Виховання велика справа: ним вирішується доля людини.



Дата конвертації14.07.2017
Розмір71.1 Kb.
«Роль родинного виховання в умовах розвитку загальнолюдських цінностей»

Виховання - велика справа:

ним вирішується доля людини.

(Бєлінський В. Г.)

       


     «Всі ми вийшли з дитинства» - знаменитий вислів Антуана де Сент - Екзюпері чітко відображає закономірність первинного впливу сім'ї на становлення особистості. Дуже важливо, щоб сім'я забезпечила міцні особисті утворення, такі як прихильність, любов до сім'ї та рідного дому, звички елементарної соціальної поведінки, інтерес до навколишнього світу.

  Перший досвід соціальних відносин і зв'язків набуває дитина в сім'ї: батьки, родичі, сусіди, знайомі та друзі батьків, а також діти, що грають у дворі, - це перший мікросоціум, де формується соціальний досвід. Але все ж, сім'я як перший чинник розвитку особистості дитини вражає і силою, і широтою впливу.

      Педагог в якості професіонала не може ігнорувати такий глибокий вплив на дитину сім'ї, не можна сердитися на дітей, відтворюючих сімейний стиль мовлення, поведінки, ставлення.

       Коли малюк приходить в школу, він представляє світ своєї родини, умови життя. Звички поведінки, рівень інтелекту - все, обумовлене рівнем культури родини. Придбане в сім'ї фізичний і духовний розвиток стають запорукою його шкільних перших успіхів.

       Сім'я передає естафету виховання школі. І продовжує чинити сильний виховний вплив. А процес формування дитини знаходить двох суб'єктів виховання - це сім'я і школа, які взаємодіють один з одним.

Сімейне виховання є невід'ємною частиною національної системи освіти і виховання. З його допомогою в сім’ї як вічному загальнолюдському мікросередовищі життєдіяльності декількох поколінь людей починається процес соціалізації особистості, здійснюється передача дітям накопиченого людством, родоводом і батьками досвіду, закладаються основи громадянських, трудових і моральних принципів і норм поведінки, здійснюється підготовка дітей до самостійного сімейного життя.

Сімейне виховання (у широкому змісті слова) — це одна з найбільш древніх споконвічних форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків з дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення їхньої особистості.

Сім'я тисячами ниток пов'язана з суспільством, державними і громадськими організаціями

Під сімейним вихованням у вузькому змісті слова (виховною діяльністю батьків) нами розуміється взаємодія батьків з дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі і захищеності дитини і сприяє створенню сприятливих умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини.

Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:

1) сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;

2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;

3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;

7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

8) відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

9) неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;

10) можливість сприятливої сім’ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;

11) наявність визначеної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім’ї стосовно дітей;

12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.

Основними задачами сімейного виховання на сучасному етапі розвитку України як суверенної держави є виховання в дітей гуманності (поваги до людей, співчуття і чуйності, доброзичливого відношення до них, турботи про їхнє благополуччя) і духовності (прагнення до освоєння багатств вітчизняної і світової культури, до формування загальнолюдських ідеалів добра, справедливості, чуйності, чесності і порядності, до свого способу життя на основі волі, моральності, культури, краси); виховання дитини свідомим громадянином-патріотом своєї Батьківщини, чесним трудівником, гарним сім'янином. Для їхнього рішення використовуються різноманітні шляхи, засоби і форми виховання, спрямовані на освоєння дітьми визначених знань і оволодіння практичними уміннями і навичками; методи виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду ,поведінка, організацію самостійної життєдіяльності, повноцінний психофізичний, моральний і духовний розвиток.

Взаємодія школи, сім’ї та громадськості – один з головних принципів організації роботи нашої школи є важливим чинником у створенні сприятливих умов для гармонійного розвитку особистості школяра, його самовизначення, самореалізації. Педагогічна союз учителів та батьків – це могутня сила виховання.

Досвід школи підтверджує: активна співпраця із сім’єю, визнання за батьківською та учнівською громадськістю права на участь у діяльності закладу, в прийнятті рішень – така співпраця має реальне втілення в конкретних справах і дає вагомі результати.

За останні роки створено дієздатну систему родинно-сімейного виховання, яка має за мету створити модель школи з пріоритетним формуванням життєвої компетенції та успіху шляхом забезпечення умов для гармонійного розвитку та самореалізації інноваційної особистості. Впроваджуючи систему родинно-сімейного виховання, ми вирішуємо такі завдання:


  • Дати батькам глибокі знання з педагогіки, психології, виховання;

  • Залучити до активної співпраці та розв’язання важливих шкільних проблем;

  • Пропагувати кращий досвід виховання дітей у сім’ї;

  • Інформувати батьків щодо шкільного, освітнього процесу;

  • Встановлювати тісний контакт між учительськими та батьківськими колективами;

  • Дати можливість батькам відчути себе педагогом, вихователем, краще зрозуміти вчительські проблеми;

  • Здійснювати профорієнтаційну та краєзнавчу роботу за допомогою батьків;

  • Пропагувати здоровий спосіб життя;

  • Пропагувати культуру поведінки, спілкування.

Як же залучити батьків до організації роботи в класі?

  1. На початку року організовується цілепокладання і планування роботи. У процесі колективного планування виявляються проблеми, способи їх вирішення, конкретні справи. Потім діти і батьки визначають справи, в яких вони могли бути організаторами.

  2. На батьківських зборах класний керівник пояснює важливість співпраці, пропонує перелік справ, видів роботи, які можуть організувати батьки. Працюючи в мікрогрупах і заповнюючи лист з переліком справ, батьки допомагають один одному знайти конкретну роботу в класі.

  3. При організації роботи використовується методика чергування доручень, які виконуються невеликими групами по черзі. Таким чином, кожен з батьків має можливість і обов'язок взяти участь в організації якої-небудь справи з учнями.

  4. Педагоги, адміністрація школи залучають батьків до обговорення виникаючих проблем у класі, вважаючи думку батьків визначальною.

  5. Ведеться цілеспрямована робота по формуванню позитивного відношення до школи.    

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов — це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів, бажання батьків "купити" дитячу любов і прихильність, "сюсюкання", задарювання, часом щедрим субсидуванням "на морозиво", "на пепсі", "гумки". Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів.

Виховний процес у сім'ї не має меж, початку чи кінця. Батьки для дітей — це життєвий ідеал, нічим не захищений від пильного дитячого ока. В сім'ї координуються зусилля всіх учасників виховного процесу: школи, вчителів, друзів. Сім'я створює для дитини ту модель життя, в яку вона залучається. Існує багато гарних сімей, які усвідомлюють це високе батьківське покликання. Вплив батьків на власних дітей повинен забезпечувати їхню фізичну досконалість і моральну чистоту. Кожна дитина мимовільно й не усвідомлено повторює своїх батьків, наслідує татуся і маму, бабусю й дідуся. Саме діти відображають соціальне середовища, в якому живе сім'я.



Сімейне виховання — це педагогіка буднів, педагогіка кожного дня, яка в повсякденному житті здійснює велике таїнство — формування особистості людини. Сімейна педагогіка потребує філософського осмислення закономірностей образу життя в сім'ї, стилю спілкування й умов життя

У сімейному житті найважніший гвинтик – це любов.

(А.Чехов)

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал