Виховання господарської дбайливості у студентів аграрних коледжів



Сторінка4/14
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Отже, значне зниження виробництва продукції тваринництва призвело до зменшення споживання населенням м'ясо-молочних продуктів із суттєвим відхиленням від встановлених норм. Окрім того на ринках України з’явилися неякісні м'ясо-молочні продукти, із різноманітними хімічними добавками, замінниками тощо.

Орієнтація на отримання максимального прибутку, нехтуючи законами землеробства. За умов відсутності врегульованого ринку землі, організатори господарської діяльності орендують посівні площі. Ставлення до землі у більшості орендаторів відзначається як меркантильне – отримати якомога більше прибутку. Проте у сільськогосподарській справі існують свої закони землеробства, які передбачають ставлення до землі не як до засобу отримання прибутку, а як до живої системи, якій необхідно відновлюватися, відпочивати. Яскравим прикладом є вирощування ряду прибуткових культур, що виснажують грунт, зокрема кукурудзи та соняшнику. У 2015 році Україна за експортом насіння соняшнику та олії займає перше місце у світі та є третім світовим експортером кукурудзи. В Україні з року в рік зростають посівні площі під зазначені культури (див. Табл. 2).

Таблиця 2.

Посівні площі кукурудзи та соняшнику, тис. га




Кукурудза

Соняшник

1990

1223,1

1626,3

2010

2647,6

4525,8

2014

4621,1

5209,0

Науковці відзначають, що останніми роками в Україні простежується тенденція до надмірного насичення сівозмін такими культурами, як соняшник, кукурудза, ріпак та ін. Однак «при цьому більшість господарств нехтують законами землеробства і не компенсують винесені з грунту урожаєм та побічною продукцією поживні елементи» [195, с.131]. Аграрії відзначають, що «соняшник дуже виснажує ґрунти. Після нього земля повинна відпочивати 7 років, щоб знову набрати попередньої родючої сили й наснаги. Цей термін агровиробники не завжди витримують. У погоні за прибутком деякі фермери-орендарі сіють соняхи на тому самому полі через рік-два, а виснаженість ґрунту компенсують високими дозами агрохімії» [117]. Для збереження родючості необхідне «компенсування винесених основних елементів живлення з урожаєм та побічною продукцією шляхом загортання поживних решток в грунт і внесення відповідної дози азоту» [195, с.134]. Таким чином, дбайливий господар, який керується канонами землеробства і обґрунтованими технологіями сільськогосподарського виробництва може і прибуток отримувати, і посівні площі збільшувати, і вирощувати якісні продукти харчування не порушуючи балансу поживних речовин у ґрунті.

Потреба у вихованні господарської дбайливості студентів аграрних коледжів обумовлена не тільки зазначеними вище проблемами, а й рядом об’єктивних чинників.



  1. Необхідністю забезпечити якісними продуктами харчування населення планети, країни, регіону, населеного пункту, окремої родини та людини. Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів» [127] на державу покладається функція забезпечення безпечності та якості харчових продуктів з метою захисту життя і здоров’я населення від шкідливих речовин, які можуть бути у харчових продуктах. Держава повинна подбати про організацію системи виробництва якісних продуктів харчування. У цій системі важливою складовою є освітньо-виховний процес аграрних вищих навчальних закладів, що спрямований на підготовку професійного, компетентного фахівця, громадянина, відповідальної особистості, лідера трудового колективу, господарника.

  2. Необхідністю ведення сільськогосподарської діяльності ефективно, раціонально, ощадно, екологічно, на засадах сталого розвитку. Відповідно до Концепції «сталий розвиток сільських територій – це процес якісних змін, спрямованих на стабільне соціально-економічне зростання сільських територій, підвищення ефективності сільської економіки, рівня зайнятості та якості життя сільського населення на основі реалізації комплексу економічних, соціальних і екологічних заходів державного та місцевого рівня» [62]. Нераціональне, безгосподарне ведення сільського господарства є одним із важливих факторів, які негативно впливають на екологічну ситуацію в Україні. Яскравими прикладами проявів безгосподарності щодо екологічної ситуації у сфері сільського господарства є: забруднення навколишнього середовища, шляхом надмірного внесення хімічних засобів (гербіцидів, фунгіцидів, пестицидів та ін.), забруднення з тваринницьких комплексів, виснаження та ерозія (внаслідок відсутності лісосмуг) грунтів, складування добрив без дотримання правил безпеки, сміттєзвалища, масові лісові пожежі тощо. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» [133] визначено соціальні, економічні, правові основи організації охорони навколишнього природного середовища. Невід’ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України встановлено раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини. Екологічна політика спрямовується на збереження безпечного для існування неживої і живої природи навколишнього середовища, захисту здоров’я і життя населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії природи і суспільства, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

  3. Необхідність розвитку аграрного потенціалу країни. Україна аграрна країна. Посівні площі України становлять близько 2,4% світової ріллі. Україна експортувала в 2013/2014 маркетинговому році 32,3 млн. тонн зерна (на 5 осіб необхідно в рік в середньому 1 тонна), ввійшовши у трійку найбільших експортерів, тому прогодувала в рік за рубежем 161,5 млн. людей. Станом на 2015 рік більшість галузей сільськогосподарського виробництва не вийшли на показники 1990 року. Тому тільки завдяки дбайливому, економічно та обгрунтованому господарюванню Україна може стати провідною країною світу не тільки за імпортом окремих продуктів рослинництва, але й за розвитком агропромислового комплексу та країни в цілому.

  4. Необхідність дбати про соціальний розвиток сільських територій. У Законі України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» [134] зазначено, що пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об’єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури. Високий рівень соціально-економічного розвитку села визначено основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення країни, її економічної незалежності.

  5. Необхідність функціонування системи підготовки дітей, молоді, дорослого населення до дбайливого ведення господарської діяльності. Значна частка сільських мешканців займаються веденням особистого селянського господарства. У сільських населених пунктах, що знаходяться в підпорядкуванні сільських, селищних і міських рад, відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства». Станом на 1 січня 2015р. в Україні зареєстровано 4,1 млн. домогосподарств, яким надані земельні ділянки для ведення сільського господарства. Близько 50% вітчизняної валової продукції сільського господарства виробляється підсобними господарствами населення. Значну частку осіб, що займаються веденням сільського господарства складають молоді люди. Так, І.В.Сопівник серед основних економічних особливостей сільської молоді виділяє – «високий показник зайнятості молоді у неформальному секторі економіки… У 2011 р., більше ніж кожна друга молода людина віком 15-24 роки у селі була зайнята у неформальному секторі» [162, с. 100]. На розвиток у сільської молоді господарської дбайливості впливає ряд чинників, зокрема особистісні якості; сімейні традиції господарювання, громадська думка. Такі особистісні якості як дисциплінованість, соціальна відповідальність, здатність доводити розпочату справу до кінця, працьовитість, господарність, активність, бережливість, підприємливість є основним базовим підгрунтям на якому розвивається господарська дбайливість. Р.В.Сопівник визначає господарність як особистісну рису, «що характеризує людину як особу-творця, продуктом діяльності якої є уміле, впорядковане ведення чи керівництво господарськими справами при оптимальному використанні наявних фізичних можливостей, матеріальних і технічних ресурсів» [163, с. 249]. Для формування означених рис у молоді необхідна цілеспрямована система навчання і виховання. Проте залишається значна кількість молодих людей, які не навчаються ні у професійно-технічних, ні у вищих навчальних закладах. Окрім того, знання та навички ведення раціонального господарства необхідно актуалізовувати, удосконалювати і дорослому населенню. Так, у звіті про роботу над Стратегією розвитку сільського господарства та сільських територій 2015-2020 в Україні зауважено, що «з огляду на комплексність розроблюваної Стратегії при реформуванні аграрної освіти необхідно створити можливості для оновлення знань, підвищення освіченості дорослого населення. Більш ніж 45% сільських жителів мають вік від 30 до 65 років. Практично всі вони залишаються за межами існуючої системи освіти. Система підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів функціонують не достатньо добре. Запропоновані напрями реформування аграрної освіти не передбачають створення інституцій, навчальних програм тощо для надання послуг з безперервної освіти для дорослого населення. Необхідність безперервної освіти дорослого населення зумовлена коротким життєвим циклом знань, навичок, професій. Сьогодні кардинальна зміна технологій відбувається через 5-7 років, у той час як людина, здобуваючи освіту в молодому віці, намагається користуватися отриманими знаннями протягом всього трудового життя (25-30 років). Систему безперервної освіти сільського населення як необхідної умови підтримки його конкурентоспроможності слід орієнтувати на реалізацію трьох ключових функцій: компенсаторної, яка дозволяє надолужити втрачене в попередній системі освіти; адаптивної – пристосування до швидкозмінювальних умов; розвивальної, спрямованої на безперервне збагачення творчого потенціалу» [155].

  6. Необхідність дбати про умови життя та праці людей. Дбайливий господар повинен піклуватись не тільки про розвиток агропромислового комплексу, аграрного сектору, сільськогосподарського підприємства, але й про людей, які його оточують, їх умови праці та життєдіяльності. Соціально-економічні труднощі загострили проблеми побуту та соціальної інфраструктури у сільській місцевості. Соціальна інфраструктура виконує наступні важливі функції:

  • збереження і поліпшення здоров’я населення та справляння позитивного впливу на демографічну ситуацію;

  • збільшення тривалості періоду працездатності;

  • виховання підростаючого покоління, отримання кваліфікації та перекваліфікації;

  • створення необхідних умов для відтворення робочої сили;

  • поліпшення структури зайнятості населення;

  • запобігання зниженню продуктивності праці протягом робочого дня (харчування, транспорт);

  • збільшення вільного часу людини та сприяння його раціональному використанню;

  • забезпечення умов для відпочинку працівників, підвищення їх культурного рівня [126, с. 339-340]

Аналіз розвитку сучасної інфраструктури у сільській місцевості свідчить, що у своїй більшості вона не забезпечує в необхідній мірі вище означених функцій, оскільки: зменшується кількість фельдшерсько-акушерських пунктів, оздоровчих закладів, а відповідно й медперсоналу, тому якість надання медичних послуг сільським мешканцям низька; житлово-комунальне господарство у сільській місцевості перебуває у стані системної кризи, основними ознаками якої є занедбані будинки, відсутність централізованого каналізування, недостатня газифікація, перебої із поставкою електроенергії та води, невпорядкованість сміттєзвалищ тощо; не задовольняються потреби селян у повноцінному та доступному транспортному сполученні; зменшується кількість освітніх, культурних та дозвіллєвих закладів. Забезпечення елементарних умов праці і відповічинку є однією із важливих передумов продуктивної праці.

В Україні прийнято Закон N 1216-VI (1216-17) від 01.04.2009, відповідно до якого ратифіковано Конвенцію 2001 року про безпеку та гігієну праці в сільському господарстві. Стаття 7 даної конвенції передбачає, що роботодавець, як дбайливий господар:

а) здійснює відповідну оцінку ризиків стосовно безпеки та здоров’я працівників і на основі цих результатів уживає заходів із запобігання та захисту для забезпечення безпеки всієї сільськогосподарської діяльності, робочих місць, машин, устаткування, хімічних речовин, інструментів і процесів, які знаходяться під контролем роботодавця, і відповідність приписаним нормам безпеки та гігієни праці за всіх умов їхнього передбачуваного використання;

б) забезпечує одержання працівниками сільського господарства, з урахуванням рівня їхньої освіти й мовних відмінностей, достатньої та відповідної професійної підготовки й зрозумілих інструкцій із безпеки та гігієни праці, а також будь-яких необхідних вказівок або нагляду, зокрема інформації про види небезпеки та ризики, пов’язані з їхньою роботою, і про заходи, яких необхідно вжити для їхнього захисту;

в) уживає термінових заходів для припинення будь-якої операції у випадках, коли існує неминуча й серйозна загроза безпеці та здоров’ю працівників, а також для їхньої евакуації, залежно від обставин [135].

Таким чином потреба у вихованні господарської дбайливості студентів аграрних вищих начальних закладів зумовлена як існуючими проблемами та труднощами в аграрному секторі економіки України, так і об’єктивними чинниками. До основних, найбільш важливих проявів господарської недбалості віднесено: нераціональне використання посівних площ, що призводить до виснаження одних ґрунтів та відсутність обробітку на інших; низька врожайність, яка обумовлена низьким рівнем впровадження сучасних, в тому числі органічних технологій вирощування сільськогосподарської продукції; суттєве зменшення виробництва продукції тваринництва, що призвело до суттєвого відхилення від норми у споживанні населенням м’ясо-молочних продуктів; орієнтація на отримання максимального прибутку, нехтуючи законами землеробства, що призводить до виснаження людських, земельних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, вирощування неякісних, екологічно небезпечних продуктів харчування.

До об’єктивних чинників, що зумовлюють потребу у вихованні господарської дбайливості студентів аграрних коледжів віднесено: необхідність забезпечення якісними продуктами харчування населення планети, країни, регіону, населеного пункту, окремої родини та людини; необхідність ведення сільськогосподарської діяльності ефективно, раціонально, ощадно, екологічно, на засадах сталого розвитку; необхідність розвитку аграрного потенціалу країни; необхідність дбати про соціальний розвиток сільських територій; необхідність функціонування системи підготовки дітей, молоді, дорослого населення до дбайливого ведення господарської діяльності; необхідність дбати про умови праці людей.

Наведені основні прояви господарської недбалості фахівців агропромислового комплексу України та об’єктивні чинники обумовлюють необхідність розробки системної, обґрунтованої методики виховання господарської дбайливості студентів аграрних вищих навчальних закладів.



Висновки до першого розділу
Ідеї щодо виховання дбайливого господаря та їх практична реалізація виявляють себе ще у первісному суспільстві. У добу стародавнього Сходу за підготовку людини до господарського життя відповідав батько, який передавав сину своє ремесло. Значна увага господарсько-економічному вихованню приділялась у період античності. Так, у праці «Труди і дні», автор пропагує ідею виховання дбайливого господаря. У період Стародавнього Риму значний вклад у розвиток ідей щодо формування господарської дбайливості здійснив відомий політик і землевласник Марк Порцій Катон, який у праці «De agri cultura» пропонує знання з організації моделі прогресивного господарського комплексу (латифундії). У середні віки, господарські знання, уміння і навички підприємницької, ремісничої діяльності формувались у цехових, гільдійських школах. В епоху Відродження і Реформації розвінчувалось стара, схоластична, рутинна система виховання в основі якої церковна ідеологія, а Реформаційний рух XV-XVI ст. у Західній і Центральній Європі пропагував ідею успішності і багатства як вияву доброго ставлення Бога до людини. Значний вклад у розвиток філософсько-педагогічних вчень щодо формування господарської дбайливості здійснили мислителі Нового часу Я.А.Коменський, Жана Боден, Дж. Локк та ін. Новітній час доповнив ідеї виховання господарської дбайливості надбаннями трудової школи (Г. Кершенштайнер), інструменталізмом Дж. Дьюї.

Значний досвід підготовки підростаючого покоління до господарського життя знаходимо у практиці виховання древніх слов’ян, а також у філософсько-педагогічній спадщині українських мислителів. Слов’янські племена привчали своїх дітей до господарності у процесі їх включення у конкретні види трудової діяльності. Давньою українською народною традицією виховання господарності була і є толока. У добу Козаччини цікавим феноменом були зимівники – господарства козаків, де поряд зі скотарством розвивалося землеробство, бджільництво, зброярство тощо. Цінними у плані нашого дослідження є філософсько-педагогічні надбання Г.С Сковороди, який навчав, що людина пізнаючи свої нахили може правильно визначити своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь (ідея «сродної праці»). Ідеї виховання господарності закладені у працях О.В.Духновича, М.Корфа, Х.Алчевської, К.Ушинського, які були переконані, що основним фактором і засобом виховання, становлення особистості є праця. До теоретичного обґрунтування і створення системи виховання якостей господарника доклались й С.Т.Шацький (дитяча літня трудова колонія «Бадьоре життя»), П.П.Блонський («Трудова школа» 1919 р.), А.С.Макаренко (виховання господарника у колективі) та ін.

Господарську дбайливість студентів аграрних коледжів ми будемо розуміти, як інтегративне особистісне утворення, здатність уміло, впорядковано, творчо вести господарство чи керувати господарськими справами при оптимальному використанні наявних фізичних можливостей, матеріальних, технічних і природніх ресурсів (темпами, що дозволяють останнім відновлюватись). Господарська дбайливість особистості це інтегративне психологічне утворення, що включає господарські потреби, мотиви, інтереси, знання, вміння, навички, звички поведінки, рефлексію намірів господарської діяльності, розвинене практичне мислення, підприємницькі здібності, відповідальне ставлення до природи, гуманне ставлення до тварин, дбайливе ставлення до матеріальних благ і цінностей студентів коледжів, як особливої вікової, професійної і соціальної групи.

Вважаємо, що найвищим рівнем розвитку господарської дбайливості є поведінка людини спрямована на забезпечення раціонального, впорядкованого функціонування господарського об’єкту з мінімальними затратами ресурсів, максимальним виробничим ефектом без порушення моральних, соціальних норм, без завдання шкоди природному середовищу.

Соціальна потреба у вихованні господарської дбайливості студентів аграрних вищих начальних закладів зумовлена, як існуючими проблемами та труднощами в аграрному секторі економіки України, так і об’єктивними чинниками. До основних, найбільш важливих проявів господарської недбалості віднесено: нераціональне використання посівних площ, що призводить до виснаження одних ґрунтів та відсутність обробітку на інших; низька врожайність, яка обумовлена низьким рівнем впровадження сучасних, в тому числі органічних технологій вирощування сільськогосподарської продукції; суттєве зменшення виробництва продукції тваринництва, що призвело до суттєвого відхилення від норми у споживанні населенням м’ясо-молочних продуктів; орієнтація на отримання максимального прибутку, нехтуючи законами землеробства, що призводить до виснаження людських, земельних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, вирощування неякісних, екологічно небезпечних продуктів харчування.

До об’єктивних чинників, що зумовлюють потребу у вихованні господарської дбайливості студентів аграрних коледжів віднесено: необхідність забезпечення якісними продуктами харчування населення планети, країни, регіону, населеного пункту, окремої родини та людини; необхідність ведення сільськогосподарської діяльності ефективно, раціонально, ощадно, екологічно, на засадах сталого розвитку; необхідність розвитку аграрного потенціалу країни; необхідність дбати про соціальний розвиток сільських територій; необхідність функціонування системи підготовки дітей, молоді, дорослого населення до дбайливого ведення господарської діяльності; необхідність дбати про умови праці людей.

Наведені основні прояви господарської недбалості фахівців агропромислового комплексу України та об’єктивні чинники обумовлюють необхідність розробки системної, обґрунтованої методики виховання господарської дбайливості студентів аграрних вищих навчальних закладів.
РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДБАЙЛИВОСТІ СТУДЕНТІВ АГРАРНИХ КОЛЕДЖІВ
2.1. Діагностика сформованості господарської дбайливості студентів аграрних коледжів
З метою перевірки теоретичних положень, обгрунтованих у першому розділі, та підтвердження робочої гіпотези [148, с.89] нами було застосовано педагогічний експеримент. Робочу гіпотезу розуміємо як «обґрунтоване передбачення того, яким шляхом, за рахунок чого можна отримати необхідних результат» [46, с.65]. Робоча гіпотеза полягає у припущенні, що рівень сформованості господарської дбайливості студентів аграрних вищих навчальних закладів зростатиме за умов: 1) забезпечення готовності наставників академічних груп до формування у студентів аграрних коледжів господарської дбайливості; 2) вмотивування студентів аграрних коледжів до самовиховання господарської дбайливості; 3) ознайомлення студентів з особистісними якостями керівників успішних агрогосподарств; 4) залучення студентів до суспільно-корисної і продуктивної праці в колективі.

За ознакою – «спосіб формування умов» експеримент поділяють на природний і штучний. Нами було обрано природний експеримент, оскільки він «передбачає проведення дослідів у звичних для досліджуваного об’єкта умовах існування (найчастіше знаходить застосування у біологічних, соціальних, психологічних і педагогічних дослідженнях)» [152, с. 202]. Педагогічний експеримент «дає можливість глибше ніж інші методи, перевірити ефективність тих чи інших інновацій в галузі навчання і виховання, порівняти значущість різних факторів у структурі педагогічного процесу і обрати найкраще (оптимальне) для відповідних ситуацій їх поєднання, виявити необхідні умови реалізації певних педагогічних завдань» [28, с. 253]. Для успішної реалізації педагогічного експерименту необхідно розробити програму експериментального дослідження.

Вслід за І. Волощуком програму дослідження розглядаємо як виклад його теоретико-методологічних засад відповідно до основної мети роботи, із зазначенням правил процедури, а також логічної послідовності операцій для їх перевірки [26, с. 96]. Основними складовими програми є обґрунтування: теми дослідження; концепції дослідження; об’єкта, предмета і мети дослідження; загальної гіпотези дослідження; основних завдань дослідження; методів дослідження; очікуваних основних результатів дослідження; організації дослідження (основні етапи виконання робіт, термін виконання, експериментальна база).

Тема, концепція, об’єкт, предмет, мета, гіпотеза, основні завдання, методи дослідження висвітлені у вступі дисертаційної роботи. Очікуваний основний результат дослідження – це зростання високого рівня сформованості господарської дбайливості студентів аграрних коледжів в експериментальних групах та зменшення кількості осіб із низьким рівнем. Організації експериментального дослідження передбачала обґрунтування експериментальної бази, термінів впровадження експериментального фактору та планування й реалізацію основних етапів виконання робіт.

Експериментальна робота проводилася етапно із 2013 по 2016 рік. Етапи роботи сплановано відповідно до логіки наукового пошуку, існуючих вимог та на основі праць сучасних дослідників [ОНД]. Етапи реалізації педагогічного експерименту подані у таблиці 2.1.

Важливою складовою підготовчого етапу є визначення експериментальної бази дослідження. Оскільки предметом нашого дослідження є педагогічні умови виховання господарської дбайливості студентів аграрних коледжів, тому до генеральної сукупності («множина соціальних об’єктів, які є предметом вивчення в межах, окреслених програмою дослідження і територіально-часовими межами» [74, с. 242]) входять усі студенти аграрних коледжів. За статистичними даними на денній формі в 2013 році навчалися 50844 студенти в аграрних ВНЗ І-ІІ рівня акредитації. Таким чином, генеральна сукупність складає 50844 особи.

Таблиця 2.1



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал