Використання інноваційних технологій на уроках англійської мови



Скачати 448.1 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації04.01.2017
Розмір448.1 Kb.
1   2   3

НАВЧАННЯ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Діалогічне мовлення є основою комунікативного методу навчання спілкуванню. Воно характеризується певними комунікативними, психологічними та лінгвістичними особливостями, серед яких варто виділити насамперед комунікативний аспект, при оптимальному врахуванні якого мінімізується емоційна напруга та усувається однобічний характер спілкування і включає:

– запит інформації – повідомлення інформації;

– пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття або неприйняття запропонованого;

– обмін судженнями (думками) враженнями;

– взаємопереконання, обґрунтування власної точки зору.

З психологічної точки зору діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте, в умовах навчання мотив сам по собі виникає не завжди. Саме тому необхідно створити умови, за яких у студентів з’явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, подискутувати. Крім того, сприятливий психологічний клімат на занятті, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення, що є безпосереднім завданням викладача. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюється позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, пантомімікою).

Для вчителя однією з найскладніших проблем, пов’язаних з навчанням усного мовлення, є розвиток в учнів вміння складати діалоги, самостійно розвивати думку бесіди, змінювати текст складеного діалогу.

В методичній літературі існує два шляхи, які ведуть до самостійного діалогу: варіативність та перетворення завченого базисного діалогу та складання діалогу за окремими репліками.

Розгорнутий процес складання діалогу включає наступні фази:

1) проектування діалогу;

2) його ситуативна експозиція;

3) розвиток реплік та управління діалогом в ході його проведення;

4) фіксація складеного діалогу в пам’яті;

5) його розігрування.

На початковому етапу навчання діалогічного мовлення вчитель повинен мати повне уявлення про даний діалог. Це проект діалогу, він служить орієнтиром для направлення дій при складенні діалогу (учням він не повідомляється). На початковому етапі навчання складання діалогу вчитель прагне до того, щоб учні подавали репліки, які передбачені проектом.

Експозиція називає діючі особи, умови та обставини, в яких проходить бесіда, відношення співрозмовників до предмету бесіди. В процесі розвитку діалогічних вмінь ініціативна експозиція ускладнюється і деталізується.

Навчання діалогічного мовлення на елементарному рівні - це, в першу чергу, колективне формулювання реплік під керівництвом вчителя. З часом форми навчання парного діалогу стають більш еластичними.

Після того, як діалог складений, відбувається його фіксація в пам’яті і його розігрування. Як правило, повторне розігрування без змін швидко (зазвичай після третього повторення) призводить до послаблення інтересу учнів, зате з більшим пожвавленням проходить робота по видозміненню складених діалогів.

Робота над розвитком діалогічного мовлення проводиться за системою, яка включає:

- послідовність опрацювання матеріалу

- опору на схеми і мови зразки моделювання діалогів згідно з тематикою використання реальних ситуацій мовлення

- розвиток творчої активності учнів

Процес навчання діалогічному мовленню складається із двох компонентів: по-перше, придбання знань, по-друге, розвиток умінь і навичок, причому знання переходять в процесі тренування.

Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників виступає як слухач і як мовець .

Діалогічне мовлення виконує певні комунікативні функції, такі як: повідомлення інформації; пропозиції, прийняття/неприйняття запропонованого; обмін судженнями /думками/ враженнями; обґрунтування своєї точки зору. Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби і є домінантною у відповідному типі діалогу.

З психологічної точки зору діалогічне мовлення, як і будь-який інший вид мовленнєвої діяльності, завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже необхідно створити умови, в яких у студентів з’явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний клімат на занятті, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі також сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення. Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність .

Слід зазначити, що у процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації і називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.

У реальному процесі спілкування комунікативні ситуації виникають, як правило, самі собою. Це так звані природні ситуації. Їх безсумнівно можна використовувати під час вивчення іноземної мови, але їх кількість, на жаль, надзвичайно обмежена. Тому потрібно створювати комунікативні ситуації, моделюючи природні.

Питаннями ситуативності мовлення і створення навчальних комунікативних ситуацій та іншими проблемами діалогічного мовлення займалося багато вчених. Проте ніхто доступніше за В.О.Артемова не сформулював компонентний склад навчальної комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків: "… для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, в яких обставинах і з яким відношенням повідомляє (наказує, пропонує і т.п.)" .Тому перед учнями потрібно чітко ставити завдання і мету цього завдання.

Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватися без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.

Одне з важливих умінь, яким студенти повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мови, є уміння вести діалог-домовленість, який використовується під час вирішення співрозмовниками питання про плани та наміри; він є найбільш посильним для студентів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями і думками, метою якого є виклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення і дискусія, коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Базовий рівень володіння іноземною мовою передбачає опанування учнями такими типами діалогу:

- діалог етикетного характеру;

- діалог-розпитування;

- діалог-домовленість;

- діалог-обмін думками, повідомленнями.

У результаті учні мають навчитися виконувати такі мовленнєві завдання для ведення діалогів згаданих типів:

1) для ведення діалогу етикетного характеру:

- привітати і відповісти на привітання;

- назвати себе, назвати іншу людину;

- попрощатися;

- поздоровити, висловити побажання і прореагувати на них;

- висловити вдячність і прореагувати на неї;

- погодитися/не погодитися з чимось;

- висловити радість/засмучення;

2) для ведення діалогу-розпитування:

- запитувати і повідомляти інформацію з позиції того, хто відповідає, і навпаки;

- цілеспрямовано запитувати інформацію в односторонньому порядку за допомогою запитань: хто? що? де? куди? коли? тощо;

3) для ведення діалогу-домовленості:

- звернутися з проханням, висловити готовність/відмову його виконати;

- висловити пропозицію і погодитися/не погодитися з нею;

- запросити до дії/взаємодії і погодитися/не погодитися взяти в ній участь;

- домовитися про певні спільні дії;

4) для ведення діалогу-обміну думками, повідомленнями:

- вислухати думку/повідомлення співрозмовника і погодитися/не погодитися з ним;

- висловити свою точку зору, обґрунтувати її, щоб переконати співрозмовника;

- висловити сумнів, невпевненість;

- висловити схвалення/несхвалення, осуд.
ПОЗАКЛАСНА РОБОТА З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Позакласна робота з іноземної мови – це різноманітна діяльність учителя спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час.

Позакласна робота з іноземної мови – важлива складова частина навчально-виховного процесу. Вона тісно пов'язана з класними заняттями, але не підміняє їх, хоч і розв'язує ті самі навчальні й виховні завдання, і в цьому відношенні є продовженням тієї роботи, яка проводиться на уроці.

Досвід передових вчителів іноземної мови свідчить про те, що правильно організована позакласна робота сприяє поліпшенню якості знань учнів по мові, поглиблює їх практичні уміння, навики, розвиває їх творчу активність, ініціативу.

В даний час ніхто не оспорює важливість і необхідність проведення з учнями різних позакласних і позашкільних заходів щодо іноземної мови. За останні роки в методичній літературі з'явилися ряд статей і збірок, що описують передовий досвід вчителів в області позакласної роботи з учнями на іноземній мові.

У школах з'являються все нові організаційні форми цієї роботи.

Розвиток індивідуальних здібностей учнів, безперечно, одне з важливих завдань позакласної роботи. Проте робота з учнями, які виявляють особливу цікавість до вивчення іноземної мови, слабо висвітлена в методичній літературі, і вчителі часто відчувають складнощі у виборі організаційних форм роботи з цими учнями.

Проводячи з учнями позакласні заходи, вчитель вирішує ті ж практичні загальноосвітні і виховні завдання, які ставляться перед навчальними заняттями.

Проте специфіка самої позакласної роботи дозволяє уточнити конкретні завдання, які постають перед вчителем. Перш за все добровільний характер участі учнів в цій роботі, їх зацікавленість і відсутність суворих програмних вимог, що дозволяють вчителеві більшою мірою, ніж на уроці, створити на заняттях подібність іншомовного середовища, стимулюючого мовну діяльність школярів. Такі форми роботи, як листування на іноземній мові із зарубіжними друзями, вечори-зустрічі перегляд неадаптованих фільмів на іноземній мові та інше, створюють можливість для учнів практично користуватися мовою як засобом спілкування, усвідомити цінність придбаних на уроках умінь і навиків. Все це створює особливо сприятливі умови для вдосконалення умінь і навичок користування мовою, отриманих на уроках. Тому подальше вдосконалення і автоматизацію умінь усної мови і читання, сформованих у школярів в процесі занять іноземною мовою в класі, слід вважати основним завданням позакласної роботи.

Завданням позакласної роботи є: збагачення й розширення знань учнів з іноземної мови, створення, за висловленням В. О. Сухомлинського, інтелектуального фону, що сприяє свідомому і глибокому засвоєнню програмового матеріалу; поглиблення набутих на уроках мови знань, розвиток умінь і навичок усного й писемного мовлення; виховання ініціативи, самостійності, творчих здібностей учнів, їх пізнавальних інтересів; забезпечення виховної спрямованості предмета, що вивчається, формування почуття патріотизму, інтернаціоналізму, дружби між народами.

Відома свобода в підборі матеріалів і виборі форм роботи створює сприятливі умови для розширення загальноосвітнього рівня учнів, для їх виховання. Дійсно, можливість широкого використання газетних і журнальних матеріалів, в яких висвітлюються поточні події в країнах мови, що вивчається, дозволяє глибше і грунтовніше знайомити учнів з сучасним життям в цих країнах, виховувати їх в дусі інтернаціоналізму.

Значно більше, ніж класна робота, позакласні заходи з іноземних мов можуть сприяти естетичному вихованню учнів. При правильному підборі текстів п'єс, пісень, віршів для шкільних вечорів на іноземній мові значно легше, ніж на класних заняттях, виховувати в учнів любов до прекрасного в житті і мистецтві. Цьому ж сприяє і сам спосіб проведення вечорів (художнє оздоблення стендів, вітрин, альбомів, музичне оформлення вечорів).

Позакласна робота через свою специфіку дозволяє значно більше враховувати індивідуальні схильності і можливості учнів. Вчитель може давати різні завдання учням, погодившись з рівнем розвитку у них умінь і навиків усної мови, читання і письма. А це у свою чергу дозволяє стимулювати інтерес і схильність учнів до вивчення мови. Тому найважливішою метою позакласної роботи є підвищення рівня володіння мовою в учнів, які проявляють особливий інтерес і схильності до вивчення іноземних мов.
ПРОЕКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Проект – це спеціально організований викладачем комплекс дій, що самостійно виконується учнями і завершується створенням творчого продукту. Проект цінний тим, що в ході його виконання, учні вчаться самостійно здобувати знання, набувати досвіду пізнавальної та навчальної діяльності.

Проектна методика характеризується високою комунікативністю й припускає вираження учнями своїх власних думок, почуттів, активне їх включення в реальну діяльність, прийняття особистої відповідальності за просування в навчанні. Проектна методика заснована на циклічній організації навчального процесу. Окремий цикл розглядається як закінчений самостійний період навчання, спрямований на вирішення певної задачі у досягненні спільної мети оволодіння англійською мовою.

Головні цілі введення в навчальний процес методу проектів: показати вміння окремого учня або групи учнів використовувати придбаний у процесі навчання дослідницький досвід; реалізувати свій інтерес до предмету дослідження, примножити знання про нього; продемонструвати рівень володіння іноземною мовою; піднятися на вищий щабель освіченості, розвитку, соціальної зрілості.

Відмінна риса проектної методики – особлива форма організації. Організовуючи роботу над проектом, важливо дотримуватись кількох умов: а) тематика може бути пов’язана як з країною мови, що вивчається, так і з країною проживання; б) проблема формулюється так, щоб орієнтувати учнів на залучення фактів із суміжних галузей знань і різноманітних джерел інформації; в) необхідно залучити до роботи всіх учнів, запропонувавши кожному завдання з урахуванням рівня його мовної підготовки; г) для того, щоб розбудити в учнів активну діяльність, їм потрібно запропонувати проблему цікаву і значущу.

У проектній методиці застосовуються всі кращі ідеї, вироблені традиційною та сучасною методикою викладання англійської мови. До них відносяться, перш за все розмаїття, проблемність, навчання з задоволенням і так званий егофактор.

У проектній методиці поряд з вербальними засобами вираження учні широко використовують і інші ілюстративні прийоми: малюнки, колажі, плани, карти, схеми, анкетні таблиці, графіки та діаграми. Таким чином, розвиток комунікативних навичок надійно підкріплюється різноманіттям засобів, що передають ту чи іншу інформацію. У даній системі навчання широко використовується мимовільне запам’ятовування лексичних засобів та граматичних структур в ході вирішення проблемних завдань, стимулюється розвиток творчого мислення, уяви. На нашу думку, проектна робота має унікальні можливості для дійсно комунікативного навчання іноземної мови навіть при опорі на мінімальний мовний матеріал.

Метод проектів здатен перетворити уроки англійської мови в дискусійний, дослідний клуб, в якому вирішуються справді цікаві, практично значущі і доступні для учнів проблеми з урахуванням особливостей культури країни і по можливості на основі міжкультурної взаємодії. В основі виконання будь-якого проекту лежить певна проблема. Щоб її вирішити, учням потрібно не лише знання англійської мови, але й володіння великим обсягом різноманітних предметних знань, необхідних для вирішення даної проблеми. Крім того, учні повинні володіти певними інтелектуальними, творчими, комунікативними вміннями. До перших можна віднести уміння працювати з інформацією, з текстом англійською мовою (виділяти головну думку, вести пошук потрібної інформації в англомовному тексті), аналізувати інформацію, робити узагальнення, висновки. Таким чином, для грамотного використання методу проектів потрібна значна підготовча робота.

Приступаючи до роботи над проектом визначається:

1. Тема проекту

2. Мета проекту

3.Тип проекту

4. Завдання проекту.

5. Тривалість проекту.

6. Результативність проекту.

Форми підсумкового кон¬тролю проектної роботи також можуть бути різними:

- письмовий звіт з проекту

- газети, стінгазети

- cтатті

- виставка розроблених учня¬ми матеріалів, мультимедійна презентація та дизайн.

Під час використання технології вирішується ціла низка різнорівневих дидактичних, виховних і розвивальних завдань: розвиваються пізнавальні навички учнів, формується вміння самостійно конструювати свої знання, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі, активно розвивається критичне мислення, сфера комунікації тощо.

Основні завдання:

1. Не лише передати учням суму тих чи інших знань, а навчити здобувати ці знання самостійно, вміти застосовувати їх для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань.

2. Сприяти учневі у здобутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати у різноманітних групах, виконуючи всілякі соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника, тощо).

3. Розширити коло спілкування дітей, знайомство з іншими культурами, різними точками зору на одну проблему.

4. Прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати, з різних точок зору, висувати різні гіпотези, уміти робити висновки.

Існують основні принципи проектної роботи:

1. Варіативність.

Варіативність діяльності на уроці передбачає індивідуальну, парну чи групову форму роботи. Необхідні різні варіанти тем і типів вправ.

2. Вирішення проблем.

Процес вивчення іноземної мови відбувається більш ефективно, коли ми використовуємо іноземну мову для вирішення проблем. Проблеми заставляють дітей думати, а думаючи вони вчаться.

3. Когнітивний підхід до граматики.

Не всі учні легко засвоюють правила і структури. Під час роботи над проектом в учнів пропадає страх перед граматикою, і вони краще засвоюють її логічну систему.

4. Навчання з захопленням.

Учні багато засвоюють, якщо їм подобається процес навчання. Отримання задоволення - це одна з головних умов ефективності навчання.

5. Особистісний фактор.

Під час роботи над проектом учням надається можливість думати і говорити про себе, своє життя, інтереси, захоплення і так далі.

6. Адаптація завдань.

Не можна пропонувати учню завдання, яке він не може виконати. Завдання повинні відповідати рівню, на якому знаходиться учень.

Основні вимоги , які висуває проектна технологія до її організації.

1) наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її розв'язання.

2) практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів (наприклад спільний випуск газети, альманаху з репортажами з місця події);

3) самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;

4) структурування змістовної частини проекту (з указуванням поетапних результатів);

5) використання дослідницьких методів; визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунення гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коректування, висновки.

Можуть бути різні підстави для вибору тематики проекту. Її може бути сформульовано фахівцями, запропоновано вчителями з урахуванням навчальної ситуації зі свого предмета, інтересів і здібностей учнів. Тематику проекту можуть запропонувати і самі учні. Результати проектів повинні бути матеріальними, тобто відповідно оформленими - відеофільм, альбом, комп'ютерна газета, альманах тощо. Існує кілька типів проектів.

За характером контактів проекти поділяються на: внутрішні, регіональні, міжнародні.

За кількістю учасників проекти поділяються на: особисті, парні, групові.

За тривалістю проведення проекти розрізняють:

- короткодіючі (розробляються протягом кількох уроків),

- середньої тривалості (від тижня до місяця),

- довготривалі (кілька місяців).

За видом діяльності розрізняють: дослідницькі, пошукові, творчі, рольові, інформаційні.



ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ УСПІШНОГО НАВЧАННЯ ЛЕКСИКИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Мова - це невiд'ємна частина сутностi людини, дуже складний апарат, який дае можливiсть створювати нескiнченну кiлькiсть речень.

Мовна дiяльнiсть - це одна з форм поведiнки людини. Соцiальна природа мовлення зводиться до процесiв одного порядку з бiологiчними. Однiєю з форм поведiнки людини є мовна реакцiя в конкретнiй ситуацїї. Мова розглядається як певна програма, яка закладена в самiй людинi. Оволодiти iноземною мовою - це "закласти в себе" нову програму поведiнки, оволодiти новим видом мовної реакцїї.

Методика навчання iноземних мов - це одна iз педaгогiчних наук, завданням якої є розкриття закономiрностей процесу навчання iноземних мов, та визначення мети, змiсту, принципiв, методiв i прийомiв навчання. Методика навчання iноземних мов тiсно пов'язана iз психологiєю. Зв'язок мiж ними виникає при використаннi даних психологiчної мови (наприклад, усна та письмова мова, або зовнiшня та внутрiшня мова), а також при педагогiчнiй психологїi, яка дослiджує шляхи формування знань, умiнь, навикiв та прояви вищих психiчних функцiй в процесi навчання.

Лексика в системі мовних засобів є одним з найважливіших компонентів мовної діяльності. Це визначає її важливе місце на кожному уроці іноземної мови.

Лексика – це той словесний матеріал, яким учні повинні навчитися легко і швидко оперувати у процесі спілкування iноземною мовою, через це оволодіння нею – необхідна передумова використання мови як засобу спілкування. Основною метою навчання лексики є створення необхідних передумов для формування мовної діяльності.

Упродовж багатьох десятиліть науковці досліджували проблему навчання лексичного матеріалу. Існує багато праць на цю тему. Але це питання й до сьогодні залишається актуальним. У цій роботі ми спробуємо узагальнити вже відомі знання, конкретизувати їх та дослідити етапи навчання лексичного матеріалу, методи, які дають найефективніші результати, прийоми, які допомагають учням краще опановувати та закріплювати нові слова на уроці іноземної мови.

Під час роботи ми будемо застосовувати описовий метод .

Формування лексичних навичок постійно знаходиться у плані зору учителя. Його завдання полягає у тому, щоб досягти повного засвоєння школярами програми лексичного мінімуму, закріпити в їх пам’яті словниковий запас на середньому етапі навчання.

Володіння іноземною мовою передбачає знання певної кількості слів. Проте, одного лише знання слів для здійснення мовної діяльності недостатньо. Можна знати багато слів, але не вміти їх використовувати під час спілкування. Для практичного використання лексики в мові потрібно піклуватися про розвиток в учнів автоматизовано підбирати слова під час мовлення та включати їх у синтагму і фразу, стежачи за правилами лексичної єдності англiйської мови.

Успішне оволодіння іноземними лексичними матеріалами – одна з найважливіших умов засвоєння мови. У той же час існують великі труднощі щодо накопичення лексичного матеріалу. Одна з причин цього – безмежність мови, її словникового складу. Для досягнення досить швидких результатів необхідно обмежити обсяг виучуваного лексичного матеріалу, ретельно вибирати перспективні напрями засвоєння мови. Це може бути лексика повсякденного спілкування, тематика і зміст якої достатньо відображені у підручниках, а також у численних розмовниках та посібниках з англійської мови.

Проблемою випускної роботи є виявлення i визначення психологiчних умов успiшного навчання лексики iноземної мови.

В якостi об'єкта даної роботи виступає процес навчання лексичних одиниць на уроках англiйської мови.

Предметом є психолого-педагогiчнi та методичнi умови успiшного навчання лексики. Пiд успiшнiстю ми розумiємо властивiсть, яка укладає в собi успiх. Успiшнiсть - це якiсна оцiнка результатiв дiяльностi, яка складається з об'єктативної результативностi та суб'єктивного ставлення до цих результатiв самої людини.

Метою роботи є теоретично обгрунтувати i практично довести можливiсть успiшного навчання учнiв лексики англійської мови.

Гiпотезою даноi роботи є: реалiзувати виявленi в роботi психологiчнi умови успiшного навчання лексики пiд час виконання рiзноманiтних вправ на уроках англiйської мови. Якщо реалiзувати цi умови, то це призведе до:

- збiльшення словникового запасу учнiв;

- пiдвищення зацiкавленостi учнiв у навчальному процесi;

- пiдвищенню мотивацiї ;

- пiдвищення успiшностi учнiв.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал