Відгук офіційного опонента про дисертацію Дмитрієва Сергія Вікторовича «Когнітивно-ономасіологічний аналіз номінацій особи в сучасних українських соціолектах»



Скачати 53.23 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації28.12.2016
Розмір53.23 Kb.

ВІДГУК
офіційного опонента про дисертацію
Дмитрієва Сергія Вікторовича «Когнітивно-ономасіологічний аналіз
номінацій особи в сучасних українських соціолектах», подану
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. Одеса, 2015. - 322 с.
Домінування в сучасному мовознавстві когнітивно-дискурсивної наукової парадигми зумовлює актуальність досліджень проекції мовної системи та її дискурсивної реалізації на свідомість етносу, організацію його світогляду і внутрішнього рефлексивного досвіду, а також на культурну та субкультурну компетенцію носіїв мови. Зважаючи на це рецензована дисертація Дмитрієва С.В. є актуальною, позаяк здійснене в ній дослідження номінацій осіб в сучасних українських соціолектах дає змогу відстежити субкультурну специфіку певних соціальних страт, їхні оціночні пріоритети і стереотипи, що знаходять відображення в номінативних техніках, доборі мотиваторів на позначення людини як центру соціуму.
Дисертація Дмитрієва С.В. виконана в ракурсі досліджень нашої наукової школи, оскільки базовим методом роботи обрано розроблений мною когнітивно-ономасіологічний аналіз мотивації різних за статусом найменувань, а теоретичними засадами роботи стали запропоновані мною концепція мотивації, модель породження номінативних одиниць, загальні положення когнітивної ономасіології.
Ця концепція апробована представниками школи на матеріалі різних класів номінацій російської, української, польської, німецької, французької й англійської мов, в тому числі фразеологізмів і поетичного тексту.
Попри значний доробок цієї школи (15 дисертацій, кілька монографій і численна кількість наукових статей), автор дисертації Дмитрієв С.В. винайшов новий аспект дослідження зазначеної проблематики, узявши матеріал сучасних українських арго, жаргону та сленгу, де етнічна картина світу переломлюється крізь узуальну, групову, де відтворюється особлива
субкультура, відмінна від узвичаєної етнічної культури пересічних носіїв української мови.
З цього випливає безсумнівна наукова новизна дисертації, що полягає насамперед у висвітленні специфіки мотиваційних процесів, які опосередкують найменування осіб в українських соціолектах. Новими є проектування мотивації найменувань осіб на узуальну картину світу та відповідну субкультуру, характеристика типів мотивації означених найменувань в когнітивно-ономасіологічному аспекті, встановлення використаних у номінаціях осіб донорських зон метафоризації
і характеристика її механізмів, а також з’ясування пріоритетів оцінки і стереотипізації, які застосовуються в номінативних техніках відповідної соціальної групи.
Теоретичне значення рецензованої роботи полягає в розробленні автором низки проблем когнітивно-ономасіологічного спрямування, зокрема, питань вторинної номінації найменувань осіб у соціолектах, зв’язку процесу номінації і психофізіологічних станів номінаторів, типології оцінки, особливостей узуальної картини світу тощо.
Прикладна цінність дисертації визначена можливістю застосування її матеріалів і результатів у лексикографічній практиці при створенні мотиваційних словників арго, жаргонів сленгу нового типу, а також при корегуванні вже наявних словників сленгу і жаргонів української мови.
Результати дослідження можливо використати при викладанні фахових курсів загального мовознавства, лексикології та стилістики української мови, спецкурсів із когнітивної ономасіології, соціолінгвістики, когнітивної семантики тощо.
Достовірність результатів і висновків рецензованої дисертаційної роботи забезпечена достатньою репрезентативністю
ілюстративного матеріалу (вибірки 1,5 тис. похідних найменувань особи із лексикографічних джерел, Інтернет-форумів і записів усного мовлення), а також комплексною методикою аналізу цього матеріалу.

Дисертацію чітко структуровано, у вступі в цілому коректно викладено її головні параметри, завдання скоординовано з висновками, у першому розділі в цілому розроблено теоретичні засади дослідження, які знайшли своє продовження й розвиток у чотирьох практичних розділах роботи. Висновки до розділів і загальні висновки відповідають змісту розділів і дисертації.
Доцільним і беззаперечним видається постановка на перший план у дисертації характеристики асоціативно-термінальної мотивації (розділ 3), оскільки більшість арготизмів і сленгізмів увиразнено за рахунок метафоризації вже наявних у мові знаків або шляхом метафоризації мотиваторів. Модусно мотивовані найменування осіб також переважають у соціолектах, що дає змогу надати номінаціям оцінно-експресивної конотації
(розділ 4). При цьому модус здебільшого інтегрований із метафоризацією, що створює підстави вважати чимало найменувань осіб в українських соціолектах змішано мотивованими.
Позитивними моментами дисертації є, по-перше, укладання словника українських соціолектних найменувань осіб у додатках (с. 292-322), по-друге, з’ясування донорських зон вторинної метафоричної номінації назв осіб у соціолектах (с. 79-119), по-третє, опис специфіки модусної мотивації означених найменувань (с. 122-163).
Як усіляка новаторська робота, а в сучасному українському мовознавстві когнітивна проблематика є новою й малодосліджуваною, дисертація
Дмитрієва С.В. не позбавлена певних недоліків і спірних моментів, щодо яких дозволимо собі висловити відповідні зауваження та побажання з метою дальшого спрямування дослідження окреслених аспектів когнітивної ономасіології й соціолінгвістики.
По-перше, у теоретичному розділі варто б було окреслити специфіку соціолектів й узуальної картини світу як відбитку відповідної субкультури.
Натомість чимало уваги автор приділив проблемі співвідношення мовної та концептуальної картин світу (с. 22-31), що не настільки є актуальним для матеріалу дисертації. При цьому характеристику жаргонізмів і сленгізмів у
номінаціях осіб віднесено до другого розділу (с. 51-72) без відповідного обґрунтування в ракурсі співвіднесення окреслених раніше картин світу.
По-друге, подавши опис моделі породження найменувань осіб в українських соціолектах, автор захопився вже розробленою мною моделлю і не вказав головного, яке місце в цій моделі займає вторинна номінація, що переважає в обраному матеріалі, адже наша модель передбачає творення нового знака. Як на базі вже наявного в мові знака формується нове соціолектне значення? Які мотиви цьому передують? Як впливає на це мовна компетенція відповідної соціальної страти та її субкультура? Автор намагається встановити принципи вибору ономасіологічної ознаки з мотиваційної бази на с. 38, але один принцип в нього нашаровується на
інший, адже гештальтування й асоціативний принципи перебувають у відношеннях включення першого до другого. Архетипи, про які згадує автор, також не знаходять ніякого пояснення, а приклад дятел - «донощик» аж ніяк не пояснює модусний принцип, а є відбитком складної асоціації низки метафоричних процесів: дятел - стукати 1 - стукати 2 — доносити.
По-третє, постійне декларування автором антропоцентричної парадигми
(с. 17-19 та ін.) є радше даниною моді, оскільки окреслена групова картина світу нав’язує індивіду свої номінації й оцінки, людина тут практично безсила. Тому варто б було розмежувати індивідуальний і колективний антропоцентризм (= етноцентризм) і доповнити їх дискурсоцентризмом або мовоцентризмом, про який зараз багато пишуть як про чинник «мовної загрози», яка нівелює людську особистість, захоплює її свідомість у полон мовних стереотипів. Тим більше, що в групі, яку досліджує автор, ці стереотипи нав’язуються більш агресивно, ніж мовні стереотипи пересічним носіям мови.
По-четверте, беручи за основу когнітивного моделювання нашу модель структури знань - ментально-психонетичний комплекс, - автор надалі чомусь уводить терміни фреймової моделі (с. 73, 82, 90 й ін.), схемати (с.
133), ніяк не пояснюючи ці поняття. Навіщо було наводити також теорію
ментальних просторів і бленду (с. 77), якщо ці теорії ніяк не застосовуються в роботі. Дж. Лакоффу і М. Джонсону автор приписав терміни донорська й реципієнтна зона (с. 76), які вперше використані Е. Кітті та А. Легре (див.
Kittay E.F., Lehrer A. Introduction / E.F. Kittay, A. Lehrer // Frames, fields, and contrasts: New essays in semantic and lexical organization. - Hillsdale, NJ:
Lawrence Erlbaum, 1992. - P. 1-18), на відміну від сфер джерела і мішені.
Загалом у деяких випадках автор сплутує вербальний рівень і когнітивний
(наприклад, на с. 82 «метафорична полісемія у межах одного фрейму» - у фреймі немає полісемії, до того ж у полісеманті кішка кожне значення проектується на свій фрейм; с. 95 - абсурдне «номінації мають агентивне позначення» і под.).
По-п’яте, автор часом не розмежовує номінацій особи, створених лексико-семантичним способом,
і афіксальні похідні.
Так, слово
ведмежатник створено суфіксацією від метафоризованого ведмідь - «сейф».
Ведмежатник і інші приклади повторюються у 3 та 4 розділах, то незрозуміло, який тип мотивації вони
ілюструють.
Щодо деяких найменувань, у мене немає певності у правильності розгляду {лапотник,
макаронник, з одного боку, кваліфіковано як метонімію, а подано в розділі про метафору. Те саме стосується номінацій звір, мікроб, буквар, фіалка,
батон, голубець, барахольник; череп, хвіст, ріг, шкура, названі натурфактами
(с.98)). Виникають питання і щодо кваліфікації саме сенсорної оцінки у слів
папуга, крокодил, гриф, хризантема й ін. (с. 128, с. 129, с. 137-138).
По-шосте, при аналізі пропозиційної мотивації на с. 170 відбулася плутанина рівнів МПК зі слотами (предикат й аргумент не є рівнями, вони формують предикатно-аргументні структури, а рівнями є ті, що додаються до будь-якого компонента цих структур). Сумнівною видається кваліфікація пропозиційної мотивації у номінацій торохтілка, плямкало, грузило, оторва,
стукач, відморозок й ін. (с. 176), адже всі вони ґрунтуються на метафоричному значенні мотиваторів.

Трапляються в дисертації і тривіальні місця, тавтології, невправні судження, перекручування прізвищ учених, незакінчена й надмірна цитація тощо.
Попри висловлені нами зауваження, які не применшують вагомості отриманих результатів дослідження
і, сподіваємося, сприятимуть подальшому розробленню окресленої проблематики, дисертація
Дмитрієва С.В. у цілому відповідає вимогам, є актуальним і перспективним дослідженням і характеризується науковою новизною й теоретичною значущістю.
Робота має достатню апробацію у вигляді 7 статей і тез (із яких 4 статті опубліковано у фахових виданнях України, 2 - за кордоном), а також виступів на 9 наукових конференціях і семінарах. Статті повністю представляють виконану дисертаційну роботу, а виклад автореферату у цілому автентичний тексту дисертації.
Усе зазначене вище дає підстави вважати, що автор роботи
Дмитрієв С.В. заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова.
Доктор філологічних наук, професор,
зав. кафедри теорії та практики перекладу
Навчально-наукового Інституту іноземних мов
Черкаського національного університету
імені Богдана Хмельницького
О.О. Селіванова
С.В. Корновенко


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал