«Виробничий облік основа управлінського обліку»



Скачати 331.25 Kb.

Сторінка1/3
Дата конвертації23.02.2017
Розмір331.25 Kb.
  1   2   3

Національний банк України
Українська академія банківської справи НБУ
Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Управлінський облік» на тему:
« Виробничий облік – основа управлінського
обліку»


Виконала: студентка групи ОА-31
ІV-го курсу
Філь Анжеліна.
Перевірила:
Доц. Назаренко З. В.
Суми - 2008


4
ВСТУП
В умовах формування ринкових відносин практично неможливо керувати складним економічним механізмом господарюючого суб'єкта, без своєчасної економічної інформації, основну частину якої дає чітко налагоджена система управлінського та бухгалтерського обліку. Дані управлінського обліку й аналізу фінансово-господарської діяльності використовуються для оперативного керівництва роботою суб'єктів господарювання та їхніх структурних підрозділів, для складання економічних прогнозів і поточних планів і, нарешті, для вивчення і дослідження закономірностей розвитку економіки країни.
Досить актуальним в даний час є питання, щодо обліку витрат на виробництво. Незважаючи на те, що ця область досить досліджена, але завжди є місце для роздумів.
Ще з давніх давен, люди, не знаючи, що це витрати, вже стикалися з ними. Тому що, процес праці – це поєднання трьох обов’язкових елементів: доцільної діяльності людей, предметів та знарядь праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці – засобами виробництва, створеним раніше затраченою працею. Витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукту в певних організаційно-технічних та економічних умовах. В такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні всім суспільно-економічним формаціям.
Отже, витрати – це все те, що було використано для отримання певного блага, необхідного для людини.
На сьогодні під витратами, як в бухгалтерському обліку, так і в управлінському розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань.
Метою даної курсової роботи являється розкриття питання про облік витрат та калькулювання собівартості продукції, а також дослідження їх

5 практичного застосування на конкретному підприємстві і знаходження шляхів їх вдосконалення.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні задачі:
• здійснити огляд нормативно-правових документів, що регламентують облік витрат взагалі, а саме: дослідити порядок визначення та проблеми розподілу витрат на собівартість продукції;
• розглянути особливості обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємстві, а саме: ознайомитися з організаційною характеристикою підприємства; визначити порядок ведення обліку витрат на виробництво продукції та ознайомитися з методикою здійснення калькулювання;
• визначити проблеми та недоліки в обліку витрат на виробництво та калькулюванні собівартості продукції. А також запровадити основи управлінського обліку з перспективою його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є ВАТ “Гадяцький елеватор”.
Предметом курсової роботи є організація управлінського обліку витрат на виробництво та здійснення калькулювання. При вивченні даних питань використовувалися законодавчі, нормативно-правові документи, матеріали періодичних та спеціалізованих видань (публікації вітчизняних фахівців з даного питання), а також дані підприємства ВАТ “Гадяцький елеватор”.
У ході написання курсової роботи були використані методи дослідження:
• логічні;
• економіко-статистичні;
• розрахунково-аналітичні.





6
РОЗДІЛ 1. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА
КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1. Еволюція обліку витрат та калькулювання собівартості продукції
У стародавньому Єгипті кілька тисяч років тому люди навчилися робити папірус. До цього часу - юності миру - сходять і джерела обліку, і реєстрація фактів господарського життя на сувоях папірусу (вільних аркушах). Якщо Єгипет був батьківщиною «рахівництва на вільних аркушах», то Вавілонія стала батьківщиною «обліку на картках».
Збережені дані промислового обліку показують, що калькуляції в той час не було. У промисловому виробництві, що працювало на ринок, результати господарської діяльності визначалися в цілому по підприємству шляхом зіставлення всіх витрат з усіма доходами.
Загальна оцінка обліку, що зложився в античному світі, була дана
Гуннаром Мицквитцем. Його висновки зводяться до того, що використання рабської праці й недостатня товарність господарства обумовили наступні особливості обліку:
1) одноразові витрати не відокремлювалися в розумі від результатів
(прибутку);
2) поняття поточних витрат не було повним, римські бухгалтери не знали амортизації, не брали до уваги витрати по поліпшенню полів, виноградників, меліорації, на добрива;
3) калькуляції не існувало, тому що розділити витрати по окремих культурах або продуктам сільського господарства було практично неможливо;
4) непереборні труднощі визначення вартості готової продукції;
5) неможливість обчислювати порівняльну економічну вигідність сільськогосподарських культур і продуктів тваринництва й окупність витрат.

7
Усе, що отут було сказано про облік в античному світі, - це тільки дуже загальний начерк, справжня картина схована від нас таємницею століть, але
«те, у чому немає таємниці, позбавлено принадності» (А. Франс).
Облік стародавнього світу - це облік фактів, і в цілому він статичний [4, 7].
Англо-американська школа бухгалтерський облік розглядала як
інструмент управління людьми і через людей - підприємством. Враховуючи чисто прагматичні завдання, англійські бухгалтери розуміли бухгалтерію не як складну метафізичну систему, а як систему стосунків між працівниками бухгалтерії і працівниками підприємства. Тобто істинна бухгалтерія вивчалася, на їх думку, психологічно. Поклавши в основу прагматизм і психологію, ця школа своїм основним завданням ставила перетворення обліку на знаряддя управління. Це, безумовно, вимагало знань людей, послідовного використання їх Інтересів, необхідних для прийняття дійсних управлінських рішень, спрямованих на користь фірми. Для досягнення цієї мети було висунуто декілька принципово нових ідей: 1) натуральні вимірники; 2) стандартні витрати; 3) центри відповідальності; 4) управлінський облік і 5) біхевіоризм.
Бажання переробити облік на знаряддя управління змусило бухгалтерів англомовних країн звернутися до використання психології. Покладаючи в основу психологічний аспект, англо-американська школа провідним приймає біхевіоризм, за яким предметом психології є не свідомість, а поведінка.
Великим досягненням американських вчених (Г. Емерсон, Ч. Гаррісон,
Ч. Кларк, В.Е. Патон та ін.) було створення таких методологічних прийомів, як «стандарт-кост», «директ-костинг» і «центри відповідальності», що з часом дозволило сформулювати спеціальну галузь бухгалтерії - управлінський облік.
Ч. Гаррісон вперше помітив, що справжнім вимірником є лише натуральний, і управління стає ефективним лише тоді, коли ґрунтується на ньому. Натуральний вимірник, на відміну від грошового, має виробничий

8 характер. Саме завдяки натуральному вимірнику, який було покладено в основу обліку, бухгалтерія почала розвиватися від обліку синтетичного до обліку аналітичного. Ч. Гаррісон створив умови для побудови стандартів- норм витрат, які виводились, закладались в бухгалтерський облік. Норми були позбавлені юридичного та економічного змісту. Це були так звані
«екрани», які демонстрували відмінності фактичного руху господарських процесів від певної, заздалегідь визначеної норми. Завдяки цьому бухгалтерія з історіографії господарських процесів, як називав її І.Ф. Шер, перетворилась на компас підприємства.
Саме подальший розвиток англо-американської школи бухгалтерського обліку призвів до виникнення управлінського обліку. Його бачили як паралельний (альтернативний) напрям до традиційного бухгалтерського.
Вважалося, що і управлінський, і бухгалтерський облік мають свої власні
інформаційні бази: перший допускає усні повідомлення, другий - лише документи, перший використовує методи обчислення, другий - реєстрації. В управлінському обліку точністю нехтують заради оперативності інформації.
Якщо облік за допомогою стандартів («стандарт-кост») забезпечував прорив бухгалтерської ідеї в напряму планування та управління підприємством, то облік за центрами відповідальності був певним повторенням принципів італійської персоналістичної (юридичної) школи лише окрім наступної відмінності: центри відповідальності передбачали можливість синтезу з принципами «стандарт-кост».
Однак ці принципи також не були ідеальними. Вони виходили з того, що існує або повинен існувати «нормальний» процес. Фіксуючи відхилення від нього, оцінювали і нормальний, і реальний процеси, тобто через нормальний процес відбувалося пізнання реальних процесів. Проте, реальні процеси ніколи не співпадають з нормальними, отже реальний процес є нормальним, а те, що англомовні бухгалтери називають нормальними
(стандартними) процесами, може бути обґрунтовано лише через процеси реальні. (Правилом є відхилення, самі правила - частковим випадком

9 відхилень). В такому випадку в основу обліку повинні бути покладені типи господарських ситуацій, які включають як загальне правило всі відхилення, а не єдиний нормативний (стандартний) зразок, як це пропонував робити Ч.
Гаррісон. Більше того, будь-яка система обліку повинна орієнтуватися не на
«нормальні» умови, а на екстремальні, наприклад, на випадок нестач, розтрат, розкрадання. І лише в цьому випадку створюється можливість запобігання таким негативним явищам.
Дуже важливим є питання обліку виробничих витрат. Найбільш послідовно це питання розглядали у XX ст. науковці Англії та США, такі як
Дж. Фелс, Е. Гарке, Дж.П. Нортон та О.Г. Черч [9].
Протягом тривалого часу витрати виявляли та обліковували так званим
«котловим» методом. Таким чином, в єдиному бухгалтерському регістрі протягом всього звітного періоду обліковували всі засоби, витрачені на виробництво, незалежно від їх місця споживання та цільового призначення.
В результаті, виходили на загальну суму фактичних витрат без обліку асортименту і структури випущеної продукції. «Котловий» метод не виявляв можливості зменшення витрат, його основними недоліками була знеособленість інформації, яка не давала підприємству можливості отримувати необхідні дані для контролю за витратами виробництва за напрямами здійснення витрат
(основне виробництво, допоміжні виробництва, загальновиробничі, загальногосподарські витрати тощо), місцями їх виникнення (цехи, відділи, служби), видами продукції, що випускається (виконаними роботами, наданими послугами).
Теорії обліку витрат виникли в другій половині XIX ст. В 1887 р. було опубліковано теоретичну працю англійських економістів Джона Магнера
Фелса та Еміля Гарке «Виробничі рахунки: принципи і практика їх ведення», в якій автори зробили спробу створити більш мобільну систему обліку витрат, яка збільшувала б інформативність даних про витрати і сприяла посиленню контролю за їх використанням. В основі цієї системи лежало два нововведення.

10
Перше полягало в тому, що всі записи по всіх витратах зводились в регістри за допомогою подвійного запису; друге - всі витрати поділялись на фіксовані (сьогодні це умовно-постійні витрати) і змінні (умовно-змінні).
Якщо Дж. Фелс (1858-1925) був бухгалтером, який цікавився
інженерною справою, то Е. Гарке (1858-1930) був інженером, який цікавився бухгалтерією. Результатом цього незвичайного співробітництва і стала фундаментальна праця з теорії обліку витрат, яка витримала шість перевидань.
Праця Дж. Фелса і Е. Гарке дала відповіді на багато актуальних питань з бухгалтерського обліку, але по суті це були теоретичні відповіді. Разом з тим вже в 1889 р. вони знайшли своє практичне відображення в першій системі порівняння фактичних витрат з нормованими, створення якої належить присяжному бухгалтеру Джорджу Пеплеру Нортону (1858-1939).
Книга Дж.П. Нортона у всій повноті висвітлювала облік витрат на виробництво, детально розглядаючи не тільки регістри фінансового обліку, але й фабричні та складські регістри. Вона розповідала про практичне застосування методу «Рахунків по відділах», на яких фактичні витрати по кожній ділянці виробництва або виробничому процесу порівнювались із витратами цього процесу, прийнятими за норму. Рахунки відділів були призначені для накопичення фактичних витрат по кожній виробничій ділянці або процесу. На кінець звітного періоду цей рахунок сальдувався, з обчисленням кінцевого залишку на рахунку валового прибутку або збитку, при цьому виявлявся фактичний валовий доход, тобто в загальному випадку порівнювався доход по нормованих витратах і фактичний доход.
Складські, управлінські витрати та витрати загального характеру також обліковувались на окремих рахунках, а потім порівнювались з чистим прибутком або збитком таким же чином, як і на фінансових рахунках. Облік витрат за єдиною схемою подвійного запису закріплював витрати за відповідними ділянками господарської діяльності. Це дозволило Джону
Манну (1863-1955) в 1891 р. класифікувати умовно-постійні або накладні

11 витрати, на витрати, що пов’язані із закупівлею сировини, реалізацією готових виробів та безпосередньо з процесом виробництва. Таким чином, дозволялось виявлені накладні витрати, пов’язані з купівлею сировини і реалізацією готової продукції, в подальшому виключити з нормування і зосередитись тільки на витратах, пов’язаних з виробництвом, а, відповідно, більш достовірно визначати результат виробництва, не викривлений жодними невиробничими накладними витратами. Дані ідеї були розвинуті
Дж. Майном в праці «Нотатки з обліку витрат - розділу бухгалтерії, який не отримав належної уваги». В ній він попереджував про небезпеку використання середньої заробітної плати в якості бази при розрахунку показників по тих виробництвах, де існує диференціація робітників по заробітній платі.
Наступним кроком в деталізації обліку і фокусуванні його на виробництві стали ідеї Г. Черча з обліку робочого і машинного часу. Він запропонував поділити виробничу ділянку на декілька виробничих центрів в залежності від того, чи застосовують вони складне або просте устаткування чи не використовують його взагалі, і розподіляти накладні витрати між ними на основі відпрацьованих ними машино-годин. Цей метод пов’язаний з безпосередньою залежністю величини машино-годин з продуктивністю, а останньої - з обсягом продукції, що випускається.
В процесі еволюції управлінського обліку американськими інженерами
і бухгалтерами був розроблений ряд оригінальних систем калькулювання собівартості,серед яких можна виділити: стандарт-кост, директ-костинг, диференційована система калькулювання [8, 9].
Кожне століття і навіть роки несуть за собою безліч різноманітних відкриттів. Тому і управлінський облік не стоїть на місці, а разом з цим облік витрат і управління ними також удосконалюється.

12
1.2. Сучасне розуміння виробничого обліку та витрат у собівартості
продукції
В умовах ринкових відносин отримують подальший розвиток товарно- грошові відносини. При цьому собівартість виступає однією з основних економічних категорій, яка відіграє важливу роль у практичній діяльності кожного підприємства. Недооцінка товарно-грошових відносин у економіці, забезпечення важливості їх активного впливу на підвищення зацікавленості людей унеможливлює підвищення ефективності діяльності та скорочення витрат.
Взагалі, під обліком витрат, розуміють сукупність свідомих дій, спрямованих на відображення операцій, що відбуваються на підприємстві протягом певного тимчасового періоду процесів постачання, виробництва і реалізації продуктів його праці за допомогою їх кількісного вимірювання, реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість готової продукції. Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації, необхідної для того, щоб управляти підприємством і оцінювати його діяльність шляхом виведення фінансових результатів.
Стан виробництва характеризується його ефективністю, технологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково- технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах.
Обмеження ресурсів і досягнення планової ефективності потребують постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що залежать значною мірою від впливу зовнішнього середовища. Крім того, адміністрація з метою управління витратами і доходами спостерігає за ефективністю управління, за отриманими результатами від виробництва кожного виду продукту.
Вимоги управління визначають окреме вивчення методики витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств

13 системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності застосованих в обліку групувань витрат
[11, c.98-100].
Відсутність на вітчизняних підприємствах систематичної роботи щодо скорочення собівартості продукції в останні роки призвела до падіння рентабельності виробництва. Сучасний стан економіки України вимагає особливої уваги до собівартості продукції (робіт, послуг) для формування ефективного механізму управління витратами підприємств.
Собівартість продукції - центральний об'єкт управління і якісний показник, яких характеризує ефективність діяльності підприємства. Від рівня собівартості безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції (виконаних робіт, наданих послуг), тим більший прибуток і, таким чином, вища рентабельність [19, с.65].
Щоб грамотно сформувати собівартість, не досить просто зібрати суми витрат за елементами, треба згрупувати їх постатейно. При цьому один і той самий елемент витрат з різних обставин може бути віднесений до різних статей і, відповідно, може бути записаний на дебет обсягу витратних рахунків.
Зауважимо, що елементи витрат розгалужуються по різних бухгалтерських рахунках за місцем виникнення витрат. Усе залежить від структури підприємства, організації виробництва й управління, почуття відповідальності керівників різних рівнів та ще низки чинників.
З огляду на це аналіз й оцінка такого важливого економічного показника, як собівартість, що акумулює основний склад поточних витрат підприємства, є актуальними.
Аналіз витрат на виробництво полягає у перевірці обґрунтованості плану щодо собівартості, прогресивності норм витрат; оцінці виконання плану та вивченні причин відхилень від нього, оцінці динамічних змін; виявленні резервів зниження собівартості, пошуку шляхів їхньої мобілізації.

14
В умовах радикальної економічної реформи, коли самостійність підприємств невпинно зростає, а увага адміністрації сконцентрована на мікроекономічних зв'язках між мікросуб'єктами, облік витрат стає важливою складовою управлінського обліку.
Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та усієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.
У країнах Західної Європи усі витрати на управління прийнято відносити до статті "Накладні витрати" (інакше "Непрямі виробничі витрати", "Заводські витрати" тощо) без поділу їх на цехові, загальнозаводські та загальні витрати фірми. Проте в управлінському обліку, що складається за центрами витрат, останні плануються і вираховуються за цими центрами, причому в детальному розрізі.
У різних державах проблема групування непрямих витрат розв'язується неоднаково. Проте за глибокого вивчення цього питання можна дійти висновку, що відмінностей не так уже й багато. Це пояснюється тим, що чинне групування витрат у кожній країні відображає їхню належність як до витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування, так і до управлінських витрат у розрізі різних рівнів управління.
Вітчизняні та зарубіжні практики висловлюють думки як на користь об'єднання витрат на управління в одну загальну статтю, так і щодо відмови від постійного обліку і переходу до обліку витрат тільки за сегментами.
Однак слід пам'ятати, що групування витрат за калькуляційними статтями зумовлене необхідністю показати величину витрат у розрізі окремих рівнів управління й економічність кожного з них.
Облік прямих витрат матеріалів і праці за калькулювання собівартості продукції не становить проблем, бо їх можна легко віднести до певних продуктів. Віднесення ж непрямих (накладних) витрат — складніший і менш

15 точний процес. Як би там не було, категорія непрямих витрат існує. І з цим не можна не рахуватися.
Труднощі виникають також при намаганні встановити точну межу між елементами витрат. Крім того, є різні погляди на те, як тісно мають бути пов'язані об'єкти віднесення і витрати, щоб вважати останні прямими. А тому, наскільки це можливо зробити, частка непрямих витрат, що відноситься на об'єкт, має відповідати ступеню причетності цього об'єкта до витрат, які розглядають.
Правильність вирішення цього завдання здебільшого залежить від методики розподілу витрат, особливу роль у якій відіграє наявність якісної бази розподілу. Пошуки оптимального методу розподілу витрат на обслуговування виробництва і управління були й лишаються важливим моментом в удосконаленні та еволюції калькуляційної справи. Чим більша питома вага непрямих витрат у собівартості продукції і чим більше вони агреговані за окремими виробами, тим нижча точність калькулювання.
У зарубіжній економічній літературі є різні думки щодо застосування найрізноманітніших методів розподілу таких витрат. Простежується позитивна тенденція відмови від однієї загальної бази розподілу й застосування диференційованих баз до чіткішого розмежування і деталізації витрат на управління й обслуговування виробництва залежно від рівня управління.
У вітчизняній практиці цю проблему, як правило, розглядають в умовах традиційних способів розподілу з позиції пошуку універсального базового показника для підприємств усіх галузей промисловості. З нашої точки зору, проблему розподілу комплексних витрат неможливо розв'язати одним універсальним способом. Адже визначення сутності непрямих витрат і ступеня їх комплексності дає підстави вважати, що для окремих комплексних витрат має бути знайдено науково обґрунтований базовий показник, що відповідав би економічному змісту цього комплексу та рівню його взаємозв'язку з технологічним процесом виробництва продукції.

16
У різних роботах з теорії практики калькулювання, залежно від галузевих особливостей, наводиться понад два десятки способів розподілу непрямих витрат між об'єктами калькулювання. Найзгадуванішими базами розподілу є основна заробітна плата робітників виробничої сфери, верстато- машино-нормо-години (переважно для витрат на утримання й експлуатацію машин і устаткування), кількість продукції та інші натуральні й вартісні показники.
Водночас останніми десятиліттями ці бази розподілу не повністю відображають правильність розподілу витрат. Це пояснюється зростанням рівня механізації й автоматизації виробництва і зменшенням у зв'язку з цим питомої ваги заробітної плати робітників у собівартості продукції.
Підвищилася також частка загальновиробничих і загальногосподарських витрат, що пов'язано із розширенням масштабів виробництва й ускладненням управління ним, а також із збільшенням кількості адміністративно- управлінського персоналу.
За детальнішого розгляду питання розподілу непрямих витрат за їхніми складовими найбільшу питому вагу становлять витрати на утримання й експлуатацію устаткування. Дослідження свідчать, що на всіх підприємствах у складі непрямих витрат вони є провідними.
Отже, з вибором методики розподілу непрямих витрат між об'єктами калькулювання головна увага має акцентуватися саме на витратах, пов'язаних з експлуатацією машин і устаткування.
Нині більшість учених і спеціалістів-практиків у галузі обліку схиляється до потреби розподілу витрат на експлуатацію устаткування з використанням нормативних (кошторисних) ставок цих витрат на одиницю продукції.
На теперішньому етапі розвитку економіки цей підхід доволі науково обґрунтований, оскільки правильно відносить витрати на конкретні вироби. При цьому досягаються не лише суто калькуляційні цілі, а й визначається рівень економічності господарської діяльності відповідно підрозділу, контролюється госпрозрахунковість виробничої діяльності.

17
Водночас, незважаючи на певні переваги зазначеної бази, вони мають певні недоліки, що виявляються переважно при розробленні нормативних
(кошторисних) ставок на підставі коефіцієнтів, які середньостатистично характеризують рівень витрат на одну машино-годину роботи устаткування з утворенням однорідної групи. Невідповідність цієї бази розподілу при використанні в її розрахунках усереднених коефіцієнтів вимозі правильного віднесення витрат на виготовлену продукцію зумовлена наявністю істотних розбіжностей в експлуатаційних витратах на одну машино-годину роботи окремих видів устаткування, що входить до тієї чи іншої групи.
У діяльності підприємства є також певні проблеми в організації обліку, контролю та розподілу загальновиробничих витрат. У складі витрат на обслуговування виробництва і управління — це найкомплексніша номенклатурна стаття. Велика кількість різноспрямованих чинників, що характеризують її взаємозв'язок із витратами структурних підрозділів і собівартістю окремих видів готової продукції, дають змогу визначити єдину, прийнятну для усіх підприємств, базу розподілу.
Дехто з економістів допускає розподіл загальногосподарських витрат пропорційно традиційній базі розподілу — основній заробітній платні робітників виробничої сфери. Правильність свого підходу до вирішення цього питання вони мотивують тісним зв'язком загальногосподарських витрат із управлінням живою працею.
Однак ця база розподілу не прийнята головним чином через те, що її прихильники нехтують таким важливим чинником, як відмінність у рівні механізації при виготовленні окремих видів продукції. А це певною мірою не сприяє правильному розподілу витрат [23, c.129 – 125].
Отже, з розглянутого матеріалу можна зробити висновок, що облік витрат та правильне їх групування на підприємстві має важливе значення.
Головним чином, тому що, це впливає на утворення собівартості виготовленої продукції, а відповідно і на результати діяльності підприємства.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал