Віолета Городиська, Микола Пантюк, Валерія Міляєва Педагогіка та психологія вищої школи




Сторінка1/15
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

1
Віолета Городиська, Микола Пантюк, Валерія Міляєва




Педагогіка та психологія
вищої школи


ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ
для підготовки фахівців ОКР “Магістр”
галузі знань 0401 “Природничі науки”
спеціальності 8.04010601 “Екологія та охорона навколишнього
середовища”









Дрогобич – 2014




2

УДК – 372.3 (075.8)
ББК – 74.1
Г-70
Рекомендовано до друку вченою радою
Дрогобицького державного педагогічного університету
імені Івана Франка (протокол № від 2014 р.)


Р е ц е н з е н т и :

Карнаух Л.П., кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри дошкільної педагогіки і психології Уманського державного педагогічного університету
імені Павла Тичини;
Невмержицька О.В., доктор педагогічних наук, доцент кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету
імені Івана Франка.

Г – 70 Городиська В., Пантюк М., Міляєва В.
Педагогіка та психологія вищої школи : тексти лекцій. – Дрогобич : Редакційно- видавничий відділ ДДПУ, 2014. – с.
Навчальний посібник укладено відповідно до програми навчальної дисципліни
“Педагогіка та психологія вищої школи” для підготовки фахівців ОКР “Магістр” галузі знань 0401 “Природничі науки” спеціальності 8.04010601 “Екологія та охорона навколишнього середовища” (укладач : докт. пед. наук, проф. Пантюк М.П., канд. пед. наук, доцент
Пантюк Т.І.), затвердженої вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 14 від 20.12.2012 р.).
Навчальний посібник орієнтовано на ознайомлення майбутніх фахівців із системою вищої освіти в Україні, її тенденціями, закономірностями, специфікою процесу становлення освіти та виховання, особливостями процесу навчання, формами організації навчання, організацією самостійної та науково-дослідницької роботи студентів, функцій контролю, виховання й самовиховання комунікативних здібностей у вищому навчальному закладі. У ньому вміщено цілісний виклад лекційного курсу з даної дисципліни, запитання для самоконтролю, до кожної теми додається список рекомендованої обов’язкової та додаткової літератури, додатки.
Посібник буде корисним для студентів усіх спеціальностей спеціальності “Екологія та охорона навколишнього середовища” ОКР “Магістр”.
УДК
ББК
Відповідальний за випуск: Пантюк Тетяна Ігорівна, кандидат педагогічних наук, професор кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Городиська В., Пантюк М., Міляєва В.
©Редакційно-видавничий відділ
Дрогобицького державного педагогічного
університету ім. І.Франка, 2014

3

Зміст
Передмова………………………………………………………………. 4
Лекція 1. Педагогіка та психологія вищої школи як галузь наукових знань і навчальний предмет 6
Лекція 2. Система вищої освіти в Україні 34
Лекція 3. Процес навчання у вищій школі 61
Лекція 4. Форми організації навчання у вищій школі 97
Лекція 5. Самостійна робота студентів 142
Лекція 6. Контроль і оцінювання знань студентів 158
Лекція 7. Наукова організація праці студентів. Науково-дослідна робота студентів 196
Лекція 8. Психологічні особливості педагогічного спілкування викладача зі студентами в умовах ВНЗ 228
Список використаних джерел…………………………………… 252
Додатки…………………………………………………………………. 258
Тест “Який Ви лектор” (за М.І. Станкіним) 258
Методика оцінки умінь педагогічного спілкування (за І.В. Макаровською) 260
Конкурс педагогічних ситуацій 261
Тест “Методика виявлення комунікативних та організаторських здібностей майбутнього педагога” 262
Психогімнастичні вправи 267
Вправа“Ефективний викладач” 267
Вправа “Який я організатор групового спілкування” 268
Вправа “Запитання-відповідь” (за В.В. Петрусинським). 269
Вправа “Конспект” 270
Вправа “Краще запитання” 270
Вправа “Відповідь – слово” 270
Вправа “Дерево мудрості” 271
Вправа “Доповідь” 271
Вправа “Я хороший” 271
Контрольні питання 272
Практичні завдання 276
Орієнтовна тематика ІНДЗ 281
Робочий час викладача 282
Навчальний час студента 284
Тестові завдання з навчальної дисципліни “Педагогіка та психологія вищої школи” для магістрів 286


4

Передмова
Нові завдання, поставлені Законом України “Про вищу освіту” перед вищою школою, вимагають пошуку шляхів вдосконалення навчального процесу у вищій школі. Перехід до реалізації нової парадигми вищої освіти означає оновлення всіх її сторін: змісту, форм організації, методів і засобів навчання, а найважливіше – підготовки науково-педагогічних працівників.
Нині навчальний процес у вищих навчальних закладах України став більш складним за своїми завданнями, інтенсивнішим за його змістом. Він вимагає глибокого педагогічного переосмислення закономірностей навчально-професійної діяльності, принципів і методів навчання та виховання, формування особистості майбутнього фахівця. Це зумовлено значними змінами в системі вищої освіти України: вдосконалилась її організаційна структура, з’явились нові типи навчальних закладів, впроваджена система ступеневої підготовки фахівців тощо, що викликано підвищенням вимог до підготовки викладацьких кадрів. Виникає необхідність зростання рівня професійної підготовки майбутніх викладачів вищої школи в процесі їх ступеневої підготовки.
У цьому зв’язку зроблено спробу розглянути підготовку майбутнього фахівця з вищою освітою в ракурсі досягнень педагогічної науки.
Даний навчальний посібник якраз і спрямований на розкриття сучасних проблем організації навчального процесу у вищому навчальному закладі.
Відповідно до реформування системи вищої освіти в Україні як складової процесу оновлення світових та європейських освітніх систем, потрібно реалізовувати компетентнісну парадигму, яка орієнтує студентів на підвищення психолого-педагогічної компетентності в цілому, педагогічної майстерності зокрема, осмислення власної позиції у професійному становленні майбутнього педагога.
Демократичні процеси у державі вимагають розв’язання нових суспільних вимог до вищої освіти, як основи соціокультурного становлення

5 особистості. Метою навчальної дисципліни є підготовка студентів магістратури спеціальності 8.04010601 “Екологія та охорона навколишнього середовища” до: виконання обов’язків викладача вищого навчального закладу; проведення науково-пошукової роботи та до керівництва дослідницькою роботою студентів; організації навчально-виховного процесу, виховання та самовиховання комунікативних здібностей студента.
Тексти лекцій з навчальної дисципліни “Педагогіка та психологія вищої школи” мають на меті ознайомлення студентів з сучасною системою вищої освіти, опанування різними формами та методами організації навчального та виховного процесів у вищих закладах освіти IV рівня акредитації, виховання особистісних якостей майбутнього педагога, відповідального ставлення до виконання ролі вчителя, викладача, прагнення постійно займатися самовихованням та забезпечують цілісний комплексний підхід у засвоєнні студентами програмних знань із цього предмету.
Навчальна дисципліна передбачає ознайомлення студентів з раціональним поєднанням теоретичних знань з умінням застосовувати їх на практиці, що означає потребу вести пошук ефективних форм і методів навчання, удосконалення навчальних планів, програм, розробку навчально- методичних посібників.
Основні положення кожної теми, вміщені після плану лекційного заняття та списку рекомендованої літератури, нададуть студентам знання основних теоретичних положень даної дисципліни. Запропонований перелік запитань та завдань для самоконтролю сприяє творчій навчальній діяльності студентів, започатковує уміння працювати з літературою, знаходити відповіді на питання, формує навички самостійного розв’язання завдань у майбутній педагогічній діяльності, допомагає підвищити професійну підготовку.
Сподіваємося, що навчальний посібник буде корисним магістрам, аспірантам, молодим викладачам вищої школи.

6

7

Лекція 1. Педагогіка та психологія вищої школи як галузь наукових
знань і навчальний предмет
План
1. Педагогіка та психологія вищої школи як галузь наукових знань, їх основні категорії та поняття.
2. Система психолого-педагогічних наук. Зв’язок педагогіки та психології вищої школи з іншими галузями психолого-педагогічних знань.
3. Об’єкт і предмет, емпіричний і теоретичний рівні досліджень у педагогіці та психології вищої школи.
4. Етапи й основні методологічні характеристики наукових досліджень.
5. Методи психолого-педагогічних досліджень.

Одним із пріоритетних напрямків державної політики щодо розвитку освіти, як визначено в Національній доктрині розвитку освіти, є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження науковоємких та інформаційних технологій, конкурентноспроможних на ринку праці.
Водночас, для утвердження нової школи, забезпечення особистісної орієнтації освіти необхідно виплекати особистість педагога, здатного до розвитку задатків, таланту, збереження індивідуальності кожного вихованця.
Через це підготовка педагогічних і науково-педагогічних кадрів, їхнє професійне вдосконалення розглядається як важлива умова модернізації освіти. Особливо велика надія при цьому покладається на вищу освіту.
Серед науково-навчальних дисциплін і всієї сучасної системи підготовки фахівця з вищою освітою важливе місце належить педагогіці й психології вищої школи, науковий зміст яких становить необхідну частину теоретичного та практичного арсеналу сучасного викладача. Високий рівень педагогічно-психологічної культури педагогів, впровадження здобутків педагогічної й психологічної науки в педагогічну практику реальна

8 передумова підвищення ефективності педагогічного процесу у вищому закладі освіти, гуманізації й гуманітаризації всього освітнього простору. Цим визначається важливість педагогіко-психологічної підготовки науково- педагогічних працівників – викладачів вищих навчальних закладів.
Законом України “Про вищу освіту” (статтею 48. Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників) визначено, що на посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури [2, С. 7]. Ось чому однією із складових програми магістерської підготовки та навчання в аспірантурі є педагогічно-психологічний блок дисциплін. У цьому ракурсі особливого значення набуває навчальна дисципліна “Педагогіка та психологія вищої школи”.
В Україні авторами навчального посібника “Основи педагогіки і психології вищої школи” (1995 р.) стали В.М. Галузинський та М.Б. Євтух
[10].
Метою запровадження у вузівський навчальний процес вивчення дисциплін “Педагогіка вищої школи” і “Психологія вищої школи” є подолання прогалин у педагогічно-психологічній підготовці магістрантів і аспірантів, підвищення рівня педагогічної й психологічної культури майбутніх викладачів вищої школи.
Хоча педагогіка й психологія вищої школи реально виступають як комплексна наукова дисципліна, однак кожна з них має свій предмет дослідження й розв’язує специфічні завдання.
Педагогіка вищої школи розглядає проблеми виховання й вдосконалення навчання молоді у вищих навчальних закладах, розробляє методичні й практичні основи навчально-виховного процесу, вивчає його закономірності, принципи, методи, засоби й форми. До її предмету входять визначення наукових принципів управління та керівництва вищими навчальними закладами, навчальним процесом у них, дослідження,

9 спрямовані на інтенсифікацію останнього, вивчення психолого-педагогічних основ передачі й засвоєння навчальної інформації, дослідження проблем активізації пізнавальної діяльності студентів, вдосконалення підготовки висококваліфікованих спеціалістів [23].
Психологія вищої школи – галузь психологічної науки, що вивчає
індивідуально-особистісні, а також соціально-психологічні явища, які породжені умовами вузу. Вона досліджує закономірності цих явищ, їхнє місце й роль, прояви, розвиток і функціонування в діяльності студентів, викладачів і керівників вузів. Нею вивчаються також шляхи цілеспрямованого управління цими явищами, їх формування й коригування з метою більш ефективного розв’язання завдань підготовки фахівців із вищою освітою.
Психологія вищої школи як наукова і прикладна галузь розв’язує практичні, науково-дослідні і діагностично-корекційні завдання, а також синтезує здобутки педагогічної, соціальної, вікової психології, психології праці та ін. За своїм основним змістом вона є педагогічною психологією щодо умов вищого навчального закладу.
Педагогічна психологія вищої школи розглядає вузівський педагогічний процес у комплексі інформаційно-навчальної, розвивальної й виховної його функцій. Це сприяє пошуку ефективних шляхів (форм організації, методів і засобів) професійної підготовки студентів за певною освітньо- кваліфікаційною програмою (молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста чи магістра).
Психологія вищої школи досліджує роль “особистісного чинника” в створенні досконалішої технології навчання й виховання у вузі та управлінні системою підготовки фахівців із вищою освітою, і розробляє конкретні форми й засоби впровадження результатів психологічних досліджень у діяльність вищого навчального закладу.
Ще одна галузь педагогічних знань, яка інтенсивно розвивається, – це
дидактика вищої школи – наука про вищу освіту й навчання у вищій школі.

10
Необхідність дидактичних досліджень у галузі вищої освіти зумовлена тими проблеми, які накопичила сучасна вища школа, а саме: дидактичне дослідження явищ вищої школи; виявлення закономірностей процесу навчання у вищій школі; подальша розробка теорії вищої освіти; конструювання
(модернізація) освітніх технологій; вдосконалення педагогічного інструментарію та ін.
На відміну від загальної дидактики, яка в своїх дослідженнях частіше орієнтується на загальноосвітню школу, дидактика вищої школи покликана поставити на наукову основу розв’язання таких проблем:
1) Обґрунтування специфічних цілей вищої освіти.
2) Обґрунтування соціальних функцій вищої школи.
3) Обґрунтування змісту освіти.
4) Наукове обґрунтування способів конструювання педагогічного процесу у вищій школі та здійснення навчальної діяльності.
5) Визначення оптимальних шляхів, вибір змісту, методів, форм, технологій навчання [24].
Педагогіка й психологія вищої школи як наукові галузі мають свій
категоріально-понятійний апарат.
Cучасні автори В.М. Галузинський, М.В. Євтух поділяють основні
категорії педагогіки вищої школи на три види:
I. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.
Педагогічна теорія – система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

11
Педагогічна концепція – система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних
ідей.
Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.
Педагогічна ідея – це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв’язки у вузівській дійсності.
Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об’єднуючись з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концептуального характеру.
Педагогічна закономірність – об’єктивно повторювана послідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні.
– одне з основних положень педагогіки вищої школи, на якому базується педагогічна діяльність ВНЗ.
II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній педагогіці): виховання, навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальний і виховний процес.
Термін “виховання” вживається у педагогічній науці в кількох значеннях:
у широкому соціальному, як передача соціально-історичного досвіду;
• у широкому педагогічному, як організація виховання у навчально- виховних закладах;
• у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематична взаємодія педагога і вихованців;
у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв’язує конкретну
індивідуальну проблему виховання або перевиховання студента.

12
Самовиховання – цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.
Перевиховання – індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у студентів. Здебільшого перевиховання тісно пов’язане з відносно новою галуззю педагогіки – соціальною педагогікою.
III. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента), диференційований та
індивідуальний підходи, прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми і методи й засоби виховання і навчання, педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом, самостійна робота студентів, науково- дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу. Ці категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від загально-педагогічних, хіба що застосуванням їх до певного об’єкту вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу.
Найбільш загальною є категорія виховання, яка включає в себе категорію навчання.
Виховання в широкому розумінні – це передача суспільно-історичного досвіду новим поколінням із метою підготовки їх до суспільного життя й продуктивної праці. Виховання також трактується як функція людського суспільства передавати підростаючому поколінню накопичених цінностей: знання, мораль, трудовий досвід, досвід використання й збільшення матеріальних багатств тощо, як в організованих формах (система освіти), так
і шляхом природного засвоєння в результаті взаємодії та впливу середовища.
У вузькому розумінні виховання – цілеспрямований, систематичний і планомірний процес взаємовпливу та взаємодії з людиною з метою формування в неї певних особистісних якостей.
У понятійному апараті педагогіки й психології вищої школи все частіше використовується термін “соціалізація”.

13
Соціалізація – процес і результат засвоєння й активного відтворення
індивідом соціального досвіду, який здійснюється в спілкуванні й діяльності, як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і за умов виховання – цілеспрямованого формування особистості.
Навчання – цілеспрямована, заздалегідь спроектована дидактична взаємодія, в процесі якої здійснюється освіта, виховання й розвиток студента, засвоюються окремі сторони соціального досвіду, в т.ч. досвіду професійної діяльності й наукового пізнання. Воно характеризується спільною діяльністю викладача й студента, метою якого є розвиток особистості останнього, засвоєння знань, формування умінь і навичок, тобто загальної орієнтувальної основи конкретної професійної діяльності майбутнього фахівця. При цьому викладач здійснює діяльність, що позначається терміном “викладання”, а студент включений у діяльність учіння, що задовольняє його професійно- пізнавальні потреби.
Учіння – цілеспрямоване засвоєння соціального досвіду на основі оволодіння системою знань, умінь і навичок із метою наступного використання їх у практичному житті.
Засвоєння знань – пізнавальна діяльність студента, в результаті якої він оволодіває знаннями, навичками та вміннями. Це психологічна сторона процесу навчання.
Вища освіта як процес і результат засвоєння систематизованих наукових знань, умінь і навичок про соціальну сутність і зміст конкретної професійної діяльності – це необхідна умова для підготовки людини до здійснення соціально-професійних функцій на належному освітньо- кваліфікаційному рівні.
Вища освіта може розглядатися в різних смислових площинах:
1) як система має певну структуру та ієрархію у вигляді наукових і навчальних закладів різного типу (училище, коледж, інститут, університет, академія, консерваторія та ін.), різного рівня акредитації (І – IV);

14 2) як процес передбачає протяжність у часі (курси навчання, семестри), відмінність у освіченості та рівні розвитку першокурсників і випускників; технологічність, яка забезпечує ці зміни й перетворення;
3) як результат засвідчує про закінчення вищого навчального закладу, що підтверджується отриманням диплома встановленого зразка.
Важливою дидактичною категорією є зміст вищої освіти як спеціально відібрана й визнана суспільством (державою) система елементів об’єктивного досвіду людства, засвоєння якого необхідне для успішної діяльності в певній професійній сфері.
Зміст освіти – той кінцевий результат організації педагогічного процесу, досягнути якого прагне навчальний заклад, той рівень і ті досягнення, які виражаються в категоріях знань, умінь, навичок, особистісних якостей [24].
Розвиток особистості студента – процес формування особистості майбутнього фахівця як результат його соціалізації, виховання й професійного навчання. Це якісні трансформації в структурі особистості студента, насамперед, у сфері його самосвідомості, професійному самовизначенні й самоствердженні.
Професійне становлення особистості – цілісний довготривалий динамічний процес формування особистості студента як майбутнього фахівця, який розпочинається з прийняття рішення про вибір професії, включає період професійного навчання і завершується успішною адаптацією випускника до умов трудової діяльності.
Управління формуванням особистості студента – оперативне регулювання становлення й розвитку особистості студента за допомогою системи заходів і способів впливу на його психіку, поведінку та діяльність із метою вироблення в нього певних якостей, потреб, мотивів, ставлень до дійсності, світогляду, самосвідомості, професіоналізму тощо.
Професійна самосвідомість студента – усвідомлення студентом себе як майбутнього фахівця, здатність адекватно оцінювати рівень

15 сформованості професійно важливих якостей, свої досягнення, невдачі й помилки в професійній діяльності. Це психологічний показник успішності професійного розвитку та професіоналізації його особистості, формування відповідального ставлення до майбутньої роботи.
Професійне самовизначення – процес і результат прийняття людиною рішення про вибір майбутньої трудової діяльності: ким стати, до якої соціальної професійної групи належати, де та з ким працювати.
Професійне самоствердження студента – потреба й прагнення відповідати професійним вимогам і суб'єктивному професійному ідеалу, реалізувати свої можливості та досягти певних результатів у навчально- професійній діяльності, отримати соціальне визнання, утвердити соціально- професійний аспект “Я – концепції”.
Психолого-педагогічна модель фахівця – характеристика взірця фахівця з вищою освітою, яка ґрунтується на вивченні особливостей особистості та структури професійної діяльності тих осіб, які успішно зреалізують професійні функції.
Професійно-педагогічне спілкування – структурний компонент і одночасно спосіб реалізації викладачем методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на особистісне зростання й професійне становлення студентів.
Професіоналізм
– висока підготовленість
і здатність до високоефективного виконання завдань професійної діяльності.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал