Використання елементів розвивального навчання вчителями Середино-Будської зош I-III ступенів №1



Дата конвертації07.01.2017
Розмір75.9 Kb.
Використання елементів розвивального навчання вчителями

Середино-Будської ЗОШ I-III ступенів № 1

Метою виховання і навчання в нашому суспільстві є всесторонній розвиток творчої активної особистості.Отже основне завдання школи - формування креативної особистості шляхом використання елементів сучасних інноваційних технологій у світі вимог нових державних стандартів.

Цим завданням відповідає розвивальне навчання.

Слід зразу ж відмітити, що творча активність школяра відрізняється від творчої активності дорослого тим, що результати його діяльності не є новими в загальнолюдському змісті, але в процесі створення нового для себе результату учень моделює і формує в собі уміння і навики творця, необхідні у майбутній трудовій діяльності. Таким чином, діяльність по розвитку творчої активності учнів на уроці – це система педагогічних діянь вчителя, напрямлена, на формування в усіх учнів здібності для засвоєння нових знань, способів діяльності, потреби в пізнанні, в оновленні інформації і перетворенні навколишньої діяльності за допомогою засвоєних знань, умінь і навиків.

Розвивальне навчання направлене на розвиток особистості та її здібностей. Це орієнтація навчального процесу на потенційні можливості людини та їх реалізацію, залучення учнів у різні види діяльності

При розливальному навчанні ставиться наступне завдання: не тільки забе6зпечити засвоєння дитиною наукових знань, які потребує суспільство, але і домогтися, щоб на кожному уроці учень оволодівав, а потім з наростаючою степеню самостійності використовував способи здобуття знань.

Термін „ розвивальне навчання” запровадив наприкінці XVIII ст. Й.-Г.Песталоцці, який вважав розвиток особистості „всезагальною потребою людства”

Технологія розвиваючого навчання грунтується на концепціях розвиваючого навчання вітчизняних вчених (Л.В. Занков, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, З.І Калмикова, Є.М. Кабанова, Г.А. Цукерман, І.С. Якиманська, Г . К.Селевко та інші) в основі яких лежать різні аспекти розвитку дитини і певні мотиваційні компоненти.

У 50-ті р. XX ст. з’явилася і набула поширення та реалізації система розвивального навчання Л.В.Занкова, а в 60- ті р XX ст. теорія Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова була введена в практиці експериментальних шкіл.

Концептуальні положення розвивального навчання

Приведення знань в струнку систему являється, як уже відмічалось, одним із ефективних засобів їх зміцнення і закріплення.

Систематизація знань невіддільна від їх узагальнення: чим ширше узагальнення, тим більше відображено між ними зв’язків і відношень, тим більш широке коло знань об’єднується в систему.

1. Принцип провідної ролі теоретичних знань

1 .У зв’язку з розробкою теорії розвиваючого навчання, були висунуті припущення, про те, що дитина з дошкільного віку здатна опанувати багато загальних теоретичних понять. Тому можливо активізувати розумовий розвиток через зміст навчального матеріалу, в якому пріоритет віддається підвищенню теоретичного рівня. Реалізація цього принципу дає можливість привести в більшу відповідальність змісту освіти, програми по предметах із сучасними досягненнями науки і техніки. Більш високий теоретичний рівень знань, які необхідно засвоїти учневі об’єктивно сприяє інтенсифікації розвитку логічної пам’яті, операції аналізу і синтезу.

2. Принцип навчання на високому рівні складності.

Цей принцип є провідним у технології розвивального навчання і характеризується, на думку Л. Занкова, не тим, що перевищує «середню норму» складності, а насамперед тим, що розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і напрямок. Йдеться про складність, пов'язану з пізнанням суті явищ, які вивчаються, залежностей між ними, із справжнім залученням дітей до цінностей науки й культури. Засвоєні знання, стаючи надбанням школяра, забезпечують перехід на вищий ступінь розвитку.



3. Принцип навчання швидким темпом або інтенсивність навчання.

Він органічно пов'язаний із попереднім і передбачає відмову від одноманітного повторення пройденого матеріалу. Суть його полягає в тому, щоб діти безперервно збагачували свій розум різноманітним змістом, який створює сприятливі умови для глибшого осмислення набутих знань. Саме додержання цього принципу дає можливість реалізувати навчання на високому рівні трудності, доступному для учня. Швидкий темп просування потребує від учителя вміння виділити саме головне в тому чи іншому навчальному матеріалі і зосередити на поясненні його свою увагу і увагу учнів.

Однак не варто вдаватися до поспішності в навчальній роботі і збільшувати кількість завдань для школярів.

Дієвим у такому навчанні є застосування диференційованого підходу, за якими одні й ті самі теми програми сильні і слабкі учні вивчають з неоднаковою глибиною.

4. Принцип усвідомлення школярами процесу учіння.

Цей принцип випливає із загальноприйнятого дидактичного принципу свідомості і передбачає усвідомлення учнями способів дій і операцій, за допомогою яких відбувається процес учіння, що є передумовою розуміння навчального матеріалу, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, оволодіння мисленевими операціями (порівняння, синтез, узагальнення), а також позитивного ставлення школярів до навчальної праці. Адже одна з найважливіших умов розвитку учня полягає в тому, що процес оволодіння знаннями і навичками є об'єктом його усвідомлення. Тому навчальний процес має бути організований так, щоб учень з'ясував для себе розташування матеріалу, необхідність заучування певних його елементів.

Розвивальний ефект буде забезпечений в тому випадку, коли учитель перетворить учня в суб’єкт процесу засвоєння знань. Учень повинен добре розуміти мету і завдання уроку, він повинен захотіти вивчати матеріал, тобто мати правильну мотивацію до вчення; розуміти, якими способами він діє для досягнення поставленої мети; вміти проконтролювати правильність своїх досягнень, співставити результат з метою і способами вчення.

5. Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.

Зосереджений він на подоланні неуспішності окремих учнів, являється можливість розвитку, просування в навчанні всіх дітей, навіть найбільш слабких, посиленій увазі до їх загального психічного розвитку. Йдеться про виявлення і корекцію тих аспектів психічного розвитку, відставання яких було основною причиною неуспішності. За традиційної методики для подолання неуспішності слабких учнів використовують багато тренувальних вправ, однак це не сприяє розвитку дітей, а спричинює ще більше відставання, оскільки вони потребують систематичної роботи, спрямованої на їх розвиток. Експерименти Л. Занкова засвідчили, що цілеспрямована й систематична робота зумовлює зрушення у розвитку слабких учнів і кращі результати у засвоєнні знань і навичок.



Методичні особливості

  • Основна мотивація навчальної діяльності-пізнавальний інтерес

  • Проблемний виклад навчального матеріалу

  • Використання методу навчальних завдань

  • організація колективно-розподільчої діяльності

  • Включення емоційної сфери дитини в навчальний процес, звернення до почуттів, збудження інтересу до теми

  • Залучення учня у різні види діяльності

  • Рівність учителя й учнів у пошуку нової навчальної інформації

  • Спонукання до постановки запитань

  • Використовувати дидактичні ігри,дискусії

  • Використовувати методи навчання, направлені на збагачення уяви, мислення, пам’яті, мовлення

  • Подання інформації не в повному обсязі з метою провокування почуття інформаційного голоду

Переваги

  • дитина є суб'єктом навчання;

  • Збереженню в учня досить високого інтересу до навчання

  • підвищення ефективності навчання та отримання гарантованих результатів

  • Використання рівневої диференціації

  • впровадження особистісно-орієнтованого підходу у вивченні матеріалу

  • формування в учнів таких якостей мислення, які необхідні для динамічної адаптації людини до сучасного суспільства

поява впевненості в успішному навчанні

Недоліки

- Дана освітня система, в достатній мірі розроблена для початкової ланки, практично не має продовження, вираженого в навчальних програмах і підручниках для старшої школи.

- Але проблема відповідності програм розвивального навчання віковим особливостям учнів не вичерпується питанням про їх доступність. Не менш суттєвим аспектом цієї проблеми є питання про посильність пропонованого цими програмами навчального матеріалу. Як відомо, сучасна школа, в тому числі початкова, страждає від перевантаження учнів, причому в якості її основного джерела зазвичай вказують перенасиченість програм і підручників теоретичним матеріалом. З цієї точки зору програма, що передбачає значне розширення такого матеріалу, повинна сприйматися як завідомо непосильна для дітей і тому неприйнятна

- переважання колективної і групової роботи над індивідуальною, чітко спланованою та організованою, внаслідок чого мало враховуються індивідуальні особливості дітей, присутня внутрішня пасивність навчання і нераціональне використання часу на уроках ;


- незмога учнів глибоко осмислити виучуваний матеріал через його швидку зміну, слабку структурованість, переважання пасивного сприймання інформації над її осмисленням і практичним використанням, через громіздкість і репродуктивність домашніх завдань;
- обмеженість діалогічного спілкування учителя і учнів на уроках, що пов’язано з великою наповнюваністю багатьох міжособистих контактів між учасниками навчального процесу, що психічно виснажує їх;
Ці недоліки нейтралізовано в системі модульно-розвивального навчання. Тобто створено такі умови:
1. Зменшено щоденні навчальні навантаження на учня; замість 5-7 предметів, учень готує 2-3 максимум 4.
2. Впроваджено гнучкий розклад і скорочено урок до 30 хвилин. Завдяки цьому, фактично незмінними протягом року залишаються психофізіологічна готовність та інтелектуальна здатність до продуктивного навчання.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал