Відділ освіти та виховання Володимирецької райдержадміністрації Районний методичний кабінет



Скачати 490.03 Kb.
Сторінка7/8
Дата конвертації30.11.2016
Розмір490.03 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Профілактика дитячих страхів


Дошкільний вік — період, коли в дитини починає формуватися мораль та образ власного «Я», виникає потреба осягнути явища суспільного життя, розібратися у взаєминах між людьми. Малюк так чи інакше потрапляє у світ нових емоцій і почуттів, стикається з життєвими ситуаціями, які часто не може пояснити. І як наслідок — виникнення страхів.

Перші емоційні реакції, близькі за формою до почуття страху, виникають у дітей уже на першому році життя (Ч. Дарвін. В. Штерн, С. Айзенк). Це, наприклад, страх перед незнайомими людьми. Але здебільшого страхи починають зароджуватися в малюка в період адаптації до перебування в дошкільному закладі. Відомий психолог А. Бодальов зазначав, що від семи місяців і до двох років на дитину як чинник впливає її вступ до дитсадка, що й призводить до виникнення неусвідомлених і невмотивованих страхів.

Бесіди з батьками дітей раннього віку — вихованців дитсадків — показали, що діти можуть боятися (по спадній): вигаданих істот, лишатися самим удома, тварин, висоти, транспорту, лікарні, крові, уколів, фізичного та словесного покарання, темряви, незнайомих людей, страшних снів, дитсадка, стуку в двері, заходити в річку.

Проте малята ще не здатні усвідомлювати такі почуття як страх. Розуміння цього з’явиться лише в старшому дошкільному віці. Страх стає більш складним почуттям, набуває різних форм і видів. Урізноманітнюються об’єкти, що його викликають, розширюється сфера проявів. Дитина соціалізується, починає орієнтуватися на громадську думку і як наслідок цього — боїться осуду колективу, відчуває страх бути не прийнятою у гру, страх самотності. Новоутворенням старшого дошкільного віку є також переживання страху за іншу людину (близьких дорослих, друзів тощо).

Усвідомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. І що гостріша ця боротьба, то сильніше почуття задоволення від перемоги над собою. Це, зрештою, зміцнює в дитини моральні основи. Отже, у соціальному розвитку людини страх є одним із засобів виховання.

Проте не варто перебільшувати виховну цінність цього почуття. Дехто з дорослих помилково вважає, що почуття страху сприяє формуванню в дитини слухняності, що страх — швидкоплинне переживання, яке не завдає малюкові великої шкоди. Тому й сьогодні застосовуються як дисциплінарний метод фізичне й моральне покарання дитини. На це зауважимо: через часте переживання страхів у дитини може відбуватися емоційна адаптація — звикання, і як наслідок — зниження вразливості, байдужість до того, що раніше засмучувало й лякало. Тож наголошуємо ще раз — залякування згубне для психіки дитини.

Наявність у дитини будь-яких страхів — перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, що не може впоратися з власними емоціями та труднощами. Нервова система дошкільняти ще слабка, самостійно йому важко подолати страхи. Тут має допомогти дорослий. І батьки дитини, і працівники дитсадка повинні знати, як поводитися в тій чи іншій ситуації, щоб, по-перше, не допустити виникнення страхів, по-друге, не поглибити їх та не розвинути нові.

Рекомендації батькам:


1. Кожного дня треба виділяти час на спілкування із сином чи донькою віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.

2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є в кожної дитини, тільки в когось можуть бути приховані від не досить уважних очей дорослого. Тож відшукуйте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.

3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м’яко, без примусу або тиску.

4. Не можна вдаватися до примусу і під час годування дитини. Не слід нав’язувати їй того, чого вона не хоче їсти.

5. Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватись заздалегідь як метод виховання. Але якщо поведінка дитини призвела до емоційного зриву дорослого, абсолютно щирого, без розрахунку на «педагогічний ефект», це може мати навіть позитивний результат, адже дитина побачить батька чи матір, не захищених педагогічною бронею, а отже, як рівних собі й більш близьких.

6. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір’ю. Тож не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання треба задовольнити.

7. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з нею спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли. Слід також якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки завжди захистять.

8. Навчаючи дитину писати, краще використовувати простий олівець з гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те. що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).

9. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: в такий спосіб вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи,

10. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що все показане на екрані насправді не існує. Але якщо ви помітили, що сцени жорстокості викликають у дитини особливий Інтерес, варто замислитися над цим і навіть звернутися до психолога: такі симптоми можуть свідчити про наявність у дитини садистських нахилів, які треба усунути на ранньому етапі розвитку!

11. Реакцію страху можна іноді передбачити і запобігти їй. Так, скажімо, перед відвіданням зоопарку радимо розповісти дитині, що не всі звірі там хороші та добрі, є також дикі та страшні. Тоді раптова агресивна реакція хижака не викличе в неї переляку.

Слід зауважити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини .

Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. В таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал