Віолетта Рогозіна



Скачати 89.54 Kb.
Дата конвертації04.01.2017
Розмір89.54 Kb.
ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ-ХІМІКІВ КУЛЬТУРИ НАУКОВОГО ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ

Віолетта Рогозіна

На початку ХХІ століття Україна все ще переживає складний період трансформації суспільного розвитку й перетворень у галузі освіти. Сучасний стан реформування освіти вимагає від вищої школи підготовки таких фахівців-вчителів, які були б активними, творчими особистостями, здатними до постійного самостійного розвитку. У вирішенні цього питання значне місце посідає мовна й мовленнєва підготовка майбутніх педагогів у галузі природничих наук.

Володіння вчителем усною та писемною формами мовлення як засобом навчання й виховання є одним із найважливіших завдань його професійної підготовки.

Раніше реалізація цих завдань частково здійснювалася в курсі „Ділова українська мова”. Однак цей курс обмежувався переважно вивченням мови документів та мовних норм, властивих офіційно-діловому стилю української мови. У цьому курсі мало зверталося уваги на формування вмінь якісного володіння професійною лексикою, запобігання явищам інтерференції як наслідку недостатніх знань системи української мови. Останній аспект набуває особливого значення у східноукраїнському регіоні.

Актуальність порушення питання про викладання української мови на неспеціальних факультетах зумовлена як положеннями і державними вимогами щодо реформування мовної освіти в Україні (Конституція України, Закон „Про освіту”, Закон про мови в Україні), так і відсутністю єдиної програми з української мови для студентів нефілологічного профілю.

Питання мови й мовлення завжди цікавили вчених різних галузей знань, але й досі „не представлено єдиного розуміння суті та функцій словесної діяльності, не визначено місця й значення мовної підготовки в різних видах навчально-виховної діяльності педагога” [3, 6].

Останнім часом проблеми мовно-мовленнєвої підготовки спеціалістів у вищій школі, професійного мовлення студентів негуманітарних спеціальностей вивчались багатьма дослідниками (Л.В.Барановська, Л.М.Головата, Г.М.Кацавець, В.О.Михайлюк, Л.М.Паламар, С.В.Шевчук та ін.). Серед досліджень останніх років слід відзначити дисертації В.Г.Пасинок „Теоретичні основи формування професійних мовленнєвих умінь у майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей” (К., 2002), Ж.Д.Горіної „Розвиток українського розмовного мовлення студентів національних груп нефілологічних факультетів вищих навчальних закладів південного регіону України” (О., 2001), Л.В.Лучкіної „Формування мовленнєвої культури майбутніх учителів загальнотехнічних дисциплін” (К., 2000) та ін. Автори процес оволодіння культурою усного й писемного мовлення пов’язують не тільки з курсами практичної граматики, яка вчить писати й правильно говорити, але й в аспекті соціально-психологічного й індивідуального формування особистості студента, тобто мовна підготовка розглядається як засіб соціалізації, самовираження, саморегуляції й самореалізації.

Нове бачення проблеми викладання української мови на неспеціальних факультетах у зв’язку з введенням курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)”, на наш погляд, полягає у зміні акцентів з офіційно-ділового на науковий стиль. Науковий стиль заслуговує особливої уваги, оскільки студенти, навіть володіючи певними мовними навичками, неспроможні стилістично грамотно скласти власний науковий текст (оригінальний і вторинний).

Мета введення саме такого аспекту – вдосконалити знання студентів про особливості мови наукової літератури, структуру наукового твору, розвити вміння анотування й реферування наукової літератури і підготувати до написання власного тексту.

Вивчення мовних фактів і структур можливо тільки в умовах їх реального функціонування. Отже, об’єктом вивчення може бути тільки текст, оскільки в ньому реалізуються всі потенційні можливості мови як системи, а в нашому випадку – навчальний текст. На прикладі навчального тексту можна розглядати стилістичні особливості лексичного складу наукового стилю (синоніми, антоніми, пароніми, терміни, слова іншомовного походження), морфологічні засоби (рід і число, варіанти відмінкових форм іменників, функціонування займенників і ступенів порівняння прикметника, прийменникові конструкції та ін.), синтаксичні особливості (порядок слів у реченні, активні і пасивні конструкції, дієприкметникові й дієприслівникові звороти і їх паралельні синонімічні конструкції, метатекстові одиниці), структуру наукового тексту ( на рівні смислового аналізу речення, абзац) тощо.

Правильно складений або відібраний навчальний текст допоможе сформувати у студентів уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготувати до написання власного (оригінального) наукового тексту – дипломної роботи.

З першого дня студенти-першокурсники стикаються з такою проблемою, як написання конспекту. На жаль, після школи студенти цього не вміють. Тому, на наш погляд, перші заняття треба присвятити формуванню таких навичок. Саме з конспекту через розуміння структури наукового тексту й особливостей його будови студенти усвідомлюють необхідність уміти правильно скорочувати слова, складати різні типи планів і виконувати певну компресію тексту. Не можна скорочувати слова „як заманеться”, тому що недописані слова (неправильно скорочені) і фрази через деякий час втрачають смисл, забуваються, їх значення може спотворитися (напр., реч. – речення? речовина?). Для того щоб цього уникнути, студенту потрібно:



  • знати, що в писемній мові найбільша кількість інформації припадає на перші букви слів;

  • знати, що закінчення слів в українській мові мають велике значення, тому не можна скорочувати ті закінчення, які вказують на відношення між предметами;

  • терміни, нові слова й поняття записувати повністю;

  • використовувати загальновживані скорочення слів і абревіатур;

  • виробити свою зрозумілу в будь-який час систему скорочень.

При підготовці до семінарських або практичних занять, пошуку літератури з певної теми, написанні рефератів і курсових робіт студенти усвідомлюють значення правильно складеної анотації, тому що саме анотація допомагає швидко ознайомитися із змістом першоджерела. На практичних заняттях з мови вони вчаться її писати і розуміють, що навчитися правильно писати анотацію – означає навчитися вибирати з наукового тексту найголовніше й викладати це в максимально стислій формі. Анотація через свою надмірну скороченість не передбачає цитування, у ній не використовуються смислові фрагменти оригіналу, а основний зміст першоджерела передається „своїми словами” з використанням певних мовних конструкцій для передачі основного змісту.

Процес читання спеціальної літератури завжди тісно пов’язаний із вмінням зрозуміти текст, виділити основну інформацію і в стислій формі викласти її. Саме тому в науковій практиці широко використовується реферат, призначення якого – надати інформацію в стислій формі про будь-яку наукову роботу. Крім загального знайомства з видами рефератів, студенти повинні навчитися складати навчальний реферат. Із досвіду знаємо, що викладачі багатьох спеціальних кафедр складають методичні рекомендації щодо написання рефератів з певних дисциплін, але ніхто з них не звертає уваги студентів на мовні особливості передачі інформаціїї. Таких знань студенти можуть набути тільки на заняттях з мови. Наприклад, як можна в рефераті за допомогою мовних засобів передачі інформації перейти від переліку основних питань до аналізу найважливіших із них:

У цій (даній, пропонованій...)

статті (роботі...)

автор (учений, дослідник...; зарубіжний, відомий, видатний...)

ставить (порушує, висуває, розглядає...)

ряд (декілька...)

важливих (таких, певних, основних, суттєвих, головних, цікавих, суперечливих...)

питань (проблем...).

Таким чином, уміння грамотно і красиво складати свої перші наукові тексти (нехай і вторинні) допоможе студентові краще засвоювати основний навчальний матеріал і підвищить якість навчального процесу.

Особливу увагу при відборі (або складанні) навчального тексту слід приділяти термінології, тому що внаслідок суспільних обставин науковий стиль української мови зазнав інтенсивного впливу російської мови. Н.Ф.Непийвода зазначає, що „інтерференційні явища помітні й у синтаксисі наукового стилю. Власне українські конструкції – моделі речень і словосполучень – вилучалися, а натомість нав’язувалися російські мовні традиції” [2, 14].

Ця проблема є наслідком того, що терміни іншомовного походження українська мова запозичувала переважно не з мови оригіналу, а через посередництво російської мови. Так, наприклад, термін „рідина” потрапив до нас не з англійської мови, де liquid (рідина) і fluid (плин, середовище, яке має властивості і рідини, і газу), а з російської – жидкость. І тепер російське словосполучення жидкий кристалл перекладається українською як рідкий кристал (а треба плинний кристал), тобто іменник рідина і прикметник рідкий тепер позначають явища, які стосуються і рідини, і плинності. Немає чіткої визначенності і у вживанні термінів решітка і ґратка. „Російсько-український хімічний словник”[4, 119] не дає пояснення при перекладі рос. решетка (пор.: решетка атомная – решітка атомна; решетка предохранительная – ґрати запобіжні; решетчатый – ґратчастий, решітчастий). Студенти при перекладі наукових текстів, за аналогією з російською мовою, вживають термін ґрати у формі однини – ґратка. Аналогічні проблеми у студентів і з перекладом з російської мови терміна „ячейка” (словник без пояснень дає два варіанти – комірка, ячейка).

„Терміни в структурі наукового тексту, - зазначала А.П.Коваль, - відіграють важливу роль, проте основною і єдиною стилеутворюючою рисою наукового стилю назвати їх не можна”[1, 303]. Специфіка наукового тексту полягає в тому, що тут в одному семантичному просторі співіснують і взаємодіють дві принципово відмінні знакові системи – терміни (змістовні слова) і нетерміни (виражальні слова). Якщо терміни містять інформацію, то нетерміни організовують, тобто становить допоміжний текст, або метатекст (за термінологією А.Вежбицької). На практичних заняттях треба ознайомити студентів із тим, що метатекстові одиниці є засобом оптимізації комунікативного процесу. Вони вживаються для того, щоб пов’язати частини тексту (як уже зазначалося), допомагають виразити авторську оцінку інформації (на наш погляд, мабуть), вказують на джерело повідомлення (на думку такого-то) тощо. „Подібні вирази, - на думку Н.Ф.Непийводи, - є, по суті, прямими предстаниками мислення. В науковому тексті вони значною мірою десемантизуються, виступаючи як узагальнені сигнали для розумової діяльності: „думай”, „зверни увагу”, „зупинись”, „подивися з другого боку”, „зістав”. А оскільки таких сигналів не може бути багато, то й мовні одиниці, що позначають сигнали, об’єднуються в синонімічні ряди, межі яких значно ширші, ніж у загальновживаній мові” ”[2, 19].

Науковий текст – це результат творчого розумового процесу, специфічний засіб комунікації. Ефективність сприйняття повідомлення залежить від того, наскільки текст насичений стандартизованими одиницями (або мовними одиницями передачі інформації). Серед них переважають мовні одиниці оцінки. При створенні власних наукових текстів в арсеналі студента їх повинно бути якоможна більше. Для зручності їх можна, наприклад, поділити на такі підгрупи: оцінки (важко собі уявити, здається досить дивним, однак не дуже ясно); упевненості (ми можемо бути впевнені, без сумніву, безумовно); вірогідності (вірогідно); категоричності (не можна не назвати); емоційності (на жаль); пояснення (а саме, зокрема); суб’єктивності (на наш погляд; здається, що) тощо. А.П.Коваль називає їх фразовими скріпами і поділяє на такі категорії: висновок (значить, тому, таким чином, словом); ствердження (очевидно, самоочевидно); ілюстрація (так, наприклад, крім того, ось це); пояснення (це значить, саме, тобто, іншими словами, інакше кажучи); розчленування (по-перше, по-друге); послідовність (вище, тепер, насамперед, тут, далі); час (тепер, тоді, потім); протиставлення (між тим, навпаки, інакше); умовність, гіпотетичність (припустимо, уявимо); зцеплення (цікаво відзначити, інакше кажучи) ”[ 1, 79].

На такі мовні одиниці слід звертати увагу, бо в умовах білінгвізму їх використання утруднене. Автоматичне їх уживання призводить до появи численних кальок з російської. Типовими помилками в мові студентів є такі: в двох словах (треба двома словами), в кінці кінців (треба зрештою, врешті-решт, нарешті), звідси витікає (треба звідси випливає, виходить), або прийти в негідність, перебувати в суперечності замість зіпсуватися, суперечити (чому).

Експеримент, подібний із описаним Н.Ф.Непийводою, ми проводили на хімічному факультеті Донецького національного університету. Виконуючи завдання з перекладу наукових текстів з російської на українську мову, студенти частіше відтворювали кальки з російської, українські конструкції майже не пригадували. У тестових завданнях з перекладу словосполучень, коли треба було знайти найбільш вдалий відповідник з кількох запропонованих, вони переважно обирали власне українські конструкції. Таким чином, не можна не погодитися з думкою автора, що „під впливом позамовних обставин” українські конструкції переміщено до пасивного словника ”[ 2, 33]. Той факт, що власне українські форми перебувають у пасивному словнику переважної більшості носіїв української мови, є ще одним свідченням потреби у курсі української мови на неспеціальних факультетах приділяти увагу наукового стилю мови для формування у студентів культури писемного мовлення.



Отже, мовна підготовка студентів на неспеціальних факультетах повинна передбачати як теоретичні, так і практично-прикладні знання, які стають основою мовленнєвої діяльності. Засобами наукового стилю як складової частини загального курсу можна забезпечити належний рівень мовної підготовки студентів.
SUMMARY
The title of the article is “The formation of the scientific writing culture among the students of the chemical specialties”. The article argues the necessity to form the skills of the scientific style of speech among the students of the non-humanitarian specialties on the Ukrainian lessons. The article also considers the ability of the educational text to teach the students to abstract, to make a synopsis of the text.
список ЛІТЕРАТУРи


  1. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. – К., 1970. – 306 с.

  2. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект): Автореф. дис...док. філол. наук. – К., 1997. – 40 с.

  3. Пасинок В.Г. Мовна підготовка студентів як загальнопедагогічна проблема: Монографія. – Х., 1999. – 154 с.

  4. Російсько-український хімічний словник. – Х.: Основа, 1990. – 192 с.


Надійшла до редакції 26 лютого 2004 р.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал