Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет



Сторінка1/4
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.02 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4

Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації

Районний методичний кабінет

Тальянківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Нирко Зоряна Михайлівна

Науково-методичний посібник

Лінгвістичні особливості поеми І.Котляревського «Енеїда»



https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcquk3uvxesw_ogri-idehpknuubu45yr-c3zukvn2cfzexopf6f

Матеріали схвалено педагогічною радою

Протокол №9 від 30.12.2013р.

2013-2014 н.р.

Які особливості лексико-фразеологічної системи поеми «Енеїда» І.П.Котляревського? Яка роль метафори як основи фразеологізмів у поемі?

На ці та інші запитання відповідь знайдете у цьому посібнику. У ньому представлено цілісний підхід до вивчення «Енеїда» І.П.Котляревського. Цей матеріал надасть можливість вчителям самовдосконалюватися у питаннях теорії та практики професійної майстерності.

Голова методичної ради Л.А.Сивокінь

Зміст

1. Вступ _________________________________________________________4

2. Історіографія досліджень мови творів І.Котляревського ___________5

3. Лексико-фразеологічні засоби художньо-образної системи

поеми І.П.Котляревського «Енеїда» _______________________________13

4.Метафора народнорозмовного джерела як основа

фразеологізмів в «Енеїді» І.П. Котляревського ___________________33

5.Семантична структура синонімічного ряду в поемі «Енеїда» ______37

6.Засоби вираження інтенсивності дії ______________________________51

7. Висновки _____________________________________________________61

8. Список використаної літератури ________________________________64

Вступ

У 2014 році ми будемо святкувати 245 років від того дня, як народився Іван Петрович Котляревський – один із перших класиків нової української літератури, автор сонячно іскристої «Енеїди» та пісенно мелодійної «Наталки Полтавки». Звернувшись до народного життя і народної мови, сміливо запровадивши живе слово у художню творчість, письменник-новатор спрямував українську літературу на нові шляхи – шляхи становлення й розвитку суспільно значущого , глибоко національного мистецтва.

«Ще зоря не зоріла на темному небі захмареному, як у Полтаві з уст Івана Котляревського продзвеніло натхненне слово поетичне,- писала група київських літераторів, поздоровляючи полтавців зі щасливим днем відкриття в 1903 році пам’ятника письменникові. - Воно рідну мову піднімало до високостей національного письменства; воно живило наш дух народний животворною силою. І слово стало ділом!»

І слово стало ділом! У цьому й полягає неперехідне значення діяльності Котляревського. Слово й сьогодні виконує високі пізнавальні, естетичні, виховні функції. Твори талановитого майстра читають, вивчають у середніх і старших класах. До них зверталися й звертаються дослідники-філологи.

Наукові праці переконливо свідчать про постійний інтерес літературознавців, мовознавців, мистецтвознавців до слова автора «Енеїди» та «Наталки Полтавки», до з’ясування його глибинних традицій у дальшому розвиткові української культури.

Мета роботи полягає в дослідженні лексичних, фразеологічних та стилістичних засобів поеми І.Котляревського «Енеїда».

Об’єктом дослідження виступає мовна система «Енеїди».

У роботі використано переважно описовий метод у поєднанні з прийомами спостереження, зіставлення, а також використано статистичні дані.


Історіографія досліджень мови творів І.Котляревського

В історії розвитку української літературної мови дуже важливе місце посідає творчість Л. Котляревського. Виступивши в кінці XVIII ст. з «Енеїдою», що була написана українською розмовною мовою того часу в її полтавському виявленні, Котляревський започаткував новий етап у розвитку української літературної мови на народній основі. Щоправда, розмовна мова вживалась і раніше в інтермедіях, віршах тощо, але тоді її використовували здебільшого в пародійному плані.

Дослідження мови творів Котляревського йшли в двох основних напрямах. Насамперед з’являються спроби дати загальну характеристику мови творів письменника, визначити його місце та роль у розвитку української літературної мови. Другим напрямом, без якого не міг би далі розвиватися перший, було конкретне вивчення тих або інших сторін мови творів Котляревського.

Якщо йдеться про відгуки загального характеру на появу «Енеїди» (щодо її популярності, вдалого «перелицювання» українською мовою тощо), то вони з’являються ще за життя письменника. Те саме стосується і його драматичних творів. Першим високо оцінив художній рівень мови І. Котляревського відомий діяч української культури, знавець української історії, літератури й мови М.І. Костомаров. «Мова його, правильна, - писав він у статті “Обзор сочинений на малорусском языке”, — блискуча, народна найвищою мірою, залишиться найкращим пам’ятником. І треба визнати, навряд чи в кого вона досягає такої грайливості й невимушеності, хоча чужий малоруській (тобто українській) мові чотиристопний ямб, у який він закував свою пародію, дуже заважав її легкості». Питання про зв’язок «мови «Енеїди» з мовою творів літератури попереднього періоду торкнувся М І. Петров у своїх “Очерках истории украинской литературы XIX в.” (К., 1884). На його думку, в «Енеїді» вживається мова того самого типу, що й у літературних творах XVIII ст., але мова «облагороджена впливом російського класицизму». Це твердження М.І. Петрова ще Г.А. Левченко вважав сумнівним, оскільки воно не аргументоване.

Ряд зауважень про мову творів І. Котляревського знаходимо в працях П.Г. Житецького та І. Франка. Але грунтовне вивчення мови Котляревського розгорнулося тільки в пожовтневий період. Уперше з’являються розвідки з фонетики, граматики, лексики, а також дослідження узагальненого характеру. Ідучи за хронологією, насамперед слід відзначити статті М. Семенова: «Уживання прийменника над у Котляревського» і «Прийменникові конструкції в мові І. Котляревського». Автор зазначив кількість випадків уживання прийменників над, під, з-під, попід у творах Котляревського, характер словосполучень із цими прийменниками, розглянув їх семантичні функції тощо.

1928 р. опублікував свою розвідку про мову І. Котляревського відомий український мовознавець О. Синявський «3 верховин нової літературної української мови». Автор розглядає мову Котляревського як епохальне явище в історії української літературної мови. Точно визначити В місце, характер і значення в історії української літературної мови, на думку Синявського, можна тільки на підставі автографів письменника, а не сучасних видань, у яких фонетичні, а подекуди й морфологічні, риси стерті. У цій праці О Н. Синявський спинився тільки на фонетичних і почасти морфологічних рисах, зіставляючи їх з аналогічними спостереженнями над мовою інших українських письменників. Дослідник відзначив те, що взяв І. Котляревський з української мови та діалектів, а що із старої книжної мови. У кінці розвідки робиться висновок, що мова Котляревського, з одного боку, - порівняно з літературною мовою XVIII ст. - характеризується цілою низкою найяскравіших українізмів, а з другого - порівняно з пізнішою українською літературною мовою - становить ще досить сирову спробу. Однак ряд досліджень мови й стилю письменника пізнішого часу (40- 60 років), у яких розкривається лексико-стилістичне багатство мови його творів і фонетико-граматична система, не дають підстав характеризувати мову І. Котляревського як «сирову спробу». Зрештою, жоден із мовознавців досі не заперечував того, що матеріали для укладання тлумачного «Словника української мови» треба брати починаючи від І. Котляревського, бо мова його творів літературно близька до сучасного стану.

Наступною працею, що з’явилася в 30-х роках, була стаття Н.О. Янко-Триницької « Паралелізми в мові І. Котляревського». Авторка виявила низку фонетичних, морфологічних і лексичних паралелізмів у «Енеїді», наявність яких пояснює впливом полтавських говірок. Однак дослідниця випустила з уваги стилістичне навантаження паралелізмів, їх роль у ритмомелодиці вірша, а це нерідко зумовлювало появу варіантів, дублетів (пор. варіанти вжеуже, вродливий - уродливий, збити — ізбити та ін., зумовлені фонетичним чергуванням в-у, з—із).

Ще в довоєнні роки дослідженням мови творів І.П. Котляревського зайнявся Г.А. Левченко. У 1946 р. він опублікував працю «Нариси з історії української літературної мови першої половини XIX ст.». Л.А. Булаховський, характеризуючи стан українського письменства та його мови до Котляревського, слушно зауважує, що автор цієї книжки дав повний і в основному переконливий аналіз «Енеїди» та її зв’язків з попередньою літературою. Справді, це була перша узагальнююча праця з історії української літературної мови І пол. XIX ст., на матеріали й теоретичні положення якої дослідники потім не раз спиралися. Г.А. Левченко зумів досить об’єктивно й вичерпно схарактеризувати мовностилістичну систему поеми й в основному правильно визначити роль Котляревського в історії української літературної мови.

Перша публікація досліджень П.П. Плюща про мову творів І. Котляревського – «Синоніміка в «Енеїді» Котляревського» (тези, 1945 р ). Нахил Котляревського до посиленої синонімізації, на думку автора, пояснюється його захопленням багатством словника народної мови й нестримним бажанням вразити ним читача. Однак, гадаємо, не ці суб’єктивні причини були основними в доборі синонімів і в їх практичному використанні, а жанр поеми, семантико-стилістична настанова.

У праці відзначено характер синоніміки поеми (розмовно-побутовий), типи синонімів і їх поширеність, істотні відмінності між синонімікою української «Енеїди» та однойменної російської поеми Осипова.

У 1946 р. П.П. Плющ опублікував статтю «Ідіоматичні вислови» в «Енеїді» Котляревського». У ній ми знаходимо чимало цікавих спостережень та узагальнень автора щодо ідіоматики письменника, які мають важливе значення для вивчення історії української літературної мови в цілому й мови Котляревського зокрема.

Дослідник виявив близько 70 тематичних гнізд ідіоматичних висловів, більшість яких складається з численних синонімічних зворотів. Так, для вираження поняття «битися» письменник ужив 59 ідіом, поняття «тікати» передається 17 ідіомами і т. д. Усього подано близько 400 ідіом. Усі вони, зауважує автор, підкреслено «низького» стилю, здебільшого терпко-грубуваті, подекуди з міцним нальотом вульгарності (пор.: мордаси втерть, в собачу ристь побіг) і мають одну спільну яскраво виражену настанову - насмішити читача.

У виділенні понять, навколо яких П.П. Плющ групує синонімічні ідіоми, спостерігаємо неточності. Наприклад: поняття «сердити (ся)» чомусь об’єднано з поняттям «сварка» (52), хоча далі (56) виділено окремо поняття «лайка»; поняття ж «набратися біди, клопоту» безпідставно об’єднано з поняттям «безпорадність», а на ст. 68 разом подані такі семантичне відмінні поняття, як «базікати» й «брехати».

Закінчуючи розгляд ідіоматики І. Котляревського, дослідник стверджує її народно-український характер і семантико-структурне багатство. Особливо цінні (і їх абсолютна більшість) бурлескні фразеологізми. Вони не застаріли й до наших днів і можуть бути успішно використані сучасними письменниками-гумористами та публіцистами.

У статті «До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського» П.П. Плющ розглянув зокрема використання професійної лексики в авторській мові та в мові персонажів як прийом мовного комізму, українізування імен богів та інших персонажів поеми, прийом «очунювання» мови (макаронізми), фігури ампліфікації та ін.

Матеріали цих статей П.П. Плюща згодом були використані ним при характеристиці мови Котляревського в «Конспекті з історії української літературної мови» для студентів-заочників факультетів мови й літератури педвузів (1948 p.), а через п’ять років вони ввійшли до праці «Основні відомості з історії української літературної мови». Пізніше автор опублікував результати своїх спостережень як окрему брошуру під назвою «Мовні засоби гумору в «Енеїді» І. Котляревського» (К.. 1959).

У 1955 р. виходить з друку покажчик слововживання до поеми – «Лексика «Енеїди» І.П. Котляревського». Відповідно до завдань покажчика автори його B.C. Ващенко, Ф.П. Медведєв і П.О. Петрова подали за алфавітом усі слова «Енеїди» в початковій формі (без пояснення значень і граматичної розробки), зазначивши кількість випадків уживання слів і їх форм, а також сторінки, де вони виступають. Корисність праці, як підкреслювали рецензенти, у тому, що вона може бути використана як довідник при вивченні мови Котляревського й взагалі української мови та її історії, а також як матеріал до укладання словника української мови тощо.

Значне місце відведено характеристиці мови Котляревського та його ролі в історії української літературної мови у відомій праці Л.А. Булаховського «Питання походження української мови» (К. 1956). Дослідник приєднується до тієї оцінки національного значення «Енеїди», яку дав Іван Франко у відомому сонеті «Котляревський» (1873). Автор спинився на деяких рисах, типових для письменника й чужих пізнішому літературному вжиткові, пояснив їх джерела, а також відмітив кілька фонетичних особливостей. Підкреслюючи лексичну обмеженість мови Котляревського, зумовлену жанровою специфікою, Л.А. Булаховський вважає, що творчість письменника могла стати зразком для наслідування лише частково.

Із середини 50-х років привертає увагу дослідників словотвір «Енеїди» Котляревського. У 1956 р. К.С. Баценко надрукувала статтю «Суфіксальне творення іменників в «Енеїді» Котляревського», у якій розглянуто засоби суфіксального творення іменників з конкретним (назви предметів, речей) та абстрактним значенням. Аналіз зроблено за суфіксами, у межах яких виділено окремі підгрупи слів за семантичними ознаками. При розгляді звертається увага на способи творення іменників, відмічаються різні семантико-структурні особливості й зміни порівняно з відповідними мовними фактами пам’яток староукраїнської мови, а також сучасної мови та діалектів, указується на продуктивність того чи іншого суфікса в Котляревського та в сучасній мові, інколи робляться етимологічні екскурси. У кінці статті подані висновки, які розкривають нові грані лексико-словотворчого багатства мови письменника. Однак у цій праці спостерігається певна переобтяженість фактичним матеріалом, зате надто мало аналізу, узагальнень.

У статті «До питання про новаторство І.П. Котляревського в словотворі української літературної мови» К.С. Баценко розглянула здрібнілі форми власних імен в «Енеїді». Новаторство письменника в поемі, на думку авторки, полягає в художньому демонструванні невичерпних багатств народної мови в галузі лексики, граматики, словотвору. Однак з таким спрощеним розумінням поняття новаторства не можна погодитися, Фактично, автор показав тільки використання із стилістичною метою наявних у фонді народної мови здрібніло-пестливих форм власних імен.

Остання стаття К.С. Баценко про «Енеїду» «Суфіксальне словотворення назв осіб чоловічого роду в «Енеїді» І.П. Котляревського» - була опублікована в 1960 р.

Цікава з методичного погляду й щодо змісту стаття Є.М. Присовського «Вивчення мови поеми І.П. Котляревського «Енеїда» у 8 класі». Автор подав низку порад щодо планування викладу матеріалу, звернув увагу на відступи від бурлеску там, де цього вимагав зміст, відзначив, якими мовними засобами користувався письменник при художньому зображенні героїв поеми.

Фонетико-граматичних рис «Енеїди» Котляревського торкнувся B.C. Ващенко в монографії «Полтавські говори» (X., 1957). Автор, описуючи фонетичні, морфологічні та деякі синтаксичні особливості полтавських говірок, часто залучає для зіставлення відповідні мовні факти з поеми.

У 1958 р. з’являються посібники з історії української літературної мови - двотомний «Курс історії української літературної мови» колективу працівників Інституту мовознавства АН УРСР і «Нариси з історії української літературної мови» П.П. Плюща, в яких окремі підрозділи присвячені характеристиці мови творів І.П. Котляревського.

У першому з них автор підрозділу «Мова творів І. Котляревського» B.C. Ільїн, спираючись на наявні мовознавчі дослідження творчості письменника, зокрема на праці її А. Левченка і П.П. Плюща, а також на власні спостереження, дав загальну характеристику мови творів І.П. Котляревського.

У «Нарисах...» П.П. Плющ стисло виклав результати своїх багаторічних спостережень над лексикою й фразеологією головним чином «Енеїди» й меншою мірою – «Наталки Полтавки».

Цікаву проблему порушив М.В. Павлюк у статті «Іван Петрович Котляревський і українська мова». Автор, використовуючи різні архівні матеріали, що стосуються біографії письменника, особливо спогади його сучасників, висвітлює ставлення Котляревського до мови взагалі й до української зокрема.

З 1958 р. починають виходити «Наукові записки» Полтавського літературно-меморіального музею І.П. Котляревського, в яких поряд із статтями літературознавчого характеру публікуються й мовознавчі.

Зокрема привертають увагу статті П.С. Дудика «Із спостережень над синтаксисом п’єси «Наталка Полтавка» І.П. Котляревського», надрукована у випуску 2 цих «Записок» (1959), та «Особливості мови п’єси «Москаль-чарівник», вміщена у випуску З «Записок» (1961).

З’явилося кілька статей методичного характеру, які становлять певний інтерес для вчителя - словесника. Це статті В.П. Галкіна «Роль синонімів у поемі «Енеїда» І.П. Котляревського», Л.П. Кулинської «Мова п’єси І.П. Котляревського «Наталка Полтавка»».

У літературознавчому плані більш, ніж у мовознавчому, розглянуті приказки та прислів’я творів ill. Котляревського в статтях М.Д. Северина й метафори «Енеїди» у статті П.Д. Калиниченка.

У 1964 р. опублікована розвідка А.А. Бурячка «Семантико -стилістичні функції прийменників у творах І.П. Котляревського, ТГ. Шевченка». Наявність картотеки творів Котляревського й Шевченка дала змогу застосувати статистичний метод у дослідженні й зробити ряд висновків щодо частоти вживання кожного з прийменників у тій або іншій функції, щодо спільності та відмінності їх використання в творах цих письменників.

А. А. Бурячком була підготовлена «Інструкція до укладання словника мови творів Котляревського», надрукована у випуску 3 «Наукових записок» Полтавського музею, за якою тепер створено двотомний словник.

Навіть останнім часом мовознавці не намагаються приділяти більше уваги дослідженням поеми «Енеїда». Так, відзначимо праці М.М. Богдана «Дієслівні словосполучення з родовим відмінком в «Енеїді» І. Котляревського», А.А. Бурячка «Із спостережень над фразеологією п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», М.П. Кочергана «І. Котляревський як лексикограф», В.В. Спрішевської «Наголошення прикметників в «Енеїді» І. Котляревського», О С. Юрченка «Фонетична еволюція фразеологізмів «Енеїди» І.П. Котляревського» та ін.

Отже, в цілому зроблено чимало щодо вивчення особливостей мови творів І.П. Котляревського, але ще більше передбачається зробити.

Щоб правильно визначити роль і місце І.П, Котляревського в історії української літературної мови, треба порівняти (застосовуючи статистичний метод) те, що було в живій розмовній мові та в літературі до Котляревського, з тим, що зафіксував у своїх творах (чи вніс від себе) письменник. Для цього потрібно насамперед ґрунтовно вивчити українську мову XVIII ст. в усіх її жанрах та стилях, створити історичний словник української мови того періоду, а також скласти словник мови самого письменника.



Лексико-фразеологічні засоби художньо-образної системи поеми І.П.Котляревського «Енеїда»

Художньо-мовленнєва діяльність зачинателя нової української літературної мови І. Котляревського як невід’ємна складова частина його словесно-образної творчості постійно привертала й привертає увагу дослідників » лінгвістів і літературознавців. Однак для більшості виконаних досліджень притаманна одна й та сама спільна риса: літературознавці, спираючись на горьківське поняття про «першоелемент літератури», наголошують на використанні І.Котляревським загальнонародної розмовної української мови як матеріалу для художньо-літературної творчості; у лінгвістичних працях з’ясовується питання про той внесок, який зробив письменник у розвиток цієї загальнонародної мови. При цьому залишається поза увагою той незаперечний факт, що загальнонародна мова служить «першоелементом» і в структурі твору, і в процесі поетичної творчості, де вона — вже не «матеріал», але ще й не «внесок», У Цьому випадкові її слід розглядати як художнє мовлення — спосіб існування поетичної мови. Своєрідність художнього мовлення полягає в тому,, що в його матеріалі — головним чином лексичному та фразеологічному — як «відображувальній» категорії вже генетичне закладені певні естетичні потенції. Особливо яскравим свідченням цього можуть служити мовні метафори та фразеологічні звороти, якими так густо пересипана мова «Енеїди»:

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Він [Еней], взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянців,



Осмалених, як гиря, ланців,

П'ятами з Трої накивав (3б)1.

Проте одна лиш інвентаризація художньо-зображувальних засобів «Енеїди» в їх загальнонародних лексичних значеннях — робота хоч і потрібна, але недостатня, щоб змалювати мовотворчу індивідуальність І. Котляревського. Вона виявляється на наш погляд, у способах мовленнєвої семантико-стилістичної та структурно-семантичної деривації слів і фразеологічних одиниць, в умінні автора вибудовувати єдину художньо-образну систему твору, всі компоненти якої, будучи взаємозумовленими й взаємозв’язані в єдине художнє ціле, знаходять найсприятливіші умови для вираження своїх потенційних естетичних (поетичних) функцій. Прикладом такої художньо-образної мікросистеми може бути наведений вище уривок, архітектоніка якого визначається взаємодією тропів, фразеологізмів і стилістичних фігур. Художньо-образну тональність у ньому задає перше метафоричне словосполучення, яким у гіперболізованій формі змальовується зруйнована греками Троя — вони «зробили з неї скирту гною». На його фоні увиразнюються стилістичні барви синонімічних фразеологізм тягу дав і п’ятами накивав з узагальненим значенням «безоглядно втік». Причому другий фразеологічний синонім посилює емоційно образний заряд узагальненого значення. Цьому сприяє стилістична фігура порівняння, якою поет «наочно» зображує стан обездолених «троянців, осмалених, як гиря, ланців». Використання цієї фігури між синонімічними фразеологізмами виявляє у словосполученні накивати п’ятами нові, експліцитно не виражені конотативні смислові елементи: Еней, забравши з собою таких нещасних земляків, із Трої накивав п’ятами — не просто «безоглядно втік», а «швидко, поспішно кинувся навтіки». Динамізм змальованих подій, досягнувши тут найвищого звучання, раптово уповільнюється в заключному акорді першої поетичної строфи; кільце художньо - образної мікросистеми замикається, щоб наступним рядком започаткувати інший епізод із низки пригод Енея і його друзів.

Отже, кожний художньо-зображувальний (метафора, метонімія, епітет) чи художньо-виражальний засіб (стилістичні фігури: порівняння, антитези, перифрази тощо) виступає в «Енеїді» лише елементам більш складного художнього цілого, а всі узуальні та оказіональні прийоми використання утворюють певну Художньо-образну систему, яка й визначає творчу індивідуальність І. Котляревського. Інакше кажучи, між окремими частинами цієї системи існують відповідні семантико-стилістичні відношення, що об’єднують усі художньо-образні засоби та прийоми в єдине ціле, тобто вони «живуть» у поемі не відокремленим і самостійним життям, а утворюють упорядкований поетичний і естетичний контекст, як той, наприклад, що зображує перебування троянців у Карфагені й знайомство з Дідоною:

От так Еней жив у Дідони,

Забув і в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся і Юнони,

Пустився все бенкетовать;

Дідону мав він мов за жінку,

Убивши добру в неї грінку,

Мутив, як на селі москаль !

Бо — хрін його не взяв — моторний,

Даскавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь (45).

Усі елементи цього художньо-творчого контексту (фразеологізми: убити грінку «мати вигоду, виграти щось», «гострий, як на бритві сталь (гострий, як бритва)», «дотепний, ущипливий у розмові»; метафора мутити у сполученні з порівняльним зворотом як на селі москаль та однорідні означення моторний, ласкавий, гарний і проворний) підпорядковані спільній комунікативній меті — створити повнокровний художній образ Енея як вияв «природного» народного духу та народної моралі. З другого боку, окремі елементи контексту підпорядковуються ідейно-естетичному стрижневі художнього образу, що зумовлюється цілісністю поеми як естетичного об’єкта. Мовно-поетична стихія «Енеїди», як бачимо, містить у собі нормативне слововживання двох типів: узуально-мовне (Зображувально-виражальні засоби) й оказіонально-мовленнєве (індивідуально-авторські засоби художньої образності).

Узуальне використання лексико-фразеологічних засобів у поемі зумовлюється їх стилістичним значенням, до складу якого входять експресивно-стилістичні, нормативно-стилістичні та функціонально-стилістичні компоненти. Експлікація в тексті того чи іншого компонента стилістичного значення здійснюється, як правило, складом лексичних компонентів фразеологічних зворотів і семантико-словотвірною структурою слів, з якими вони семантичне взаємодіють у відповідному поетичному контексті:

Дідона гірко заридала,



І з серця аж волосся рвала,

І закраснілася, мов рак,

Запінилась, посатаніла,

Неначе дурману із ’їла,

Залаяла Енея так ... (49).

Нормативно-стилістичне значення фразеологізму з серця «розгнівавшись, спересердя» зумовлює підсилення експресивно-стилістичного елемента в гіперболізованому словосполученні аж волосся рвала, що передає афективний стан Дідони. Такий емоційно-образний контекст не лише розкриває психологічний (внутрішній) стан образу, а й проектує смислове використання наступного фразеологізму - закраснілася мов рак, у якому експлікації піддається функціонально-стилістичний аспект його семантики, що «характеризує людину, в якої через надмірне збудження, хвилювання червоніє обличчя від великого припливу крові» й цим самим нейтралізується основне, узуально-мовне значення «дуже засоромитися, зніяковіти». Динамізм образної характеристики Дідони стрімко зростає в наступних рядках, витканих поетом із мовленнєвих синонімічних лексем запінилась, посатаніла, експресія яких виражається вже самою їх семантико-словотвірною структурою. Однак і її поет посилює стійким образним порівнянням неначе дурману із’їла. Взаємодія художньо-образних засобів в «Енеїді» ґрунтується на актуалізації в них емоційно-експресивних елементів, завдяки якій образно-стилістичне значення й окремих мовних одиниць, і відповідного мікроконтексту переакцентовується на той смисловий регістр, який необхідний для характеристики того чи іншого героя поеми, певної ситуації або події.

У залежності від обсягу семантико-стилістичного мінімуму реалізованих у художньо-мовленнєвій тканині лексичних і фразеологічних одиниць, «стилістичний контекст поділяється на внутрішньо фразовий, фразовий і надфразовий». У внутрішньо фразовому контексті актуалізуються лише ті образні та емоційно-експресивні елементи, які генетичне закладені в його знакових конституентах - словах і фразеологізмах:

Еней був тяжко не по серцю Юноні - все її гнівив;

Здававсь гірчіший їй від перцю..(36).

Семантико-стилістичний мінімум у цьому контексті становлять дієслово гнівити та фразеологічні звороти не по серцю (кому, хто, що) в узуально-системному значенні «хтось, щось не подобається, не відповідає чиїм-небудь смакам, інтересам» та гірчіший від перцю – «нестерпний». Однак актуалізація узуальних смислових компонентів лексичних і фразеологічних значень зовсім не означає, що у внутрішньо фразовому контексті поеми вони функціонують відокремлено. Аналізований уривок, усі його художньо-зображувальні та виражальні засоби спрямовані на образне творення однієї з найколоритніших героїнь поеми - Юнони, яка, хоч і живе в помешканнях Олімпу, наділена поетом цілком земним і зовсім не ангельським характером. Це «зла Юнона, суча дочка», - гостро зауважує автор. Тому вона в нього то «розкудкудакалась, як квочка» (36), то, в іншому місці, вже «побігла з неба, як би хорт» (61), «мчалась, як оса» (37), щоб троянцям і насамперед Енеєві «учинити ярміз» (61), «бо хитра ся була, як біс» (61). Ось чому в семантичній структурі першого фразеологізму (бути не по серцю) актуалізуються не семи «не відповідати смакам» і «не подобається», а смисловий компонент «викликати гнів», що конкретизується синонімічним зв’язком цього фразеологічного звороту із змістом наступної фрази (все її гнівив), де слово гнівити вживається в синонімічному значенні «викликати роздратування, сердити». Причиново - наслідкові зв’язки цієї образної мікроструктури довершуються, нарешті, фразеологізмом гірчіший від перцю, який у сучасній українській мові побутує в інших варіантах - гірш за гірку редьку, як гірка редька, гірше печеної редьки, що мають два значення: а) «дуже сильно, надзвичайно» і б) «нестерпний». Семантико-стилістична єдність усього мікроконтексту досягається завдяки смисловій іррадіації центральної фрази все її гнівив, де лексичне значення дієслова гнівити об’єднує обидва фразеологізми в одну асоціативно-образну картину - характеристику Юнони.

Фразовий стилістичний контекст об’єднує у своїх межах такі лексико-фразеологічні засоби, емоційно-експресивні й образні компоненти яких актуалізуються відповідною фразою не в системно семантичному, а мовленнєвому аспекті:

Коли Юпітер ненарокм

З Олімпу глянув і на нас;

І кинув в Карфагену оком,

Аж там троянський мартопляс... (46).

Словникове значення фразеологізму кинути оком (на кого, що) «звернути увагу, помітити».Фразовий же контекст, особливо словосполучення ненароком глянув, актуалізує в ньому імпліцитну сему «глянути неуважно, зазирнути». Цим самим ніби повертається фразеологізмові його первинне етимологічне значення на основі власної лексичної семантики його словесних компонентів. Експлікації позасистемних смислових компонентів у семантиці фразеологічного звороту сприяють також йол об’єктні відношення зі стилістично відзначеним словом мартопляс у його розмовному значенні «вітрогон».

у Для фразових стилістичних контекстів притаманні деякі індиві -дуально-авторські модифікації. що зумовлюється також потребами віршованого римування тексту. Побачивши на своєму флоті пожежу Еней звертається до олімпських богів:

Зробіте лихові кінець.



Пустіть лиш з неба веремію І покажіте чудасію,

А я вам піднесу ралець (65).

Загальнонародний фразеологізм вчинити веремію тут трансформується в оказіональний зворот пустити (з неба) веремію. Така модифікація підказується, з одного боку, ситуативним змістом поеми Еней просить дощу, непогоди, щоб врятувати таким чином свої човни, тому веремію треба було ні вчинити (на землі, скажімо), а пустити з неба у вигляді дощу. Компонентна модифікація зворот; приводить і до певних семантичних видозмін - актуалізується етимологічне значення слова веремь «бурхлива година», «буряна погода». Індивідуально-авторського утворення й стійке словосполученні піднести ралець «дати хабаря», яке виникає внаслідок метонімічного переосмислення іменника ралец\ (суч. скринька) у значенні «коштовності».

Актуалізація образних елементів у лексичних і фразеологічних значеннях шляхом їх взаємодії 3 фразових стилістичних контекстах поеми зумовлюється художньо-поетичним баченням авторі зображуваних подій та вимогами бурлескно-травестійного жанру твору. Найбільш ефективним 3 художньо-образній системі “Енеїди” є надфразовий стилістичний контекст. Його семантико стилістичний мінімум складається з групи тісно взаємозв’язаних відносно самостійних фраз, що об’єднуються в одне ціле лексичними, граматичними, стилістичними та ритмомелодійними засобами Одним із найтиповіших таких контекстів може бути прохання Венери допомогти синові подолати розбурхане Еолом море й добратися до Риму, з яким вона, «іскривившись, заплакавшись і завіскрившись», звертається до Зевса:

Чим пред тобою, милий тату,

Син заслужив таку мій плату?



Ійон, мов в свинки, грають їм.

Куди йому уже до Риму?

Хіба як здохне чорт в рові!

Як вернеться пан хан до Криму,

Як жениться сич на сові.

Хіба б уже та не Юнона,

Щоб не вказала макогона,

Що й досі слухає чмеліві (39).

Художню експресію, що створюється анафоричною будовою надфразового стилістичного контексту, підпорядковує поет нагнітанню образного враження про безвихідь і трагічність Енеєвого становища, що загрожує здійсненню тієї місії, яку поклав на нього сам Зевес: замість спаленої Трої збудувати на римській землі сильне царство. З цією метою поряд уживаються три образних порівняні« з одним і тим же значенням «ніколи», а також повторюється питальна частка хіба, яка не стільки виражає питання, скільки надає змістові всього надфразового стилістичного контексту відтінків сумнів} та недовір’я.

Як показує аналіз виражальних і зображувальних засобів «Енеїди», художньо-образна система поеми складається з кількох типів лексико-фразеологічної взаємодії.

Перший - узуальний - тип утворюється взаємодією лексичних і фразеологічних одиниць у їх традиційному стилістичному забарвленні. При цьому фразеологізми зберігають свою узусну форму — синтаксичну схему й компонентний склад. Саме в такому плані будується, наприклад, прохання Юнони, звернене до бога вітрів Еола-діда:

Будь ласкав, сватоньку-старику!

Ізбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на мирі він.

Ти знаєш, він який суціга,

Паливода і горлоріз ... (37).

Так, фразеологізм збити з пантелику, зберігаючи свою традиційну зовнішню форму, виражає усім відоме значення «викликати замішання в кого-небудь; дезорієнтувати, заплутати» або «змушувати кого - небудь поводитися, діяти нерозумно». В узуальних значеннях уживаються також слова-характеристики: суціга «хитра, спритна людина, пройдисвіт», паливода «бешкетник», горлоріз «бандит, убивця». Однак унаслідок асоціативної взаємодії цих одиниць відбувається денотативно-сигніфікативний зсув у семантичній структурі фразеологізму: під впливом висхідної градації синонімічних іменників суціга, 1аливода та горлоріз, що послідовно підвищують емоційно-експресивну характеристику Енея, зрозуміло, що Юнона просить Еола не просто збентежити відчайдушного троянця, а збити його зі шляху й цим самим згубити в морській безодні. Отже, вжиті у своїх словникових значеннях слова та фразеологізм під пером поета наповнюються свіжою поетичною силою: синонімічна градація метафоричних іменників і розширення денотативно-сигніфікативної платформи фразеологічного значення - потужне джерело емоційно-образної енергії всього мікротексту.

У межах узуального типу лексико-фразеологічної взаємодії можна виділити два його різновиди: а) експресивний і б) емоційно-оцінювальний.

Експресивна взаємодія лише увиразнює художньо-поетичні контури тропічних і фразеологічних зворотів, унаслідок чого зростає стилістичний ефект художньо-виражальних засобів:

Він, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав.

Троянців насаджавши повні,



І куди очі почухрав (36).

Іноді експресивність поетичного звучання фразеологізмів досягається за рахунок протиставлення їх стильової тональності стильовій належності того лексичного оточення, з яким вони взаємодіють:

Ми всі, як бач, народ хрещений,

Волочимся без талану,

Ми в Трої, знаєш, порожденні,

Еней пустив на нас ману (41).

Високий стиль старослов’янізмів (народ) хрещений, порожденні в поєднанні з народнорозмовним дієсловом волочитися й фразеологізмом напустити ліану утворює той поетичний дисонанс, без якого поема втратила б свої травестійно-бурлескні принади.

Емоційно-оцінювальний характер взаємодії лексико-фразеологічних засобів художньої образності має в поемі велике інформаційне та естетичне значення. Воно служить засобом змалювання багатобарвних картин: характеризує й самого мовця, і того, про кого він висловлюється. Тільки так сприймаються гнівні погрози Ентелла-сіромахи, якими він супроводжує свій намір розправитися з чванливим Даресом:

Тепер ходімо, братця,

До хвастуна Дареса-ланця!

Йому я ребра полічу.

Зімну всього я на кабаку,

На смерть зувічу, мов собаку,

Як битися — я научу! (57-58).

Художньо-зображувальні властивості фразеологізму полічити ребра значно увиразнюються в складі синонімічного ряду: стерти на кабаку й зувічити на смерть із загальним значенням «жорстоко розправитися; добитися повної поразки». Пор. узуальне значення фразеологізму полічити ребра «побити когось». Експресивно посилюють емоційно-образний, вплив висловленого ампліфіковані елементи: «Я роздавлю тебе, як жабу, - продовжує погрожувати Ентелл, - зітру, зімну, морозяк бабу, що тут і зуби ти зітнеш...» (58).

Другий - оказіональний - тип взаємодії лексичних і фразеологічних засобів у художньо-образній системі «Енеїди» ґрунтується на їх індивідуально-авторських трансформаціях. Особливо важливу роль у таких стилістичних конфігураціях відіграють фразеологічні звороти. Вони при цьому змінюють не лише свою стилістичну тональність, а й значення, оцінювальний спектр. Структура й компонентний склад фразеологізмів у процесі взаємодії з їх семантико-стилістичним оточенням зазнають досить помітних перетворень. З цією метою в поемі використовуються різноманітні стилістичні прийоми: алюзія, подвійна актуалізація, вклинювання, дистантне розташування компонентів, заміна компонентів, граматична метаформа, порушення стилістичної дистрибуції, еліпсис і контамінація.

Алюзія реалізується найчастіше у формі стійких порівняльних зворотів. Причому натяк на загальновідомий історичний, міфологічний чи побутовий факт в І. Котляревського, як правило, має досить «прозорий» зміст, оскільки легко випливає із семантичне однорідного контексту: «Еней піджав хвіст, мов собака; Мов Каїн, затрусивсь увесь» (47); 2 «Про Сагайдачного співали. Либонь, співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандрував козак всю ніч: Полтавську славили шведчину...»(70); 3. «[Сивілла:] При шведчині я дівувала, А татарва як набігала, То вже я замужем була...» (73); 4. «Побачили, що ось лежав у бур’яні бровко муругий, Три голови мав пес сей мурий, Він на Енея загарчав». У першому випадку переляк Енея порівнюється зі станом Каїна — відомого за біблійними легендами старшого сина Адама і Єви, який із заздрощів убив свого молодшого брата Авеля. Натяк на досить поширену в той час біблійну історію справляє сильне емоційно-образне враження, до того ж подається після картинно-мальовничого побутового порівняння Еней піджав хвіст, мов собака. У другому реченні робиться натяк на історичні події, які оспівав народ: «згадали про Сагайдачного, Січ» - і виникають в уяві уславлені походи українського козацтва проти кримських татар І турецьких завойовників у XVII ст. З цим же історичним фактом пов’язується й згадка про пікінерів (озброєних рушницями та списами) та вираз А татарва як набігала... Не менш образним є вислів Три голови мав пес сей мурий... Один лиш натяк, а в нашій уяві вже картини міфологічного підземного царства, вхід до якого за численними переказами охороняв триголовий пес Цербер. Алюзія в «Енеїді» створюється шляхом використання метафор, епітетів і порівнянь.

Ефект подвійної актуалізації виникає внаслідок такої взаємодії фразеологізмів із своїм лексичним оточенням, коли оказіональні трансформації приводять до буквалізації лексичних значень фразеологічних компонентів:

Прийшли в каплицю перед Феба,

Еней поклони бити став,

Щоб із блакитного Феб неба Йому всю ласку показав.



Сівіллу тут замордовало,

І очі на лоб позганяло,

І дибом волос став сідий ... (73),

Контекстуальна актуалізація фразеологічних зворотів очі на лоб позганяло й дибом волос став викликає двоплановість їх семантичної структури. Під час їх сприйняття відбувається синхронічне нашарування на узагальнено-переносне значення фразеологічного звороту прямого значення відповідного вільно синтаксичного генотипу. Таке одночасове «бачення» двох картин служить Неодмінною умовою лексико-фразеологічної образності. В «Енеїді» воно створюється двома взаємозв’язаними прийомами: за допомогою контекстуальної актуалізації первинних (етимологічних) значень лексичних компонентів і шляхом оказіональних видозмін компонентного складу самих фразеологізмів Контекстуальними актуалізаторами , що викликають фанатичні забобонні уявлення та почуття, виступають лексеми Феб «за грецькою міфологією, бог — захисник порядку, заступник мистецтв, син Зевса й дочки одного з титанів Лети», каплиця “у християн — невеличка споруда без вівтаря для відправ і молитов», замордовувати «доводити когось до знемоги, примушувати страждати від чогось», фразеологічний зворот бити потони та підрядна частина складного речення Щоб із блакитного Феб неба Йому всю ласку показав. Цій же меті підпорядковані власне авторські модифікації традиційних фразеологізмів очі на лоб полізли й очі на лоб позганяло й дибом стало волосся й дибом волос став (сідий). При цьому певним трансформаціям піддається не лише структура, а й семантика фразеологічних зворотів. Так безособова форма фразеологізму очі на лоб позганяло вже виражає не «почуття страху, здивування, сорому від чиїх-небудь учинків», а стан релігійного екстазу Сивілли легендарної жінки-пророчиці, провісниці майбутнього, стан, у якому «ясного Феба попадя» (73) пророчила Енеєве майбутнє, стан, що примушує нас вірити, що в неї дійсно «дибом волос став сідий». У більшості випадків при подвійній актуалізації фразеологічних зворотів превалює фразеологічне значення. Та нерідко в «Енеїді» подвійна актуалізація проявляється в тому, що фразеологічна семантика виступає лише тим художнім фоном, на якому увиразнюється сприйняття прямих лексичних значень фразеологічних компонентів: 1. «Піп зараз взяв вола за роги І в лоб обухом зацідив»(78); 2. «Боги, почувши, зашатались, Із неба виткнули носи. Дивитись на бійців хватались, Як жаби літом із роси»(59). Пор.: брати (взяти) бика за роги «починати діяти рішуче та енергійно з найважливішого, найгоповнішого»; носа виткнути «вийти звідкись, показатися».

Особливо часто І. Котляревський використовує прийом дистантного розташування лексичних компонентів фразеологізму. Це буває, як правило, тоді, коли актуалізується один із фразеологічних компонентів. Надання йому відносної самостійності, посилення його смислової ролі відбувається за рахунок сполучуваності з тим чи іншим пояснювальним словом: 1.»3евес не дурно похвалявсь; Получиш добру халазію. Він видавить з тебе олію. От тільки й ще тут побарись” (47); 2.“Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору. Всім по заслузі, як котам» (86). Дистантне розташування лексичних компонентів у таких випадках ґрунтується на відродженні їх вільно синтаксичних зв’язків на синтагматичній осі (субстантивні компоненти з означеннями: добру халазію, добру хльору, а дієслівні — з обставинами й додатками: видавить з тебе, давали в пеклі без розбору). Іноді подібні вклинення приводять до розширення синтаксичної структури фразеологізмів, що зумовлюється, як правило, їх глибинними контекстуальними зв’язками асоціативного й образно- естетичного характеру:

Відьом же тут колесовали І всіх шептух і ворожок,

Там жили з них чорти мотали.

І без ветушки на

клубок(91).

Таке вклинення та поширення фразеологічних зворотів, звичайно, модифікує їх синтаксичну структуру, але ще не становить їх власне фразеологічного контексту. Стилістична функція вклинюваних і поширюючих лексем (виразів) — уточнювальна. їх призначення - в увиразненні або (рідше) в послабленні фразеологічного образу.

Особливо яскравий стилістичний ефект цього прийому досягається в поемі тоді, коли він поєднується з варіантною заміною одного або кількох компонентів фразеологізму:



Дали нам греки прочухана І самого Енея-пана В три вирви вигнали відтіль (41).

Пор : е три шиї (вигнати, витурити) кого «дуже грубо (з лайкою, побоями) прогнати когось». Лексична варіантність фразеологічних одиниць служить в І. Котляревського засобом стильового вирівнювання певної лексико-фразеологічної конфігурації, надання оповіді потрібної ритмомелодійної інтонації: «Тут плюсь — Еней, як будто з неба: «Ось, ось де я, коли вам треба! Дідоні поклонюся сам»»(42). Пор.: ніби з неба звалився «раптово, несподівано з’явився». Лексичні заміни у фразеологічних контекстах «Енеїди» виступають також одним із прийомів вираження авторського ставлення до об’єкта зображення, пор. узуальну та оказіональну форми вживання одного й того ж фразеологізму: 1. «Уже заллє за шкуру сала. Ні неня в бразі не скупала, Як він Даресові задасть» (59); 2.»Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику, Гарячу мідь лили за шкуру І розпинали на бику»(89). У першому контексті фразеологізм наділений традиційним художньо-зображувальним змістом «допікати, робити комусь багато прикростей». У другому випадку йдеться, очевидно, про першого видавця «Енеїди» Максима Парпуру (звідси алюзійний вираз: «Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику..»). І. Котляревський несправедливо звинувачував його за те, що ніби той «кривив душею для прибутку, чужеє оддавав в печать» і «чужим пустився промишлять» (89). Тому з волі поета йому не сало, а «гарячу мідь лили за шкуру». Внаслідок таких оказіональних трансформацій фразеологізм видозмінює своє значення й означає тут «жорстоко карати». Узуальні варіанти фразеологічних зворотів такої виразної смислорозрізнювальної функції, звичайно, не мають. Пор.: дати драла (65), дати дропака (57), тягу дати (47).

Засобом підвищення емоційно-образної напруги фразеологізмів у поемі служить також граматична метафора в їх складі або в їхньому лексичному оточенні:

1 .Жінок своїх що не держали



В руках, а волю їм давали,

По весіллях їх одпускали,

Щоб часто в приданках були І до півночі там гуляли,

І в гречку деколи скакали... (87).

2.Хто, як, Дарес? Ну, стійте наші!



Зварю пану Даресу каші... (57).

Суть граматичної метафори (по весіллях, зварю каші) в цих контекстах полягає в тому, що граматичне значення тієї чи іншої словоформи переосмислюється, внаслідок чого вона вживається в іншому граматичному значенні. Незвичність зовнішньої форми фразеологізму чи його оточення загострює увагу читача й викликає в уяві певний фраземотворчий образ.

Особливо складним, але й найбільш ефективним прийомом оказіонального перетворення фразеологізмів у поемі «Енеїда» є їх контамінація - об’єднання в одному звороті двох фразеологізмів на основі їх семантичної та структурної подібності:

Ген ти, проклятий стариганю!

На землю з неба не зиркнеш,

Не чуєш, як тебе я ганю,

Зевес! - ні усом не моргнеш (64).

У виділеному звороті поєднуються структурно однотипні синонімічні фразеологізми і оком не моргнути в значенні «не поворухнутися» та й усом не повести «не зважати на що-небудь». Однак у мовотворчій практиці І. Котляревського зустрічається також і контамінування різноструктурних фразеологічних синонімів:

[Зевес:] Мовчіть!.. Чого ви задрочились?

Чи бач, у мене розходились?

Я дам вам зараз тришия!

Ніхто в кулачки не мішайтесь ... (60).

Пор.: дати потиличника й (гнати) в три шиї. Тут виразно проявляється структурна та семантична домінанта першого фразеологізму, що й зумовлює словотвірну та граматичну акомодацію, другої частини - (гнати) в три шиї, яка в складі фразеологічного оказіоналізму перетворюється в іменниковий композит у формі знахідного відмінка однини (тришия) за аналогією до субстантивного компонента першого звороту (потиличника). Індивідуально-авторський фразеологічний новотвір, успадкувавши від першого фразеологізму семантику, все-таки відзначається свіжою (незвичною) внутрішньою формою.

Рідше в поемі піддаються контамінації фразеологізми, які різні й з погляду семантики, і за структурою: «Коли кому що захотілось, То тут як з неба і вродилось; От так-то добрі тут жили» (98). Мовотворчі асоціації поета поєднали в один зворот компаративний фразеологізм як з неба звалився «несподівано, зненацька» та прислів’я «Де не посій, там і вродиться», тобто «скрізь». Значення фразеологічного новотвору асимілювало у собі вибірково окремі семи із семантичної структури обох зворотів і вживається в поемі в розумінні «щось швидко й обов’язково задовольняється».

Близьким до контамінації прийомом образного оновлення фразеологічних одиниць є вклинення одного фразеологізму в середину іншого: «Які ж дівок охочі бить, Зубами з серця скреготали. Що наймички їх не вважали І не хотіли їм годить» (93). Однак це лише один із рідкісних проявів синтагматичних зв’язків між фразеологізмами, тому вважати його контамінацією не можна.

Високого художньо-образного ефекту досягає поет за допомогою еліпсису фразеологічної структури: «Не знав же на яку ступити Еней і тяжко горював» (65). Пор.: не знати на яку ногу ступити «почувати себе надто незручно». Еліпсована форма цього фразеологізму в поемі вживається в модифікованому значенні «почувати себе розгублено». Цей прийом надає зображенню більшої експресії та динаміки:

Іди ж та пильно приглядайся,

На всі чотири озирайся,

Де деревце те заблищить (76).

Еліпсована форма фразеологізму набуває більш абстрактного значення, а фразеологічне значення звороту стає менш мотивованим: «То сонце глянуло на світ. Еней тогді як народився...» (39). Однак спосіб репрезентації дійсності при цьому не змінюється, оскільки внутрішня форма еліпсованого фразеологізму не порушується - повну та скорочену форму об’єднує один і той же фразеологічний образ.

У художньо-образній системі «Енеїди» одне з центральних місць посідає синонімічна палітра поетичного мовлення. Багатство синонімічно-антонімічних засобів увиразнює поетичне сприйняття навіть звичайних безобразних слів і виразів. Особливо великі поетичні можливості приховуються і лексико-фразеологічних синонімічних парадигмах:

Вона без всякого обману І щиро без обиняків Робила грішним добру шану,

Ремнями драла, мов биків;

Кусала, гризла, бичовала,

Кришила, шкварила, щипала,

Топтала, дряпала, пекла,

Порола, корчила, пиляла,

Вертіла, рвала, шпиговала І кров із тіла їх пила (96).

Використання такої кількості синонімів на позначення одного й того ж поняття «знущатися» виправдовується їх поетичною функцією. У наведеному контексті вони служать для вираження найтонших його смислових відтінків, для передачі дедалі наростаючої експресії, різноманітній емоційних і стилістичних барв. У більшості випадків синонімічні слова та вирази виконують у поем уточнювальну функцію: 1. «В другім зовсім сих каравані Піджарьовали, як у бані, Що аж кричали на чіл, світ. Оці то галас ісправляли, Гарчали, вили і пищали, Після куті мов на живіт» (89); 2 «Як же були не самоті, То молитовники ховали, Казились, бігали, скакали І гірше дещо в темноті» (89); 3. «Як загорілось, зашипіло, запарилось, заклекотіло, ворочалося зверху вниз, Еней наш насторочив уха, мов чоловічий голос слуха...» (102). Отже, під пером талановитого майстра художнього слова синонімізуються навіть ті слова, які в лексико-семантичній системі мови синонімами не виступають. Виставлені поетом в один синонімічний ряд такі слова й вирази набувають особливо ефективного стилістичного звучання.

Подібну роль в «Енеїді» відіграє поєднання в одному мікроконтексті узуальних та оказіональних антонімів:



Там всі невірні і христьяни,

Були пани і мужики,

Була тут шляхта і міщани,

І молоді, і старики,

Були багаті і убогі,

Прямі були і кривоногі,



Були видющі і сліпі,

Були і штатські, і воєнні,

Були і панські, і казенні,

Були миряни і попи (88).

Контекстуальна антонімія служить основою антитезної побудови поетичного тексту. Семантико- стилістичне протиставлення (антитеза) в художньому мовленні «Енеїди» підсилюється, як правило, іншою стилістичною фігурою - анафорою. В аналізованому уривкові анафорою служить дієслівна зв’язка бути.

Стилістичне використання в поемі прийомів синонімізації та антонімізації лексико- фразеологічних засобів сприяло вдосконаленню художньо-виражальних засобів української літературної мови на народній основі, оскільки, як справедливо вважається, ступінь розвитку будь-якої літературної мови залежить також і від багатства наявних у ній синонімічно-антонімічних відношень.

Отже, динамічна структура художньо-образного мовлення в «Енеїді» створюється тонким і філігранним сплетінням тропеїчних, фігуральних і системно-семантичних засобів мови. Так, лексичні та фразеологічні метафори в поемі ускладнюються, як правило, римою, взаємодіють з уособленням, супроводжуються актуалізацією периферійних значень контекстуально пов’язаних із ними слів, виступають носіями авторської інтонації. Глибина й діапазон взаємодії художньо-зображувальних та виражальних засобів у мовотворчій практиці І. Котляревського створювали необхідну основу дальшого семантико-стилістичного вдосконалення мовленнєво-образної системи української літературної мови на народній основі.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал