Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка42/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45

36. Пам'ятки староруської агіографії (до с. 484 і далі).

Повість про Печерський монастир — в складі Найдавнішого літопису; нею багато займалися, але майже виключно тільки з позиції питання про авторство Нестора щодо Найдавнійшого літопису; найліпший аналіз її (з цієї позиції) в статті Щепкіна Zur Nestorfrage (Archiv für slavische Phil. т. XIX); зрештою див. літературу Найдавнішого літопису. Спроба оборонити авторство Нестора для цієї повісті у Шахматова НЪсколько словъ о Несторовомъ житіи Феодосія (ИзвЪстия II отд. академіи наукъ 1896, І); на цій же позиції стоять Владіміров

і Абрамович (як нижче).

Пам'ять і похвала Володимиру в новіших виданнях (з різних списків): Чтенія київ. істор. товариства т. II, Мусинъ-Пушкинский Сборникъ 1414 г. (За-писки академіи наукъ т. LXXII), Записки академіи наукъ по историко-филол. отд. т. І. Проти датування Пам'ятi XI віком замітка Соболевского в Чтеніях ки-їв. істор. тов. II. 2 с. 8.

Житія Бориса і Гліба — анонімне і Несторове — див. Сказанія о св. БорисЪ и ГлЪбЪ, з Сильвестровського списка XIV ст., вид. Срезневского, 1860 (літографічне факсиміле і текст, про довільності його див. замітки Лопарьова в Памятниках др. письменности вип. LXXXIV с. 5—6). Видання з старших списків: анонімного — Чтенія московські 1870, І і знову 1899, II (XII ст.), Несторового — там же 1859, І (XII ст.). Питання про Якова Мніха не заступлене відповідною літературою; давніші замітки в Историч. чтеніяхъ о языкЪ и словесн., 1854 (Поґодіна, Тюріна, Макарія), ИзвЪстія акад. наукъ X (Буткова) новіше вказане в т. І пр. 55. Мовний аналіз Білярського ЗамЪчаніе о языкЪ Сказанія о БорисЪ и ГлЪбЪ сравнительно съ языкомъ лЪтописи — Записки акад. наукъ, т. II. Про відносини житій Бориса і Гліба між собою з історичного погляду див. ще: Андрієвського: Давыдова Боженка, К. Старина 1885, VI, і у Голубінського 742. Про джерела літописного оповідання: Голубовскій Служба Борису и ГлЪбу въ Иваничской минеЪ (Чтенія київські ХІV), пор, т. II с. 4.

Житіє Феодосія видане раз Бодянським в Чтеніях москов. 1858 III, вдруге Поповим (поправніше) ibid. 1879, І. Про залежність його від житія Сави Шахматова Несколько словъ о Несторовомъ житіи Феодосія. Іменем Нестора підписується у Печерському Патерику ”Слово о перенесеніи мощемъ св. Фео-досія“, і пок. арх. Леонід доводив автентичність цього авторства (Чтенія московські 1890, II — там і текст), це авторство дуже неправдоподібне: це риторична банальна ампліфікація літописного оповідання про віднайдення мощей Феодосія, зроблена мабуть якимсь київським ритором ХІІІ—ХV ст. від імені Heстopa, тому що його вважали автором того літописного оповідання.
-563-
Про житіє Антонія маємо згадки тільки в посланіях Симона і Полікарпа, з котрих дуже трудно щось точніше сказати про нього; на скільки воно зіста-ється загадковим, видно напр. з того, що новіші дослідники зовсім розходяться в поглядах на нього: Шахматов здогадується, що воно було написане в остан-ній чверті XI ст., навпаки Щепкін кладе на другу половину XII ст., при цьому справедливо вказує на різні апокрифічні речі, що мали бути в цьому житії (це зауважив уже Ґолубінський — І. І2 с. 756), див. Щепкинъ — Zur Nestorfrage (Archiv т. XIX), Шахматовъ Житіе Антонія и Печерская лЪтопись (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, III), його ж Отзывъ о сочиненіи Zur Nestorfrage (ИзвЪ-стія II отд. 1898, I).

З циклу св. Миколая Слово про перенесення мощей св. Миколая найліпше видане в Памятниках древней письменности вип. X (1881) Шляпкіним, з розвідкою про нього; крім того про це ще стаття Красовського Установленіе въ русской церкви праздника 9 мая (Труды Кіев. дух. акад., 1874). Слово це має той інтерес, що належить до свята, в грецькій церкві невідомого і установ-леного внаслідок безпосередніх зносин Русі з Італією (через паломників). (Інакшу гадку висловив Соболевский Труды X съЪзда III с. 64 — він вважає його написаним в Царгороді, але доказ, який він дає, — що Міри лежать по тій стороні моря, нічого не доводить: це міг сказати і русин, і італієць). Чуда, видані два рази арх. Леонідом в Памятниках древней письменности: раз в 1881 — Житіе и чудеса св. Николая мирликійскаго и похвала ему, вдруге у 1888 — Посмертныя чудеса св. Николая (в останньому всі чотири чуда, в першому тільки три), з вступними розвідками. Нове видання з Макарієвих Міней: Житіе и чудеса святителя и чудотворца Николая, Мва, 1901. Велика книга про св. Миколая — А. Вознесенскій і Ф. Гусевъ — Житіє и чудеса св. Николая чудо-творца и слава его въ Россіи, Спб., 1899, не має наукового характеру.

Арх. Леонід у першій розвідці довів неоригінальність житія, в другій висунув здогад, що всі 14 посмертних чуд (не тільки руські) написані Єфремом митрополитом переяславським, що він же переклав грецьке житіє св. Миколая і написав слово про перенесення мощей, встановлюючи свято 9 мая у 1090 p.; але докази на це слабі, власне тільки один — що Єфрем був у Царгороді, а встановляти свято він не міг, бувши тільки титулярним, а не дійсним митрополитом, як приймає видавець. Київські чуда св. Миколая дуже легко могли бути написані і у XII ст., і різними авторами. Про чудо з дитиною висловлений був здогад, що це лише дублет чуда св. Климента Вла-димировъ Др. рус. лит. с. 57, Франко Св. Климент с. 280—1; д-р. Франко ста-вить здогад, що тут маємо слід емуляції нової київської кафедри св. Софії, що мала


-564-

ту чудотворну ікону „Мокрого Миколая, з Десятинною церквою, що мала мощі Климента. Але зв'язок цих чуд в дійсностi не так ясний.

Послання Симона і Полікарпа, не зважаючи на свою надзвичайну популярність і велику вартісність, студійовані досить мало. З давнішої літератури треба згадати: Кубаревъ О ПатерикЪ Печерскомъ. — Чтенія московські 1847, IX, і О редакціяхъ Патерика Печ. — ibid. 1858, ІІІ. Макарій Обзоръ редакцій Кіевопечерскаго Патерика — Историческія чтенія о языке и словесн. академіи, 1856—7 pp., і потім в Історії церкви т. III с. 181 і далі. Голубинскій І. 1 с. 628 і далі (кілька дотепних уваг). Викторовъ Составители Кіевопечер. Патерика и дальнейшая его судьба, 1871, Вороніж. Яковлевъ — Древнекіевскія религіозныя сказанія, 1875, Варшава. Новіше: Шахматовь Кіевопечерскій Патерикъ и печерская лЪтопись (ИзвЪстія II отд. академіи 1897, III — в цій роввідці пробує він відрізнити редакції Патерика, нараховує їх аж вісім, але оперує дуже неповним матеріалом, так що його система досить непевна); його ж: Житіе Антонія и Печерская лЪтопись (Ж. М. П. П. 1898, III). Абрамовичъ ИзслЪдованія о Кіево-Печерскомъ Патерике какъ историко-литературномъ памятнике, 1902 (ИзвЪстія отд. рус. яз. і осібно). Goetz Das Kiever Höhlen-kloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands, Passau, 1904.

З текстом стоїть справа ще гірше. Єдине досі видання Яковлєва Памят-ники русской литературы ХІІ и XIII в., Спб., 1872, зроблене дуже слабо; реставрації початкового тексту він навіть не пробував зробити. Кілька текстів у Владимирова ор. с., в екскурсі.

37. ЛІТОПИСИ (до с. 487 і далі).

Література Найдавнішого літопису вказана у мене в екскурсі І тому. Додати: Шахматов — Радвивиловская лЪтопись, 1902, Толковая Палея и русская лЪтопись, 1904 (Статьи по славяновЪдЪнію, І), Сказанія о призваніи варяговъ (літературний аналіз) — ИзвЪстія отд. рус. яз. 1904, IV. Заболотскій Къ вопросу объ иноземныхъ источникахъ „Начальной лЪтописи” (Рус. фил. в. 1901). Никольскій Къ вопросу объ источникахъ лЪтописнаго скаванія о св. Владиміре (Христ. чтеніе 1902, VII). Соболевскій Древняя предЪлка начальной лЪтописи (Ж. М. Н. П. 1905, III).

Література Київського літопису далеко бідніша від Найдавнішого; головна праця — Бестужева-Рюміна О составЪ русскихъ лЪтописей, 1868, окрім того: замітки Погодіна у IV т. його ИзслЪдованій, Соловйова, (т. І с. 781 і далі), Костомарова Лекціи по русской исторіи, Маркевича О русскихъ лЪтописяхъ, вип. II, 1885 (про літописи Київський і Галицький), Шахматова Общер. своды и Радзивил. лЪтопись (passim).

Галицько-волинський літопис студійовано дуже мало, хоч як і літе-
-565-

ратурна, і історична памятка вона має високий інтерес. Причиною була почасти таки більша трудність досліджень над нею, почасти її чисто український характер — через те вона менше інтересувала російську науку. Окрім кількох заміток Погодіна і Соловйова (1. с.), треба згадати названі вище книжки Костомарова (Лекціи) і Бестужева-Рюміна (О составЪ), далі: Шараневича Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur österr. Geschichte, Льв., 1872, Маркевича О русскихъ лЪтописяхъ, вып. II. Крім того „Іпатським“ літописам (Київському і Галицько-волнському разом) присвячено розділ у книжці (посмертній і дуже слабкій) проф. Арістова: Первыя времена христіанства въ Россіи по церковно- історическому содержанію русскихъ лЪтописей, Спб., 1888. Фирсовъ Содержаніе и характеристика галицко-волынской лЪтописи по Ипатскому списку, 1898 (вступний виклад у казанському університеті — не дає майже нічого). Моя розвідка: Хронологія подій галицько-волинського літопису, 1901 (в Записках т. XLI). Крім того деякі замітки при виданні літопису Петрушевича (Волынско-галицкая лЪтопись, Льв., 1871), і осібно в монографії Дашкевича Княженіе Даніила с. 2—6) і моєму вищевказаному викладі історії тих часів. Стилістичній формі літопису присвячена розвідка О. Макарушки: Складня причасників в Волиньско-галицкій літописи (Справоздання академ. Гімназії, 1896).

Тексти Київського і Галицько-волинського літопису видано двічі петер-бурзькою комісією — у II т. Полного собранія лЪтописей (1843) і вдруге 1871 р. п. н. Летопись по Ипатскому списку. У першому виданні вжито крім Іпатсь-кого списки Хлєбніковський і Єрмолаєвський (ХVІII ст.), у другому Єрмола-євський відкинено зовсім, хоч деякі варіанти його були цікаві, як не для рекон-струкції тексту, то з інших поглядів, а ужито натомість Погодінський. Видання ці взагалі дуже слабкі з текстуального погляду, а особливо фатально випали щодо Галицько-волинського літопису: в основу покладено Іпатський список, а він хоч часом давніший, але своєю редакцією наймолодший, і попросту бала-мутить читача своїм укладом, не кажучи вже про поодинокі лекції (деякі мої поправки до тексту див. Записки т. VIII). Обидва видання стали вже бібліографічною рідкістю. Будемо надіятися, що новіше вадання, доручене петербурзь-кою археографічною комісією ак. Шахматову, випаде більш науково.

38. Література Слова о полку Ігоревім і Моленіє Данила (до с. 492—-3).



З безкінечної літератури Слова о полку Ігоревім піднесу тільки найваж-ливіше. Огаяди літератури Слова; Жданова Литература Слова о п. Иг. К 1880 (з Университетских ИзвЪстій), Барсова (див. нижче), Владимирова — Слово о полку ІгоревЪ, К., 1884 і Древ. рус. литер.
-566-

Розвідки — Вс. Миллеръ Взглядъ на Слово о полку ИгоревЪ, Москва, 1877 (погляд на Слово як на результат літературних впливів візантійсько-болгарських). Потебня — Слово о п. Иг., Вороніж, 1878 (зв'язки Слова в народною поезіею). Барсовъ — Слово о п. Иг. какъ художественный памят-никъ кіевской дружинной Руси т. IIII, Москва, 1887 і 1890 (найбільша і най-важливіша праця: т. I — бібліографія і перегляд літератури, зв'язки Слова в книжною літературою і народною поезією, т. ІІ — переклад і палеографічна критика, т. III — лексикологія, А—Н, далі не було). Новіше — В. Каллашъ НЪсколько догадокъ и соображеній по поводу „ Слова о п. ИгоревЪ” (1900, Юбилейный сборникъ В. Ф. Миллера — про них мої замітки в Записках т. XL).

В нашій літературі маємо: Огоновського Слово о полку ИгоревЪ, текст з перекладом і вступною статтею, Льв., 1876; Партицького Темні місця в „СловЪ о п. Иг.“, Льв., 1883 і його ж Слово о п. Ігоревім, текст з перекладом і поясненнями, 1884 (Бібліотека Зорі); Коцовського Історично-літературні за-мітки до Слова о п. Іг., 1893 (з справоздання академ. гімназії) і резюме реферату у XXXV т. Записок Н. Тов. ім. Ш.

Виданнями Слово не так багате, як би можна було надіятися; найбільш вигідне — згадане видання пок. Огоновського; добре і вигідне видання Тихонравова Сл. о п. Иг.2, Москва, 1868, давно вийшло з продажу.

Література Моленія досить значна, хоч і не вичерпує справи, назву: Безсоновъ НЪсколько замЪчаній по поводу Слова Даніила Заточника — Москвитянинъ, 1856, VII і VIII, Модестовъ О посланіи Даніила Заточника — Журналъ М. Н. П. 1880, X. Ґолубінский І, 1 с. 867 (замітки цікаві своєю оригінальністю). Шляпкін — розвідка при виданні текстів, де дано перегляд всієї літератури (1889). Др. Щурат — Слово Данила Заточника — Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. IX, 1896. Лященко О времени написанія „Слова Даніила Заточника“ (Труды X съЪзда) і ширше: О моленіи Даніила Заточника — Спб., 1896 (з Jahresbericht der Reformierten Kirchenschule, — добре зроблене означення особи князя, а з тим і часу Моленія). Гуссовъ Къ вопросу о редакціяхъ Моленія Даніила, Одеса, 1899 (з ЛЪтописи ист.-фил. общ., т. VІІI). Истринъ Былъ ли „Даніилъ Заточникъ“ дЪйствительно заточенъ 1902 (ibid. т. X) — виступає проти цього традиційного погляду. Вкінці на-звана вище праця Сперанского про Пчолу (прим. 32). Головне видання текстів — Шляпкіна в Памятниках древней письменности кн. LXXXI, 1889 (тут подано тексти різних редакцій); до того; Покровскій Новый списокъ Слова Даніила Заточника (ИзвЪстія отд. рус. яз 1903, IV). Дотепер відомо дев'ять списків.
-567-



ПОЯСНЕННЯ ДО ГЕНЕАЛОГІЧНОЇ ТАБЛИЦІ
Ця таблиця доповнює табл. V у т. ІІ (рід Мстислава Мономаховича), див. там же пояснення скорочень. Кілька генеалогічних заміток подано вище у прим. 3 і 10; не повторюючи сказаного там, додамо ще дещо до повищої таблиці.

Про імя другої Романової жінки, славної в галицькій історії регентки, можна здогадуватися з звістки Іпат. с. 616, що на її могилї її внук Мстислав поставав каплицю св. Іоакима і Анни: мабуть вона звалася Анною.

Що друга жінка Данила була братанницею Мендовга, виразно каже Іпат. 541; підношу це тому, що в літературі є на цьому пункті непевність.

Що ім'я Романівни — жінки Михайла Всеволодича (про неї згадки в Іпат„ с. 521 і 526) було Олена, здогадуюсь з Любецького синодика вид. Зотова с. 25, де читаємо: „Вел. кн. Михаила чер. Всеволодича Святославля внука и болярина его Феодора не поклонившихся солнцу и неходившихъ около куста, — убыенныхъ отъ Татаръ за православную вЪру. Кн. Михаила и княгиню его Елену». Я думаю, що цей Михаїл з Єленою не якийсь „незвістний князь“, як думає Зотов (с. 68), а тільки повторення імені Михайла Всеволодича з причин стилістичних: через злучення його з боярином Федором не було де вписати Михайлову княгиню, і через те повторено і ім'я князя.

Жінка Василька зветься Оленою в Іпат. 570, в звістці- про її смерть. Натомість в листі папи до Василька з 1247 p., де папа дає йому діспензу, зве-ться вона Дубравкою (cum igitur carissime in Christo filie Dubrauce regine illustri uxori sue, cui in tertio consaguinitatis gradu attines, matrimonialiter sis coniunctus — Hist. Russiae mon. І ч. 76). Густинський літопис (с. 336) під 1226 р. подає звістку, що Василько оженився з донькою Юрія Всеволодича кн. володимир-ського (суздальського); хоч я взагалі не високо ціню звістки цієї пізньої компіляції, але цю звістку нема причини підозрівати. З нею узгоджується і згадка папи, що ця Дубравка була кузинкою Василька у третій степені, бо Ва-силько був посвоячений з Юрієм Всеволодичем через свою сестру, видану за Михайла Всеволодича, а Юрій Всеволодич був оженений
-569-

з сестрою Михайла. Не звичне тільки це чеське ім'я „Дубравки“ в київській династії. Тому її вважають часом другою жінкою Василька — так розв'язує цю справу Голубінський у своїй Історії церкви II с. 876, так думав і я в першому виданні. Лонгінов (Грамоти Юрія II) вважав Дубравку донькою Лєшка Білого, на тій підставі, що Болеслав Лєшкович був „уєм“ Володимиру Васильковичу (Іпат. 580). Але можна таких комбінацій видумати і більше, тільки вони будуть зовсім гіпотетичними.

Синів Данила перелічує Іпат. с. 483, в тому порядку, в якому я тут їх поставив; правдоподібно, що це і був порядок їх старшинства, принаймні ніщо такому розумінню не суперечить. Літопис при цьому каже, що окрім названих ним п'яти синів Данило мав іще доньок і синів, але ці сини (можна розуміти про синів і доньок, але правдоподібніше брати тільки про синів) „млади отъи-доша света сегo“. Доньку Данилову на певно знаємо тільки одну — видану за Андрія Ярославича — про це Воскр. І с.159. Але досить правдоподібна гадка Бальцера (Genealogia е. 318) що „Переяслава Русинка” відома з польських джерел яко жінка Земовита, сина Конрада мазовецького (Длуґош II с. 468, Monum. PoL hist. V с. 612, Zeissberg Kleine Geschichtsquellen Polens c. 160), була донькою Данила, хоч точніших вказівок про те, як вона споріднена була з руськики князями, і не маємо. Дати народження старших Даниловнх синів міркую з часу його шлюбу і перших виступів Льва.

Що Анастасія, жінка Земовита добринського, внука Конрада мазовець-кого, була з галицької династії - це правдоподібно з огляду на посвоячення і родини Земовита, і Юрія Львовича з графами з Шварцбурґа (див. вище с. 116); Бальцер (Genealogia с. 345), справедливо віднісши цей факт, здогадується, що Анастасія була донькою Льва Даниловича. Це можливо, хоч зістається тільки гіпотезою, тим більше, що куявські князі були свояками галицьких вже через Юрійову жінку. Неясною лишається і згадка про посвоячення Юрія з Отоном баварським (див. вище с. 118).

Про т. зв. Бучу, доньку Андрія Юрійовича, див. с. 532; я скорше готов припустити, що жінка Любарта була донькою Юрія-Болеслава. У невиданому збірнику статей петерб. академії О. Гонсьоровский підносить ще звістку Кот-лубая, що син Ліздейка, внук Вітена, був оженений у 1325 р. з якоюсь ”княж-ною белзькою“ (Galerja nieiwieäska portretow Radziwillowskich, Bільнo, 1857 c. 70), і здогадується, що то була донька Льва Юрійовича, — „коли ця звістка певна” (с. 70). Власне і звістка походження дуже не певного, і комбінація зовсім гіпотетична.
-570-

Покажчик імен і річей



Австрія і зносини Русі з нею с. 53-4, 74-6, 99.

Анастасія княжна с. 570. Андрій, король угорський с. 18-19, 22—43, 48—62.

Андрій (Андрійович) угор. королевич с. 41—3, 47—8, 51—2.

Андрій, кн. овруцький с. 169,172.

Андрій, кн. чернігівський с. 162, 187,

Андрій, кремінецький посадник с. 85, 161.

Андрій Всеволодич, кн. чернігівський с. 176—7.

Андрій Юрийович, кн. волинський с. 113—17, 120—21.

Андрій Ярославич, кн. володимир- ський, с. 166—7.

Анна, жінка Ростислава Михайловича с. 67.

Антоній Печерський с. 483, 564.

архітектура с. 90, 108, 422—33.

Ахмат баскак с. 158—4, 183—5.

Бакота м. с. 84—5, 157, 161,182.

Бату, хан с. 63 —5, 69, 87, 145 —8, 150.

Белз м. і Белзька земля с. 24, 28 -9, 40—41, 45, 63, 92.

Бела, король угорський с. 48, 524, 56, 58, 66-8, 72, 74—7.

Бенедикт, угор. воєвода с. 25, 31, 36.

Берестя м. і берестейська волость с. 24, 31—2, 38, 44, 102, 106, 117, 226, 433.

Білевська волость с. 180. Білобережжя с. 86, 157.

Божський с. 155.

Бог р. с. 84.

Болохово і Болоховці с. 56, 86, 91, 155-7, 160-1, 182, 535-6.

Болховське князівство с. 180.

Борятинське князівство с. 180.

боярство с. 3—8, 12—14, 18—21, 25-30, 33, 36-7, 39— 42, 48-51, 55-9, 61, 227, 302—13.

Брягин м. с. 382—3.

Брянськ м. с. 171, 177—81.

Бурундай, татар. воєвода с. 78, 82—3, 87-90, 100.

Буча (ніби княжна волинська) с. 532.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал