Вищим навчальним закладом



Pdf просмотр
Сторінка13/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25
Висновки до розділу 3
1. Модель стратегічного управління вищим навчальним закладом в значній мірі залежить від традицій вищої освіти, що сформувалися у конкретних державах під впливом історичних, соціальних, економічних, політичних, наукових, релігійних та інших чинників.
Організацізаційно-економічною платформою стратегічного управління вищим навчальним закладом у розвинутих країнах є його автономія, яка у міжнародній практиці стосується не лише певних академічних прав і свобод (―академічна автономія‖), а розповсюджується, як правило, на організаційно-розпорядчу діяльність, фінансову політику та кадрову роботу (―фінансово-господарська автономія‖), що посилює відповідальність керівництва (менеджменту) закладу за результати діяльності.
2. Глобальні тенденції розвитку освітніх систем, у тому числі у сфері вищої освіти, створюють передумови для вивчення, узагальнення і поширення результатів досвіду розробки і реалізації стратегічних рішень на рівні провідних вищих навчальних закладів різних країн світу.
На практичному рівні вищі навчальні заклади, відповідачи на виклики глобалізації освітніх систем, мають вживати заходи із стандартизації та уніфікації навчальних програм, впроваджувати адаптовані світовим досвідом освітні технології, формувати гармонізовані із міжнародними документами вимоги до кваліфікації випускників. Під впливом глобальних дослідницьких мереж та сучасних
інформаційно-комунікаційних технологій вищі навчальні заклади мають кардинально оновлювати організацію наукових досліджень та навчально-методичної діяльності.
В результаті глобалізації вищої освіти формується світовий ринок освітніх послуг, що на практичному рівні проявляється через експорт освітніх послуг, імпорт освітніх послуг, зростання іноземних споживачів освітніх послуг (студентів), міжнародну взаємодію вищих навчальних закладів. Лідерами за показниками залучення іноземних студентів на навчання є США, Велика Британія, Австралія, Німеччина. Понад 84%
іноземних студентів приймають на навчання країни ОЕСР. Стрімко зростає кількість іноземних студентів у Китаї, Індії, Мексиці.
3. Посилення міграції робочої сили в межах ЄС призвели до розуміння необхідності інтеграції навчальних програм, гармонізації технологій роботи вищих навчальних закладів різних країн. Вказане стало основою для розгортання у Європейському Союзі трьох взаємопов‘язаних стратегічних ініціатив – Сорбонської декларації (у 1998 році), Болонської декларації (у 1999 році) та Лісабонської стратегії (у 2000 році).
«Болонський процес» на практичному рівні передачає створення
єдиного європейського простору вищої освіти. «Болонський процес» не передбачає формування повністю ідентичних систем вищої освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між системами різних країн. Україна офіційно

145 приєдналася до «Болонського процесу» у травні 2005 року. У 2008 році в
Брюсселі (Бельгія) Україна приєдналася до Європейського реєстру забезпечення якості вищої освіти.
Досягненням «Болонського процесу» є створення у кожній із країн- учасниць належних умов для порівняння та оцінювання переваг та недоліків національної системи вищої освіти з огляду на світові тенденції.
Вказане дає можливість зрозуміти унікальність вищої освіти як особливої сфери суспільної діяльності, а також визначити шляхи для подальшого зміцнення її потенціалу з огляду на реальні та потенційні ризики.
4. Сучасними інструментами стратегічного розвитку вищих навчальних закладів в умовах сучасних глобальних викликів є впровадження у навчальну практику концепції ―освіта протягом життя‖, створення та впровадження принципово нових освітніх технологій (у тому числі впровадження так званої ―відкритої освіти‖), використання
інформаційно-комунікаційних технологій в якості джерела стратегічного розвитку вищих навчальних закладів, моніторинг та оцінювання стратегічної (ринкової) позиції закладів на основі розрахунку рейтингів
(рейтингування) та інші. Важливим для країн ЄС ставало завдання
інтенсифікації відкритості освітніх інституцій до постійного розвитку, що передбачає відкритість новим ідеям, зв'язок зі світом економіки та бізнесу та задоволення реальних потреб громадян.
Стійкий розвиток вищої освіти ЄС базується на широкому впровадженні в освітній процес сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Нині темпи впровадження таких технологій у провідних вищих навчальних закладах країн ЄС є високими, але в цілому недостатніми.
5. Протягом останніх років в різних країнах світу відбуваються значні зміни в механізмах фінансування сфери вищої освіти, а також у механізмах розподілу бюджетних коштів серед вищих навчальних закладів державної форми власності. Однією із суттєвих проблем функціонування механізму фінансування вищої освіти рівні вищих навчальних закладів є недостатня ефективність використання бюджетних коштів.
Сьогодні розвинуті країни світу, у тому числі країни ОЕСР, використовують чотири провідні моделі організації фінансування вищої освіти: ―Фінансування, орієнтоване на потреби‖; ―Купівля державою освітніх послуг‖; ―Фінансування, що базується на оцінці результатів роботи‖; ―Фінансування, що здійснюється споживачем‖. Реально на практиці застосовуються різні моделі.
Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє виділити основні інструменти фінансування вищих навчальних закладів: пряме бюджетне фінансування на покриття витрат; пряме бюджетне фінансування за програмно-цільовим методом (орієнтоване на досягнення результату); бюджетне фінансування з використанням державних зобов‘язань (освітніх ваучерів); освітнє кредитування; освітні заощадження; грантове кредитування; отримання плати за навчання від споживачів (замовників) освітніх послуг; корпоративне фінансування.

146
РОЗДІЛ 4

АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА РОЗВИТКУ СФЕРИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
УКРАЇНИ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВИКЛИКІВ

4.1. Стан розвитку сфери вищої освіти в Україні

Вища освіта України – це сфера освітянської діяльності, яка представлена вищими навчальними закладами І – IV рівнів акредитації, що створені і діють на підставі вимог законодавства про освіту відповідно до виданої ліцензії. В той же час поняття ―вища освіта‖ в контексті нашого дослідження може розумітися як сфера господарської (економічної) діяльності, яка представлена закладами вищої освіти, що надають освітні послуги відповідно до статутних завдань за певну плату (за рахунок лштів бюджету або за рахунок інших джерел).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про вищу освіту‖ [89]:
- вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти;
- вищий навчальний заклад - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань,
інтересів і здібностей;
-освітня діяльність - діяльність вищих навчальних закладів, що провадиться з метою забезпечення здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти та інших осіб;
-якість вищої освіти - рівень здобутих особою знань, умінь, навичок,
інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти;
- якість освітньої діяльності - рівень організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань.
Протягом років Незалежності (починаючи з 1990-х рр.) сфера вищої освіти розвивалася випереджаючими темпами, що проявилося в першу чергу у зростанні кількості закладів вищої освіти та відповідному збільшенні чисельності студентів. Вказаний процес став закономірним наслідком двох чинників: здобуття Незалежності (необхідність підготовки фахівців у новітніх закладах, яких раніше на території України не існувала)

147 та радикальна соціально-економічна реформа (можливість створення навчальних закладів приватної форми власності). Крім того, до складу сфери вищої освіти почали включати заклади І-ІІ рівнів акредитації
(коледжі, технікуми, училища), які в радянські часи входили до складу сфери середньої спеціальної освіти.
Дані про кількість вищих навчальних закладів та чисельність студентів (слухачів) представлено у табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Вищі навчальні заклади та чисельність студентів (слухачів)
Показники
1995/
1996 2000/
2001 2005/
2006 2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015
Кількість закладів, всього, одиниць
1037 979 951 854 767 664
Чисельність студентів – всього, тис.осіб
1540,5 1930,9 2709,2 2491,3 1992,9 1689,2
Середня кількість студентів у одному закладі, тис.осіб
1,48 1,97 2,84 2,92 2,60 2,54
Складено за даними Держстату [37, с. 8]
З наведених даних вбачається, що протягом 2000-2015 рр. триває тенденція зменшення кількості закладів. Вказане обумовлюється зависокими темпами зростання кількості закладів у попередній період (до
2000 р.), а також загостренням конкурентної ситуації на ринку освітніх послуг, в результаті чого непривабливі для споживачів заклади мають припинити свою діяльність.
Динаміка кількості вищих навчальних закладів та чисельності студентів (споживачів освітніх послуг) графічно показана на рис.4.1.
Кількість внз та студентів в Україні
0 200 400 600 800 1000 1200 1996 2001 2006 2011 2014 2015 1995/
2000/
2005/
2010/
2013/
2014/
навчальні роки
0 500 1000 1500 2000 2500 3000
Кількість закладів, всього, одиниць
Чисельність студентів – всього,
тис.осіб
Рис. 4.1. Кількість внз та студентів в Україні (складено за даними табл.4.1).

148
Внаслідок деякого зменшення кількості навчальних закладів та одночасного збільшення контингенту студентів і слухачів до 2011 р. фіксувалося зростання показника середньої кількості студентів у одному закладі (від 1,48 тис. у 1995/1996 навчальному році до 2,92 тис. у 2010/2011 навчальному році). Ця тенденція оцінювалася позитивно, оскільки зростання середньої кількості студентів у одному закладі свідчить про збільшення концентрації ресурсів та можливостей щодо підготовки студентів і таким чином дозволяє прискорити процес створення потужних вищих навчальних закладів із сучасною матеріально-технічною базою.
Починаючи з 2012 р. зафіксовано тенденцію зменшення показника середньої кількості студентів у одному закладі (до 2,54 тис. у 2014/2015 навчальному році), що є наслідком стрімкого зменшення студентського контингенту. У табл. 4.2 представлено аналітичні дані про тенденції зміни кількості закладів ІІІ-IV рівнів акредитації та кількості студентів (слухачів) в них у розрізі різних форм навчання.
Таблиця 4.2
Вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації
та чисельність студентів (слухачів)
Показники
1995/
1996 2000/
2001 2005/
2006 2010/
2011 2013/
2014 2014/
2015
Кількість закладів, всього, одиниць
255 315 345 349 309 277
Чисельність студентів – всього, тис.осіб
922,8 1402,9 2203,8 2129,8 1637,3 1437,9
У тому числі за формами навчання:
- денна

616,3

859,5

1233,8

1250,2

1123,6

935,1
- вечірня
24,1 10,7 9,3 6,1 4,1 2,6
- заочна
282,4 532,7 960,7 873,5 545,6 500,2
Середня кількість студентів у одному закладі, тис.осіб
3,61 4,45 6,38 6,10 5,30 5,19
Складено за даними Держстату [37, с. 8]
Дані таблиці 3.2 свідчать про коливання кількості вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації (зростання від 225 у 1995/96 навчальному році до 345 у 2005/2006 навчальному році і зниження до 277 у 2014/2015 навчальному році).
Динаміка вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та середня кількість студентів, що навчалися у цих закладах, графічно показана на рис. 4.2.

149
Кількість внз ІІІ-ІV рівнів акредитації та середня кількість
студентів в них
0 50 100 150 200 250 300 350 400 1996 2001 2006 2011 2014 2015 1995/
2000/
2005/
2010/
2013/
2014/
0 1
2 3
4 5
6 7
Кількість закладів, всього,
одиниць
Середня кількість студентів у одному закладі, тис.осіб
Рис.4.2.Кількість вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та середня кількість студентів в них (складено за даними табл.4.2).
Відмічаються значні коливання кількості студентів і слухачів
(найбільша кількість студентів у вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації (2364,5 тис.осіб) зафіксовано у 2008/2009 навчальному році).
Протягом останніх шости років спостерігаємо зниження кількості студентів у вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації (до 1437,9 тис.осіб у 2014/1025 навчальному році). Зниження контингенту студентів і слухачів спостерігається за усіма формами навчання.
Середня кількість студентів у одному вищому навчальному закладі
ІІІ-ІV рівнів акредитації зростала до 2005/2006 навчального року (6,38 тис.осіб). В той же час у країнах ЄС-15 середня кількість студентів, що навчаються в університетах, коливається на рівні від 14 тис.осіб (Греція) до 23 тис.осіб (Італія) [78; 81]. Вказане свідчить про доцільність деякого скорочення мережі вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, що є запорукою подальшої концентрації обмежених ресурсів та створення можливостей для формування потужних закладів, що працюють із використанням сучасних навчальних технологій.
Протягом останніх років середня кількість студентів і слухачів у вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації знижується (у
2014/2015 навчальному році цей показник досяг 5,19 тис.осіб).
У радянські часи рішення про відкриття вищого навчального закладу, що надавав повну вищу освіту, приймалося після ретельних обґрунтувань, узгоджень, підготовчих заходів, ідентифікації ресурсної бази (у середньому 1 заклад у 2 роки). Натомість у роки Незалежності без створення належних умов (відсутність кадрового та фінансового ресурсу) було створено понад 200 таких закладів (тобто в середньому по 10 щороку).
Однією із особливостей системи вищої освіти є те, що вона здійснює підготовку іноземних громадян (експорт освітніх послуг). Згідно даних
Держстату, у вищих навчальних закладах України станом на початок

150 2014/2015 року навчалося 56933 іноземних громадян, у тому числі у закладах ІІІ-IV рівнів акредитації – 56811 іноземних громадян, що становить 3,5% від загальної чисельності студентів. Цікаво, що найбільша кількість іноземних студентів навчається не в столиці, а в Харківській області (понад 21 тис.осіб), що можна пояснити більш якісною роботою харківських вищих навчальних закладів в частині залучення іноземних замовників (споживачів). Лідерські позиції за чисельність іноземних громадян, що здобувають вищу освіту у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, займають також м.Київ, Одеська область.
Найбільша кількість студентів у вищих навчальних закладах України навчається з таких країн: Туркменістан (13,5 тис. осіб), Азербайджан (9,2 тис.), Індія (3,9 тис.), Нігерія (3,3 тис.), Ірак (2,6 тис.), Марокко (2,0 тис.),
Узбекістан (2,0 тис.), Йорданія (1,9 тис.), Російська Федерація (1,8 тис.),
Китай (1,7 тис.), Туреччина (1,4 тис.) [37].
У табл. 4.3 представлено дані про кількість закладів вищої освіти, у розрізі їхніх типів.
Таблиця 4.3
Вищі навчальні заклади на початок 2014/2015 навчального року у
розрізі їхніх типів
Типи закладів
Кількість закладів, од.
Кількість студентів, тис.осіб
З них жінок, тис.осіб
Прийнято на початковий цикл навчання, тис.осіб
Випущено з закладу, тис.осіб
Всього
664 1689,2 879,9 361,1 484,5
Технікуми 59 40,8 14,4 11,6 13,9
Училища
87 34,2 26,6 9,5 9,5
Коледжі
222 169,8 99,3 46,4 53,5
Університе ти
175 1225,3 636,9 253,9 339,8
Академії
54 179,2 79,6 32,2 54,2
Інститути
66 39,4 22,8 7,3 13,3
Консерват орії
1 0,6 0,3 0,1 0,1
Складено за даними Держстату [37, с. 17]

З представлених даних вбачається, що станом на початок 2014/2015 навчального року основними типами вищих навчальних закладів в Україні
є коледжі (222 од.), університети (175 од.) та училища (87 од.). Протягом останніх років стрімко скоротилася мережа технікумів (з 130 од. у 2010 р. до 59 у 2014 р.).
Найбільша кількість студентів сконцентровано в університетах
(1225,3 тис. осіб). Для порівняння: станом на початок 2010/11 навчального

151 року в університетах навчалося 1679,2 тис.осіб. Таким чином, лише за три роки (з 2011 р. по 2014 р.) обсяг студентського контингенту в університету зменшився майже на 27%.
Графічну структуру закладів за кількістю студентів представлено на рис 4.3.
Структура закладів за кількістю студентів
Технікуми
Училища
Коледжі
Університети
Академії
Інститути
Консерваторії
Рис. 4.3. Структура закладів за кількістю студентів (складено за даними таблиці 4.3).
Особливістю систем вищої освіти різних країн, у тому числі в
України, є нерівномірність за територіальним розподілом. Це пов‘язано із тим, що різні міста (як центри регіонів) мають різний науковий,
інноваційний та освітній потенціал. Більшість закладів концентруються у великих містах, що виправдано з точки зору принципу наближеності до споживача (продукування освітніх послуг здійснюється в місцях проживання потенційних споживачів).
Дані про кількість вищих навчальних закладів у розрізі регіонів представлено у табл. 4.4. Наведені у таблиці дані свідчать про певну територіальну нерівномірність розміщення вищих навчальних закладів.
Найбільша кількість закладів сконцентрована у регіонах з високою кількістю населення (м. Київ, Львівська, Дніпропетровська, Харківська обл.), що є цілком виправданим з точки зору орієнтації навчальних закладів на розміщення до потенційних споживачів.

Таблиця 4.4
Кількість вищих навчальних закладів за типами
на початок 2014/2015 року, у розрізі регіонів
Регіони
Усього
У тому числі за типами
Універси- тети
Інститути Коледжі Училища
Україна
664 175 66 222 87
Вінницька
22 5
2 12 2
Волинська
14 2
1 9
1
Дніпропетровська
52 11 6
14 7
Донецька
16 1
-
6 6
Житомирська
20 3
1 13 1
Закарпатська
14 4
2 6
1
Запорізька
24 8
4 8
2
Івано-
Франківська
17 4
1 10 1
Київська
23 4
2 12 1
Кіровоградська
17 2
3 6
3
Луганська
12 2
-
1 5
Львівська
43 12 4
14 6
Миколаївська
16 6
-
8 2
Одеська
39 12 2
4 10
Полтавська
21 5
1 3
5
Рівненська
15 4
1 9
1
Сумська
15 4
-
3 6
Тернопільська
20 4
4 9
3
Харківська
68 21 8
16 6
Херсонська
18 4
2 5
5
Хмельницька
20 6
1 7
3
Черкаська
17 5
-
8 2
Чернівецька
17 4
-
11 1
Чернігівська
17 3
-
7 4 м.Київ
107 39 21 21 3
Складено автором на основі даних Держстату [37, с. 21].
Крім того, для великих міст дається взнаки нагромаджений у попередні роки кадровий та науковий потенціал. За кількістю вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації (технікуми, коледжі) лідерські позиції утримують промислово розвинуті регіони
– м.Київ,
Дніпропетровська, Харківська, О6деська області, в яких сконцентрована значна кількість промислових підприємств, які використовують кваліфіковану робочу силу.
Одним із ключових показників, що характеризують якість роботи системи вищої освіти, є забезпеченість вищих навчальних закладів

153 науково-педагогічними працівниками, у тому числі фахівцями вищої кваліфікації (з науковими ступенями). Згідно даних Держстату, у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації на початок 2014/15 року працювало 137,9 тис. осіб викладацького складу, у тому числі 117,2 тис. осіб – науково-педагогічні працівники (з них 12,7 тис. осіб мають науковий ступінь доктора наук, 62,2 тис.осіб – науковий ступінь кандидата наук).
Протягом 1990 – 2012 рр. кількість вищих навчальних закладів зростала темпами, вищими за темпи підготовки науково-педагогічних працівників для вищої школи, у тому числі фахівців найвищої кваліфікації.
Це призвело до того, що окремі заклади не виконують вимог за показниками забезпеченості науково-педагогічними працівниками вищої кваліфікації. Вказане негативно впливає на якість навчання, а також звужує науковий та інноваційний потенціал вищої освіти.
Одним із негативних чинників, що гальмує розвиток кадрового потенціалу вищої освіти, є незначний (недостатній) розмір заробітної плати науково-педагогічних працівників, слабкий рівень соціального забезпечення, занизька престижність викладацької діяльності.
Також важливим показником розвитку вищої освіти є рівень матеріально-технічного забезпечення вищих навчальних закладів. За цими показниками система вищої освіти України не відповідає сучасним вимогам. Загальна площа будівель, що перебувають у власності або оперативному управлінні вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, становить 22502,4 тис. кв. метрів, з яких 1530,6 тис. кв.метрів
– орендовано у інших установах, а 384,7 тис. кв.метрів – здано в оренду
іншим установам.
Площа навчально-лабораторних приміщень вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації становить 14613,4 тис. кв.метрів, площа гуртожитків – 6682,3 тис.кв.метрів. Згідно даних Держстату, 469,9 тис.студентів потребують улаштування до гуртожитку
Негативно на імідж системи професійної освіти впливає безробіття випускників, незадовільні оцінки кваліфікації випускників з боку роботодавців.
Безробіття випускників спричиняють неправильна професійна орієнтація, доповнена низькою якістю вступників та їхньої наступної підготовки. В результаті спостерігається так звана
«перекваліфікація робочої сили» національної економіки, надлишку в ній фахівців з повною вищою освітою (переважно неякісною) [167, c.357].
Вищі навчальні заклади не мають належних інформаційних ресурсів для підготовки фахівців з вищою освітою. Наукові (науково-технічіні) бібліотеки вищих навчальних закладах є порівняно невеликими, недостніми є кількісні показники підписки на провідні іноземні періодичні фахові видання та видання в електронному форматі [20, c.7].
В Україні станом на початок 2014/15 навчального року має власну бібліотеку 631 вищий навчальний заклад, бібліотечні пункти мають 283 закладів, загальний книжковий фонд становить понад 176 млн.екземплярів.

154
Однією із вад системи вищої освіти України є орієнтація вищих навчальних закладів на задоволення потреб споживачів, які бажають отримані так звані «модні» або «рейтингові» спеціальності (економіст, юрист, менеджер, психолог та ін.). Значна частка вищих навчальних закладів готують непрофільних для них фахівців, не маючи для цього належного кадрового, наукового та навчально-методичного забезпечення.
Згідно розрахунків фахівців Інституту вищої освіти НАПН України, наша держава щонайменше у 2,5 раза відстає за часткою випускників науково-природничої освітньої галузі, натомість надлишково готує фахівців з соціальних наук, бізнесу і права (41 %) [141, c.15].
Одним із економічних факторів, що заважає переходу сфери вищої освіти на модель інноваційного розвитку, є недостатність фінансування.
Вказане обумовлено кількома причинами: загальною економічною кризою, негативними демографічними тенденціями, відсутністю достатньої кількості конкурентоспроможних освітніх продуктів, слабкістю механізмів взаємодії навчальних закладів з роботодавцями, іноземними партнерами та міжнародними організаціями тощо [76, c.13].

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал