«Виховання дітей на заходах національної культури»



Сторінка5/7
Дата конвертації02.04.2017
Розмір1.6 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Тематичний ланцюжок

Варіант 1.

Вихователь називає речення, діти, помітивши помилку, плещуть у долоні і її виправляють.

В полі ростуть білі-білі комашки, над ними літають веселі ромашки.

На траві блищіть оса, мене вжалила роса.

Чорний кіт заліз на ніч, бо надворі темна піч.

Змолов мірошник якось сито, насипав борошно у жито.
Пестливі слова

Дорослий називає слова, діти утворюють від них пестливі.

Мама – мамочка.

Кіт –


Рука –

Риба –


Сестра –

У грі можна використовувати м’яч.


Один – багато

Дорослий називає слова, діти утворюють від них слова у множині.

Будинок – …… Шафа – ……… Олівець – ………. Огірок –…

Око – ……… Палець – ……… Тарілка – ..

Вівця –

Лікар –

У грі можна використовувати м’яч.
Впізнай звук

Ведучий називає слова, а діти мають плескати в долоні, коли в слові є м’який приголосний.

Літо –

Осінь –

Весна –

Птахи –

Пальто –

Дорога –

Вулиця –

Білка –

Банка –

Можна скористатися і різнокольоровими картками: при наявності у слові м’якого приголосного діти піднімають картку синього кольору, якщо його немає – червоного.


Пограй зі словами

Треба прибрати одну букву у слові, щоб воно стало іншим.

Рись –

Синь –


Роса –

Ірис –


Ріка –

Гриби –

Екран –

Єноти -


Як назвати дитинчат.

Вівця – ягня

білка –

кабан –

вовк –

їжак –


лисиця –

ведмідь –

коза –

кішка –

собака –
Майже в усіх наведених іграх можна використовувати м’яч.


МАТЕРІАЛИ РОБОТИ «СІМЕЙНОГО КЛУБУ»

НА ТЕМУ:

ПЛАН

РОБОТИ СІМЕЙНОГО КЛУБУ

Заняття 1.



Провідні напрямки родинного виховання

Рекомендації по використанню фольклору у вихованні дітей та навчання української мови.

Показ для батьків: обігрування забавлянок.
Заняття 2.

Народні традиції, звичаї та обряди, їх значення для виховання дітей, розвитку мовлення.

Спільне проведення розваг: Різдвяні свята.
Заняття З,

Українська Берегиня. Яка ж вона?

Мамина пісня” - колискові у виконанні мам, бабусь.

Провідні напрями родинного виховання

Народна педагогіка охоплює такі провідні, органічно пов’язані між собою, напрями виховання: моральне, трудове, розумове, естетичне і фізичне. Кожний з них є невід’ємним складником системи родинного виховання, яка визріла серед трудящих мас і спрямувалася на формування особистості. В основу цієї системи народна педагогіка поклала розумове та моральне виховання. Вона проголосила розум та мораль основною окрасою людини („Розум - найбільше багатство”, „Мораль чиста - краще всякого намиста”).

Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини нормальної моральних оцінок з позиції добра, справедливості, що впливає з народного поняття моралі: моральний той, хто цнотливий, шляхетний, доброчесний, праведний. Сюди належать такі поняття, як людська гідність, честь, людяність, колективізм. Усі вони знайшли конкретизацію в моральному кодексі трудящих, основні принципи якого представлені у фольклорі, зокрема в народних прислів’ях та приказках. В основу моральності народна педагогіка кладе любов до батьківщини, ставлення людини до праці, до людей і до себе особисто. Наприклад, українські народні прислів’я та приказки дожовтневого періоду закликають любить батьківщину, рідний край („Нема кращого в світі, як своя країна!”, „Кожному мила своя сторона”). Захищати її від гнобників („За рідний край - хоч помирай”, „Нуте, браття, або перемогу добути, або дома не бути!”), боротися проти соціального гніту і несправедливості, за торжество правди, волі й щастя („По правді роби - доброго кінця сподівайся”, „Хліб сіль їж, я правду ріж”), єднатися в боротьбі за соціальне визволення („Єдність і братерство - велика сила”, „Громада - великий чоловік”), цінити працю („Без труда нема плода", „Труд чоловіка кормить”), поважати гідність чесної людини („Хто принижує чужу честь, той і свою топче”), цінити справжню дружбу („Для приятеля нового не пускайся старого”), бути вимогливим до себе („Не лінися рано вставати та змолоду більше знати”).

Палка любов до батьківщини, мужність у боротьбі за щастя трудящих, повага до інших народів - одна з основних заповідей народної моралі. Народна педагогіка прищеплює дітям ці чудові риси змалку через найзрозуміліше - любов до матері, сім’ї, домівки, рідного краю, де людина народилась, росте й мужніє („Як матір покинеш, той сам погинеш”, "Негідником той називається, хто рідної домівки цурається”, „Грудка рідної землі дорожча пуда золота”,„Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися”). Чудовим засобом посилення цих патріотичних почуттів є українські народні казки та легенди на героїчні теми, де прославляються ті, хто відстоює честь і незалежність батьківщини.

Уся народна педагогіка грунтується на праці. За народною оцінкою, праця - першооснова життя суспільства, головний спосіб створення матеріальної і духовної культури („Без труда нема добра”, „За спання нема коня”, „Будеш трудитися - будеш кормитися”, „Праця людини годує, а лінь - марнує”). Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує їй нормальний фізичний, розумовий і моральний розвиток („Щоб людино стати, треба працювати”, „Хто багато робив, той багато знає”, „У праці - краса людини”, „Без діла слабіє сили”, „Землю прикрашає сонце, а людину - праця”, „Плуг від роботи блистить”)відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх-давен вважалося, що навіть найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця. Недарма кажуть: „Праця в горі утішає”.

Обравши своїм провідним гаслом принцип „Хто не працює, той не їсть”, народна педагогіка бореться за реалізацію його на практиці. Праця в ній є першою необхідністю і обов’язком кожного. Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді, як психологічно, так і морально постійний потяг до праці.

Невід’ємним компонентом народної педагогіки є розумове виховання - цілеспрямований вплив дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей. У масовій практиці сімейного виховання воно охоплює ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних навичок і вмінь, розвиток пізнавальних здібностей.

Пильна увага народної педагогіки до розумового виховання випливає з високої оцінки, яку дає народна мудрість розумовому розвитку та його ролі і значенні в житті і діяльності кожної людини: „Знання та розум - скарб людини”. За її твердженням, розум - одна з найкращих людських якостей („Не краса красить, а розум”). Від розумового виховання залежить успіх підготовки людини до життя („Розумний всякому дає лад”). Її трудові успіхи („Без розуму не сокирою рубати, ні личака в’язати”), особисті доля й щастя („Щастя без розуму - тюрма дірява”).

Розумове виховання - процес тривалий і складний. Успіх забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з розумними людьми („З розумним поговориш, то й розуму наберешся, а з дурним


  • то й свій загубиш”). А звідси й порада: „Мудрого шукай, дурного обходь”. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли в них формується уявлення про навколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною викликає і розвиває голосові реакції, підтримує вимовлення спочатку окремих звуків, згодом з п’яти-шести місяців, - складів: ма, ба, па. Дитяче лепетання завжди викликає приємні переживання, як у дітей, так і у дорослих. З розвитком мовлення батьки справедливо пов’язують свої надії на добрий розвиток розуму дитини, бо вона і мислення нерозривні: мовлення людини свідчить про її розум, і навпаки („Який розум, така й балачка”, „Що з голови, то й з мислі”).

По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, будять увагу. У дітей змалку пам’ять особливо загострена. Вони охоче запам’ятовують усе те цікаве, що кажуть дорослі - нові слова, назви, вирази, зв’язні розповіді тощо. Крім живого, безпосереднього ситуаційного спілкування з дітьми, у практиці розумового виховання дітей багато важить використання фольклору. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, потішки, пестушки, примовки, каламбури, загадки, перекази, легенди, оповідання, думки, байки, коломийки, частівки, прислів’я, приказки, сміховинки.

Головне призначення розумового виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси.

Народна педагогіка ставить про здоров’я та фізичний розвиток дітей на перше місце („нема щастя без здоров’я”, „Здоровому все здорово”). З цього, по суті, й розпочинається розвиток дитини в сім’ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і основним обов’язком піклуватись про здоров’я. Так, співаючи над колискою немовляти, мати бажає своєму дитяті „рісточки у кісточки”, „здоров’ячко на сердечко” і хоче, щоб воно „спало не плакало, росло - не боліло”.

Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, піклуючись про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається („Як дитина бігає, то їй здоров’я усміхається”). Коли дитя швидко росте і міцне, то батьки відзначають: „Росте, як каченя на воді”, „Росте , як на дріжджах”.

Найпоширенішим, найдійовішим і до того ж загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей у народній педагогіці є оздоровчі сили природи - сонячні промені, свіже повітря і вода.

У сім’ї дорослі прищеплюють дітям елементарні гігієнічні навички вимагаючи, щоб вони щодня вмивалися, тримали в чистоті тіло, одяг і взуття, постіль, житло, а під час харчування добре пережовували їжу. Дітей систематично купають. До купання вдаються вже на другий чи на третій народження немовляти. Воно має медико-профілактичне значення („Щоб дитина чистенька і пахуча була”). На Україні поширився звичай класти в першу купіль новонародженого різні ароматичні квіти і трави, насамперед любисток, руту, м’яту, висловлюючи маляті різні добрі побажання.

Забезпечення фізичного виховання у сім’ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури. Прекрасна традиція зародилася і поширилася в радянській сім’ї, коли і мати, і батько вранці роблять ранкову зарядку й залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах та велосипедах, беруть участь у походах та прогулянках.

Важливим чинником, який визначає характер виховання дітей у сім’ї, звичайно, є праця. Народна педагогіка справедливо вважає, що сила й витривалість виявляються і розвиваються насамперед у праці „Без діла сидіти, то можна одубіти".

Однією з характерних рис народної практики фізичного виховання було її певне профілактичне спрямування, застереження батьків від можливих промахів. Так, народна педагогіка стежить за тим, щоб у шлюб не вступали люди з кровними зв’язками, що шкідливо позначається на потомстві або взагалі призводить до бездітності. З таких самих міркувань осуджують і занадто ранні шлюби „То дуже погано, коли діти дітей родять”, - кажуть у народі. Народна педагогіка різко виступає проти куріння („Хто цигарки палить, той у гроб спішить”), пияцтва („Горілка з ніг людей збиває”, „Від пива болить спина, від горілки - серце”), від статевої розпусти („У гуляки діти вовкулаки”, „Розпусник гуляє - гнилу душу має”) та інших шкідливих явищ, які згубно впливають на здоров’я дітей та родинні взаємини.

Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним і фізичним вихованням і трудовою підготовкою, збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу спертися сім’я, щоб прилучити дітей до прекрасного.

У практиці родинного виховання залучення дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки та казки. В українському фольклорі чимало таких дитячих пісеньок, які розвивають у дітей почуття ритму, привчають малят виконувати прості ігрові і танцювальні рухи під мелодію пісні.

Виходячи із засад краси, народна педагогіка привчає дітей бути чемними. Вона з великою наполегливістю виробляє в дітей звичку бути ввічливими під час мовного спілкування. Головним орієнтиром тут є мовленнєвий етикет - установлені норми поведінки мовців, правила ввічливості мовного спілкування, вироблені в живій мовній практиці народу. Народна педагогіка дуже багата на цінні поради щодо мовленнєвого етикету. Вони здебільшого виражені в афоризмах: „Що маєш казати, то наперед обміркуй”, „Дав слово - виконай його”, „Слухай тисячу разів, а говори один раз”, „Говори мало, слухай багато, а думай ще більше”.

У народній практиці родинного виховання не допускається щоб діти не вживали грубі і лайливі слова. Засуджуються ті батьки, які лаються у присутності дітей, що породжує потворність у взаєминах („Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається”). У мовному спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних людських відносин. А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів у народі кажуть: „Мовчить, як пень”, „Мовчить, як води в рот набрав”. Схвалюючи людей, які добре володіють мовою („За словом у кишеню не полізе”), народна педагогіка водночас засуджує порожню балаканину, виступає проти зайвих, фальшивих прикрас у мові („Красно говорить, а слухати нічого”). Та найбільше дістається тут базікам: „Язиком сяк і так, а ділом ніяк”, „Базіка - мовник каліка”, „Бесіди багато, а розуму мало”.

До краси побуту народна педагогіка відносить манеру поведінки й щоденні звички членів родини, оздоблення життя, родинні свята і обряди, участь у трудовій діяльності. Гарний той, хто працює. Краса створюється людською працею. Цурання праці, байдикування - явище потворне. Добрі народні традиції додержують у сім’ї батьки, коли дбають, щоб їхні діти росли чемними, охайними, зібраними, організованими, дисциплінованими, коли стежать за поставою дітей, манерою ходьби, поведінкою за столом, привчають правильно одягатися, застерігають від сліпого схилення перед модою. У таких сім’ях діти, як правило, завжди стрункі й підтягнуті, чисті й акуратні, скромні, ввічливі й уважні. Усі ці та інші естетичні риси виробляються змалку. Батьки стежать за тим, щоб дитина при ходьбі не сутулилась, не опускала голову, а йшла легким кроком, вимагають, щоб вона бережливо ставилася до речей, зокрема тримала в порядку свої іграшки, одяг і взуття, а також робочий куточок школяра. Мати такий куточок вдома для дитини, яка вчиться в школі, для сучасної сім’ї стало нормою.

Коли дитина сіла їсти, то батько чи мати не забуває нагадувати, що за столом слід сидіти прямо, не навалюватися, не вставати з-за столу, коли інші сидять. Негарно, коли хтось тримає ложку чи вилку в кулаці, бере їжу руками або набиває нею повний рот.

Хто, як не батьки, зобов’язані навчити дітей естетично оздоблювати своє помешкання, надаючи йому певної привабливості й затишку. В людський оселі першорядну роль відіграє не багатство, а помірність, гармонія предметів і речей, чистота і охайність, які милують око („Хата, хоч і бідненька, але чиста і чепурненька, а тому гарна та веселенька”).

Досить інтенсивно прилучає молодь до прекрасного народне декоративно- прикладне мистецтво з його різноманітними формами, які органічно вплітаються в повсякденне життя родини - розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси для одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, уміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. На Україні чудова традиція: дівчина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона переймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли вишивання вчаться навіть хлопці. Своїми руками пошитий і оздоблений вишивкою одяг завжди викликав загальне схвалення як свідчення працьовитості й художнього смаку.

Дуже добре, якщо батьки люблять музику, грають на музичному інструменті, передають у спадок дітям як цей музичний інструмент, так і вміння володіти ним. Народна педагогіка завжди покладає на музику, як і на мистецтво взагалі, великі надії саме з виховного погляду. Недаремно у народі кажуть, що людина, яка тримає у руках скрипку, не здатна заподіяти зла „Здоров’я, розум і сопілка - мудра спілка”, „Як музика іскриста, то й душа чиста”, - твердять народні афоризми.

Як бачимо, засобів, методів і прийомів естетичного виховання, що їх батьки можуть використати в сім’ї, дуже багато. Уміло їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати начала естетичного виховання, навчитися бачити прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, приручатися до художньої творчості, жити і творити за законами краси.

РЕКОМЕНДАЦІЇ



ПО ВИКОРИСТАННЮ ФОЛЬКЛОРУ

У ВИХОВАННІ ТА НАВЧАННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Народна педагогіка невичерпне джерело виховання дітей, ефективний засіб прилучення їх до української культури. Народне художнє слово, як один із важливих засобів виховування, використовувалося здавна. Зрозумілість і доступність творених народом образів насамперед зумовлюються тим, що вони пов’язані з усим укладом життя людей, з рідною природою.

Дитячий фольклор має різні джерела і виник в різні історичні періоди. Деякі жанри беруть початок від давніх обрядових віршувань. Чимало пісеньок і потішок безпосередніх, емоційних - передають прагнення дітей до гри словами і звуками, потяг до таємничого, загадкового.

Форми використання народної творчості різноманітні. Це залежить від віку і розвитку дитини, від особливостей оточення, певного регіону.

З раннього дитинства доцільно практикувати розігрування забавлянок та пісеньок, інсуенування та драматизацію потішок і жартів-діалогів; прослуховування записів, заучування малих жанрів українського фольклору, загадування та відгадування загадок, заучування колядок, щедрівок.

Особливу роль відіграє усна народна творчість у перші дні перебування дитини в дитячому садку. Щ е не звикнувши до нових умов, дитина сумує по рідній домівці, матері, не може спілкуватися з іншими дітьми та дорослими. Активне мовлення дитини розвивається, якщо у неї є потреба у спілкуванні з дорослими. А воно з’являється, коли дорослий часто звертається до малюка, розмовляє з ним - у цьому разі виникає емоційний контакт. Велику допомогу у встановленні такого контакту надають вихователю проведення ігор- забав, читання українських народних утішок, наспівування дітьми колискових. Я намагалася використовувати їх в своїй роботі протягом усього дня, заохочувала батьків робити це, спілкуючись зі своїми дітьми.

На жаль, сучасні мами дуже мало знають дитячих пісеньок, примовок. Щоб зацікавити ними в батьківському куточку з’явилась рубрика “Вивчайте з дітьми утішки”, окремим батькам давала відповідну літературу.

Забавлянки, приказки, коротенькі вірші, повторювані щодня, викликають бажання у малят відвідувати садок. То ж діти порівняно легко розлучалися вранці з батьками. Роблячи ранковий санітарно- гігієнічний огляд рук дитини розмовляю при цьому з кожним пальчиком:

Оцей пальчик - наш татусь,

Оцей пальчик - мама,

Оцей пальчик - наш дідусь,

Оцей пальчик - баба.

А цей пальчик - хлопчик наш

А зовуть його...

На ранкову гімнастику діток скликав Когутик - барвистий іграшковий півень, якого я тримала у руках:

Ку-ку-рі-ку! Я рано встаю

Діток на зарядку буджу!”

Вмиваючись, діти самі промовляли:

Водичко, водичко!

Умий нам руки й личка!”

Розігруючи сценку “Покладемо ляльку спати”, разом з малятами співала колискову “Ой ходить сон коло вікон”. Колисаючи ляльку, приспівувала:

Люлі, люлі, люлі,

Прилетіли гулі”

Любо потім побачити дівчаток, які граючись з ляльками, заколисують їх пісенькою

Дітям дуже подобаються ігри-драматизації, настільний та пальчиковий театри. Вони розмовляють з казковими героями, а ті наспівують їм.

Охоче відкликаються діти на обігрування пісеньок-забавлянок. «Кую, кую ніжку - поїде в доріжку, кую, кую дві - поїдуть обидві»

Ця вправа має також оздоровче значення, оскільки від постукування, подразнюються рецептори стопи, а отже поліпшується кровообіг.

Під час прогулянки діти граються в пісочнику “випікаючи” з піску пиріжки. Спостерігаючи за грою дітей, приказую:

Пиріжки, пиріжки

Випікаєм самі.

Пиріжки, пиріжки

Пухкі та рум’яні.

До пісочниці прибігають інші діти і теж починають ліпити пиріжки.

Використовуючи фольклор, можна помітити, що він активізує дитину, полегшує процес засвоєння нових слів, надає іграм і рухам емоційного забарвлення, пожвавлює їх. Народна мудрість і ознайомлення з природою невід’ємні одне від іншого. Зміцненню вражень від спілкування з природою сприяють народні прислів’я та приказки.

Образність мови, рима, ритм допомагають виділити особливе у спостережуваному, збуджують почуття. У прислів’ях оспівується велич і розмаїття природи, розкривається взаємозв’язок різних об’єктів і явищ. Вражає надзвичайна допитливість і мудрість їх тврців:

До першого грому земля не розмерзається”.

На новий рік додалося дня на заячий скік”.

До першої грози жаби не квакають”.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал