Вищим навчальним закладом




Сторінка1/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ





С. Г. Натрошвілі

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ
ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ:
ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

Монографія










К и ї в
КНУТД
2 0 1 5


УДК 378.11.009.12
ББК 74.58
Н 33
Рекомендовано Вченою радою
Київського національного університету технологій та дизайну
(Протокол № 1 від 23 вересня 2015)
Рецензенти
Гонта О. І.д-р екон. наук, проф., директор Науково-навчального
інституту економіки Чернігівського національного технологічного університету;
Охріменко І. В. д-р екон. наук, проректор з навчальної та наукової роботи Київського інституту бізнесу і права;
Павленко І. І. д-р екон. наук, проф., професор кафедри економіки, обліку та аудиту ПВНЗ «Європейський університет».
Натрошвілі С. Г.
Н33
Стратегічне управління вищим навчальним закладом: теорія, методологія, практика : монографія / С. Г. Натрошвілі. – К.: КНУТД,
2015. – 320 с.
ISBN 978-966-7972-53-0
В монографії викладено результати досліджень з актуальних питань організації стратегічного управління вищим навчальним закладом. Визначено роль і значення сучасних управлінських механізмів в процесі забезпечення нормального функціонування вищого навчального закладу. Розглядаються проблеми організації наукової, освітньої, маркетингової, міжнародної діяльності вищого навчального закладу.
Запропоновано науково обгрунтовані рекомендації щодо оптимізації механізмів та моделей стратегічного управління вищими навчальними закладами в Україні з урахуванням сучасних соціально-економічних трансформацій.
Для науковців, викладачів, держслужбовців, аспірантів, студентів.
УДК 378.11.009.12
ББК 74.58
ISBN 978-966-7972-53-0
© С. Г. Натрошвілі, 2015
© КНУТД 2015

3
ЗМІСТ

ВСТУП









5

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ




11 1.1.
Стратегічне управління сучасною організацією

11 1.2.
Еволюція наукових поглядів на стратегічне управління організацією
27 1.3.
Стратегія економічного розвитку вищого навчального закладу: теоретико-методичний аспект



35 1.4.
Моделі та інструменти стратегічного розвитку вищого навчального закладу



51
Висновки до розділу 1



61

2. МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА
РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЧНИХ РІШЕНЬ У ВИЩОМУ
НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ






64 2.1.
Споживча цінність та споживча вартість освітньої послуги
64 2.2.
Ідентифікація ризиків на ринку освітніх послуг: методичні підходи та обмеження



75 2.3.
Конкурентні переваги в контексті розвитку стратегічного потенціалу вищого навчального закладу
83 2.4.
Стратегічне планування діяльності вищого навчального закладу 92 2.5.
Особливості реалізації стратегічних рішень у вищому навчальному закладі



103
Висновки до розділу 2



114
3.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ


116
3.1.
Інтеграційні процеси у сфері вищої освіти та їхній вплив на формування механізму стратегічного управління вищим навчальним закладом



116 3.2.
Узагальнення досвіду стратегічного управління вищими навчальними закладами в країнах ЄС

123 3.3.
Оцінка міжнародного досвіду організації фінансування діяльності вищих навчальних закладів

134
Висновки до розділу 3



144



4
4.

АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА РОЗВИТКУ СФЕРИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
УКРАЇНИ В УМОВАХ РИНКОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
146
4.1.
Стан розвитку сфери вищої освіти в Україні
146 4.2.
Тенденції розвитку вищих навчальних закладів різних типів 162 4.3.
Ідентифікація ризиків у сфері вищої освіти на основі експертного анкетування




191 4.4.
Державна підтримка розвитку вищої освіти як засіб мінімізації негативного впливу ринкових ризиків

204
Висновки до розділу 4



218 5. ПЕРСПЕКТИВНІ ІНСТРУМЕНТИ СТРАТЕГІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ
222 5.1.
Стратегічні рішення вищих навчальних закладів України
222 5.2.
Механізм управління вищим навчальним закладом на основі реалізації інтеграційних стратегій


235 5.3.
Перспективна модель стратегічного управління на основі формування конкурентних переваг (високої конкуренто-спроможності)





247 5.4.
Створення ―корпоративного університету‖ як інструмент стратегічного розвитку вищого навчального закладу
266 5.5.
Розробка методичного підходу комплексного оцінювання якості стратегічного управління вищим навчальним закладом
276
Висновки до розділу 5



286
ВИСНОВКИ






290

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



296

ДОДАТОК








317

ВСТУП
Розвиток вищих навчальних закладів має відбуватися на основі реалізації принципів стратегічного управління, в процесі якого формулюється місія функціонування закладу, проектується та реалізується стратегічна програма (стратегія), вирішуються стратегічні завдання.
Впровадження принципів стратегічного управління до організаційної моделі вищих навчальних закладів є об‘єктивною необхідністю. Вища освіта як вид економічної діяльності представлена вищими навчальними закладами, що надають освітні та супутні послуги. Відтак, вищі навчальні заклади є суб‘єктами ринку освітніх послуг, на яких розповсюджується дія об‘єктивних ринкових законів.
Таким чином, вищі навчальні заклади як ринкові суб‘єкти змушені вступати у конкурентну боротьбу за доступ до економічних ресурсів, протидіяти негативним чинникам зовнішнього та внутрішнього середовища, вживати заходів для зміцнення власного економічного потенціалу, удосконалювати механізми проектування управлінських рішень тощо. Як і в інших видах економічної діяльності, у сфері вищої освіти є конкуренція, а також різні атрибути конкурентної боротьби – демпінг, реклама, ―недружні атаки‖ тощо.
Це означає, що у сфері вищої освіти, як і в інших сферах економічної діяльності, проявляються різнопланові ринкові та позаринкові ризики, які несуть в собі ризики (різного ступеня та спрямування) успішньої економічної діяльності відповідних агентів (вищих навчальних закладів).
Вказані ризики можуть бути ідентифіковані та мінімізовані в процесі застосування керівництвом (менеджментом) вищих навчальних закладів методології стратегічного управління.
Особливістю освітніх послуг є те, що вони є одночасно і суспільним, і приватним благом. Суспільним благом є підвищення рівня освіченості населення, освоєння людьми нових знань та технологій. Приватним благом
є здобуття знань конкретними індивідами, що підвищує їхню вартість
(цінність) на ринку праці. Через це моделі стратегічного управління вищих навчальних закладів мають низку особливостей, обумовлених характером ринкового продукту (освітньої послуги). В контексті підтримки нормального функціонування вищого навчального закладу важливого значення набуває проблема своєчасної ідентифікації ринкових ризиків.
Вагомих результатів у дослідженні актуальних питань розробки та впровадження основ стратегічного управління у системі освіти досягли провідні вчені – О.Алимов, В.Андрущенко, Т.Боголіб, М.Володькіна,
Ю.Гончаров, І.Грищенко, М.Денисенко, С.Захарін, І.Ігнатьєва, І.Каленюк,
О.Кухленко, В.Луговий, М.Мартиненко, А.Наливайко, В.Пастухова,
М.Степко, І.Тарасенко, Л.Федулова, З.Шершньова, Л.Шульгіна та ін.
Проте в сучасних соціально-економічних умовах, які визначаються глобалізацією ринку освітніх послуг, необхідністю стимулювання переходу економіки на модель інноваційного розвитку, а також

6 дефіцитністю бюджетного фінансування наявної мережі вищих навчальних закладів, виникає необхідність проведення поглиблених досліджень, спрямованих на вироблення теоретичних, методологічних та науково- практичних основ стратегічного управління вищими навачальними закладами в умовах дії ринкових ризиків. Мають бути досліджені процеси проектування стратегічних рішень, а також обгрунтовані методичні підходи до формування та реалізації моделей стратегічного управління на рівні вищого навчального закладу.
Таким чином, обрана тема дослідження є актуальною, представляє значний інтерес для науки і практики.
Метою дослідження є узагальнення та розробка теоретико- методологічних та науково-практичних основ стратегічного управління вищим навчальним закладом в умовах ринкових трансформацій.
Виходячи із задекларованої мети дослідження, було поставлено та вирішено наступні наукові завдання:
- узагальнити теоретико-методологічні основи стратегічного управління сучасною організацією (у т.ч. вищим навчальним закладом);
- виявити особливості формування та реалізації стратегічних рішень у вищому навчальному закладі;
- виявити ключові тенденції та закономірності розвитку системи вищої освіти України;
- провести ідентифікацію ринкових викликів на ринку освітніх послуг в системі вищої освіти;
- виконати аналітичне оцінювання конкурентної ситуації на ринку освітніх послуг в системі вищої освіти;
- виявити перспективні форми державної підтримки розвитку вищих навчальних закладів з урахуванням ринкових викликів;
- проаналізувати міжнародний досвід стратегічного управління вищими навчальними закладами і на цій основі виробити пропозиції щодо перспектив впровадження цього досвіду в Україні;
- виявити перспективні інструменти стратегічного управління вищим навчальним закладом;
- розробити методичний підхід комплексного оцінювання якості стратегічного управління вищим навчальним закладом.
Об'єктом дослідження є процес стратегічного управління вищим навчальним закладом в умовах ринкових ризиків.
Предметом дослідження є теоретико-методичні та науково- практичні основи стратегічного управління вищим навчальним закладом.
Теоретичною та методологічною основою дослідження стали фундаментальні положення сучасної економічної науки, у тому числі теорії управління організацією, стратегічного управління, економіки підприємств, мікроекономіки, економічного аналізу. В процесі виконання дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання економічних явищ і процесів. Методи індукції та дедукції використовувалися для виявлення загальних закономірностей розвитку

7 стратегічного управління на основі аналізу наявної інформації, а також встановлення характеристик окремих об'єктів управління на основі знань про розвиток певних процесів та явищ. Методи аналізу і синтезу використовувалися при узагальненні позицій різних науковців з проблематики розробки та впровадження механізмів і моделей стратегічного управління.
Метод наукового абстрагування використовувався для виділення ключових закономірностей розвитку вищих навчальних закладів в умовах наявних ринкових викликів. Метод порівняльно-історичного аналізу використовувався для дослідження еволюції теорії стратегічного управління з урахуванням змін характеру ринкового середовища. Метод економічного порівняння використовувався для зіставлення результативності функціонування вищих навчальних закладів різних типів, а також економічної результативності освітніх систем різних країн. Методи економетричного та економіко-статистичного аналізу використовувалися при дослідженні кількісних тенденцій розвитку ринку освітніх послуг у сфері вищої освіти. Методи експертних опитувань використовувалися для виявлення думок експертів про шляхи вирішення проблем функціонування вищих навчальних закладів, у тому числі із використанням механізмів стратегічного управління.
Інформаційною базою дослідження слугували: законодавчі та інші нормативно-правові акти; статистична інформація, що узагальнюється
Державною службою статистики України (Держстатом), статистичними органами інших держав та іншими уповноваженими органами; результати наукових досліджень, що оприлюднені у монографіях, фахових наукових виданнях, збірниках наукових праць, збірниках матеріалів конференцій;
інформаційно-аналітичні матеріали міжнародних організацій, органів державної влади України, інших установ та організацій; результати емпіричного узагальнення механізмів управління вищими навчальними закладами.
В результаті виконаного дослідження отримано наукові результати, які є новими або містять елементи наукової новизни. Вперше:
- виділено ключові напрями стратегічного управління вищим навчальним закладом в умовах економічної нестабільності (моніторинг кон‘юнктури ринку освітніх послуг, ідентифікація ринкових та позаринкових викликів, організація результативної протидії різним ризикам, залучення додаткових джерел для підтримки стратегічного розвитку, розширення доступу до стратегічних ресурсів, реалізація
інтеграційних стратегій, розвиток програм корпоративної освіти), що дало змогу розробити методичні підходи до проектування стратегічних рішень;
- сформульовано концептуальні положення про зміст та характер конкурентної боротьби на ринку освітніх послуг, що дало змогу виділити основні форми конкурентної боротьби між вищими навчальними закладами; на цій основі обгрунтовано доцільність формування моделі стратегічного управління вищим навчальним закладом на основі формування та реалізації конкурентних переваг;

8
- розроблено методичні рекомендації з питань формування
інтеграційної стратегії розвитку вищого навчального закладу (яка передбачатиме реалізацію проектів та заходів спільно із інституціями зовнішнього середовища) та комплексного оцінювання якості стратегічного управління вищим навчальним закладом (дозволяє здійснювати аналітичне оцінювання якості стратегічного управління закладом і на цій основі вносити корективи до раніше ухвалених рішень), що дозволяє вносити обгрунтовані зміни до механізмів стратегічного управління вищим навчальним закладом;
Удосконалено:
- методологічні положення про оцінювання конкурентної позиції вищих навчальних закладів на ринку освітніх послуг на основі рейтингових методів, які дозволяють отримувати ієрархічно структуровану
інформацію про ступінь відповідності вказаних закладів певним суспільним та споживчим очікуванням, що відображають рівень якості наданих освітніх послуг;
- методичний підхід до трактування автономії вищих навчальних закладів в якості чинника ефективності стратегічного управління такими закладами; вказане дало змогу обгрунтувати пропозиції про поступове розширення повноважень керівних органів (менеджменту) вищих навчальних закладів у вирішенні стратегічних та поточних завдань; виділено економічні наслідки реалізації акакдемічної, управлінської та фінансової автономії вищого навчального закладу;
- науково-методичні основи оцінювання впливу глобалізації освітнього простору на формування моделей стратегічного управління вищим навчальним закладом, що дало змогу виділити основні напрями адаптації та реакції цих закладів на ідентифіковані виклики
(стандартизація та уніфікація навчальних програм, впровадження освітних технологій, гармонізація кваліфікаційних вимог та ін.);
-
інструментарій ідентифікації викликів зовнішнього середовища
(ринку освітніх послуг), які значимо впливають на стан та динаміку внутрішнього середовища, що дало змогу розробити практичні рекомендації з організації маркетингової роботи, зростання рівня якості освіти та взаємодії із ринком праці;
Дістали подальшого розвитку:
- методологічні положення про управління вищим навчальним закладом як ринковим суб'єктом, оскільки такі заклади формують пропозицію, яка реалізується на ринку на основі дії законів попиту та пропозиції; враховуючи високий рівень диверсифікації діяльності вищих навчальних закладів, доцільним видається впровадження методик оптимального розподілу ресурсів між різними видами діяльності;
- наукові положення про роль стратегічного потенціалу у підтримці розвитку вищого навчального закладу як суб‘єкта ринку освітніх послуг; обгрунтовано, що в умовах економічної нестабільності стратегічний потенціал вищого навчального закладу має генерувати додаткові

9 властивості, у тому числі адаптивність, мобільність, управлінську гнучкість;
- методичні підходи до оцінювання тенденцій на ринку освітніх послуг в контексті ідентифікації вищим навчальним закладом основних викликів, що генеруються у зовнішньому середовищі, що дало змогу розробити пропозиції про врахування ключових ринкових факторів на формування моделі стратегічного управління закладом;
- науково-методичні основи про характер впливу конкурентних переваг, які реалізуються в процесі стратегічного управління вищим навчальним закладом і проявляють себе лише на фоні дій конкурентів
(тобто у вільному ринковому середовищі), і можуть бути ефективними у випадку належної організації різних складових механізму стратегічного управління вищим навчальним закладом; в свою чергу, вказаний механізм має бути націлений зміцнення конкурентної позиції закладу за рахунок найбільш ефективного використання конкурентних переваг.
Практичне значення одержаних внаслідок виконаного дослідження результатів полягає у виробленні теоретико-методичних положень та науково-практичних рекомендацій з питань розробки та впровадження механізмів стратегічного управління вищим навчальним закладом з урахуванням ринкових викликів.
Науково-практичні пропозиції, сформульовані автором, впроваджено у роботу Міністерства освіти і науки України, Державного агентства науки, інновацій та інформатизації України, Інституту вищої освіти НАПН
України, Київського національного університету технологій та дизайну
МОН України.
Окремі положення дисертаційного дослідження використано при викладанні економічних дисциплін ―Основи менеджменту‖, ―Менеджмент організацій сфери послуг‖, ―Університетська освіта‖ студентам Київського національного університету технологій та дизайну МОН України.
Отримані внаслідок проведеного дослідження наукові результати можуть бути використані у майбутньому: керівництвом (менеджментом) вищих навчальних закладів – в процесі реалізації механізмів стратегічного управління; органами державної влади – в процесі реалізації державної політики, спрямованої на підтримку розвитку системи вищої освіти; у процесі удосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування системи вищої освіти та вищих навчальних закладів; при удосконаленні відповідних навчальних планів економічних дисциплін у вищих навчальних закладах.
Основні наукові результати, отримані внаслідок проведеного дослідження, доповідалися та отримали схвальні відгуки на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях:
―Організаційно-економічний механізм інноваційного розвитку вищої освіти України‖ (м.Київ, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 рр.), ―Умови економічного зростання в країнах з ринковою економікою‖ (м.Переяслав-
Хмельницький, 2013 р.), ―Економічний розвиток: теорія, методологія,

10 управління‖ (м.Валенсія, 2013, 2014 рр.), ―Наукові розробки, передові технології, інновації‖ (м.Прага, 2013 р.). ―Информационное общество: технологии, человек, бизнес‖ (м.Пермь, Російська Федерація, 2013 р.),
―Сучасна економічна теорія та пошук ефективних механізмів господарювання‖ (м.Сімферополь, 2011 р.), ―Сучасні проблеми управління підприємствами в умовах глобалізації та інтернаціоналізації‖ (м.Херсон,
2011 р.), ―Економічні, соціокультурні та інформаційні інновації сучасного українського суспільства‖ (м.Черкаси, 2008 р.).
Автор висловлює щиру подяку ректору Київського національного університету технологій та дизайну І.М.Грищенку, проректору Київського національного університету технологій та дизайну І.А.Ігнатьєвій, рецензентам – О.І.Гонті, С.В.Захаріну, В.М.Мельнику, колегам – науково- педагогічним працівникам факультету економіки та бізнесу КНУТД – за цінні поради та рекомендації, які були враховані при доопрацюванні та редагуванні рукопису.

11
РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ
НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ
1.1. Стратегічне управління сучасною організацією
В сучасній економічній теорії поки що не існує єдиної теорії або концепції організації як специфічного суб‘єкта економічних відносин.
Одні дослідники вважають, що термін ―організація‖ походить від французького слова ―organisation‖, інші – від латинського ―organizo‖, що означає у дослівному перекладі ―надаю чіткого вигляду‖. Деякі автори пишуть, що слово ―організація‖ походить від грецького ὄργανον –
―інструмент‖, що означає ―цільове об'єднання ресурсів для досягнення певної мети‖. Як правило, термін ―організація‖ вживається для означення соціальної групи, що встановлює собі завдання та здійснює їхнє виконання для досягнення певної колективної мети [205].
―Современный экономический словарь‖ пропонує наступне визначення: ―Організація – 1) складова частина управління, сутність якої полягає у координації дій окремих елементів системи, досягненні взаємної відповідності функціонування її частин; 2) форма об‘єднання людей у рамках їхньої сумісної діяльності в рамках певної структури; установа, що покликана виконувати задані функції, вирішувати певне коло завдань…‖
[239, с. 228].
―Энциклопедический словарь по экономике‖ пропонує наступне тлумачення: ―Організація – сукупність людей, їхніх груп, об‘єднаних для реалізації певної програми або мети, вирішення завдання на основі принципу поділу праці та обов‘язків, ієрархічної структури побудови,
інших правил та процедур; сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення та удосконалення взаємозв‘язків між частинами цілого; внутрішнє упорядкування, погодженість взаємодії диференційованих та автономних частин цілого, що обумовлена йогот побудовою; суспільне об‘єднання, установа будь-якої форми власності‖ [279, с. 286].
Згідно визначення Б.Карлофа, організація – це інструмент координації трудових внесків різних людей для досягнення загальної мети [106, c.12].
Американський дослідник Ч. Бернард пропонує наступне визначення:
―Організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей‖ [159].
Професор Л.Федулова пропонує наступне визначення: ―організація – це соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети‖ [258; 259].
Крім соціальних організацій, тобто організацій, створених людми на основі поєднання результатів людської діяльності, існують біологічні,

12 технічні, астрономічні організації [205], які у даному дисертаційному дослідження не розглядатимуться.
Для створення організації необхідна певна кількість людей (хоча б двох). Функціонування організації можливе, якщо ці люди ідентифікують себе із самою організацією. Крім того, для успішного функціонування організації необхідний розподіл повноважень, прав та обов‘язків [65, c.95].
З наведених вище тлумачень випливає, що соціальні організації:
- по-перше, створюються людьми,
- по-друге, створюються з метою виконання певних завдань
(реалізації запланованих заздалегідь заходів),
- по-третє, можуть мати певну ієрархічну структуру задля здійснення координації,
- по-четверте, люди мають індентифікувати себе з організацією, тобто розуміти, що вони взаємодіють одночасно задля досягнення як спільних, так і індивідуальних (приватних) інтересів.
Соціальні організації можуть бути різними з точки зору мети, форми або характеру діяльності, мати комерційну й некомерційну природу. Проте всі соціальні організації функціонують на основі певних писаних та неписаних правил (процедур). Соціальними організаціями є [153, c.98]: фірми (або компанії), що виступають учасниками економічних відносин; профспілкові організації та органи; політичні партії; громадські організації
(установи); неприбуткові організації; державні органи та установи; органи місцевого самоврядування; інші форми тривалої взаємодії людей
(найрозповсюдженіша із них – родина).
Зважаючи на принцип внутрішнього життя, соціальні організації можуть бути формальними і неформальними. Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети [205]. Формальні організації створюються на основі або рішень людей (інвесторів, засновників), або рішень керівників іншої формальної організації (раніше створеної), або рішень урядового органу, або вимог закону. Неформальні організації – це будь-які спільноти, що утворені на основі домовленостей або традиції.
Неформальна організація ґрунтується на певних людських стосунках, особистому виборі способів взаємодії.
Серед різмаїття соціальних організацій можна виділити економічні організації – тобто організації, що сформовані на основі виконання людьми певних технологічних процесів задля виробництва певних економічних благ з метою досягнення чітко визначених економічних цілей (задоволення суспільних потреб, отримання прибутку, зростання вартості бізнесу, зростання вартості інвестованого капіталу тощо) [145, c.16]. З урахуванням предмета нашого дослідження ми розглядатимемо лише економічні організації, тобто організації, які здійснюють економічну діяльність, створюються людьми і складаються з людей. В сучасній економічній теорії набуває поширення концепція, що люди, а точніше – їхні здібності, знання,

13 навички та вміння, є головним ресурсом економічної організації як учасника економічних відносин [71, c.42].
В теорії економічної організації важливе місце займає підприємство.
Підприємство ми розглядаємо як специфічну організацію, що створюється з метою провадження підприємницької або іншої суспільно корисної діяльності. Підприємство зазвичай визначається як економічно обособлена організація, що має самостійний баланс, і створюється задля виробництва продукції та/або надання послуг та/або виконання робіт з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [5, c.94]. Хоча деякі автори, приміром, Г.Клейнер, вважають, що в економічному аналізі терміни ―організація‖, ―підприємство‖ та ―фірма‖ можна вважати синонімами [111, с. 19].
Будь-яка організація, чи то економічна, чи то неекономічна, чи то формальна, чи неформальна, складається з певних людей, що об‘єднуються у певні групи (колективи). За визначенням Марвіна Шоу, група (колектив) — це дві і більше особи, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа здійснює вплив на конкретних людей
(працівників) і одночасно знаходиться під впливом конкретних людей; в економічній організації, як правило, тісно переплетені два види груп: формальні та неформальні [205]. Формальні групи створюються та функціонують за писаними правилами згідно рішення керівника
(засновника) задля виконання певних завдань у найкращий спосіб.
Неформальні групи створюються спонтанно самими людьми, виходячи із характеру стосунків, симпатій, особливостей виконуваної роботи і грунтуються на засадах соціальної взаємодії. Працівники економічної організації вступають у неформальні групи для задоволення своїх психологічних потреб
(почуття причетності, перекладання відповідальності, взаємодопомога, спілкування та ін.) [62, c.190].
Економічні організації, аби бути успішними, виступають як особливі форми спільної осмисленої діяльності людей. Аби результати цієї діяльності мали високу значимість, економічні організації будують свою роботу на наукових принципах менеджменту. Успішний менеджмент організацій передбачає розуміння їх основних рис і принципів функціонування, складових внутрішнього і зовнішнього середовища, розвитку організацій у різних соціально-економічних формаціях, особливостей комерційних і некомерційних організацій, функцій, способів управління організаційним розвитком [205]. Виділяють поняття організаційного менеджменту, під яким зазвичай розуміють сферу управління економічною діяльністю, направлену на побудову економічної організації як цілісної системи, що призначена для ефективного досягнення своїх функцій та завдань через взаємодію людей (працівників)
[155, c.108].
Економічні організації досліджуються на основі різних теоретико- методологічних концепцій, серед яких виділяють наступні основні: класичну (ієрархічну), неокласичну (поведінкову), ситуаційну. Крім того,

14 різні дослідники пропонують власні оригінальні (авторські) теорії організації.
Класична теорія організації ґрунтується на наукових розвідках відомих західних економістів і соціологів А.Файоля та М.Вебера.
А.Файоль сформулював 14 універсальних принципів управління, М.Вебер на основі аналізу емпіричних результатів обгрунтував поняття економічної бюрократії, яку розглядав як спеціфічну нормативну модель, а також сформулював концепцію ідеальної бюрократії. М.Вебер уважав, що
ідеальна бюрократія повинна мати наступні основні характеристики [206]:
- високий ступінь поділу праці (технологічні операції мають виконуватися спеціально підготовленими працівниками – фахівцями);
- наявність управлінської ієрархії (нижчі рівні підпорядковуються вищим рівням);
- наявність писаних правил (стандартів, приписів, інструкцій), а також чітких показників оцінювання якості та результативності роботи як підрозділів, так і окремих працівників;
- побудова стосунків на основі ―формальної знеособленості‖ (одні люди керують іншими, не беручи до уваги особисті симпатії або антипатії);
- підбір та призначення працівників на різні посади має здійснюватися виключно на основі об‘єктивних, заздалегідь відомих критеріїв, серед яких ділові (професійні) якості, компетентність, відсутність фізіологічних обмежень, психологічна сумісність тощо.
Модель ідеальної бюрократії, що запропонована М.Вебером, критикувалася іншими дослідниками. Серед аргументів можемо виділити наступні: негнучкість моделі; ігнорування соціальних процесів в організації; вимога щодо формальної знеособленості не може бути реалізована з достатньою повнотою; ігнорування психологічних особливостей різних людей, в тому числі тих, що претендують на керівні посади [275, c.190].
Одним із відомих критиків моделі М.Вебера є професор
Мічиганського університету Р.Лайкерт, якого вважають фундатором поведінкової теорії. Учений пристав до думки, що організації, які орієнтуються на бюрократичну модель, у ринковому середовищі є менш ефективними, і врешті-решт програють у конкурентній боротьбі.
Р.Лайкерт сформулював положення про чотири системи управління економічною організацією. На його думку, існують наступні системи: експлуататорсько-авторитарна, прихильно-авторитарна, консультативно- демократична, партисипативно-демократична.
Базисну бюрократичну форму організації Р.Лайкерт назвав "Система
1" (експлуататорсько-авторитарна), іншою крайньою формою є "Система
4" (партисипативно-демократична). Він вважав четверту систему найбільш ефективною з точки зору функціонування організаційних параметрів, і до цієї системи мають прагнути всі організації [108, c.78].

15
Використовуючи процесний підхід, учений обгрунтував вісім ключових характеристик (ознак) економічної організації як учасника економічних відносин [108; 239]:
- процеси лідерства (один авторитарний лідер, кілька лідерів,
―демократичний централізм‖, ―кероване співробітництво‖ тощо);
- процеси мотивації (правила преміювання та покарання);
- процеси комунікацій (формальної і неформальної);
- процеси взаємодії (керівник – підлеглий);
- процеси прийняття рішень (зверху, знизу, іззовні);
- процеси встановлення цілей (хто встановлює цілі – власник, топ- менеджер, менеджери, колектив);
- процеси контролю (жорсткий і частий, нечастий, формальний);
- процеси досягнення цілей (оцінка результативності та ефективності роботи підрозділів та окремих працівників).
Оцінивши організацію за запропонованими характеристиками, можна класифікувати систему управління організацію за одним із чотирьох запронованих Р.Лайкертом типів (рис. 1).
В центрі уваги неокласичної (поведінкової) теорії організацій знаходиться людина, соціально-психологічні стосунки, індивідуальні та групові взаємозв‘язки. Класична (ієрархічна) та неокласична (поведінкова) теорії організації виходять з того, що існує лише один найкращий варіант організаційного рішення. Саме в цьому полягає основний недолік обох теорій, оскільки найкращих варіантів у мінливому конкурентному середовищі може бути кілька.
Крім того, нерідко буває ситуація, коли один варіант, який є найкращим сьогодні, через деякий час не відповідатиме вимогам нової ситуації.
Економічні організації можна також розглядати як певну сукупність людей, що об‘єднані певними економічними цілями. Таку сукупність людей можна вважати спільнотою, кожний член якої виконує заздалегіть обумовлені функції [50, c.211]. Вказані функції регулюються, як правило, нормами права (на основі приписів закону, колективного договору, трудового контракту), але конкретизуються у процесі практичної діяльності через технологічні регламенти (стандарти, інструкції). Вказані члени спільноти використовують певну технологію задля досягнення запланованих завдань.





16
Система 1
Експлуататорсь-
ко-авторитарна
Система 2
прихильно-
авторитарна
Система 3
консультативно
-демократична
Система 4
партисипативно
-демократична
Керівники автократичні, не довіряють підлеглим.
Мотивація будується на основі системи покарань.
Інформація йде в основному зверху вниз.
Рішення приймають виключно вищі керівники.
Жорсткий контроль за виконанням рішень.
Керівники впевнені у собі, але в основному довіряють підлеглим.
Мотивація будується на основі системи заохочення та покарання.
Керівники
інколи дослухаються до
інформації знизу.
Керівники допускають до вироблення рішень неформальних лідерів колективу
(профспілка).
Керівники делегують окремі повноваження фахівцям, але не повно довіряють підлеглим.
Керівники заохочують ідеї та ініціативи.
Мотивація будується на основі системи заохочення та покарання.
Рішення виробляються менеджмерами вищої та середньої ланок.
Керівники довіряють підлеглим, завжди вислуховують
ідеї. Керівники зазвичай підтримують здорові
ініціативи підлеглих.
Мотивація будується в основному на заохоченнях.
Існує постійний обмін
інформацією між працівниками.
Рішення виробляються усіма спільно.
Базисна бюрократична форма організації
Проміжні форми організації
Ідеальна організація
Рис. 1.1. Системи управління економічною організацією за
Р.Лайкертом (поведінкова теорія). Складено за даними: [22; 108; 275].
Згідно позиції проф. І.Ігнатьєвої, з якою ми згодні, економічні організації мають деякі риси, що обумовлюють особливості їхнього функціонування як учасників економічних відносин [98, сс. 12-14]:
1.
Організації створюються для досягнення певної цілі (сукупності завдань), що ставить перед собою людина або група людей задля задоволення певних потреб. Економічні потреби (колективні або особисті) спонукають людей до певних дій, які досить часто можуть бути реалізовані лише у спосіб створення економічної організації.
2.
Організації мають ―ринкову самостійність‖. Менеджмент організації повинен мати сукупність управлінських інструментів для підтримки розвитку відповідно до сформульованих завдань, на основі оптимального задіяння внутрішнього потенціалу з урахуванням викликів зовнішнього середовища.

17 3.
Організація повинна будувати свою діяльність на основі наявного потенціалу, дбаючи про його збереження та примноження. Вказаний потенціал повинен формуватися та використовуватися на основі виконання таких настанов:
- поставлені цілі організації повинні бути забезпечені відповідними ресурсами;
- необхідність переробки вхідних ресурсів (вхід в організацію) визначає склад обладання і технології виготовлення кінцевого продукту;
- структура технології зумовлює поділ виробничих функцій і формування робочих місць;
- реалізація функцій і завдань кожного робочого місця повинна бути забезпечена фахівцями визначеної професії і кваліфікації;
- виділення об‘єктів усередині організації і в зовнішньому середовищі зумовлюють необхідність створення адекватної організаційної структури;
- функціонування процесів управління, зумовлених організаційною структурою, повинне бути забезпечено відповідною структурою апарату управління;
- готова продукція (вихід організації) повинна відповідати вимогам зовнішнього середовища, тобто відповідати стандартам і потребам споживача.
4. Головною умовою ефективного функціонування економічної організації є наявність споживача (платоспроможного попиту). Вказаний попит може бути заданим (до моменту створення організації) або сформованим (на формування попиту впливає сама організація через реалізацію маркетингової стратегії). Економічні організації мають постійно піклуватися про конкурентоспроможність виготовленого продукту, яка зазвичай характеризується співвідношенням рівня якості
(набір споживчих характеристик) та ціни.
Окремі питання створення, функціонування та розвитку економічних організацій, у тому числі підприємницьких, розглядаються різними науками – економікою, маркетингом, менеджментом, правом, соціологією та ін. Складнощі теоретико-методологічного осмислення змісту економічної організації пов‘язані, в першу чергу, із протирічливими тенденціями розвитку сучасної теорії мікроекономіки та теорії підприємництва.
Автори сучасних теорій і концепцій економічної організації розглядають організацію як відкриту ієрархічну систему, що взаємодіє із зовнішнім світом (середовищем), до якого вовна має адаптуватися
(пристосуватися) [26; 110; 247]. Сучасні автори виходять з того, що
ідеальної моделі, до якої мають прагнути всі організації, не існує і не може
існувати. Кращою (але не оптимальною) структурою економічної організації є та, що найповніше враховує ситуаційні чинники, в тому числі виклики зовнішнього світу [147, c.10].

18
Усі економічні організації мають
ідентифікаційні ознаки.
Найважливіші з них такі [33; 119; 156]:
- економічні організації створюються задля здійснення певної економічної діяльності, тобто особливої діяльності людей, що має на меті отримання економічно значущого результату
- економічні організації будують свою діяльність на основі науково обгрунтованих принципів та методів (методик); така діяльність має певну структуру і може бути ідентифікована за певними елементами (виробнича, фінансова, інвестиційна, торговельна, науково-дослідна, операційна, проектна, маркетингова тощо),
- економічні організації формалізуються (набувають чинності) на основі вимог законодавства, а факт формалізації, як правило, посвідчується певними документами (статут, засновницький договір, свідоцтво про реєстрацію, Указ Президента, постанова Уряду тощо),
- економічні організації мають у своєму володінні або розпорядженні певні економічні ресурси, тобто матеріальні і нематеріальні цінності, що мають грошову оцінку, і які задіяні або можуть бути задіяні у процесі виконання певної економічної діяльності; серед ресурсів економічної організації виділяють людей (людські ресурси), капітал
(капітальні ресурси), сировина і матеріали (матеріальні оборотні ресурси), технології (технологічний ресурс), інформацію (інформаційний ресурс), землю та природні копалини (природні ресурси), фінанси (фінансовий ресурс) та ін.,
- економічні організації, як правило, відчувають залежність від зовнішнього економічного середовища
(макроекономічні умови, експортно-імпортні правила та обмеження, діяльність неформальних організацій, природні події, зміна законодавства, діяльність конкурентів, зміна споживчих настроїв, військові дії, форс-мажорні обставини тощо),
- економічні організації будують свою роботу на основі принципів горизонтального поділу праці, тобто працівники організації (люди) мають конкретні завдання, виконання яких сприяє (забезпечує) досягнення задекларованих (бажаних) економічних результатів; одним із проявів горизовнтального поділу праці є наявність структурних підрозділів, в яких працюють колективи людей, об‘єднаних за характером виконуваних технологічних операцій,
- економічні організації також будують свою роботу на основі принципів вертикального поділу праці, тобто робота працівників організації (людей) координується (спрямовується) іншими людьми – керівниками (менеджерами);
- економічні організації, як правило, мають формальні і неформальні групи; основною формальною групою економічної організації є трудовий колектив; формальними групами можуть бути колектив структурного підрозділу, профспілковий комітет, виробнича комісія тощо.
Економічну організацію, незалежно від сфери та характеру її діяльності, можна ідентифікувати на основі аналізу низки об‘єктивних

19 параметрів, серед яких: організаційно-правова форма, структура управління, розмір, галузева та регіональна приналежність, цільова аудиторія споживачів тощо. Іншими словами, різноманітність економічних організацій можна поділити на однорідні групи, що виступають в якості
ідентифікаторів (табл.1.1).
Таблиця 1.1


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал