Віолета Городиська, Микола Пантюк, Валерія Міляєва Педагогіка та психологія вищої школи



Pdf просмотр
Сторінка2/15
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Психологія вищої школи користується аналогічними категоріями, до яких відносять: навчання, розвиток, виховання в єдності та взаємозв’язку, що визначається загальним поняттям едукація.
Хоча понятійний апарат психології вищої школи становлять такі поняття як “професійна спрямованість”, “професійна соціалізація”, “професійна
ідентичність”, “навчально-професійна діяльність”, “Я – концепція студента”,
“професійно-педагогічне спілкування”, “студентська академічна група”,
“професіоналізм”, “адаптація”, “професійна готовність”.

16
Професійна спрямованість – розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності, а також співзвучних із нею Інтерес|інтересів, настанов, переконань і поглядів. Усі ці ознаки і компоненти професійної спрямованості є показниками рівня її сформованості в студентів. Вона характеризується стійкістю (нестійкістю), домінуванням соціальних або вузько особистісних мотивів, далекою чи близькою перспективою.
Професійна соціалізація – процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом установок, цінностей, ролей, очікувань, які властиві певній культурі або соціальній групі. Соціалізація є результатом виховання людини і відбувається в процесі її діяльності й спілкування з іншими людьми. Соціалізація – важливий чинник розвитку особистості, зокрема її свідомості й самосвідомості.
Професійна ідентичність (від лат. identicus – однаковий, тотожний) – почуття неперервності свого буття як сутності, відмінної від усіх інших.
Ідентичність: 1) збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя; 2) стійкий образ “Я”, усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально- типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми і достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров’я особистості.
Навчально-професійна діяльність студента – форма пізнавальної і практичної активності студента, спрямована на розвиток своєї особистості, підготовку до виконання професійно-трудових завдань і обов’язків, оволодіння необхідними для цього знаннями, навичками і вміннями.
Я-концепція (від лат. conceptio – система, задум, розуміння) – цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного “Я”, який є установкою людини стосовно себе. “Я” містить такі компоненти: 1) когнітивний складник – “Образ-Я” – уявлення індивіда про самого себе, про свої якості, здібності, зовнішність, соціальну значущість тощо; 2) оцінний

17 складник – “Ставлення-Я” – самооцінка, самоставлення, самоповага тощо; 3) поведінковий складник – “Вчинок-Я” – потенційні поведінкові реакції, конкретні дії, самопрезентації, які можуть бути викликані “Образом-Я” і
“Ставленням-Я”. У структуру “Я-концепції” входять: 1) “фізичне Я” – схема власного тіла; 2) “реальне Я” – уявлення про себе в теперішньому часі; 3)
“динамічне Я” – те, яким суб’єкт має намір стати; 4) “соціальне Я” – співвіднесене зі сферами соціальної інтеграції (статевою, етнічною, громадянською, рольовою та ін.); 5) “екзистенційне Я” – оцінка себе в аспекті життя і смерті; 6) “ідеальне Я” – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен бути, орієнтуючись на моральні норми; 7) “фантастичне Я” – те, яким суб’єкт бажав би бути, якщо це було б можливим.
Професійно-педагогічне спілкування – професійне спілкування вчителя
(викладача) з учнями (студентами) на занятті та поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату; структурний компонент і одночасно спосіб реалізації методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на формування особистості.
Педагогічне спілкування – одна зі сторін професіоналізму педагога, його вміння транслювати особистісне “Я” учневі (студентові) як суб’єкту: чути і бачити його; співпереживати йому; безумовно приймати його як особистість, поважати почуття його власної гідності.
Група соціальна – більш-менш стійка сукупність людей, об’єднаних спільними інтересами (а також культурними цінностями і нормами поведінки), які перебувають у більш-менш систематичній взаємодії.
Група мала – відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих
індивідів, об’єднаних загальними цілями або завданнями (наприклад, шкільний клас або студентська академічна група).
Група референтна (від лат. referens (referentis) – що повідомляє) – група реальна або уявна, мета діяльності та ціннісні орієнтації членів якої є еталоном для кожної особистості. Синонім – група еталонна.

18
Професіоналізм діяльності – якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високу професійну кваліфікацію і компетентність, розмаїття ефективних професійних навичок і умінь, зокрема тих, що базуються на творчих рішеннях, володіння сучасними алгоритмами і способами розв’язання професійних завдань. Це дає змогу йому здійснювати діяльність
із високою стабільною продуктивністю.
Професіоналізм особистості – якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високий рівень розвитку професійно важливих та індивідуально- ділових якостей, акмеологічних інваріантів професіоналізму, високий рівень креативності, адекватний рівень домагань, професійну мотиваційну спрямованість, ціннісні орієнтації, професійні інтереси.
Адаптація (від лат. adaptatio – пристосовувати) – у соціально- психологічному контексті – це пристосування особистості до існування в соціумі відповідно його норм і вимог, а також потреб, прагнень, мотивів та
інтересів самої особистості. Важливим аспектом адаптації є прийняття
індивідом соціальної ролі. Саме через це адаптацію відносять до основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Проте, з іншого боку, психологічна адаптація відбувається в процесі соціалізації особистості, у ході її індивідуального розвитку, соціального і професійного становлення.
Ефективність адаптації значною мірою залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе і свої соціальні зв’язки.
Професійна готовність студента – особистісна якість, яка проявляється в позитивній самооцінці себе як суб’єкта майбутньої професійної діяльності та прагненні займатися нею після закінчення ВНЗ.
Вона допомагає молодому фахівцю успішно реалізовувати професійні функції, правильно використовувати набуті знання і досвід, зберігати самоконтроль і долати непередбачені перешкоди. Професійна готовність – вирішальна умова швидкої адаптації випускника до умов праці, подальшого його професійного вдосконалення і підвищення кваліфікації.

19
У педагогіці й психології вищої школи все частіше вживається поняття “технологія навчання”. У документах ЮНЕСКО технологія навчання розглядається як системний метод розробки, застосування й визначення всього процесу викладання й засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, завданням якого є оптимізація форм освіти.
Технологія навчання – це спосіб реалізації змісту освіти, передбаченого навчальними програмами, який становить собою систему форм, методів і засобів навчання, що забезпечує найбільш ефективні досягнення поставлених цілей.
В умовах інтенсивних інтеграційних процесів у сучасній науці педагогіка та психологія вищої школи використовує також поняття з інших галузей знань – “система”, “елемент”, “структура”, “функція”, “організація”.
Досить часто зустрічаються поняття зі загальної, вікової, соціальної психології, наприклад, “сприйняття”, “засвоєння”, “розумовий розвиток”,
“мислення”, “зона ближнього розвитку”, “студентський вік”, “професійні здібності”, “діяльність студента”, “студентська група”, “професійне спілкування”, “адаптація”, “індивідуалізація”, “інтеграція” та ін.
Із кібернетики у вжиток психології та педагогіки вищої школи ввійшли поняття “комунікація”, “зворотній зв’язок”, “управління”, “динамічна система” та ін.
Педагогіка й психологія вищої школи реально виступають як
комплексна наукова дисципліна [10; 12; 21; 24; 26; 28].
Педагогіка вищої школи як галузь педагогічних наук має тісні зв’язки з
іншими галузями науки, а саме зі: історією педагогіки, порівняльною педагогікою, дефектологією, віковою педагогікою (дошкільною, шкільною, педагогікою вищої школи, педагогікою дорослих чи андрагогікою), а також має зв’язок з іншими науками, як: педагогічна психологія, логіка, філософія, соціологія, методика викладання дисциплін у вищій школі.

20
В основі педагогіки взагалі й педагогіки вищої школи зокрема, як відомо, лежать такі наукові галузі як психологія й фізіологія. Однак, чи вичерпуються психологією й фізіологією теоретичні передумови педагогіки?
С.І.Гессен обґрунтовував ідею про тісний зв’язок, який існує між філософією й педагогікою, проблемою культури та проблемою освіти.
Педагогіка, в цьому розумінні, може навіть бути названа прикладною філософією. “Кожній філософській дисципліні відповідає особливий відділ педагогіки у вигляді ніби-то її прикладної частини: логіці – теорія наукової освіти, те, що називається дидактикою; етиці – теорія моральної освіти; естетиці – теорія художньої освіти і т. і. Норми, які встановлюються педагогікою, звичайно не можуть ґрунтуватися на одних цих філософських дисциплінах, але передбачають також залучення психологічного та фізіологічного матеріалу” [11].
Історія педагогіки, значною мірою, є частиною або відображенням
історії філософії. Так воно і є насправді. Платон, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо,
Г. Спенсер – все це імена не лише реформаторів у педагогіці, але й представників філософської думки. І.Г. Песталоцці був лише самобутнім відображенням у педагогіці того перевороту, який у сучасній йому філософії був здійснений критицизмом І. Канта [11].
Педагогіка вищої школи розглядає специфічні особливості навчання й виховання дорослої людини та тісно пов’язана з такими науками загально- педагогічного циклу, як загальна дидактика й теорія виховання, історія педагогіки та вищої освіти, наукової організації навчальної і викладацької праці, психофізіології, кібернетичної педагогіки та менеджменту освіти.
Проблема міжособистісних взаємин є центральною для педагогічної психології. Звідси зв’язок психології вищої школи із соціальною психологією та соціологією вищої школи.
Психологія вищої школи як галузь психологічних знань має тісні зв’язки з
іншими галузями науки, а саме зі: загальною, віковою і педагогічною психологією, соціальною психологією, психологією праці; історією

21 психології, диференційною психологією, психофізіологією, анатомією, фізіологією людини; філософією, акмеологією, соціологією, історією вищої освіти; педагогікою вищої школи, методиками викладання у вищій школі.
Наприклад, зв’язок із педагогічною психологією визначається розв’язанням завдань управління навчанням студентів, забезпечення умов ефективного їх учіння, розробки принципів організації виховання студентської молоді;
зв’язок із віковою психологією забезпечується загальним принципом аналізу студентського віку як пізньої юності або ранньої дорослості; соціальною
психологією дає загальні орієнтири для аналізу студентської групи, визначення етапів її розвитку, забезпечення умов ефективності педагогічного спілкування і взаємин викладачів зі студентами.
На принципах діяльнісного підходу, який розроблено у загальній психології О.М. Леонтьєвим, аналізується як діяльність студентів (учіння), так і науково-педагогічна діяльність викладача. Є зв’язок також з іншими галузями психології: психодіагностика, психологія наукової творчості та ін., які набули статусу самостійних галузей психологічної науки [20].
Останнім часом інтенсивно розвивається акмеологія як галузь психологічної науки, яка вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, зокрема досягнення нею високого рівня професійної майстерності; педагогічний менеджмент – спеціальний напрямок теорії менеджменту, який досліджує управління закладом освіти, роботою з класом, академічною групою (аудиторією).
Міждисциплінарні зв’язки психології вищої школи представлені на
схемі:

22

Тісний міждисциплінарний зв’язок психології вищої школи з
педагогікою вищої школи. Так, наприклад, розв’язуючи власне педагогічну
(дидактичну) проблему методів навчання у ВНЗ, дослідник за допомогою психологічних методів вивчає пізнавальну діяльність студентів, ефективність якої зі свого боку залежить від психолого-педагогічного обґрунтування методів викладання [1].
К.Д. Ушинський зазначав, що психологія для педагога є однією з найнеобхідніших дисциплін, бо він у процесі виховання постійно перебуває в колі психологічних явищ, які притаманні вихованцю.
Разом з тим, Л.С.Виготський підкреслював, що педагогічна психологія повинна виступати не лише в ролі консультанта й порадника для педагогіки.
Її завдання полягають у психологічному обґрунтуванні навчання й виховання людей на основі спеціальних психологічних досліджень, проведених у процесі навчально-виховної діяльності особистості та спрямованих на розв’язання педагогічних проблем.
Хоча психологія вищої школи зв’язана з іншими галузями психології, однак це не позбавляє її свого предмета дослідження – закономірності

23 особистісного зростання студента як майбутнього фахівця та професійної самореалізації викладача як суб’єкта науково-педагогічної діяльності.
Педагогіка й психологія вищої школи, вдосконалюючи та уточнюючи свої методи дослідження, встановлюють зв’язки з низкою математичних наук
(математична статистика, теорія ймовірності, математична логіка), кібернетикою, теорією інформації та інформатикою, з нейропсихологією та нейрокібернетикою, теорією моделювання, з соціальними науками
(насамперед, із соціальною психологією та соціологією).
Одночасно досліднику потрібно розрізняти об’єкт і предмет дослідження.
Об’єкт дослідження -- це частина об’єктивної реальності, тобто того, що існує незалежно від нашої волі, нашої свідомості, яку потрібно дослідити.
Предмет дослідження, зазвичай, є якась сторона, частина, властивість, відношення об’єкта дослідження. Предмет дослідження завжди вказує на конкретну сторону об’єкта, яка підлягає вивченню. Об’єкт – це ціле, предмет
– якась його частина.
При визначенні об’єкта необхідно враховувати, що об’єкт у педагогічному й психологічному дослідженні – це процес або явище, що
“породжується проблемною ситуацією та обирається для вивчення”.
Предмет психолого-педагогічного дослідження міститься в межах об’єкта як вузька, чітко окреслена частина педагогічної реальності, яка безпосередньо досліджується.
Наприклад, об’єкт дослідження – процес розвитку професійного мислення в студентів гуманітарного вузу, а предмет дослідження – особливості розвитку творчого професійного мислення студентів університету засобами активних методів навчання.
Чітке формулювання об’єкт-предметного відношення (не занадто широкого та не занадто вузького) дає змогу досліднику отримувати справді наукові, конкретні знання, які можуть легко переводитися у методичний план впровадження у вищу школу.

24
Надзвичайно важливим для наукового дослідження є визначення мети, формулювання гіпотези та постановка його завдань.
Мета наукового дослідження – центральний елемент структури і надзвичайно важливий методологічний інструмент дослідження.
Для правильної постановки мети дослідження необхідно чітко уяснити:
1) Сутність проблеми, що досліджується та її головні суперечності; основні проблемні питання теоретичного та (або) експериментального характеру, які підлягають розв’язанню шляхом наукового дослідження;
2) Наявне теоретичне знання, яке може бути використано для пояснення структури й законів функціонування об’єкта, який вивчається;
3) Основні шляхи та обсяги необхідної розробки теоретичного та (або) експериментального обґрунтування об’єкта дослідження;
4) Існуючі в педагогіці й психології (або провідній щодо об’єкта дослідження науці) методи й засоби для проведення теоретичного та (або) експериментального обґрунтування об’єкта.
Не слід формулювати мету як “Дослідження...”, “Вивчення...”, тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.
Центральне місце в дослідженні займає гіпотеза, яка є конкретною формою наукового передбачення. Гіпотеза виступає у вигляді припущення, яке висувається для пояснення явища, що вивчається, його сутності, cтруктури, зв’язків, рушійних сил і т.п.
Гіпотеза правомірно вважається головним методичним стержнем будь- якого дослідження, однак лише в тому випадку, коли їй підпорядкований цілеспрямований пошук, обробка й аналіз наукової інформації на всіх етапах дослідження, яке здійснюється.
Для правильної розробки та побудови гіпотези необхідно:
1) однозначно встановити основний рівень розвитку суперечностей як найменш розробленого питання проблеми дослідження;

25 2) уточнити невизначені чи заново введені наукові поняття як елементи предмета дослідження; на основі логіки дослідження дати однозначне їх трактування; як припущення сформулювати поняття, яких не вистачає;
3) чітко визначитися в розумінні явища, яке є об’єктом дослідження; осмислити його структуру, функції, зв’язки і т.п.; доповнити елементи та зв’язки, яких бракує, відповідними припущеннями про їх призначення й функціонування;
4) дати критичний аналіз взаємодії елементів, які вивчаються, в обсязі явища (об’єкта), яке розглядається, і узагальнити (синтезувати) отримані знання в гіпотезу дослідження;
5) чітко й лаконічно обґрунтувати основні моменти та методи теоретичної й емпіричної перевірки гіпотези в цілому та її окремих припущень і допусків.
Гіпотеза наукового (магістерського) дослідження з психології та педагогіки – це зроблене на основі аналізу наукових джерел, власних умовисновків і спостережень припущення про основні напрями розв’язання наукової проблеми дослідження. У ній важливо зазначити умови ефективності визначених результатів дослідження для цілей оптимізації процесу підготовки у вищій школі.
Гіпотеза в науковому дослідженні може бути як проста, традиційна так і рівнева, що визначає також і припущення щодо впровадження в навчальний процес вищої школи.
Приклад №1
Тема: Формування професійної спрямованості майбутнього психолога в умовах вищого навчального закладу.
Об’єкт дослідження: Особистісне становлення студента вищого навчального закладу як майбутнього психолога.
Предмет дослідження: Особливості генезису професійної спрямованості майбутнього психолога в умовах навчально-професійної діяльності.

26
Мета роботи: Виявлення психолого-педагогічних умов формування професійної спрямованості студента університету як майбутнього психолога.
Гіпотеза: Формування професійної спрямованості студента як майбутнього психолога залежить від загальних умов організації навчального процесу в університеті, якщо діагностична й психокорекційна робота зі студентами поєднується з оптимізацією взаємин у системі “викладач – студент”.
Приклад № 2
Тема: Підготовка майбутніх учителів початкових класів до діагностичної діяльності
Об’єкт дослідження – процес професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів.
Предмет дослідження – шляхи та психолого-педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкових класів до діагностичної діяльності.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити зміст, методи, організаційні форми та психолого-педагогічні умови, які забезпечують ефективність підготовки майбутніх учителів початкових класів до діагностичної діяльності.
Гіпотеза дослідження: якщо втілюватиметься системно-цільовий алгоритм поетапної професійної підготовки студентів до діагностичної діяльності, то готовність майбутніх учителів початкових класів до діагностичної діяльності буде вищою, за умови коли:
– реалізовуватиметься особистісно-діяльнісний та індивідуально- творчий підхід до організації професійної підготовки майбутнього вчителя;
– стимулюватиметься самопізнання, самоаналіз, оволодіння майбутніми вчителями початкових класів навичками професійного самовдосконалення.
Залишається навести основні методологічні вимоги до постановки
завдань дослідження:

27 1.
Завданнями дослідження називаються проблемні запитання, відповіді на які необхідні для досягнення мети дослідження.
2.
Постановка, формулювання і послідовність викладу завдань дослідження повинна чітко відповідати його темі, об’єкту, предмету, меті та гіпотезі.
3.
Сукупність поставлених у дослідженні завдань повинна бути мінімальною, достатньою для досягнення мети дослідження.
Одним із завдань дослідження може бути, наприклад, “Окреслити параметри, показники, ознаки та критерії професійного мислення майбутнього педагога” тощо.
Основні етапи психолого-педагогічних досліджень у вищій школі
поділяють на:
1 етап. Вивчення стану розробки наукової проблеми. Постановка нової наукової проблеми чи виділення окремого її аспекту. Вибір об’єкта і предмета дослідження.
2 етап. Розробка чи уточнення загальної початкової дослідницької концепції (побудова моделі явища, що цікавить). Висунення гіпотези дослідження.
3 етап: Планування дослідження: а) визначення мети й завдань дослідження; б) розробка експериментальних планів; в) вибір методів і методик дослідження; г) визначення математичних методів обробки даних і ін.
4 етап. Збір даних і опис фактів. У теоретичних дослідженнях: пошук і відбір фактів, їх систематизація, опис фактів під новим кутом зору.
5 етап. Обробка даних.
6 етап. Оцінювання результатів перевірки гіпотез, інтерпретація результатів у рамках початкової дослідницької концепції.

28 7 етап. Співвідношення результатів із існуючими концепціями й науковими теоріями. Формулювання загальних висновків. Оцінювання перспектив подальшої розробки проблеми.
Отже, педагогіка і психологія вищої школи як наукові дисципліни передбачають охоплення всієї сукупності знань, необхідних для вдосконалення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах.
Педагогіка і психологія вищої школи – наукова галузь, оскільки використовує наукові методи, щоб описувати й пояснювати психолого- педагогічні феномени, які мають місце в освітньому просторі вищих навчальних закладів.
Немає нічого практичнішого, ніж хороша теорія.
Роберт Кирхгоф, німецький вчений
Методологія (від гр. – шлях дослідження, спосіб пізнання та слово) – вчення про методи пізнання та перетворення світу.
Методологія в широкому розумінні – вчення про структуру, логічну організацію, висновки й засоби діяльності в галузі теорії та практики
(А.Г.Спіркін, Є.Г.Юдін). У більш вузькому значенні, методологія вказує науці шлях пізнання, отримання й пояснення необхідних фактів, знаходження й розкриття закономірностей досліджуваних явищ. Це система взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих методів.
Як відомо, розрізняється: а) філософська методологія – система діалектичних методів і принципів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання та конкретизуються через загальнонаукову й часткову методологію; б) загальна методологія – сукупність більш загальних методів (наприклад, методи загальної психології є одночасно як її методами, так і загальною методологією для окремих психологічних галузей (вікової, соціальної, педагогічної психології, психології вищої школи та ін.); в)
часткова (спеціальна) методологія – сукупність методів у кожній конкретній науці.

29
Загальна й спеціальна методологія дозволяє створити концепцію дослідження того чи іншого явища й аналізувати експериментальні та емпіричні факти під кутом зору їх загальнотеоретичного розуміння.
Методологія педагогіки вищої школи ґрунтується на філософських засадах вищої освіти, загально-педагогічних принципах і положеннях дидактики й теорії виховання.
Методологія психології вищої школи ґрунтується на теоретичних положеннях загальної, вікової та педагогічної психології, психології студентського віку, соціальній психології особистості студента та викладача вузу, студентського й кафедрального колективу тощо.
Часто термін “методологія” використовується як еквівалент поняття
“науковий метод”, зважаючи на те, що єдино допустима методологія – наукова. Правомірність такого підходу залежить, насамперед, від розуміння поняття “науковий метод” та інтерпретації наукового підходу.
Можна виділити декілька важливих симптоматичних моментів
наукового підходу до розв’язання будь-якої проблеми:
По-перше, проблема повинна бути визначеною. Визначити проблему означає охарактеризувати її таким чином, щоб вона стала доступною ретельному дослідженню.
По-друге, проблема повинна бути викладена так, щоб її можна було пов’язати з існуючою теорією та відомими емпіричними фактами. Без цієї стадії результати дослідження не будуть становити ніякої цінності; наука – це набагато більше, ніж зібрання “сирих” фактів. Вона складається з фактів, які можуть бути об’єднані та проінтерпретовані в ракурсі теорії та накопичених фактів.
По-третє, повинна бути сформована гіпотеза, яка потребує перевірки.
Із вищесказаного, гіпотеза повинна бути узгодженою з основами прийнятих принципів і не бути двозначно вираженою, щоб результати дослідження можна було інтерпретувати.

30
По-четверте, процедура дослідження повинна бути визначена. Це розуміється досить широко, адже можливості, власне, безмежні до тих пір, доки дослідник ретельно здійснює відповідний експериментальний контроль.
По-п’яте (і по-шосте), дані збираються й аналізуються. Згідно отриманих результатів, гіпотези або відхиляються, або підтверджуються.
По-сьоме, існуюче підґрунтя наукового знання змінюється для того, щоб призвести його відповідно до нових результатів.
Зупинимося на основних методологічних поняттях наукового
дослідження.
Проблема дослідження характеризує проблемну ситуацію, яка відображає суперечливість між типовим станом об’єкта дослідження в реальному полі його функціонування та, наприклад, сучасними підходами до реформування вищої освіти, вимогами підвищення ефективності підготовки майбутнього фахівця тощо.
Залишається навести основні методологічні вимоги до постановки
завдань дослідження:
1) завданнями дослідження називаються проблемні запитання, отримання відповідей на які необхідно для досягнення мети дослідження;
2) послідовність постановки викладу завдань дослідження повинна точно відповідати найменуванню його темі, меті, об’єкту й предмету дослідження;
3) сукупність поставлених у дослідженні завдань повинна бути мінімальною за ознакою їх необхідної достатності для досягнення мети дослідження.
Методологічні питання вивчення тієї чи іншої психолого-педагогічної проблеми можуть носити як теоретичний, так і більш вузький, конкретний чи просто прикладний характер.
Загальна й спеціальна методологія дозволяє розробити концепцію дослідження того чи іншого явища та, як наслідок, аналізувати

31 експериментальні та інші факти з точки зору певного загальнотеоретичного
їх розуміння.
Одним із методологічних напрямів сучасної педагогічної й психологічної науки є системний підхід (Б.Ф. Ломов), який пов’язаний із уявленням, вивченням, конструюванням педагогічних фактів і психологічних явищ і об’єктів як систем. Системне дослідження характеризується:
1) підходом до досліджуваного явища, об’єкта як цілого;
2) розкриттям стійких компонентів і зв’язків між ними, які утворюють структуру системи, тобто забезпечують її впорядкованість і організацію;
3) знаходженням вертикальних і горизонтальних структур, перші з яких передбачають різні рівні та їх ієрархію;
4) управлінням, за допомогою якого розвивається система, реалізуються зв’язки між різними компонентами та рівнями.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал