Використання інтерактивних форм і методів у процесі навчання школярів та педагогів Кіровоград



Сторінка1/5
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.88 Mb.
  1   2   3   4   5

Відділ освіти Кіровоградської районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет


та організація навчально-виховного і методичного процесів у школі

(Використання інтерактивних форм і методів у процесі навчання школярів та педагогів)

Кіровоград

2012
Методичні рекомендації інноваційні педагогічні технології та організація навчально-виховного і методичного процесів у школі / Смоліна О.С. – Кіровоград. 2012 – 54сe2c7c34b7147

Збірка пропонує матеріали на допомогу заступнику директора навчального закладу


Схвалено рішенням методичної ради районного методичного кабінету відділу освіти (протокол № 4 від 30.05.2012 року)

Упорядник:

Смоліна О.С., завідувач методичним кабінетом відділу освіти Кіровоградської райдержадміністрації



Відповідальні за випуск:

Крамаренко С.В., начальник відділу освіти Кіровоградської райдержадміністрації



e2c7c34b7147


Зміст

Вступ

Використання інтерактивних форм і методів навчання як пріоритетна направленість технологізації освіти

  • Суттєві особливості інтерактивних форм та методів навчання.

Сучасні педагогічні технології

  • Технологічний підхід як основа сучасної освітньої парадигми.

  • Сутнісна характеристика сучасних педагогічних освітніх технологій.

  • Різновиди сучасних освітніх технологій.

  • Авторська педагогічна технологія. Проектування авторських освітніх технологій.

Технології особистісно-професійного росту

  • Педагогічна техніка та педагогічна майстерність як базові рівні професійного розвитку вчителя.

  • Система технологічних знань як важливий показник педагогічної майстерності сучасного викладача.

Діагностика, прогнозування та планування навчального процесу

  • Діагностика готовності до освоєння інноваційних педагогічних технологій як рівня професійного розвитку.

Інтерактивні форми методичного навчання

  • Готовність учителя до організації процесу інтерактивного навчання.

  • Способи активізації пізнавальної діяльності учнів.

  • Інноваційні підходи до оцінки діяльності школярів.

  • Гра як засіб інтерактивного навчання.

  • Семінар: види, методика організації.

  • Взаємозв’язок форм і методів навчання.

  • Проблемно-задачний підхід в системі інтерактивного навчання.

  • Методичне програмово-цільове проектування

  • Правила управління успіхом на уроці.

  • Додатки.


Вступ

Актуальність проблеми технологізації освіти пояснюється стрімким розповсюдженням різноманітних інновацій, в тому числі нових педагогічних технологій, з однієї сторони, та недостатнім володінням ними педагогами, з другої. Використання ж у педагогічній діяльності різноманітних освітніх технологій дозволяє вчителям (викладачам) та іншим спеціалістам підвищити мотивацію тих, що навчаються, професійно-практичну направленість занять, а відтак, добиватися більш гарантованих запланованих результатів у своїй професійно-педагогічній діяльності.

Оновлення освіти сьогодні вимагає від педагогів знань тенденцій інноваційних змін в системі сучасної освіти, відмінностей традиційної, розвиваючої і особистісно зорієнтованої системи навчання, розуміння суті педагогічної технології, знання інтерактивних форм і методів навчання, критеріїв технологічності, володіння технологіями ціле покладання, проектування, діагностування, проектування оптимальної авторської методичної системи, розвинених дидактичних, рефлективних, проектних, діагностичних умінь, а також умінь аналізувати та оцінювати власний індивідуальний стиль, особливості та ефективність педагогічних технологій, котрі використовуються у власне педагогічній діяльності в цілому.

Інтерактивні форми і методи навчання завойовують сьогодні все більше визнання та використовуються при викладанні різних навчальних предметів.

Інтерактивні методи навчання показують нові можливості, пов’язані передусім з налагодженням міжособистісної взаємодії шляхом зовнішнього діалогу в процесі засвоєння навчального матеріалу. Дійсно, між учнями у групі обов’язково виникають певні міжособистісні взаємовідносини; і від того, якими вони будуть, багато в чому залежить успішність їхньої навчальної діяльності. Вміла організація взаємодії учнів на основі навчального матеріалу може стати потужним фактором підвищення ефективності навчальної діяльності в цілому.

Пропоновані в якості додатків методичні розробки деяких інтерактивних форм навчання вчителів допоможуть побачити загальні підходи до інтерактивного навчання як школярів, так і вчителів, а також нададуть практичну допомогу організаторам методичної роботи всіх рівнів у подальшій самостійній розробці та впровадженні найрізноманітніших форм методичного навчання педагогів.



Використання інтерактивних форм та методів навчання як пріоритетне направлення технологізації освіти
Сутнісні особливості інтерактивних форм та методів навчання

Скажи мені – і я забуду;

покажи мені – і я запам’ятаю;

дай зробить – і я зрозумію.

Китайська мудрість


  1. Значення інтерактивних форм і методів навчання.

Значення інтерактивних форм і методів навчання заклечається в забезпеченні досягнення ряду важливих освітніх цілей:

  • стимулюванні мотивації та інтересів області виучуваних предметів і в загальноосвітньому плані;

  • підвищення рівня активності та самостійності тих, хто навчається;

  • розвиток навичок аналізу, критичності мислення, взаємодії, комунікації;

  • зміна установок (на співпрацю) та соціальних цінностей;

  • саморозвиток і розвиток завдяки активізації миследіяльності та діалогічній взаємодії з викладачем та іншими учасниками навчального процесу.

  1. Сучасні класифікації дидактичних методів.

Метод навчання – це спосіб взаємозв’язаної діяльності викладачів та учнів, спрямований на вирішення комплексних завдань навчального процесу.

Методика навчання – сукупність методичних правил та рекомендацій; система науково обґрунтованих методів, правил та прийомів навчання предмета.

Існує декілька класифікацій методів навчання. Серед педагогів розповсюджена традиційна класифікація, відображена в усіх підручниках з дидактики: методи словесні, наочні, практичні та інші. В основі цієї класифікації лежить спосіб передачі навчальної інформації тим, що навчаються. Якщо за основу класифікації, наприклад, взяти ступінь самостійності учня в набутті знань, то отримаємо інший набір: репродуктивний, частково-пошуковий, пошуковий, дослідницький. Існує класифікація методів навчання В. Оганеяна: пояснювально-ілюстративний, програмовий, евристичний, проблемний, модельний.

Виокремимо основу для приведеної класифікації методів навчання. Під кінцевим результатом розуміються заплановані результати навчання за певний період, а під початковими умовами навчання вважати урок, тоді початкові умови – це знання, вміння, цінності, які вже має учень і в які повинні вмонтовуватися нові результати навчання.

Якщо учень знає, з яких знань треба відштовхнутися, через які проміжкові результати треба пройти у вивченні теми, яким чином їх досягти, то його функція в навчанні зводиться до того, щоб запам’ятати все це і в потрібний момент відобразити. Таким чином, можна говорити про репродуктивний або пояснювально-ілюстративний метод:

Початкові умови --------О------О ------------Кінцевий результат

В разі, якщо учневі невідомі проміжні результати, але відкриті всі інші, то маємо програмований метод навчання:

Початкові умови --------О-------О-----Кінцевий результат

Отримавши результати з першої частини програми дій, треба перейти до виконання другої частини програми і т. д. до отримання запланованих результатів. Процес у цьому випадку повністю детермінований. Ми тут не обговорюємо засоби реалізації програмованого навчання (це може бути друкований посібник, електромеханічний устрій – комп’ютер або педагог). Тепер відкриті проміжні результати, але спосіб їхнього отримання учневі не повідомляється. Тоді доводиться використовувати різні шляхи, користуючись багатством евристики, і так повторюється після отриманого кожного заявленого проміжного результату – евристичний метод навчання

Початкові умови------О-----О------Кінцевий результат

Тепер можна прибрати і проміжні результати, і шляхи їхнього досягнення. Тоді учень отримує протиріччя між знаннями, які має і які необхідні, тобто попадає в проблемну ситуацію. Його пошук має вже більш складний характер. У такому разі вчителем використовується проблемний метод навчання:

Початкові умови Кінцевий результат

Розглянуті методи будувалися на тому, що учень знав вихідні умови. Це досягалося при допомозі домашніх завдань, вступним повторенням, спеціальними формами опитування і т. д. Але останнім часом все більше популярності набирає навчання, при якому вихідні умови вчителем не виділяються, а обираються самим учнем в залежності від його розуміння задачі. Із цих умов він отримує результати та порівнює їх із запланованими. При отриманні розбіжностей учень повертається на початок, вносе зміни в свої початкові умови та проходе увесь шлях. Цей процес повторює процес моделювання, внаслідок чого і метод отримав назву модельного.

Модельний метод – найбільш інтерактивний, тому що цей метод пропонує учням найбільше самостійності та творчого пошуку.

З середини 90-х рр. все більшу популярність у школах набирати почали різноманітні уроки у вигляді варіацій ділових ігор: урок-суд, урок-аукціон, урок-прес-конференція і т.д. Всі ділові ігри – це реалізація модельного методу навчання.

3. Форми організації навчання, їх взаємозв’язок з методами навчання.

Усі розглянуті методи навчання можуть реалізуватися в різних формах. Розглянемо тепер методи та форми організації навчання у їхньому взаємозв’язку. Для цього можна заповнити таку таблицю



Методи/ форми навчання

Пояснювально-ілюстративний

П І


Евристична бесіда

Е


Модельний

М


Проблемний

П


Лекція

Семінар


Бесіда

Практична робота

Та інші форми













Візьмемо для прикладу модельний семінар. Можна собі уявити і проблемний семінар (можливо, «мозковий штурм»), і пояснювально-ілюстративний з його програмою, виступаючими та опонентами або пояснювально-ілюстративну (евристичну чи ін.) бесіду. Виникає питання: чи всі методи навчання можуть бути реалізовані у всіх формах?

Можливо, що з точки зору технолога одним із показників професіоналізму вчителя є те, що він може реалізувати даний метод в даній формі і довести це практично. Наприклад, якщо вчитель уміє проводити класичний семінар, то він може зробити помітку в таблиці (колонка П І), оскільки класичний семінар проводиться пояснювально-ілюстративним методом та дуже рідко евристичним. Якщо ж учитель впевнено проводить на уроках ділові ігри, то сміливо зробить відмітку у колонці «семінар модельний». Розставивши позначки, вчитель побачить, над чим йому потрібно працювати, а це дозволить скласти індивідуальну програму самоосвіти, здійснювати ціле направлений пошук професійно значимої інформації.

Зрозуміло, що чим більше позначок у даного викладача, тим вищий його рівень різноманітності в управлінні навчально-пізнавальним процесом.




  1. Модель навчального процесу.

Слово «різноманітність» з’явилося не випадково. Це кібернетичний термін. Ми розглядали найпростішу модель навчального процесу. Навчальний процес насправді є нерозривною єдністю трьох складових:

  • інформаційної (передача, прийом, накопичення, збереження та застосування інформації – змісту навчання);

  • психологічної (становлення та розвиток людської індивідуальності);

  • кібернетичної (управління навчально-пізнавальною діяльністю школярів).

Довгий час серед цих компонентів перевага надавалася першій – головним чином завданням школи вважалося формування у школярів знань основ наук. Однак в інформаційному суспільстві цей пріоритет відійшов на задній план.

Сьогодні нам хотілося б побачити на перших позиціях другу складову навчального процесу – особистісний розвиток. Недарма ми все частіше говоримо про особистісно-орієнтоване навчання. Але вітчизняна система освіти ще не зовсім готова до постанови такої задачі. Тому зараз першою за значимістю є кібернетична складова навчального процесу: школяр навчається, а школа організовує цей процес, керує ним. Проте, якщо розглядати навчальний процес, що в значній мірі є кібернетичним, то він повинен підпорядковуватися фундаментальним принципам і теоремам цієї науки.

З точки зору кібернетики, все, що відбувається в класі можна розглядати як складну систему з регулюванням варіацій, коли вчитель з його освітньою технологією є керуючою системою, а учні – об’єктом керування. Функціонування таких систем визначається шістьома принципами.

Перший і найважливіший із них – принцип обмеженої розмаїтості. На мові кібернетики він має такий вигляд: складна система з регулюванням варіацій має стабільно високий вихід тоді і тільки тоді, коли різноманітність керуючої системи не нижча за об’єкт керування. Зрозуміло, що розмаїтість класу велика. Цього ж вимагається і від вчителя. Задовольнить цей принцип можна двома способами: 1) знизити розмаїтість класу;

2) підвищити розмаїтість вчителя.

Традиційна школа йшла першим шляхом, і це привело до того, що вчитель працював на «середнього» учня. Щоправда це завжди супроводжувалося закликами до диференційно-індивідуального підходу, і, до речі, були вчителі, які досягали гарних успіхів. Така школа відповідала суспільству, в якому функціонувала, і якість української освіти завжди вважалася високою у світі. Але, по суті справи, індивідуального підходу як не було, так і нема, оскільки справжній індивідуальний підхід вимагає спеціальної побудови для кожного учня особистісної траєкторії руху по навчальному матеріалу, який відповідає вимогам, можливостям та психологічним особливостям учня. Ми ж, у кращому випадку, бачимо у вчителів «картки для сильних», «для слабких», і для останніх.

Перший шлях – обмеження розмаїтості класу – теж не слід відкидати, але спосіб його реалізації інший – групове навчання.

Матриця методів і форм може слугувати інструментом підвищення розмаїтості викладача, особливо в поєднанні з набутим арсеналом прийомів педагогічної техніки.



Запитання для обговорення

  1. Які навчально-розвивальні цілі можна реалізувати під час впровадження інтерактивних форм та методів навчання?

  2. Чи можна, використовуючи традиційну класифікацію методів, говорити про ступінь їхньої інтерактивності?

  3. Що дає вчителеві побудова матриці різноманітності власної навчальної системи?

  4. Назвати можливі шляхи удосконалення моделі навчального процесу.


Сучасні педагогічні технології
Технологічний підхід як основа сучасної

навчальної парадигми

  1. Зміна навчальної парадигми як ведуча тенденція інноваційних змін в системі сучасної освіти.

Сьогодні в Україні йде становлення нової системи навчання, орієнтованої на входження в світовий освітній простір. Цей процес супроводжується істотними інноваційними змінами в педагогічній теорії та практиці навчального-виховного процесу, а, отже, і в системі сучасної освіти.

Відбувається зміна освітньої парадигми: пропонуються новий зміст, нові підходи, нове право, інші відношення, інша поведінка, інший педагогічний менталітет.

Зміст освіти збагачується новими процесуальними вміннями, розвитком здібностей оперування інформацією, творчим вирішенням проблем науки та ринкової практики з акцентом на індивідуалізацію освітніх програм.

Традиційні способи інформації – усна та письмова мова телефонний та радіозв’язок віддали своє місце комп’ютерним засобам навчання, використанню телекомунікаційних мереж глобального масштабу.

Важливою складовою педагогічного процесу стає особистісно-орієнтована взаємодія з учнями.

Особлива роль відводиться духовному вихованню особистості, моральному вихованню.

Намічається подальша інтеграція освітніх факторів: школи, сім’ї, мікро-та макросоціуму.

Стає вагомішою роль науки у створенні педагогічних технологій, адекватних рівню суспільного знання.

В психолого-педагогічному плані основні тенденції вдосконалення освітніх технологій характеризуються переходом:

- від навчання як функції запам’ятовування до навчання як процесу розумового розвитку, що дозволяє використовувати засвоєне;

- від асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованих систем розумових дій;

- від орієнтації на «середнього» учня до диференційованих та індивідуалізованих програм навчання;

- від внутрішньої мотивації навчання до внутрішньої моральної регуляції.

В українській освіті сьогодні працює принцип варіативності навчання, який дає можливість педагогічним колективам навчальних закладів вибирати та конструювати педагогічний процес за будь-якою моделлю, в т. ч. авторською. В цьому напрямку йде прогрес освіти: розробка різних варіантів змісту, використання можливостей сучасної дидактики в підвищенні ефективності освітніх структур; наукова розробка та практичне обґрунтування нових ідей та технологій.



2. Джерела та складові частини педагогічних технологій.

Будь-яка сучасна педагогічна технологія являє собою синтез досягнень педагогічної науки та практики, поєднання традиційних елементів минулого досвіду та того, який народжений суспільним процесом, гуманізацією та демократизацією суспільства. Її джерелами та складовими елементами є:



  • соціальні зміни та нове педагогічне мислення;

  • наука – педагогічна, психологічна та ін.;

  • передовий педагогічний досвід;

  • досвід минулого, вітчизняний та зарубіжний.

  1. Порівняльна характеристика традиційної, розвиваючої особистісно-орієнтованої та особистісно зорієнтованої розвиваючої систем навчання.

Основні системи навчання/ Показники для порівняння

Традиційна система навчання

Система розвиваючого навчання

(РН)


Система особистісно зорієнтованого навчання

(ОЗН)


Система особистісно зорієнтованого розвивального навчання

(ОЗОН)


Мета

Навчальна (передача знань, умінь та навичок)

Інтелектуальна

(розумовий розвиток)



Створення умов для реалізації особистісних функцій

Допомога в самопізнанні, самореалізації, самовизначенні

Зміст

Державні стандарти

Спеціальні програми

Стандарт + особистий досвід вчителя і дитини

Стандарт + особистий досвід дитини

Форми роботи

Фронтальні або групові

Групові + індивідуальні

Індивідуальні + групові

Індивідуально-диференційовані

Переважаючий метод навчання

Інформаційний, репродуктивний

Проблемно-пошуковий

Пізнавальний (через самостійну діяльність)

Активне експериментування

Кредо педагога

«Я над вами»

«Я разом з вами»

«Я разом з вами»

«Я поруч з вами»

Стиль взаємодії

Монолог

Діалог

Діалог

Діалог

Позиція дитини

Пасивна

Активна (за умови зацікавленості дитини)

Активно-ініціативна

Активно-ініціативна

Мотивація

Зовнішня, епізодична

Внутрішня, цілеспрямована

Внутрішня, систематична, цілеспрямована

Внутрішня, цілеспрямована, систематична


Сутнісна характеристика сучасних педагогічних освітніх технологій

  1. Поняття про суть педагогічної технології.

Сьогодні в педагогічній лексиці тривке місце зайняло поняття педагогічні технології. Але в розумінні цього поняття та в його застосуванні існують великі різночитання.

Технологія – це сукупність прийомів, які застосовують в якійсь справі, майстерстві, мистецтві (тлумачний словник).

Педагогічна технологія – сукупність методів, форм, прийомів навчання, тотожних їм моделей управління, підпорядкованих визначеній меті, що гарантують певний позитивний результат; вона є організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу (Л. В. Буркова).

  • Педагогічна технологія – це змістова техніка реалізації навчального процесу (В. П. Безпалько).

  • Педагогічна технологія – це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителів (А. Нісімчук).

  • Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування та визначення всього процесу викладання та засвоєння знань з урахуванням технічних та людських ресурсів і їхніх взаємодій з метою оптимізації форм освіти (ЮНЕСКО).

Поняття «педагогічна технологія» може бути представлене трьома аспектами:

  1. научним: педагогічні технології – це частина педагогічної науки, котра вивчає і розробляє цілі, зміст та методи навчання, а також проектує педагогічні процеси;

  2. процесуально-описовим: опис алгоритму процесу, змісту, методів та засобів для досягнення запланованих результатів навчання;

  3. процесуально-дійовим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних та педагогічних засобів.

Таким чином, педагогічна технологія функціонує і в якості науки і в якості системи способів, принципів та регулятивів, які застосовуються в навчанні.

Поняття «педагогічна технологія» в освітянській практиці вживається на трьох супідрядних рівнях:

1) загальнопедагогічний (загальнодидактичний) рівень. Технологія цього рівня характеризує освітній процес в даному регіоні, навчальному закладі на певному ступені навчання. Тут педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: в неї включається сукупність цілей, змісту та методів навчання, алгоритм діяльності суб’єктів та об’єктів процесу;

2) власнеметодичний (предметний) рівень. Власнеметодична педагогічна технологія застосовується в значенні «власна методика», тобто як сукупність методів і засобів реалізації певного змісту навчання та виховання в рамках одного предмету, класу, вчителя (методика викладання предметів, методика компенсую чого навчання, методика роботи вчителя, вихователя);

3) локальний (модульний) рівень. Локальна технологія представляє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, вирішення власних дидактичних та виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення та контролю матеріалу, технологія самостійної роботи та ін.).

Розрізняють ще технологічні мікроструктури: прийоми, ланки, елементи та ін. Шикуючись в логічний ланцюжок, вони утворюють цілісну педагогічну технологію (технологічний процес).



Технологічна схема – умовне зображення технології процесу, розділення його на окремі функціональні елементи та позначення логічних зв’язків між ними.

Технологічна карта – опис процесу у вигляді поетапної послідовності дій (часто у графічній формі) із вказівкою використовуваних засобів.

Термінологічні нюанси. У літературі та практиці роботи шкіл термін педагогічна технологія часто використовується як синонім поняття педагогічна система. Відмітимо, що поняття системи ширше, ніж технології, і включає, на відміну від останніх, і самих суб’єктів діяльності.

2. Структура педагогічної технології.

Із вищесказаного слідує, що технологія максимально пов’язана з навчальним процесом – діяльністю вчителя та учнів, її структурою, засобами, методами та формами. Тому в структуру педагогічної технології входять:

1) концептуальна основа;

2) змістова частина навчання: цілі навчання – загальні та конкретні; зміст навчального матеріалу;

3) процесуальна частина – технологічний процес: організація навчального процесу; методи та форми навчальної діяльності школярів; методи та форми роботи вчителя; діяльність учителя з управління процесом засвоєння матеріалу; діагностика навчального процесу.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал