Випуск тридцять четвертий



Сторінка8/19
Дата конвертації18.12.2016
Розмір3.43 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19

Ключевые слова: ОУН, освободительное движение, Карпат-ский край, спецсредства, агентура, радиоустройство.
Ilnytskyi Vasyl’. Using by Soviet punitive and repressive authorities of special devices in the fight against the liberation movement of the OUN in the Carpathian region (1945 – 1954). For the first times, on the basis of unknown and obscure documents, a series of special means that were used by repressive authorities in the fight against the liberation movement in the Carpathian region OUN have been considered. The author gives the most typical examples of the effective use of special means, as well military and KGB operations held due to them.

Key words: OUN liberation movement, the Carpathian region, special devices, agents, radio unit.



УДК 37.08 (09) (477. 43/44) “ХІХ”

К 59
Олександр КОЗІЙ
СОЦIАЛЬНО-ГРОМАДСЬКА ФУНКЦIЯ

РИМО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА ПОДІЛЛЯ

у середині ХІХ століття
У статті досліджується один із аспектів діяльності римо-католицької церкви на Поділлі. Розглянуто соціально-громадську функцію римо-католицького духовенства у польському середовищі у середині ХІХ століття. Автором відзначено значний вплив римо-католицької церкви на суспільно-політичне життя краю та окреслено відносини з російськими самодержавними органами влади.

Ключові слова: римо-католицьке духовенство, католицизм, Подільська губернія, шляхта.
Постановка проблеми. Проблеми, які стоять перед сучас-ними вітчизняними науковцями, зумовлюють необхідність вивчення та осмислення впливу польської національної меншини на державне і політичне життя українських земель, що входили у XIX ст. до складу Російської імперії. Сьогодні немає комплексного дослідже-ння економічної, соціально-громадської, релігійної та культурної діяльності римо-католицької церкви на Правобережній Україні, Поділлі зокрема.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про відсутність дослідження з цієї проблематики саме сучасними україн-ськими науковцями. Серед інших новітніх українських дослідників, хто займався вивченням окремих питань із історії римо-католицької церкви на Правобережній Україні зазначеного періоду, варто згадати А. Зінченко [2], О. Кошель [3] та Ю. Хитровську [8]. Економічні та правові зміни, що відбулися з римо-католицькою церквою

© Козій Олександр, 2014

після приєднання краю до складу Російської імперії, участь правобережного римо-католицького духовенства у польському національно-визвольному русі другої половини XIX ст., зокрема в повстанні 1863 – 1864 рр., відображено у дисертації вітчизняного дослідника Е. Зваричука [1].

У польській історіографії заслуговують на увагу праці М. Токаржевського [11], Я. Марека [9] та Я. Скарбека [10]. Польські автори доклали особливих зусиль у збиранні документів і матеріалів, статистичних даних щодо чисельності деканатів, парафій, като-лицьких священиків на території Правобережної України у дос-ліджуваний період.



Мета статті ‒ дослідження соціально-громадської функції римо-католицького духовенства у польському середовищі у середині ХІХ ст. на Поділлі.

Під час польської колонiзацiї Правобережної України спочатку в головних, а потiм i всiх iнших мiстах i мiстечках організовувалися римо-католицькi парафiї, які розгортали діяльність серед мiсцевого населення, намагаючись навернути його на свою вiру. Пiсля приєднання краю до Росiйської держави структури католицизму ставали осередками польської нацiональної iдеї, проповiдниками відновлення польського полiтичного панування.

Католицизм у Пiвденно-Захiдному краю вважався панською релiгiєю, а ксьондз ‒ священиком шляхти. Подiбний погляд належав як полякам i їх духовенству, так i народу. У місцевому польському прислів’ї зазначалося: “поп – хлоп, а ксьондз – капелан шляхетних”. Оскiльки паства католицького духовенства складалася переважно з помiщикiв i шляхти, а не з народу, то, звичайно, великi помiщики ставали головними годувальниками ксьондзiв. Увесь достаток останнiх залежав від ставлення до них помiщикiв. Цей залежний вiд помiщикiв стан духовенства вiв до того, що воно не могло пiдвищувати голосу i з гiднiстю пастиря триматися перед високомiрним паном. Тому в пiвденно-захiдних губернiях католицизм був більш аристократичним, нiж у Царствi Польському [7, 231].

Пiсля повстання 1831 р. ставлення росiйського уряду до римо-католицького духовенства стало виразно негативним. З кожним наступним роком запроваджувалися все нові адмiнiстративнi заходи, спрямованi на обмеження його впливу. Багато монастирiв закривалося.

Закриття католицьких монастирiв у Пiвденно-Захiдному краї, Подiллi зокрема, перетворення католицьких монастирів i костелiв у православнi, усунення римо-католицьких ксьондзів вiд управлiння населеними маєтками, регулювання прибутків римо-католицького духовенства, що забрало у нього немалу кiлькiсть парафіян, ‒ усi цi заходи торкнулися матеріальних iнтересiв духовенства, поглиблювали його давню неприязнь до всього росiй-ського як схизматичного, зробили ксьондзiв лютими ворогами росiйського уряду. Виходячи переважно зi шляхетського стану, духовенство вносило “шляхетськi iнстинкти” у релiгiйнi вiдправи. При цьому дух католицької нетерпимостi поєднувався з елементами нацiональної ворожнечi до всього непольського. Уперто i безустанно обґрунтовувалася необхiднiсть повернення польського i католицького панування в краю, славилося його колишнє значення i сила. Безмежно володiючи свiдомiстю своїх парафiян, малюючи в їх уявi уряд гонителем святої вiри, а себе її мучениками, ксьондзи розпалювали у віруючих релiгiйний фанатизм i, таким чином, пiдтримували в польських родинах ворожiсть і ненависть до Росiї, виховували в дусі цих почуттів молоде поколiння [7, 228].

Вiдзначалося, що вплив ксьондзiв на свiдомiсть парафiян був навiть сильнiшим вiд впливу православних священикiв. Ось як писав у листi про цю перевагу один з читачiв газети “День” до її редактора I. Аксакова: “... вся сила ксьондзiв полягає саме в тих перевагах, якi вони мають над православними, у їх свободi дiяти дружно i послiдовно, не спираючись нi на яку зовнiшню полiцейську силу: наше ж православне духовенство скуте в цiй свободi дiй церковною бюрократiєю, формалiзмом, зайвими домiшками у духовному вiдомствi офiцiйної казенної стихiї. Натомiсть, без нiяких сумнiвiв, найголовнiша сила всякої релiгiї полягає в її духовному, моральному впливовi на послiдовникiв; полiцейською владою тут нiчого не зробити. Католицьке духовенство постiйно дiяло в дусi щирої свiдомостi правди та істини релiгiї, що сповiдується. Воно, не пiдтримуване офіційними заходами, без контролю благочинних i консисторiй звернуло всю свою увагу на проповiдництво, i у цьому вiдношеннi стоїть значно вище православних священикiв. Останнi, з одного боку, надiючись на те, що переходити в латинство заборонено законом, мало пiклуються взагалi про релiгiйний розвиток своїх парафiян; з iншого ‒ знаючи, що православнi проповіді пiддаються цензурi, гублять звичайно всяке бажання проголошувати їх. Наприклад: мiж православним духовенством у кожному мiстi i околицях його встановлено черговiсть проповiдництва так, що священикам приходиться говорити проповiдi разiв два на рiк, i то не в своїй парафiї; звичайно, що це виконується ними без бажання, як нудна казенна повиннiсть, i тому цi проповiдi проголошуються слабо, без iнтересу, захоплення i т.д. Католицький же ксьондз пропо-вiдує при всякому зручному випадку, слова його вiдзначаються яснiстю й одуховленiстю, що сильно дiє на оточення” [4].

Тому не дивно, що за перiод з 1840 до липня 1861 р. до православ’я приєдналася мiзерна кiлькiсть полякiв: у Київськiй губернiї ‒ 4 особи, Подiльськiй ‒ 21, Волинськiй ‒ 5 [V, 81].

Спираючись на пiдтримку своїх парафiян, римо-католицьке духовенство всiляко намагалося боротися проти російського засилля, хоча б тим, що пiдробляло данi у метричних книгах римо-католицького духовенства, але тут же російський уряд розпорядився писати метричнi книги у 2-ох екземплярах: один для консисторії, а другий для парафiї [6, 439]. Часто проповiдi ксьондзiв мали антидержавний характер, про що свiдчить листування генерал-губернатора з подiльським римо-католицьким єпископом у 1833 р. “Донесення, якi я отримую, – писав генерал-губернатор, пiдтверджують давно вiдомi уряду вiдомостi про неблагонамiренiсть багатьох духовних осiб римо-католицької пастви, що виявляється багаторазово в проголошуваних ними публiчно церковних проповiдях i навчаннях, часто наповнених бунтiвним духом, що хвилював серця слухачiв i збуджував у них безглузде стремлiння до удаваного патрiотизму ... то я звертаюся до вас з проханням вжити рiшучих засобiв до викорiнення i виправлення цього” [VI, 14].

Крiм того, ксьондзи проводили панахиди за жертвами боротьби зi самодержавством [Х, 288 – 304], виступали на захист переслiдуваних [VIІ, 7 – 15], влаштовували таємнi школи для навчання дiтей [I, 1 – 3], агiтували парафiян не посилати своїх дiтей до училищ, де навчали православних молитов [ХI, 6], виступали проти шлюбiв католикiв iз православними [III, 20] i т. д.

Урядовi чиновники знали про це, через що заборони й утиски продовжувалися. Розпорядженням царського уряду призначалися цензори для перевiрки рукописiв проповiдей [IV, 7], за монастирями й духовенством було органiзовано постiйний нагляд. Полiтично неблагодiйними ксьондзами вважались навiть тi, хто у своїх проповідях, згадуючи царя, не вживали при цьому займенника “наш” [VIII, 2]. На основi статей новоприйнятих законiв практично було зведено нанiвець будiвництво костелів i каплиць. Отже, у 1861 р. кiлькiсть культових католицьких споруд була значною, що вiдображає таблиця 1.


Таблиця 1
Кiлькiсть римо-католицьких культових споруд

у Подiльськiй губернії станом на 1861 рiк [ІІ, 51 – 56]


МІСТА

ПОВІТИ


КОСТЕЛИ

МОНАСТИРІ

КАПЛИЦІ

кам’яні

дере-в’яні

кам’яні

дере-в’яні

кам’яні

дере-в’яні

м. Кам’янець

повiт


5

10


1


3

1




1

7




м. Проскурiв

повiт


1

10


1






1

5


3


м. Летичiв

повiт


1

6








1

6


2


м. Лiтин

повiт


1

6


1






6


1


м. Хмельник

1







1



м. Вiнниця

повiт


1

6


1


1





1

6


3


м. Брацлав

повіт


5


1







10


1


м. Гайсин

повіт


4




1




5


1


м. Ольгопiль

повіт


3








6


2


м. Балта

повіт


4








2




м. Ямпiль

повіт


1

6


1






8


2


м. Могилiв

повіт


5


2






1

8


1


м. Бар

1











м. Нова-Ушиця

повіт


8


2






6


3


м. Стара-Ушиця

1











м. Вербовець

1











Усього

у мiстах


14

1

4


6


у губернiї


87

10

6


81

19

Пiсля смертi єпископа Франциска Мацкевича у 1842 р. адмiнiстратором Кам’янецької дiєцезiї (римо-католицької єпархії) був обраний Микола Гурський. Пiзнiше у 1853 р. його було переведено у єпископський сан. З ним пов’язано потеплiння у стосунках духовенства з росiйською адмiнiстрацiєю. Зате деякi з представникiв католицького духовенства не дуже радiли його пiднесенню, знаючи його прихильнiсть до росiйського уряду. Сам же Гурський настiльки сподобав собi росiйську мову, що почав пiдписуватися нею. Загалом вiн не користувався доброю репутацiєю серед подiльської шляхти i римо-католицького духовенства. Якраз за часiв адміністрування Гурського росiйським урядом було проведено низку заходiв щодо певної його (духовенства) пiдтримки. У постановi від 1843 р. римо-католицькi парафiї було роздiлено на 5 класiв; для утримання духовенства було оформлено штатнi оклади: 1 клас ‒ 600 рублів срiблом, 2-й клас ‒ 500 рублів, 3-й клас ‒ 400, 4-й ‒ 275, 5-й ‒ 230. Платня асигнувалася з капiталу, який формувався з фундушевих населених маєткiв, що переводилися, згiдно з розпорядженням уряду з 1842 р., у вiдання Мiнiстерства державного майна. Також духовенство отримувало багатi субсидiї вiд своїх парафiян, здебільшого багатих помiщикiв як окремо за будь-яку церковну потребу, так i постiйно десяту частину сiльськогосподарської продукцiї [6, 444 – 446, 450].

Наступником Миколи Гурського у 1855 р. став Павло Будзин-ський, який керував Кам’янецькою дiєцезiєю майже 5 рокiв до – самої смертi.

У 1860 р. адміністратором дiєцезiї було обрано Антонія Мельхіора Фiалковського, якому судилося закiнчити своїм ім’ям назавжди довгий список кам’янецьких єпископiв. Антоній Фiалков-ський народився у 1789 р., мав вчену ступiнь доктора богослов’я i канонiчного права. У 1825 р. вiн був уже капеланом, а у 1828 р. професором догматичного богослов’я i церковної iсторiї у Вiленському унiверситетi. У 1831 р. обійняв посаду професора духовної римо-католицької академiї у м. Вiльно, згодом став ректором цiєї ж академiї. У 1848 р. його було обрано членом Петербурзької колегiї, де вiн працював декілька років поспіль. У 1858 р. Фiалковський був возведений у сан єпископа, одночасно дiставши парафiю в Танасi, що в Африцi. У 18591860 рр. ‒ адміністратор Кам’янецької єпархії.

23 березня 1860 р. вiн отримав із Риму булу на кам’янецьке єпископство i 18 травня був затверджений росiйським урядом, а 20 червня урочисто святкував свiй вступ на кам’янецьку кафедру [6, 447 – 448]. У 1866 р., після ліквідації владою Російської імперії Кам’янецької єпархії, проживав у Криму в Сімферополі. З 23 лютого 1872 р. його обрано архієпископом і митрополитом Могильовським. І, нарешті, у 1872 – 1883 рр. був головою Римсько-католицької духовної колегії. Помер 11 лютого 1883 р. Похований у крипті (гробниці) храму Відвідування пресвятою дівою Марією Єлизавети, розташованого на території Виборзького римсько-католицького кладовища в Санкт-Петербурзі, Росія.

У часи Антонія Фiалковського Кам’янецька дiєцезiя роздiля-лась на 11 деканатiв. Усiх парафiй в Кам’янецькiй дiєцезiї станом на 1863 рiк було 99, у тому числi 2 парафiї належали до 1-го класу, 6 – до 2-го, 17 – до 3-го, 33 – до 4-го i 41 – до 5-го. Скільки було самостiйних парафiй, стiльки ж було i настоятелiв, а у великих парафiях при заслужених настоятелях перебували ще й вiкарiї, якi повнiстю залежали вiд перших [6, 449].

Про роль, яку вiдiграло римо-католицьке духовенство у повстаннi 1863 р., яскраво свiдчить переписка подільського губернатора з київським генерал-губернатором: “Останнiй поль-ський заколот довiв, – зазначав подiльський губернатор, що головну моральну опору злочинних польських задумiв складає католицьке духовенство. Воно завжди мало вплив на своїх одновiрцiв, а особливо жiнок, всiма заходами намагалось пiдтримати в них польський патрiотизм i розвинути ненависть до росiян. Воно не перешкоджало, як вiдомо, дуже часто перетворювати навiть храми в мiсця для публічних протиурядових демонстрацiй i манiфестацiй, використовуючи релiгiю як засiб для виховання польського населення; до того ж католицьке духовенство благословляло агiта-торiв на подальшi мерзотнi злочини, обiцяючи їм вiдпущення грiхiв...” [ХІІ, 4 – 4 зв., 5 – 5 зв.]. У зв’язку з цим подiльський губернатор просив дозволу на закриття Кам’янецької римо-католицької єпархії разом із її семiнарiями. У вiдповiдь генерал-губернатор писав, що не може дати дозволу на закриття цiєї єпархiї, оскiльки на той час iснувала угода з Римом про кiлькiсть римо-католицьких єпархiй у Росiї. До того ж, як вiн твердив, скасування єпархiй не привело би до зменшення числа парафіяль-ного духовенства, а значить ‒ до послаблення впливу його на польське населення Подiльської губернiї [ХІІ, 7]. Та незважаючи на це судження, царським указом вiд 5 червня 1866 р. Кам’янецьку римо-католицьку єпархiю було лiквiдовано, звiльнено з посади керівника єпархiї Антонiя Фiалковського, а костели, що їй належали, було приєднано до відомства Луцько-Житомирської єпархiї. Так було покiнчено з Кам’янецькою дiєцезiєю, яка з 1375 до 1866 р. наполегливо працювала задля поширення iдеї католицизму в Подiльському краї [6, 451].

Висновки. Отже, пiсля приєднання Подiльського краю до Росiйської держави структури католицизму, що формувалися на українських землях упродовж багатьох вiкiв, залишалися осередками польської нацiональної iдеї, проповiдниками вiдновлення польського полiтичного панування. Це виразно виявилося під час польських повстань 1830 – 1831 та 1863 – 1864 рр., що посилило негативне ставлення росiйського уряду до католицької церкви. Дiї органiв політичної адмiнiстрацiї, якi обмежували вплив католицизму, поглиблювали давню ворожiсть католицького духовенства до всього росiйського i робили ксьондзiв запеклими ворогами Росiї.

Перспективним напрямом поглибленого вивчення означеної теми може бути дослідження економічної, релігійної та культурної діяльності римо-католицької церкви на Правобережній Україні, Поділлі зокрема.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал