Випуск тридцять перший



Сторінка7/20
Дата конвертації22.12.2016
Розмір4.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Література
1. Атанов Г.О. Діяльнісний підхід у навчанні / Г.О. Атанов. – Донецьк : ЕАИ-пресс, 2001. – 160 с.

2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. / І.М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

3. Лотюк Ю.Г. Хмарні технології у навчальному процесі ВНЗ / Ю.Г. Лотюк // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ : зб. наукових праць. – Рівне : РВЦ МЕГУ ім. акад. С. Дем’янчука, 2013. – Вип. 1 (9). – 239 с.

4. Морзе Н.В. Педагогічні аспекти використання хмарних обчислень / Н.В. Морзе, О.Г. Кузьмінська // Інформаційні технології в освіті. – 2011. – № 9. – С. 20 – 29.

5. Програма підтримки вироблення стратегії реформування освіти / В. Олійник, Я. Болюбаш, Л. Даниленко, В. Довбищенко І. Єрмаков, С. Клепко. – К., 2001. – 144 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://referat. mirslovarei.com/d/903805/.

6. Рафальська О.О. Технологія змішаного навчання як інновація дистанційної освіти / О.О. Рафальська // Комп’ютерно-інтегровані технології: освіта, наука, виробництво. – Луцьк, 2013. – Вип. 11. – С. 128 – 133.

7. Соловов А.В. Проектирование компьютерных систем учебного назначения : учеб. пособ. / А.В. Соловов. – Самара, 2010 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http: cnit.ssau.ru/kadis/posob.

8. Сороко В.М. Автоматизовані навчальні системи з елементами штучного інтелекту : навч. посіб. / В.М. Сороко, О.В. Журавльов. – К. : НМК ВО, 1992. – 244 с.

9. Терещенко Н.В. Інтелект-карти – сучасні інноваційні соціальні технології навчання в системі освіти / Н.В. Терещенко // Вчені записки. – 2012. – С. 139 – 145.

10. Триус Ю.В. Хмарні технології у професійній підготовці студентів комп’ютерних спеціальностей / Ю.В. Триус // Хмарні технології в освіті : матеріали Всеукраїнського науково-методичного Інтернет-семінару. – 2012. – C. 147 – 149.



11. Чепіль М. Педагогічні технології : навч. посіб. [рек. Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № 1/11 – 1506 від 22.02.11)] / Марія Чепіль, Надія Дудник. – К. : Альматер, 2012. – 224 с.
Городиская. Виолетта Инновации в образовательной деятель-ности высшей школы. В статье осуществлен краткий анализ современных инновационных образовательных технологий в профессиональной деятельности педагога (дистанционное обучение, смешанное обучение, интеллект-карты, облачные технологии) и раскрыто на теоретическом уровне их использование в условиях вуза.

Ключевые слова: инновации в образовательной деятельности, информационно-коммуникационные технологии, технологии обучения, профессиональная деятельность педагога.
Gorodys’ka Violetta. Innovations in the educational activity of higher school. The article analyses modern innovation educational technologies in professional activity of a pedagogue (distant education, mixed education, intellect-maps, cloudy technologies) and illuminates on theoretical level their application in conditions of higher school.

Key words: innovations in educational activity, information and communication technologies, educational technologies, professional activity of a pedagogue.




УДК 37.037:613.8

Д 18
Оксана ДАНИСКО
МЕТОДОЛОГО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ШКОЛЯРІВ

ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ
У статті узагальнення новітні наукові підходи до проблеми формування здорового способу життя дітей та молоді. Акцентовано увагу на тому, що провідними засобами формування здорового способу життя школярів є фізичне виховання і спорт. Конкретизовано методолого-теоретичні підходи щодо формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури і спорту: особистісно-соціальний; особистісно орієнтований; діяльнісний.

Ключові слова: формування здорового способу життя, фізична культура, спорт, концепції фізичного виховання.
Постановка проблеми. У Національній стратегії розвитку освіти України на 2012 – 2021 рр. [10] турбота про здоров’я молоді, формування у неї здорового способу життя визначається пріоритетним завданням. Декларована громадськістю важливість виховання здорової нації можлива лише за умови чіткого осмислення того, що основи якості та тривалості життя людини закладаються ще в дитинстві, а здоровий спосіб життя забезпечує гармонізацію особистості з природним і соціальним оточенням. Водночас у сучасному освітньому просторі спостерігається суперечність між подальшою інтенсифікацією навчального процесу та катастрофічним погіршенням стану здоров’я дітей і молоді; невідповідність заявлених принципів та відсутністю комплексного підходу у формуванні здорової нації. Ситуація, що

© Даниско Оксана, 2015

склалася, потребує вдосконалення методолого-теоретичних підходів до збереження та зміцнення здоров’я школярів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження Т. Бабюк [2], Т. Бойченко [3], С. Горащука [5], та інших містять науково-теоретичні положення комплексної науково-проблеми формування здорового способу життя особистості. У наукових працях О. Вакуленко [4], Н. Мухамед’ярова [9], М. Солопчука [13] та інших узагальнено методичні підходи до виховання здорового підростаючого покоління.

Аналіз науково-педагогічної літератури засвідчив, що в умовах реформування вітчизняної системи освіти питання формування здорового способу життя дітей та підлітків потребує нової інтерпретації у контексті визначення теоретико-методологічних засад.



Метою статті є узагальнення новітніх наукових підходів до проблеми формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури і спорту.

Сучасна освітня практика в умовах стратегічного реформування потребує використання інноваційних підходів до питань збереження й зміцнення здоров’я підростаючого покоління, формування здорового способу життя особистості. Пов’язано це насамперед із динамічністю та багатозначністю терміна “здоров’я”, що виступає базовою категорією поняття “здоровий спосіб життя”.

Здійснений аналіз наукової літератури [6, 18] дає підставу стверджувати, що існує понад 200 тлумачень поняття “здоров’я людини” як суспільного та індивідуального феномену і наразі дискусія щодо його визначення триває. Загальноприйняте його визначення викладене у преамбулі статуту Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (далі – ВООЗ), що набув чинності у 1948 р. Згідно з цим документом здоров’я розглядається як “стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад” [15].

У сучасній науково-дослідній літературі в системі різних наук використовуються такі визначення поняття “здоров’я людини”: 1) гармонійна єдність біологічних та соціальних якостей, зумовлена вродженими й набутими біологічними і соціальними якостями (Г. Апанасенко [1] та ін.); 2) процес збереження й розвитку біологічних, фізіологічних та психологічних властивостей, оптимальної соціальної активності за максимальної тривалості життя (Г. Нікіфоров [11] та ін.); 3) динамічний стан організму людини, який характеризується високим енергетичним потенціалом, оптимальними адаптаційними реакціями на зміни умов довкілля, що забезпечує гармонійний фізичний, духовний і соціальний розвиток особистості, її добре самопочуття, ефективну протидію захворюванням, повноцінне життя та активне довголіття (А. Царенко, Г. Яцук [17] та ін.); 4) показник культури людини в цілому, міра гармонії практичного й теоретичного плану буття, узгодженості в людині природного і соціального начал (С. Лапаєнко [7] та ін.).

Таким чином, у контексті суспільних запитів, поняття “здоров’я людини” набуває глибинного змісту, оскільки включає в себе не лише показники соматичного стану організму, а передовсім передбачає розвиток духовного потенціалу та фізичних можливостей особистості.

Беручи за основу нашого дослідження здоров’яцентричну парадигму, що існує в межах системного підходу, здоров’я людини ми розглядатимемо як найважливіший компонент людського щастя, невід’ємне право людської особистості, ресурс життєзабезпечення індивіда, одну із провідних умов успішного анатомо-фізіологічного, психосоціального й духовно-морального розвитку окремої людини і суспільства загалом.

Поняття “спосіб життя” Ю. Лісіцин [8] розглядає як таке, що інтегрує уявлення про певний тип життєдіяльності людини в різних його проявах (навчання, праця, спілкування, побут, дозвілля, форми задоволення матеріальних та духовних потреб, способи організації взаємодії з навколишнім, правила індивідуальної та громадської поведінки тощо). У цьому контексті термін “здоровий спосіб життя” (далі – ЗСЖ) розуміється науковцем як типові форми і способи повсякденної життєдіяльності та активності людини.

Нам імпонує визначення ЗСЖ, сформульоване О. Яременко: “Здоровий спосіб життя – це все в людській діяльності, що стосується збереження й зміцнення здоров’я, усе, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту” [16, 27]. Згідно з цим, на нашу думку, до змісту здорового способу життя входить як сама життєдіяльність особистості в усіх проявах (фізичний, психічний, духовний, соціальний), так і умови її збереження (діяльність із оздоровлення). Отже, спосіб життя як певна стратегія поведінки людини є найпотужнішим фактором впливу на здоров’я, з одного боку, та дієвим засобом його збереження й зміцнення, з іншого. З цих позицій, на нашу думку, процес формування здорового способу життя в особистісному вимірі передбачає певне керівництво, єдність виховання, самовиховання та діяльності. Діяльнісний підхід до розуміння здорового способу життя, що інтерпретується як основа та міра активності особистості в усіх проявах, дає підставу охарактеризувати питання його формування як міждисциплінарну проблему педагогіки, медицини, психології, соціології, екології, культурології.

У цьому контексті вважаємо важливим положення щодо визначення мети формування здорового способу життя особистості, яку пов’язуємо з пізнанням учнівською молоддю навколишнього світу й набуттям соціального досвіду, усвідомленням власної сутності, формуванням мотивацій, інтересів, а також формування умінь та навичок, що сприяють фізичному і духовному самовдосконаленню. Ми переконані, що оздоровчі завдання мають реалізовуватися в освітньому середовищі (родині, навчальному закладі) за безпосередньої участі і взаємодії батьків та педагогічного колективу. На жаль, нині спостерігається тенденція відсутності у переважної більшості учнівської молоді життєвих цілей і готовності до самостійної діяльності, несформованості інтересів та ініціативи, низького рівня рухової активності, непристосованості до фізичних навантажень. Аналіз сучасних досліджень [14] дає підстави стверджувати, що основними факторами, які перешкоджають залученню дітей та підлітків до здорового способу життя, залишаються такі: недостатній загальний культурний рівень; стійкі шкідливі звички; відсутність спеціальних знань і навичок зміцнення й збереження здоров’я; неефективна організація фізкультурно-масової роботи; недостатній рівень викладання фізичної культури в школі; відсутність позитивного прикладу з боку учителів, батьків тощо.

В умовах трансформації освітньої системи в усіх її ланках підкреслимо пріоритетність фізичного виховання і спорту як засобів формування здорового способу життя учнівської молоді. Сутність ідеї зміцнення та збереження здоров’я засобами фізичного виховання і спорту полягає у формуванні в школярів рухових умінь та навичок і вправляння їх практичного застосування в різних аспектах життєдіяльності (навчання, праця, спілкування).

У сучасному освітньому просторі можна виокремити чотири концепції фізичного виховання дітей і молоді, в яких акцентується питання здорового способу життя та фізичного розвитку школярів, нові фізкультурно-спортивні, оздоровчі форми роботи з учнями, як в урочній, так і в позакласній та позашкільній діяльності. М. Солопчук відносить до них: 1) валеологічну освіту; 2) спортиризацію фізичного виховання; 3) олімпійську освіту; 4) гуманізацію та естетизацію фізичного виховання. На думку дослідника, валеологічна освіта забезпечується інтеграцією обов’язкових теоретичних уроків фізичної культури і валеології, використанням обов’язкових позаурочних навчально-тренувальних занять оздоровчого й корекційного спрямування. Цільовим орієнтиром спортизованого фізичного виховання є розвиток основ фізичної і духовної культури особистості, використання потенціалу здоров’я як системи цінностей, що активно реалізуються у здоровому способі життя. Концепція олімпійської освіти, своєю чергою, передбачає залучення дітей до ідеалів олімпізму, які зорієнтовані на вселюдські та духовні цінності, пов’язані зі спортом. Концепція гуманізації та естетизації фізичного виховання побудована на ідеях спортивно-гуманістичного виховання школярів шляхом підвищенням духовно-морального й естетичного компонентів сучасного спорту, його гуманізації й інтеграції з мистецтвом [13]. Також погоджуємося з твердженням Е. Шиян про те, що гуманізація процесу фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах проявляється у створенні умов педагогічного процесу для повного розвитку фізичних і духовних здібностей кожного учасника [18].

Означені положення задекларовані у новій програмі з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів України (автори Т. Круцевич, С. Дятленко, І. Турчик, Н. Кравченко та ін.) [12], що побудована на засадах особистісно орієнтованого навчання й виховання. Зважаючи на досвід провідних європейських країн у галузі фізкультурної освіти, в програмі передбачається планування змісту навчального матеріалу відповідно не лише до індивідуальних і вікових особливостей учнів, а й їхніх інтересів, урахування характеру рухової активності дитини у навчанні та побуті.



Висновки. Отже, з теоретико-методичних позицій формування здорового способу життя ми розглядаємо як спеціально організований, педагогічно доцільний процес, спрямований на примноження фізичних сил та психічних можливостей індивіда, нівелювання форм поведінки, які негативно впливають на здоров’я людини на особистісному та суспільному рівнях. У сучасних умовах України варто враховувати такі підходи з формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури і спорту: 1) особистісно-соціальний, що оптимізує процес адаптації дитини із соціумом; 2) особистісно орієнтований, спрямований на розвиток інтересів, задатків, здібностей, обдарувань кожної дитини; 3) діяльнісний, згідно з яким у вихованця в процесі творчої рухової активності формуються навички здоров’язбережувальної поведінки, одним з основних факторів якої є ціннісне ставлення до свого здоров’я.

Перспективи подальших досліджень. З метою реалізації означених положень вважаємо за необхідне в подальших дослідженнях зосередитись на вивченні питань підготовки майбутнього вчителя фізичного виховання до фізкультурно-оздоровчої роботи в загально-освітніх закладах.
Література

  1. Апанасенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков / Геннадий Леонидович Апанасенко. – К. : Здоров’я, 1985. – 80 с.

  2. Бабюк Т.Й. Теоретичні аспекти проблеми здоров’я та виховання здорового способу життя особистості / Тетяна Йосипівна Бабюк // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. – К. : Ін-т проблем виховання АПН України, 2005. – Вип. 8. Кн. 2. – С. 113 – 117.

  3. Бойченко Т.Є. Валеологія в сучасній системі гуманітарної науки та освіти / Т.Є. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2004. – № 3. – С. 82 – 92.

  4. Вакуленко О.В. Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна умова становлення особистості у підлітковому віці : дис. … канд. пед. наук : 13.00.05 / Ольга В’ячеславівна Вакуленко. – К., 2001. – 260 с.

  5. Горащук В.П. Теоретичні засади формування культури здоров’я школярів : автореф. дис.  … д-ра пед. наук : 13.00.01 “Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Валерій Павлович Горащук ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Х, 2004. – 40 с.

  6. Горчак С.И. К вопросу о дефиниции здорового образа жизни / С.И. Горчак // Здоровый образ жизни. Социально-философские и медико-гигиенические проблемы. – Кишинев : Штиинца, 1991. – С. 18 – 39.

  7. Лапаєнко С.В. Формування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя : дис. … канд. пед. наук : 13.00.07 / Світлана Володимирівна Лапаєнко. – К., 2000. – 203 с.

  8. Лисицын Ю.П. Общественное здоровье и здравоохранение / Юрий Павлович Лисицын. – М. : ГЭОТАР-медиа, 2007. – 512 с.

  9. Мухамед’яров Н.Н. Методологічні засади формування здорового способу життя / Наіль Наримович Мухамед’яров // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2013. – № 3. – С. 36 – 38.

  10. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/images/files/news/ 12/05/4455.pdf. – Заголовок з екрану (дата звернення 20.12.2014 р.).

  11. Никифоров Г.С. Психология здоровья : учебник / Герман Сергеевич Никифоров. – СПб. : Изд-во СПб ун-та, 2000. – 212 с.

  12. Про впровадження нової навчальної програми з фізичної культури : лист МОН № 1/9-546 від 17.08.09 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/4517. – Заголовок з екрану (дата звернення 20.12.2014 р.).

  13. Солопчук М.І. Концептуальні підходи зміцнення та збереження здоров’я школярів у процесі фізичного виховання / Д.І. Солопчук, С.І. Живага, В.М. Малюгін. – Режим доступу : http://fizkultura.kpnu.edu.ua/wp-content/uploads/ sites/13/2014/06/24. – Заголовок з екрану (дата звернення 20.12.2014 р.).

  14. Стан та чинники здоров’я українських підлітків : монографія / О.М. Балакірєва [та ін.] ; наук. ред. О.М. Балакірєва. – К. : ЮНІСЕФ, Укр. ін-т соц. дослідж. ім. О. Яременка. – К. : “К.І.С.”, 2011. – 172 с.

  15. Статут (Конституція) Всесвітньої організації охорони здоров’я [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua /laws/show/ 995_599. – Заголовок з екрану (дата звернення 20.12.2014 р.).

  16. Формування здорового способу життя : [навч. посіб. для слухачів курсів підвищення кваліфікації держ. службовців] / О. Яременко [та ін.]. – К. : Укр. ін-т соц. досліджень, 2000. – 232 с.

  17. Царенко А.В. Валеологія : підручник для 8 – 9 класів середніх загальноосвітніх шкіл / А.В. Царенко, Г.Ф. Яцук. – К. : Генеза, 1998. – 136 с.

  18. Шиян Е.І. Освітня політика з питань здорового способу життя молоді у другій половині ХХ століття [Електронний ресурс] / Е.І. Шиян // Державне управління : Теорія та практика. – 2007. – № 2 (6). – Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/DUTP/2007. – Заголовок з екрану (дата звернення 20.12.2014 р.).


Даниско Оксана. Методолого-торетические основы формиро-вания здорового образа жизни школьников средствами физической культуры и спорта. В статье обобщены новые научные подходы к проблеме формирования здорового образа жизни детей и молодежи. Акцентировано внимание на том, что ведущими средствами формирования здорового образа жизни школьников являются физическое воспитание и спорт. Конкретизированы методолого-теоретические подходы к формированию здорового образа жизни школьников средствами физической культуры и спорта: личностно-социальный; личностно ориентированный; деятельностный.

Ключевые слова: формирование здорового образа жизни, физическая культура, спорт, концепции физического воспитания
Danуsko Oksana. Methodological-theoretical principles of schoolchildren healthy way of life formation by physical culture and sport methods. In the article the modern scientific approaches to the problem of schoolchildren healthy way of life formation are generalized. It emphasied that the leading methods of schoolchildren healthy way of life formation is physical education and sport. The metodological-theoretical approaches to schoolchildren healthy way of life formation by physical culture and sport methods are specified: personal-social approach; student-centured approach; activity approach.

Key words: formation of healthy way of life, conceptions of physical education, physical culture, sport.



УДК 78.01: 378.14(477.87)(091)“1919/1939”

Д 21
Ірина ДАЦКІВ
ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ

У ГАЛУЗІ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

НА ЗАКАРПАТТІ (1919 – 1939 рр.)
У статті на основі аналізу історичних джерел та архівних документів і матеріалів розкрито культурно-історичні передумови становлення й розвитку музичної освіти на Закарпатті (1919 – 1939 рр.). З’ясовано вплив на розвиток музикування регіональних традицій та персональний вплив видатних діячів культури і мистецтва. Встановлено, що ефективність розвитку музичного мистецтва визначалася рівнем професійної підготовкою музикантів. Визначено цінність досвіду фахової підготовки музикантів у реалізації практики поєднання споріднених галузей науки при підготовці фахівців.

Ключові слова: професійна освіта, підготовка фахівців, фахова музична освіта, музичне мистецтво.
Постановка проблеми. Працевлаштування випускників професійних освітніх закладів – одна з актуальних проблем сучасного українського суспільства. Невичерпним джерелом вдосконалення є актуалізація історичного досвіду професійної підготовки фахівців у різних регіонах України. Цінний досвід музичної освіти може суттєво підвищити ефективність сучасної загальної й професійної музичної освіти в Україні.

Нормативно-правове поле професійної освіти окреслено змістом законів України “Про освіту” (1991), “Про професійно-технічну освіту” (1998), положень Національної доктрини розвитку освіти (Україна ХХІ століття), Концепції розвитку професійно-технічної освіти в

© Дацків Ірина, 2015

Україні (2010 – 2020 рр.), Постанови Кабінету Міністрів України від “Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців” від 13 грудня 2006 р. № 1719 (1719-2006-п) та ін.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості освітніх процесів на Закарпатті міжвоєнного періоду розкривають роботи О. Бенци, З. Нагачевської, М. Баяновської, М. Кляп, М. Кухти, І. Мищи-шин, Г. Розлуцької, О. Фізеші та ін. Дослідження у галузі загальної теорії та історії освіти й музичного виховання на теренах Західної України знайшли висвітлення у працях науковців: Й. Баглей, І. Бермеса, В. Гомонная, І. Гринчука, В. Мадзігона, Л. Масоли, С. Павлишина, С. Процик, О. Смоляк, Т. Росул, Е. Тайнел, Є. Федетова, І. Хланти та ін.

Віддаючи належне дослідникам проблем професійної підготовки фахівців у галузі музичного мистецтва, слід відзначити, що у вітчизняній педагогічній літературі майже відсутні дослідження теорії і практики професійної підготовки вчителів музики, керівників мистецьких колективів, у яких би визначалися теоретико-методичні підходи до побудови змісту цієї підготовки, організаційно-педагогічних форм і методів навчання і виховання. Проблема професійної підготовки фахівців у галузі музичного мистецтва у перелічених вище публікаціях відображена фрагментарно.



Мета статті – розкрити особливості підготовки фахівців у галузі музичного мистецтва на Закарпатті (1919 – 1939 рр.).

Суспільно-політичні зміни початку ХХ ст. позитивно позначи-лися на розвитку Закарпаття, яке під назвою Підкарпатська Русь увійшло до складу Чехословацької Республіки. У державі панувала атмосфера демократії, національної терпимості. ЧСР перебувала на піку економічного розвитку, це сприяло швидкій ліквідації наслідків війни. Підкарпатська Русь прискорено проходила початковий етап буржуазно-демократичного розвитку, який характеризувався націо-нально-культурним піднесенням. Загальна демократизація мистецтва, необмежений доступ до європейського мистецтва, жвавий аматорський рух викликали потребу в кваліфікованих кадрах у галузі музичної освіти.

Єдиним навчальним закладом підготовки вчителів співу залишилася Ужгородська півчо-учительська семінарія. До навчального плану семінарії введено обов’язкові музичні предмети: музику, спів, церковний спів. Викладачами музичних дисциплін запрошені професійні музиканти: С. Фенцик (1921 – 1922 н.р.), О. Приходько (1922 – 1938 рр.), С. Гладоник (1938 – 1940 рр.), Ю. Костюк (1940 – 1943 рр.) і Н. Петрашевич (1943 – 1944 н.р.). Проводилися репетиції хору для практичного відпрацювання диригентських навичок. Для перевірки організовували концерти. У 1923 р. в результаті систематичної роботи створено хор учнів під керівництвом О. Приходько. Колектив складався із 90 – 100 членів і виконував не тільки духовну музику, але й народні пісні та твори композиторів-класиків: Й.С. Баха, В.А. Моцарта, Е. Гріга, Б. Бартока, З. Кодаї, Л. Бардоша та ін. Крім участі у богослужіннях, хор виступав на шкільних урочистостях і за межами краю [5, 85].

У 1938 р. з приходом угорської влади Ужгородську гімназію перейменували на Унгварську Мадярську Королівську Державну гімназію (з угорським та карпаторуським відділеннями). Уроки співу стали обов’язковим предметом у початкових класах. Однак традиції навчального закладу сприяли тому, що у 1939 р. було відновлено роботу хору під керівництвом Янки Гергелі на угорському та Віри Ромішовської, а згодом Дезидерія Задора − на українському відділенні.

Фахова підготовки в галузі музики сприяла ефективному розвитку музичного мистецтва в Підкарпатській Русі. Слушно О. Грін вважає цей період “музичним ренесансом краю”. Підготовка музикантів здійснювалася якісно і швидко завдяки наповненню змісту навчання предметами мистецького циклу у навчальних закладах різного типу: семінаріях, гімназіях, школах, тощо та створенню спеціалізованих мистецьких закладів. Музики закарпатців навчали місцеві діячі та музиканти-емігранти, які викладали у державних та приватних навчальних закладах. У регіоні створювалися музичні школи різного типу. В Ужгороді на кошти міської влади та відомого скрипаля Нандора Плотені успішно продовжувала свою діяльність міська музична школа, приватні скрипкові школи Гусара Ернста, Віри Ромішовської, гри на фортепіано Софії Дністрянської та ін. [3, 38 – 42], [4].

На основі передового педагогічного досвіду чеських учителів у музичних школах навчання здійснювалося на різних рівнях. Перший – початковий рівень навчання – давав змогу учням опанувати гру на музичному інструменті, отримати певні знання з музичної грамоти, сольфеджіо і набути навичок колективного музикування. Другий – вищий, – окрім вищеназваних дисциплін, передбачав вивчення гармонії, історії світової музики, музичних форм, естетики, методики, психології, педагогіки та дидактики. Після закінчення повного курсу випускник музичної школи отримував свідоцтво, яке дозволяло йому займатись педагогічною діяльністю в аналогічних навчальних закладах або вступати на навчання до консерваторії.

Музичне мистецтво продовжувало свій розвиток у релігійних закладах при церковних школах, інтернатах та ін. Грати на скрипці та клавірі навчали і в реальній гімназії сестер Василіянок в Ужгороді. Музичний розвиток освіти краю підтримували чеські урядовці та військові. Головнокомандуючий Підкарпатської Русі генерал Еннок (1922) долучається до створення при товаристві “Філармонія” музичної школи для місцевих дітей з безкоштовним навчанням. Основну частину учнів музичної школи складали вихованці гімназії. У 1922 р. С. Фенцик заснував учнівське “Музичне товариство”, яке складалося з хору й оркестру і діяло до 1929 р. Воно було обов`язковим учасником свят та урочистостей. Нотна бібліотека товариства нараховувала 37 партитур, оркестр складався із струнно-смичкових інструментів, роялю і фісгармонії [3, 30].

У 1933 р. Шкільний реферат Крайового Уряду Підкарпатської Русі затвердив нові навчальні плани для горожанських і народних шкіл. Уроки співу стали обов’язковими щотижнево. Їх метою було виявлення і виховання музичних здібностей дітей, розвиток естетичного і патріотичного почуттів, підготовка учнів до співу в церкві, виховання любові до музики тощо. Учні виконували такі види музичних вправ: дихальні, вокально-інтонаційні та ритмічні, вивчали теорію музики, ознайомлювалися з біографіями і творами видатних композиторів. Окремим предметом залишався церковний спів. Учителі створювали учнівські хори і оркестри, проводили виховні заходи з музичним супроводом.

Підтримка урядом мистецьких змагань принесла позитивні результати. У 30-х рр. ХХ ст. шкільне хорове та інструментальне музикування набуло характеру масового явища і сформувало музичні смаки закарпатців. Успіх залежав від навчально-методичного забезпечення. Більшість нотної і навчальної літератури складали угорські та чеські підручники. Місцеві композитори-аматори укладали шкільні співаники і хорові збірники, насичені фольклорними зразками, вважаючи їх ефективним засобом мистецького виховання. Кращими, на погляд мистецтвознавців, є праці Л. Тиблевича − “Русскій псѣенник для дтѣей и молодежи” (Ужгород: “Боян”, 1920 р.), Г. Гузенного − “Сборник трехголосных песен для школьных детских хоров” (В. Березний, 1930 р.), П. Щуровська-Росиневич – “21 народна пісня в триголосному укладі для шкільних хорів” (Ужгород, 1936 р.), Г. Мельника та П. Миговка − “Школьный діточий хор”, (Прага, 1937 р.), інструментальні п’єси для фортепіано Ж. Лендєла та ін. Педагогічне товариство здійснювало видання підручників з теорії музики − “Орішок теорії музики” (Севлюш, 1937 р.) автора М. Беловарій [1, 3].

В Ужгороді у кінці 20-х рр. була відкрита приватна музична школа Ж. Лендєла. Відомий піаніст працював разом із такими педагогами, як К. Воска Г. Ілона, Б. Шарлотта. У музичній школі учні, крім гри на інструментах, отримували знання з сольфеджіо, гармонії, історії музики. Серед найкращих учнів школи були: майбутній піаніст, фольклорист, педагог, композитор Д. Задор, В. Новак (у майбутньому – директор Берегівської дитячої музичної школи), Д. Дулішкович (майбутній диригент, композитор) та ін.

Дослідження свідчать, що повагою закарпатців користувалися викладачі музики З. Гут, І. Ладані, Я. Гергелі, П. Мавроматі, Р. Дьордь − в Ужгороді, Е. Шпіцер, Ф. Гінек, А. Палкович, І. Лаутнер, Д. Кізман, Е. Горачек, Н. Скирпа, Л. Валд, Я. Ламач в Мукачеві, А. Бартош, Е. Керені, К. Галанта − у Севлюші (Виноградові), Р. Бенедек – в Хусті, І. Тракслер − у Солотвині, Д. Болаж − у Вилку, М. Зейкань − в Кам`яниці. Учні музичних навчальних закладів виступали з концертами перед громадськістю Ужгорода. Їх репертуар вказує на високий фаховий рівень навчання [5, 88].

Висновки. Усе вищенаведене дає підстави зробити певні висновки. Завдяки демократичній політиці ЧСР склалися сприятливі умови для розвитку професійного музичного мистецтва у Підкарпатської Русі. Міжвоєнне десятиліття ознаменувалося появою нових форм мистецького спілкування. Масовий культурний рух отримав професійну основу. Відомі музиканти проводять активну концертну роботу, формують свої школи та закладають основи професійного виконавства. Більшість обдарованої закарпатської молоді отримує музичну освіту в закладах різного типу. Разом із активною організацією музичної освіти відбувається динамічний прогрес її змістово-методичного наповнення. Професійна освіта музикантів поєднувала споріднені спеціальності: вчителя початкових класів, священика, музиканта і забезпечувала необхідну фахову підготовку у споріднених напрямах педагогічної діяльності.

При державній підтримці активно формувався потенціал музичної еліти з місцевого походження. Нова генерація мистецької інтелігенції активно долучалася до національно-культурного відродження створенням музичних творів, різноманітних збірок, навчальних посібників, підручників, тощо. Талановиті музиканти вдосконалювали професійну майстерність у кращих європейських вищих навчальних закладах: Празькій і Будапештській консерваторіях. Після повернення на батьківщину їх педагогічний доробок ставав основою для наступного покоління мистців.



Подальших наукових студій потребує організація навчання та зміст фахової підготовки музикантів у вищих навчальних закладах Закарпаття.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал