професію, тис.осіб
Всього, тис.осіб
У % до загальної кількості
Україна – усього
134,4 27,7 39,0
У тому числі:
Міністерство продовольства та аграрної політики
14,3 38,6 12,1
Міністерство освіти і науки
84,4 28,0 20,9
Міністерство оборони
0,9 72,9
-
Міністерство культури і туризму
1,8 24,4 0,0
Міністерство охорони здоров‘я
5,3 34,9 0,0
Міністерство
інфраструктури
0,2 24,2 0,7
Міністерство внутрішніх справ
4,1 26,9
-
Довідково: приватні вищі навчальні заклади
3,1 5,9 3,3
Складено автором на основі [37; 95].


172
Найбільша кількість випускників, що отримали поряд з вищою освітою робітничу професію, зафіксовано у закладах Міністерства освіти і науки України (20,9 тис.осіб).
В системі вищої освіти важливе значення мають показники результативності прийому до вищих навчальних закладів. Якість навчання в значній мірі обумовлюється якістю контингенту студентів, престижністю серед молоді освіти як такої. Вказані явища частково можна оцінити через аналіз конкурсу (конкурсної ситуації) до різних закладів. Результати прийому до вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності у 2010 році представлено у табл. 4.17.
Таблиця 4.17
Результати прийому до вищих навчальних закладів державної та
комунальної форм власності у 2014 році
І-ІІ рівнів акредитації
ІІІ-ІV рівнів акредитації
Усього Державна форма власності
Комунал ьна форма власност
і
Усього Державн а форма власност
і
Комунал ьна форма власност
і
Подано заяв
166758 69749 79446 155970 6
1462651 33517
Зараховано
69463 31641 29660 291647 263141 4878
Конкурс
(кількість заяв на 100 зараховани х)
240 220 268 535 556 687
У т.ч. на форму навчання
- денну
256 239 278 232 663 731
- вечірню
187
-
188 100 217
-
- заочну
134 130 145 135 210 360
Складено за даними Держстату [37; 240]
З наведеної таблиці випливає, що у вищих навчальних закладах державної та комунальної форми власності середній конкурс перевищував
100 заяв на 100 зарахованих, що в цілому можна оцінити позитивно.
Високі конкурси спостерігалися до вищих навчальних закладів державної форми власності ІІІ-IV рівнів акредитації (535 заяв на 100 зарахованих), що говорить про високу престижність повної вищої освіти серед абітурієнтів та їхніх батьків (потенційних споживачів освітніх послуг).
Роль державного бюджету у фінансуванні підготовки студентів є традиційно вагомою (від 30% до 50% в залежності від відомства). У вищих

173 навчальних закладах, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства оборони, Міністерства аграрної політики та Міністерства культури, більшість (понад 50%) студентів навчаються за рахунок коштів державного бюджету України.
Однією з ключових рис реформування системи вищої освіти України за роки Незалежності є становлення та розвиток приватних вищих навчальних закладів, які грають дедалі помітнішу роль у сфері підготовки фахівців з повною вищою освітою.
Відповідно до Закону України ―Про вищу освіту‖, вищий навчальний заклад приватної форми власності – вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику
(власникам) [89]. Законом встановлено, що створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних закладів приватної форми власності здійснюється їх власником (власниками) [89].
В той же час на поточну діяльність вищого навчального закладу приватної форми власності значний вплив здійснює держава, в першу чергу в особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти (нині це Міністерство освіти і науки України).
Зокрема, Законом України ―Про вищу освіту‖ визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти затверджує статути вищих навчальних закладів приватної форми власності, а також погоджує затвердження на посаду керівників вищих навчальних приватної форм власності. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти регулює також окремі питання поточної діяльності вищих навчальних закладів, у тому числі закладів приватної форми власності (звітування про результати навчально- виховного процесу та наукової діяльності, ліцензування, акредитація, оформлення документації, правила діловодства тощо) [89].
Вищі навчальні заклади приватної форми власності, на відміну від вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності, не є бюджетними установами. Вищі навчальні заклади приватної форми власності мають забезпечувати фінансування своєї діяльності за рахунок надання освітніх і супутніх послуг на конкурентному ринку. При цьому вказані заклад и мають створюватися, як правило, як юридичні особи, що орієнтовані на досягнення позитивних результатів господарювання у формі отримання прибутку. А відтак, вищі навчальні заклади приватної форми власності, на відміну від закладів державної та комунальної форм власності, є платниками податку на прибуток.
Таким чином, особливістю функціонування вищих навчальних закладів приватної форми власності є те, що вони, по-перше, діють як особливі підприємства (ринкові інституції), що орієнтовані на високі результати господарювання та отримання прибутку, і по-друге, змушені функціонувати у середовищі, багато аспектів якого регулюється державою
(в першу чергу щодо організації навчально-виховного процесу).

174
Для вищих навчальних закладів приватної форми власності відсутність статусу бюджетної установи є і перевагою, і недоліком.
Перевагою є те, що вказані заклади не ―обмежені‖ численними приписами та інструкціями щодо джерел формування фінансових ресурсів та напрямів
їхнього витрачання. Власник (керівник) вищого навчального закладу приватної форми власності самостійно ухвалює рішення щодо напрямів витрачання коштів, виходячи із наявних оцінок розвитку ринку освітніх послуг та стратегічних напрямів розвитку закладу. Недоліком є те, що вищі навчальні заклади приватної форми власності не можуть розраховувати на бюджетну підтримку, а змушені орієнтуватися лише на отримання доходу за рахунок реалізації освітніх послуг на конкурентному ринку, але ситуація на ринку швидко змінюється і характеризується нестабільністю.
З точки зору держави складність регулювання діяльності вищих навчальних закладів приватної форми власності полягає у тому, що такі заклади, здійснюючи освітню діяльність та отримавши необхідні документи дозвільного характеру (ліцензії, свідоцтва тощо), мають гарантувати (забезпечити) успішне функціонування за умов виконання освітніх стандартів протягом тривалого періоду, протягом якого студенти здобувають повну вищу освіту. Образно кажучи, видаючи ліцензію вищому навчальному закладу приватної форми власності, держава має бути впевнена, що як мінімум п‗ять років такий заклад буде спроможний повністю виконувати усі ліцензійні вимоги.
В той же час мережа вищих навчальних закладів приватної форми власності дозволила отримати освітній системі України кілька переваг:
- вищі навчальні заклади приватної форми власності більше схильні до впровадження освітніх інновацій, а тому за низкою показників освітньої діяльності демонструють лідерство,
- вищі навчальні заклади приватної форми власності актуалізують конкурентну ситуацію на ринку освітніх послуг, змушуючи вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності впроваджувати нові форми взаємодії з агентами (учасниками) вказаного ринку,
- оскільки вищі навчальні заклади приватної форми власності здійснюють підготовку фахівців з повною вищою освітою за рахунок позабюджетних джерел, діяльність цих закладів дозволяє знизити навантаження на видаткову частину бюджету за рахунок виключення витрат на підготовку таких фахівців,
- вищі навчальні заклади приватної форми власності, оскільки вони не обмежені у напрямах фінансування власної діяльності, активніше співпрацюють з іноземними навчальними закладами, міжнародними організаціями, провідними вченими тощо,
- в ряді випадків вищі навчальні заклади приватної форми власності демонструють високу сумлінність у виконанні освітніх стандартів та приписів, розуміючи підвищену увагу з боку держави до своєї діяльності,

175
- вищі навчальні заклади приватної форми власності, дбаючи про свій імідж серед потенційних споживачів (абітурієнтів та їхніх батьків), активно співпрацюють з роботодавцями, орієнтуючись на їхні вимоги, що дозволяє впроваджувати перспективні форми так званої ―корпоративної освіти‖ і випускати (готувати) фахівців, що більше адаптовані до вимог ринку праці.
Проаналізуємо тенденції розвитку приватного сектору системи вищої освіти України.
Дані про динаміку вищих навчальних закладів приватної форми власності представлено у табл. 4.18.
Таблиця 4.18
Окремі дані про кількість вищих навчальних закладів
приватної форми власності
1995/
1996 2000/
2001 2005/
2006 2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015
Кількість внз, усього, од.
1037 979 951 854 767 664
У тому числі приватної форми власності
111 163 202 188 158 124
Питома вага внз приватної форми власності, %
10,7 16,6 21,2 22,0 20,6 21,7
Складено за даними Держстату [37; 240]
З наведених даних вбачається, що кількість вищих навчальних закладів приватної форми власності до 2005/06 навчального року зростала
(у 2005/2006 н.р. функціонувало 202 вищі навчальні заклади приватної форми власності), а у наступний період постійно знижувалася (у 2014/2015 н.р. функціонувало 124 вищі навчальні заклади приватної форми власності). Незважаючи на це, питома вага вищих навчальних закладів приватної форми власності у загальній структурі вищих навчальних закладів протягом останніх років залишається відносно стабільною (від
20,6% до 22,0% протягом 2005-2015 рр.). Вказане свідчить про те, що приватний сектор вищої освіти України виявився спроможним витримувати складні фінансово-економічні умови функціонування та продемонстрував високу економічну адаптивність до низки ринкових та позаринкових викликів.
Проаналізуємо дані про динаміку вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації приватної форми власності (табл. 4.19)

176
Таблиця 4.19
Кількість вищих навчальних закладів приватної форми власності


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал