Випуск тридцять четвертий



Сторінка4/19
Дата конвертації18.12.2016
Розмір3.43 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Література

  1. В городе и в районе // Евпаторийские известия. – 30 июня 1943. – № 154. – С. 4.

  2. В городских школах // Евпаторийские известия. – 2 июня 1943. – № 146. – С. 4.

  3. В Евпатории // Евпаторийские известия. – 16 июня 1943. – № 150. – С. 2.

  4. В Евпаторийском районе // Евпаторийские известия. – 27 марта 1943. – № 127. – С. 2.

  5. В школах // Евпаторийские известия. – 5 мая 1943. – № 138. – С. 4.

  6. Детский сад // Евпаторийские известия. – 28 апреля 1943. – № 136. – С. 4.

  7. Евпаторийские темы // Евпаторийские известия. – 25 марта 1942. – № 22. – С. 4.

  8. Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика в рейхс-комісаріаті “Україна” (1941 – 1944) у світлі німецьких документів / Б. Єржабкова. – К. : Наук. думка, 2008. – 272 с.

  9. Заканчивается учебный год // Евпаторийские известия. – 5 июня 1943. – № 147. – С. 2.

  10. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 – 1945 рр.) / М.В. Коваль. – К. : Альтернативи. – Т. 12. – 1999. – 336 с.

  11. Население Евпатории // Освобождение. – 10 июля 1943. – № 157. – С. 2.

  12. Объявления // Евпаторийские известия. – 14 октября 1942. – № 80. – С. 4.

  13. Первый экзамен // Евпаторийские известия. – 19 июня 1943. – № 151. – С. 2.

  14. По городу // Освобождение. – 14 октября 1943. – № 184. – С. 4.

  15. По городу // Освобождение. – 4 сентября 1943. – № 173. – С. 4.

  16. Совещание с учителями // Евпаторийские известия. – 29 мая 1943. – № 145. – С. 2.

  17. Учебный год начался // Евпаторийские известия. – 5 сентября 1942. – № 69. – С. 1.

  18. Учительская конференция // Освобождение. – 18 августа 1943. – № 168. – С. 1.

  19. Черкасов А. Оккупация Одессы. Год 1943 / А. Черкасов – Одесса : Optimum, 2010. – 291 с.


Вишневский Сергей. Деятельность учебных, специали-зированных и воспитательных учреждений в г. Евпатория в годы немецкой оккупации Крыма (1941 1944 гг.). Данная статтья посвящена анализу состояния образования в г. Евпа-тория, в годы немецкой оккупации Крыма (1941 – 1944 рр.). Рассмотрена деятельность основных образовательных, профессио-нальных и воспитательных учреждений в г. Евпатория и насе-ленных пунктах района. Уделено внимание законодательной основе функционирования учебных учреждений и учительським конференциям, которые проходили по инициативе и под контролем оккупационной власти.

Ключевые слова: Генеральный округ, школа, отдел образования, оккупация, совещание.
Vyshnevskyi Serhiy. Educational activities of specialized and educational institutions in the city of Yevpatoria during the German occupation of the Crimea (1941 – 1944). This article is devoted to the analysis of the state of education during the German occupation of the Crimea (1941 – 1944). The activities of the main educational and professional institutions in the city of Yevpatoria and settlements of this area are examined. Special attention is paid to the legal basis of the functioning of educational institutions and teacher conferences held at the initiative and under control of the occupying power.

Key words: General district, school, department of education, occupation, meeting.



УДК 821.161.2 (477.83/86)

Г 15
Володимир ГАЛИК
СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ “ГАЛИЦЬКОЇ КАЛІФОРНІЇ”

У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ФРАНКА
У статті аналізується Франкове бачення диференціації суспільства “Галицької Каліфорнії” у другій половині ХІХ ст. Основна увага звернута на його оцінку за ознакою нерівності у прибутках, власності, стилі життя та побуту робітників Бори-слава. Визначено, що І. Франко у творчій спадщині не лише відображає соціально-економічне становище фабричного пролета-ріату “Галицької Каліфорнії”, а й намагається прищепити йому ідею визволення від гніту нафтових магнатів.

Ключові слова: Іван Франко, “Галицька Каліфорнія”, суспільство, соціальна стратифікація, робітники, Борислав.
Постановка проблеми. Із другої половини ХІХ ст. незнаний широкому загалу Борислав став відомим промисловим осередком видобутку й переробки нафти, озокериту та газу не тільки України, але цілої Західної Європи. Через таке стрімке піднесення розвитку нафтово-озокеритної промисловості місто одержало у різножанровій літературі та різних писемних джерелах низку історичних назв, найпопулярнішою з-поміж яких стала “Галицька Каліфорнія”. Наприкінці ХІХ ст. Борислав приносив мільйонні прибутки як державі, так і нафтопромисловцям. Другі були “держателями” промислів і переважно проживали за межами Борислава (у сусідньому Дрогобичі, віддаленому Львові, Відні, що на початку XX ст. було найбільшим містом у Європі) та інших містах Західної Європи. Вони були настільки багатими, що фактично “купалися в золоті”. Проте самі робітники процві-таючої “Галицької Каліфорнії” перебували у вкрай жахливих

© Галик Володимир, 2014

соціально-економічних і побутових умовах, які не могли розв’я-зати навіть численні робітничі протести та страйки.

Отже, з огляду на це згадана проблема життя і побуту робітничого класу “Галицької Каліфорнії” посіла вагоме місце у творчому доробку Івана Франка, який саме у період бурхливого економічного процвітання Борислава почав вивчати його соціальну стратифікацію. Таке зацікавлення ученого згаданою проблемою очевидне, адже І. Франко у своєму ідеологічному напряму був соціалістом, а отже, велику увагу приділяв вивченню соціальної історії населених пунктів не лише Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну, а й інших регіонів у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.



Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, що обрана тема дослідження була предметом зацікавлення низки дослідників-франкознавців. Зокрема, у резонансних дослідженнях історика Я. Грицака [7] проаналізовано історико-краєзнавчі, етнографічно-фольклорні, політичні, соціально-економічні аспекти дослідницької спадщини Івана Франка на теренах “Галицької Каліфорнії”. Аналізуючи творчу спадщину Івана Франка, дослідник чимало уваги приділяє його зацікавленням соціально-економічним становищем Борислава та життям його зубожілих верств населе-ння у другій половині ХІХ ст. В окремих розділах праці “Пророк у своїй вітчизні” Я. Грицак аналізує вплив Борислава на формування історико-краєзнавчих, етнографічно-фольклорних, політичних, соціально-економічних поглядів Івана Франка [7]. Були спроби аналізу особливостей художньої прози Івана Франка крізь призму твору “Борислав сміється” [8], [9]. Окремі аспекти досліджу-ваної проблеми також були предметом зацікавлення автора цієї статті [2], [3], [4], [5], [6].

З огляду на те, що у сучасному франкознавстві помітною є відсутність спеціального дослідження, де було би висвітлено Франкове бачення життя і побуту населення “Галицької Калі-форнії” за ознакою нерівності у способі життя, власності та прибутків, ставимо собі за мету на основі багатогранної творчої спадщини українського вченого висвітлити окреслену проблему.

Спостерігаючи за соціальною стратифікацією “Галицької Каліфорнії”, Іван Франко особливу увагу звертає на соціальний склад населення Борислава, простежуючи особливості його повсякденного життя. За словами І. Франка, Борислав зі своїм обширним присілком Мразницею ще на початку 50-х р. ХІХ ст. був невеликим підгірським селом, належав польським панам Карніцьким. Згідно з даними тематизму, з 1850 р. русинів у Бориславі було 520, а у Мразниці – 239, тобто усього 759. Але коли у середині ХІХ ст. почали видобувати “кип’ячку” (нафта, яку видобували із свердловини, була насичена газом і булькотіла, ніби кипіла) чисельність населення почала збільшуватися. За даними тематизму, у 1879 р. русинів замешкало у Бориславі: місцевих – 660, заробітчан, які постійно жили в Бориславі – 270, в Мразниці – 308, а всіх разом 1 238. У 1880 р. русинів у Бориславі було 2 266, поляків 330, німців 40, євреїв більше 6 800, тобто усіх мешканців більше 9 440 осіб. Крім них на заробітки приходило від 2-ох до 5-ти тисяч осіб [14, 143 – 145]. Отже, спостерігаємо еміграцію великої кількості населення зі своїх рідних місцевостей до Бориславу в пошуках заробітку.

Початок промисловому видобуткові прикарпатської нафти поклали технічні відкриття 1850-х р. У 1852 – 1853 рр. аптекарі з Львова Ян Зег та Ігнацій Лукасєвіч відкрили спосіб дистиляції нафти, яку після цього можна було використовувати у спеціально сконструйованих світильниках [7, 278].

Поширення нафти як освітлювальної речовини викликало в середині 1850-х рр. першу хвилю “нафтової лихоманки”, центром якої стає Борислав. У 1856 р., коли народився І. Франко, у Бориславі вже видобували до 500 кг нафти на тиждень. Під час пошуку нафти львівський фабрикант Роберт Доме у 1854 р. натрапив у Бориславі на великі поклади земляного воску (озокериту), хоча це відкриття ще кілька років не мало ніякого застосування, аж поки у 1862 р. не було відкрито формулу виготовлення з озокериту парафіну. І саме озокеритна промисловість до кінця 1880-х рр. зай-мала левову частку в індустріальному розвитку Борислава [7, 279].

У творі “Борислав сміється” І. Франко змалював розвиток свідомості робітників Борислава. Тут описано заворушення робіт-ників, що спричинили пожежу міста у 1873 р., на котру письмен-ник не звернув прямої уваги, але виразно зобразив, що привело до її виникнення. У цьому творі автор показав побут робітників нафтових промислів Борислава. Він увиразнив зростання свідомості бориславських ріпників, еволюцію усвідомлення своєї сили. У його творі ця працьовита маса спочатку виступає безпорадною, але далі стає організованою і діяльнісною [8].

Так, І. Франко вважав Борислав відомим на всю Галичину, а то й на всю Європу як копальню нафти і земного воску. Туди рік-у-рік приїжджали тисячі людей, хоча нікому не спадало на думку поглянути на життя тої незлічимої сили “ріпників”, котрі видобу-вали для них земні скарби. На думку І. Франка, “…справді, ні одно місце в цілій Галичині не представляє більшого поля для студій – не так поетичних, як більше соціальних. Сили де у нас, то певно в Бориславі найсильніше заступлена класа робітницька – а нужда, трата сил і здоров’я, зледащіння тих людей під взглядом моральним – найгрізніше і найголосніше віщують, що може статися з наших хліборобів в протягу яких-де двох десятків літ, коли недостача поля, хліба і грошей, коли наслідки всіляких хиб теперішнього суспільного устрою змусять їх іти на роботу фабричну, продавати своє здоров’я і свою силу на нужденне пропитання” [13, 275 – 276].

У бориславських оповіданнях (“Ріпник”, “На роботі”, “Навернений грішник”) І. Франко змалював тяжке життя селян, їхні переживання, визиск різного роду промисловців, купців і торговців. Відтворюючи психіку та мислення селян і робітників, він також вказує на тих, хто їх поневолив і використав для свого збагачення [18], [19], [22]. “Галицька Каліфорнія” за часів Івана Франка поступово входила завдяки підземним багатствам (нафтової ропи, воску і солі) у нову стадію – стадію нафтового промислу. Борислав, Тустановичі, Трускавець, Східниця, Ясениця Сільна та інші поступово втрачали свій первісний вигляд. На їх полях виростали нафтові вежі, ями для видобування соляної ропи та воску. У багатьох селах шинкарі відкривали корчми, у яких селяни та робітники пропивали свої тяжко зароблені гроші.

Над створенням бориславського циклу Іван Франко працював значний період свого творчого життя׃ від 1876 до 1907 р. Він об’єднує десятки оповідань і два знаменитих романи “Boa constriktor” і “Борислав сміється”. У цих оповіданнях герої повністю втрачають зв’язок з хліборобством, стають професійними робітни-ками, приреченими на злидні, все ще зберігаючи почуття люд-ської гідності. І. Франко в оповіданнях змальовує моральне і фізичне приниження робітників, а їх поведінку як прибитих тягарем, затурканих і залежних рабів [10, 9 – 12].

У 1873 р., коли будувалася залізниця зі Львова до Стрия через Дрогобич, густота населення у Дрогобичі була дуже великою, що спричинило спалах епідемії холери. У зв’язку з цим учнів шкіл відпустили на тритижневі канікули і І. Франко, користуючись вільним часом, подався до Борислава, бо там під час епідемії помирав малий відсоток людей. Пояснювалося це тим, що нафтові випари захищали від цієї хвороби, а сама нафта є добрим дизенфікаційним засобом [1, 53 – 54]. Одним із най-більших його юнацьких вражень була велика пожежа у Бори-славі (1871 р. або 1872 р.), яка тривала упродовж трьох днів і знищила велику кількість копалень і сирих продуктів. За цією пожежею І. Франко спостерігав з дрогобицької гори, а про її наслідки для багатьох малих підприємців, які втратили своє майно, довідувався пізніше із численних оповідок [11, 346].

У період своєї літературно-дослідницької діяльності І. Франко був добре обізнаний із бориславськими обставинами. Для нього Борислав слугував емпіричним доказом правдивості соціалістичних теорій. У його уяві місто поставало як прообраз майбутнього для всієї Галичини. У передмові до публікації своїх творів із бориславського циклу (січень 1877 р.) І. Франко пише, що жодне місце у цілій Галичині не є більшим полем для досліджень – не так поетичних, як більше соціальних. У Бориславі найсильніше затьмарена робітнича верства населення, а погане становище, трата сил і здоров’я, знедолення тих людей віщують, що може зробитися з тамтешніх хліборобів за період двох десятків років. Нестача поля, хліба і грошей, наслідки різних помилок тодішнього суспільного устрою змушують їх іти на фабричну роботу, про-давати своє здоров’я і силу задля їх прожиття та їхніх родин. Роблячи порівняння “Галицької Каліфорнії” із західною Європою, підкреслює, що щоденний досвід показує як все більша маса робочих рук тиснеться з сіл до всіх фабричних заводів [13, 275].

Особливо І. Франка приваблювала наявність у “Галицькій Каліфорнії”, на відміну від решти Галичини, фабричного проле-таріату, який стоїть на чолі визволення робітничого класу [12, 62]. З огляду на це тема Борислава для І. Франка не стала просто напрямом до успіху на літературній ниві, вона також була доброю нагодою для пропаганди певних ідей, які мали більший шанс на успіх серед галицько-руської читацької публіки [7, 286].

Улітку 1879 р. у І. Франка виникає задум для написання нової повісті “Борислав сміється” [I]. Так, у листі від 14 вересня 1879 р. до Ольги Рошкевич І. Франко зауважує, що це буде роман трохи ширшим від попередніх повістей і поряд буде висвітлене життя бориславських робітників паралельно із життям інших (нових) людей на панівному в цей час розвитку. Головною метою роману має бути представлене “реальне небувале серед бувалого і в окрасці бувалого” [17, 204 – 205]. Твір “Борислав сміється” має бути спробою реально змалювати організований робітничий рух у нафтовому басейні, тому І. Франко постійно збирає матеріали, що мали прислужитися для вдалої реалізації поставленої мети [16, 197 – 199]. На відміну від повісті “Петрії і Довбущуки”, у якій подані сюжети та краєвиди були вигаданими (фантастичними), хоча їх основу складали спогади про побут в Уричу, Бубнищі та Нижньому Синевідську [20], нова повість мала базуватися на реальних подіях великого робітничого страйку, що закінчився великою пожежею в Бориславі. І. Франко при різних нагодах підкреслював реальність поданих подій у творі [11, 346], [20, 460].

Історія робітничого руху в Бориславі засвідчила, що страйку, змальованого І. Франком у повісті “Борислав сміється”, треба було чекати ще щонайменше двадцять років, але автор хотів прискорити події [7, 287]. У своєму репортажі 1880 – 1881 рр., де розкрито умови праці та життя робітників на найбільшій дрогобицькій фабриці Гартенберга і Гольдкремера, він закликає робітників: “А ви, браття – дрогобицькі робітники, – невже ви не відчуваєте своєї недолі, невже вічно думаєте гнути шию і терпляче схилятися, невже власні злидні не переконали вас, що сучасне “покірне телятко” не ссе тільки двох маток, але жодної?” [12, 65]. Ці слова підтверджують, що І. Франко підтримував, закликав і нетерпляче очікував страйкового руху робітників у “Галицькій Каліфорнії” проти пригноблювачів, які перетворили їхнє життя на повсякденні злидні.

Поступово Борислав перетворюється на центр робітничого руху. У 70-х рр. ХІХ ст. у ньому присутня жандармерія, а реорганізація поліції приводить до встановлення більш-менш порядку в дикому бориславському житті. Підприємці вже не наважуються демонстративно визискувати робітників, а робітники у відповідь не наважуються крикливо нагадувати про свої утиски та кривди [15, 190]. Хоча 15 травня 1881 р. тут відбулася подія, яка залишила помітне місце у розвитку робітничого руху в Галичині. Під час виплати тижневої зарплати у Французькому товаристві мінерального воску між робітниками й адміністрацією виник конфлікт, дирекція викликала поліцію, а робітники з криком кинулися її роззброювати. Поліціанти відкрили вогонь, смертельно поранивши одного з нападників [7, 291]. Уперше поліція застосу-вала проти робітників вогнепальну зброю. На думку І. Франка, цей бунт робітників французької компанії був свідченням, що дотеперішній спокій у стосунках між робітниками та підприємцями не є тривким тому, що насправді не оснований на правдивому поліпшенні стану робітників [15, 190]. Отже, можна чекати нової хвилі робітничого протесту, а відтак перетворення Борислава на центр соціалістичного руху.

Подальший розвиток подій пішов зовсім іншим напрямом. Французька кампанія під впливом бунту 1881 р. вирішила внорму-вати свої стосунки з робітниками. Щоб запобігти повторенню подібних інцидентів, вона зініціювала створення робітничого товариства взаємодопомоги і взялася будувати для робітників гуртожитки. Ця ініціатива створювала загрозу для місцевих під-приємців, які не мали ні бажання, ні коштів, щоб робити щось подібне для своїх робітників. Робітники на основі цього, наймаючись на роботу, виявляли менше згоди, очікуючи від місцевих під-приємців якихось дій за прикладом французької кампанії [7, 291].

Отже, у стосунках між робітниками і підприємцями був присутній фактор, який впливав на їхні взаємини і робив їх дуже небезпечними. Це виявлялося у тому, що більшість малих підприємців були євреями, а основна маса робітників – християнами, у результаті чого суспільні антагонізми накладалися на релігійні та етнічні стереотипи, що призводило до загострення ситуації, а в кінцевому результаті це поєднання перетворювалося на сповільнену бомбу [7, 291].

Борислав став найбільшим у Галичині ринком найманої робочої сили. У другій половині XIX ст. тут працювало, залежно від пори року, 5 – 8 тис. робітників. Більшість становили селяни або місцеві русини з Дрогобицького та сусідніх (Самбірського, Стрийського чи Турківського) повітів, або ж “мазури” (поляки з Західної Галичини). Вони залишалися прив’язаними до землі, а у Бориславі шукали додаткових засобів для існування. На роботу наймалися сезонно, на час перерви у сільськогосподарських роботах, а потім поверталися додому. В озокеритній промисловості сезонні робітники-селяни ще наприкінці 1890-х р. становили три чверті всього пролетаріату [7, 281].

Упродовж 1880 – 1881 рр., перебуваючи в рідному селі Нагуєвичі, Іван Франко на сторінках газети “Ргасa” “Кореспон-денції із Дрогобича”, в яких на прикладі фабрики земляного воску, що належала Л. Гартбергу, Ш. Лаутенбахові, Н. Гольдмару, змальовує тяжкі умови життя бориславських робітників, жорстоку їх експлуатацію, нещадний визиск дитячої праці. За красивими словами фабрикантів про “розвиток національного промислу” І. Франко вздрів “сльози, деморалізацію і злидні сотень тисяч людей” [23].

Зміст цієї роботи сформував основу багатьох творів І. Франка бориславського циклу, а передовсім повісті “Борислав сміється”. У кореспонденції від 15 жовтня 1880 р. I. Франко писав: “Життя фабричних робітників аж до цього часу зовсім не була обговорено в “Ргасa”. Цей факт цікавий і водночас сумний. Він свідчить, що інтелектуальний рух у напрямі прогресу і визволення робітничого класу найменше притаманний був самій масі робітників. А тим часом у країнах Західної Європи саме фабричні робітники стоять на чолі цього руху! А в нас справа стоїть якраз навпаки. Перед ведуть складальники, кравці і взагалі робітники ремесел чи мануфактур, тоді як про фабричних робітників навіть і не чути. Чи у нас їх немає? Наша молода буржуазія – така молода, а така спритна у замилюванні очей громадськості і фальшуванні правди! Кілька разів вона проговорю-валася, що справді їх немає, але незабаром сама ніби засороми-лась цієї такої очевидної брехні – і замовкла” [22].



Висновки. Отже, наведені твердження І. Франка показують, що він був одним із перших соціалістів “Галицької Каліфорнії”, хто не лише звернув увагу на соціально-економічне становище фабричного пролетаріату, але й поширював серед нього ідею визволення від соціального гніту та нещадної експлуатації.

Перспективним напрямом подальшого дослідження теми є проблема впливу творчості І. Франка на формування політичних поглядів інтелігенції Дрогобича.
Джерела та література

  1. ЛННБ. – Ф. 29. – (Возняк М.). – Оп. 1. – Спр. 67. – (До тексту повісті Франка “Борислав сміється”). – П. 18. – Арк. 1 – 11.




  1. Бандрівський К. Спогади про Франка-школяра / К. Бандрів-ський // Гнатюк М. упор. Спогади про Івана Франка / М. Гнатюк. – Львів : Каменяр, 1997. – С. 49 – 54.

  2. Галик В. “Там город преславний Дрогобич лежить…” (Вибрані праці Івана Франка про Дрогобич) / Володимир Галик. – Дрогобич : Коло, 2008. – 208 с.

  3. Галик В. Борислав в історико-краєзнавчих дослідженнях Івана Франка / Володимир Галик // Літопис Бойківщини : журнал, присвя-чений дослідам історії, культури і побуту бойківського племени. – Видає Товариство “Бойківщина”, 2008. – Ч. 2/75 (86). – С. 34 – 42.

  4. Галик В. Іван Франко про Дрогобицько-Бориславський нафтовий бассейн / Володимир Галик // Альтернативи : інформаційно-культо-рологічний журнал. – Дрогобич : “Коло”, 2011. – № 4 – 5. – С. 72.

  5. Галик В. Історія селянства та робітників Дрогобицько-Самбір-ського Підгір’я у дослідженнях Івана Франка / Володимир Галик // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2007. – Вип. ХІІІ. – С. 16 – 24.

  6. Галик В. Нафтовий комплекс Дрогобицько-Бориславського басейну в оцінці Івана Франка / Володимир Галик // Літопис Бойківщини : журнал, присвячений дослідам історії, культури і побуту бойківського племени. – Видає Товариство “Бойківщина”, 2008. – Ч. 1/74 (85). – С. 50 – 55.

  7. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 – 1886) / Ярослав Грицак. – К. : Критика, 2006. – 631 с.

  8. Грыцак Я. Рабочие Бориславско-Дрогобычского нефтяного бассейна во второй половине ХІХ – начале ХХ гг.: формирование, положение, классовая борьба ׃ дисс. … кан. истор. наук / Ярослав Грыцак. – Львов : Б.И., 1986. – 241 с.

  9. Сабат Г. Портрет у системі художнього простору і часу роману “Борислав сміється” І. Франка / Г. Сабат // Дрогобицький крає-знавчий збірник. – Дрогобич : Місіонер, 1995. – Вип. І. – С. 135 – 139.

  10. Федченко П. Художня проза Івана Франка / П. Федченко // Франко І. Оповідання Борислав сміється. Повість. – К. : Дніпро, 1989. – С. 5 – 26.

  11. Франко І. Мої знайомі жиди / Іван Франко // Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. у 50 т. ; упоряд. З.Т. Франко, М.Г. Васи-ленко. – Львів : Каменяр, 2001. – С. 335 – 347.

  12. Франко І. [Фабрика парафіну й церезину у Дрогобичі] / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1984. – Т. 44, кн. І. – С. 62 – 63.

  13. Франко І. Борислав. Картини з життя підгірського народу / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1978. – Т. 14. – С. 275 – 276.

  14. Франко І. Дещо про Борислав / Іван Франко // Вибрані статті про народну творчість / упоряд. О.І. Дей. – К. : Видавництво Академії Наук УРСР, 1955. – С. 142 – 148.

  15. Франко І. Знадоби до вивчення мови і етнографії україн-ського народу. Дещо про Борислав / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наук. думка, 1980. – Т. 26. – С. 186 – 193.

  16. Франко І. Лист до М.І. Павлика від 30 липня 1879 р. / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1986. – Т. 48. – С. 197 – 203.

  17. Франко І. Лист до О.М. Рошкевич від 14 вересня 1879 р. / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1986. – Т. 48. – С. 204 – 207.

  18. Франко І. На роботі / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1978. – Т. 14. – С. 292 – 307.

  19. Франко І. Навернений грішник / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1978. – Т. 14. – С. 307 – 369.

  20. Франко І. Нарис з історії українсько-руської літератури до 1890 р. / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1984 . – Т. 41. – С. 194 – 471.

  21. Франко І. Петрії й Довбущуки. Передмова. Postscriptum / Іван Франко // Повісті. – Львів : Каменяр, 1990. – С. 249 – 250, 366 – 367.

  22. Франко І. Ріпник / Іван Франко // Зібрання творів ׃ у 50-ти т. + додаткові томи. – К. : Наукова думка, 1978. – Т. 14. – С. 277 – 291.

  23. Franko I. Korespondencja. Drogobycz / [І. Franko] // Praca. – Lwów, 1880. – nr. 15. – 19 października. – S. 59

  24. Franko I. Korespondencja. Drogobycz / [І. Franko] // Praca. – Lwów, 1881. – nr. 6. – 20 czerwca. – S. 27 – 32.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал