Віолета Городиська, Микола Пантюк, Валерія Міляєва Педагогіка та психологія вищої школи



Pdf просмотр
Сторінка12/15
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
Тема 8. Психологічні особливості педагогічного спілкування
викладача зі студентами в умовах ВНЗ
План
1. Педагогічне спілкування як творчий процес. Діалог як основна форма педагогічного спілкування викладача зі студентами. Суб’єктивність викладача в педагогічному спілкуванні. Особистісні характеристики викладача та їх вплив на індивідуальний стиль діяльності.
2. Комунікація у процесі навчання.
3. Виховання й самовиховання комунікативних здібностей.
Педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення отимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.
Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.
Розрізняють такі стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності.
Характеризуючи зміст педагогічного спілкування, В.А. Кан-Калик відзначає: “Професійно-педагогічне спілкування є система (прийоми й навички) органічної соціально-психологічної взаємодії педагога й студентів, змістом якого є обмін інформацією, надання виховного впливу, організація взаємин за допомогою комунікативних засобів. Причому педагог виступає як

243 активатор цього процесу, організовуючи його й управляючи ним” [2, С. 12 –
26].
Слід охарактеризувати основні функції педагогічного спілкування,
а саме:
1) інформаційно-комунікативну;
2) регуляційно-комунікативну (регулювання поведінки);
3) афективно-комунікативну (визначення, вплив емоцій людини).
Усі вони застосовуються у практиці діяльності педагога і є основним вираженням стилю педагогічного спілкування – прояв педагогічної техніки
(методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.
Педагогічне спілкування класифікують на: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі. Існує й інша класифікація: активно – позитивний, ситуативний, пасивно – позитивний, пасивно – негативний, активно – негативний. Характеризуючи ці стилі основними для викладача є педагогічний такт.
Педагогічний такт – форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки вчителя.
Вимоги до педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; вміння надавати оцінку ситуаціям; врахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об’єктивні і суб’єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до
“важких” дітей; витримка, об’єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини” (Я. Корчак). “Ми, вчителі, повинні дитині” (Я. Корчак). “Ми, вчителі, повинні розвивати, поглиблювати у своїх колективах нашу педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя”
(В. Сухомлинський).
Приклади культури поведінки викладачів
Вимоги до культури педагогічного спілкування:

244
– виправдовувати довіру держави, суспільства;
– дотримуватися педагогічної етики;
– поважати людей;
– бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;
– розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкування.
Правила спілкування:
1) єдність слова і справи;
2) вимогливість до себе та інших;
3) зібраність у справах, вчинках, словах;
4) чесність, обов’язок, педагогічна і громадська відповідальність;
5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;
6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу;
7) самокритичність, вміння виправляти власні помилки;
8) педагогічний оптимізм, відвага у педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.
Заповіді педагогічного спілкування:
1. Відносини з дітьми – фундамент діяльності педагога.
2. У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів дитини.
3. Орієнтуватись на співрозмовника.
4. Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.
5. Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).
6. Самокритичність. Не жалітися на учнів.
7. Вміти слухати і поважати співрозмовника.
8. Тактовність. Взаємність у спілкуванні.
9. Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.
10. Уникати моралізму та негативних установок спілкування.
11. Виключати “голу” критику. Вчасно похвалити чи пожурити.
Частіше посміхатись, схвалювати, заохочувати.
12. Розвивати комунікативну пам’ять, уяву, увагу, загальну культуру.

245
Отже, педагогічне спілкування – це багатоплановий процес організації, встановлення й розвитку комунікації, взаєморозуміння й взаємодії між педагогами й студентами, педагогами і батьками, породжуваний цілями й змістом їхньої спільної діяльності – виховання особистості.
За визначенням О.О. Леонтьєва, “педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача з студентами на занятті й поза ним (у процесі навчання й виховання), що має певні педагогічні функції й спрямоване (якщо воно повноцінне й оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності й відношенні між педагогом і студентом усередині колективу” [3, С. 3 – 10].
Серед основних психологічних труднощів, які трапляються у професійно-педагогічному спілкуванні викладача-початківця зі студентами, є такі:
– невміння налагодити контакт з аудиторією;
– нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента;
– складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять;
– невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються;
– труднощі мовного спілкування і передавання власного емоційного ставлення до навчального матеріалу;
– невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування та ін.
Формою взаємодії, яка допомагає подолати труднощі і усунути
“бар’єри” педагогічного спілкування, є діалог.
Діалог – це форма продуктивного, безконфліктного, конструктивного спілкування; це вияв поваги і довіри один до одного під час спілкування, коли розмова відбувається на паритетних засадах (позиції викладача та студента однакові ), обговорюється можливість знайти згоду, визначитися у

246 спільних засобах усунення “бар’єра” спілкування. “Справжнє життя
особистості доступне лише діалогічному проникненню в нього, якому вона
сама відповідним чином і вільно розкриває себе” (М. М. Бахтін).
Діалог відбувається від обговорення загальних причин непорозуміння до конкретних шляхів його усунення, до того ж свою точку зору не нав’язують, а роз’яснюють, виявляють інтерес до пропозиції партнера. Є свобода вибору шляхів повного усунення “бар’єра” спілкування. Є такі види
діалогу:
– Запитання – відповідь, наприклад, звертання: “Чим я можу Вам допомогти?”
– Риторичний діалог – ланцюг взаємопов’язаного мовлення учасників зборів, “круглого столу” тощо.
– Діалог в умовах загострення протиріч, наприклад, під час дискусії, полеміки тощо.
– Неформальний діалог в умовах вільного обговорення питання при відсутності соціальної дистанції між людьми (наприклад, продовження обговорення проблеми після зборів).
– Діалог “студент – комп’ютер” та ін.
У веденні діалогу “викладач – студент” важлива психологічна проникливість у ситуацію спілкування, розуміння особливого ставлення кожного до конкретної проблеми. Проте є суб’єктивні труднощі усунення
“бар’єрів” – це хвилювання кожного співрозмовника, коли їхні емоції
“захльостують”. У зв’язку з цим потрібно пам’ятати про те, що викладач впливає на студента не стільки змістом інформації, скільки психологічною культурою спілкування.
У діалозі потрібно також використовувати запитання, які вимагають відповіді. Після запитання неодмінно треба зробити паузу, якщо пропозиція студента нерозумна, спочатку треба промовчати і цим створити для студента необхідність висунути нову пропозицію. Якщо сам викладач припустив помилку, краще визнати її і перед собою, і перед студентом. Проте

247 викладачеві завжди треба бути послідовно вимогливим, коли питання стосується навчання або моральності студента, культури його поведінки.
Тактика ведення педагогічного діалогу:
1) говорити треба про проблему, яку треба вирішити, а не про особистість студента;
2) не узагальнювати всі попередні факти поведінки студента, а говорити про те, що відбувається тут і тепер;
3) не поспішати оцінювати результати діяльності студента, а спочатку спробувати зрозуміти, що відбулося, які причини і мотиви його вчинку;
4) у процесі розмови зі студентом брати до уваги як словесні, так і невербальні його повідомлення.
Таким чином, щоб протиріччя і проблеми педагогічного спілкування не впливали негативно на педагогічний процес, викладачеві потрібно власним
прикладом учити студентів уміти слухати співрозмовника, чітко висловлювати самостійні судження, грунтовно аналізувати й об’єктивно оцінювати складні ситуації, шукати вихід і брати на себе відповідальність за самостійно прийняті рішення.
Культура педагогічного спілкування викладача полягає у:
1) розумінні студентів і об’єктивній їх оцінці;
2) вмінні відгукнутися на емоційний стан і поведінку студентів;
3) обранні щодо кожного студента такий спосіб звертання, в якому найкраще поєднується
індивідуальний підхід з утвердженням колективістських принципів моральності;
4) підготовці до ведення діалогу з будь-яким студентом;
5) дотриманні норм педагогічної етики. Педагогічне спілкування – це вимогливість і до студентів, і до самого себе;
6) визнанні і вправлянні власних помилок у взаєминах зі студентами.
Проблема психологічних особливостей діяльності викладача виникла одночасно із закладами вищої освіти, була і залишається актуальною

248 у зв’язку з постійними змінами вимог до випускників вузів, а отже і до особистості викладача.
Професія викладача характеризується певними особливостями: його слова є джерелом нових знань для студентів, а самі студенти – основним об’єктом прикладання професійних зусиль. Тому від якості міжособистісного контакту залежить продуктивність навчання і якість засвоєних знань.
Чи вистачить для викладача професійних якостей, притаманних спеціалістам будь-яких галузей? Над чим треба працювати додатково, і як конкретно це робити? Відповіді на ці питання повинна розглядати і психологія вищої школи, причому не лише на теоретичному рівні. Викладач не лише навчає, він впливає на формування світогляду, переконань і навіть на ставлення до обраної професії. Тому, крім володіння предметом, великого значення набувають людські якості.
На сьогодні вітчизняна психологічна наука потребує подальших досліджень даного питання. Для того, щоб оцінити уміння викладача спілкуватися, І.В. Макаровська пропонує cпеціальну методику (Див.
Додаток Б).
Зміст і структура педагогічного спілкування
Дослідження в області педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних труднощів обумовлена не стільки недоліками наукової
і методологічної підготовки викладачів, скільки деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування.
Педагогічне спілкування – специфічна форма спілкування, що має свої особливості і що в той же час підлягає загальним психологічним
закономірностям, властивим спілкуванню як формі взаємодії з іншими людьми, що включає комунікативний, інтерактивний і перцептивний компоненти.
Педагогічне спілкування – це сукупність засобів і методів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань виховання і навчання і що визначають характер взаємодії педагога і що вчаться.

249
Людські взаємини, тим більше у навчальному процесі, повинні будуватися на суб’єктній для суб’єкта основі, коли обоє сторін спілкуються на рівних і є рівноправними учасниками процесу спілкування. При дотриманні цієї умови встановлюється не міжролевий контакт “викладач – студент”, а міжособовий контакт, у результаті якого і виникає діалог, а значить, і найбільша сприйнятливість і відвертість до дій одного учасника спілкування на іншого. Створюється оптимальна база для позитивних змін в пізнавальній, емоційній, поведінковій сферах кожного з учасників спілкування. Заміна міжролевого спілкування спілкуванням міжособовим сприяє відходу від формалізму і догматизму в навчанні.
Основні форми педагогічної діяльності протікають в умовах спілкування. Вміст спілкування складає обмін інформацією, але цим спілкування не вичерпується. Найважливішою стороною спілкування є прагнення зберегти подобу однієї людини в іншому, транслювати себе в
іншого через спільну діяльність. Це вже особове спілкування. Люди, що спілкуються, прагнуть поділитися своїм буттям з іншими, обговорити якісь події, обоє сторони, що хвилює. Це – особова взаємодія у спільній діяльності викладача і студента. У цьому сенсі спілкування виступає як найважливіший
інструмент розв’язання навчально-виховних завдань.
Спілкування виступає в трьох аспектах:
– як засіб розв’язання навчальних завдань;
– як система соціально-психологічного забезпечення виховного процесу;
– як спосіб організації взаємин викладачів і студентів, в якому поєднуються навчання і виховання;
– як процес виховання особи і творчої індивідуальності.
Викладач вузу з’являється як ініціатор і керівник процесу спілкування, суть якого складають система, прийоми і навики взаємодії педагога і студентського колективу, вмістом якого є обмін інформацією, навчально-

250 виховна діяльність, організація взаємин і трансляція особи педагога знаннями, вміннями, навичками.
Дослідження проблем комунікації у навчальному процесі дають можливість виділити наступну структуру педагогічного спілкування, органічно пов’язану з творчою роботою викладача.
Етапи педагогічного спілкування:
1) прогностичний: у процесі моделювання педагогом спілкування з групою, потоком у процесі підготовки до педагогічної діяльності здійснюється планування комунікативної структури майбутньої діяльності відповідно:
– педагогічним цілям і завданням;
– загальній педагогічній і етично-психологічній ситуації в аудиторії;
– творчій індивідуальності самого педагога;
– індивідуальним особливостям студентів;
– пропонованій системі методів навчання і виховання.
2) початковий період спілкування: організація безпосереднього спілкування з аудиторією, групою. Найважливішими елементами цього етапу
є:
– конкретизація спланованої моделі спілкування;
– уточнення умов і структури майбутнього спілкування;
– здійснення початкової стадії безпосереднього спілкування.
Існує низка соціально-психологічних вимог до лекції:
– становлення психологічного контакту з групою для передачі
інформації і її особового сприйняття студентами;
– розробка психологічно обґрунтованої партитури лекції;
– створення обстановки колективного пошуку і спільних роздумів;
– управління пізнавальною діяльністю студентів;
– єдність ділового і особового аспектів;
– цілісна, педагогічно доцільна система взаємин педагога і студентів.
Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи

251
Вища школа висуває високі вимоги до психологічного клімату кафедри, факультету, вузу в цілому, що реалізовується у повсякденному педагогічному спілкуванні. Формування власного індивідуального стилю спілкування із студентами пов’язане з розвитком творчої індивідуальності професорів, доцентів, викладачів. Його формуванню сприяють такі прийоми:
– включення студентів у початкові форми дослідницької діяльності;
– створення форм спільного спілкування для кращої особової соціалізації студентів, участь у засіданнях кафедри, конференціях, лекціях серед населення, виступи у пресі;
– спільна науково-дослідна робота;
– спільні контакти, що не регламентуються, неофіційні, бесіди про науку, мистецтво, професію, книги;
– участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі
(огляди, олімпіади, конкурси, “круглі столи”).
Педагогічна дія має бути систематичною і безперервною, переходячи від навчально-орієнтованого до науково-пошукового, від офіційно- регламентованого до неофіційно-довірчого спілкування. Особливі вимоги висуваються до етико-психологічної основи взаємодії ученого-педагога і студентів. У цьому плані важливу роль відіграють індивідуально-типологічні характеристики або стиль спілкування. У стилі знаходять вираження:
– особливості комунікативних можливостей педагога;
– досягнутий рівень взаємин;
– творча індивідуальність педагога;
– особливості студентського колективу.
Стиль спілкування втілює соціально-етичні установки суспільства, вузу, він відображає особовий і педагогічний рівень педагога, його емоційно-
психологічні особливості. Оптимальний стиль спілкування – це спілкування, що ґрунтується на захопленості викладача і студентів спільною діяльністю, відображає саму специфіку формування особи фахівця у вузі і

252 взаємодію соціально-етичних установок педагога і навиків професійно- педагогічного спілкування, що втілює в собі.
Викладач і студент (практика спілкування)
Головне завдання вузівського викладача – розкриття особи що вчиться
– вирішується в ході його спілкування із студентом. Тому в поняття
“Професійний педагог ” входить не лише знання конкретного предмету, але і педагогічна майстерність, тобто уміння збудувати виклад, увійти до контакту
із студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об’єкту навчання в суб’єкт учення.
Багато що тут залежить від особових здібностей викладача, його педагогічної інтуїції. Але навіть володіючи викладацьким талантом, потрібно обов'язково вчитися педагогічному спілкуванню. Це дозволить викладачеві рефлектувати, а значить – аналізувати свої дії, розуміти студентів, встановлювати з ними контакт, адекватно реагувати на їх дії.
Добре відомо, що відношення до викладача студент переносить на предмет, що вивчається. При цьому реноме педагога, що склалося, зростає украй повільно, роками, хоча втратити його можна за один семестр. Ось чому украй поважно для викладача його педагогічна культура, конструктивні, організаторські і комунікативні уміння. Встановлено, що у професорів і доцентів найбільш сформовані конструктивні навики (планування і композиція матеріалу, постановка завдань), частково організаторські. З комунікативними – гірше (діють поведінкові стереотипи). Асистенти в меншій мірі володіють конструктивними і організаторськими уміннями
(скажімо, не завжди можуть організувати самостійну роботу студентів); та зате адекватніше сприймають студентську аудиторію: позначається менша вікова дистанція.
При цьому, що спілкування не тотожне комунікації. Вміст комунікації
– обмін інформацією; спілкування – ширше, воно включає комунікацію.
Спілкування має зважаючи на зв’язок між людьми, в результаті якого здійснюється вплив однієї особи на іншу (або взаємовплив).

253
Класифікація спілкування можлива за різними підставами; розрізняють наприклад, безпосереднє і опосередковане спілкування. Останнє реалізується через сторонній інструментарій (книга як досвід поколінь, технічні засоби: телебачення, радіо, ЕОМ і тому подібне). У практичному ж сенсі дуже важливою є диференціація у плані формального і неформального спілкування.
Формальне обумовлене соціальними функціями; замість знання особи тут оперують знанням її соціальної ролі (продавець-покупець, викладач- студент). Норми спілкування виробляються суспільством, і партнери чекають один від одного певних дій, обумовлених соціальною роллю; особові характеристики на задньому плані. Можна стверджувати, що тут функція сильніша за особу; і тому, якщо розуміння індивідуумом його ролі не відповідає її розумінню іншими членами суспільства, виникає конфлікт.
Людині властиве прагнення до неформального спілкування, наповненого особовим сенсом. Воно не завжди удається – багато що залежить тут від бажання зрозуміти партнера, концентруватися на ньому, а також від техніки спілкування (прийомів встановлення контакту, комунікативних умінь). Професійній діяльності викладача зазвичай властиво поєднання формального і неформального спілкування.
Рівень формальності – неформальності яскраво проявляється у процесі контролю знань студента. Так, використання письмових і машинних форм контролю означає посилення формальних аспектів; усний контроль, тобто
“очі в очі”, у бесіді, наближає спілкування до неформального. Воно дається викладачеві важче – не лише за витратами часу, але і за психологічною
напругою; та зате, як правило, більш діюче. Оцінка письмового тексту (при поточному, рубежі, підсумковому контролі) без виявлення його сенсу в розмові із студентом знову – таки підсилює формальні моменти; бесіда (у тому числі – згідно написаного) з виявленням розуміння, руху думки студента підсилює неформальні аспекти спілкування і, зрозуміло, приносить більше користі.

254
Психологи вказують на формальний та неформальний рівень
спілкування педагога, а саме розміщення:
– за столом поруч сприяє співпраці, спільній роботі;
– за діагоналлю через кут столу розташовує до досить невимушеної бесіди;
– розміщення обличчям до обличчя, через стіл підсилює напруженість і взаємоконтроль.
Важливу роль у педагогічному спілкуванні викладача відіграє оптимальна психологічна дистанція. Звернення до студента на ім’я зазвичай спрямовує до неформального спілкування, хоча при щирій зацікавленості до опонента звернення за прізвищем також не буде перешкодою. Звернення до студента на “ти” допустимо лише при довірчих стосунках; до цього вдаються, без збитку для контактів, літні викладачі. Педагогічним етикетом у спілкуванні педагога з студентом вважається дотримання субординації між викладачем та студентом, а відтак і звертання на “Ви”. Звернення до студентів на “ти” з боку працівників деканату, адміністративних служб повинно бути повністю виключено.
Природність спілкування неможлива без щирості. Вона необхідна і при зіткненні думок викладача і студентів, при необхідності (на жаль, без цього не обходиться) з боку викладача демаршу, ведучого до санкцій у відношенні до студента. Можна говорити про умови, сприяючі (або що перешкоджають) встановленню природності. Тут і загальний клімат у вузі, і традиції кафедри,
і вплив особи завідувача. Тут і соціально - психологічні особливості, ті або
інші настрої у групі студентів. При цьому настрій у студентському колективі дуже часто залежить від образу дій викладача. Потрібно постаратися показати студентам (не повчаннями, звичайно, а самим характером, нюансами контактів у ході навчання), що природними і прийнятними вважаєте лише сповна певні форми і рамки взаємин. І ще. У етичних колізіях викладач і студент мають бути “на рівних”. Якщо викладач помилився у вислові у ставленні до студента (скажімо, пред’явив до нього необґрунтовану

255 претензію за вчинок, який той не здійснював), то єдино правильним і природним виходом буде вибачення, а якщо претензія була висловлена публічно, то прилюдне вибачення. Відомо, що інші викладачі бояться студентів, з відомою тривогою сприймають кожен акт спілкування (особливо поза заняттями). У подібних випадках природного спілкування не виходить.
Відмова з боку викладача від такого спілкування у цьому злучає і є, по суті, психологічний самозахист. Буває, проходять роки, поки ця боязнь перестає діяти.
Встановленню доброзичливих стосунків сприяє емпатія
(співпереживання). Йдеться про людську участь, взаєморозуміння, здатність не лише раціонально знати, розуміти і враховувати обставини, що діють на партнера, але і співчувати йому, розділяти його радощі і засмучення, бути стурбованим його проблемами.
Емпатія виховується оточенням, обстановкою, сім’єю; без неї немає щирості. За великим рахунком, людині без емпатії працювати викладачем не можна.
На підтвердження ролі емпатії: студенти більше всього цінують у лекторові: 1) зацікавленість в успіхах студентів; 2) педагогічна майстерність;
3) ерудицію, знання предмету.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал