Вищим навчальним закладом



Pdf просмотр
Сторінка14/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

Стан фінансування системи освіти загалом та вищої освіти зокрема за рахунок коштів бюджету представлено у табл.4.5.
Таблиця 4.5
Фінансування освіти та вищої освіти за рахунок коштів зведеного
бюджету, млн. грн.
2000 2005 2010 2012 2013
Обсяг видатків зведеного бюджету – усього
48148,6 141989,5 262428,
0 492454,
7 505843,
8
У тому числі:
На освіту
7085,5 26801,8 55620,9 101560,
9 105538,
7
У тому числі:
На вищу освіту
2285,5 7934,1 17057,9 29335,9 30003,1
Складено за даними Держстату [37, с.3].
З наведених даних вбачається, що фінансування освіти та вищої освіти відбувається невірномірно. Після зростання абсолютних обсягів видатків зведеного бюджету на фінансування освіти та вищої освіти у
2005-2009 рр., що пояснювалося зростанням бюджетних доходів та бюджетних видатків, у 2010 р. обсяг фінансування освіти та вищої освіти знизився, що було обумовлено стрімким падінням доходів та видатків бюджетів різних рівнів внаслідок фінансово-економічної кризи. Показово, що у 2009 р., у найтяжчий період кризи, загальний обсяг видатків зведеного бюджету знизився, а видатки на освіту та вищу освіту зросли. Це говорить про намагання Уряду України здійснювати належне фінансування освітянської діяльності відповідно до взятих зобов‘язань, на пріоритетних принципах. У 2012 видатки на освіту та вищу освіту зростали доволі високими темпами, натомість у 2013 р. абсолютні обсяги

155 фінансування освіти та вищої освіти порівняно з попереднім роком майже не змінилися.
Графічно динаміку видатків зведеного бюджету на освіту та вищу освіту показано на рис. 4.4.
Видатки зведеного бюджету на освіту та вищу освіту
0 20000 40000 60000 80000 100000 120000 2000 2005 2010 2012 2013
роки
Видатки на освіту
Видатки на вищу освіту
Рис.4.4. Видатки зведеного бюджету на освіту та вищу освіту
(складено за даними табл.4.5).
У табл. 4.6 показано аналітичні показники щодо фінансування вищої освіти в Україні.
Таблиця 4.6
Аналіз фінансування вищої освіти за рахунок коштів зведеного
бюджету, млн.грн.
2000 2005 2010 2012 2013
Видатки на вищу освіту:
- у % до ВВП
1,3 1,8 2,2 2,0 2,1
- у % до загального обсягу видатків
4,7 5,7 6,5 5,9 5,9
- у % до обсягу видатків на освіту
32,3 29,6 30,7 28,9 28,4
Розраховано автором за даними Держстату [37, с.3].
Рівень бюджетного фінансування вищої освіти відносно ВВП та загального обсягу бюджетних видатків протягом 2008-2010 рр. порівняно з
2000-2007 рр. дещо збільшився. Так, якщо у 2000-2007 р. видатки на вищу

156 освіту дорівнювали 1,3 – 1,8% ВВП та 4,7 – 5,7% загальних бюджетних видатків, то у 2008-2010 рр. ці показники збільшилися до 2,0 – 2,3% ВВП та 6,0 – 6,8% бюджетних видатків., що у 2010 р. відносні показники фінансового забезпечення вищої освіти за рахунок коштів бюджету дещо знизилися, що стало закономірним явищем суттєвого обмеження фінансування багатьох бюджетних програм, у тому числі і у сфері вищої освіти, викликаного необхідністю здійснювати видатки на фінансування захищених статей.
У 2012-2013 рр. вказані показники дещо знизилися (фінансування вищої освіти знаходилося на рівні 2,0 – 2,1% від ВВП та 5,9% від загального обсягу бюджетних видатків) [241].
Графічна інтерпретація відносного рівня бюджетного фінансування системи вищої освіти представлена на рис.4.5.
0 1
2 3
4 5
6 7
2000 2005 2010 2012 2013
роки
Відносний рівень бюджетного фінансування системи вищої освіти
У % до ВВП
У % до загального обсягу бюджетних видатків
Рис. 4.5. Відносний рівень бюджетного фінансування системи вищої освіти (складено за даними табл.4.6).
Порівняємо динаміку відносних показників фінансового забезпечення сфери вищої освіти із сферами вищої освіти інших країн. До вибірки включено дані про системи вищої освіти провідних країн світу
(передові країни Організації економічного співробітництва та розвитку –
ОЕСР, Європейського Союзу, Америки), з огляду на те, що саме на ці країни слід орієнтуватися Україні при модернізації власної вищої освіти та

157 впровадженні перспективних моделей фінансово-економічного забезпечення її розвитку.
Дані про фінансування вищої освіти (у % до ВВП) наведено у табл.4.7. Як вбачається з поданої таблиці, в Україні зафіксовано відносно високий показник бюджетного фінансування сфери вищої освіти (відносно
ВВП). Можна припустити, що висока підтримка вищої освіти в Україні обумовлена не лише необхідністю підготовки кадрів, а й іншими причинами, у тому числі зниження соціальної напруги у суспільстві, нівелювання негативних наслідків безробіття серед молоді. Натомість в
Україні майже не фінансується наукова (дослідницька) та інноваційна діяльність установ вищої освіти.
Таблиця 4.7
Обсяг бюджетного фінансування розвитку вищої освіти

Країни, групи країн, роки даних
Бюджетні видатки, що спрямовуються на вищу освіту, %
ВВП,
У т.ч. спрямовуються на наукову та інноваційну діяльність установ вищої освіти, % ВВП
1. Україна, 2014 р.
2,1 %
0,05 2. Країни ОЕСР (середнє за країнами), 2013 р.
1,6 %
0,45 3. Країни ЄС (21), що є членами ОЕСР, 2013 р.
1,4 %
0,49 4. Російська Федерація,
2014 р.
1,8 %
0,09
Складено за даними Держстату [37] та інших джерел [141; 143; 261].
У сфері вищої освіти основний обсяг асигнованих бюджетних коштів спрямовується на заробітну плату та нарахування на неї, а також на стипендії. Тобто, в основному фінансуються соціально захищені статті витрат (―статті проїдання‖). В той же час майже не фінансуються
інвестиційні витрати на нове будівництво, впровадження нових освітніх технологій, закупівлю навчального обладнання, проведення перспективних наукових досліджень (―статті розвитку‖). Однією з основних причин зазначеного неблагополучного становища в Україні є велика кількість вищих навчальних закладів та їхніх позабазових структурних підрозділів.
Фахівці неодноразово вказували на надміре розростання системи вищої освіти України, яка продукує ―непотрібних‖ суспільству та ринку фахівців.
Парадоксально, що ліцензований обсяг прийому у 2013 р. на бакалаврські програми становив 1,2 млн. осіб, вдвічі перевищивши кількість осіб, які закінчили середню школу. Державне замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах різних форм власності проводиться непрозоро, без урахування якості освітніх послуг.
Дані про чисельність студентів вищих навчальних закладів за джерелами фінансування їхнього навчання наведено у табл. 4.8

158
Таблиця 4.8
Чисельність студентів вищих навчальних закладів за джерелами
фінансування їхнього навчання
Показники
Вищі навчальні заклади – усього
У т.ч.вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації
2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015 2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015
Всього студентів, тис.осіб
2418,1 1992,9 1689,2 2066,7 1673,3 1438,0
У тому числі за рахунок:
Державного бюджету
926,4 858,3 751,1 798,6 735,9 663,2
Місцевих бюджетів
91,0 87,1 82,1 14,5 13,1 12,2
Юридичних осіб
8,6 8,1 10,4 8,4 7,8 10,2
Фізичних осіб
1392,1 1039,4 845,6 1245,2 916,5 752,3
Складено за даними Держстату [37, с.13]
Протягом 2008-2015 рр. триває тенденція зниження кількості студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах, в тому числі у розрізі наявних джерел фінансування (окрім коштів місцевих бюджетів).
Вказане пояснюється як демографічними проблемами (стрімке зниження кількості молоді, що народилася у першій половині 1990-х рр.), так і недостатністю фінансових ресурсів внаслідок загострення фінансово- економічної кризи. Згідно нашого прогнозу, зниження кількості студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах, буде триватиме щонайменше до 2022 року, що підтверджується даними про кількість учнів середніх шків. Вказане пояснюється кількома причинами, у тому числі
―демографічною ямою‖ (1993-2005 рр.), подальшим скороченням мережі вищих навчальних закладів, зростанням можливістей навчання за кордоном (кількість українських студентів, що навчаються за кордоном, щороку збільшується).
Дані про відносний розподіл студентів вищих навчальних закладів за джерелами фінансування їхнього навчання наведено у табл. 4.9.
В Україні більшість студентів навчаються у вищих навчальних закладах за рахунок коштів фізичних осіб. Таким чином, економіка забезпечується кваліфікованою робочою силою, підготовленою без здійснення бюджетного фінансування. Водночас протягом 2010-2015 рр. спостерігаємо зростання частки студентів, що навчаються за рахунок коштів державного бюджету (з 38,6% у 2010 р. до 46,1% у 2015 р.), що пояснюється намаганням держави підтримати сферу вищої освіти, а також здійснити заходи із соціального забезпечення молоді, яка потребує допомоги.


159
Таблиця 4.9
Розподіл студентів вищих навчальних закладів за джерелами
фінансування їхнього навчання
Показники
Вищі навчальні заклади – усього
У т.ч.вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації
2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015 2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015
Всього студентів, %
100 100 100 100 100 100
У тому числі за рахунок:
Державного бюджету
38,3 43,1 44,5 38,6 44,0 46,1
Місцевих бюджетів
3,8 4,4 4,9 0,7 0,8 0,9
Юридичних осіб
0,4 0,4 0,6 0,4 0,4 0,7
Фізичних осіб
57,5 52,1 50,0 60,3 54,8 52,3
Складено за даними Держстату [37, с.13]
На рис. 2.6 показана структура студентів за джерелами фінансування
їхнього навчання.
Структура студентів за джерелами фінансування їхнього
навчання у 2014/15 н.р.
Державний бюджет
Місцевий бюджет
Юридичні особи
Фізичні особи
Рис. 2.6. Структура студентів за джерелами фінансування їхнього навчання (складено за даними табл.4.8).
Одначе слід розуміти, що структура студентів за джерелами фінансування їхнього навчання не відбиває структури фінансування вищих навчальних закладів. Це пов‘язано із тим, що за рахунок коштів державного бюджету студенти вчаться в основному у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, в той час у вищих навчальних закладах приватної форми власності майже всі студенти вчаться за рахунок позабюджетних джерел фінансування.
В Україні у вищих навчальних закладах навчається майже 90% молоді у віці від 17 до 22 років, у той час як у інших країнах цей показник знаходиться на рівні 30-45% [132, c.190]. Відтак, через завелику кількість

160 студентів вищих навчальних закладів, рівень бюджетних видатків на одного студента в Україні значно нижчий, аніж у провідних країнах світу.
Таблиця 4.10
Співставлення середніх річних видатків на одного студента в Україні
та країнах ОЕСР в еквіваленті повної (денної) форми навчання і
паритету купівельної спроможності (ПКС)

Країни
Вартість, дол.
США (ПКС)
1. Україна, 2014 р.
3,7 тис.
2. Країни ОЕСР (середнє за країнами), 2013 р.
13,7 тис.
3. Країни ЄС (21), що є членами ОЕСР, 2013 р.
13,0 тис.
4. Сполучене Королівство, 2013 р.
16,3 тис.
5. США, 2013 р.
29,2 тис.
Складено за даними Держстату [240] та інших джерел [19; 133; 261]
З наведеної таблиці видно, що в Україні розмір видатків на одного студента значно нижчі, аніж видатки на одного студента у розвинутих країнах. Це об'єктивне явище, пов'язане із порівняно невисоким рівнем виробництва ВВП та душу населення, а також жортске обмеження в
Україні бюджетного фінансування навчальних та наукових програм. Через вказане, за нашою оцінкою, не створено умов для формування в Україні у найближчому майбутньому лідерських (провідних) освітніх програм, що будуть конкурентоспроможними на світовому ринку освітніх послуг.
Тому нині актуальною і значущою проблемою сьогодення є вибір та обгрунтування перспективних напрямів фінансово-економічного забезпечення функціонування системи вищої освіти, що адекватні сучасним викликам соціально-економічної ситуації та відповідають довгостроковим прогнозам технологічного розвитку.
Серед значних втрат сфери вищої освіти України – суттєва девальвація науково-технічного та інноваційного потенціалу переважної більшості вищих навчальних закладів, що проявляється зокрема у низькій результативності їхньої наукової та інноваційної діяльності [20; 238; 256].
Результативність наукової діяльності науково-педагогічних працівників в Україні оцінюється переважно за кількісними параметрами
(кількість наукових праць, обсяг друкованих аркушів тощо), а майже всі наукові публікації оприлюднюються у виданнях, які не входять до світових науковометричних базах даних. В системі вищої освіти України немає ефективних механізмів стимулювання наукової творчості та високої результативності дослідницької діяльності науково-педагогічних працівників [20, c.7].
У більшості вищих навчальних закладів фундаментальні та прикладні науково-дослідні роботи і науково-технічні розробки взагалі не фінансуються, ані за кошти бюджету, ані за кошти з інших джерел. Обсяги фінансування наукової діяльності навіть провідних закладів є незначними.

161
Приміром, Київський національний університет імені Тараса Шевченка та
Національний технічний університет України «Київський політехнічний
інститут» у 2013 р. мали доведений обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт відповідно 82,6 та 65,4 млн грн. [20, c.6], що ледве складає десяту частину загальних видатків на утримання закладів.
Зрозуміло, це звужує
дослідницький потенціал вищих навчальних закладів та каталізує їхню деградацію.
У провідних країни світу, які демонструють найвищі позиції національної вищої освіти за світовими рейтингами, неухильно збільшується частка досліджень і розробок у структурі навчання висококваліфікованих фахівців у вартісному вираженні. Тобто в закладах вищої освіти провідних країн більшою мірою реалізується принцип
―навчання через дослідження і розробки‖. Відносно невелика частка останніх у вищій школі США (9,9 %) значною мірою компенсується вагомими інвестиціями в розвиток бібліотечної справи та інформаційних ресурсів і технологій [141, c.18].
Система вищої освіти України не може продемонструвати високу якість діяльності в системі міжнародних координат, що підтверджується зокрема результатами незалежного рейтингування вищих навчальних закладів, яке регулярно проводиться впливовими міжнародними організаціями.
Система вищої освіти України не містить у своєму складі зразкові за міжнародними стандартами вищі навчальні заклади. Основним недоліком таких закладів, згідно позиції міжнародних організацій, є відсутність належної наукової та інноваційної діяльності. У вищих навчальних закладах України, на противагу від закладів інших країн, майже не представлено наукових шкіл світового рівня. Наукова робота студентської молоді нерідко зводиться до виконання формальних процедур.
Результати проведеного аналізу дають змогу зробити висновок, що сфера вищої освіти України протягом 1990-2011 рр. розвивалася доволі високими темпами, але переважно на екстенсивній основі. Відбувалося зростання кількості закладів, але без належного їхнього забезпечення необхідними кадровими, науковими (дослідницькими) та інноваційними ресурсами. Кількість студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, збільшилася за роки Незалежності майже у 3 рази, що призводить до неоднозначних економічних наслідків.
Зокрема, промисловість України вже зараз відчуває дефіцит висококваліфікованих робітників [95, c.87]. Починаючи з 2012 р. триває тенденція скорочення кількості вищих навчальних закладів, науково- педагогічного персоналу, що пов'язане із падінням чисельності студентського контингенту та загальною економічною кризою.
Установи вищої освіти орієнтуються на задоволення платоспроможного попиту, а тому готують в першу чергу фахівців так званих «модних» професій. В таких умовах звичайно страждає якість навчання.

162
Можемо також стверджувати, що розвиток вищої освіти відбувається у несприятливих макроекономічних умовах. Дається взнаки падіння платоспроможного попиту, через що окремі заклади змушені припняти діяльність, а окремі – знижують ціни (демпенгіують), що неодмінно позначається на падінні якості навчання. Демографічна криза 1990-х рр. призвела до зниження кількості потенційних споживачів освітніх послуг.
Відчувається недостатність бюджетної підтримки інвестиційного процесу у сфері вищої освіти [2, c.452].
У державі не створено організаційно-економічного механізму залучення потенціалу вищої школи до виконання перспективних наукових та інноваційних розробок. Значна кількість закладів не мають фінансового ресурсу на організацію наукових досліджень і розробок.
Таким чином, в системі вищої освіти функціонує 175 університетів, переважна більшість яких не виконує функцій класичного університету – бути не просто ―освітнім закладом‖ (як це має місце у нас), а центром державотворення, осередком суспільного прогресу, науки, культури [130;
243]. Таку ситуацію не можна оцінити позитивно. Вітчизняні університети в переважній більшості орієнтуються на надання освітніх послуг з метою отримання доходу, а не на формування моделей розвитку держави, суспільства, бізнесу з урахуванням сучасних викликів.
4.2. Тенденції розвитку вищих навчальних закладів різних типів
Особливістю вищої освіти України як виду економічної діяльності є присутність у ринковому просторі освітніх установ (вищих навчальних закладів) державної та комунальної форм власності. Вказані заклади одночасно виступають і як бюджетні установи (тобто отримують кошти з бюджетів різних рівнів задля виробництва суспільних благ), і як суб‘єкти економічної діяльності (орієнтовані на досягнення позитивних результатів господарювання шляхом вироблення освітніх послуг та їх продажу на конкурентному ринку).
При цьому у сфері вищої освіти, як показав проведений аналіз, держава формує значну частину попиту на освітні послуги (держава замовляє і оплачує освітні послуги). Для багатьох вищих навчальних закладів, у тому числі національних університетів, кошти державного та місцевих бюджетів є провідним джерелом доходу.
Ця тенденція є загальносвітовою, оскільки переважна більшість сучасних розвинених країн законодавчо закріпили право громадян на здобуття освіти, що потребує здійснення ресурсного (у тому числі фінансового) забезпечення оплати вироблених освітніх послуг за рахунок бюджетів різних рівнів.
В Україні також задекларовано і гарантовано право громадян на освіту (доступність освіти). Відповідно до ст. 53 Конституції України, кожен має право на освіту, при цьому держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-

163 технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам [81, c.287]. Припис Конституції окремо наголошує, що громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Зазначена конституційна норма дала підстави 50 народним депутатам
України звернутися у 2004 році до Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень щодо доступності і безоплатності освіти, оскільки народні депутати стверджували, що держава виділяє недостатні обсяги фінансування для освіти [38; 39].
Аналізуючи положення статті 53,
Конституційний Суд України дійшов висновку, що «безоплатність» освіти у державних і комунальних навчальних закладах «…слід розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги відповідно до державного стандарту… Безоплатність здобуття громадянами освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів цих форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань…» [38, c.316].
Конституційний Суд України у своєму Рішенні підкреслив, що держава повинна оплачувати освітні послуги, які надаються громадянам
України безоплатно, за рахунок відповідних бюджетів в межах державних стандартів освіти [39, c.112]. Держава (в особі парламенту) та місцеві громади (в особі органів місцевого самоврядування) ухвалюють рішення про фінансування державних і комунальних вищих навчальних закладів, виходячи з розуміння їхньої суспільної корисності як виробників суспільних благ, які не можуть бути вироблені у ринковому середовищі.
Серед цих благ – забезпечення реального доступу обдарованих та соціально незахищених громадян до якісної вищої освіти, підготовка фахівців з вищою освітою за державним замовленням, здійснення наукових досліджень, реалізація інноваційних проектів тощо [88].
Сфера вищої освіти виконує також важливі соціальні завдання, зокрема, через механізм стипендіальних виплат (що фінансуються за рахунок бюджету) забезпечує підтримку студентів, тобто непрацездатних громадян, які здобувають вищу освіту, а також забезпечує цих громадян доступним житлом (у гуртожитках). На даний час реалізація вказаних завдань можлива лише в рамках функціонування державних і комунальних вищих навчальних закладів [88; 167].
В той же час вищі навчальні заклади державної та комунальної форм виступають не лише як специфічні установи, що виробляють суспільно корисні блага, а і як суб‘єкти господарювання, орієнтовані на максимізацію доходу через виробництво та реалізацію освітніх послуг.
Вказані закладі змушені формувати та реалізовувати власну економічну політику з огляду на приписи органів державного управління в конктексті реалізації загальної державної економічної політики. Як вказує академік

164
НАПНУ України В. П. Андрущенко, з метою акумуляції необхідних ресурсів для забезпечення розвитку вищого навчального закладу
«досвідчений ректор створює п‘ять-десять додаткових джерел» [9, с. 10], тобто адміністрації закладів при формуванні планів не покладаються лише на державну підтримку, а розраховують також на отримання доходу за рахунок реалізації освітніх послуг на конкурентному ринку. Внаслідок ринкових трансформацій вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності змушені працювати як ринкові інституції, що орієнтовані в першу чергу на отримання доходу, а не на підготовку високоосвічених фахівців. Поширення таких феноменів, як вказують науковці, призводить до зниження ефективності національної системи освіти в цілому [77, с. 136]. В результаті менеджмент окремих вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності поступово втрачає «економічний інтерес» до забезпечення високих результатів освітньої діяльності.
Фінансування бюджетних установ, в тому числі вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності, здійснюється, як правило, на основі застосування методології кошторисного планування.
Усі бюджетні установи (незалежно від того – чи веде облік самостійно або через централізовану бухгалтерію), у тому числі вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності, складають індивідуальні кошториси, де відображаються окремі фінансові показники функціонування організації у плановому періоді. Оскільки вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності, на відміну від деяких
інших бюджетних установ (органи державної влади та управління, юрисдикційні органи) можуть отримувати доходи, вони складають кошторис доходів і видатків [27].
Вищі навчальні заклади можуть отримувати надходження з бюджетних та позабюджетних джерел за надання платних послуг.
Система бюджетного фінансування вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності є вкрай нераціональною і піддається обгрунтованій критиці науковців та практиків [19; 57; 81; 200].
Зокрема, найбільшою проблемою є недостатній обсяг фінансування, який визначається не з реальних потреб, а з можливостей бюджету, а по суті – обраними державними чиновниками параметрами бюджетної політики
(для якої належне фінансування освіти ніколи не було пріоритетом) [19, c.240].
Серед основних проблем удосконалення методології кошторисного планування можна виділити наступні [81; 93]:
- неможливість повного врахування динаміки цін (вартості) на основні блага (включаючи вартість праці), що споживаються (використовуються) бюджетною установою (так, у 2009 р. був несподівано для бюджетних установ переглянутий розмір мінімальної заробітної плати, що потребувало коригування кошторисів та оперативного узгодження їх з фінансовими органами),

165
- відсутність методик прогнозування обсягів надходжень від надання платних послуг (окремі послуги можуть надаватися і платно, і безоплатно),
- висока залежність доходів окремих бюджетних установ від загальних макроекономічних показників (наявних і реальних доходів населення), що майже неможливо врахувати у кошторисному плануванні,
- недосконалість методик планування матеріальних витрат, і як наслідок – необгрунтоване завищення окремих видатків (ціна палива, послуг зв‘язку, окремих матеріалів),
- ймовірнісний характер планування кількості (одиниць) та обсягу
(глибини) надання певних послуг (кількість дітей в школах, кількість виїздів на екстрені випадки, кількість пацієнтів тощо).
Перейдемо до аналізу динаміки розвитку вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності.
Протягом останніх років триває тенденція поступового зниження кількості вищих навчальних закладів, у тому числі вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності. Причому починаючи з
1995 р. частка вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності у загальній структурі вищих навчальних закладів має тенденцію до зменшення (з 89,2% у 1995/1996 навчальному році до 78,3% у 2014/2015 навчальному році). Протягом 2010-2015 рр. питома вага вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності знаходиться на приблизно однаковому рівні.
Дані про динаміку вищих навчальних закладів представлено у табл.
4.11.
Таблиця 4.11


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал