Виховна робота з обдарованими дітьми з досвіду роботи Спаська Таїсія Іванівна Харків зміст



Дата конвертації22.12.2016
Розмір209 Kb.
Харківська спеціалізована школа-інтернат «Ліцей міліції» Харківської обласної ради

Виховна робота з обдарованими дітьми
З досвіду роботи

Спаська Таїсія Іванівна

Харків

ЗМІСТ


Вступ 3

Поняття «обдарованість» та її види. Виявлення обдарованої дитини 4

Методи діагностування обдарованих дітей 11

Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей 15

Висновки 19

Список використаної літератури 21




Вступ

Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Проте недостатній рівень психологічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці і мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їхньої діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм. Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар'єри, що блокують її таланти.

Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного ставлення не тільки до себе, але і до оточуючого. Тому педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути досить терпимі до критики взагалі і себе зокрема. Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. У результаті складається враження непосидючої дитини, яка постійно відволікається і на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми і правила йдуть врозріз з їхніми інтересами і здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так прийнято, не є аргументом.

Поняття «обдарованість» та її види. Виявлення обдарованої дитини


Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда.

Мало знайдеться в психології проблем, які по кількості досліджень, що тим чи іншим чином її торкалися, можуть зрівнятися з проблемою інтелектуальної обдарованості. Левова частка всіх існуючих тестів присвячена визначенню рівня інтелектуального розвитку, а тому апріорі має справу з інтелектуальною обдарованістю. Водночас у сфері сутнісного визначення поняття справа є далеко неоднозначною. Багато в чому таке становище зумовлено тим, що тут зустрічаються кілька глобальних психологічних проблем, які до цього часу не мають навіть зближеного трактування в психології.

1. Який психологічний зміст поняття "обдарованість".

2. Який психологічний зміст поняття "інтелект".

3. Який психологічний механізм інтелектуальної обдарованості.

4. Що таке психологічний механізм взагалі.

Кожне із поставлених запитань потребує не просто окремого наукового дослідження - таких досліджень сотні й тисячі, а поєднання результатів цих досліджень в якусь єдину теорію, що могла б бути сприйнята більшістю науковців, мала реальне підґрунтя і могла бути застосована в практичній роботі, бо саме практика вимагає і вимагала від психології достатньо прогностичного інструментарію для раннього виявлення інтелектуально обдарованих особистостей. Для цього попередньо слід відповісти на кілька базових запитань:

По-перше, що взагалі означає термін "обдарована особистість"? Який зміст у нього вкладається?

По-друге, що ми чекаємо від інтелектуально обдарованої особистості? Який психологічний зміст вкладаємо в це поняття? Які характерологічні риси притаманні саме інтелектуально обдарованій особистості?

Зараз практично маємо гранично протилежні погляди на феномен обдарованості.

Обдарованість виявляється в перші 10-15 років життя - обдарованість можна визначити лише за реальними результатами життєдіяльності особистості. Обдарованість є результатом внутрішнього саморозвитку особистості і реалізується незалежно від впливу оточення - обдарованість це лише потенційна можливість, її реалізація прямо залежить від суспільної стимуляції.

Оскільки для підтвердження правильності кожного із вищезазначених поглядів наводиться безліч достатньо вагомих аргументів, слід розглянути можливість існування двох внутрішньо різних явищ - обдарованості-потенції та обдарованості-реалізації. Якщо з другою обдарованістю все більш-менш ясно (обдарована людина пройшла своє життя, правильно використавши надані їй інтелектуальні можливості, та досягла високих результатів у тій діяльності, яка нею була обрана), то перша обдарованість - обдарованість-потенція ставить перед дослідниками низку суттєвих запитань, і в першу чергу - як визначати обдарованих дітей, і що з ними робити. І тут на перший план виступає взагалі кардинальне для розуміння обдарованості питання, що вважати її ранніми ознаками.

Існує загальна і спеціальна обдарованість.

Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність.

Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.

Антинауковими є фаталістичні погляди на обдарованість як на властивість, що нібито притаманна лише деяким «обраним» індивідам.

Для психології важливими є розробка теорії обдарованості як цілісного і системного вияву особистості, а також вивчення особливостей реалізації обдарованості у різні вікові періоди життєдіяльності людини, її індивідуальних відмінностей.

Обдарованість є сплавом природженого і набутого індивідом. Людина істота соціальна, її психіка як цілісне утворення опосередкована трудовою діяльністю, вихованням, спілкуванням з іншими. Усі ці соціальні фактори мають вирішальний вплив на формування і яскраві вияви обдарованості особистості.

Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.

Ми приєднуємось до тих, хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовною характеристикою. Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття «обдарована дитина» застосовувати поняття «ознаки обдарованості дитини».

Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений.

Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство” (А.Усова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.

До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піруженко, Г.Арушанової, можна віднести: стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування; самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистісне проникнення у зміст бесіди; емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню).

Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення, створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін.

Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи: системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу; ампліфікація (збагачення) розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників. Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності; суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов; культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов.

Значущою характеристикою принципів особистісно орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проблематизацію. В останні роки популярності набуває “підхід з різними рівнями” (ЛОС). Даною стратегією пропонується чотири рівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини й надати їй відповідну даному рівню допомогу.

Структура таланта визначається в кінцевому рахунку характером вимог, що пред'являє особистості дана діяльність (політична, наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому складовий талант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора.

Зазначені здібності, що у цілому утворять структуру розумової обдарованості, за свідченням численних психологічних спостережень над обдарованими дітьми, виявляються в переважній більшості таких хлопців і відрізняються лише ступенем виразності кожної з цих здібностей, узятої окремо. Якщо ж говорити про специфічні розходження в обдарованості, то вони виявляються головним чином у спрямованості й інтересів. Одна дитина після якою-небудь періоду шукань зупиняється на математику, іншої — на біології, третій захоплюється художньо-літературною творчістю, четверта — історією й археологією і т.п.

Здібності відчуття, механічній пам'яті, емоційній збудливості, психомоторики, темпераменту розвиваються на основі уроджених задатків. Задатки — це обумовлені спадкоємними генами можливості розвитку анатомо-фізіологічних і ними деяких психічних властивостей, що визначаються, дійсне розвиток яких залежить від їхньої взаємодії із середовищем.

Моральні якості особистості, як усі властивості спрямованості, не мають задатків зовсім і формуються тільки в процесі виховання. Але і здібності, що мають задатки, розвиваються з них далеко не безпосередньо. Із задатків гарного слуху можуть у процесі розвитку особистості в залежності від умов життя сформуватися і музичні здібності, і здібності радіоакустика. Задатки гарного зору можуть перетворитися в художні здібності й у здібності годинникаря чи радіоелектронщика.

Представлене розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості.

Це - насамперед створення оптимальних умов для прояву і становлення творчих можливостей учнів, що має на увазі в першу чергу зняття обмежень, бар'єрів, що прямо придушують творчий ріст дітей. Тому обов'язковим моментом програми є вимога гнучкості в її організації, що допускає зміни по параметрах темпу, обсягу і предметного змісту навчальної програми. Ця гнучкість програм дозволить, з одного боку, забезпечити дійсне одержання суспільно необхідного рівня утворення, а з іншого боку – дозволить максимально через власний вибір і зусилля просунутися тим, хто на це здатно. Оскільки дорівнює високі вимоги до усім відбивають бажання учитися в одних, а занижені – гальмують розвиток інших, то в цій ситуації індивідуалізація навчання забезпечує індивідуальний темп навчання і визначає характер і міру навчального навантаження в зоні найближчого розвитку учня, але за умови створення мотиваційних передумов власного руху учня.

Другий напрямок, по якому намічене здійснення індивідуалізації навчання це воля у виборі профілю навчання, з огляду на схильності особистості. З цією метою в загальну систему об’єднання вводиться мережа дослідницьких об'єднань, що надають учнем не тільки можливості вибору напрямку дослідницької роботи, але і просування в предметі (принцип реалізації особистості – Шадріков В.Д.).

Ускладнювати програму шляхом збільшення навчального навантаження на учня можна тільки до визначеної межі, не викликаючи перевантажень. Подальший розвиток можливостей учня повинний проходити в рамках включення його в дослідницьку роботу, тому що формувати творчі здібності можна лише через включення у творчий процес.

Дослідницька діяльність забезпечує більш високий рівень системності знання, що виключає його формалізм.

Наступний напрямок здійснення індивідуалізованого навчання полягає в активізації ролі педагога в підборі індивідуальних прийомів навчання на основі рекомендацій психологів, а також розробленої технології особистісно-орієнтованого, різнорівневого навчання.Усі три названих напрямки можуть дати оптимальний ефект лише за умови формування пізнавальної спрямованості і вищих духовних цінностей.

Таким чином, робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.

Методи діагностування обдарованих дітей


Побудова правильної стратегії роботи з обдарованою дитиною передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості. Не заперечуючи потребу в розробці методик, спрямованих на ранню діагностику дитячої обдарованості, слід відмітити, що така робота може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини. Проблема полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем здатності, що вивчається. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення - її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не ранжується. Саме тому для лонгітюдного вивчення обдарованих дітей необхідна розробка нових методик або специфічна модифікація старих із розширенням значень у верхніх частинах шкали.

Психодіагностична програма колірного вибору (АПП ЦВ), яка являє собою формалізовану для комп'ютера проективну методику М. Люшера, що адаптована на систему з 7 шкал (одна - восьмикольорова, одна - п'ятикольорова і п'ять - чотирьохкольорові). Усі шкали методики зв'язані між собою і виступають як інтегрований, цілісний показник загальної структури внутрішніх станів випробуваного.

АПП ЦВ може використовуватися як у дослідницьких цілях, так і в безпосередній роботі психолога-практика. Програма дає можливість користувачу за досить нетривалий час зробити обробку на комп'ютері комбінацій вибору кольорів досліджуваним і одержати в зручному для експериментатора вигляді їх повну кількісну і якісну інтерпретацію.

Як інструмент психолога-практика АПП ЦВ дає можливість кваліфікувати характер порушень емоційно-вольової сфери, їх механізми і ступінь виразності, встановити потенційні можливості й оптимальні напрямки корекції виявлених дефектів.

Можна використати програму "МІКІГ, яка є модифікованим варіантом методики вивчення комунікативних установок особистості. Ця програма рекомендується для використання як особистісна методика при проведенні психодіагностичних процедур з метою профконсультування і т. п. Рекомендації розраховані на професійних психологів, однак, можуть бути використані для розв'язання вжиткових проблем педагогами й іншими фахівцями, які одержали підготовку в галузі психодіагностики.

За допомогою цієї програми можна виділити 4 типи спілкування, в яких може виявитись кожний з егостанів, а саме: гармонійний, формальний, відгороджений (відчужений) і конфліктний. Далі виділяються 12 основних комунікативних установок, утворених перетинанням 3-х позицій егостанів і 4-х типів спілкування: "Дитя гармонічне", "Дитя формальне", "Дитя відчужене", "Дитя конфліктне"; аналогічно - "Батько гармонічний" і т. п.

Отримана типологія є досить докладною і може використовуватися для вивчення основних позицій і установок особистості в спілкуванні та співвіднесенні їх з вимогами соціального середовища в цілому, конкретної комунікативної ситуації або діяльності, задачі, до якої може бути включений суб'єкт, а також з очікуваннями і комунікативними установками партнерів у випадку вивчення сумісності в міжособистісних взаєминах.

У разі виникнення сумнівів стосовно обдарованості тієї чи іншої дитини вчителі-практики, порадившись із психологом (або навіть без цього, бо не у всіх школах є штатний психолог), можуть скористатись уже відомими варіантами проведення діагностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід — оцінка інтелектуального розвитку (конвергентне мислення — тести Д. Векслера, Дж. Равена) та креативності (дивергентне мислення — тести П. Торренса, Дж. Плфорда), а також методики виявлення домінантної мотивації. Адже, згадаємо, що, за Дж. Рензуллі, обдарованість — поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання, видатних розумових здібностей і креативності.

Звичайно, тестування з метою виявлення обдарованості часто піддається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Однак шляхом тривалих спостережень, враховуючи, крім зазначених компонентів, ще й індивідуальні особливості (g-фактор), неодноразові процедури групового тестування, можна визначити коло претендентів для спеціальних занять у невеличких групах за програмою для обдарованих. Ця модель діагностування виявилась більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гімназій тощо).

Проте проводити разове тестування з метою прийому дітей до освітніх закладів підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавчо заборонено. Крім тестування, застосовуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих спостережень за ними. Таку модель ми використовували в основному в масових школах, оскільки згідно з нею відпадає потреба в жорсткій селекції дітей. Діагностика обдарованості ґрунтується на здібностях, інтересах і манері засвоєння матеріалу кожного суб'єкта навчання. Спостереження спрямовані на виявлення переваг учня, а не на його недоліки. Технологія навчання схожа на додаткові заняття за спеціальною, дещо ускладненою програмою з вільним відвідуванням і змінним складом груп.

Для виявлення обдарованості можна скористатись і комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу. Вона стимулює процес самопізнання, самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні передумови, від яких залежить прискорення (чи уповільнення) розвитку творчої обдарованості. Діагностування починають із темпераменту, потім рис характеру (інтересів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного стану дитини шляхом власної оцінки;

3) визначення коефіцієнта розумового розвитку 10;

4) визначення інтелектуального розвитку шляхом дослідження вербальних здібностей учня;

5) визначення продуктів творчості школяра;

6) всебічний аналіз конкретних випадків.

Концепція інтелектуальної обдарованості має трирівневу структуру:

— компонентний рівень відображає найзагальніші методи пізнавальної діяльності незалежно від конкретного змісту задач і зовнішніх чинників; на цьому рівні здійснюються три види операцій: пізнавальні (отримання та опрацювання інформації), мотиваційні (вибір проблеми, стратегія, контроль і регулювання процесу вирішення, врахування чинників навколишнього середовища), виконавчі (розв'язання задачі);

— конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуаціями, вирішення яких потребує інтелектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

— контекстуальний рівень зумовлений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особливостями.

Метафоричність — здатність суб'єкта використовувати й конструювати метафори в процесі своєї діяльності, що дає змогу виявити рівень якісної відмінності між проявом індивідуального багатоманіття і креативністю. Метафоричність — комплекс інтелектуальних властивостей, що виявляється в готовності дитини працювати у фантастичному «неможливому» контексті, схильність використовувати символічні порівняння для висловлення своїх думок, уміння бачити в простому складне, а в складному — просте. Процес метафоризації здійснюється на основі порівнянь як результату асоціацій за схожістю і їх більш складної форми — аналогій. Порівняння є головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, зокрема, здійснюючи змістовий синтез. Оригінальні порівняння — аналогії, метафори — відповідають таким ознакам креативності як незвичність точки зору, розширення меж очікуваної відповіді, зіставлення несумісного, ступінь деталізації відповіді, фантазування, емоційна виразність доведень тощо. Ці ознаки відбивають рівень розвитку уяви. А оригінальність саме й виявляється в результаті дії уяви.


Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей


Проблема обдарованості завжди привертала до себе увагу широкого кола фахівців - психологів, педагогів, культурологів, мистецтвознавців, історіографів, працівників соціальної сфери та інших спеціалістів. У наш час зазначена проблема набула особливої ваги у зв'язку з розв'язанням завдань державної значущості, а саме: підготовкою національних кадрів, здатних створювати нові технології, модернізувати виробництво і розвивати самобутню українську культуру відповідно до суспільних потреб.

Аналіз досліджень розвитку здібностей свідчить, що на сьогодні найменш висвітленими лишаються дорефлексивні форми прояву активності обдарованих дітей на ранніх етапах онтогенезу, яку вони виявляють в різних видах предметно-практичної та ігрової діяльності. У зв'язку з цим у тіні лишаються актуальні питання кваліфікації так званої потенційної обдарованості, шляхи та засоби роботи з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, спрямовані на прогнозування процесу подальшого розвитку їхніх здібностей та можливостей. Проте організація та проведення досліджень, спрямованих на розкриття ранніх проявів обдарованості, творчого потенціалу здібних дітей, потребує насамперед висвітлення сучасних методологічних підходів щодо розв'язання означеної проблеми - підходів, які б ураховували найкращі здобутки попередників і водночас відбивали ті прогресивні зрушення, які відбулися останнім часом у сфері вивчення взаємодії біологічного і соціального, вродженого і набутого - отже, "внутрішнього і зовнішнього".

Актуалізація уваги до суб'єктних детермінант розвитку здібностей дітей різного віку є свого роду реакцією на домінування у попередні десятиліття в педагогіці соціоцентрованої логіки формування особистісних структур, у тому числі і здібностей. Цей, на перший погляд, демократичний підхід до виховання і навчання дітей покладав за основу не природні здібності кожного з вихованців, а домінуючий вплив соціальних чинників, зокрема характер суспільного і сімейного виховання.

На відміну від соціоцентрованого підходу, суб'єктний підхід надає пріоритет внутрішнім чинникам, власному "Я" особистості, яке внаслідок взаємодії із зовнішнім соціальним середовищем дедалі більше розкриває свою неповторну генетично зумовлену сутність.

Основні постулати суб'єктного підходу є такими:

1. Провідну роль у розвитку здібностей відіграють особистіші, генетично зумовлені чинники.

2. Зовнішнім соціальним стимулам і мотивації відводиться другорядна роль.

Разом з тим безсумнівними визнаються і такі факти, які свідчать, що соціальні умови можуть як стимулювати, так і гальмувати, а то й зовсім перекреслити все, що дає людині природа, що будь-які біологічні "допінги" не спрацьовують при абсолютно непридатному вихованні, за умов консервативних, застарілих, убивчих методів навчання.

Разом з тим, здійснюючи аналіз біографій видатних особистостей, які зуміли, незважаючи на трагічні обставини, досягти вершин пізнання в різних сферах діяльності, ми побачили, що викладені в них факти свідчать саме про протилежне - зовнішні обставини не завжди стають для людини фатальними щодо її самовиявлення й розкриття, здійснення власного таланту. Адже кожного разу, коли обдарована людина наштовхується на спротив її найближчого середовища, вона вступає з ним у "двобій" (активність, спонукувана потребою реалізувати власні здібності, не залишає її байдужою), і цей "двобій", звичайно, може мати різні наслідки залежно від співвідношення внутрішнього потенціалу особистості і сили руйнівного тиску на неї зовнішніх обставин.

На наш погляд, питання про співвідношення "внутрішнього" і "зовнішнього", вродженого і набутого не можна розглядати лише під кутом зору їх кількісного співвідношення. З огляду на характер зв'язків між зазначеними категоріями та особливості їх впливу на розвиток структур психіки слід вести мову про функціональну роль кожної з цих категорій.

Аналіз самотвірної активності обдарованих дітей, творче ставлення до навколишнього світу, переважання внутрішньої мотивації щодо опанування певних видів предметно-практичної діяльності, високий рівень розвитку пізнавальних інтересів та інші суб'єктні чинники, які опосередковують взаємодію зростаючої особистості з її найближчим середовищем, дають підстави вважати, що "внутрішнє" відіграє у цій взаємодії провідну, домінуючу функцію. Воно діє через "зовнішнє" і тим самим змінює себе (О. М. Леонтьев). Воно, "внутрішнє", опосередковує впливи чинників зовнішнього соціального середовища (С. Л. Рубінштейн), асимілюючи їх в тому разі, якщо останні сприяють задоволенню провідних потреб особистості і передусім потреби в творчому самовиявленні та самоствердженні себе як носія здібностей; і, навпаки, чинить опір, "відкидаючи" та "відштовхуючи" саме ті чинники зовнішнього впливу, які не відповідають власним запитам і схильностям.

Більше того, "внутрішнє" ініціює в разі потреби трансформації зовнішніх чинників, припасовуючи їх до власних запитів. У тих же випадках, коли зовнішній тиск несе в собі загрозу самотності людини, остання, як свідчить наукова і художня література, чинить, звичайно, шалений опір.

І, нарешті, ще один аргумент на користь твердження про те, що внутрішнє є домінуючим стосовно "зовнішнього": будь-який розвиток своїм джерелом має внутрішні суперечності. Вони породжують суб'єктну активність, спрямовану на їх подолання, а отже, - і на першопричину виникнення цих суперечностей, тобто, зазвичай, зовнішні чинники.

Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, яких не можна досягти в даний момент, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до однолітків, що стоять нижче їх у плані розвитку здібностей. Ці й інші особливості таких учнів впливають на їхній соціальний статус, коли вони опиняються в положенні "несхвалюваних". Зрозуміло, слід домагатися зміни такої позиції, і, насамперед, це пов'язано з підготовкою самих педагогів.

На сьогоднішній день уже існують способи виявлення обдарованих дітей, розробляються програми допомоги їм у реалізації здібностей. Однак проблема діагностики й розвитку високообдарованих і талановитих дітей на всіх етапах навчання, проблема розуміння дітьми своєї обдарованості і особистої відповідальності за творчу самореалізацію існує.

Висновки

Таким чином, одним з найважливіших компонентів, що сприяють створенню і підтримці на високому рівні науково-технічного, політичного, культурного й управлінського потенціалу країни, є налагоджена система пошуку і навчання обдарованих індивідуумів. Формування інтелектуальної еліти, яка, власне кажучи, задає темп розвитку науки, техніки, економіки, культури, визначає ефективність цього розвитку.

Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, навчання, виховання і розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини, талановитих фахівців і плідному їх використання. Виховання і навчання обдарованих дітей - важка і широкомасштабна задача.

Увага до обдарованої дитини не повинна вичерпуватися лише періодом її навчання. Досвід показує, що значні труднощі обдаровані люди переживаують і в періоді професійного самовизначення, і надалі, у самому процесі творчості. Іншими словами, таланту потрібна постійна турбота всього суспільства.

Отже найважливішими принципами, що забезпечують методологічну надійність умов розвитку обдарованості, є чинники їх народності та природовідповідності. Суб'єктна теорія, суб'єктний підхід щодо вивчення творчості, здібностей, обдарованості таїть у собі ще багато нез'ясованого. Потребують свого розкриття різні за своїм характером зв'язки між неусвідомлюваною та усвідомлюваною інформацією про власне "Я", специфіка суб'єктної детермінації мотивів творчості на різних вікових етапах, а також висвітлення методологічних концепцій тих авторів, які внесли свій вклад у розкриття закономірностей розвитку людської психіки і разом з цим поглибили уявлення про первісні джерела детермінації розвитку здібностей.

Гармонія здібностей і діяльності людини досягається за умови, по-перше, свободи вибору діяльностей, по-друге, вибору діяльності відповідно з покликанням.

Виявлена на підставі даного методу структура комунікативних установок конкретного суб'єкта дає можливість оцінювати ступінь його соціальної адаптації, рівні зрілості його особистості, ступені і форми конфліктності, чи успішності-неуспішності в тих чи інших професіях, співвідношенні раціонального й емоційного начал, альтруїстичності тощо.

У інтелектуально обдарованих школярів пізнавальна потреба спрямована на досягнення результату, а у творчо обдарованих — на сам процес пізнання.



Список використаної літератури





  1. Гильбух Ю.З. Внимание: одаренные дети. - М.: Знание, 1991.

  2. Матюшкин А.М. Загадки одаренности. - М., 1992.

  3. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

  4. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. - М.: Рефл-6ук;К.: Ваклер, 1999.

  5. Одаренные дети. Пер. с англ./ Под общ. ред. Бурменской Г.В., Слуцкого В.М. - М.: Прогресс, 1991. - 383 с.

  6. Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. — Москва-Томск, 1997.

  7. Шрагина Л. И. Оригинальность и творчество // Практична психологія і соціальна робота. — 1999. — №3. — С.38 – 40.

  8. Шумакова Н.Б. Междисциплинарный подход к обучению одаренных детей // Вопросы психологии. -1996. - №3. - С. 34.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал