Випуск тридцять перший



Сторінка3/20
Дата конвертації22.12.2016
Розмір4.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Джерела та література

І. Центральний державний історичний архів України, Львів (ЦДІАЛ), ф. 146 (Галицьке намісництво, м. Львів. 1772 – 1921), оп. 58, спр. 2490 (Прохання засновників Товариства галицьких лікарів у м. Львові і в м. Кракові про затвердження запропонованих статутів. 1892 – 1895 рр.), 66 арк.

ІІ. ЦДІАЛ, ф. 146 (Галицьке намісництво, м. Львів. 1772 – 1921), оп. 58, спр. 2497 (Прохання засновників Товариства лікарів “Поліклініка Львівська” про затвердження запропонованого статуту і рішення з цього питання. 1900 р.), 3 арк.
1. Ганіткевич Я. Ярослав Окуневський – видатний лікар, генерал медичної служби Австро-Угорського флоту, український національно-просвітницький діяч / Я. Ганіткевич // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2012. – № 2. – С. 104 – 115.

2. Ганіткевич Я. Українська медицина Львова до початку Другої світової війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // ntsh.org/.../ukrayinska-medicina-lvova-do-pochatku-drugoyi-svitovoyi-viyni.

3. Гонський Я. Іван Горбачевський в спогадах і листуванні / Я. Гонський. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2004. – 184 с.

4. Горбачевський І. З моїх споминів / І. Горбачевський // 25-ліття Українського Лікарського Товариства і Медичної громади. – Чікаго, 1975. – Репринтне видання 1935 року. – С. 14 – 17.

5. Данилюк Н. Діяльність І.Я. Горбачевського у Науковому товаристві імені Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //ntsh.org//...oldconf. neasmo.org.ua/node/1588.

6. 25-ліття “Народної Лічниці”. – Львів, 1930. – 14 с.

7. 25-ліття Українського Лікарського Товариства і Медичної Громади. – Львів, 1935. – 129 с.

8. Євген Озаркевич // Енциклопедія українознавства. [Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). – Париж, Нью-Йорк, 1966. – Т. 5. – С. 1830 – 1841.

9. Кіцера О. Софія Атанасівна Окуневська-Морачевська – перша жінка Буковини і Галичини / О. Кіцера, О. Кіцера, Н. Кіцера // Жіночий лікар. – 2011. – № 1. – С. 48 – 49.

10. Парфанович-Волчук Софія // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). – Париж, Нью-Йорк, 1966. – Т. 5. – С. 1950 – 1964.



11. Савчук Б. Просвітницька та соціально-економічна діяльність українських громадських товариств у Галичині (остання третина XIX ст. – кінець 30-х років ХХ ст.) / Борис Савчук. – Івано-Франківськ : Плай, 1999. – 138 с.
Билавич Иван. Вклад украинских медиков в развитие отечественной науки и медицинской опеки детей и взрослых (конец ХІХ – начало ХХ в.). В статье проанализирована деятельность украинских врачей (Э. Озаркевича, И. Горбачевского, Я. Окуневского, С. Окуневской, С. Парфанович та ин.) относительно формирования знаний из основ гигиены и санитарии, предотвращения возникновения и распространения разных заболеваний, прежде всего туберкулеза, воспитания здорового образа жизни детей и взрослых Галичины, что стало реальным взносом в сохранение генофонда украинского народа и развития отечественной медицинской науки.

Ключевые слова: украинские медики, Галичина, “Народная лечебница”, просвещение.
Bilavich Ivan. Contribution of Ukrainian doctors to development of native science and medical guardianship of children and adults (late 19th – early 20th century). The activity of the Ukrainian doctors (E. Ozarkevich, I. Gorbachevskiy, J. Okunevskiy, S. Okunevska, S. Parfa-novych) were analysed in the article conserning forming of knowledge from bases of hygiene and sanitation, prevention resing and distribution different diseases, particulary tuberculosis, training children and adults of Galychyna for healthy way of life, that became the real payment in the maintainance of genefond of the Ukrainian people and development of native medical science.

Key words: Ukrainian doctors, Galychyna, “Narodna lichnycia”, elucidative.



УДК 78.01:37(477)(091)“1550/1775”

Б 61
Володимир БІЛІЧЕНКО
РОЗВИТОК МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

У ПЕРІОД КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ (ГЕТЬМАНЩИНИ)
У статті розкривається одне із найголовніших і актуальних питань часів козацької доби в українській державності – питання значного піднесення творчого духу і потенціалу української нації. Схарактеризовано глибоко національний стиль українське бароко часів Гетьманщини. Наголошено на ролі, значенні українських гетьманів та державних діячів у розвитку музичної освіти й мистецтва та їх підтримці. Наведені кращі зразки розвитку української народної музичної творчості та вокально-хорової музики.

Ключові слова: козацька доба, музична освіта, українська народна музична творчість, вокально-хорова музика.
Постановка проблеми. Тема духовної спадщини за часів козацької доби (Гетьманщини) у період розбудови української державності набуває особливого значення. Розквіт та злет духовного потенціалу українського народу у період Гетьманщини привертає у наш час все більшу увагу дослідників, вчених та звичайних громадян, небайдужих до свого історичного минулого. Барокова культура, що яскраво втілювала в життя кращі зразки всіх видів мистецтва, не залишає байдужими багатьох українців. Діячів культури і мистецтв все більше цікавить культурницька політика українських гетьманів, що була спрямована на підтримку всіх сфер духовного розвитку українського суспільства означеного періоду. Отже, лише науково обґрунтувавши і дослідивши проблему цього всеохопливого, потужного злету і розквіту

© Біліченко Володимир, 2015

духовних сил української нації доби Гетьманщини, ми зможемо краще зорієнтуватися в історичному минулому, дати йому належну оцінку та визначити шляхи самовдосконалення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз історико-культурних джерел, мистецтвознавчої літератури, історичних відомостей та дисертаційних досліджень із вказаної теми свідчить, що пласт культурно-музичного життя в Україні за часів козацької доби і, зокрема, розвитку музичної освіти, залишається малодослідженим.

Феномен гетьмансько-старшинського середовища, його вплив на всі сторони духовного життя української нації у наш час привертає все більшу увагу дослідників. Усе частіше піднімається питання про відновлення історичної справедливості і наукової об’єктивності стосовно його ролі у розвитку української музичної культури і освіти.

Вагомий внесок у вивчення історії, життя і побуту Запорізької Січі та Гетьманщини загалом зробили українські історики. Зокрема В. Антонович [1] описує та аналізує історію розвитку українського козацтва від витоків до його знищення російським урядом, показує роль і вплив Запорожжя на гетьманську політику. У дослідженнях І. Крип’якевича [10] українське козацтво розглядається як соціально-історичне явище та феномен української барокової культури. Проблемі розвитку козацької духовної культури і загадці козацької душі присвячені праці Д. Яворницького [21].

Музичний побут козацької верхівки та короткий огляд музичного мистецтва доби Гетьманщини висвітлено у працях Н. Полонської-Василенко [14]. Питання культурно-просвітницької діяльності гетьманів розглядаються у працях О. Апанович [2] та дисертаційному дослідженні Л. Баранівської “Гетьмансько-старшинське середовище і культурно-музичне життя в Україні другої половини XVII – XVIII ст.” [3]. Історії розвитку Києво-Могилянської академії, її ролі у становленні культурно-освітніх процесів в Україні присвячені дослідження С. Кагамлик [7] та З. Хижняк [19].

Сучасні українські дослідники І. Іваньо [5], Л. Ушаков [16] присвятили свої праці дослідженню стилю бароко. Історія музичної культури доби Гетьманщини частково представлена у праці О. Шреєр-Ткаченко “Історія української музики” [20]. Дуже важливими і надзвичайно цінними є барокознавчі студії українського музикознавця Н. Герасимової-Персидської [4]. Їй належить розробка окремих питань щодо розвитку національної музичної культури в Україні у XVII – XVIII ст., а також ролі національної еліти у тогочасних культурних процесах. Питанню розвитку музичної освіти цього періоду присвячені праці П. Козицького [8], Т. Некрасової [13].

Незважаючи на вище перелічені дослідження, зазначена тема в історичній та музикознавчій літературі знайшла своє відображення лише частково і повністю не розкрита. Тому у запропонованій статті автор наголошує на необхідності та важливості подальшого вивчення питання музично-культурного життя тієї епохи, намагається донести значущість і актуальність вказаної теми до широкого кола читачів і шанувальників музики.

Автор, у межах регламентованих вимог подачі текстового матеріалу, намагається доповнити і розкрити окремі маловисвітлені факти у сучасній фаховій періодиці з питання розвитку музичної освіти в означений період. Висвітлюється питання стану і розвитку музичної освіти у Києво-Могилянській академії, Чернігівському та Харківському колегіумах, Глухівській співацькій школі, Кремен-чуцькій музичній академії, а також ролі і значення діяльності музичних цехів. Наголошено на існуванні та значенні приватних осередків музичної освіти, зокрема маєтків гетьманів, поміщиків і козацької старшини, у загальнонаціональному культурному розвитку. Описано становлення напрямів народної пісенної творчості: дум, історичних, ліричних та епічних пісень, пісні-романсу та нового хорового жанру – партесного концерту.

Метою статті є розкриття ролі та значення музичної освіти як складової загального інтелектуального розвитку української нації у період козацької доби (Гетьманщини) та внесок і вплив гетьмансько-старшинського середовища на цей розвиток.

Козацька доба – досить важливий період в історичному розвитку Української держави. Він відзначається духовним піднесенням національної самосвідомості в усіх сферах громадсько-політичного і культурного життя України. Національно-визвольний рух, що охопив фактично всі без винятку верстви населення, неймовірно складний і водночас багатогранний процес становлення української державності, що вражає своєю багатофункціональністю, колоритністю і резуль-тативністю.

Гетьмансько-старшинське середовище як культурно-мистецький феномен уже впродовж двох з половиною століть не дає спокою дослідникам, вченим і всім освіченим людям у знайденні причин такого об’ємного і всеохопливого духовного злету української нації, швидкого розвитку і зрілості всіх видів мистецтв та того впливу, що має цей період на наступні покоління.

У всі роки існування козацької держави (з 1648 до 1764 рр.) офіційна гетьманська влада створювала належні умови розвитку, опікувалася підтриманням культурно-освітніх процесів, що відбувалися в суспільстві, стимулювала духовне життя народу та розвиток національної музичної освіти і культури.

Гетьмани Б. Хмельницький, І. Виговський, Д. Апостол, П. Дорошенко, П. Орлик, П. Полуботок, І. Скоропадський, К. Розу-мовський і, особливо, І. Мазепа – залежно від історичного часу, об’єктивних можливостей, власного бачення, інтелекту і досвіду, внесли посильний вклад у розвиток і становлення усіх сфер людського буття і, зокрема, розвитку музичної освіти й мистецтва.

Важливу роль у культурному піднесенні України-Гетьманщини відігравало меценатство. Це була стара українська традиція, яка не стала винятком і в ті бурхливі часи. Поряд з вищеназваними гетьманами багато представників старшинської аристократії були визначними фундаторами. Зокрема, це В. Борковський (Чернігів), М. Борохович (Чернігів), П. Герцик (Київ), І. Іскра (Полтава), І. Мирович (Переяслав), В. Кочубей (Київ), М. Миклашевський (Глухів), К. Мокієвський (Київ).

Одним із основних осередків культури і музичного життя періоду козацької доби була Києво-Могилянська академія. Колегіум, створений у 1632 р. на базі братської школи і школи Києво-Печерської лаври, у 1701 р. з ініціативи гетьмана І. Мазепи був перейменований в академію. Основу 12-річного курсу навчання становили сім вільних наук. Поряд з філософією, логікою, математикою, етикою, вивчалась і музика. Вона включалася до переліку екзаменаційних дисциплін, а також була обов’язковою складовою частиною урочистих свят, випускних вечорів.

В академії існувала чітка й організована система навчання хоровому співу. Ще в 50-х рр. XVII ст. ректор академії Л. Баранович організував спеціальну музично-хорову школу. Відтоді студенти мали співати в хорі. У найпродуктивніші роки кількість співаків академічного хору доходила до 300 осіб. Це був найкращий хор у Києві. Керував ним регент-фахівець, крім того, роботу провадив найбільш обдарований вихованець старшого классу, що знав музику. Поряд з основним хоровим колективом існували різноманітні співацькі об’єднання, в яких постійно або тимчасово співали студенти академії.

Значними осередками інструментальної музики були музикантські цехи. З’явившись у кінці XVI ст. на Правобережжі, вони поступово розповсюдились по території всієї України. Б. Фільц у статті “Музичні цехи на Україні (XVII – XVIII ст.)” зазначає, що у другій половині XVII – першій половині XVIII ст. цехи набули значного поширення. Вони з’явилися у Полтаві (1662), Києві (1677), Прилуках (1686), Стародубі (1705), Ніжині (1729), Чернігові (1734) та ін. [17, 33]. Це були досить міцні цехові організації, діяльність яких регламентувалася статутами, спрямованими на захист професіональних інтересів. У музичних цехах, поряд із рядовими виконавцями, були і досить обдаровані музиканти, які писали власні твори, забезпечуючи цехи музичним репертуаром. Будучи своєрідними базовими школами виконавської майстерності, вони паралельно виконували службово-церемоніальні та культурно-розважальні функції. Саме в музичних цехах формуються основні характерні риси української інструментальної музики, її стильові й жанрові особливості та своєрідний інструментарій. Їхня діяльність у кінцевому результаті значно сприяла поширенню розвитку музичної освіти та формуванню її професійного напряму.

Незважаючи на те, що українська культура довгий час розвивалася без державної підтримки, а лише за участі соціальної верхівки, у 1700 р. було відкрито колегіум у Чернігові, у 1726 р. – у Харкові, у 1738 р. – у Переяславі. Поряд із точними і гуманітарними науками, в них була запроваджена і спеціальна музична підготовка. Музичне виховання займало поважне місце. Зокрема у Чернігівському колегіумі позашкільні виховні заходи, православна духовна музика і молитва були провідними засобами виховання. У навчальному процесі хоровий спів був обов’язковою формою практичного музикування. Колегіум мав великі просвітницькі та музично-освітні здобутки. Йому заслужено належить провідна роль у підготовці учителів музики північного регіону України. У дослідженнях Л. Масол зазначено, що у діяльності колегіуму велика увага приділялася розвитку інструментального та хорового виконавства, вказано на роль музики у побуті спудеїв колегіуму [11, 52].

У Харківському колегіумі музичне мистецтво вивчалось у “додаткових классах”. Очолив цю справу досвідчений педагог і музикант М. Концевич. Із своїх вихованців він організував хор та оркестр. Зокрема хористів він готував в основному для Петербурзької співацької капели.

Навчання у вокальних класах тривало від одного до трьох років. Це залежало від попередньої підготовки і рівня знань учнів. Учнів готували досить ретельно. Перша партія відправлених до Петербурга випускників нараховувала п’ять півчих. У вересні 1774 р. М. Концевич засвідчив, що вони пройшли повний курс навчання і є здатними до співу. 20 вересня того ж року надійшла вказівка, щоб цих співаків відправити у супроводі М. Концевича “до полковника М. Полторацького” [6, 387].

За часів гетьманування К. Розумовського музичною столицею України стає Глухів. При дворі гетьмана діяли професійний оркестр та оперний театр. В основі репертуару цих колективів були кращі зразки західноєвропейської музики.

Розпорядженням іноземної колегії російського уряду від 24 серпня 1730 р. генеральній військовій канцелярії було наказано відкрити в Глухові школу з учителями хорової справи та гри на інструментах (гуслях, бандурах), щоб готувати для царського двору грамотних півчих і музикантів. Це був перший спеціалізований заклад музичного профілю. Штат цієї школи був укомплектований професіональними педагогами. Регент-хормейстер і два вчителі- інструменталісти повинні були не тільки мати належні музичні дані, а й викладати на високому професійному рівні. Кількість учнів школи не перевищувала двадцяти [6, 385]. Великий доброчинний вплив традиції Глухівської школи справили на видатних композиторів, представників співацького мистецтва – М. Березовського та Д. Бортнянського.

У 1786 р. з ініціативи російського князя генерал-фельдмаршала Г. Потьомкіна на базі його великої домашньої капели в Катеринославі (нині Дніпропетровськ) була відкрита музична академія, директором якої став італійський композитор Дж. Сарті. У 1787 р. академію було переведено до Кременчука. Вона складалася з двох відділень: вокального й інструментального. За складом фахівців і спрямованістю академія відповідала кращим традиціям вокально-хорового й інструментального мистецтва, які були започатковані ще в Глухівській школі.

Упродовж другої половини XVII – XVIII ст. на території Лівобережної України існувала практика навчання полкових військових музикантів у полкових школах. Також були створені та діяли козацькі полкові музичні цехи. Існувала так звана “полкова музика”, яка складалася з кобзарів, литавристів, сурмачів, трубачів, скрипалів, цимбалістів [15, 101]. Гетьман К. Розумовський планував готувати військових музикантів для усіх полків Лівобережної та Слобідської України. Проте через знищення Гетьманщини у 1764 р. цим планам не судилося збутися.

Військова музика за часів козацької доби, залежно від визначених завдань і застосування, поділялася на: офіційно-церемоніальну, службово-стройову, сигнальну (фанфарну), побутово-розважальну та концертну.

Діяльність військових музикантів була важливою формою суспільно-політичного і культурно-музичного життя Лівобережної України за часів Гетьманщини. Військові музиканти та оркестри супроводжували гетьманський уряд під час службових подорожей до Москви та Петербурга. Зокрема, гетьмана І. Мазепу (у 1689 та 1705 рр.), І. Скоропадського (у 1718 та 1722 рр.), К. Розумовського (у 1756 – 1757 рр. та 1762 – 1763 рр.). Фактично всі фінансові витрати на утримання Генеральної та полкової музики відбувалися за рахунок гетьманів та козацької старшини.

Центрами національної музичної культури періоду Гетьманщини часто були самі маєтки гетьманів та козацької старшини. У них працювали музичні колективи, культивувалися різні форми музикування, створювалися музичні композиції, звучали вокальні твори (канти, псальми, партесні концерти). Також впроваджувалися у побут музичні інструменти європейського походження (клавікорд, клавіцимбал) та нові форми європейського музикування.

Особливо гетьмани, поміщики і вельможі гордилися тим, що у їхніх маєтках утримувалися досить потужні хорові капели. Зокрема такі капели були у гетьмана І. Мазепи (у Києві), О. Розумовського (у Ніжині та Козельці), Румянцева-Задунайського (у Вишеньках на Чернігівщині), К. Розумовського (у Батурині і Почепі). Капела Г. Потьомкіна складалася з “200 малороссийских музыкантов” [12, 133].

Свій потужний оркестр і хор мав польський меценат Ян Еллінський, який жив в Україні (був житомирським старостою). Його син Юзеф Еллінський збудував у Романові (нині м. Дзержинськ Житомирської області) розкішний палац і збільшив оркестр до 120 осіб.

У сім’ї Розумовських були великі нотні зібрання. До нашого часу дійшла частина нот з їхньої бібліотеки, які нині зберігаються у Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського.

За часів козацької доби добрі хори були також, як правило, у більшості монастирів України. При них півчі-уставники навчали бажаючих музичної грамоти. Також важливу роль у музичній освітній справі відігравали архієрейські школи, що готували церковних півчих.

У добу бароко розквітає народна пісенна творчість, відбувається зближення віршованої й пісенної літератури з народними піснями. Вершин свого розвитку досягають думи, історичні та епічні пісні. У них народ поетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних історичних осіб – гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Серед них Д. Байда-Вишневецький, Б. Хмельницький, І. Мазепа, С. Кішка, П. Сагайдачний, М. Кривоніс, І. Сірко, П. Орлик, О. Довбуш та ін. Одним з кращих зразків історичної пісні є “Ой на горі та женці жнуть”. У ній оспівуються реальні історичні особи П. Дорошенко та П. Сагайдачний. Про мужність та героїзм українського козацтва розповідається у “Пісні про Байду” [9, 348].

Паралельно розвивається і удосконалюється пісенна лірика. У ній оспівується історія людських сердець та людської душі – чистої і красивої. Шедеврами у цьому напрямі є пісні “Місяць на небі, зіроньки сяють”, “Гаю, гаю, зелений розмаю”.

Уперше нотні записи українських народних пісень надрукував у Петербурзі український придворний співак-бандурист і гусляр, талановитий виконавець і знавець українського фольклору В. Трутовський у збірці “Собрание русских простых песен с нотами” (1776, 1778, 1779, 1795). У цьому виданні вони були вміщені поряд з російськими піснями. Збірник посів почесне місце в історії української музичної фольклористики, в ньому опубліковано цілу низку пісень, що були відібрані з рукописних зібрань

За часів козацько-гетьманської держави значного поширення набуває позацерковний духовний спів. Відомі культурні діячі, богослови й письменники П. Беринда, Д. Туптало, Ф. Прокопович та інші створюють духовні пісні.

Починає розвиватися пісня-романс. Її розвиток пов’язаний із творчістю багатьох композиторів-професіоналів і аматорів. Досить яскраво розкрив себе у цьому жанрі видатний український філософ-просвітитель, поет, педагог і музикант Г. Сковорода. Його збірка “Сад божественних пісень” є вершиною творчості у цьому напрямі, а сатиричний кант “Всякому городу нрав і права” використали у своїй творчості І. Котляревський (“Наталка Полтавка”) та М. Лисенко (однойменна опера).

У 1790 р. в монастирській друкарні Почаєва на Волині вийшла перша в Україні друкована збірка духовних пісень Почаївський “Богогласник”. Це значна, цінна художня пам’ятка епохи, своєрідний підсумок духовної пісенної творчості українського народу упродовж понад двох століть. Збірка містить 281 вірш з нотами. Тексти в основному написано церковнослов’янською і книжною українською мовами, подекуди – польською і латинською. Більшість творів збірки анонімні.

Цінність та значення цієї друкованої збірки охарактеризував І. Франко у статті “Духовна і церковна поезія на Сході і на Заході”. Зокрема він зазначав, що “пісні церковно-релігійні, які увійшли в склад “Богогласника”, можна вважати вірним образом того стану, в якім найшлася наша інтелігенція, а особливо наше духовенство в XVII і XVIII вв. … твори письменників православних містяться тут сумирно обік творів єзуїтських, … побіч пісень у язиці церковно-слов’янськім бачимо тут пісні в язиці народнім руськім, польськім і латинськім” [18, 142 – 143].

В українській професійній музиці за часів козацької доби виникає і розвивається новий хоровий жанр – партесний концерт. Становлення цього жанру відбувається під впливом стилю бароко. У ньому, як правило, проходить зіставлення емоційно-динамічних планів, чергування хорових ансамблевих і сольних епізодів. З часом одночастинний партесний концерт під впливом західноєвропейської професійної музики змінюється циклічним духовним концертом. Велика музична форма і складні прийоми поліфонічного розвитку давали змогу композиторам передавати в музиці високі гуманістичні ідеали епохи: загальнолюдські моральні цінності, філософські роздуми про сенс життя. У творчості М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського, видатних українських композиторів, багаточастинний партесний концерт набуває рис своєрідної хорової симфонії.

Справжніми перлинами духовної музики є драматично-трагедійний концерт “Не отвержи мене во время старости” М. Березовського та “Всеношна”, “Покаянне тріо”, “Доколе, господи …” А. Веделя.

Д. Бортнянський увійшов в історію світової культури як реформатор церковного співу. Він створив понад 100 хорових концертів. Серед них дві літургії, хорові концерти для одного та двох хорів (чотириголосні та восьмиголосні). У багатьох країнах світу його хорова музика звучить і досі. Слава цих композиторів вийшла далеко за межі Батьківщини. Їхня музика наповнена чарівною величчю, синтезує глибину душевних переживань, таємничість, властиву храмам, та патетику воїнських звитяг.

Висновки. Культурницька політика українських гетьманів у період відродження Української держави була досить об’ємною і спрямованою безпосередньо на підтримку національної освіти, всіх видів мистецтва та зокрема, музичної освіти. Відбувалося значне піднесення творчого духу і потенціалу фактично всіх верств українського народу. Гуманістичні ідеї, прагнення до просвітництва та загальний спалах творчої енергії народу були характерними рисами розвитку барокової культури у період козацької доби загалом і музичної освіти зокрема.

За часів Гетьманщини пройшла переорієнтація культурних зв’язків України з Візантії на Західну Європу. У музичному мистецтві одноголосний монодійний спів змінився багатоголосним співом, що давно панував у Західній Європі. Фактично відбулася справжня революція у сфері духовної музики. В українській музичній культурі цього періоду спостерігається значна перевага духовного над світським, відбувається активне переплетення середньовічних, ренесансних та барокових рис. Українські композитори і музиканти активно включають до музично-виконавської практики кращі засоби виразності і технічні можливості інструментів.



Отже, досліджуючи й аналізуючи цей період розвитку Української держави у галузі культури, можна однозначно стверджувати, що період козацької доби був вершиною духовного злету всієї української нації, що закономірно проявився і реалізувався у літературі, музичній освіті та всіх видах і напрямах мистецтва.

Перспективи подальших досліджень. Започатковані розвідки у означеному напрямі дадуть змогу зосередити зусилля на подальших дослідженнях питання стану і розвитку музичної освіти у державних та приватних установах. Висвітлення у фаховій періодиці маловідомих архівних даних і рукописних джерел, із питання розвитку музичної освіти, допоможуть ознайомитися з ними широким колам громадськості та шанувальникам музики.
Література

  1. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні / В.Б. Антонович. – К. : Дніпро, 1991. – 238 с.

  2. Апанович О. Гетьмани України і кошові атамани Запорізької Січі / О. Апанович. – К., 1993.

  3. Баранівська Л.І. Гетьмансько-старшинське середовище і культурно-музичне життя в Україні другої половини XVII – XVIII ст. : дис. … канд. мистецтвознавства / Л.І. Баранівська. – К., 2001. – 247 с.

  4. Герасимова-Персидська Н. Хоровий концерт в Україні в XVII – XVIII ст. / Н. Герасимова-Персидська. – К., 1978.

  5. Іваньо І.В. Про українське літературне барокко / І.В. Іваньо // Українське літературне бароко. – К. : Наукова думка, 1987. – С. 3 – 18.

  6. Історія української музики : у 6 т. – К. : Наукова думка, 1989. – Т. 1׃  Від найдавніших часів до середини ХІХ ст. – 447 с.

  7. Кагамлик С.Р. Роль Київської академії в зміцненні культурно-освітніх зв’язків українських земель у XVIII ст. / С.Р. Кагамлик // Укр. іст. журн. – 1991. – № 3. – С. 55 – 62.

  8. Козицький П.О. Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування / П.О. Козицький. – К., 1971.

  9. Колесса Ф.М. Українська усна словесність / Ф.М. Колесса. – Львів ׃ Просвіта. – 1938. – 645 с.

  10. Крип’якевич І.П. Історія України / І.П. Крип’якевич. – Львів : Світ, 1990. – 520 с.

  11. Масол Л.М. Музичне виховання у Чернігівському колегіумі та Чернігівській духовній семінарії / Л.М. Масол // Три століття гуманітарної та педагогічної освіти в Чернігові: від колегіуму до університету. – Чернігів : Сіверянська думка, 2001. – С. 51 – 55.

  12. Нариси з історії української музики. Ч. 1 / Л. Архімович [та ін.]. – К. : Мистецтво, 1964. – 309 с.

  13. Некрасова Т. Київська академія та її значення в розвитку музичної освіти й професіоналізму / Т. Некрасова // Українське музикознавство. – 1971. – Вип. 6. – С. 238 – 244.

  14. Полонська-Василенко Н. Історія України ׃ у 2 т. / Н. Полонська-Василенко. – К., 1992.

  15. Пуха І.В. Про школи в Запорізькій Січі / І.В. Пуха // Укр. іст. журн. – 1969. – №. 3. – С. 100 – 106.

  16. Ушаков Л. Світ українського барокко / Л. Ушаков. – Х., 1994.

  17. Фільц Б. Музичні цехи на Україні (XVII – ХVІII ст.) / Б. Фільц // Укр. музикознавство. – 1982. – Вип. 17. – С. 33 – 35.

  18. Франко І. Духовна і церковна поезія на Сході і на Заході / І. Франко // Зібрання творів. – Т. 39. – С. 142 – 143.

  19. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія / З.І. Хижняк. – К., 1970. – 173 с.

  20. Шреєр-Ткаченко О.Я. Історія української музики / О.Я. Шреєр-Ткаченко. – К., 1980. – 236 с.

  21. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. / Д.І. Яворницький. – Львів : Світ, 1990. – Т. 1. – 319 с.


Беличенко Владимир. Развитие музыкального образования в Украине в период козацкой эпохи (Гетьманщины). В статье поднимается и раскрывается один из самых главных и актуальных вопросов времен козацкой эпохи в украинской государственности – вопрос значительного подъема творческого духа и потенциала украинской нации. Дана характеристика глубоко национального стиля – украинского барокко времен Гетьманщины. Подчеркнуты роль, значение и поддержка украинских гетьманов и государственных деятелей в развитии музыкального образования и искусства. Приведены лучшие образцы расцвета украинского народного музыкального творчества и вокально-хоровой музыки.

Ключевые слова: козацкая эпоха, музыкальное образование, украинское народное музыкальное творчество, вокально-хоровая музыка.
Bilichenko Volodymyr. Development of musical education in Ukraine during the hetmanship. This article raised and described one of the most important and urgent questions of the existence of the Cossack period in the Ukrainian state system – the question of the significant development of creational spirit and potential of the Ukrainian nation. Ukrainian baroques as one of the national styles which reached its highest point during the hetmanship is also characterized in the article. The role, importance and support which the Ukrainian hetmen and statesmen paid to the development of the musical art is stressed in the article as well. There are some best examples of the Ukrainian folk creative work, vocal and choral music.

Key words: Cossack period, musical education, the Ukrainian people’s musical creativity, vocal and choral music.




УДК 37.035:371.212.3

Б 77
Марина БОЙЧЕНКО
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОГРАМ ТЕЛЕМЕНТОРСТВА

ДЛЯ ОБДАРОВАНИХ І ТАЛАНОВИТИХ

У РОЗВИНЕНИХ АНГЛОМОВНИХ КРАЇНАХ
У статті висвітлено сутність телементорства як інноваційної форми взаємодії наставника та учня, що полягає в наданні йому індивідуальної академічної, мотиваційної й емоційної підтримки засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Охарактеризовано програми телементорства для обдарованих і талановитих, що запроваджені в розвинених англомовних країнах.

Ключові слова: ментор, менторство, телементорство, обдаровані і талановиті, підтримка, ІКТ.
Постановка проблеми. Нині одним із пріоритетних завдань розвитку освіти в розвинених країнах світу визначено педагогічну підтримку обдарованих і талановитих, оскільки розкриття їх потенціалу є запорукою підвищення конкурентоспроможності держави на світовому ринку праці. Однією з форм педагогічної підтримки, широко застосовуваних у розвинених англомовних країнах, є менторство, яке в сучасних умовах все частіше здійснюється за допомогою ІКТ. Зважаючи на той факт, що проблема пошуку ефективних форм та засобів педагогічної підтримки обдарованих і талановитих є надзвичайно актуальною для нашої країни, доцільним бачиться вивчення позитивного зарубіжного досвіду в цій сфері.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняний науковий простір представлений низкою праць, присвячених вивченню різних

© Бойченко Марина, 2015

аспектів підтримки обдарованих і талановитих, зокрема: педагогічної підтримки особистісного саморозвитку обдарованих підлітків у школах США (О. Бевз) [1], педагогічних умов соціалізації обдарованих учнів у навчально-виховному середовищі загальноосвітнього навчального закладу (Н. Завгородня) [2], психологічних основ ідентифікації технічної обдарованості в юнацькому віці (О. Зазимко) [3], сутності і змісту педагогічної підтримки дітей дошкільного віку (Н. Колосова) [4], організаційних форм надання вищими навчальними закладами додаткових освітніх послуг обдарованим студентам (Я. Рудик) [5], теорії і практики організації навчання обдарованих школярів у США з 20-х рр. ХХ – до початку ХХІ ст. (П. Тадеєв) [6], організації навчання обдарованих молодших школярів у США (Н. Теличко) [7], педагогічної системи розвитку творчої обдарованості школярів (В. Тесленко) [8] тощо.

Незважаючи на значний інтерес до означеної проблеми з боку вітчизняних науковців, комплексного дослідження інноваційних форм педагогічної підтримки обдарованих і талановитих засобами ІКТ поки що здійснено не було.



Мета статті полягає у висвітленні сутності телементорства як інноваційної форми педагогічної підтримки обдарованих і талановитих засобами ІКТ та організації програм телементорства у розвинених англомовних країнах.

У зарубіжній науково-педагогічній літературі під менторством розуміється надання спеціальної педагогічної підтримки учням, чиї потреби не можуть бути задоволені в межах традиційних шкіл. Слід відзначити, що останнім часом все більшої популярності в розвинених англомовних країнах набуває менторство за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема мережі Інтернет. Така форма наставництва отримала низку назв – “телементорство”, “віртуальне менторство”, “е-менторство”, “і-Менторство” тощо [13, 51].

Американські дослідники П. Сінгл та С. Мюллер під телементорством розуміють взаємодію старшої досвідченої особи (ментора) та менш досвідченої особи (протеже) через засоби електронної комунікації з метою отримання знань, розвитку навичок, формування впевненості та культурного розуміння менш досвідченої особи для досягнення ним/нею високих результатів [14].

Спільна мета всіх програм телементорства – надання індивідуальної академічної, мотиваційної та емоційної підтримки учням засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Надзвичайно важливою у телементорстві є можливість працювати під керівництвом досвідченого наставника для обдарованих і талановитих, що походять із сільської місцевості та сімей із низьким рівнем прибутку, оскільки такі категорії осіб зазвичай мають труднощі в отриманні послуг звичайного ментора.



Для організації взаємодії обдарованих і талановитих з кваліфікованими наставниками у світі низкою організацій створено веб-сайти, що охоплюють усі аспекти розроблення та організації менторських програм, зокрема: “Національне партнерство з менторства” (National Mentoring Partnership, http://www.mentoring.org), “Спитай у експерта” (Ask an Expert, http://www.askanexpert.com), “Міжнародна програма телементорства” (International Telementor Program, http://www.telementor.org), “Дозволяємо освіті здійснити мрії” (Letting Education Achieve Dreams, http://www.uhv.edu/lead/mentoring.htm) тощо. Види телементорства варіюються від окремої відповіді на запитання до спільних проектів, що охоплюють учителів, обдарованих і талановитих учнів/студентів та їх наставників (менторів). Телемен-торство дає змогу волонтерам-менторам ефективно і продуктивно використовувати обмежений час. Зазвичай телементорство зводиться до трьох типів програм:

  • програми “Спитай у експерта” (Ask an Expert), що передбачають консультації менторів-експертів у певних галузях з окремих питань; на деяких сайтах питання учнів/студентів і відповіді менторів є у відкритому доступі;

  • програми парного менторства (Pair Mentoring), що передбачають закріплення наставника за окремим учнем/студентом. У цьому випадку відбувається тривала взаємодія між наставником та учнем, спрямована як на досягнення освітніх цілей, так і на соціальний розвиток. Ментор виступає рольовою моделлю та надає навчальну інформацію через передачу текстових, аудіо- і відеоповідомлень;

  • програми групового менторства (Group Mentoring), що передбачають роботу одного або групи експертів з групою учнів за допомогою технології медіуму. Тривалість процесу групового менторства може бути різною [8], [12].

На думку американського дослідника Д. Сігла, телементорство має низку унікальних переваг над традиційним менторством, зокрема:

  • виступає засобом зв’язку учнів/студентів із тисячами професіоналів, що є неможливим і непрактичним в умовах традиційної взаємодії ментора з вихованцем “один на один”;

  • дає можливість обрати наставника, якій найбільше відповідає потребам учня, незважаючи на географічні межі;

  • створює умови для послідовної, регулярної, зручної для всіх учасників цього процесу взаємодії між наставниками та вихованцями, а також передбачає створення архіву комунікацій, який можна переглянути в будь-який час;

  • усуває проблеми планування часу, оскільки повідомлення електронною поштою може бути надіслано в будь-який час;

  • надає можливість учням/студентам працювати над довготривалими проектами під керівництвом менторів, а менторам – бачити результати власного впливу [13, 51].

На думку організаторів “Міжнародної програми телементорства”, менторами можуть виступати особи, які мають знання та досвід у певній сфері та відкриті до взаємодії, бажають виховати майбутнє покоління лідерів, володіють навичками письмового спілкування, мають доступ до мережі Інтернет, бажання працювати з молоддю [9]. На сайті МПТ подано вимоги, яким має відповідати ефективний ментор, зокрема, такий наставник взаємодіє з учнями/студентами, надсилаючи мінімум два повідомлення, що стосуються проекту, через безпечну систему передачі електронних повідомлень на сайті МПТ; розвиває інтерес і природні здібності свого протеже та дає йому змогу ознайомитися з майбутньою професією; підтримує в учнів/ студентів упевненість у майбутньому; гарно розв’язує проблеми та вчить своїх вихованців долати перешкоди; працює у тісній взаємодії з учителем для досягнення максимальних результатів у виконанні проекту та особистісному саморозвиткові; обмінюється досвідом з колегами та заохочує їх до співпраці. МПТ висуває до менторів такі вимоги: використовувати систему електронних повідомлень МПТ для організації процесу наставництва; надсилати повідомлення студентові/учню принаймні двічі на тиждень; проводити опитування в кінці кожного проекту; повідомляти персонал МПТ про необхідність допомоги чи проблеми, які виникають як в учнів, так і в наставників [9].

Крім менторів та їх наставників, до програм телементорства залучаються й учителі. Так, наприклад, “Міжнародна програма телементорства” створює умови для застосування телементорства вчителями в навчально-виховному процесі старших класів загально-освітніх шкіл. Претенденти на участь у програмі повинні дотримуватися таких вимог: забезпечувати можливість застосування учнями безпечної системи передачі електронних повідомлень МПТ; розробляти й представляти плани проектів телементорства, а також здійснювати їх моніторинг та оцінку; підтримувати зв’язок з менторами щотижня для обговорення прогресу учнів та запитувати раз на два тижні контрольну форму (checkpoint form) для обліку прогресу учнів; обмежувати кількість учасників до 10 – 15 учнів; переконуватися, що учні принаймні двічі на тиждень спілкуються з менторами та нагадувати їм своєчасно заповнювати контрольну форму; щоденно перевіряти електронну пошту: перевіряти контрольні форми, надіслані ментором протягом 48 годин та електронні повідомлення; попереджувати персонал МПТ про виникнення проблем, які можуть перешкодити студентам чи менторам виконати проект [11].

Серед основних переваг телементорства для вчителів, учні яких залучені до цього процесу, організатори “Міжнародної програми телементорства” називають такі:


  • учні/студенти залучені до проектів за власною ініціативою, отже, вчителі мають фасилітувати процес навчання, а не переконувати учнів/студентів у його необхідності;

  • учні/студенти працюють над власними проектами, що базуються на їх інтересах. У цьому контексті зазначимо, що заохочення обдарованих і талановитих до задоволення власної допитливості надасть навчальній діяльності більшої ефективності й багатовимірності. Так, наприклад, зосереджуючись на проблемі, яка їх цікавить, учні/студенти мають набути низку додаткових умінь та навичок;

  • учні/студенти отримують знання від дорослих професіоналів та доступ до різних рольових моделей, а вчителі – нові ресурси для формування власного досвіду, що збагатить їх викладацьку діяльність;

  • значну цінність становлять можливості навчальної взаємодії учнів/студентів поза межами аудиторії. Працюючи з менторами, вони ознайомлюються з новими професіями, стилями життя, культурами, а також усвідомлюють необхідність бути відповідальними [9].

Зазначимо, що програми телементорства передбачають надання педагогічної підтримки різним категоріям учнів, проте в контексті нашої наукової розвідки значний інтерес становить робота саме з обдарованими і талановитими, що зумовлює необхідність розгляду проектів зазначеного спрямування.

З-поміж низки проектів, представлених на сайті МПТ, ми обрали для прикладу проект, спрямований на визначення індивідуальних схильностей особистості, оскільки означена проблема є надзвичайно актуальною для обдарованих і талановитих у будь-якій країні. Розробником проекту стала вчителька Джемі Стіл з середньої школи Trail Ridge (Лонгмонт, штат Колорадо, США). Характеристику проекту подано нами в таблиці 1.



Слід також наголосити, що реалізація проекту відбувається у декілька етапів, з детальним описом яких можна ознайомитися на сайті МПТ (http://www.telementor.org/projectsteps.cfm?ProjectID=1703). Крім професійного самовизначення, найпоширенішими напрямами реалізації проектів, що передбачають роботу з обдарованими й талановитими, стали ведення та планування бізнесу, наукові проекти з природничих наук (наприклад, дослідження природних катаклізмів), дієтології, суспільних наук (наприклад, проект для учнів 11 – 12-річного віку, що передбачає порівняння різних національних культур) тощо.
Таблиця 1
Проект МПТ, спрямований на визначення індивідуальних схильностей особистості [11]


Характеристика проекту

Вимоги до ментора

Запрошується ментор, здатний надати підтримку студентам у визначенні індивідуальних схильностей та виборі майбутньої професії

Опис проекту

Метою проекту є залучення учнів 7 класу, спеціалізація “Мова та література” (Language Arts) середньої школи Trail Ridge, до розкриття власних талантів у сфері майбутньої професійної діяльності. Після того, як учні зроблять вибір майбутньої професії, зумовлений не тільки наявністю здібностей і талантів, але й особистісних характеристик, кожен із них буде досліджувати можливості отримання цієї професії, що включають: вивчення програми навчання за спеціальністю в університеті/коледжі/закладі професійної освіти; з’ясування фінансових питань (наявність грантів, стипендій, позик). На заключному етапі учні представляють результати власних досліджень у вигляді презентації

Орієнтири

Проект передбачає набуття знань, оволодіння вміннями та навичками, розвиток здібностей, зокрема: здатність до критичного мислення й аналізу; вміння представляти результати проекту у вигляді презентації; розвиток дослідницьких навичок; вміння складати ділові листи/ електронні повідомлення у потрібному форматі; вміння підготувати і виступити з усною доповіддю; вміння здійснювати науковий пошук (як із допомогою ментора, так і самостійно в мережі Інтернет); вибір стилю життя

Тривалість

3 місяці

Вікова група

7 клас

Напрям

Визначення майбутньої професії

Очікувані результати

Кожен учень має ознайомитися з шістьма блоками професій, з’ясувати тип особистості, власні сильні і слабкі сторони з урахуванням особливостей обраної майбутньої професії. Також учень має з’ясувати відмінності між грантом, стипендією та позикою, а також ознайомитися з фінансовою стороною навчання в певному типі навчального закладу. Кожен учень отримає досвід співпраці з професіоналом в обраному професійному блоці. Вивчення ринку праці надасть змогу з’ясувати наявність вакансій в обраній сфері професійної діяльності

Оцінка результатів

Оцінка результатів діяльності має три складові:

  1. написання ділових листів;

  2. написання курсової роботи (за університетською програмою) та складання індивідуального навчального плану в коледжі штату Колорадо (College in Colorado);

  3. фінальна доповідь та презентація.

Необхідну інформацію учні можуть отримати в коледжі штату Колорадо та на інформаційному порталі Google Classroom

Роль учителя

Учитель слідкує за процесом взаємодії ментора та учнів; щотижня електронною поштою повідомляє ментора про виконання учнями завдань протягом тижня; контролює регулярність зазначеної взаємодії з боку учнів

Роль ментора

Ментори працюють із учнями двічі на тиждень за допомогою електронної пошти. Ментори надають підтримку, поради, як під час вибору професії, так і при виконанні дослідницьких завдань. Робота ментора передбачає й розкриття особистісного потенціалу учня


Висновки. Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що запровадження програм телементорства є перспективним напрямом організації педагогічної підтримки обдарованих і талановитих, адже такі програми відкривають можливості широкого доступу до консультацій з кваліфікованими спеціалістами без часових та територіальних меж і мають низку переваг над традиційним менторством.

Перспективи подальших досліджень. Зважаючи на актуальність досліджуваної проблеми в нашій країні перспективним вважаємо визначення можливостей творчого використання досвіду організації програм телементорства в українських реаліях.
Література

  1. Бевз О.П. Психолого-педагогічна підтримка обдарованих підлітків у школах США / О.П. Бевз // Порівняльно-педагогічні студії. – Умань, 2011. – № 1 (7). – С. 73 − 80.

  2. Завгородня Н.М. Педагогічні умови соціалізації обдарованих учнів у навчально-виховному середовищі загальноосвітнього навчального закладу : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.05 “Соціальна педагогіка” / Н.М. Завгородня. − К., 2006. − 20 с.

  3. Зазимко О.В. Психологічні основи ідентифікації технічної обдарованості в юнацькому віці : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.07 “Теорія і методика виховання” / О.В. Зазимко. − К., 2003. − 23 с.

  4. Колосова Н.М. Сутність і зміст педагогічної підтримки дітей дошкільного віку / Н.М. Колосова // Зб. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / гол. ред. М.Т. Мартинюк. – Умань : ПП Жовтий, 2010. – Ч. 4. – С. 115 − 121.

  5. Рудик Я.М. Організаційні форми надання вищими навчальними закладами додаткових освітніх послуг обдарованим студентам : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / Я.М. Рудик. − К., 2006. − 20 с.

  6. Тадеєв П.О. Теорія і практика організації навчання обдарованих школярів у США (20-ті роки ХХ – початок ХХІ століття) : автореф. дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01 “Загальна педагогіка та історія педагогіки” / П.О. Тадеєв. – Луганськ, 2012. – 40 c.

  7. Теличко Н.В. Організація навчання обдарованих молодших школярів у США : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Наталія Вікторівна Теличко. − Ужгород, 2005. – 220 с.

  8. American School Health Association. Enhancing youth achievement through telementoring // Journal of School Health. – 2001. – № 71 (3). – P. 122 – 123.

  9. International Telementor Program [Electronic resource]. – URL : http://www. telementor.org.

  10. Lewis Ch.W. Telementoring: A Teacher’s Perspective of the Effectiveness of the International Telementor Program [Electronic resource] / Ch.W. Lewis. – URL : http://jiol/issues/pdf/1.1.6.pdf.

  11. Personal Traction, Beginning in Middle School [Electronic resource] // International Telementor Program. – URL : http://www.telementor.org/ projectsteps.cfm? ProjectID=1703.

  12. Riel M. Tele-mentoring over the net [Electronic resource] / M. Riel. – URL : http://edc.techleaders.org/LNT99/notes_slides/presentations/rieltues/telement.htm.

  13. Siegle D. Mentors on the net : Extending learning through telementoring / D. Siegle // Gifted child today. – 2003. – Vol. 26, № 4. – 51 – 63.

  14. Single P.B. Electronic mentoring : Issues to advance research and practice / P.B. Single, C.B. Muller // Proceedings of the Annual Meeting of the International Mentoring Association. – Atlanta, GA, 1999. – P. 234 – 250.


Бойченко Марина. Организация программ телементорства для одаренных и талантливых в развитых англоязычных странах. В статье отражена сущность телементорства как инновационной формы взаимодействия наставника и ученика, которая заключается в
предоставлении ему индивидуальной академической, мотивационной и эмоциональной поддержки средствами информационно-коммуникационных технологий. Охарактеризованы программы телементорства для одаренных и талантливых, которые введены в развитых англоязычных странах.

Ключевые слова: ментор, менторство, телементорство, одаренные и талантливые, поддержка, ИКТ.
Boichenko Maryna. Organization of telementoring programs for gifted and talented in the developed English-speaking countries. The article reflects the essence of telementoring as an innovative form of interaction between a mentor and a student aimed at providing him with individual academic, motivational and emotional support by means of information and communication technologies. The telementoring programs for gifted and talented, which are introduced in the developed English-speaking countries are characterized.

Key words: mentor, mentoring, telementoring, gifted and talented, support, ICT.



УДК 37.011.31:37.62

Б 81
Володимир БОНДАРЕНКО
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ

МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ
У статті наведено аналіз основних компонентів спецкурсу “Імідж сучасного вчителя технологій”, призначений для студентів педагогічних університетів за напрямом підготовки “Технологічна освіта”. Розкрито вимоги до рівня освоєння дисципліни, а також основні положення програми та тематику лекційних, практичних і семінарських занять.

Ключові слова: професійний імідж, майбутній учитель технологій, професійний імідж учителя технологій, спецкурс, педагогічний університет.
Постановка проблеми. Реформування системи вищої педагогічної освіти зумовлюється новими суспільно-економічними реаліями, які вимагають від сучасного вчителя урахування швидкого оновлення наукового знання та технологій, стрімкого зростання обсягу інформації, соціально-економічних тенденцій розвитку країни і світу загалом, а також тими змінами, що відбуваються у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженням нових державних стандартів освіти, створенням нових навчальних планів, програм і відповідного навчально-мето-дичного забезпечення, поширенням комп’ютеризації у процесі навчання. Майбутні вчителі мають усвідомити з першого року навчання, що їхні професійні успіхи, кар’єрне зростання, особистісна самореалізація залежать тільки від їхніх власних зусиль та професійної компетентності.
© Бондаренко Володимир, 2015

Упровадження нових технологій, зростання обсягу та глибини наукового знання, постійне розширення й оновлення науково-професійної інформації освітньої галузі “Технології” ставить нові завдання перед педагогічними вищими навчальними закладами. Як вважають В. Андрущенко та І. Табачек, суспільний ідеал вчителя нерозривно пов’язаний із формуванням педагогом власного пози-тивного іміджу, над вдосконаленням якого він має постійно працювати. Це, на думку дослідників, є частиною професійної компетенції та суттєвим показником індивідуальної педагогічної майстерності [1, 59].



Аналіз останніх досліджень та публікацій. Науковому розв’язанню проблеми вдосконалення професійної підготовки вчителя сприяли дослідження тенденцій розвитку вищої педагогічної освіти, реформування, оновлення змісту освіти в Україні та за рубежем (В. Андрущенко, О. Абдулліна, І. Зязюн, М. Євтух, Н. Кузьміна, В. Кремень Н. Ничкало, Л. Пуховська та ін.); тенденцій розвитку системи університетської освіти (А. Алексюк, В. Сагарда, О. Глузман, Л. Коваль та ін.); організації навчального процесу у вищих педагогічних навчальних закладах (О. Антонова, А. Вербицький, С. Вітвицька, С. Гончаренко, О. Дубасенюк, М. Євтух, В. Козаков, Н. Сидорчук, О. Спірін та ін.); концепції педагогічної майстерності (Є. Барбіна, І. Зязюн, І. Кривонос, В. Сластьонін та ін.); теорії педагогічної взаємодії (І. Бех, О. Бодальов, А. Бойко, В. Казанська, В. Кан-Калік, О. Лєонтьєв та ін.). Теоретико-методичні засади професійної підготовки вчителя трудового навчання розглянуті в дослідженнях А. Вербицького, Й. Гушулея, М. Євтуха, І. Зязюна, О. Коберника, П. Лузана, В. Мадзігона, І. Прокопенка, В. Сидоренка, В. Стешенка, Д. Тхоржевського та ін.

Віддаючи належне дослідникам проблем фахової підготовки фахівців, слід відзначити, що у вітчизняній педагогічній літературі майже відсутні системні дослідження теорії і практики формування у майбутніх учителів технологій професійного іміджу, у яких би визначалися теоретико-методологічні підходи до побудови змісту цієї підготовки, розробки педагогічних технологій, організаційно-педагогічних форм і методів навчання і виховання. Як показує аналіз теоретичних досліджень у галузі формування професійного іміджу майбутніх вчителів та практики роботи педагогічних ВНЗ, проблемі формування позитивного професійного іміджу майбутніх вчителів технологій приділено мало уваги. Так, у навчальних планах та освітньо-професійній програмі підготовки майбутніх вчителів технологій відсутня дисципліна “Педагогічна іміджелогія”, немає спеціальних підручників та посібників, які допомагали б грамотно створювати свій професійний імідж.



Метою статті є аналіз авторського спецкурсу для майбутніх учителів технологій “Імідж сучасного вчителя технологій”, розкриття його цілей, задач та основного змісту.

Професійний імідж майбутнього вчителя технологій – це явище, яким можна керувати. Керованість іміджу передбачає розуміння закономірностей його функціонування та формування, зумовлює необхідність спеціальної діяльності з його проектування, діагностики, формування та корекції. Усе це викликає необхідність розуміння майбутніми викладачами важливості позитивного професійного іміджу та спеціальні знання і вміння щодо його формування. Відсутність таких знань позбавляє процес формування професійного іміджу цілеспрямованості, робить його стихійним.

Створення професійного іміджу – це тривалий процес, який має розпочатися з ознайомлення із сутністю професійного іміджу, його складових, закономірностей та механізмів його формування. З цією метою пропонується спецкурс “Імідж сучасного вчителя технологій”, призначений для студентів технологічного факультету денної та заочної форм навчання за напрямом підготовки: “Технологічна освіта”.

Метою спецкурсу є ознайомлення майбутніх учителів технологій з основами іміджелогії, актуалізація мотивації студентів до створення власного професійного іміджу та підвищення рівня його сформованості, створення настанови особистості на професійне самовдосконалення, формування ціннісних орієнтацій студентів на самореалізацію у майбутній професійній діяльності.

Характерною особливістю програми спецкурсу “Імідж сучасного вчителя технологій” є активна спрямованість на формування у майбутніх учителів технологій ціннісних орієнтацій на самореалізацію і саморозвиток в професійній діяльності.

Провідними ідеями курсу є доведення до свідомості студентів що: 1) позитивний професійний імідж стає необхідною складовою конкурентоздатності фахівця; 2) професійний імідж – це синтез професійних якостей і компетентностей та особистісних якостей і зовнішності особистості; 3) позитивний професійний імідж майбутніх вчителів технологій можливо сформувати, якщо цей процес буде пронизувати усі аспекти студентського життя та відбуватися цілеспрямовано й безперервно; 4) позитивний професійний імідж майбутнього вчителя технології може сформувати лише сам носій іміджу за допомогою наполегливої роботи над собою; 5) формування професійного іміджу неможливе без оволодіння прийомами самопізнання та рефлексії; 6) професійний імідж є нестійким феноменом та потребує постійної роботи над ним і корекції через змінюваність зовнішніх обставин та внутрішніх чинників.



Завдання спецкурсу:

  1. ознайомити студентів із сутністю поняття “імідж”, його історією та сучасними уявленнями про імідж;

  2. ознайомити студентів з основними поняттями та категоріями іміджелогії;

  3. сформувати уявлення про основні типи іміджу;

  4. дати загальне поняття про структуру професійного іміджу вчителя технології;

  5. ознайомити з основними закономірностями та принципами формування професійного іміджу вчителя;

  6. розкрити роль рефлексії у процесі формування власного професійного іміджу;

  7. ознайомити студентів з основними методами самопізнання та самооцінки;

  8. сформувати уявлення про основні методи саморозвитку з метою формування позитивного професійного іміджу;

  9. допомогти студентам провести самодіагностику іміджу та з’ясувати рівень сформованості власного професійного іміджу;

  10. підвищити рівень сформованості професійного іміджу студентів за допомогою спеціально підібраних вправ;

  11. розробити разом зі студентами індивідуальні програми самовдосконалення та формування позитивного професійного іміджу.

Вимоги до рівня освоєння дисципліни. У результаті вивчення спецкурсу:

  1. студенти повинні знати:

  • теоретичні основи іміджелогії;

  • основні поняття та категорії іміджелогії, що забезпечують розуміння закономірностей і механізмів формування та корекції професійного іміджу вчителя технологій;

  • види іміджу та його складові;

  • алгоритми та методи формування позитивного професійного іміджу вчителя технології;

  1. студенти повинні вміти:

  • визначати основні проблеми професійного іміджу;

  • використовувати знання з дисципліни як засобу створення власного професійного іміджу та підвищення його ефективності;

  • розв’язувати іміджеві завдання за допомогою інструментарію іміджелогії;

  • ефективно використовувати професійний імідж задля розв’язання педагогічних завдань;

  1. студенти повинні володіти:

  • навичками самоаналізу і самоконтролю з метою підтримки та корекції власного професійного іміджу;

  • навичками самопрезентації для створення та підтримки позитивного професійного іміджу;

  • навичками саморозвитку та прагненням професійної самореалізації.

Лекційні заняття призначені для ознайомлення з теоретичним матеріалом дисципліни та його узагальнення; вони передбачають використання новітніх інформаційних технологій і не виключають діалогічного спілкування студентів з викладачем. Семінарські заняття спрямовані на самостійне опрацювання студентами теоретичного матеріала, поглиблення знань студентів певних розділів дисципліни з подальшим їх обговоренням та звернення до досвіду видатних людей щодо створення власного іміджу. На них використовуються сучасні методи навчання: ділові ігри, міні-конференції, дискусії, тренінги, що дозволяють уникнути пасивного сприйняття інформації та макси-мально використовувати творчий потенціал студентів.

Практичні заняття призначені для ознайомлення студентів з психологічними методами самопізнання, проведення самодіагностики, розробки індивідуального плану дій. Самостійна робота студентів передбачає підготовку до тренінгів та дискусій, індивідуальну роботу і роботу в малих групах, підготовку доповідей з обговорюваних на лекціях і практичних заняттях тем, створення презентацій, само-діагностику, самоаналіз, самомоніторінг. Тематичний план спецкурсу представлений у таблиці 1.


Таблиця 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал