Види педагогічних технологій. Серед недоліків



Скачати 448.57 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.12.2016
Розмір448.57 Kb.
  1   2   3
Види педагогічних технологій.

Серед недоліків сучасної освіти назвемо такі:

1. Середня тривалість навчального дня учнів 9 – 11 класів сягає 14 – 16 годин.

2. Тільки 10% учнів можна вважати відносно здоровими, кожний третій має психологічні та нервові відхилення (за даними професора С.Р. Вершловського).

3. Провідним мотивом навчальної діяльності у 70% учнів є страх отримати погану оцінку, не скласти залік, виявити себе нездібним в очах товаришів, страх перед батьками, вчителями тощо.

4. Пізнавальний мотив та мотив самореалізації особистості відзначається тільки у 4% учнів.

Освітня технологія – це модель спільної роботи вчителя і учнів з планування, організації та проведення реального процесу навчання за умови забезпечення комфортності для всіх суб’єктів освітньої діяльності.

Вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи вчителя з учнем. У зв’язку з цим постає низка правомірних запитань, пов’язаних із спробами практичного втілення освітніх технологій:

Провідним суб’єктом технологізації процесу навчання є вчитель з притаманними йому педагогічними вимогами і впливами, особливостями фахової самореалізації. Допоміжним фактором, коригувальним чинником цього процесу має бути діяльність учнів – їх особистісні інтереси, потреби, можливості, досягнення, способи і форми пізнавального самовиявлення.

Безумовно, саме учень є головною дійовою особою у навчанні, але тільки на рівні реалізації своєї мети, а не у виборі технології навчання. Для дитини не існує традиційної чи інноваційної технології. Є звичні або нові способи діяльності на уроці, запропоновані вчителем.

Нижче наведені створені за останні роки освітні технології, кінцевою метою яких є гармонійний розвиток особистості дитини і дорослого:

  • особистісно орієнтована освіта і технології;

  • вальдорфська педагогіка;

  • технологія саморозвитку;

  • технологія організації групової навчальної діяльності учнів;

  • технології розливального навчання;

  • технології формування творчої особистості;

  • технологія навчання як дослідження;

  • проектна технологія;

  • нові інформаційні технології навчання;

  • педагогічна технологія “Створення ситуації успіху”;

  • сугестивна технологія.

Якщо звертатися до джерел поняття "технологія", то ми повинні зафіксувати, що воно походить із двох грецьких слів - мистецтво, майстерність і слово, навчання.

Освітня технологія — це система засобів, форм і способів організації освітньої взаємодії, що забезпечують ефективне управління і реалізацію освітнього процесу на основі комплексу цілей і певним чином сконструйованих інформаційних моделей освоюваної реальності — вмісту освіти.

Поняття «педагогічна технологія» у свою чергу пройшло певну еволюцію.

Перший період (40-50 роки) - термін «технологія в освіті» означав застосування аудіовізуальних засобів у навчальному процесі.

Другий період (50-60 роки) - під «технологією освіти» стали мати на увазі програмоване навчання.

Третій період (70-і роки) - з'явився термін «педагогічна технологія», що став означати заздалегідь спроектований навчальний процес, який гарантує досягнення чітко поставлених цілей.

Четвертий період (з початку 80-х років) - створення комп'ютерних та інформаційних технологій навчання.

Поняття "технологія" у педагогіці може вживатися в чотирьох значеннєвих аспектах:

1) Педагогічна технологія. Цей термін містить у собі всі засоби педагогічної взаємодії. Ще на початку ХХ в. Г. Мюнстерберг у роботі "Психологія і вчитель" уводить поняття "психотехніки" і можливості її використання в педагогічному процесі.

2) Технології навчання - система методів, прийомів і дій вчителі й учнів у процесі навчання.

3) Технології виховання - система методів, прийомів і дій вихователя і вихованців у спільній діяльності, у зміст якої включене освоєння норм, цінностей, відносин.

4) Навчальні технології - інформаційні технології, які можна використовувати для організації процесу навчання.

У роботах В.П. Беспалько, Б.С. Блума, М.В. Кларина, М.А. Чошанова й ін. виділені наступні ознаки технології:

  • доцільність, тобто будь-яка технологія повинна містити опис цілей і задач, на рішення яких спрямовані проектовані способи і дії;

  • результативність - опис результатів;

  • алгоритмичноть - фіксація послідовності дій вчителі й учнів;

  • відтворюваність - систематичне використання алгоритму дій і засобів в організації педагогічного процесу;

  • керованість - можливість планування, організації, контролю і коректування дій;

  • проектованість: технологія створюється і реалізується штучним способом, підлягає модернізації і коректуванню з урахуванням конкретних умов.

Критерії технологічності навчального процесу:

1. Концептуальність (опора на певну наукову концепцію).

2. Системність (логіка процесу, взаємозв'язок усіх його частин).

3. Керованість (діагностичне цілепокладання, проектування процесу навчання, поетапна діагностика, корекція навчального процесу).

4. Ефективність (за результатами; оптимальність за витратами; гарантованість досягнення певного стандарту або еталону навчання).

5. Відтворюваність (можливість застосування іншими).

Далі ми розглянемо основні педагогічні технології, які набувають поширення останнім часом.

Ігрові технології

Автори-розробники — Д.Ельконін, В.Коваленко, Б.Нікітін, П.Підкасистий, М.Стронінта ін.

Суть. Технологія за своєю суттю є поліваріативна. Гра як вид навчальної діяльності в умовах конкретної ситуації спрямована на засвоєння соціального досвіду, в якому формуються й удосконалюються вміння та навички учнівського самоуправління.

Структура гри як діяльності охоплює: ціле-покладання (уміння поставити мету, завдання), планування (здатність передбачити розвиток подій, дійових процесів, операцій), реалізацію цілей (уміння реалізувати ігровий задум), аналіз отриманих результатів (здатність проаналізувати набутий ігровий досвід). Мотивація ігрової діяльності забезпечується добровільністю включення в гру, можливістю вибору й елементами змагання, що сприяє задоволенню потреб у самоствердженні та самореалізації учнів як суб'єктів учіння.

У навчанні старшокласників використовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо- та соціодрама. Технологія ділової гри представлена етапами, що наведено нижче (за Г.Селевко).

Етап підготовки:

1) розробка гри: написання сценарію; укладання плану ділової гри; загальний опис гри; зміст інструктажу; підготовка матеріального забезпечення;

2) вхід у гру: постановка проблеми, цілей; умови, інструктування; регламент, правила; розподіл ролей; об'єднання у групи; консультування.

Етап проведення:

І. Групова робота над завданням: робота з джерелами; тренінг; мозковий штурм;

ІІ. Міжгрупова дискусія: виступи груп; захист результатів; правила дискусії; робота експертів.

ІІІ. Етап аналізу та узагальнення: висновки з гри; аналіз, рефлексія; оцінка та самооцінка роботи; висновки й узагальнення; рекомендації.

ІV. Прогнозовані результати: розвиток суб'єктності школяра, процесів саморегулювання та самоуправління власною навчальною діяльністю.

Інтерактивні технології

Автор-розробник — О.Пометун, Л.Пироженко.

Суть. Інтерактивне навчання ґрунтується на концептуальній ідеї співробітництва, взаємонавчання. Автори зазначають, що процес пізнання відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм організації навчальної діяльності, використовуються інтерактивні технології кооперативного, колективно-групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Деякі локальні технології використовуються на будь-якому етапі традиційного уроку, трансформуючи його в інтерактивний.

Структура технологічного інтерактивного уроку представлена такими етапами.

1) Мотивація: фокусується увага учнів (або учасників заходу) на проблемі, робиться спроба викликати інтерес до теми, що обговорюється. Прийомами навчання можуть бути запитання, цитати, коротка історія, невеличке завдання, розминка тощо. Етап займає не більше 5 % часу заняття.

2) Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів. Він забезпечує розуміння учнями (учасниками) змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку (заходу), і що від них очікує вчитель, викладач. Також доцільно залучити до визначення передбачуваних результатів усіх учасників заняття або заходу. На це витрачається приблизно 5 % часу.

3) Надання необхідної інформації. Під час його реалізації важливо дати учням (учасникам) достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздавального матеріалу, виконання домашнього завдання. Для економії часу та максимального ефекту уроку можна подавати інформацію в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. Витрачається приблизно 10 % часу заняття.

4) Інтерактивна вправа, яка вважається центральною частиною заняття (заходу). Вона охоплює не більше 60 % часу, що відводиться на практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку.

Послідовність проведення інтерактивної вправи:

  • інструктування — вчитель розповідає учасникам про цілі вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам;

  • об'єднання в групи і/або розподіл ролей;

  • виконання завдання, за якого вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи й навчання у співробітництві один з одним;

  • презентація результатів виконання вправи.

5) Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку. На цьому етапі передбачаєтеся рефлексія, усвідомлення того, що зроблено на занятті (заході), чи досягнуто поставлених цілей, як можна застосувати отримане в майбутньому. Останній етап бажано проводити у формі запитань: що нового дізналися; якими навичкам оволоділи; чи може це бути корисним у житті. Слід обговорити питання щодо проведення самого уроку: що було найбільш вдалим; що не сподобалося; що потрібно змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні (учасники) змогли сформулювати відповіді на всі запитання. Для підбиття підсумків бажано відвести до 20 % часу уроку (заходу).

Інтерактивні технології (мозковий штурм, «займи позицію», розігрування ситуацій у ролях, ток-шоу тощо) активно використовуються у виховній роботі зі школярами.

Прогнозовані результати: активізація пізнавальної діяльності всіх учнів, формування вмінь і навичок, ціннісно-смислових орієнтацій; розвиток суб'єктності, мотивації до навчання.

Технологія інтенсифікації навчання на основі опорних схем і знакових моделей

Автор-розробник — В.Шаталов.

Суть. Принципи технології інтенсифікації навчання В.Шаталова: багаторазове повторення; обов'язковий поетапний контроль; високий рівень складності; блочне вивчення матеріалу; динаміка діяльності; використання опор, орієнтовної основи дій.

Особливості змісту (за Г.Селевко): матеріал подасться великими дозами; поблочне структурування матеріалу; оформлення навчального матеріалу у вигляді опорних схем-конспектів; опорний конспект є наочною схемою, у якій подано інформацію, що потрібно засвоїти. Він є своєрідною конструкцією системи взаємопов'язаних символів як замінників системи фактів, понять, ідей, наділених певним смисловим значенням.

Технологічні етапи:

перший — вивчення теорії у класі (поя¬нення біля дошки з допомогою крейди, наочних матеріалів, ТЗН; повторне пояснення за опорним конспектом — кольоровим плакатом; короткий огляд за плакатом; індивідуальна робота учнів над своїми конспектами; фронтальне поблочне закріплення матеріалу за конспектом);

другий — самостійна робота вдома (опорний конспект + підручник + допомога батьків);

третій — перше повторення — фронтальний контроль засвоєння конспекту (всі учні відтворюють конспект по пам'яті; учитель перевіряє роботи в міру надходження; одночасно проводиться «тихе» та магнітофонне опитування; після письмової роботи — опитування вголос);

четвертий — усне проговорювання опорного конспекту (це необхідний етап мовленнєвої діяльності при засвоєнні, що реалізується під час різних видів опитування);

п'ятий — друге повторення: узагальнення і систематизація (уроки взаємоконтролю; публікація списку залікових питань; підготовка; використання усіх видів контролю (біля дошки, «тихе», письмове опитування тощо); взаємоопитування та взаємодопомога; ігрові елементи (змагання команд, розв'язування ребусів тощо)).

Прогнозовані результати: формування системи знань, умінь і навичок; навчання всіх дітей незалежно від індивідуальних даних; прискорене навчання.

Технологія рівневої диференціації навчання на основі обов'язкових результатів

Автор-розробник — В.Фірсов.

Суть. Технологія передбачає уведення двох стандартів: обов'язкової загальноосвітньої підготовки (базовий рівень обов'язкового мінімального засвоєння знань всіма школярами); підвищеної підготовки (додатковий рівень визначає глибину оволодіння змістом навчального предмета здібними та працелюбними учнями).

Простір між ними заповнюється діяльністю, що забезпечує поступове та різнорівневе опанування навчального матеріалу, вибудуваного на основі запланованих обов'язкових результатів навчання. Останні мають бути доведені до учнів завчасно, зрозумілі й доступні абсолютній більшості. Проходження базового рівня є передумовою навчання за додатковими, підвищеними стандартами. Навчальний процес здійснюється на індивідуально та максимально посильному для учнів рівні.

Особливості технології: блочна подача матеріалу; робота з малими групами на декількох рівнях засвоєння; наявність навчально-методичного комплексу (банк завдань обов'язкового рівня, система спеціальних дидактичних матеріалів, виокремлення обов'язкового матеріалу в підручниках та завдань необхідного рівня в задачниках).

Основна умова рівневої диференціації — систематична повсякденна робота щодо усунення прогалин у засвоєнні матеріалу шляхом організації перездачі заліків. Система контролю та оцінювання навчальних досягнень передбачає:

  • тематичний контроль;

  • повну перевірку обов'язкового рівня підготовки;

  • відкритість взірців перевірних завдань обов'язкового рівня; виставлення оцінки методом складання (загальний залік = сума певних заліків);

  • подвійність в оцінці обов'язкового рівня (зараховано — не зараховано);

  • підвищення оцінки за досягнення, які перевищують базовий рівень;

  • «закриття» проблем (доздача, а не перездача);

  • можливість «дрібних» заліків;

  • кумулятивність підсумкової оцінки (річна оцінка виставляється на основі отриманих).

Прогнозовані результати: досягнення всіма дітьми обов'язкових запланованих результатів навчання з огляду на рівень розумового розвитку.

Технологія модульно-блочного навчання

Автори-розробники — Г.Лєвітас, В.Гузєев.

Суть. Мінімальною одиницею навчального процесу є не урок, а цикл уроків — модуль. Він буває одно-, дво- (два цикли) або чотириурочний (чотири цикли), кожен з яких є блоком із чіткою послідовною структурою.

Розглянемо структуру модуля 4-х циклів.

Перший урок — вивчення нового матеріалу (новий матеріал вивчається за завчасно складеним конспектом з одночасним поясненням учителя. Первинне закріплення відбувається у процесі роботи над зошитами з друкованою основою).

Другий урок — урок узагальнення (перед уроком конспект вивченого матеріалу та запитання до нього відтворюються на дошці (екрані). Учні опрацьовують матеріал за підручником самостійно та обговорюють у парах, відповідають на поставлені запитання учителю або учню-консультанту. Практикується відтворення конспекту в зошиті або його самостійне укладання учнями. Зазначимо, що учнівські пари формуються за принципом об'єднання дітей з однаковим рівнем розвитку і темпом роботи).

Третій урок — закріплення (робота із зошитами з друкованою основою, виконання індивідуальних завдань творчого характеру).

Четвертий урок — корекція (опитування за конспектом, підготовка й написання самостійної роботи).

Якщо тема програми складається із 15 уроків, то вони можуть вибудовуватися так: 2 цикли, 4 цикли, 4 цикли, 2 цикли, 1 цикл програмованого опитування, 1 цикл контролю, 1 цикл корекції.

Особливості технології:

  • основний навчальний період — модуль або цикл (уроків);

  • пояснювально-ілюстративні, евристичні, програмовані методи навчання;

  • основні форми організації навчання — бесіда, практикум;

  • засоби діагностики — поточні письмові програмовані опитування (тести), контрольні роботи або заліки.

Домінуючий елемент технології — зошит з друкованою основою, який розроблено за принципами теорії поетапного формування розумових дій як типовий засіб програмованого навчання.

Прогнозовані результати: формування системи знань, умінь і навичок учнів; досягнення запланованих результатів навчання.

Технологія блочно-консультативного навчання

Автори-розробники — П.Ерднієв, П.Ібрагімов, М.Щетінін, Н.Ґудзик, В.Шаталов та ін.

Суть. Концептуальні ідеї технології розроблялися на основі методів укрупнення (П.Ерднієв), концентрованого навчання (П.Ібрагімов), занурення (М.Щетінін) та ін. Блок — це логічно закінчений, дидактично обґрунтований навчальний матеріал кількох уроків теми, розділу, що дає змогу сконцентрувати інформацію навколо провідних ідей навчального курсу. Блочний підхід до вивчення програмового матеріалу супроводжується систематичним консультуванням. Він реалізується через систему уроків блочного викладу матеріалу.

Етапи технології (за С.Боднар, Л.Момот, Л.Липовою, М.Головко):

1) Лекція (усний виклад учителем матеріалу навчального блоку, що слугує основою для подальшої самостійно пізнавальної діяльності школярів).

2) Семінарські заняття (обговорення учнями проблем, порушених на лекції. Кількість семінарів залежить від складності й обсягу теми, що вивчається. Вони поділяються на класичні (учні готують повідомлення, доповіді на основі запропонованої системи питань), робочі (план і завдання семінару повідомляються безпосередньо на занятті, що передбачає поточний контроль засвоєння навчального матеріалу в процесі виконання тренувальних вправ, розв'язування задач, обговорення проблем тощо)).

3) Лабораторний практикум або практична робота (самостійно пошукова діяльність учнів; формування вмінь і навичок).

4) Уроки розв'язування задач (занурення у проблему з метою розширення горизонту розуміння програмового матеріалу).

5) Залік (теоретичні питання заліку доводять учням ще на початку вивчення теми, практичні — безпосередньо на занятті. Контрольно-оцінювана діяльність учителя).

6) Уроки цікавих повідомлень (розвиток пізнавального інтересу, мотивації; застосування набутих знань на практиці).

Особливості технології:

  • блочний виклад матеріалу;

  • систематичне консультування (індивідуальне, групове; поточне, підсумкове; учитель-консультант, учень-консультант), що супроводжує кожен технологічний етап;

  • групова форма роботи;

  • алгоритмізація навчального процесу (робота за картками-інструкціями, схемами-конспектами, використання методичних порад, пам'яток тощо);

  • самостійна пошукова діяльність школярів;

  • обов'язковий перелік базових знань і вмінь, що слугує своєрідною програмою дій для вчителя, учнів;

  • систематичний контроль та оцінка успішності (попередній, поточний, тематичний).

Прогнозовані результати: формування цілісних знань школярів; розвиток системного мислення, самостійної пошукової активності учнів; економія часу.

Технологія колективного способу навчання

Автор-розробник — А.Рівін.

Суть. Колективний спосіб навчання — це така організація праці, в процесі якої навчання здійснюється шляхом спілкування в динамічних (змінних) парах, коли учасники вчать один одного. Технологія ґрунтується на принципах наявності динамічних (змінних) пар учнів, взаємонавчання, взаємоконтролю, взаємоуправління.

До складу технології належать такі методики:

  • вивчення текстового матеріалу;

  • взаємообмін текстами та завданнями;

  • розв'язання задач і прикладів за підручником;

  • взаємні диктанти;

  • вивчення віршів у змінних парах;

  • робота з опитувальниками;

  • вивчення іноземної мови.

Розглянемо одну з них. Методика вивчення текстового матеріалу для будь-якого навчального предмета.

Основні технологічні етапи:

1) Складається маршрут вивчення тексту за підручником. Навчальний матеріал ділиться на 3—6 частин. Кожен учень працює в індивідуальному режимі.

2) Вивчення першої частини тексту в парі: один учень читає текст, інший слідкує за підручником; прочитане обговорюється: один переказує, інший доповнює.

3) Практикується паралельна робота з інформацією за іншими джерелами (хрестоматія, підручник іншого автора тощо); придумується заголовок до частини і складається план; записується погоджена назва заголовку і план цієї частини у зошит. На цьому пара завершує роботу. Учні об'єднуються у нові пари для роботи з другою частиною тексту.

4) У нових парах учні спочатку коротко повторюють зміст першої частини; звіряють та уточнюють свої плани; один переказує першу частину, інший із його зошитом слідкує за викладом, уточнює та доповнює. Відпрацьовується друга частина тексту (аналогічно першій). Учні розходяться та об'єднуються в нові пари для опрацювання третьої, четвертої, п'ятої частин тексту.

5) Опрацювавши текст в останній групі, учень повідомляє учителю (черговому учневі) про завершення роботи.

6) Формуються малі групи (4—6 осіб); обирається ведучий, який надає кожному можливість викласти новий матеріал; група виставляє оцінки кожному індивідуально; ведучий подає вчителю список з оцінками. Останній з метою контролю може додатково перевірити знання двох-трьох осіб. Оцінки переносяться до класного журналу.

Прогнозовані результати: засвоєння знань, умінь і навичок; розвиток комунікативних якостей особистості; виховання працелюбності.

Технології групового способу навчання

Автор-розробник — В.Дяченко.

Суть. Організаційна структура групового способу навчання може бути комбінованою, такою що поєднує групову роботу учнів (один вчить багатьох), парну та індивідуальну. Однак домінуюче значення має групова форма роботи. До групових технологій належать: класно-урочна організація, лекційно-семінарська система, дидактичні ігри, бригадно-лабораторний метод тощо.

Особливості організації групової роботи (за Г.Селевко):

  • поділ класу на групи для вирішення конкретних завдань;

  • кожна група отримує певне завдання (однакове або диференційоване) виконує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя;

  • завдання в групі виконується у такий спосіб, що дасть змогу взяти до уваги й оцінити індивідуальний внесок кожного;

  • склад групи непостійний. Він добирається зважаючи на те, щоб із максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кожного члена групи, залежно від змісту та характеру очікуваної роботи.

Технологічні етапи групової роботи на уроці:

1) Підготовка до виконання групового завдання: постановка пізнавальної задачі (проблемної ситуації); інструктаж про послідовність роботи; надання групам дидактичного матеріалу.

2) Групова робота: ознайомлення з матеріалом, планування роботи в групі; розподіл завдань між членами групи; індивідуальне виконання завдань; обговорення індивідуальних результатів роботи в групі; обговорення загального завдання групи (зауваження, доповнення, уточнення, узагальнення); підбиття підсумків групового навчання.

3) Підсумкова частина: повідомлення про результати роботи групи; аналіз пізнавальної задачі, рефлексія; загальний висновок про групову роботу досягнення поставленої мети. Коментування вчителем роботи групи.

Під час групової роботи вчитель контролює хід роботи в групах, відповідає на запитання, регулює суперечливі ситуації та порядок роботи, у випадку крайньої необхідності надає допомогу певним учням або групі загалом.

Найбільший педагогічний ефект навчально-виховного процесу досягається у процесі співвідношення колективних (60—70 %) та групових (30—40 %) способів навчання.

Прогнозовані результати: активізація пізнавальної діяльності учнів; високий рівень засвоєння змісту.

Технологія групових творчих справ

Автор-розробник — К.Баханов.

Суть. Технологія поліфункціональна за суттю. На практиці вона може реалізуватися за різними технологічними схемами (жорсткими та гнучкими). Суть технології — виявлення та розвиток різних видів творчих здібностей школярів на основі пізнавальних мотивів навчання, прагнення до самовираження та самоствердження.

Робота учнів за інтересами у творчих групах спрямована на вирішення конкретних творчих завдань.

Технологічні етапи(за К.Бахановим):

1) Пошуковий (ознайомлення учнів у загальних рисах з темою; розвиток пізнавального інтересу, мотивації; визначення термінів та критеріїв підготовленості учнів до визначеного виду діяльності; спільний перегляд наявної та пошук необхідної навчальної літератури, ілюстративного матеріалу, технічних засобів навчання тощо. Тривалість етапу 3—4 дні).

2) Визначальний (організаційні моменти вирішуються учнями на перерві або безпосередньо на уроці; учням надається можливість вибрати найцікавішу творчу справу, об'єднатися у творчі групи (об'єднання) за інтересами, ознайомитися із завданнями).

3) Планування й виконання завдання (розподіл ролей; конкретизація завдань; розробка та виконання наміченого плану дій).

4) Презентаційний (презентація результатів групової творчої справи).

5) Аналітичний (підбиття підсумків; самоаналіз творчої діяльності; оцінювання отриманих результатів).

Особливості технології:

  • діагностика потенційних можливостей учнів та виявлення рівня розвитку здібностей до певного виду діяльності; визначення кола інтересів;

  • залучення дітей до групової роботи;

  • вільний вибір форм та методів роботи творчої групи;

  • активна самостійна пошукова діяльність;

  • розвиток пізнавальних здібностей, ініціативності та відповідальності за виконання наміченого плану дій;

  • самореалізація.

Прогнозовані результати: самоствердження та самовираження учнів; реалізація творчого потенціалу; формування стійкої мотивації до вивчення предмета, самостійності, ініціативності та відповідальності.

Інтегральна освітня технологія В.Гузєєва

Автор-розробник — В.Гузєєв.

Суть. Назва технології пов'язана з інтеграцією перспективних напрямів удосконалення навчального процесу: планування результатів навчання, укрупнення дидактичних одиниць, психологізація навчального процесу, комп'ютеризація. Створення цілісного інтегрального освітнього середовища реалізується шляхом конструювання блочної системи уроків вивчення програмової теми.

Типова структура блоку уроків інтегральної технології:

1) Вступне повторення (урок проводиться в інтерактивному інформаційному режимі з метою актуалізації опорних знань учнів і життєвого досвіду. Домінантий метод — бесіда).

2) Вивчення нового матеріалу (основний обсяг) (подається основний обсяг навчальної інформації з допомогою методу укрупнення дидактичних одиниць. Превалюючі форми організації навчального процесу — лекція, урок-бесіда, урок-розповідь, семінар).

3) Тренінг-мінімум (відпрацювання до автоматизму вмінь вирішувати шаблонні задачі найнижчого рівня навчальних досягнень. Домінантні методи — бесіда, яка поступово переростає у самостійну пошукову роботу учнів, навчальний практикум).

4) Вивчення нового матеріалу (додатковий обсяг) (опанування додаткового обсягу навчального матеріалу — учні з низьким рівнем навчальних можливостей тільки ознайомлюються, достатнім — виходять на осмислення i розуміння ідей, високим — осмислення i застосування набутих знань).

5) Розвивальне диференційоване закріплення (дати можливість кожному учневі досягнути відповідного рівня запланованих результатів. Основна форма організації навчання — семінар-практикум; форма співпраці вчителя з учнями — групова).

6) Узагальнювальне повторення (формування цілісного уявлення про об'єкт, що вивчається, системи знань учнів. Домінантна форма організації навчального процесу — консультації).

7) Контроль (форма контролю — контрольна робота, залік, співбесіда, диктант тощо. Структура контрольних завдань: два-три — мінімального рівня, один-два — першого рівня, один — другого. Завдання виконуються чітко за порядком від першого до останнього, відсутня можливість вибору завдань школярами, якщо допущена помилка у завданнях мінімального рівня, то робота далі не оцінюється, а тільки перевіряється учителем).

8) Корекція (основна форма організації роботи — групова, у процесі якої учні, об'єднавшись у групи, спільно аналізують власні помилки, працюють над додатковими завданнями тощо. Вони мають право на одну спробу виправлення оцінки шляхом перездачі).

Прогнозовані результати: реалізація особистісного діяльнісного підходу в навчанні; розвиток особистості школяра; високий рівень засвоєння змісту навчального предмета.

Інтегральна педагогічна технологія

Автор-розробник — О.Мариновська.

Суть. Інтегральна педагогічна технологія — це модель навчання, яка ґрунтується на виявленні в різних навчальних предметах однотипних елементів (проблем, сюжетів, подій, закономірностей тощо) і поєднанні їх у якісно нову цілісність з метою створення загального образу світу.

Мета технології — створити оптимальні умови для розвитку та самореалізації школяра шляхом формування цілісних знань про об'єкт, що вивчається. Вони слугуватимуть формою виразу його особистісно розвивального потенціалу, основою творення «образу світу» для свідомості, що сприймає.

На практиці інтегральна технологія знаходить своє відображення в уроках двох видів: бінарного (схема 1) та інтегрованого (схема 2).

Інтеграція змісту слугує засобом формування цілісних знань. Зміст смислових блоків різних предметів має бути ретельно дібраний і структурований навколо однотипних елементів (проблем, сюжетів, подій тощо), а згодом і об'єднаний спільною метою в межах теми уроку. Навчальна інформація повинна бути зрозумілою та усвідомленою дітьми. Цьому сприяє постійне звернення вчителя до особистісного досвіду дітей, його узгодження з навчальними завданнями, націленість на формування особистісної форми змісту.

Концептуальна схема бінарного уроку

Технологічні етапи уроку:

1) актуалізація опорних знань (підготовка до сприйняття; опора на особистісний досвід школярів; розкриття пізнавального інтересу);

2) цілепокладання (формування пізнавальних мотивів; повідомлення теми, мети уроку; узгодження особистісного досвіду учнів з навчальним завданням);

3) вивчення нового матеріалу (усвідомлення змісту смислових блоків, розроблених на інтегрованій основі; розкриття основних домінант уроку);

4) закріплення (закріплення нових знань і способів дій; цілереалізація; контрольно-оціню¬вальна діяльність; залучення учнів до проектування наступного уроку).

Прогнозовані результати: формування цілісних знань учнів засобами інтеграції змісту суміжних дисциплін; розвиток творчого потенціалу.

Технологія «Створення ситуації успіху»

Автор-розробник — А.Бєлкін.

Суть. Як зазначає О.Пєхота, ситуація успіху — це суб'єктивний психологічний стан задоволення, який є наслідком фізичного або морального напруження виконавця справи, творця явища. Вона досягається тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх. Успішність теж тлумачиться як успіх, однак він є зовнішній, бо оцінюється іншими. Усвідомлення ситуації успіху учнем, розуміння її значимості виникає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким, як усі, труднощів незнання, невміння тощо.

Характерною ознакою технології є психологічна підтримка розвитку особистості дитини. Мета — створити ситуацію успіху для розвитку особистості, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

За цією технологію учні умовно поділяються на чотири групи: надійні, впевнені, невпевнені, зневірені. Прийоми психологічної підтримки для роботи з кожною групою та очікуваний результат (різновиди радості) подано в таблиці.

Технологія реалізується за допомогою системи прийомів, дібраних для конкретної категорії дітей. Послідовність технологічних етапів прийому «Стеж за нами» для невпевнених дітей:

І. «Діагностика інтелектуального фонду колективу».

Мета — виокремлення школяра з групи невпевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але доброзичливий і поміркований).

ІІ. «Вибір інтелектуального спонсора».

Мета — виявлення школяра, який із задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, впевнений у своїх силах, активний і відповідальний).

ІІІ. «Фіксація результату і його оцінка».

Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.

Прогнозовані результати: створення сприятливих психолого-педагогічних умов саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

П р и й о м и т е х н о л о г і ї

К а т е г о р і ї у ч н і в

Різновиди радості

Надійні

Впевнені

Невпевнені

Зневірені

«Невтручання»

«Холодний душ»

«Емоційне поглажування», «Анонсування» (запобіжний контроль)

«Миша у сметані»,

«Гидке каченя»

«Здійснена радість»

«Даю шанс», «Сповідь»

«Даю шанс»

«Сходи»,

«Стань у стрій»

«Сходи», «Стань у стрій»


«Неочікувана радість»

«Емоційний сплеск»,

«Обмін ролями»,

«Зараження»


«Обмін ролями», «Зараження»,

«Емоційний сплеск»

«Стеж за нами»

«Обмін ролями»,

«Зараження»

«Загальна радість»

Творча співпраця вчителя з учнем, батьками – успіх

Радість учня

Радість батьків

«Сімейна радість»

«Еврика», «Навмисна помилка»,

«Лінія горизонту»

«Еврика», «Навмисна помилка», «Лінія горизонту»

«Еврика», «Навмисна помилка»

«Еврика»,

«Навмисна помилка»

«Радість пізнання»

Технологія сугестивного навчання

Автори-розробники — Г.Лозанов, С.Димитрова, Т.Гордієнко, Л.Шевченко та ін.

Суть. В основу технології покладено елементи емоційного навіювання. Роль останніх є домінуючою.

Основний метод сугестивної технології — релаксопедичне навчання. Він базується на взаємодії усвідомлюваних і неусвідомлюваних компонентів психіки в процесі засвоєння та перероблення інформації. Принцип двоплановості та сприйняття інформації становить основу побудови інтенсивного навчання, у процесі якого здійснюється «занурення» у навчальну дисципліну, концентроване вивчення матеріалу. Основною одиницею сугестопедичної моделі є урок, який за структурою поділяється на три фази: передсеансову, сеансову та постсеансову.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал