Віолета Городиська, Микола Пантюк, Валерія Міляєва Педагогіка та психологія вищої школи




Сторінка5/15
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Тема 4. Форми організації навчання у вищій школі
План
1.Сутність і класифікація форм організації навчання, їх психологічне підґрунтя. Навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка і контрольні заходи як форми організації навчання у вищій школі.
2. Лекція у вищій школі як провідна форма організації навчання і як основний вид навчальних занять. Вимоги до лекції. Основні функції сучасної вузівської лекції: методологічна, виховуюча, інформаційна, розвиваюча, орієнтуюча й організуюча. Види лекцій: тематична, вступна, заключна або підсумкова, оглядові лекції, консультативні лекції. Дидактичні принципи відбору і викладу навчального матеріалу.
3. Інші форми організації навчання: практичні заняття (семінарські, просемінарські, лабораторні, вправи. Індивідуальні заняття: реферати, розрахункові, графічні, курсові й дипломні роботи тощо). Консультація як форма організації навчальної діяльності студентів.
4. Поняття ”педагогічна технологія”. Педагогічна психологія як основа сучасних навчальних технологій. Нові інформаційні технології навчання.
Кредитно-модульна система організації навчання у ВНЗ України.
Згідно Закону України “Про вищу освіту” навчальний процес в
університеті здійснюється в таких формах:
– навчальні заняття;
– самостійна робота;
– практична підготовка;
– контрольні заходи.
Основними видами навчальних занять у вищих навчальних
закладах є:
– лекція;

99
– лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;
– консультація.
Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види
навчальних занять.
Лекція – уводить студентів у ту чи іншу галузь наукових знань, знайомить їх з основними науково-теоретичними положеннями і методологією даної науки, показує її взаємозв’язок з іншими галузями знань.
Закладаючи основи наукових знань, лекція визначає зміст інших видів навчальних занять і тому займає провідне положення стосовно них.
Лабораторне заняття – вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача проводить натурні або імітаційні експерименти чи дослідження з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень, набуває практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, оснащенням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, оволодіває методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі та обробки отриманих результатів.
Лабораторні заняття проводяться у спеціально оснащених навчальних лабораторіях з використанням обладнання, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторних макетів, установок та ін.). Лабораторні заняття можуть проводитися також в умовах реального професійного середовища (на підприємстві, у наукових лабораторіях тощо).
Перелік тем лабораторних занять визначається робочою програмою навчальної дисципліни.
Лабораторне заняття включає проведення контролю щодо підготовки студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання власне лабораторних досліджень, оформлення індивідуального звіту про виконану роботу та його захист.
Підсумкова оцінка за лабораторну роботу враховується при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної дисципліни. Наявність позитивних оцінок, одержаних студентом за всі лабораторні роботи,

100 передбачені робочою програмою навчальної дисципліни є необхідною умовою його допуску до семестрового контролю з даної дисципліни.
Лабораторні заняття сприяють глибокому засвоєнню знань, активізують пізнавальну діяльність, дають навички наукового та технічного експерименту, вчать вмінню оцінювати результати експерименту. Сутність лабораторних занять полягає у тому, що студенти за завданням та під керівництвом викладача виконують різни досліди, спостереження, вимірювання, розраховують параметри і т.ін.
Практичне заняття – вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача шляхом виконання певних відповідно сформульованих завдань закріплюють теоретичні положення навчальної дисципліни і набувають умінь та навичок їх практичного застосування.
Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою тощо.
Перелік тем практичних занять визначається робочою програмою навчальної дисципліни.
Практичне заняття включає проведення контролю знань, умінь та навичок, постановку загальної проблеми (завдання) викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язання задач з їх обговоренням, вирішення контрольних завдань, їх перевірка та оцінювання.
Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях враховуються при визначенні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.
Основною ціллю практичних занять є закріплення та поглиблення знань, які отримані на лекціях та під час самостійної роботи, а також формування вміння застосовувати їх для розв’язування практичних задач.
Разом з тим, на цих заняттях,здійснюється активне формування і розвиток у студентів навичок і якостей, які необхідні для наступної професійної діяльності.

101
Семінарське заняття – вид навчального заняття, на якому викладач організує дискусію з попередньо визначених проблем. На підставі
індивідуальних завдань (рефератів) студенти готують тези виступів з цих проблем.
Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або навчальних кабінетах, як правило, з однією академічною групою.
На кожному семінарському занятті викладач оцінює рівень підготовлених студентами рефератів, виступів, активність їх в дискусії, вміння формулювати та відстоювати свою позицію тощо. Оцінки за кожне семінарське заняття враховуються при визначенні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.
На семінарі студенти розширюють, поглиблюють та закріплюють основи теоретичних знань, які отримані на лекції. На семінарах ті, хто навчається, вчаться вільно висловлювати науково-теоретичні положення, відстоювати свою думку, розвивають самостійність мислення.
Індивідуальне навчальне заняття – проводиться з окремими студентами, які виявили особливі здібності в навчанні та схильність до науково-дослідної роботи і творчої діяльності з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуального творчого обдарування, а також зі студентами, які мають певні проблеми (відставання у навчанні).
Індивідуальні навчальні заняття організовуються у позанавчальний час за окремим графіком, складеним кафедрою.
Індивідуальне заняття застосовується для підвищення рівня підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей студентів та проводиться з окремими студентами. Видами індивідуальних завдань є - реферати, курсові і дипломні роботи. Вони видаються студентам у терміни, передбачені начальним планом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно під керівництвом викладача.

102
Під час самостійного вивчення навчальних матеріалів, літератури в ході підготовки до семінарів, лабораторних занять в процесі виконання курсових та дипломних робіт у студентів нерідко виникає потреба порадитися з викладачем, з’ясувати складні питання, отримати рекомендації за методикою навчальної роботи. Ця потреба задовольняється шляхом організації консультацій.
Індивідуальні завдання з дисципліни (реферати, розрахункові, графічні, розрахунково-графічні роботи, контрольні роботи, що виконуються під час
СРС (домашні контрольні роботи), курсові, дипломні проекти (роботи) та ін. сприяють більш поглибленому вивченню студентом теоретичного матеріалу, формуванню вмінь використання знань на практиці. Види індивідуальних завдань з навчальних дисциплін визначаються робочим навчальним планом.
Наявність позитивних оцінок, отриманих студентом за індивідуальні завдання, є необхідною умовою допуску до семестрового контролю з даної дисципліни.
Консультація – вид навчального заняття, на якому студент отримує від викладача відповіді на конкретні питання або пояснення окремих теоретичних положень чи їх практичного використання. Під час підготовки до екзаменів (семестрових, державних) проводяться групові консультації.
Протягом семестру консультації з навчальних дисциплін проводяться за встановленим кафедрою розкладом.
Консультації проводяться за графіком, який складається кафедрою. Але в університеті за проханням студентів і при необхідності консультації можуть проводитися і поза графіком.
Самостійна робота студента (СРС) є основним засобом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час.
Самостійна робота студента включає: опрацювання навчального матеріалу, виконання індивідуальних завдань, науково-дослідну роботу.
Навчальний час, відведений на самостійну роботу студента денної форми навчання, регламентується робочим навчальним планом і може

103 складати від 1/3 до 2/3 від загального обсягу навчального часу, відведеного на вивчення конкретної дисципліни.
Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається робочою програмою, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача.
Самостійна робота студента забезпечується системою навчально- методичних засобів, передбачених робочою програмою навчальної дисципліни: підручниками, навчальними та методичними посібниками, конспектами лекцій, збірниками завдань, комплектами індивідуальних семестрових завдань, практикумами, комп’ютерними навчальними комплексами, методичними рекомендаціями з організації СРС.
Навчальний матеріал дисципліни, передбачений для засвоєння студентом у процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль разом з навчальним матеріалом, що вивчався при проведенні аудиторних навчальних занять.
Домінуючою формою організації навчальної роботи студентів у провідних вищих навчальних закладах світу, а саме основою підготовки фахівців вважають самостійну роботу студентів. Керівництво університетів
України цілком розділяє цю думку і багато часу приділяє організації цієї форми навчальної роботи. Самостійна робота сприяє формуванню високої культури розумової праці студентів, допомогає сформувати корисні навички та вміння, служить головним засобом перетворення знань у переконання.
Для якісного здійснення самостійної роботи в університеті створені належні умови: бібліотека, безлімітний доступ до мережі Інтернет тощо.
Практична підготовка (практика) – форма навчального процесу, необхідна складова частина підготовки спеціалістів, що покликана забезпечити набуття студентами практичних професійних навичок та вмінь.
Основні форми практики:
– ознайомча;
– навчальна;

104
– стажування.
Практика є необхідним компонентом підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня. Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та інноваційними технологіями у галузі їх майбутньої професії, формування у них професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи у реальних
виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.
Залежно від конкретної спеціальності та цілей практика може бути: навчальна та виробнича. За змістом програми практики виокремлюється: конструкторська, асистентська тощо.
Перелік усіх видів практик, форми та терміни проведення визначаються навчальними і робочими навчальними планами.
Заключною ланкою практичної підготовки є переддипломна практика студентів у процесі якої реалізується завдання дипломного проекту (роботи).
Відповідальність за організацію, проведення і контроль практики покладається на випускову кафедру.
Звіт з практики захищається студентом перед комісією, яка призначається на кафедрі. Студенту, який не виконав програму практики з поважних причин, може бути надано право проходження практики повторно.
Студент, який отримав незадовільну оцінку з практики, відраховується з університету.
Однією із важливих якісних показників форм організації навчання у вищій школі є контрольні заходи.
Семестровий контроль проводиться у формах семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою, і в терміни, встановлені навчальним планом.

105
Семестровий екзамен – це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр під час екзаменаційної сесії.
Семестровий диференційований залік – це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів виконаних завдань.
Семестровий залік – це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях.
Студент вважається допущеним до семестрового контролю з конкретної навчальної дисципліни
(семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку), якщо він виконав всі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр.
Екзамени складаються студентами у період екзаменаційних сесій, передбачених навчальним планом. Вищий навчальний заклад може встановлювати студентам індивідуальні терміни складання заліків та екзаменів. При використанні модульного контролю екзамени проводяться після вивчення дисципліни згідно з “Положенням з контролю знань та умінь студентів при організації навчального процесу за модульно-цикловим принципом”. Екзамени проводяться за розкладом, який доводиться до відома викладачів і студентів не пізніше, як за місяць до початку сесії. Порядок і методика проведення заліків та екзаменів визначаються вищим навчальним закладом.
Результати складання екзаменів і диференційованих заліків оцінюються за чотирибальною шкалою (“відмінно”, “добре”, “задовільно”,
“незадовільно”), а заліки – за двобальною системою (“зараховано”,
“незараховано”) і вносяться в екзаменаційну відомість, залікову книжку та екзаменаційний журнал.

106
Студенти, які одержали під час сесії більше двох незадовільних оцінок, відраховуються з вищого навчального закладу. Студенти, які одержали під час сесії не більше двох незадовільних оцінок, зобов’язані ліквідувати академічну заборгованість до початку наступного семестру. Повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни: один раз – викладачу, другий – комісії, яка створюється деканом факультету.
Студентам, які не з’явились на екзамен без поважних причин, виставляється незадовільна оцінка.
Лекція – основний вид навчальних занять, призначених для викладення теоретичного матеріалу. Тематика курсу лекцій визначається робочою програмою навчальної дисципліни.
Лекція (лат. lektio – читання) – це стрункий, логічно завершений, науково обгрунтований, послідовний і систематизований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Лекція має органічно поєднуватися з іншими видами навчальних занять, слугувати підґрунтям для поглиблення і систематизації знань, які набуваються студентами у процесі аудиторної та позааудиторної навчальної роботи.
Методика підготовки і проведення лекції має свою специфіку, на якій зупинимося детальніше. (Додаток А. Тест “Який Ви лектор?” С. 232).
Найперше слід зазначити, що сучасна лекція – це посвячення слухачів у процес сумісної наукової роботи, залучення їх до наукової творчості, а не тільки передавання наукової істини. Тому характерною особливістю сучасної лекції має бути діяльнісна основа, яка означає не механічне поєднання діяльності викладача і студента, а перш за все їх взаємодію у сумісному навчальному пошуці.
Кожна окрема лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Лекції читаються професорами, доцентами вузу, а також

107 спеціально запрошеними для цього провідними науковцями або спеціалістами-практиками.
Лекція проводиться у відповідно обладнаних приміщеннях – аудиторіях.
Згідно вимог сучасної дидактики вищої школи лекція повинна
забезпечувати:
– науковий виклад великого об’єму чітко систематизованої і концентрованої, методично грамотно опрацьованої сучасної наукової
інформації;
– доказовість і аргументованість суджень;
– достатню кількість фактів, аргументів, прикладів, текстів чи документів, які підтверджують основні тези лекції;
– ясність, логічність і лаконічність викладу інформації;
– активацію навчально-пізнавальної діяльності слухачів різноманітними засобами;
– чітке окреслення кола запитань для самостійного опрацювання з посиланням на джерела інформації;
– аналіз різних поглядів на вирішення поставлених проблем;
– надання студентам можливості слухати, осмислювати і нотувати отриману інформацію;
– встановлення контакту з аудиторією та забезпечення ефективного зворотного зв’язку;
– педагогічно доцільне використання різноманітних засобів наочності;
– педагогічну завершеність (повне висвітлення наукової проблеми чи теми з логічними висновками).
Отже, науково-педагогічні працівники зобов’язані домогтися практичного втілення низки вимог, що характеризують сучасну ефективну лекцію як організовану форму, активний метод і психологічну технологію спільної освітньої діяльності зі студентами:
– високий науково-теоретичний і соціально-культурний рівень лекції;

108
– триланкова структура кожної лекції: вступ (завдання і план роботи), основна частина (дедуктивна або індуктивна побудова змістового викладу) і висновки (підсумки, узагальнення, рекомендації);
– жвава і цікава подача змісту лекції, що посилюється чіткістю вимови, граматичною та стилістичною правильністю живого мовлення лектора, а також умілим використанням допоміжних засобів – інтонації, міміки, жестів;
– повідомлення на лекції не лише теоретичних знань (теорії, закони, закономірності, поняття тощо), а й соціально-унормованої (плани, проекти, програми, технології, методики) та культурно-ціннісної інформації (ідеї,
ідеали, переконання, оцінки, вірування, мотиви та ін.);
– економне використання лекційного часу завдяки вибору оптимального темпу викладення освітнього змісту, підготовки проблемних запитань студентам задля налагодження оперативного зворотного зв’язку, щоб бачити, як відбувається процес розуміння у студентській аудиторії;
– широке застосування графічно-символічних засобів (моделі, схеми, таблиці, креслення, символи, графіки, формули) для підтвердження чи спростування будь-якої значущої теоретичної засади або повного методологічного положення;
– професійна робота з психоемоційним настроєм аудиторії на тлі повного душевного втілення лектора як фахівця-науковця, громадянина та особистості за принципом “тут і тепер”.
Дидактична цінність лекції полягає у тому, що студент отримує можливість засвоїти значно більший об’єм інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями.
Лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів у неосяжному морі інформації. Вона незамінна, коли відчувається дефіцит літератури.
Однак лекція має і певні недоліки: привчає студентів до пасивного

109 сприймання інформації і її механічного запису, гальмує бажання самостійно опрацьовувати інші джерела інформації окрім конспекту, звужує навчання у
ВНЗ до школярства (наприклад, простого відтворення прослуханого) тощо.
Проведені дослідження (А.І. Кузьмінський) засвідчують, що після лекції з усього обсягу інформації студенти можуть відтворити лише 10 – 15%
(як говорить народна мудрість: “В одне вухо влетіло, в друге вилетіло”).
Окрім того великі потоки слухачів (більше 50 осіб) позбавляють викладача можливості ефективного управління розумовою діяльністю студентів [6].
Відсутність бажання студентів активно працювати на лекції може мати декілька причин, найбільш типовими з яких є наступні:
– невідповідність рівня складності пропонованого на лекції матеріалу рівню підготовленості студентів до його сприйняття;
– надмірна теоретизація матеріалу або навпаки його спрощення,
“розжовування” до примітивізму;
– відсутність зв’язку між теоретичним матеріалом і його практичною значущістю;
– відсутність у студентів мотивації до вивчення конкретного предмету у зв’язку з нерозумінням його ролі в майбутній професійній діяльності;
– недостатня психолого-педагогічна та методична підготовка викладача, його невміння цікаво і доступно викладати навчальний матеріал, продумувати кожен фрагмент лекції та зацікавити ним слухачів. У зв’язку з цим приведемо одне порівняння: за даними американських фахівців підготовка до інтенсивної одногодинної лекції вимагає від викладача щонайменше 30 – 40 годин підготовки. Іншими словами, “високий енергетичний імпульс” лекції повинен забезпечуватися потужною і довготривалою “акумуляцією” інформаційної енергії. Отже, важливим показником лекції має бути її змістовність та інформативність – сукупність нових знань з теми, їх повнота і достовірність.
За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій:

110
– проблемні лекції;
– лекції-візуалізації;
– лекції-консультації;
– бінарні лекції;
– лекції-бесіди;
– лекції-дискусії;
– лекції із заздалегідь запланованими помилками;
– лекції з аналізом конкретних ситуацій;
– лекції-конференції;
– лекції-прес-конференції.
За своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна
форма навчання“специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у
рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання”, і
як метод навчання“монологічний виклад навчального матеріалу в
систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо
фундаментальних проблем науки”.
Функції сучасної вузівської лекції: методологічна, виховуюча,
інформаційна, розвиваюча, орієнтуюча й організуюча.
Методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію появи ідеї, закону, принципів, теорії пізнання явищ природи і суспільства, культури.
Виховуюча функція лекції дозволяє здійснити складне завдання формування особистості майбутнього спеціаліста, виховує в ньому переконливість і свідому активність.
Інформативна (освітня) функція лекції дозволяє поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагати аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі “образ – мислення”. Найважливішу роль
в лекції відіграє інформація – передача знань – і їх аналіз, що вимагає

111 включення новітніх наукових даних, які оперативно відбивають процес розвитку наукової думки.
Розвиваюча функція лекції пов’язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання.
Орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати студента в потоці
інформації, одержаної із різноманітних джерел – лекцій, практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему.
Організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об’єднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал