Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет



Сторінка2/4
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.02 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4

Метафора народнорозмовного джерела як основа фразеологізмів в «Енеїді» І.П. Котляревського

Вивчення творчості окремих письменників не тільки поглиблює наші уявлення про авторський стиль, а й сприяє постановці та розв’язанню ряду теоретичних проблем. До їх числа належить дослідження процесу «демократизації» української літературної мови кінця XVIII ст., з яким насамперед пов’язана творчість І. Котляревського. І .Я. Франко звернув увагу на те, що від часу І. Котляревського українське письменство приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального жито чимраз відповідніше до його потреб. І мовою, і способом вислову воно наближується чимраз до живого народу, обхоплює всі його верстви, входить чимраз глибше в душу народу, двигає думку, піднімає ідеали, збільшує засоби духовної сили для боротьби за ті ідеали.

Вивчаючи творчість І. Котляревського, дослідник відразу натрапляє на дуже примітний аспект проблеми - співвідношення таких лінгвістичних феноменів, як народна розмовна мова та мов художньої літератури, що різко протистоять одна одній за своїми екстралінгвістичними ознаками Незважаючи на серйозні відмінності, художня література припускає вільне використання розмовних елементів, а серед них і емоційно забарвлених фразеологічних зворотів, в основі яких лежить метафора Виступають вони як дуже виразний засіб характеристики осіб, ситуацій, дій.

Саме розмовній мові, як і фольклорові, властиві ідіоми, засновані на метафорі, які проникають у художні твори відповідних жанрів. У пошуках експресії для вираження найвищого ступеня ознак автор «Енеїди» звернувся до характерних для розмовної мови ідіом, яким властиві широкі асоціативні зв’язки, багатство індивідуальних характеристик.

Причини проникнення розмовних елементів у мову художньої літератури різні, хоч усі вони позамовного походження. Навіть уже сама стильова «заданість» жанрів регламентує вживання тих чи інших мовних засобів. Більш високим жанрам (ода, пісня-присвята) розмовні елементи не властиві. В «Енеїді» вперше спостерігаються нові на той час мовні тенденції «демократизації» мови та стилю - введення в текстуру вірша явно непоетичних образно-вмотивованих одиниць - виразів, зворотів: «Йому я ребра полічу, Зімну всього я на кабаку. На смерть зувічу, мов собаку, Як битися - я научу! Я роздавлю тебе, як жабу. Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш, Тебе диявол не пізнає, 3 кістками чорт тебе злигає. Уже від мене не влизнеш» (58); «І всім дадуть нам киселя; Сплюндрують ліс, розриють Іду; Мене ж, стару, уб’ють, мов гниду, Тебе прогонять відсіля» (150); «За кучму сю твою велику Як дам ляща тобі я в пику» (49).

Майже всі фразеологізми належать до розмовного стилю, за ними закріплюється експресивне, оцінне значення, служать вони засобом характеристики дій кого-небудь: «Відьом же тут колесували і всіх шептух і ворожок, Там жили з них чорти мотали І без ветушки на клубок» (91); «Дідона зараз одгадала, Чого сумує пан Еней, І все на ус собі мотала. Щоб умудритися і їй» (46); «Завзятого троянці кшталту. Не струсять нічийого ґвалту І носа хоть кому утруть» (122; аналогічно на с. 92, 115, 144); «Хто б сподівавсь, що Турн бабак?.. Ти, бачу, здатний бить собак»(146); «Ансура в ад послав по раки, А Луку пузо розплатав» (182). Усі стилістичні прийоми мають свої функції, але серед них виділяються гумористична та сатирична, що відповідає загальному спрямуванню поеми. Для передачі гумору та сатири й використовується передусім народнорозмовна фразеологія, заснована на метафорі.

Процес метафоризації відбувається в разі невідповідності семантичних ознак на рівні лексичних мікросистем, різноманітних тематичних груп. Так, неузгодженість у позначенні поведінки людей і звичок тварин викликає семантичну несумісність, що й служить основою утворення метафори, пор.: «Мандрьохи, хльорки і діптянки... Що все прикушували губи І скалили біленькі зуби, І дуже волочили хвіст» (90); «Не йди в дорогу без запасу, Бо хвіст од голоду надмеш» (78, аналогічно на с. 110); «Рутульцям перегону дати» (159); «Еней тогді купався в бразі І на полу укрившись ліг»(47).

Значення окремих метафоричних виразів інтенсифікується завдяки порівняльним зворотам. З метою створення гумору та сатири порівняльна фразеологія з анімалістичною лексикою чи назвами комах у другій частині виявляється просто необхідною. За деякими з них закріплюється експресивне, оцінне значення, і вони служать засобом вичерпної характеристики певних дій, виражених фразеологізмами з високим ступенем метафоризації: «Венера, облизня піймавши, Слізки пустила із очей І, як собака, хвіст піджавши. Пішла к порогу до дверей» (60); «Розсердився [Юпітер] і розкричався... Енея лаяв на весь рот: «Чи так-то, гадів син, він слуха? Убрався в патоку, мов муха. Засів буцім в болоті чорт» (46). Компаративна фразеологія заснована на традиційному порівнянні - найбільш природному засобові образної живописної характеристики. Взяті ці фразеологізми з неповторні.

Отже, лінгвістичне обґрунтування процесу метафоризації аналізованих ідіом ми розуміємо яі порушення семантичного узгодження між суб’єктом дії та фразеологізмом у ролі предиката або колі порушуються лінії лексико-семантичної сполучуваності між складниками фразеологізму, де кожен і: них зумовлений своїм набором лексико-семантичного зв’язку, бо «навіть однозначні слова не стоять ] мові ізольовано, а входять у маленькі лексичні системи. Напр.: “І косо, зашморгом дививсь» (197) «Харон, таких гостей зустрівши, Оскілками на них дививсь» (84). Фразеологізми зашморгом дивитись оскілками дивитись — дивитися на кого-небудь неприязно, вороже (СУМ, III, 416; V, 768), аналог, бісом дивитись (40) — це приклади семантичної неузгодженості його складників, бо обидва вони опинилися і несподіваній лексико-семантичній і лексико-граматичній ситуації. Подвійна невідповідністі компонентів, нам здається, і забезпечує яскравий ефект метафоризації.

Функціональне значення метафори підсилюється й там, де нашаровується по декілька фразеологізмів одного семантичного плану. Напр.: «Сердешний об землю упав, Чмелів довгенько дуже слухав, І землю носом рив і нюхав, І дуже жалібно стогнав» (60); «Дідона ж тяжко сподобала Енея так що і не знала. Де дітися і що робить; Точила всякії баляси І підпускала різні ляси, Енею тільки угодить» (44); «Ти всім, привикши насміхатись, Розпустиш славу по мені! Нагріла в пазусі гадюку. Ще послі ізробила муку; Послала пуховик, свині» (48).

Фразеологічні синоніми - це одиниці, пов’язані семантичною спільністю, вони стосуються не самої дії чи стану, а їх оцінки, обставинної чи атрибутивної характеристик, дають можливості найточніше й виразно передавати думку, особливо коли синоніми нагнітаються "в тексті на фон ключового поняття, вираженого на початку тексту дієсловом, пор. «Гей, хто зо мною вийде битись, Покуштовати стусанів? Мазкою хоче хто умитись? Кому не жаль своїх зубів? А нуте, йдіте швидше Сюди на кулаки лиш ближче! Я бебехів вам надсаджу; На очі вставлю окуляри. Сюди, поганці бакаляри! Я всякому лоб розміжжу » (56).

Панівним у значенні фразеологічних одиниць, заснованих на метафорі, є стилістичний аспект, ще визначається системою мови. При внесенні цих одиниць у мовлення даний аспект значення не тільки реалізується в контексті, а й часто посилюється засобами останнього. Метафоричність фразеологізмів різнооформленість їх компонентного складу створює винятково сприятливі передумови для найрізноманітніших перетворень фразеологічних одиниць із стилістичною метою й робить їх надзвичайно мобільними одиницями в плані виявлення додаткових, тобто контекстуальних стилістичних особливостей.

І. Котляревський був єдиним поетом свого часу, який усвідомив стилістичні можливості фразеологічних засобів. Ідеться про виразність фразеологізмів, здобуту ними в контексті внаслідок різних прийомів перетворення семантики, а іноді й структури: «Зроби ти похорон з весілля, Задай ти добре всім похмілля» (117); «Дарес од страху оправлявся І до Ентелла підбирався, Цибульки б дать йому під ніс» (60); «А также пану Геленору Смертельного дали затьору, І сей без духу тут оставсь» (164) «Дали такого перечосу, Що й досі зашпори щемлять»(171). Якими б несподіваними не здавались нам структурні та семантичні зміни фразеологізмів, вони, як правило, здійснюються згідно з вимогам! формальної організації вірша, що накладає значні обмеження на вибір фразеологізмів, пор.: «Іще ти вип’єш добру повну, По всіх усюдах будеш ти; І долю гірку, невгомонну Готовсь свою не раз клясти» (74).

Стає очевидним, що, крім семантичного фактора, неабияке значення має фактор акцентно-складової структури фразеологічних одиниць, від якої залежить, наскільки гармонійно вплітають фразеологізми в текстуру вірша. Цим власне й зумовлені деякі трансформації структури фразеологічних одиниць, їх розміщення й т. ін. Отже, форма вірша сприяє реалізації найбільш несподіваних можливостей їх структурних і семантичних перетворень.

Будучи яскравим зображувальним засобом поетичної мови, метафорична фразеологія передач велику кількість інформації при мінімумі використаного словесного матеріалу. Важливою для кожного поетичного контексту, а для сатирично-гумористичного особливо, є здатність метафоричних фразеологізмів гіпертрофувати певні риси явищ, процесів і т. ін. Завдяки цій особливості здійснюється і важлива експресивна функція, крім чисто комунікативної, створюється вдалий поетичний образ. У цьому й полягає принадність метафоричної фразеології, взятої з народних джерел і щедро представлено в поемі «Енеїда».

Семантична структура синонімічного ряду в поемі «Енеїда»

За роки вивчення творчості І. Котляревського просунулося далеко вперед згідно з розвитком літературознавства та методами дослідження літературних творів, у зв’язку з загальним прогресом науки Прихильнішими стали й оцінки мови «Енеїди». Так, у «Курсі історії української літературної мови) зазначалося: «Широке відтворення багатств української народної мови в «Енеїді» до певної мірі обмежене стильовими настановами письменника, а саме: у творі переважають елементи, забарвлені гумористичним і сатиричним спрямуванням» [34, 151]. Там же більш реально характеризується і синоніміка в творі І. Котляревського, зазначається, що вона відіграє й певну художньо-естетичну функцію: «І. Котляревський часто подає синоніми, особливо дієслівні, поряд або взагалі в без посередній близькості, що допомагає в емоціональному насиченні твору, у виразнішому ефективнішому змалюванні стану людини, напруженої ситуації тощо» [34, 152] Отже, відтворенні мовних багатств є для письменника не самоціллю, а засобом художньою змалювання. Художню функцію народної мови в «Енеїді» відзначає й П. П. Плющ: «Новаторство І. Котляревського в «Енеїді» полягає в художньому використанні невичерпних багатств народної мови» [47, 263]. Однак далі автор повертається до твердження про те, що письменник уживав українську мову тільки як засіб сміхотворства: «Правда, народна мова використана тут поетом однобічно, з єдиною настановою на гумор...»

У літературознавстві останніх років творчість І. Котляревського аналізується в її розвиткові та в цьому зв’язку робиться проекція й на мову творів письменника, що розглядається в динаміці. Так В. Є. Шубравський пише: «На традиції художньої гумористично-сатиричної літератури й спирався головним чином Котляревський, пишучи перші три частини «Енеїди»... Щодо «Наталки Полтавки», то її, гадаємо, Котляревський писав уже зі свідомою настановою. Те саме відчувається в наступних частинах «Енеїди», в яких побутовий елемент поступається перед героїкою, а бурлеск — перед стилем, поважним» [65, 67]. Отже, автор протиставляє й у стильовому, і в мовному відношенні не «Енеїду» і «Наталку Полтавку», як це спостерігається в інших працях, а перші три частини «Енеїди» пізнішому доробкові письменника. На динаміку мови й стилю творів І. Котляревського вказує і Є. Кирилюк «Безперечно, на характеристиках дійових осіб позначився тривалий час писання поеми (близько трьох десятиліть). Мінялися епохи, розвивалася література, зазнавали певних змін літературно-естетичні погляди Котляревського» [28, 127]. І далі: «Перші дві частини вражають грубим, але щирим непідробним комізмом, подібним до комізму віршів XVIII ст. У частинах III—IV гумор авторі витончується, оповідання стає докладнішим...» [28, 14Н. Отже, і мова, і стиль письменника змінювались і з розвитком художньо-естетичних настанов автора, і зі зростанням його майстерності. Цей процес відбивається й на редагуванні перших розділів, яке виявилося і в роботі над мовою, і в роботі на; формою вірша. Тому знаходить дедалі більше підтверджень оцінка мови І. Котляревського, яку дав А. Булаховський. Він говорив, що гумор І. Котляревського «не становить собою наслідок кілько? елементарних мовних прийомів, а є ціла система мовно-художніх засобів, що їх уважний аналіз дозволяє визначити творчість письменника як справжнього майстра високої обдарованості» [28, 146].

Проаналізуємо під цим кутом зору лексичні синоніми в «Енеїді» та визначимо особливості структури синонімічного ряду в поемі.

Багату синоніміку в «Енеїді» відзначали неодноразово [12; 34; 48; 49]. Однак ці визнання нерідке супроводжуються зауваженнями про те, що І. Котляревський використовує тут українську мов) однобічно - з настановою на гумор, що в творі «превалює жива народна стихія». Те, що основною найбільшою групою словника щ українська національна, переважно розмовно-побутова селянська лексика, цілком природно й з погляду тогочасного стану української мови, і з погляду тематики, і з погляду жанру.

Для того щоб визначити особливості синоніміки в «Енеїді», необхідно проаналізувати функцію синонімів у цьому творі та характер авторських правок під час редагування. Однак певні положення можна сформулювати попередньо: 1) відбиток зниженості та згрубілості має порівняно невелика, хоч: дуже частотна, група слів; 2) значне місце в системі синонімічних засобів твору посідають контекстуальні синоніми.

Завжди відзначають настанову І. Котляревського на гумор і знижений характер лексики. Справді, синонімічні дієслівні ряди зі значенням «іти», «їсти», «пити» тощо, які стали хрестоматійними, а також лайлива лексика створюють враження згрубілості. Однак при цьому слід зважити й на дві особливості лексики в поемі: 1) лайливі, грубі слова часто належать мовленню персонажів (класичний ряд лайок у Дідони, лайливі слова, якими звертається Юнона до Венери в шостій частині тощо), а це вже використання лексики з метою індивідуалізації мови персонажів, створення характеру;* 2) у творі велика кількість синонімів, позбавлених відтінку зниженості (страх - жах, страшитись жахатись злякатись - сполошитись, хутко — швидко - миттю - прудко, плакати - ридати -хлипати, полум ’я - вогонь тощо) і навіть позначених піднесеністю (мир —лад - покой, дружнобратерська — єдинодушно дружинавійськорать, вельможівоєводи й т. ін.). Щоправда, синоніми з позитивним забарвленням можуть використовуватись і з метою створення гумористичного ефекту.

Перш ніж перейти до викладу, маємо висловити кілька попередніх загальних уваг. У мові «Енеїди» наявна значна кількість так званих контекстуальних, або оказіональних, синонімів, як виникають у тексті внаслідок синонімічного зближення («зараження») слів, що в мовній системі не синонімами. Оскільки нас цікавить не стільки власне семасіологічний, скільки стилістичний аспект, ми, по-перше, в ряді випадків розглядаємо такі пари або ряди слів, як синоніми. По-друге, для характеристики роботи поета над словом у напрямку посилення художньо-естетичної функції мови окремих випадках ми наводимо приклади й таких слів, які не належать до синоніміки ні в мові, ні тексті поеми. Подібний матеріал використовується як додатковий для посилення аргументації положень, що виходять за межі проблеми синоніміки. У таких випадках це спеціально обумовлено.

Відомо, що синоніми в мові мають кілька функцій, серед яких провідними, на наш погляд, функції уточнення та заміщення, оскільки вони зумовлюють і функцію стилістичну. У мовленні того

чи іншого письменника вживання лексичних синонімів зумовлюється стилістичними настановами, в залежності від чого переважати може то одна функція, то друга, а подекуди виникати й своєрідне вживання явища синонімії. Розглянемо, які функції виконують синоніми в «Енеїді» І. Котляревського.

На першому місці слід назвати функцію заміщення використання синонімів з метою уникнути зайвих повторень та одноманітності в мові. Таке вживання виявляється здебільшого не в контактном вживанні синонімів, а в дистантному на порівняно невеликій відстані - в суміжних або не дуже віддалених реченнях: «Енея не любила - страх» (2), а через 16 рядків - «Юнону взяв великий жах!(4); «Венерин сину! Не жахайся..» (6) і через 3 рядки: «Війни кривавой не страшися...» (б); «Плиі плив, плив-плив, що аж обридло, І море так йому огидло, що бісом на його дививсь» (19); «Потім д берега приставши» (20) і через кілька рядків — «І хто до берега причалив?» (22); «Чи бачиш, як м обідрались? Убрання, постоли порвались» (24); «Не так-то робиться все хутко, Як швидко око ізмигнеш; Або як казку кажеш прудко» (42); «Приставив тарани до брами. В ворота зачали гатить (121); «Із них був всякий Голіаф» (136); «брати, грізні ісполини» (133) і «великан упав» (136) тощо,

У зв’язку з цією функцією слід звернути увагу на те, що І. Котляревський вживає в певних випадках ряди синонімів на позначення дії не тільки для заміщення, а й для передачі тривалості її в час Усім відомі уривки з описами їжі: «Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страв всякую без мови, В голодний пхали все куток» (13). І далі для підсилення тривалості та інтенсивності називаються різні страви і як їх їли, різні напої і як їх пили: «Тут з салом галушки лигали, Лемішку куліш глитали І брагу кухлями тягли; Та і горілочку хлистали — Насилу із-за столу встали і спати послі всі лягли» (13). Звичайно, це гумористичне зображення сучасників 1, Котляревського, але разом із ти воно близьке за змістом і тривалістю в часі з текстом Вергілія:

...А друзі взялися за здобич, бенкет готувати.

Шкуру стягають з хребетних кісток, оббіловують м’язи;

Інші рубають в куски й на рожни ще дрижачі встромляють,

Ті казани розставляють на березі й, ватру розклавши.

Сили тоді підкріпляють їдою, й розлігшись на зелах,

Вакхом старим догоджають собі й дичиною смачною [11, 27-28].

У Вергілія, як бачимо, тривалість виражається докладним розміреним описом кожної дії, І. Котляревського ця тривалість відтворюється переліченням страв і напоїв, уживанням синонімів і позначення способу їх споживання. Прийом перелічення страв, дій використовує І. Котляревський і до зображення бенкету в Дідони (27). Тривалість дії, як і динамізм її, виражаються добором саме дієслівні синоніміки. При її відсутності навіть довгі перелічення страв і напоїв не порушують статичної картин як це видно з опису раю: «Сиділи, руки поскладавши, Для них все празники були; Люльки курили полягавши, Або горілочку пили, Не тютюнову і не пінну, Но третьопробну, перегінну, Настояную і бодян, під челюстями запікану, І з ганусом, і до калгану, В ній був і перець і шапран» (117). І далі: • ласощі все тільки їли, Сластьони, коржика, стовпці...» (118). І при цьому великому переліку напоїв страв тільки два дієслова — пили та їли. І навіть перелік можливих дій у наступній строфі, виражені узагальнено-особовою конструкцією, не порушує статичності картини.

Отже, стилістична функція заміщення ґрунтується на загальномовній функції синонімів і спільні компонентах лексичного значення ряду слів. Компоненти ж відмінні, ті, які звичайно називають відтінками значення, в таких випадках нейтралізуються.

Друга стилістична функція синонімів - уточнення. Ця роль, як відомо, полягає в тому, що один синонімів вносить певне уточнення (щодо змісту поняття, його оцінки або емоційного забарвлення ч стильової характеристики — залежно від семантичного типу синонімів) у поняття, виражені синонімічними словами: «Піди вкладися гарно спати, А потім будеш і гадати, Спочинь, та вже то, міркуй!» (62), тобто не просто думай, а обдумуй уважно, всебічно; «Гаса, финтить своїм зиркатим» (48) значить не просто бездумно скаче на коні, а й маневрує, намагається ухилитися від ударів.

На відміну від попередньої, ця функція виникає на основі смислових компонентів лексичного значення, які доповнюють предметно-понятійний компонент. Функція уточнення, так би мовити, чистому вигляді в «Енеїді» представлена порівняно мало. До того ж при вживанні синонімів для уточнення нерідко використовується синонімічне зближення слів, які можна розглядати я контекстуальні синоніми. При уточненні вони, як правило, стоять попарно контактно: гірко-неутішно (1), затакавшись і завіскрившись (15), зібрався - уклався (39), прочумався - протверезився (15 чванивсь - величався (22), розізнати - розпитати (10), приглядайся - озирайся (28) і т. ін. або найближчому оточенні; «Іди ж та пильно приглядайся На всі чотири озирайся...» (29); «Зломивши я )аз убирайся, Якомога швидше утікай...» (29) тощо. Подібні синоніми становлять однорідні член: речення, їх функція близька до функції парних дієслів-синонімів в усній народній творчості. Слово, що містить додаткові уточнювальні семи, стоїть на другому місці. Першим членом синонімічної пари може бути домінанта синонімічного ряду (заплакавшись, зібрався, приглядайся тощо), але це може бути і інший член, проте завжди такий, що має меншу кількість диференційних ознак, ніж уточнювальне слово.

При уточненні між синонімами можуть виникати зв’язки, близькі до підрядних: причинових, наслідкових тощо: «З нудьги охляв і ізнемігся» (аж ізнемігся) (16), «Плакав гірко, неутішно» (неутішно) (1). У поемі такого роду зв’язки представлені поодинокими прикладами.

Чи не найбільш поширеною у творі функцією синонімів є функція підсилення, при якій уживанню ряду близьких за значенням слів підсилює мовне вираження дії, стану чи ознаки, виражає високу інтенсивність їх: «Еней тут крикнув, як на пуп, Заплакався і заридався, Пошарпався, увесь подрався» (9 (дві синонімічні пари); «Дідона тяжко зажурилась, Ввесь день ні їла, ні пила; Все тоскувала, всі нудилась» (59); «Розсердився і роз’ярився, Аж піну з рота попускав» (38); «Еней спросоння як схопився дрижав од страху і трусився» (67); «Дорожки всі, всі уголочки, Всі закамарочки, куточки уже ш первий знаю год» (39); «Там все поблідло і поблякло» (68); «всім гадала, ворожила» (136); «Прийшов к троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку» (14). У подібному вживанні відбувається ніби складання смислів синонімів, що й створює ефект підсилення. Як видно з прикладів, цей ефект виявляється здебільшого в синонімів, що стоять контактно й пов’язані сурядним зв’язком, рідше – й таких, що відокремлені одним або кількома словами.

Інтенсивність явища, яке змальовується, зростає зі збільшенням кількості синонімів: «І к чоловіку пригніздиться, Прищулиться, приголубиться» (29); «Боєць ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака» (127); «І няньчину всю рать побили, Скалічили, розпотрошили» (83); «Виляв, хитрив і увивався» (144); «Він думав, мислив, умудрявся» (31); «Щоб зараз прийнялися дружно: Братерська і единодушно» (74). В «Енеїді» переважають у цій функції дво- й тричленні групи, більші синонімічні ряди представлені поодинокими прикладами. У таких випадках розгортання ряду нерідко відбувається за рахунок включення в нього слів, що в мові не є синонімами, але в цьому, лексичному оточенні внаслідок синонімічного «зараження» сприймаються як члени синонімічного ряду, тобто як контекстуальні (оказіональні) синоніми. Цей семантичний процес ми спостерігаємо в наведеному вже прикладі «Боєць, ярун і задирака...», де поєднуються синоніми та слова з родо-видовими відношеннями, слова, які в даному тексті сприймаються як синоніми. Прикладом названого процесу можуть бути слова: «Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився» (126) тощо.

Синоніми градуального типу при використанні в підсилювальній функції розташовуються переважно в порядку наростання, нагнітання ознаки: «Все тоскувала, все нудилась, Кричала, такала, ревла» (59); «Втомився, засапавсь, спотикався (контекстуальний синонім, — Н. 3.), Поки прийшов під темний ліс» (39); «Звелів з досади, гніву, злості» (108); «Він думав, мислив, умудрявсь (Бо сам за всіх і одвічав)» (31). Підсилення, нагнітання ознаки властиве рядам, що включають не менше трьох синонімів, у парних словах напруження менш помітне. Функція підсилення, як і уточнення, властиве переважно словам, що стоять контактно або на близькій відстані. Згадані функції відрізняються заміщення тим, що остання, як уже зазначалося, грунтується на спільних семантичних компонента? дві перші - на відмінних, на семантичних відтінках. Заміщення відрізняється й формально: по-пері тим, що має місце в основному при дистантному вживанні, а по-друге, що при такому вживанні синонімічних слів не має значення їх послідовність. Справді, якщо синоніми вживаються тільки уникнення одноманітності, то немає різниці, чи раніше вжити кружляли, а потім пили, спочатку такала, а потім ревла, чи навпаки.

Відмінність між синонімами, які вживаються у функції уточнення та підсилення, полягає в тому, що підсильна функція властива градуальним синонімам, таким, які відрізняються ступенем або мірі виявлення дії, стану чи ознаки. Уточнення ж, як правило, пов’язане з так званими ідеографічними (логічними) синонімами.

Однак у тексті смисли синонімів можуть не тільки складатись, а й протиставлятись. Якщо по складанні до предметно-понятійного ядра лексичного значення одного слова додається ще значення синоніма з його додатковим відтінком, то під час протиставлення синонімів предметно-понятійні компонент ніби виноситься за дужки, а слова протиставляються наявністю відсутністю додатково компонента: «Ні чванились, ні величались» (120); «Ні сердились, ні гнівились» (120). Можливість такого зіставлення передбачає, що один із членів має семантичний компонент, не властивий другому. Те саме бачимо в прикладах: «На штурм їх не веде, а мчить» (51); «Моя ти радість і одрада, Моя заслона града» (111). Протиставлення за додатковими семантичними компонентами в мовленні трапляються рідше, ніж інші способи використання синонімів. Поодинокими прикладами представлені вони й «Енеїді».

Окремо слід сказати, що в поемі певне місце посідають парні синоніми, властиві всій народні творчості: думали-гадали, гадала-ворожила, туга-печаль, їсти-пити тощо. Однак зв’язок із традиціям усної народної творчості виявляється в поемі не стільки в прямому використанні її елементів, скільки принципах уживання синонімів.

Як бачимо з проаналізованих матеріалів, поет удосконалював віршову форму поеми, що вимагала й мовної перебудови. Такі зміни не є основними при визначенні напрямку мовного редагування. Том ми звертаємося тільки до тих місць, де автор вносить власне мовні зміни, пов’язані з використання] синонімів або близькозначних слів. У досліджуваному матеріалі близько 120 таких виправлень синонімів. Саме вони й дають підстави для поданої нижче характеристики.

Ми говоримо про уточнювальну функцію синонімів у творі. Свідомий підхід до добору слів виявляється в тому, що письменник замінює один із синонімів переважно з метою уточнення Розглянемо кілька прикладів: «Там лакомини різні їли» (було лагомини) (28), де лакомини більше відповідає дальшому переліку ласощів, ніж лигомини, яке, по-перше, означає страви взагалі, по-друге радше вживане, по-третє, відзначається відтінком згрубілості. У даному уривку для створенні гумористичного ефекту достатньо вже самого переліку «ласощів»: «Буханчики пшеничні білі, Кислиці ягоди, коржі». Гумор ґрунтується на протиставленні змісту слова лакомини та перелічених страв уживання ж слова лигомини знімає це протиставлення, крім того на слові лигомини лежить відбитої зниженості, хоч, можливо, в часи І. Котляревського це й не так відчувалося. Або в тій же другій частин: в тексті: «Умів і трясцю одшептати» (59), а було «Од трясці гарно вмів шептати». Справді, хвороби одшіптували, а не шептали. Така ж заміна «І перелоги виливаю» (6) на «Переполоти виливаю». До цього ж типу замін слід віднести вживання назви заушниці замість заушини першого варіанту: «Од заушниць чи пошептати» (16) та деякі інші.

Уточнення з метою наближення до фольклорного джерела спостерігаємо й у тексті: «Приїхала, загримотіла, Кобиляча мов голова» (71), де спершу було заторохтіла, яке походить від казкового стукотить - грюкотить. Із стійкими зворотами пов’язана заміна «І сунув голову між ноги...» на «І взявши голову між ноги...» (36), бо в народі батько похвалявся «Ось як візьму голову між ноги...», то вже й продовження не потрібне, ясно, що буде потім. У рядку «На землю з човнів поставали» (5) на місці підкресленого слова було позбігали, яке менше характеризує дію, бо навряд чи після тривалої подорожі морем з хиткого човна натруджені люди легко збігали.

До цього ж типу уточнень належать заміна слова валялась на качалась: «Упавши на землю, качалась» (19), яке точніше відтворює екстатичний стан, іменника тракт на шлях: «А може в пекло шлях покажеш» (17), частки тільки на прислівник пильно: «Іди ж та пильно приглядайся» (28), «І пильно кендюх розглядав» (36), дієслова везли на волокли: «Троянці волокли з собою Старую бабу як ягу» (45),

потягли на черкнули, яке відбиває швидкість і прагнення бути непомітними: «Прийшла, Ірисі підморгнула, Черкнула разом в хижу вдвох» (42) та ін. Дуже виразне вживання дієслова настоптав замість закресленого в рукописі надавив. «На труп Палланта настоптав» (51). Різниця між надавив настоптав надто відчутна. І подібне ж редагування: «.Запхнули (закреслено - вложили) за щоку п’ятаю» (78), бо вложити мерцеві за щоку п’ятак неможливо.

І. Котляревський чутливо ставиться й до точності лексико-граматичних форм. Так, у першому варіанті було «Троянці всі заворушились, Совались і камешились» (35), у другому - «Троянці все заворушились, Завештались, закамешились», де, з одного боку, форми доконаного виду вказують ш інтенсивний початок дії та виконують функцію підсилення ознаки, а з другого, в цих формах від чувається й звукопис за свистячими [з] - [с] і шиплячими [ш] приголосними.

Окремо слід відзначити зміни, які можна назвати уточненнями щодо стилістичної характеристик* слова. Сюди належить заміна епітета святого на ясного (Феба), оскільки останній більш відповідає стилеві античної міфології, де ясний виступає як постійний епітет: «Не пожалій лиш золотого для Феба світлого, ясного» (17). У цьому разі два синоніми - світлий, ясний - підсилюють ознаку й тим виразнішим роблять протиставлення зі змістом попереднього рядка. До замін за такою ж ознакою відносяться воздати честь замість оддати честь: «їм воздала косою честь» (45). Або, коли прийшов Еней до кривобокої хатки на курячій ніжці, у першому варіанті було «Господаря став викликати», де слово господар не пасувало до тексту ні за змістом, ні за стильовою характеристикою, і автор замінив його на звичайніше в розмовному стилі й більш відповідне ситуації хазяїн: «Хазяїна став викликати» (11).

В окремих випадках уточнення виявляється в заміні більш грубого слова на нейтральне або навпаки, нейтрального на згрубіле. Прикладами першого можуть бути черево замість первісного пузо. «Ніж в черево (було пузо) і засадив» (36); розум замість глузд: «Аж розум (було глузд) весь свій погубила» (39); тягу дать замість драла дать: «Щоб не прощавшись тягу дать» (51); молодиця замісті баба: «Юнона козир-молодиця» (був варіант «хитра козир-баба») (62); мізерний замість паршивий. «Ану, лиш рицарю мізерний» (було паршивий) (66) тощо. Протилежне спрямування (зниження) бачимо в текстах: «його щоб душа полетіла К чортам (було - у пекло) і щоб і дух не пах» (2); «Трохи не виперсь (було - не вийшов) з нього дух» (8); «Як відьму злую сю зовуть» (було — «Як, ненецька, тебе зовуть») (14); «Не з мордою (закреслено - пикою) Латина битись» (98).

У процесі редагування І. Котляревський замінив окремі невдало вжиті українські слова та русизми. Так, було «Лемішку і куліш трепали» (13). Пізніше автор замінив трепали на глитали. Уст відомий текст «Зевес тоді кружляв сивуху» (15) спочатку звучав як «Зевес тоді лигав вишнівку», де слово лигав не відповідає сполученню з напоями. Крім того, автор посилює гумористичний ефект, замінивши вишнівку на сивуху й відповідно «делікатесні» заїдки на оселедець. У тексті «Душа товкала душу в боки І щекотали, мов сороки» слово щекотали цілком слушно замінене на скреготали (56) Отже, це навіть не заміна синонімів, оскільки слово трепати не має значення «їсти», а лигати означає -о «пити», а «їсти». Значно більше замін русизмів. Це такі пари, як притворилась - прикинулась «Прикинувшись, буцім куняла» (56); нельзя - не можна: «Не можна перед сатану» (24); швирнула - шпурнула: «Аж баба хліб Бровку шпурнула» (67); рюмочки - чарочки'. «Пляшки і чарочки побила» (50) тощо.

Нерідко зміни в синоніміці пов’язані з роботою поета над віршем, усуненням порушень розміру, які були в перших варіантах. У таких випадках добір синонімічного слова відбувається за його ритмічним малюнком. До таких можна, мабуть, віднести «Як тільки темна та похмура» (35), було - «Я тільки та сумрачна, темна», де вживався русизм сумрачна з невластивим йому наголосом. Низка виправлень була зумовлена, крім того, вимогами милозвучності. З цієї причини замінено «Коли б що хвилі полегли» на «Аби на морі штурм ущух» (10); «Чи так-то, бісів син, він слуха» (надто багато с) - на «Чи так-то, гадів син, він слуха»; «Завів братерство із бісами» (збіг двох голосних о та і) - на «Завів братерство з дьяволами» (54); «Роззявивши свій страшний рот» (збіг багатьох приголосних і порушення наголосу) - на «Роззявивши свої уста» (13) (уста надає ще й іронічного відтінку).

У зв’язку з уточненням в уживанні синонімів слід відзначити взагалі напрямок лексичних змін пі,п час редагування тексту - І. Котляревський підшукує найбільш вдале й точне слово Так, змальовуючи подорож Енея з Сівіллою до пекла, автор спочатку писав: «Злякавсь, к Сівіллі прихиливсь, Хапавсь за плахту і туливсь» (51). Але ж Сівіллу він змалював як стару неохайну бабу! Яка вже там плахта! І поет замінив плахту на скромнішу дергу («Хватавсь за дергу і трусився»). Тому в описі пекла читаємо: «Еней там бачив щось немало Кип’ячих мучениць в смолі» (93). У першому виданні на місці слова мучениці було грішниць: «І всяких грішниць у смолі». Це дуже тонкий нюанс. Нам уявляється, що в першій редакції автор робив акцент на гріхах, а в другій - на оцінці мук, якими спокутуються гріхи. Або читаємо: «Кругом обуті і обшиті» (38), а спочатку ж було «обуті і одіті». Очевидно, обшиті передає не тільки те, що троянців одягли, а й те, що при цьому виявили особливу дбайливість і піклування. Інший текст: «І зараз чогось попоїли, Щоб на путі не ослабіли», а в першому варіанті було: «Щоб на дорозі ш зомліли». Справді, важко допустити, що витривалі мореплавці відразу зомліють. Цього ж типу замін, закресленого в рукописі слова порвані на латані: «Носили латані галанці» (19).

Робота художника помітна не тільки на синонімічних рядах, а й на рядах однорідних членів, які не є синонімами. Наприклад, І. Котляревський перелічує «ласощі», які їли праведники в раю: «Сластьони коржики, стовпці, Варенички пшеничні, білі, Пухкі з кав’яром буханці; Часник, рогіз, паслін, кислиці Козельці, терн, глід, полуниці» (118). У варіанті 1798 р. слову глід відповідає мед. Автор відчув порушення словом мед ряду їстівних рослин і вніс відповідне уточнення.

Цікаві лексичні зміни в ряду назв одягу та частин туалету, за якими письменник характеризує жінок, що потрапили в пекло. У першому виданні: «Були в свитках, були в ребронтах, Були в намітках шиньйонах», в остаточному варіанті читаємо: «Були в свитках, були в охвотах, були в дульєтах капотах», де відсутні менш поширені ребронти та шиньйони, а їх місце зайняли назви простішого і поширенішого одягу.

У п’ятому розділі видно, як І. Котляревський працював над соціальною та моральной характеристикою Турнового «захисника». Спочатку поет написав: «Но і у Турна адвокати». Але слово адвокат надто нейтральне. Тому автор закреслює наведений рядок і пише «Но і у Турна був сутяга лапун, юриста, крюк, підтята», де вже саме слово сутяга дає оцінку адвоката, а хапун, крюк, підтяга посилюють оцінний зміст слова сутяга й додають віршам експресивності. Та на цьому робота І. Котляревського над цими рядками не закінчилася: у виданні 1842 р. читаємо: «Брехун, юриста, крюк, підтяга» (95).

І нарешті, щодо лайливої лексики. Ми вже відзначали, що лайливі слова вживаються переважно і мові персонажів як засіб типізації. П. П. Плющ, характеризуючи семантичні групи, з яких походять епітети-лайки в «Енеїді», відзначав, що «чималу групу тут становлять, наприклад, глузливі слова і соціально-становим забарвленням, що виражають ознаку бідності й пов’язану з нею ознаку безпритульності, блукання. Обидві ознаки кваліфікуються з погляду імущих як антисоціальні» [48, 133]. Biн називає ряд таких слів: ланець, голодранець (у Котляревського - голодрабець), гольтіпака, гольтіпа, дріб’язок, голяк, голий злодій, шатерники-цигани. Справді, ці слова з лайливим значенням часте вживаються в поемі. Однак привертає увагу те, що вживання такої лексики відбиває не авторську позицію, а позицію персонажів, які належать до матеріально-привілейованого стану: Дідона, Typн (згадаймо його слова про Енея: «Голяк, втікач, приплентач, ланець» (70)), вельможі царя Латина (пре троянців: «Сим ланцям, голякам, прочанам» (87)) тощо. Крім того, під час роботи над текстом І. Котляревський робить правки з метою вилучення найбільш соціально оцінних слів і заміну їх більш «абстрагованими» та емоційними. Це яскраво виражено в ряду лайок Дідони. У першому варіанті «Поганий, мерзкий, гидкий, бридкий, Бурлак, розбійник, католик!», в останній прекрасна дама опускає е лайках слова бурлак, розбійник, на їх місце поставивши нікчемний ланець.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал