«Виховання дітей на заходах національної культури»



Сторінка6/7
Дата конвертації02.04.2017
Розмір1.6 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Прислів’їв природничого змісту у скарбниці народної творчості багато. Якщо проаналізувати прислів’я про природу, то умовно можна розділити на кілька груп:

  1. Про красу і користь природного оточення: “Земля-трудівниця аж парує

та людям хліб готує”.

Де багато пташок, там нема комашок”

  1. Про пори року і характерні особливості сезонних явищ: “Сонце блищить, а мороз тріщить”.

Що влітку вродить,

зимою не шкодить”.

  1. Про місяці кожної пори року та їхні особливості:

Як лютий не лютуй,

а на весну брів не хмур”.

Листопад зимі ворота відчиняє”.

Включення в бесіди з дітьми прислів’їв, приказок природничого змісту поглиблює позитивні емоції, сприяє кращому засвоєнню знань, викликає у дітей глибокі почуття, той стан готовності до певних дій, який спрямовує на пізнання і охорону рідної природи.

Народна мудрість дає дітям уроки доброти, навчає взаємної прихильності, любові до матусі. Рідна ненька - і “сива ластівка”, і “зіронька рання”, і “зоря вечірня”, гордість сім’ї, усього роду, його святиня. Її скрізь шанують, величають.

У такій атмосфері виховувалась і з роками не втрачалась в народі спорідненість душ, найближчих одна одній істот. Дитина привчалась розуміти мову маминого обличчя, його живу міміку, неповторну красу.

У моєї мами очі, як криниченьки,

а над ними дві хмаринки - брівоньки,

а вуста - троянд пелюсточки,

зуби - біле намистечко .

А як всміхнеться, мов сонце вітається.

І стає на душі, хоть сон колиши”.

Народна мудрість вчить шанувати свою матусю - рідну ненечку, яка дала світові нове життя. В прислів’ї говориться:

Тільки сонце одне на світі,

тільки мама одна на світі”

Вчить молоду матір любити своє дитя, розкривати йому азбуку життя: як на світі добре бачити, лихо обминати, стареньких шанувати, у біді нікого не залишати.

Як бачимо, впровадження засобів народної педагогіки нині вкрай необхідне. Воно надає нового змісту виховному процесу, оживляє його. Традиції народу у підготовці підростаючого покоління до життя, вироблені багатовіковим досвідом, у сучасних умовах звучать по-новому. І треба сміливо йти на переосмислення несправедливо забутого, у якому криються секрети дійового виховання дітей.

ЗАНЯТТЯ-РОЗВАГА



НАРОДНІ ІГРИ ТА ЗАБАВИ

Мета: Розширити знання дітей по національну символіку, звичаї, фольклор українського народу;

поповнити знання дітей про усн>|дародну творчість, активно діяти в потішках, заклинках, забавлянках, народних іграх, зображуючи характерне в образі, підкреслюючи ритимічність і музичність малих форм народної творчості; розвивати мову дітей, їх рухові уміння і навички, викликатфадісний настрій під час рухливих народних ігор; виховувати любов до рідного краю, його природи.



Матеріал: макет української хати, дерева, український костюм, рушник, атрибути до ігор.

Хід заняття

Звучить музика, загодять діти Вихователь:

У нас в садку сьогодні наче свято Буде в нас гостей багато

В різні ігри будем грати,

Веселитись, забавлятись,

Ігри, забави, жарти і сміх

Чекають сьогодні , малята, на всіх.

Ще в часи, коли наші бабусі і дідусі були маленькими дівчатками, гралися й забавлялися в різні ігри, ці ігри їм дуже подобалися. А ви знаєте, які саме ігри?


  • Так, це “Панас”, “Подоляночка”, “Дрібушечки”, “Микола- Угодько”, “Кіт і миші”, “Моталки”, “Дід”, “Сірий вовк”.

їх дуже, дуже багато і от сьогодні ми з вами в деякі з них пограємося. Хочете?

І дівчатка, і хлоп’ята –

Люблять гратись всі малята.


  • Ой, а чомусь мені здається, ви трішечки засмучені...

  • Ой, здається, я зрозуміла. Нас завжди звеселяє сонечко. А сьогодні воно заховалося за хмаринку.

  • Давайте ми його викличемо, щоб нам веселіше гралося:

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір’ячко.

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

Гей, гей, до води Наїлися лободи.

Дрібу, дрібу, дрібушечки,

Наїлися галушечки,

А від води пішки,

Наїлися лемішки.


  • Ми дуже добре гралися, тупотіли ніжками й порвалися наші чобітки. Давайте їх полагодимо. (Сідають, беруть молотки)

Куй, куй, ковальок,

Подай йому молоток.

Не подаси молотка,

Не підкую чобітка.

Молоток золотенький,

Чобіток дорогенький.

Шкрябання.


  • Ой, діти, хто це?

  • Це наші калачі розпахлися і на запах прибігла мишка.

  • Не бійся, мишко, ми тебе забавимо:

Бігла мишка, несла калачика Не мала де сісти

Калачика з’їсти

Тут вона сіла, калачика з’їла

Ось яка наша мишка (дівчинка в шапочці)

Мишка хотіла з’їсти калачі. А хто врятує калачі від мишки? Вірно, котик. Пограємо у гру “Кіт і миші”

Но нори, мишко, до нори,

До золотої комори

Мишка у нірку,

Котик за ніжку

Ходи сюди!

А що то за мишка,

Що не втече,

А що то за котик,

що не здожене.



  • Добре гралися.

Грались ви в кота і в мишки А ще знаєте потішки,

Забавлянки і заклички

І хоч ростом невеличкі,

И років зовсім не багато - Молодці, мої малята.

Час тепер відпочивать

Й гостей наших пригощать.

Це для них пеклись в печі


  • Діти, зараз ми з вами заплющимо оченята і уявимо, що ми потрапили на квітучу галявину. Зліва ростимуть деревця, справа стоїть невелике село з біленькими чепурними хатинками. Тепер відкрийте очі і привітайтеся з рідним краєм:

Здіїстуй поле, здрастуй гай,

Здрастуй, мій зелений край Здрастуй, хатко біленька,

І дівчинка маленька.

Вийшла з хати Подоляночка,

Зовуть її Оксаночка


  • А тепер ми всі пограємося з Подоляночкою

Десь тут була Подоляночка

Десь тут була молодесенька Тут вона впала, до землі припала

Сім літ не вмивалась.

Бо води не мала.

Ой устань, устань, Подоляночко,

Умий личко, немов скляночку

Та візьмися в боки, покажи нам скоки Піди до Дунаю

Бери ту, що скраю.



  • Діти, подивіться, наша Подоляночка одягнена в український одяг. Вона - україночка.

  • А що на голівці?

  • А це що? (сорочка, спідничка, фартух)

  • А що вона тримає в руках? Так. кошик. А вам цікаво дізнатися, що там?

  • А ти, Подоляночко, покажеш, що там знаходиться? (дівчинка показує калач)

  • А ми теж вміємо пекти калачі.

Я печу, печу, печу

Діткам всім по калачу

Зверху маком притрушу

В піч гарячу посаджу

Випікайтесь калачі,

У натопленій печі

Буду я Галю і Нату

Калачами пригощати.



  • Діти, піднесемо калачі до столу, хай вони прохолонуть.

  • Ой, які у нас красиві запашні калачі. Поки вони охолонуть, ми з вами пограємо гру “Дрібушечки”.

Дрібу, дрібу, дрібушечки,

Наїлися петрушечки.



ВІКТОРИНА НА ТЕМУ:

«ДОБРИЙ ДРУГ КАЗКА»

Шановні батьки! На сьогоднішніх наших зборах ми поговоримо з вами про те, яке значення має казка для дитини, які казки потрібно розповідати дітям і разом з тим перевіримо, як добре казки знаєте ви Тобто, проведемо вікторину на тему "Добрив друг - казка"

Усна творчість служила І служить народові мудрим помічником у вихованні підростаючого покоління Один з найулюбленіших жанрів дітвори - народна казка Слухаючи її і переказуючи, маленька дитина не лише духовно; збагачується лексика дитини, вдосконалюється мовлення, формується художнє чуття

Казки стають дітворі добрими друзями чи з колиски Малята найкраще сприймають оповідки про тварин - вони привертають їхню увагу, з загачують уяву, спонукають замислюватись над дійсністю і вигадко» Казка обережно повчає, ілюструє мораль конкретними прикладами Дід страшенно лю- бить свою козу: "Кізонько моя лоба, - звертається він до неї, зустрічаючи її на воротях неодмінно в черпаних чоботях, - кізонько моя мила! Чи ти їла, чи ти пила? " Коза так жалібненько відказує: "ні, дідусю, я й не їла, я й не пила; тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок,,,”

Та яка вона грізна й сердита в зайчиковій хатці:

"Тупу - ту і у ногами, сколю тебе рогами, " Ні лисичка, ні вовк, ні ведмідь не можуть зарадити зайчиковій біді, а маленький сміливець рак-неборак миттю виганяє нахабу-козу Так само заєць -, вовк, ведмідь, кабан лякаються малого кота - Пана Коцького. Отже , каже казка, не сила складає честь, приносить перемогу, а розум, шість, уміння Справжній друг той, хто може вирятувати зі скрути.

Казки бувають веселі Я сумні, безтурботні й тривожні, як і настрій людини Зони виграють усіма барвами слова, полонять дитячу у язу багатою вигадкою Дитина ані трохи не сумнівається, що справді жили собі у великій згоді котик I півник, що солом’яний бичок упіймав зайця, лисичку, вовка, ведмедя і ті принесли дідові вулик. Та хоч які напружені бувають конфлікти, мова казок лагідна і спокійна. Промовисті, часто пестливі і назви персонажів: лисичка-сестричка, вовк-ланібрат. Кожен з них уособлює певні людські риси. Так, малята довідуються, що лисиця - підступна, хитра; лев - грізний, гордовитий; вовк - жадібний, дурний; заєць, котик, півник - щирі, простодушні, чесні Своїм добрим началом казка прагне в будь - які? ситуації викликати у дитини навіть до носіїв зла не ненависть, а лише осуд їхніх поганих вчинків, кепкування, сміх. Дітям досить бути впевненими, що зло буде покаране.

Народ споконвіку висміює ледачих, грубих, хвалькуватих, а лагідних, щирих, роботящих зображує з любов’ю, шанобливо. Значна увага зосереджується в казках I на виховання любові й поваги до матері. Тільки чесністю, працьовитістю, розумом і скромністю дитина може віддячити їй материнська любов непереможна й вічна. Добра, роботяща донька /"Золотий черевичок"/ здобуває заслужену шану людей, і мати - навіть нежива - щоразу рятує її з біди. Тому й стає дівчина невимовно гарною

Цікаві й потрібні дошкільнятам казки героїчні, де герої- богатирі завади перемагають за найнеймовірніших обставин, бо вони - представники трудових мас, які довгі роки проти несправедливості боролися, проти загарбників-чужинців Це Ілля Муромець і Кирило Клжум’яка, Іван Голик I Козак Мамарига, Котигорошко. Дія в таких казках напружена і обов’язково веде до щасливого кінця - торжества мужності і добра над боягузством і злом

Народні казки цінні в педагогічному відношенні своїми ідеалами людяності, ніжності, відваги, справедливості. Вони прищеплюють наймолодшим повагу до історії свого народу, його помислів і надій, виховують найкращі людські якості.

Під впливом казки дитина прагне бути сильною, мужньою, витривалою, схожою на улюблених героїв.

Шановні батьки! Ви щойно почули, яке значення має казка для розвитку ваших дітей і які казки найбільше люблять дошкільнята. В нашій групі ви бачите багато ілюстрацій до українських народних казок. Роздивіться їх і нехай це допоможе вам відгадати, з якої казки уривки ви будете слухати.

/Ілюстрації до казок: "Лисичка і журавель", "Кривенька качечка", "Ріпка", "Колобок", "Телесик", "Дідова дочка й бабина дочка", "Цап та баран", "Лисичка-сестричка”,

"Солом’яний бичок"/

Журавель до себе

Гостю запросив

Довго готувався

Щось в печі варив

А чому ж ту страву

Гостя ця не з’їла?

Нюхає Лисичка - добра страва! Встромила голову до горнятка - не іде голова. Пробує лапою - годі витягнути. Крутиться лисичка, заскакує відси і відти довкола горнятка, - нічого не порадить /"Лисичка і журавель"/

Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер, - не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас

/"Кривенька качечка"/

Раз весною взяв дід мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив /"Ріпка"/ - Ну й пісня ж гарна! – каже лисичка. От тільки я не дочуваю трохи. Заспівай бо ще раз, та сідай до мене на язик, щоб чутніше було /"Колобок"/

От так півник! От так молодець! Тепер треба тісто замісити та пироги пекти /"Колосок"/

Як назбиралось їх, дід січ над лядою в погребі і давай гострити ніж /"Солом’яний бичок"/

Якось украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить, вона, біжить Стала її ніч застигати

/ " Лисичка-сестричка"/

Приходять туди, аж то вовки кашу варять -А, здорові, молодці!

  • Здорові! Здорові! Ще каша не кипить, м’ясо буде з вас

/"Цап та баран"/

От так і стільки раз: як мати принесе їсти та кличе, то він пристане до бережка, а як змія кличе, то він махне весельцем човник і попливе далі /"Івасик-телесик"/

Ото іде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така заросла бур’яном, що й не видно, та й каже:

  • Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене, я тобі у великій пригоді стану /"Дідова дочка І бабина дочка"/

За кожну відгадану казку батьки отримують фішку Виграє той, хто отримує більшу кількість фішок.
Література.

Збірка "Українські народні казки"

Журнал "Дошкільне виховання" №8 1980 рік
Бібліотечка книжок «Українські народні казки»

ХТО Ж ВОНА, УКРАЇНСЬКА БЕРЕГИНЯ?

«Нема чого дивувати — така була його мати», — кажуть про людину, бажаючи піднести її талан, або навпаки, осудити якусь ваду характеру чи згубну пристрасть. Матері споконвіку стоять біля витоків життя, його колисають, плекають, стверджують, надають йому цілісності й завершеності,

Живительками світу, подательками різних материнських благ були променисті й чарівні давньоукраїнські богині Лада, Жива, Дана, Рожаниця, Мокоша, які в тих чи інших варіантах і образних втіленнях символізували природу, первісну жіночу силу, творче начало. Багато хто стверджує, що саме від імені вічно прекрасної і свіжої, як джерельна вода, дружини вогню Дани, котра породила на світ прохолодні і чисті животоки, з яких починаються великі й малі річки, походить і назва Дніпра. Стародавню берегиню родючості, води, заступницю вагітних і породіль Мокошу називали матір'ю-землею. Водночас вона була і хазяйкою, розпорядницею всього, чим природа годує людей — матір'ю врожаю.

Гомоніли вітри, текла вода, за водою і вітрами спливали і розпорошувалися роки, та не змінювалися першо-витоки природи, її материнська сутність. Незмінним залишався і коло-обіг людського життя, рушійною силою якого була жінка-мати. Колись жінкам заборонялося з'являтися на Запорізькій Січі. Розповідають, що назва скелі Крісло Катерини виникла через те, що козаки не пустили до своєї столиці царицю, і вона змушена була провести ніч на кам'яному острівці посередині Дніпра. На острові Хортиця є також скеля Кара. За народними переказами, на ній жорстоко карали тих, хто приводив на Січ жінку. Хоча гречкосії часто і зітхали, що птах із птахом не зіб’ється, а козак із дівчиною не наживеться, однак особливе ставлення до жінок з боку запорожців було зумовлене не зневагою до них, а бажанням відокремити українське жіноцтво від грубих, часто кривавих чоловічих справ, зберегти їхню чистоту, вроду, життєстверджуючу силу. «Ще не вмерла козацька мати!», — вигукували запорожці, ідучи в бій. Любов Божої Матері оберігала і боронила січовиків у далеких походах. Рідну неньку згадували також вони у своїх молитвах, за продовження козацького роду билися., чоловіки з ворогами.

Так, берегинею колись наші далекі предки називали богиню, яка берегла їх від усякого лиха і дарувала добро у далеких мандрівках. Пізніше берегиня (її символічне зображення — жінка із застережливо піднятими руками) стала захисницею мирних господ, покровителькою роду, оберегом домашнього вогнища. Згодом берегинями стали називати в народі жінок, які берегли, не давали згаснути хатньому вогнищу, були покровою усьому родинному колу,

Хто ж вона, українська берегиня? Які її головні риси? Яке місце посідала вона у громаді? Чим дивувала і продовжує дивувати світ? Мандрівників, які проїжджали повз Україну, приємно вражала врода українських дівчат, усміхненість, охайність і гостинність жінок-господинь. «Пригадую собі, що я бачив деяких монахинь (українок) таких прегарних, що і в Польщі зустрічав не багато подібних красунь», — писав Боплан після відвідин Києва, А ось свідчення нашого північного сусіда:

«Побачивши Малоросію, очі мої не могли намилуватися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, ласкавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок... Загалом жінки тут милі, майже всі з «томними» і разом з тим палкими очима, в котрих так яскраво виявляється чулість душі і серця".

Чимало чужинців вважало за честь вибрати на Україні собі дружину. Згадаймо легендарну бранку — захоплену турками українську дівчину, яка згодом стала дружиною султана. Вона відома світові під іменем Роксолани. До речі, роксолани — племена, які після скіфів населяли наші землі. Україну деякі іноземці теж називали Роксоланією. Дружина турецького султана мала неабиякий вплив на чоловіка і політику, яку він проводив.

Побілені хатки, чепурний одяг їхніх мешканців — це наслідок надзвичайної - працьовитості українських жінок. «Жінка за три кути хату тримає, а чоловік — за один», — стверджують в народі. Що ж, жінки — господині, які, як відомо, у хаті — голови усього, бо ж добре потрібно і побігати, і «потовктися", щоб їхні оселі завжди усміхалися світові, а на столі завжди був хліб і до хліба, Розповідають, що кам'яні баби в степу — то жінки, які колись лаяли сонце за те, що воно «довго мінилось» і перебило їм роботу. Тому вони і поробилися кам'яними і сліпими, На українських землях відома й інша легенда про «невгамовність» жіноцтва. Якось люди вирішили звернутися до Бога, щоб він зглянувся і зменшив їм роботи, Чоловіки вирішили послати сокола. Однак жінки не погодилися і послали на небо сову. Сокіл швидко упорався з дорученням, і чоловіки полегшено зітхнули, позбувшися деякого клопоту. Сова ж так і не змогла залишити землю, бо вночі сумлінно махала крилами, а вдень її зморював сон і вона падала вниз. З того часу жінки і не знають спокою, як оповідає легенда, «все товчуться та товчуться; зроблять одне, дивись — інше наспіло; впораються з цим, а там уже за щось нове треба братися, — і нема кінця їхнім клопотам».

Але як не «товклися» українські жінки, як не були заклопотані домашнім господарством, вони завжди знаходили час і для вишивання рушників, і для розмальовування печі, і для «оденьок» — жіночих збіговищ в одній хаті серед дня, і для походеньок, і для посиденьок, і для «балування» — веселих розваг. Життя в умовах прикордонної нестабільності, коли чоловіки часто залишали домівки, відбилося у багатьох звичаях. Так, скажімо, перед тим, як одружитися, дівчата домовлялися зі своїм нареченим, що вони раз на тиждень матимуть певну свободу від господарських турбот. У понеділок жінки зустрічалися з колишніми подругами, перебирали кісточки своїм чоловікам, веселилися. Цей звичай називався у народі «понеділкуванням».

І лихо, і радість не по лісі ходять, а по людях. Звісно, що і поміж жіноцтва вони не випадкові гості. Деяким чоловікам навіть здається, що саме від жінок всі лихі справи і біди людства. «Де дідько не посіє, там ся баба вродить»,- — авторитетно запевняють вони. У чоловічому гурті біля корчми, на ярмарку чи навколо рибальського багаття можна було почути і про витребенькуватих жінок-«принд», і про «гризюк, і про «вертигузок», і про «нечепур», і про злих «бісурок» та «колотниць», і про незграбних «лантушок» та «дрїмак». Що ж, і в душі жінки є все, чим нудиться і чим радіє світ, строкатість буття, всі його барви. Як же визначити і вилучити головну? Кольорами небесної райдуги милуються, походжаючи земними травами. Вдивляючись у серпанкову далечінь минулого, намагаючись відтворити в пам'яті постаті на березі, який залишився за кормою, вже іншими словами чоловіки згадували жінок. Під кошлатими хмарами і напнутими вітрилами серед розбурханої стихії їх називали «чепурнухами», «щедринями», «пестунками», «розумахами». «Матусина молитва з дна моря виймає», — зітхав хтось із сердег-блукачів. Чоловіки згадували жінок, і в темряві лунали тихі й ніжні святі слова, і минала ніч, 1 з дна моря народжувалося сонце, щоб здійснити свій споконвічний колообіг над водою і сушею...

Мамина пісня”


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал