Виховання господарської дбайливості у студентів аграрних коледжів



Сторінка3/14
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

1.2. Сутність і структура поняття «господарська дбайливість студентів аграрних коледжів»
Господарська дбайливість розглядається нами як інтегративне психологічне утворення, складна, комплексна властивість, якість особистості. Особистість – це продукт соціальних відносин, соціально зумовлені якості, які сформувались у людини під впливом cпільноти у взаємодії із собі подібними. Під властивістю чи якістю розуміють ознаку, що надає предмету чи явищу визначеності, тобто – це те, завдяки чому ми можемо відрізняти особистість, яка здатна вміло господарювати і ту особистість, яку можна охарактеризувати як безгосподарну. Послуговуючись теоретичними підходами Гордона Олпорта, Ганса Айзенка, Раймонда Кеттела, під якістю ми розуміємо здатність людини поводитись подібним чином у широкому діапазоні ситуацій. Моральна, чесна людина буде чесною у магазині, на роботі, у стосунках з батьками, друзями, недругами, у бізнесі, спорті, усюди і за різних умов. Людина, яка є носієм автентичного патріотизму, виявляє його у різних життєвих ситуаціях: розмовляє українською мовою, знає і пропагує національну культуру, шанує і поважає національних героїв, цікавиться і знає національну історію, готова відстоювати національні ідеали навіть ціною власного життя і здоров'я. Патріот буде зміцнювати українську державність, покращувати добробут українського народу самовідданою і наполегливою мирною працею, дбайливим господарюванням.

Словник української мови дає лаконічне визначення господарності, зазначаючи, що це здатність уміло й економно вести господарство [158].



Поняття дбайливість в українській мові визначається як турбота про щось, уважне, чесне ставлення до роботи, справи, ретельність, старанність, сумлінність, добросовісність.

Таким чином, господарську дбайливість можна трактувати, як здатність людини уміло, економно, ретельно, відповідально, старанно, добросовісно, економно вести господарство. Якщо господарність передбачає вміле, впорядковане ведення господарства, то важливо підкреслити, що в науці існує чітке розуміння поняття «господарство» – це сукупність всіх чинників матеріальних і духовних ресурсів, що є у розпорядженні людини чи спільноти (господаря), використання яких дозволяє отримувати засоби задоволення потреб. Теоретично людина має вести господарську діяльність дома, у певному населеному пункті, у межах своєї службової компетенції, як фахівець у певній галузі виробництва. У процесі господарювання задовольняються особисті чи суспільні потреби. Але господарність не обмежується лише орієнтаціями на матеріальні вартості, і не передбачає отримання вигоди, прибутків чи простого задоволення потреб будь-якою ціною. Справжня господарська дбайливість включає ціннісне ставлення до людей, суспільства, рідної землі, навколишнього середовища, праці, тобто моральний, ставленнєвий компонент, тому, господарську дбайливість ми будемо розглядати як інтегративне особистісне утворення, що включає структурні елементи, які відповідають різним сферам особистості людини, а саме: потребово-мотиваційній, когнітивній, емоційно-ціннісній, діяльнісно-поведінковій, рефлексивно-оціночній. З цього випливає, що для того, аби бути по справжньому дбайливим господарником, людині мало хотіти, прагнути впорядкованого господарювання, не достатньо знати як економічно доцільно організовувати господарську діяльність, мало позитивно оцінювати господарність як ключову особисту, соціальну, економічну і загальнолюдську вартість, а треба діяти, вчиняти відповідно до засвоєних господарських норм і правил поведінки, поглядів і переконань, орієнтуючись на загальнолюдські і національні цінності. Усе це, дає нам підстави для визначення сутності господарської дбайливості, яку слід у психолого-педагогічному контексті визначати як складну, інтегративну якість особистості що характеризує людину як творця, продуктом діяльності якої є уміле, впорядковане ведення чи керівництво господарськими справами при оптимальному використанні наявних фізичних можливостей, матеріальних і технічних ресурсів, при цьому забезпечується нова якість, що робить об’єкт господарювання досконалішим, покращуючи його стан, кількісні та якісні показники продуктивності без порушення моральних, правових, екологічних норм і правил. Господарник хоче впорядкованості, розумного, економного функціонування того чи іншого господарського об’єкту чи виробництва. Господарність передбачає також підприємливість, що розуміється нами як прикладна кмітливість, здібність людини до отримання прибутку з найменшими затратами. Господарська дбайливість – це також здатність знаходити оптимальні варіанти використання матеріальних, енергетичних, фінансових і трудових ресурсів, уміння приймати нестандартні логічні рішення, орієнтуватись у кон’юнктурі ринку і прогнозувати його розвиток, впроваджувати в практику нові технічні досягнення, діяти з допустимою мірою ризику для отримання високих результатів [Сопівник дисертація].

Які структурні компоненти можна виділити у господарській дбайливості особистості? Насамперед це: господарська свідомість, господарські потреби, мотиви, інтереси; господарські знання; господарські вміння, навички і звички поведінки; розвинений практичний інтелект; відповідальне ставлення до природи, дбайливе ставлення до матеріальних благ і цінностей, приватного і загальнонародного надбання, рефлексія особистої готовності дбайливого господарювання, вміння і навички корекції господарсько-економічної поведінки відповідно до соціальних і особистих потреб, загальнолюдських і національних цінностей.

Основою господарської дбайливості особистості є економічна свідомість – це здатність пізнавати, відображати і узагальнювати господарську дійсність, передбачати і прогнозувати розвиток економічних процесів. У людини формується суб’єктивний образ госопдарської реальності, виходячи з рівня сприйняття, осмислення господарської дійсності, наявних економічних знань, культури мислення. При відсутності наукових знань і уявлень, індивід у своїх діях керується звичайною, буденною свідомістю (особистий досвід). Господарська дбайливість має базуватись на науковій основі (теоретичному базисі), шляхом вивчення і наукового пізнання господарсько-економічних процесів і явищ. Власне, господарські знання слід розуміти, як кінцевий результату процесу пізнання господарської реальності, наукову інформацію про господарсько-економічні відносини і способи ведення господарства, яка засвоєна людиною на ріні осмислення і запам’ятання. Господарська дбайливість не існує без господарсько-економічних знань, та без економічного мислення, що є важливими складовими особливої функції головного мозку людини, і характеризують у якісному плані її особистість. Як відомо, мислення є психічним процесом опосередкованго відображення істотних властивостей предметів і явищ об’єктивної дійсності, що не діють у даний момент на органи чуття. Проте, господарське мислення передбачає уявну дію, оперування реальними матеріальними предметами, практичну зміну дійсності. Зважаючи на це, резонним буде виділення у структурі господарської дбайливості розвиненого практичного інтелекту, як здатності людини приймати господарсько-обґрунтовані рішення в умовах гострого дефіциту часу, високої відповідальності, здійснювати розумові операції з реальними матеріальними предметами, чи їх замінниками, що забезпечує фізичну зміну дійсності, вирішення прикладних завдань шляхом складання плану продумування раціональних способів його реалізації. Теоретичне і практичне мислення взаємопов’язані і взаємозалежні. При вирішенні прикладних завдань господарник буде спиратись на теоретичне мислення, обґрунтовувати і будувати гіпотези, логічно розмірковувати, робити висновки, порівнювати, узагальнювати, виокремлювати головне, абстрагуватись від другорядного тощо. Погоджуємось із тим, що дбайливий господар, так само як лідер-організатор [Сопівник], повинен володіти практичним мисленням для: постановки цілі, розробки плану та продумування способів його реалізації в умовах дефіциту часу, динамічної змінюваності ситуації, що зумовлено різними факторами, найперше природними; використання набутих знань на практиці; вирішення конкретних завдань, у рамках процесів виробництва; використання різних способів і засобів організації діяльності господарського об’єкту з максимальним економічним ефектом та мінімальним навантаженням на довкілля.

Запускає процес реалізації господарсько-дбайливої поведінки людини, те що прийнято називати спонукою до дії, потреби, мотиви, інтереси. Мотив (від лат. movere – приводити в рух, штовхати) це психологічне утворення, що спонукає до свідомих дій і вчинків, слугуючи для них основою (обґрунтуванням). Мотиваційна сфера особистості досліджувалась як зарубіжними (А. Маслоу, К. Альдерфер) [214], радянськими (Д.Узнадзе, А.Файзуллаєв, В.Тропніков та ін.) [177,183, 175], й українськими (В.Худік, Павлютенков Є.М. та ін.) [191,111], російськими (Є. Ільїн) [50]. Мотив включає нужду, потребу, намір, він не переходить у виконавські дії. Нужда це відсутність, або надлишок чогось (дисбаланс), що не усвідомлюється суб’єктом. Потреба це відображення у свідомості нужди, що переживається як внутрішнє напруження і спонукає психічну активність, пов’язану з цілепокладанням. Потреби у дбайливому господарюванні, у накопиченні господарсько-економічних знань, у досягненні показників виробничої продуктивності, в афіліації (соціальному схваленні), потреба у гармонійному співжитті із природою, веденні господарської діяльності у відповідності із моральними і соціальними нормами, у особистому і загальнонаціональному матеріальному збагаченні та інші. Перераховані потреби слід віднести до мотиваційного компоненту господарської дбайливості особистості. Вони (потреби) у структурі мотиву доповнюються наміром. Намір – це уявна програма дій із досягнення гомеостазу (задоволення потреби). З цього випливає, що мотиви господарсько-дбайливої поведінки у своїй основі мають визначені потреби й замикаються наміром досягнення мети, не «заповзають» у сферу виконавських дій.

Дуже близькими до мотивів є інтереси. Вони теж рухають людьми, і за суттю є вибірковим ставленням суб’єкта до дійсності. Інтерес господарсько-дбайливої особистості є формою прояву її пізнавальної потреби, спрямованої на усвідомлення мети господарської діяльності, проникнення в суть способів раціонального господарювання, ознайомлення з новою технікою і технологіями екологобезпечного виробництва. У цьому зв’язку, слід виділити, як компонент господарської дбайливості особистості, – відповідальне ставлення до природи. Ми будемо розуміти його як усвідомлення своєї повинності, обв’язку гармонійного співжиття із природою, використання таких способів господарювання, що не порушують баланс екосистеми, зберігають рівновагу у навколишньому середовищі, дозволяють природнім ресурсам відновлюватись. Дбайливий господар вважає себе невіддільною, органічно пов’язаною з природою частинкою, яка не існує без цілого, а отже не претендує на порушення законів Творця, який зрівноважив усе довершеними пропорціями, задав порядок, що не підлягає ревізії чи зміні. Сучасні біотехнології у веденні агрогосподарства не можна ввіряти аморальній людині, з низьким рівнем екологічної свідомості, яка молиться «Золотому тельцю» – це небезпечно для майбутнього планети Земля. Генна інженерія, зміна автентичності живої природи згубно позначається на людині і перспективах її виживання. Імперативом дбайливого господаря має стати філософсько-педагогічний принцип Йонаса, який гласить: «Людство має існувати», а економіка сталого розвитку суспільства вимагає, щоб у природі зберігався баланс, а її ресурси використовувались темпами, що дозволяють їм відновлюватись.

Крім того, господарська дбайливість, як особистісна якість, включає ціннісне ставлення до землі та гуманне ставлення до тварин, а також національну свідомість і патріотизм, готовність захищати свою землю від посягань агресора.

Використаємо у дослідженні дефініцію поняття «ціннісне ставлення до землі» Р.В.Сопівника і будемо розуміти її як властивість особистості, що характеризується небайдужим, чуйним ставленням до землі як одухотвореної годувальниці з її родючістю та здатністю забезпечити добробут і процвітання народу. Дбайливий господар має сприймати і розуміти землю як живу матерію, у родючому шарі якої нагромаджена життєдайна енергія продуктивності, що є основою продовольчої безпеки країни, самодостатньою субстанцією, здатною без радикального техногенного втручання давати екологічно чисті, здорові врожаї та забезпечити високу якість життя людей. Ціннісне ставлення до землі проявляється у бажанні працювати на землі, турботі про збереження та відтворення родючості ґрунтів, спрямованості на ведення екологічно чистого землеробства без забруднення ґрунту хімічними речовинами, зокрема добривами, гербіцидами та пестицидами [Сопівник Р.].

Господарювання – це насамперед діяльність в агропромисловій галузі, контакт не тільки з рослинами, а й тваринним світом, тому господарська дбайливість включає гуманне ставлення до тварин, яке є здатністю людини етично терпляче, турботливо поводитись із тваринами, розуміти їх, усвідомлювати, що вони наділені відчуттями та сприйманням, негативно реагують на фізичний біль та брутальне ставлення до них людини. Гуманне ставлення до тварин випливає із прагматичного контексту. Фізіологами доведено, що емоційний стан тварин у м’ясній і молочній галузях впливає на кількісні та якісні показники продуктивності. Так, неправильний забій тварини призводить до викиду в кров великої кількості гормону адреналіну, що надає м’ясу гіркуватий смак; грубе поводження з молочними породами ВРХ у процесі їх годування знижує надої [163].

Дбайливе господарювання, насамперед, передбачає оберігання, захист від посягань чужинців економічного комплексу, майна, землі і усього національного багатства, тому дбайливе господарювання включає патріотизм або інтеріоризовані національні цінності серед яких О.Вишневський виділяє любов до рідної землі, знання національної історії, повага і вшанування національних героїв, українська ідея; державна незалежність; конструктивна участь у державотворчих процесах; почуття гордості за свою державу і відповідальність за неї; відчуття національної гідності; історична пам'ять; пошана до національних символів, до Конституції, до національної культури, мови, звичаїв; протидія антиукраїнській ідеології; готовність захищати свою Батьківщину навіть зі зброєю в руках [24]. Господарник має дбайливо ставитись до матеріальних благ і цінностей, берегти економічні природні та інші ресурси, турбуватись про їх відновлення, піклуватись про стан особистого майна, примножувати національне багатство.

Найважливіше, дбайливий господар має бути носієм розвинених вмінь, навичок, звичок господарсько-дбайливої поведінки. Господарські уміння – це заснована на знаннях готовність людини впорядковано, відповідально, раціонально виконувати господарську діяльність. Господарські уміння неможливі без знань і формуються лише на їхній основі. Господарська навичка дозволяє індивіду виконувати господарські дії раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії; господарська звичка – схильність людини до усталених господарсько-дбайливих способів дії. Усі ці складові відносимо до діяльнісного компоненту господарської дбайливості. Наявність розвиненого діяльнісного компоненту – є найвищим рівнем розвитку господарської дбайливості особистості.

Господарська дбайливість не можлива без самосвідомості, адекватної самооцінки, рефлексії особистої готовності до господарсько-дбайливої поведінки. Рефлексія (від лат. reflexio – звернення назад) звернення уваги суб’єктом на самого себе і на своє «Я», зокрема, на зміст, способи і продукти власної господарської активності, а також будь-яке їх переосмислення. Рефлексія – це не тільки знання чи розуміння суб’єктом своєї господарської діяльності, а з’ясування того, як інші сприймають і розуміють рефлексуючого, результати його господарської діяльності, його особистісні характеристики, емоційні реакції, когнітивні (пізнавальні) уявлення. Виникнення у людини здатності до рефлексії свідчить про високий рівень її самосвідомості, готовність не тільки до пізнання самої себе, а й корекції своєї господарської поведінки, способів господарювання. Особиста готовність рефлексуючого є таким психофізичним станом, який дозволяє успішно, дбайливо, раціонально і ефективно господарювати. Така готовність включає психологічну (сформовані господарські знання, потреби, мотиви інтереси, практичний інтелект, відповідальне ставлення до природи, дбайливе ставлення до матеріальних благ і цінностей, народного багатства тощо) і методичну складову (способи господарської діяльності і поведінки з відповідними господарськими вміннями, навичками і звичками).

Вчені зазначають, що в умовах динамічного формування національної економічної культури ринкового типу, її основою має бути активна самостійна особистість, яка здатна приймати і втілювати оптимальні господарсько-економічні рішення. Практика заміни адміністративно-господарського примусу на ринкову зацікавленість виявила серйозні протиріччя у формуванні ринкової економічної культури в Україні. У перехідній економіці ще не викристалізувались нові економічні норми і цінності гуманістичного характеру, у зв’язку із чим, широко розповсюдженими явищами є нечесність, обман і прагнення до наживи. Все це не має нічого спільного з автентичною господарською дбайливістю, заснованою на чесній конкуренції та глибокій повазі до всього живого (А. Швейцер), з дотриманням екологічних (сталий розвиток суспільства), соціальних і моральних норм.

В Україні завершується етап «дикого» капіталізму, в умовах якого ідеї людяності, моральності, справедливості, охорони довкілля ігноруються. Складовою нової національної господарсько-економічної культури повинна стати гуманна, біо-соціо-орієнтована економіка, що базується на засадах ноосферогенезу, вічних, загальнолюдських і національних цінностях [163].

Отже, господарська дбайливість – це здатність уміло, впорядковано, творчо вести господарство чи керувати господарськими справами при оптимальному використанні наявних фізичних можливостей, матеріальних, технічних і природніх ресурсів (темпами, що дозволяють останнім відновлюватись), при цьому забезпечується нова якість, що робить об’єкт господарювання досконалішим, покращуючи його стан, кількісні та якісні показники продуктивності без порушення моральних, правових, екологічних норм і правил

Господарську дбайливість ми будемо розглядати як інтегративне психологічне утворення, що включає структурні елементи різних сфер особистості людини, а саме: господарські потреби, мотиви, інтереси; господарські знання; господарські вміння, навички і звички поведінки; розвинений практичний інтелект; дбайливе ставлення до матеріальних благ і цінностей, приватного і загальнонародного надбання, рефлексія особистої готовності дбайливого господарювання, вміння і навички корекції господарсько-економічної поведінки, відповідно до соціальних і особистих потреб із дотриманням норм і правил моралі, виконанням вимог сталого розвитку суспільства..

Найвищим рівнем розвитку господарської дбайливості є поведінка людини спрямована на забезпечення раціонального, впорядкованого функціонування господарського об’єкту з мінімальними затратами ресурсів, максимальним виробничим ефектом без порушення моральних, соціальних норм, без завдання шкоди природному середовищу.



1.3. Соціальна потреба виховання господарської дбайливості студентів аграрних коледжів
У XXІ столітті перед людством гостро постало ряд криз, зокрема екологічна, демографічна (стрімке зростання народонаселення), економічна, військова (виробництво зброї масового знищення, зростання терористичних загроз, збройні конфлікти), біологічна та продовольча. Постійне зростання народонаселення на планеті зумовлює потребу в забезпеченні все більшої кількості людей продуктами харчування. За даними ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН) станом на першу половину 2015 року близько 870 млн. людей у світі голодують. Саме тому перед агропромисловою галуззю різних країн світу стоять завдання оптимізувати сільське господарство, підвищити продуктивність і стійкість сільського господарства, ефективно використовувати природні та людські ресурси, і при цьому дбайливо ставитися до навколишнього середовища.

Роль України у вирішенні загальносвітової продовольчої кризи важлива, оскільки у нас значна частка чорноземних ґрунтів, сприятливі погодні умови, «сільськогосподарські площі України становлять 11% загальної площі Європи» [61], а за прогнозами Світового банку, українська держава взагалі здатна експортувати 100 млн. тон зернових щорічно. Аналіз стану розвитку агропромислового комплексу України свідчить про наявність протиріччя між аграрним потенціалом країни та низькою його продуктивністю. На наше переконання наявність даного протиріччя обумовлена рядом факторів, як суб’єктивних, так і об’єктивних. Одним із важливих суб’єктивних факторів є низький рівень господарської дбайливості населення, і в першу чергу сільських мешканців та керівників агропідприємств.

Про низький рівень господарської дбайливості фахівців агропромислового комплексу України свідчать статистичні дані, які представлені Державним комітетом статистики України [держкомстат], висновки науковців та експертів аграрного ринку.

Нераціональне використання посівних площ. В Україні площа ріллі складає 32,5 млн га, «що становить близько 53,8% від загальної площі території країни» [45]. У той час, коли «вся посівна площа сільськогосподарських культур у всіх категоріях господарств під урожай 2015 року становить 26,7 млн га [126]. Таким чином 5,8 млн га посівних площ (окрім пару) в Україні у 2015 році були не засіяні і не оброблялися. На наше переконання це одна із перших і найважливіших ознак безгосподарності.

Низька врожайність. Україна є одним із світових лідерів виробництва і експорту зернових, проте здійснюється це за рахунок великих посівних площ, а не продуктивності, про що свідчить аналіз врожайності за останні роки. Так, наприклад за даними державного комітету статистики України урожайність пшениці становила: 1990 р. – 40,2 ц/га; 2000 р. – 19,8  ц/га; 2010 – 26,8  ц/га; 2014 – 40,1  ц/га. Для порівняння у ряді країн (наприклад Німеччина, Нідерланди, США, Франція та ін.) урожайність зернових культур становить більше 70 ц/га.

Суттєве зменшення виробництва продукції тваринництва. Здоров’я населення у значній мірі залежить від якості та збалансованості харчування. Проте за більшістю груп харчових продуктів рівень реального споживання в Україні нижчий від нормативного. Так, фактичне споживання м’яса у сільських домогосподарствах становить лише 62% від норми. «Навіть молока та молочних продуктів сільське населення споживає на 37% менше від норми, яєць та яйце продуктів – на 23%» [126, с. 241]. Однією із основних причин недостатнього споживання м'ясо-молочних продуктів є зниження виробництва продукції тваринництва, що призвело до зменшення їх кількості, якості, імпорту, як наслідок – суттєве здорожчання. Про зменшення виробництва продукції тваринництва свідчать статистичні дані Таблиці 1.

Таблиця 1

Виробництво продукції тваринництва,




М’яса, кг на 1 особу

Молока, кг на 1 особу

Вовни, т

1990

84

472,3

29804

2005

33,9

291,1




2010

44,9

245,2

4192



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал