Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка7/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   45
боявся литовців, „бо вони часто нападають на руські землі цілком несподівано“. Це привело вкінці
-79-

Данила до плану систематичної боротьби з ятвягами, найменш дисциплінова-ними і найбільш прикрими з цих напасників, на повне їх знищення. Цю боро-тьбу Данило розпочинає, покінчивши галицьку справу, в союзі з мазовецькими князями - Конрадом і його синами, і рядом сильних і немилосердних спу-стошень, зі спаленням сіл, нищенням майна, вирізуванням або забиранням в полон осадників ятвязької землі, змусив частину ятвягів до покірності. Вони , як оповідає літописець, прирікли давати данину і обіцяли бути послушними: „работЪ быти ему и городы рубити в земли своей“ (себто замки для Данилових залог) і дали на те заручників (дЪти своя). Данило дійсно зібрав дань з них через свого воєводу і частину її послав у дар полякам: „на свідчення влади - аби знала земля лядська, що ятвяги платили дань королеві Данилу“. Супроти німецьких рицарів Данило застеріг собі права на частину ятвязької території дипломатично: наприкінці 1254 р. він уклав трактат з пруськими рицарями, в якому ті визнавали за Данилом і його союзником Земовітом права на третину ятвязької землі. А та галантна посилка ятвязької данини до Польщі, оповіджена літописцем, мала на меті застерегти здобуту територію від польських претензій. Данило, видно, мав намір стати міцною ногою на ятвязькій землі.

Ще важливіші перспективи відкривали зносини Данила з Мендовгом. В наших звістках він виступає союзником Данила вперше в подіях 1237 р. і зі-стається таким і в 40-х роках. Данило навіть оженився з його племінницею. Але він мусив з часом спостерегти, що Мендовг занадто виростає і стає не-безпечним сусідом. Приводом до розриву сталося те, що Данило прийняв до себе братаничів Мендовга, своїх швагрів, Товтивила і Викинта, коли Мендовг їх вигнав з їх володінь. Літописець пояснює це родинними мотивами, що Данило пожалував їх як своїх свояків, але те, що він далі про Данила оповідає, вказує на існування у Данила певного плану: Данило, ухопившись за цю подію, задумав план широкої коаліції проти Мендовга. Він послав до польських князів, закликаючи їх на війну: „прийшов час християнам ударити на поган, коли вони почали самі між собою воюватися“. Викинта він послав до пруських рицарів, аби притягнути їх до коаліції, та доручив йому підняти на Мендовга ятвягів і жмудь (Викинт і Товтивил самі були жмудськими династами). Це Викинту вдалося. Тільки
-80-

поляки Данила не підтримали. У всякому разі на Мендовга піднялася дуже грізна сила. Романовичі, здається, при цьому надіялись забрати собі німанську Русь (т. зв. Чорну). Війна почалася походом Романовичів на руські городи Німанського басейну: Здітов, Волковийськ, Вслоним. Про результат цього походу літопис досить невиразно каже, що Романовичі „поимаша грады многы и взвратишася в домы»1. У подальшому плані Романовичів було - здобути Новгородок.

Але коаліція розбилася: Мендовг відтягнув пруських рицарів, заявивши їм свою охоту охреститися. Спекавшись німців, він встиг відтягнути також від Романовичів ятвягів і жмудь. Лишилися Романовичі. Новгородка їм здобути не вдалося, спустошили тільки Новгородську землю; зате взяли Гродно на Німані2. Мендовгу дуже хотілось помиритися з ними, бо його союз з німцями, за котрий він мусив дорого заплатити, був тільки дипломатичною штукою, а союз Романовичів з його племінниками відкривав дуже небезпечну стежку для інших литовських династів, невдоволених монархічними змаганнями Мендовга. Вже після кампанії 1252 р. Мендовг присилав послів до Данила, “хотя мира” і пропонуючи якийсь новий шлюб. За посередництвом Мендовгового сина Войшелка, чоловіка перейнятого впливами руської культури, згода десь наприкінці 1254 р. дійсно прийшла до кінця: найменшого з Даниловичів - Шварна, ще малого, заручено з Мендовговою донькою; старшому його брату Роману, що повернувся тоді з своєї австрійської авантюри, Мендовг дав Новгородок, давнішу волость Войшелка, а Войшелк передав йому ще і свою волость: Вслоним, Волковийськ і всі інші городи, бо сам він постановив постригтися в ченці на Атосі. Він туди і подався був, та не мігши дійти, вернувся з дороги і став жити недалеко від Новгородка, заснувавши тут собі монастир3.

Ця угода 1254 р., разом з довершеним біля того ж часу завоюванням ят-вязької землі далеко розсували границі Данилової держави на північ. Турово-пінська земля була тепер защеплена (?) між волостями Романовичів, і пінські князі фактично переходили у їх підлеглих.

Ще важливішою була перспектива подальшого розширення політичного впливу галицьких князів на литовські племена через тих
1Іпат. с. 542 (1250).

2Походи 1251—2 р.

3Іпат.с.541-4, 551, 567—8, 1 Новг. 283—4; коментар до цих звісток з монографії Лятковского Mendog (Rozprawy wydz, hist.-filozof. XXVIII) розд. IV і далі.
-81-


посаджених у литовських аннексах Даниловичів. Але ці успіхи (власне єдиний серйозніший успіх заграничної політики Данила) були дуже не тривкі. Мендовг слідом розсварився з Романом, відібрав у нього волості, схопив його самого (десь в р.1258), і в цій боротьбі Роман потім, здається, наклав головою. Причиною була мабуть участь Василька у поході Бурундая на Литву; принаймні тим фактом мотивує Волинський літопис напад Мендовгових литвинів на волинські землі у 1262 р. Хоч недобровільна в дійсності, ця участь Василька у татарському поході могла послужити добрим приводом для розриву. Неприязні відносини тривали, здається, до самої смерті Мендовга, і вже після смерті Данила настала зміна і нова блискуча комбінація: князювання Шварна Даниловича на столі Мендовга, на жаль тільки — таке ж ефемерне, як і князювання Романа у волостях Войшелка.

Різноманітні, широкі політичні плани і зносини Данила мають взагалі ту хибу, що не тримаються купи: бракує їм послідовності і енергії у реалізації, і тому його заходи виходять такими уривковими, а результати зовсім ілюзорними. Пояснювати це в значній мірі треба впливом татарських відносин: татарська сила все висіла дамокловим мечем над Даниловими заходами, вона паралізувала його сили, підтинала його енергію, і широкий розмах його політики упадав безсило. Очевидно, супроти цього нового політичного чинника можливі були два виходи: або за всяку ціну встановити з ним якісь добрі відносини, і забезпечивши собі його нейтральність або навіть і прихильність, будувати собі всякі інші політичні плани - так зробили потім московські князі, так поступали до певної міри і Даниловичі, - або відкласти всякі інші плани і відатися цілком організації сил для боротьби з ордою. Не підлягає сумніву, що Данило тримався цієї другої гадки. Його покора перед татарами була вимушеною, як ми бачили, і він, очевидно, тільки чекав принагідної хвилі та хапався за різні політичні комбінації для збільшення своїх сил до боротьби з Ордою. Але з цих комбіцаций не виходило нічого, сили Данила для такої боротьби зіставалися замалі, а тим часом відносини до Орди зіставалися неупорядкованими, і це підтинало Данила. Через це його політика від татарського приходу має такий
-82-

хаотичний, і при всіх своїх рицарських принадах і шумних часами розмахах - досить анемічний характер.

----------------------

Ми спинилися у татарських відносинах на тому моменті, коли Данило повернувся з своєї подорожі в Орду, весною 1246 p., признавши себе татар-ським васалом, з гірким почуттям обиди від цього несподіваного приниження. Але це приниження вважав і він і його люди тільки тимчасовим. Літописець пояснює покору Данила тим, що тоді він ще “не утвердилъ бЪ землЪ своея городьґ". Коли й припустити в цих словах певну антиципацію пізніших фактів, то у всякому разі пізніша політика Данила показує, що він не мав наміру залишатися слухняним слугою татарського хана. Під впливом оповідань легата про заходи навколо opганізації християнського союзу проти татар, і тих поголосок про новий похід татар на західну Європу, що справді робили такий союз потрібним для всієї Європи, Данило фантазує про можливість спротиву татарам за допомогою того християнського союзу; але що саму гадку про боротьбу з Ордою не піддала йому сама тільки перспектива цього союзу, видно з того, що і розчарувавшися слідом у своїх надіях на Європу, Данило веде далі до конфлікту з Ордою.

Конфлікт цей окреслився досить скоро після подорожі Данила до Орди. Оповідаючи про прихід Бурундая на місце давнішого приграничного татарсь-кого воєводи Куремси, літописець каже, що Данило “держаше рать с Курем-сою и николиже не бояся Куремсы». Отже перед приходом Бурундая була вже якась досить довга воєнна стадія. Про два походи Куремси на Галичину і Волинь літописець згадує в р. 1253-4, але ці походи мусили бути попереджені якимись конфліктами, не згаданими в літопису; з рештою і ті слова в літопису про рать, держану Данилом з Куремсою до самих лише цих походів тяжко прикласти, так що початки конфлікту треба мабуть віднести на початок 1250-х рр. На жаль, літопис нічого не каже про причини цього конфлікту. Я б шукав їх в руху, що прокинувся серед людності
-83-
в Київщині і змагав до того, аби скинувши з себе князівську владу, стати в безпосередні зносини до татар. Про нього буду ширше говорити у дальшому розділі, тепер же зазначу тільки, що безпосередньо тримаючись літописного оповідання виходило б, що цей рух прокинувся в області Случі вже після першого походу Бату, а в 1250-х рр. уже охоплював велику територію на приграничних частинах Київщини і Волині (в области Случі, Тетерева і Бугу), а по всій правдоподібності охопив тоді уже і подніпрянську Київщину. Для руських князів, особливо сусідніх, як галицько-волинські та сіверські, це був дуже небезпечний рух: підтримуючи його, татари могли б коли не зовсім видворити князів з їх воло вбитистей, то дуже сильно ослабити. Описані в лі-топису походи Куремси на галицьке Пониззя і південну Волинь - землі сусідні з Побужжям, що прийшло вже в безпосередню залежність від татар, могли мати на меті розширення безпосередньо підвладної татарам території того протикнязівського руху, і я підозріваю, що на цьому грунті і прийшло до конфлікту між Данилом і Куремсою.

Як я вже сказав, про початки цього конфлікту Галицький літопис нам нічого не каже. Спочатку приступаючи до оповідання про пізніший похід Ку-ремси на Волинь, літописець згадує, що ще перед тим татари Куремси прихо-дили на Пониззя, в той час, коли Данило пішов походом на Литву. Вони під-ступили під Бакоту. Якийсь Милій - бакотський намісник, або правдоподібні-ше - якийсь місцевий старшина, „старець градський“, що стояв на чолі Бакоти, пристав до них, і Куремса там посадив свого баскака.
-84-

Можливо, що і сам похід був зроблений на поклик цього Милія, що хотів піти слідом побузьких громад. Данило, що вернувся тим часом з Литви, дові-давшися про татар, послав до Бакоти сина Льва, і той несподіваним нападом застав Милія не приготованим. Милія ув'язнено і привезено до Данила, та Лев поручився за нього перед батьком, і Милій вернувся назад в Бакоту. Але щойно Львове військо забралося, Милій знову піддався татарам, і літопис нічого не згадує потім про відібрання Бакоти; можна з того здогадуватися, що якийсь час Бакота була під татарською зверхністю. Після цього Куремса рушив на південну Волинь і почав пустошити околиці Кремінця, хотячи змусити його до підданства. Кремінецький посадник Андрій вагався, „раз казав: я королів, другий раз: я татарський“. Літописець підозріває, що він був нещирим до Данила, і злорадно оповідає, що це двозначне становище Андрія вкінці не вийшло йому на добро: Куремса, розгніваний його крутійством, на-казав його схопити і вбити. Даремно Андрій посилався на те, що має у себе якусь “Батиєву грамоту” (дуже цікавий натяк на можливість якихось попе-редніх його зносин з Ордою) — татари через те ще сильніше розізлилися, вбили його і вирізали серце. Але підкорити собі Кремінця Куремсі не вдало-ся, і він ні з чим вернувся.

Як я сказав, ці походи Куремси, мабуть, мали на меті розширення без-посередньо залежної від татар ториторії. На звичайні грабівничі напади вони зовсім не схожі, і коли уже відомий нам претендент Ізяслав Мстиславич потім слідом просив Куремсу допомогти йому в поході на Галич, Куремса відмовив йому у своїй участі у такійпривабливій (у плані здобичі), експедиції. Літописець каже, що татари мали великий страх перед Данилом: „як тобі йти на Галич? - казав Ізяславу Куремса, Данило князь лютий: як схоче позбавити тебе життя, хто тебе врятує?“ Не відкидаючи можливості дрібних відраджувань, я б бачив у цьому поводженні Куремси добре обдуманий план – пильнувати пограничних земель, що могли бути переведені під безпосередню владу Орди, і не зариватися задалеко.

Для Данила така татарська політика — підтримувати проти-князівський, автономічинй рух та за його допомогою переводити
-85-

руську людність у безпосередню залежність від Орди, була особливо небез-печна. Тож він проти цього руху вважав за потрібне виступати з особливим завзяттям. Оповідаючи про війну Данила з болоховськими князями, що під-тримували Ростислава, а були такими добровільними підданцями татар, літо-писець каже, що Данило тим більше завзяття мав на них („болшую вражьду держа“) що вони опиралися на союз з татарами (яко отъ Татаръ болшую на-дежду имЪаху); тому він взяв приступом болоховські городи, попалив їх, розкопав укріплення, знищив землю і забрав невільників. Отже, після того походу Куремси на Пониззя Данило постановив з всією рішучістю виступити проти татар, і заалярмував папу вістями про татарські замисли, закликаючи до оружної помочі, А коли від папи і взагалі з заходу ніякої помочі не прийшло, постановив розпочати боротьбу власними силами і вдарити на татарських підданців, аби знищити до кореня небезпечний рух.

Момент був для того досить відповідний. Куремса невдало вибрав час: вся увага Орди була звернена на грандіозні війни в Азії, розпочаті тодішнім великим ханом Менке, і Куремсині плани на Русі не були підтримані з відпо-відною енергією татарським правительством. Данило таким чином мав добрі обставини для своїх планів. Війна розпочалася походом на Побужжя: тут взято Межибоже і полки Льва Даниловича повоювали „Побожьє и люди Татарь-ськыя“, тим часом як полки Данила і Василька руйнували область над Горин-ню (Болохово).

Потім на весну Данило вислав сина Шварна на громади Тетерева і се-редньої Случі, і він „взя все городы седящия за Татары“ по Случі і Тетереву. Цей другий похід змусив до покори громади, що ще трималися попереднього: „Білобережцї, чернятинці і всі болоховці“ прислали свої посольства до Данила. Але скільки щирості було в цій покорі, показав приклад громади Возвягля, що піддалася Шварну і прийняла від нього його урядника - тивуна, але коли Шварно відійшов, не дала цьому тивуну правити.
-86-
Данило хотів вести війну в цьому напрямі далі, до кінця; він приготував великі сили для походу на громади наддніпрянські, на Київ. Окрім полків своїх і Василькових він закликав до участі Мендовга, що обіцяв прислати помічні полки литовські і Романа з його полками. Збірним місцем визначено Возвягель: покаранням цієї громади Данило хотів розпочати похід. Коли під Возвягель прийшов передовий полк Данила під проводом Шварна, возвягеляни взяли це військо на сміх: „бачучи мало вояків з князем, сміялися, стоячи на городі“. Але коли прийшов Данило з усім військом, вони настрашилися і піддалися, та вже не було їм помилування. Данило забрав усе місто в неволю і поділив людей між учасниками походу: одних Васильку, інших Льву, інших Шварнові, а саме місто спалив до решти, так що коли через кілька днів наспіло литовське військо, воно, якоповідає літописець, застало тільки головешки та псів, що лазили по городищу. Ця надзвичайна немилосердність виразно показує, які почуття мав Данило до цієї протикнязівської громади.

Не діждавшись під Возвяглем, як було умовлено, Мендовгових і Рома-нових полків, Данило після зруйнування Возвягля не пішов на Київ, а повер-нувся назад. План боротьби з татарськими підданцями був відкладений, але обставини скоро змінилися так, що його довелося відкинути зовсім.

Куремса за ці походи на татарських клієнтів помстився походом на Во-линь. Він застав Романовичів неприготовани. Одначе його полк, несподівано підступивши під Володимир, зустрівся з сильним опором городян. Сам Куре-мса підступив під Лучеськ, але і тут йому не повезло, і він відступив „в страны своя, рекше в поле”. Сили Kypемси, „найменшого з воєвод Бату”, як його називає Плано Карпіні, виявилися заслабкими для боротьби з державою Романовичів.

Aле втіха Романовичів була недовгою. На місце Куремси ординське правительство прислало воєводу Бурандая, з далеко більшими силами - “в силЪ тяжцЪ, со множествомъ полковъ татарьскихъ”. Безперечно, його вислано власне для піддержання татарського престижу, захитаного останніми не-вдачами Куремси, і то головно у відносинах до Галицько-волинської держави. Але хоч останнім походом Куремси була обявлена відверта війна Данилу, Oрда не хотіла ризикувати війною. Бурандай поставив себе так, ніби між татарами і Данилом нічого не сталося, і Данило далі
-87-

зістаєтьcя вірним союзником Орди, її „мирником“ (союзником, приятелем: цього делікатного виразу вживають татари щодо Данила), і дуже зручно вмів заблокувати Романовичів. Незадовго після приходу він прислав послів до Да-нила зі звісткою, що вибирається походом на Литву і закликає його до участі: „иду на Литву: оже єси миренъ, поиди со мною“. Романовичі опинилися в ду-же трудній ситуації: щирості Бурандая вони не вірили ані трохи, боялися яко-гось підступу, союзну Литву воювати їм теж було дуже ненаручно, але з дру-гого боку не відважилися зірвати з Бурандаєм, супроти його великих сил. Вкінці нарадили, що в поміч до Бурандая піде Василько; Данило ж не показу-вався татарам, боячися, що вони його схоплять. Василько злучився на Литві з татарським військом, брав участь у погромі Литві і заслужив від Бурандая похвалу за свої воєнні успіхи, але з многозначним додатком: „хоч брат твій і не приїхав!“

На другий рік Бурандай виступив знову. Своєю метою він оголосив по-хід на Польщу, але в дійсності, правдоподібно, мав на меті головно покінчити з Романовичами. Приспавши їх увагу попереднього року, цього разу він вважав можливим відкрити свою гру і поступати з ними рішуче і гостро. Він підступив до волинської границі і послав посла у Володимир, жадаючи, аби волинські князі зустріли його - як свого старшого, а інакше буде вважати їх своїми ворогами.

Ця вість застала князів, зібраних у Володимирі на родинному святі: Ва-силько віддавав свою доньку за чернігівського князя Андрія. Відразу перемі-нила вона в смуток радість зібраних. Данило знову ухилився від подорожі і вислав від себе тільки сина Льва і холмського єпископа з Васильком. Василько зустрів Бурандая з покорою, з різними дарунками і питтям, біля Шумська. Але не зважаючи на всі знаки покори зі сторони князів, зустріч вийшла таки дуже прикра: давніших компліментів не було вже чути, Бурандай зустрів князів докорами і криком (велику опалу створшу), а маючи тепер їх в руках, зажадав, аби вони знищили укріплення своїх городів - зробили свою землю без-боронною супроти Татар. Князі мусили послухатися: Василько вислав своїх людей розкидати укріплення Кремінця і Лучська, а Лев те ж саме зробив із Даниловим, Стожком і Львовом.

Самих князів Бурандай забрав з собою в похід на Польщу, але його програма ще не була виконана. По дорозі Бурандай з Васильком підступив під Володимир і зажадав знищення також володимирськвх укріплень. Василько для скорості наказав запалити
-88-

укріплення, бо розкидати їх довелося б занадто довго через їх великість. Бу-рандай сам поїхав переконатися, чи укріплення спалено, але тим не задоволь-нився, і на другий день послав своїх татар розкопати міські вали - на знак свого тріумфу, „назнаменуя образ побЪды“, як пояснює літописець. Зідти Бурандай пішов на Холм, але застав його добре приготованим до оборони і не наважувався приступати, а зажадав від Василька, аби той наказав залозі під-датися. Василько разом з татарами мусив їхати під місто - намовляти залогу; тому що між татарами був посланий товмач, що вмів по-руськи, для контролю Василькових слів, то він лише знаком - кидаючи каміння, дав холмським воєводам зрозуміти, аби вони не брали його слів поважно і не піддавалися. Посадник Константин з огляду на присутніх татар навмисне вилаяв Василька, мовляв, за його зраду брату, і піддатися не згодився: “Їдь геть, бо дістанеш каменем по голові! ти вже не брат князеві, а ворог!” На тому і скінчилося: товмач посвідчив Бурандаєві, що Василько дійсно велів піддатися, але його не послухали. Татарське військо з руськими князями пішли на Польщу: на Люблін, Завихвост під Сендомир, взяли його і страшно знищили. Звідти пішли на Лисець (Лису Гору), на Краків і тудою повернулися1.

Після цього походу Бурандай дав спокій Романовичам. Своєї мети він досягнув: міські укріплення знищено, способи боротьби з татарами відібра-но,князів стероризовано (Данило, діставши від Василька повідомлення, як прийняв його Бурандай, „убояв ся побЪже в Ляхы, а изъ Ляховъ побЪже во Угры“) і приведено в роль покірних татарських підлеглих. Доводити їх до розпуки і змушувати до війни не було в планах Бурандая. Громади, що стояли у безпосередній залежності від татар, вернулися в цю залежність знову, але і розвивати далі цей протикнязівський рух після Куремсиних спроб Орда не відважувалася. Зрештою Орду зайняли слідом інші справи: напружені від довшого часу відносини між ханом Золотої орди Берке і Гулагу, татарським ханом Персії,
1 Іпат. с. 560-5, Воскр. І. 162. Про похід на Польщу — річні записки польські у Monumenta Poloniae hist. II. 839, III, 73, 133, 307 і ін. і Великопольська хроніка ibid. ІІ с. 585—6 (тут між учасниками походу хибно названо і самого Данила; руські князі підступом видають Сандомир татарам). Спеціальна розвідка Уляновского Drugi napad Tatarow na Polske (Rozpr.hist.-fil. Wydz. XVIII),також Semkowica Kryt.rozbior c. 279 (хроноло-гія).
-89-
переходять в 1262 р. у завзяту війну, що заповнює останні роки панування Берке (пом. 1266).

Моральний вплив Бурандаєвого походу був надзвичайно сильний і при-крий. Недурно літописець обкидає Бурандая такими компліментам як „без-божный, злый, оканный, проклятый“; я думаю, що враження від нього на Во-лині було чи не сильніше від першого татарського походу - Бату. На Романо-вичів, особливо на Данила він мусив зробити страшне враження: його найдо-рожча мрія про боротьбу з татарами розвіялася, як дим. Коли перший раз опинився він в ролі татарського підданого, був він у повному розквіті сил, міг будувати плани на майбутнє, міг надіятися бодай умерти свобідним, сильним, як його батько; тепер старий, шістдесятилітній майже - був він знову в тій прикрій ролі. Становище знову непевне: висіти на ласці і неласці татарського воєводи, втікати від нього по чужих краях і ніколи не бути певним спокою... Праця довгих років розвіялася ні на що.

Данило не довго пережив це тяжке розчарування. Десь в 1264 р. він розхорувався і помер, переживши лише кількома місяцями свого славного сучасника Мендовга. Перед смертю він, мабуть, перебував у своєму улюб-леному Холмі, бо тут його і поховано, в кафедрі Богородиці. Літописець при-святив йому коротку записку, серед оповідання про литовські події після смерті Мендовга: „король тоді впав у велику хворобу, від котрої скінчив своє життя; положили його в церкві св. Богородиці в Холмі, ним збудованій. Цей король Данило був князь добрий, хоробрий і мудрий, він побудував багато городів і поставив церкви, прикрасивши їх різними окрасами. Він світився своїм братолюбством із братом своїм Васильком. Цей Данило був другим після Соломона“.

Данило мав те рідке щастя, що мав дуже прихильного йому і досить зручного біографа - укладчика першої частини Галицько-волинського літо-пису. Повний щирої симпатії і поваги до свого „короля“, цей літописець з замилуванням слідить за подвигами свого героя, не упускає нічого, що могло б підкреслити його славу і чесноти, та досить зручно налягає на ясні фарби, малюючи Данила, і на темні - в образах його противників. В результаті, хоч факти маємо
-90-

ми не перекручені, правдиві, але фігура Данила малюється значно ідеалізова-ною, і в цій ідеалізацкії перейшла вона і до пізнішої і сторичної традиції, аж до найновійншх часів. Ореол, яким оповив його прихильний йому літописець, світить навколо його особи і нині, через шість століть, і новочасні біографи Данила йдуть за його прихильником XIII ст. та переповідають його похвали. Тим часом історична правда вимагає більш критичної і більш об'єктивної оцінки.

Безперечно, Данило був князем визначним і досить талановитим. Ми справді

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал