Випуск тридцять четвертий



Сторінка5/19
Дата конвертації18.12.2016
Розмір3.43 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Галык Владимир. Социальная стратификация населения “Галицкой Калифорнии” в творческом наследии Ивана Франко. В статье анализируется видение И. Франко на проблему дифференциации общества “Галицкой Калифорнии” во второй половине XIX в. Основное внимание обращено на его оценку по признаку неравенства в доходах, собственности, стиле жизни и быта рабочих Борислава. Определено, что И. Франко в своем творческом наследии не только обращает внимание на социально-экономическое положение фабричного пролетариата “Галицкой Калифорнии”, но и пытается привить ему идею освобождения от гнета нефтяных магнатов.

Ключевые слова: Иван Франко, “Галицкая Калифорния”, общество, социальная стратификаций, рабочие, Борислав.
Halyk Volodymyr. Social stratification of the population “Galician California” in the creative legacy of Ivan Franko. This article analyzes Franko’s vision of differentiation of the “Galician California” society in the second half of the nineteenth century. The main attention is paid to his assessment of the life of Boryslav workers on the basis of inequality in incomes, property, and life styles. It is determined that Franko in his creative legacy not only draws attention to the socio-economic situation of the “Galician California” factory proletariat, but also tries to instill in workers the idea of liberation from the oil magnates yoke.

Key words: Ivan Franko, “Galician California” society, social stratification, workers, Boryslav.



УДК 304.44.002(476+477)“18/19”

Г 85
Галина ГРИЦЕНКО
УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКІ ЗВЯЗКИ:

ОСОБИСТІ ЗНАЙОМСТВА ПИСЬМЕННИКІВ

другої половини XIХ – початку ХХ ст.
У статті досліджено особисті взаємини українських і білоруських письменників та їх внесок у розвиток білоруської літератури другої половини XIХ – початку XX ст. З’ясовано, що важливе місце у цих зв’язках займало ставлення до національного питання в Білорусі та Україні.

Ключові слова: Україна, Білорусь, культура, українсько-білоруські зв’язки, письменники.
Постановка проблеми. У спектрі різноманітних контактів важливу роль відіграє культурний обмін як засіб пізнання світу, духовного розвитку. Культурні зв’язки між народами були їх важливою складовою та невід’ємною частиною. Закономірність міжнаціонального спілкування у культурній сфері полягає у тому, що обмін цінностями відбувається як взаємовплив.

На увагу заслуговують білорусько-українські культурні відносини періоду їх національно-культурного відродження. Зміцненню літературних зв’язків двох слов’янських народів сприяли особисті знайомства, які стали новою формою культурних взаємо-відносин між представниками української й білоруської творчої інтелігенції. Їхнє спілкування стало важливою складовою націо-творчого процесу.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Деяких аспектів окресленої теми торкалися Р. Лубківський [7], П. Охріменко [2], [3], Б. Чайковський [17], В. Щурат [22], білоруські дослідники Л. Арабей [1], Р. Земкевич [4], Т. Кобржицька та В. Райгоша [6], [11]. Тематика

© Гриценко Галина, 2014

цих досліджень присвячена впливу Т. Шевченка на білоруську літературу, зв’язкам із Білоруссю Лесі Українки, зв’язкам з Украї-ною білоруських письменників А. Пашкевич (Цьотки), С. Полуяна та ін. Зокрема, Р. Земкевич у своїй праці уперше в білоруському письменстві назвав низку цікавих фактів про дружні взаємини між Т. Шевченком і білорусько-польськими письменниками Я. Бар-щевським і Р. Друцьким-Подберезьким. У монографії Т. Кобржиць-кої та В. Рагойші [6] на основі численних друкованих та архівних матеріалів висвітлюються маловідомі факти білорусько-україн-ських літературних взаємозв’язків початку ХХ ст. Вартісними є також праці І. Свєнціцького [12 – 14], які він написав під час особистих спостережень у Білорусі. У них дослідник підкреслив народність білоруської літератури, зробив аналіз творчості Ф. Богу-шевича, Я. Лучини, Я. Купали, Я.Коласа, Цьотки. Проте ці дос-лідження не відтворюють цілісної картини особистих зв’язків українських і білоруських культурних діячів тогочасного періоду.

Мета статті – дослідити особисті взаємини білоруських і українських письменників та їх роль для націотворчих процесів.

Яскраві сторінки в літопис білорусько-українського спілку-вання вписав своїм життя і творчістю Тарас Шевченко (1814 – 1861). Він був безпосередньо знайомий із Білоруссю, її народом, деякими культурними діячами, зокрема літераторами, що сприяло його популяризації серед білорусів.

Як відомо, Тарас Шевченко побував у Білорусі тричі, відвідавши міста Гомель, Чечерськ, Пропойськ, Могилів, Оршу, Вітебськ [5, 154]. Під час цих подорожей він ознайомився із умовами життя й тяжким становищем білоруського народу. “На фоні дорожніх малюнків і зустрічей з новими людьми, із незнайомими селищами й містами він усюди й завжди бачив одну загальну картину: поневолений, як і він сам, народ і його гнобителів, бідність й розкіш, неволю й сваволю...” [3, 92]. Під впливом цієї поїздки у 1845 – 1855 рр. була створена повість “Музикант”. У цьому творі автор характеризував Білорусь як “...країну постійно голодну”, “...країну нарікань і плачу” [20, 209].

Так, Т. Шевченко був першим із українців, хто глибоко зацікавився початками білоруського літературного відродження. Час його перебування у Петербурзі (1858 – 1861) [4, 75] був досить корисним для знайомства із білоруською культурою, адже тут у цей період жили чимало білоруських культурних і політичних діячів. З деякими із них поет познайомився досить близько. До їх числа належали Ян Борщевський (1796 – 1851), Ромуальд Підберезський (1813 – 1851) та ін. [4, 76].

Підтримував Т. Шевченко зв’язки і з білорусько-польським письменником Едвардом Желіговським (Антоній Сова), що відбилося на їхній поетичній творчості. Їхня перша зустріч відбулася в оренбурзькому засланні, а 1858 знову зустрілися у Петербурзі, про що український поет записав у своєму щоденнику: “Вечір провели ми у В. Білозерського, мого товариша по засланні ... У нього зустрів я моїх засланців білоруських – Сераковського, Станевича і Желіговського...” [21, 168].

Твори Е. Желіговського, зокрема драму “Йордан” (1846), Т. Шевченко добре знав ще до особистої зустрічі, інші твори отримував у рукописах. Він був одним із небагатьох осіб, які знали другу драму Е. Желіговського “Зорський” та був присутній на вечорі, де її читав автор [10, 171]. У листі до Броніслава Залеського, датованому 6 червня 1854 р., Кобзар повідомив: “Йордан” і Саву я знаю, як своє серце...” [І, 26]. Не виключено, що українського поета познайомив із драмою саме Б. Залеський, випускник Дерптського університету. Із Т. Шевченком Б. Залеського зблизили спільність поглядів і захоплення живописом.

Результатом дружніх відносин між Шевченком і Желі-говським стали два вірші. 13 травня 1858 р. Т. Шевченко записав у “Щоденнику”: “Ввечері був у Желіговського, і він мені записав свій чудовий вірш “До брата Тараса Шевченка” [21, 182 – 184]. Поет називав у ньому українського поета виразником його думок і сподівань. В останніх рядках вірша звучить тверда віра в те, що скоро прийде визволення народу. Ніби у відповідь 19 листопада 1859 р. Т. Шевченко написав вірш “Наслідування Едуарду Сові” (“Антонію Сові. Подражаніє польському поетові”) [19, 329, 726 – 727].

Особисті зустрічі двох поетів продовжувалися і у 1859 р., коли Е. Желіговський редагував часопис “Слово”. Через нього Т. Шевченко висилав свої картини Б. Залеському. 2 червня 1859 р. Б. Залеський писав Кобзарю з Білорусі: “Гравюр твоїх не присилав мені ще Сова, але я сподіваюсь отримати їх...” [ІІ, 17].

У 1860 р. Е. Желіговський повернувся до Вільна. За свідченням Б. Залеського, він до останніх своїх днів (помер 28 січня 1864 р.) із теплотою згадував про українського поета. Зі свого боку, Т. Шевченко Е. Желіговського також “дуже високо цінував... і відчував до нього щиру приязнь, яку зберіг до кінця життя” [3, 96].

Літературознавець В. Щурат у статті “Шевченко-Желіговський-Чечот” [22, 94 – 99] звернув увагу на певну залежність віршів Т. Шевченка “Подражаніє Едуарду Сові” і “Ой, діброво-темний гаю!” (1860) від відповідних творів білоруського етнографа і поета першої половини XIX ст. Я. Чечота. При цьому дослідник наголосив, що Т. Шевченко повніше й глибше поєднав кращі традиції літератури із творчістю народу, ніж будь-який інший письменник до нього.

Поезія Т. Шевченка зробила великий внесок у розвиток білоруської літератури XIХ – початку XX ст. З його іменем значною мірою пов’язане зародження класичної поезії в Білорусі, зокрема поезії Ф. Богушевича, М. Богдановича, Я. Купали, Я. Коласа, Цьотки. Білоруських поетів надихав особистий приклад Т. Шев-ченка. Його поезія була взірцем того, як за допомогою худож-нього слова служити великій справі національного відродження свого народу.

На думку В. Коваленка, для письменників доби біло-руського Відродження Т. Шевченко – “ключ для проникнення у сутність білоруської сучасності” [8, 214]. “Чи могла білоруська поезія, тіло й кров від народної творчості, що ввібрала у себе в особі її найвидатніших представників революційний й демокра-тичний дух її, чи могла вона не підпасти під вплив рідної їй за змістом і за формою творчості геніального українського поета?”. “Безумовно, ні” – писав Якуб Колас [15, 21]. Для білоруських письменників Т. Шевченко був гідним взірцем творчого насліду-вання, першим учителем і духовним батьком.

По-справжньому білоруси могли прилучитися до поезії Шевченка після виходу в світ “Кобзаря” (1860). Видана коштом Платона Симиренка, невеличка книжка із портретом Шевченка, виконана білорусом М. Мікешиним, містила такі відомі вірші поета, як “Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Тополя”, “Утоплена”, “Причинна”, чотири “Думки”, “Тече вода в синє море...”, “Вітре буйний, вітре буйний!”, “Тяжко-важко в світі жити...”, “Нащо мені чорні брови...”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “Катерина”, “Гайдамаки”, “Наймичка”, “Давидові псалми”. Саме ці твори у другій половині XIX ст. були най-поширенішими серед білоруського населення [3, 99]. Вони стали прикладом безмежної любові до батьківщини, поваги до свого народу і прагненням його свободи. Значною мірою завдяки цьому у білоруській літературі утверджувалися традиції народності й реалістичного зображення подій.

Особисті зв’язки мали Леся Українка (1871 – 1913) і білоруський політичний діяч Сергій Мержинський (1870 – 1901). Познайомилися вони 1897 р. у Криму, де лікувалися від тубер-кульозу [2, 178 – 179]. С. Мержинський з цікавістю слідкував за літературною діяльністю Лесі Українки. У час першої зустрічі він звернув увагу на її драму “Блакитна троянда”, яку запланував поставити у Мінську за допомогою української трупи М. Кро-пивницького.

Леся Українка листувалася з С. Мержинським, двічі відвідала Мінськ. Однак С. Мержинський був ще далекий від національних потреб білоруського народу, його культурного відродження. Тому він не зміг стати для Лесі Українки джерелом відомостей про білоруську культуру і літературу, послужити справі ознайом-лення українців із духовними скарбами народу, серед якого він жив. Смерть у 1901 р. не дала йому можливості побачити від-родження соціальної й національної самосвідомості білорусів, на півслові обірвала цікаву сторінку з літопису білорусько-україн-ських взаємовідносин [6, 64].

Іншим прикладом творчого взаємозбагачення була дружба українського етнографа і фольклориста О. Русова з білоруською письменницею Марією Косич (1850 – 1908). Вона проживала на Чернігівщині у с. Расуха, за декілька верств від “хутора Робінзона”, де на деякий час поселився з сім’єю О. Русов. Він працював у Чернігівській губернії статистом. Його робота поєднувала у собі етнографію, фольклористику, географію і психологію. Приблизно у той же час (кінець XIX ст.) приступила до систематичного збору і запису пісень білорусів Чернігівської губернії і М. Косич.

Учень М. Драгоманова О. Русов був щирим другом білорусів. У своїй діяльності він керувався принципами демократизму, ідеями всеслов’янського єднання і взаєморозуміння. Знайомство білоруської культурної діячки з О. Русовим підштовхнуло її до літературної діяльності. Фольклорний матеріал М. Косич умістила у праці “Літвіны-беларусы Чернігаўскай губерніі, іх быт і песні”, яку О. Русов допоміг видати у Петербурзі. Свідченням їхньої дружби було й те, що книга М. Косич “Перелаженіє некаторых баек Крылова на беларуску мову” починається перекладом байки Крилова “Ворона і лисиця”, під назвою якої зазначається: “Присвячується О.О. Русову”. Ця книга була опублікована у Чернігові 1903 р. за сприяння О. Русова, який деякий час працював у друкарні Чернігівського земства. Скориставшись нагодою, в тій же земській друкарні М. Косич видала одночасно і другу книжку – віршоване оповідання “На перасяленне” (1903) [6, 66 – 67].

Велике значення в розвитку особистих контактів мало життя (праця, навчання) в Україні білоруських письменників. Зокрема, С. Полуян, живучи у Києві, підтримував близькі дружні стосунки з Г. Чупринкою. Відомий філолог професор П. Бузук писав: “товаришував Полуян з молодим українським поетом Чупринкою, разом з яким нібито дав обіцянку покінчити рахунки з життям. Цю обіцянку Полуян виконав і виконав щиро...” [11, 162].

Особливу сторінку в історію білорусько-українського культурного і літературного єднання становить дружба І. Свєн-ціцького з білоруською поетесою Цьоткою (А. Пашкевич).

Своє перебування у Львові А. Пашкевич використала для активної популяризації білоруської літератури. До Львова їй присилали свої твори Я. Купала та інші письменники. Цьотка, як вона сама розповідала, відводила почесне місце Я. Купалі, ознайомлюючи львівську інтелігенцію з білоруською літературою [9, 128]. Частину з них А. Пашкевич передала І. Свєнціцькому, який опублікував їх у роботі “Відродження білоруського письмен-ства”. Джерела свідчать, що для білорусистських зацікавлень І. Свєнціцького А. Пашкевич була своєрідною живою енциклопедією білоруського громадсько-культурного і літературного життя. Завдяки їй учений довідувався про цікаві новинки білоруської літератури значно швидше, ніж про це дізнавалася широка літе-ратурна громадськість у Білорусі. Цьотка повідомляла І. Свєн-ціцькому про видатні заходи білорусів, вихід перших білорусь-ких національних газет “Наша доля” та “Наша ніва” [9, 129 – 130].

Культурні діячі Львова мали змогу ознайомитися із творами А. Пашкевич. Вони також допомагали їй видавати в Україні ці твори. Зокрема, у листі від 28 червня 1906 р. до свого земляка, відомого громадського діяча і вченого Б. Епімаха-Шипіли, білоруська письменниця писала так: “живу у Львові, з українцями, русинами і уніатами заводжу знайомства. Багато нам сприяють, допомагають у чому можуть. Тепер поки-що будуть друкувати по-білоруськи. Коли що маєте, пришліть. Я хочу довідатися від Вас, що чути з букварем, чи вже готовий, чи в нас буде фонетика наша білоруська. Це дуже важливо, бо тепер буду видавати популярні твори для народу, але не знаю, як чого триматися...” [7, 273]. 1906 р. у Жовкві в друкарні оо. Василіян А. Пашкевич видала два збірники віршів “Хрест на свободу” (15 с.) і “Скрипка білоруська” (20 с.). До збірника “Хрест на свободу” увійшли такі вірші поетеси׃ “Хрест на свободу”, “Море”, “Добрі новини”, “Бунтівник”, “Перед новим роком”. Вони писалися під впливом подій 1905 р. і були повні революційного вогню. А до збірника “Скрипка білоруська” – вірші “Літо”, “Осінь”, “На могилі”, “Мужицька доля”, “Скрипка”. Цьотка написала передмову до цього збірника, а завершував його вірш “Сусідам у неволі”, написаний поетесою у Львові (1906) [1, 168 – 169]. Цього ж року з’явився її “Гостинець для малих дітей”. Це був невеликий збірник виданий білоруською мовою, але латин-ськими літерами. Він містив переклад семи невеликих оповідань, загадки, приказки, прислів’я. Зазначимо, що цей збірник фоль-клорних матеріалів був першим виданням для дітей білорусь-кою мовою.

Оскільки у царській Росії за ці твори письменниця зазнала переслідувань, вони були підписані псевдонімами. На титулі праці зазначено, що “написав Гаўрыла”, а другої – “Гаўрыла з Палацка”. Місце видання обох книг не було вказано. Ці книжечки зберігаються у відділі рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника.

Як видно, А. Пашкевич на початку XX ст. зробила вагомий внесок у розвиток українсько-білоруських літературних контактів і становлення білорусистики зокрема.

Перебуваючи понад вісім років в Україні, Цьотка ознайо-милася із життям і творчістю Т. Шевченка, переконалася у тій видатній ролі, яку відіграв поет для соціальних і національних змагань українського народу. Білоруська поетеса, як і Т. Шев-ченко, своїм обов’язком вважала: “Думати скрізь про народ, рідний край усюди сниться” [16, 220]. Творчий розвиток традицій Коб-заря в поезії Цьотки йшов шляхом розширення й поглиблення. Споріднював їхню творчість мотив жіночої недолі. Незважаючи на тяжке соціальне й родинне побутове становище трудящої жінки в Білорусі, поетеса вірила в її краще майбутнє, коли звільнена жінка-трудівниця стане рівноправним членом суспільства.

Під час своїх відвідин Білорусі І. Свєнціцький особисто познайомився з Я. Купалою та його поетичними творами на квартирі петербурзького професора-білорусознавця Б. Епімаха-Шипіли. У 1908 р. львівський учений опублікував брошуру “Відродження білоруського письменства” [12, 62]. Це була не лише перша праця про білоруську літературу, видана за кордоном, але й перше глибоке дослідження білоруської літератури, почина-ючи з часів діяльності Ф. Скорини і закінчуючи сучасними І. Свєнціцькому авторами. До того ж український учений зазна-чив, що своє дослідження він написав на підставі “особистих спостережень у Вітебську, Мінську і Вільні в 1904 – 1905 рр. і прямих безпосередніх зносин з народом”. Із цієї праці в Україні, зокрема у Львові, громадськість довідалася про творчість письмен-ників-початківців Я. Коласа та Я. Купали. На прикладі їхніх віршів І. Свєнціцький охарактеризував практично все суспільне життя тогочасної Білорусі [18, 97].

Крім згаданої роботи, І. Свєнціцький написав книгу “Розквіт культур національного життя Східної Білорусі” [14, 41] і статтю “Основи відродження білоруського письменства” [13, 11]. Найбільше уваги у цих працях приділено творам Я. Купали і Я. Коласа. В останній з них Я. Купалу названо “білоруським Шевченком”, Я. Коласа – “білоруським Франком”, а обох – “двома сонцями білоруського письменства” [13, 8]. Загалом у книгозборі І. Свєнціцького нараховується приблизно п’ятдесят книг Я. Купали і Я. Коласа.

Особисті знайомства з окремими діячами білоруського відродження зробили І. Свєнціцького щирим і уважним приятелем білорусів. Як тільки починає виходити у Вільні перша білоруська газета “Наша ніва”, він стає її постійним передплатником. Як зазначив літературознавець з Дрогобича М. Шалата, у бібліотеці І. Свєнціцького білорусистика становила кілька сотень видань [18, 98]. Серед них твори білоруських авторів, зокрема Я. Купали і Я. Коласа, на яких олівцем зроблені посторінкові помітки і зауваження, а також переклади на білоруську мову Софокла, А. Доде, О. Вайлда, Е. Ожешко та ін. Своїми дослідженнями вчений зробив значний внесок у розвиток як українського, так і білоруського народів і їхніх культур, утвердивши ще раз життє-здатність і плідність взаємодії двох народів.

Висновки. Отже, зростання та збагачення білоруської літератури, піднесення культурного і літературного життя в Україні створюють умови для налагодження особистих контактів між білоруськими і українськими письменниками, літературами. Носії білоруської культури породжували патріотичні настрої у сусідів, активізували процеси, пов’язані з формуванням національних культур. Вони не тільки проявлялися у звичайному обміні думок, моральній та ідейній підтримці, але й мали конкретний практичний вияв. Їхні знайомства, творчі зв’язки приносили значні здобутки, які постійно збагачувалися.

Перспективним напрямом подальшого вивчення проблеми є дослідження особистих зв’язків білоруських і західноукраїнських культурних діячів у 20 – 30-х рр. ХХ ст.
Джерела та література

І. ЛННБ відділ рукопису. – Ф. 286 : Нові надходження. – Оп. 4. – Спр. 274. – 45 арк.

ІІ. ЛННБ відділ рукопису. – Ф. 4688 : Барвінський О. – Оп. 1. – Спр. 303. – 22 арк.
1. Арабей Л. У выгнанні / Л. Арабей // Маладосць (Мінск). – 1976. – № 7. – С. 168 – 172.

2. Ахрыменка П. Леся Украінка і Беларусь / П. Ахрыменка // Полымя. – 1963. – № 8. – С. 178 – 181.

3. Ахрыменка П. Тарас Шаўчэнка і Беларусь / П. Ахрыменка. – Мн. : Вышэйшая школа, 1969. – 125 с.

4. Земкевич Р. Тарас Шевченко і білоруси / Ромуальд Земкевич // Спогади про Тараса Шевченка. – К. : Дніпро, 1982. – С. 75 – 76.

5. Іванов В. Етнографічна експедиція по місцях, зв’язаних з іменем Т. Шевченка / В. Іванов // Народна творчість та етнографія. – 1961. – № 2. – С. 153 – 154.

6. Кабржыцкая Т.В., Рагойша В.П. Карані дружбы. Беларуска-украінскія літаратурныя узаемасувязі пачатку ХХ ст. / Т.В. Кабр-жыцкая, В.П. Рагойша. – Мн. : Навука і тэхніка, 1976. – 125 с.

7. Лист до Б. Епімах-ІІІипіла від 28 червня 1906 р. // Цётка. Творы. – Мн. : Мастацкая література, 1976. – С. 273.

8. Лубківський Р. Шевченкова дорога в Білорусь / Р. Лубків-ський. – Л. : Світ, 2004. – 272 с.

9. Луцкевіч А. Барацьба за вызваленьне / Антон Луцкевіч. – Вільня : Iнстытут беларусiстыкi, 2009. – 670 с.

10. Мартынава Э., Мальдзіс А. Шаўчэнка і Жалігоўскі / Э. Мар-тынава, А. Мальдзіс // Т. Шаўченка і беларуская літаратура / [пад ред. В.В. Барысенка]. – Мн. : Навука і тэхніка, 1964. – С. 170 – 175.

11. Райгоша В. Максим Богданович про Г. Чупринку та В. Винни-ченка / В. Райгоша // Вітчизна. – 1988. – № 7. – С. 162 – 163.

12. Свєнціцький І. Відродження білоруського письменства / Іларіон Свєнціцький. – Л. : Наклад автора, 1908. – 62 с.

13. Свєнціцький І. Основи відродження білоруського письмен-ства / Іларіон Свєнціцький. – Л. : Наклад автора, 1914. – 11 с.

14. Свєнціцький І. Розквіт культурно-національного життя Східної Білорусі / Іларіон Свєнціцький. – Л. : Наклад автора, 1928. – 41 с.

15. У вянок Шаученку // Т. Шаўченка і беларуская літаратура / [пад ред. В.В. Барысенка]. – Мн. : Навука і тэхніка, 1964. – С. 20 – 25.

16. Цётка. Твори / Цётка. – Мн. : Мастацкая література, 1976. – 306 с.

17. Чайковський Б. Незабутня сторінка дружби. Т. Шевченко і Білорусія / Б. Чайковський. – К. : Дніпро, 1964. – 186 с.

18. Шалата М. Два сонця білоруського письменства / Михайло Шалата // Жовтень. – 1982. – № 11. – С. 97 – 99.

19. Шевченко Т. Зібрання творів : у 6-ти томах / Т. Шевченко. – К. : Наукова думка, 2003. – Т. 2 : Поезія 1847 – 1861. – 784 с.

20. Шевченко Т. Зібрання творів : у 6-ти томах / Т. Шевченко. – К. : Наукова думка, 2003. – Т. 3 : Драматичні твори. Повісті. – 592 с.

21. Шевченко Т. Зібрання творів : у 6-ти томах. – К. : Наукова думка, 2003. – Т. 5 : Шоденник. – 496 с.

22. Щурат В. Шевченко – Желіґовський – Чечот / В. Щурат // Літературні начерки. – Л. : Накладом авт. ; з друк. Наук. т-ва ім. Шев-ченка, 1913. – 105 с.


Гриценко Галина. Украинско-белорусские связи: личные знакомства писателей второй половины ХІХ – начала ХХ вв. В статье исследованы взаимоотношения украинских и бело-русских писателей и их вклад в развитие белорусской литера-туры второй половины ХІХ – начала ХХ века. Выяснено, что важное место в этих связях занимало отношение к национальному вопросу в Белоруссии и Украине.

Ключевые слова: Украина, Беларусь, культура, украинско-белорусские связи, писатели.
Hrytsenko Halyna. Ukrainian-Byelorussian relations: writers’ personal acquaintance in the second half of the 19th – early 20th century. In the article the relations of the Ukrainian and Belarusian writers and their contribution to the development of the Belarusian literature in the second half of the 19th – early 20th century is investigated. It is found out that the attitude to the national question in Belarus and Ukraine was an important part in these relations.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал