Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет



Сторінка3/4
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.02 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4

Засоби вираження інтенсивності дії

Дослідники «Енеїди» І. Котляревського підкреслюють як одну з істотних ознак структурної організації тексту поеми широке використання дієслівних лексем, що забезпечують динаміку зображуваних подій. Аналізуючи добір лексично-фразеологічних засобів в аспекті виявлення внутрішніх семантичних зв’язків (головним чином синонімічних), учені висловлюють думку про деяку надмірність у використанні письменником живих скарбів української мови. Однак така оцінка мовотворчості І.Котляревського значною мірою спростовується, якщо взяти до уваги смислову конденсацію всіх елементів тексту, підпорядковану жанровій своєрідності його твору. Мовний колорит «Енеїди» характеризується загальною зниженістю лексики, фразеології, епітетів, порівнянь та інших засобів. Як влучно відзначив П.П. Плющ, у поему «взято з народної мови, головним чином, тільки те. що пов’язане з жартом, дотепом, іронією, але використано дійсно вичерпно»[47, 264].

Текст є особливим видом діяльності: він як спосіб відображення дійсності є одночасно продуктом діяльності індивіда й продуктом певної епохи. Художній твір адресується передусім читачеві- сучасникові, а коли переживе сучасників як твір видатний, завжди сприймається в «своєму»часі, перегукуючись із новою епохою через призму минулого. Перелицьована з «Енеїди» Вергілія його поема адресувалася українському народові. На долю її автора випало нелегке завдання - започаткувати українське літературне слово для потреб не тільки бурлеску, а й реалістичного зображення подій.

Одним із важливих прийомів постійного підтримування жартівливо-зневажливого, грубувато- розв’язного, а то й сатиричного тону, зумовленого жанровими особливостями поеми, є шаржова гіперболізація подій. Вона виразно виявляється як стилістичний прийом образного вираження явищ і подій у спосіб перебільшення, яке, однак, не сприймається як неможливе. Гіпербола завжди була улюбленим засобом образності в народній творчості, особливо в героїчній і сатиричній. До цього прийому вдавалися І. Вишенський, Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко, Остап Вишня, С. Олійник, П. Тичина та інші письменники. В «Енеїді» І. Котляревського шаржова гіперболізація пронизує різні рівні тексту, але найбільше навантаження припадає на засоби вираження інтенсивності дії.

Закладена в семантиці українського дієслова здатність вираження інтенсивності дії реалізується передусім категорією виду. Елементи смислового поля інтенсивності дії (процесу, стану) можуть актуалізуватися як показники темпу чи періоду часу, зайнятого дією (швидко, миттєво - помалу, поступово, повільно), міри або ступеня вияву процесуальності (сильно, з усією силою, найдужче - слабо, ледве-ледве), міри та способу вияву (багато, надміру — мало; бурхливо, через край - непомітно, слабо) та ін. Разом із тим в українській мові ця категорія не дістала самостійного формального вираження, тому ступінь інтенсивності дії може передаватися прислівниками, прийменниково- відмінковими формами іменників, частками, сполученнями слів з кількісним значенням, засобом синтаксичного повтору слів, підрядним реченням міри-ступеня та ін.

У смисловому полі інтенсивності дії виділяються своєю здатністю виражати темп або період часу, зайнятого дією, дієслова переміщення. Швидкість переміщення може реалізуватися в семах: 1) миттєвість як ознака швидкої реакції та відповідної дії особи; 2) швидкий перебіг дії в часі; 3) досяжність результату дії як наслідок швидкого переміщення; 4) тривалий рух у часі та в просторі.

Миттєвість дії може передаватися як однократність і як швидкий початок її. У тексті аналізованої поеми з цим значенням виступають дієслова: побігти, дунути, кинутися, махнути, задробити, скочити, сипнути, схопитися, помчати, почухрати, чкурнути, шатнутися, убратися тощо, напр.: «Шатнувся зараз із запічка. Півкопи для його кусок!» (43). Інтенсивність переміщення в цих дієсловах закладена семно, вона може діставати формальне вираження в засобах префіксації (схопитися, помчати, почухрати), але частіше виявляється як надлишковість у контекстуальних умовах. Миттєвість як швидка реакція особи і її дія передається уведенням прислівників зараз (відразу), миттю, проворно, прудко, хутко, хутенько, чимдуж, швидко, швидше й т. ін. Щедро черпав І. Котляревський з народної мови й фразеологічні звороти, що передають інтенсивну миттєву дію в гіперболізованій інтерпретації: дати драла, п’ятами накивати, мчати во весь дух, тягу дати та інші, значна частина яких зазнала під пером письменника своєрідної трансформації саме в напрямку посилення інтенсивності дії як прийому шаржування, напр.: «Бурхнуло з неба, мов із бочки, Що промочило до сорочки, То драла врозтіч всі дали»(74), де наявна контамінація кинутися врозтіч і дати драла. Улюбленим прийомом гіперболічної інтенсивності в поемі є уведення додаткового засобу, що нагнітає цю ознаку, - порівняльного звороту, напр.: «І миттю осідлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, І вирнув з моря, як карась» (43); «Тогді одна к йому сплигнула, Так, мов цвіркун або блоха, До уха самого прильнула, Мов гадина яка лиха» (197). Значна частина дієслів, що виражають миттєвість переміщення, дістає додаткове навантаження в контекстуальному оточенні за рахунок слів і словосполучень або підрядних речень, що виражають сему «якнайшвидше», «з найбільшою силою»; напр.: «Еней від неї одступався, Поки зайшов через поріг, А далі аж не оглядався, 3 двора в собачу ристь побіг» (55); «І дав чимдуж із лісу драла, Що аж земля під ним дрижала»1 (87).

Серед різнорідних засобів вираження інтенсивності переміщення виділяється ще один: на позначення найкоротшої миті в швидкості переміщення вживаються слова шасть, шусть, плюсь, скік тощо, які дістають у тексті поеми додаткове, іронічне забарвлення, напр.: «Ірися виль, скользнула з неба, До Турна в північ шусть в намет» (163); «І перекинулась клубочком, Кіть-кіть з Олимпа, як стріла; Як йшла черідка вечерочком, К Аматі шусть - як там була!» (132).

Значення швидкого перебігу дії (переміщення) передають дієслова: бігти, мчатися, хвататись (швидше прийти), поспішатися, уплітати й т. ін. Посилення ступеня вияву фізичних зусиль людини під час бігу реалізується за рахунок уведення порівняльних конструкцій. Порівняння звичайного стану з незвичайним або бігу людини з летом комахи чи прирівнювання до швидкості тварини, переміщення предмета тощо - прийоми, властиві розмовній манері побутового, аж до зниженого плану, - створюють комізм, шаржування з метою приземлення богів, в образах яких легко відгадати українських поміщиків, чиновників, панів і підпанків, напр.: «їх (троянців) сіцілійці як уздріли, То з города, мов подуріли. До моря бігли всі встрічать»(59); «[Юнона] к Еолу мчалась, як оса « (42); « Дали якраз до лісу тягу, Бистріше бігли од хортів» (175); «Щоб ні в берлині, ні в дормезі, І ні в ридвані, ні в портшезі, А бігла б [Тезифона] на перекладних; Щоб не було в путі препони, То б заплатив на три прогони, Щоб на Олимп вродилась вмиг» (129). Швидкість руху предметів передається також засобом порівняння з швидкістю явищ природи або уособлених властивостей предмета: «Ридван, мов вихор в полі, біг» (77); «Вертілись човни, мов дурні» (58).

Значення досяжності певного переміщення внаслідок великої швидкості передається дієсловами: прибігти, влетіти, примчатися, вскочити тощо, які супроводжуються ознаками психічного або фізичного стану особи, підрядними реченнями, що виражають зовнішній вигляд людини. Дія, що передається як внутрішньо обмежена певним проміжком часу, протягом якого вона досягає результату, змінюється станом, напр.: «Прибіг к троянцям, засапався Обмок в поту, як би купався, Мов з торгу з школу курохват» (55). Рідше зустрічаються порівняння на основі зіставлення зі швидкістю руху предмета, напр.: « Уздрівши Низ труп Евріала, Од ярості осатанів... Як блискавка проходить тучу, Він так пробіг, врагів між кучу І до Волсента докосивсь» (177). Крайню межу фізичної втоми від бігу передає дієслово причвалати: «Потім до берега приставши з троянством голим всім своїм... Пішли, куди хто запопав. Еней по берегу попхався І сам не знав, куди слонявся, Аж гульк - і в город причвалав» (46).

Дієслова на позначення тривалого руху включають семи, що характеризують надмірну активність людини або, навпаки, внутрішній стан її, викликаний певними обставинами: вештатися, бігати, Ганяти, гасати, таскатися, попхатися й т. ін., напр.: «Ютурна, кіньми управляя, Шаталась з Турном між полків» (226); «Еней з покійником прощався... Потім Палланту уклонився, Облобизав і прослезився, Додому почвалав тишком»(220-211).

Інтенсивність як ознака тривалості переміщення передається й за народними фольклорними зразками - засобом повтору дієслова: «Ішов, ішов, аж з русих кудрів В три ряди капав піт на ніс» (81). Як і в дієсловах із значенням досяжності руху, можливе накладання додаткового значення міри (фізичної втоми, тривалості в часі тощо): «Ішов і утомивсь чимало» (86). Пор.: «Ішли... Трохи не з пару добрих гін»(106) (далеко й довго, але стану людини не фіксується).

Інші характеристики мають дієслова, що синонімічне об’єднуються навколо лексем бити (ворога) - убивати, ударити (когось) - вбити. На відміну від дієслів переміщення, внутрішньо об’єднаних значенням інтенсивності дії в її часовому перебігу, вони включають додаткове значення - ступеня вияву фізичної сили. Значення протяжності чи миттєвості дії в них переходить на другий план.

Із значенням тривалої дії виступають дієслова: бити, битися, колобродити, косити, локшити, товкти, топтати, тасувати, тузити тощо, в семантичній структурі яких передбачена вказівка на ступінь інтенсивності дії («битися з великою силою», «нищити», «стояти на смерть»). Відбір дієслівних лексем (переважно зниженого плану) і тут закономірний, адже дієслово бити (битися) самостійно не уражає інтенсивності дії, а лише у випадку детермінації прислівником міри-ступеня чи порівняльним зворотом, підрядним реченням. Зате дієслова з переносним значенням, включені в синонімічний ряд цієї лексеми, містять сему інтенсивності (локшити «сікти, рубати на дрібні частини, шматки»; тасувати «бити, сильно штовхати»).

У сюжетній лінії поеми І. Котляревського влучно вписані конкретні факти й події з житія України XVIII ст. Троянці, перелицьовані в козаків, і їх ватажок Еней змальовані як відважні вояки, полум’яні патріоти. Орієнтуючись в описах битв на шаржову, гумористичну тональність, автор поеми не міг не говорити серйозно про мужність і героїзм тих, кому віддавав свої симпатії. І прийом гіперболізованої інтенсивності дій, якими характеризуються окремі епізоди бою, героїка битви, відважність Енея, патріотичні вчинки Низа та Евріала, тут використав письменник із знанням справи. Для посилення власне дієслівного значення інтенсивності дії автор користується способом уведення обставинного компонента: сильно, наповал, без розбору, в смерть, без пощади, в лютім гніві, не жалія поту й т. ін., напр.: «І Евріал, як Низ возився... Він также к сонним докосився, Врагів на той світ одправляв, Колов і різав без розбору»(173); «Еней тут добре колобродив І всіх, на чудо потрошив»(199). Використовується також прийом вираження інтенсивності дії шляхом порівняння воєнних баталій із діями, що характеризують побут («Рутульців плющили, як мух» -181), мирне життя, стан людини з позитивними емоціями («Кричить [Турн], рубає, вередує. Не б’ється, бач, а мов жартує» — 199). Контраст між кривавою битвою та психічним етапом людини, що в самозабутті ніби виконує звичайну фізичну роботу, згладжує негативні емоції читача, реальність і шарж урівноважуються на основі засобів гіперболізації.

В окремих епізодах бою зорові образи будуються на основі добору дієслів однократної, миттєвої дії: вдарити, зняти, одтяти (голову), мазнути, наскочити, проколоти, пробити, розможжити, сплющити, убити тощо. Сполучаючись з іменниками на позначення частин тіла людини (голова, чуб, рука, нога, литка, око, язик, рот, висок, живіт, пуп), внутрішніх органів, тканин і т. д. (серце, мозок, жили, кров), а також знарядь і засобів ведення бою (стріла, кинджал, палаш, меч, ніж, таран, смола, олія), такі дієслова виражають не тільки миттєву реакцію та однократність дії в довгому ланцюгові битви, а й інтенсивність прояву цих дій, напр.:

Намацавши ж самого Рема,

Потиснув, мов Хому Ярема,



Що й очі вискочили преч;

Вхвативсь за бороду кудлату



І злому Трої супостату

Макітру одділив од плеч (173).

Поема насичена порівняннями та фразеологізмами, вмонтованими за народними зразками вираження інтенсивності дії: з’їздив добре по зубах (182), смертельного дали затьору (182), а яєшню розтоптав (186), сплющив в один мах (182), що й очі вискочили преч (173) і т.д. Засоби розмовно- зниженого мовлення пересипані елементами книжного мовлення, напр.: «З наскоку тріснув булавою По м’язах, великан упав... Пропав Битіас, мов стонога; І ісполин єсть черз і прах» (185).

Виразний прийом гіперболізації - це побудова конструкції речення з причиново-наслідковими відношеннями, в основі яких лежить компонент із кількісним значенням міри вияву інтенсивності дії, напр.: «Махне мечем -врагів десятки Лежать, повиставлявши п’ятки” (203); «Як задавав Еней затьору Всім супостатам на заказ, Як всіх калічив без розбору І убивав по десять враз»(203).

Смислове поле інтенсивності дії надзвичайно багатоманітне. І. Котляревський дає чудові зразки гіперболізації побутових картин гулянок, розваг. У поемі описи обідів, бенкетів постають ніби картинки з натури, але явно зниженого характеру. Дієслівна лексика тут представлена бідніше, однак її роль для характеристики персонажів вагома. Семантична домінанта припадає на дієслова, що синонімічно об’єднуються навколо дієслів їсти й пити.

Лексема їсти входить у синонімічні зв’язки з небагатьма дієсловами типу глитати, пити, хватати, що виражають дію в двох виявах інтенсивності - швидкості та великої міри: глитати - жадібно, квапливо ковтати; пхати (розм.) - швидко, недбало засовувати що-небудь кудись, запихати; хватати — те саме, що й розмовне хапати, яке означає «брати, захоплювати що-небудь із поспіхом, у великій кількості, без розбору», напр.: «Все військо добре убирало, Аж поза ухами лящало. Один перед другим хватав» (122); “І страву всякую, без мози, В голодний пхали все куток»(44). Більш різнорідні відтінки інтенсивності дії виражають дієслова, що, синонімічне утворюють ряд із словом пити. Для них є значення багатократності та міри вияву процесу («пити довго, безперервно й багато»): кружати, лигати, тягти, хлистати. Дієслова випити, дмухнути, клюкнути, висушити, ковтонути, хлиснути, утерти виражають однократну дію й результативну міру, а напитися, нахлистатися, перепитися - високий ступінь охоплення дією, що йде за її тривалістю вияву, доведення до крайньої межі. Дієслова-предикати, як правило, детермінуються в тексті компонентами зі значенням міри вияву результативності дії: [сивушки] ковтонули по ківшику (122), по саме нільзя нахлистався (78), до дуру... пили (48), пили горілку до ізволу (128), все висушили без остатку (122). Результативність, доведена до крайньої межі, передається компонентом-дейктивом: «Як не було - поїли з маху І всі строщили сухарі. Що не було, все поз’їдали» (122). Компонент із значенням міри вияву дії виражається також іменником на позначення об’ємного виміру рідин, напр.: «А Бахус пінненьку лигав Із Ганімедова пуздерка. Утер трохи не з піввідерка» (67); «Примчали з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув» (64); «Не здужав [Еней] голови звести, Поки не випив півквартівки 3 імбером пінної горілки І кухля сирівцю не втер»(62).

Інтенсивність дії виражається також шляхом уведення дієслів, що передають зовнішній або внутрішній стан особи, зумовлений попереднім процесом, напр.: «Зевес до речі сей дочувся, Язик насилу повернув, Він од горілки весь обдувся» (66); «Енея заболіли ноги. Не чув ні рук, ні голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як барило, Було на світі все немило» (62). З метою посилення негативної характеристики, іронічного зображення використовуються стійкі словосполучення оцінного значення, напр.: «За ним і вся його голота Тягла, поки була охота. Що деякий і хвіст надув» (22); «Зібравшися, всі паненята Ізнов кружати начали, Пили, як брагу поросята. Горілку так вони тягли»(62).

Одним із засобів шаржової характеристики персонажів у поемі є дієслова мовлення, потенційні можливості яких виражати інтенсивність дії майстерно використано в поемі для змалювання психічного стану особи. Основними лексемами, що передають інтенсивність мовлення як вияв психічного стану особи, є дієслова говорити, балакати, розмовляти, перемовлятися, сказати й подібні, що вживаються для вираження нормального стану особи в процесі мовлення, хоч можуть контекстуальне позначати й збуджений, пор.: «Як ось Латин сказав послам: «Скажіте вашому Енею, Латин із цілою сім’єю, Крий боже, як всі раді вам»» (127) і «Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на сміх: «Гай-гай! Ховайсь, проклята неотеса»» (64).

На відміну від зазначених дієслів лексема кричати виражає високий ступінь наснаженості. Вона, як і говорити, в авторському тексті виступає засобом уведення діалогу, але передусім виражає психічний стан особи, а тому частіше зживається в тексті, побудованому за типом мовлення від 3-ї особи. І. Котляревський ставить її в один ряд з іншими дієсловами на позначення психічного стану особи, напр.: «Еней, на город руки знявши, Латина в зраді укорявши, Кричить: «Латин вина злих діл»» (228); «Жінки, порозпускавши коси. Розхристані і без свиток, Розтрьопані, простоволосі Галасовали на ввесь рот» (214).

Значення стану доповнюється відтінками інтенсивності його вияву. Письменник орієнтується на розмовно-побутове мовлення зниженого плану. Невичерпне синонімічне - словесне та фразеологічне — багатство української мови використано так, щоб досягти ніби вихоплених з натури картин, у яких герої переживають горе, радість, страх, гнів, розпач і т. ін. Дієслова кричати, галасувати, гукати, ревти, репетувати, горланити тощо здатні самостійно виражати дію в її інтенсивному виявленні. У текстовому оточенні семне вираження інтенсивності дії конкретизується як вияв ступеня збудження людини за рахунок уведення компонента - кваліфікатора. Здебільшого дієслово виступає опорою фразеологізму, що виражає психічний стан особи: на ввесь рот кричав (70); зо всього горла закричав (53); гукнув на всю свою громаду (226); в глас гукнули разом (223); поспульство... на чім світ ревло (213); шпетив на всю губу (70). Високий ступінь інтенсивності стану виражається засобом порівняння: крикнула, як на живіт (136); кричав, опарений мов пес (63); реве, як ранений кабан (201) і т.п., напр.:

Богині в гніві также баби...

І, як перекупки, горланять,

Одна одну безчестять, ганить

І рід ввесь з потрухом клекуть (193).

Юпітер, гнівом розпалений,

Влетів до них, мов навіжений,

І крикнув, як на гончих псар (188).

Таким чином, аналіз тільки окремих груп дієслів, що характеризують інтенсивність дії, показав великі можливості цього мовного засобу, який у єдності з іншими засобами гумору під пером митця заграв усіма барвами. Використавши наснажені народом скарби мудрості й дотепу, І.Котляревський говорить і нині до народу як визначний художник українського слова.



Висновки

Проведена мною робота дозволяє зробити такі висновки:



  1. Кожний художньо-зображувальний (метафора, метонімія, епітет) чи художньо-виражальний засіб (стилістичні фігури: порівняння, антитези, перифрази тощо) виступає в «Енеїді» лише елементом більш складного художнього цілого, а всі узуальні та оказіональні прийоми використання утворюють певну художньо-образну систему, яка й визначає творчу індивідуальність І. Котляревського.

  2. Узуальне використання лексико-фразеологічних засобів у поемі зумовлюється їх стилістичним значенням, до складу якого входять експресивно-стилістичні, нормативно-стилістичні та функціонально-стилістичні компоненти.

  3. Залежно від обсягу семантико-стилістичного мінімуму реалізованих у художньо-мовленнєвій тканині лексичних і фразеологічних одиниць, « стилістичний контекст поділяється на внутрішньо фразовий, фразовий і надфразовий». У внутрішньо фразовому контексті актуалізуються лише ті образні та емоційно-експресивні елементи, які генетично закладені в його знакових конституентах - словах і фразеологізмах.

Фразовий стилістичний контекст об’єднує у своїх межах такі лексико-фразеологічні засоби, емоційно-експресивні й образні компоненти яких актуалізуються відповідною фразою не в системно - семантичному, а мовленнєвому аспекті.

  1. Як показує аналіз виражальних і зображувальних засобів «Енеїди», художньо-образна система поеми складається з кількох типів лексико-фразеологічної взаємодії.

Перший - узуальний - тип утворюється взаємодією лексичних і фразеологічних одиниць у їх традиційному стилістичному забарвленні. При цьому фразеологізми зберігають свою узусну форму - синтаксичну схему й компонентний склад. Саме в такому плані будується, наприклад прохання Юнони, звернене до бога вітрів Еола-діда.

Другий - оказіональний - тип взаємодії лексичних і фразеологічних засобів у художньо-образній системі «Енеїди» ґрунтується на їх індивідуально-авторських трансформаціях. З цією метою в поемі використовуються різноманітні стилістичні прийоми: алюзія, подвійна актуалізація, вклинювання, дистантне розташування компонентів, заміна компонентів, граматична метаформа, порушення стилістичної дистрибуції, еліпсис і контамінація.



  1. Стилістичне використання в поемі прийомів синонімізації та антонімізації лексико- фразеологічних засобів сприяло вдосконаленню художньо-виражальних засобів української літературної мови на народній основі, оскільки, як справедливо вважається, ступінь розвитку будь-якої літературної мови залежить також і від багатства наявних у ній синонімічно-антонімічних відношень.

  2. Причини проникнення розмовних елементів у мову художньої літератури різні, хоч усі вони позамовного походження. Навіть уже сама стильова «заданість» жанрів регламентує вживання тих чи інших мовних засобів. Більш високим жанрам (ода, пісня-присвята) розмовні елементи не властиві. В «Енеїді» вперше спостерігаються нові на той час мовні тенденції «демократизації» мови та стилю - введення в текстуру вірша явно непоетичних образно-вмотивованих одиниць - виразів, зворотів: Йому я ребра полічу, Зімну всього я на кабаку. На смерть зувічу, мов собаку, Як битися - я научу! Я роздавлю тебе, як жабу. Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш, Тебе диявол не пізнає, 3 кістками чорт тебе злигає. Уже від мене не влизнеш.

  3. Процес метафоризації відбувається в разі невідповідності семантичних ознак на рівні лексичних мікросистем, різноманітних тематичних груп. Так, неузгодженість у позначенні поведінки людей і звичок тварин викликає семантичну несумісність, що й служить основою утворення метафори, пор.: Мандрьохи, хльорки і діптянки... Що все прикушували губи І скалили біленькі зуби, І дуже волочили хвіст, Не йди в дорогу без запасу, Бо хвіст од голоду надмеш.

  4. Будучи яскравим зображувальним засобом поетичної мови, метафорична фразеологія передає велику кількість інформації при мінімумі використаного словесного матеріалу. Важливою для кожного поетичного контексту, а для сатирично-гумористичного особливо, є здатність метафоричних фразеологізмів гіпертрофувати певні риси явищ, процесів і т. ін. Завдяки цій особливості здійснюється й важлива експресивна функція, крім чисто комунікативної, створюється вдалий поетичний образ. У цьому й полягає принадність метафоричної фразеології, взятої з народних джерел і щедро представленої в поемі «Енеїда».

  5. Аналіз використання лексичних синонімів у поемі І. Котляревського дозволяє зробити такі висновки і щодо функцій і структури синонімічного ряду в творі. По-перше, автор використовував синоніми не стихійно «з метою викинути на очі читача все багатство словника народної мови», а переважно цілеспрямовано згідно з художньо-естетичними настановами. По-друге, при оцінці лексичних синонімів і лексичного складу твору взагалі необхідно розрізняти мовну партію автора й мовну характеристику персонажів, позицію автора й позицію персонажів. Синоніми-лайки, лайки соціально характеризуючі автор уживає переважно як засіб типізації персонажів. По-третє, синонімічні ряди в тексті складаються з двох, частіше з трьох слів. Двослівні ряди вживаються з метою уточнення, трислівні - з метою підсилення інтенсивності дії чи міри виявлення.

При використанні синонімів у функціях уточнення та підсилення слова розташовуються в порядку зростання кількості диференційних ознак. При дистантному вживанні у функції заміщення (з метою уникнення повторень) послідовність синонімів довільна. Ця функція ґрунтується на інтегральних семах синонімічного ряду, функції уточнення та підсилення - на специфічних, відмінних. У функції уточнення вживаються переважно ідеографічні (логічні) синоніми, у функції підсилення - ідеографічні, що характеризуються градуальністю. Для заміщення ця відмінність не істотна.

У смисловому полі інтенсивності дії виділяються своєю здатністю виражати темп або період часу, зайнятого дією, дієслова переміщення. Швидкість переміщення може реалізуватися в семах: 1) миттєвість як ознака швидкої реакції та відповідної дії особи; 2) швидкий перебіг дії в часі; 3) досяжність результату дії як наслідок швидкого переміщення; 4) тривалий рух у часі та в просторі.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал