Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка41/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45
29. Питання про рецепцію в староруському праві (до с. 357).

Рецепція скандинавського і взагалі германського права, як я сказав у тексті, тепер втратила кредит(довіри) і навіть часами повністю ігнорується дослідниками. З сучасних істориків руського права напр. В.-Буданов зовсім відкидав її — Обзоръ с. 104, пор. його Христоматию I с. 26 —7, 29. Обе-режніше висловлюється Сергєєвіч — він допускав вплив скандинавського права через варязьких суддів (Лекціи с. 83), підносить, що „одиниці викупу“ (соmpositо) Правди подекуди однакові з германськими, і припускає, що вони могли взятися з скандинавського права; слово вира „може бути що не слов'ян-ське, а ґерманське“ (іb. с. 385); з тим усім він, одначе, зістається тільки при обережних припущеннях і даючи візантійському праву, як джерелу Правди, самостійне місце, і детально досліджуючи можливі візантійські запозичення, зовсім не робить цього щодо скандинавського права. Ще загальніше ставить питання напр. Ключевский (ор. с. с. 268); у нього „русскій закон“, кодифіко-ваний в Р. Правді, має „отдаленные корни въ народныхъ обычаяхъ варяжскихъ и славянскихъ“, але змодифікований пізнішою еволюцією міського життя і впливами християнства. Скандинавське право при такому поставленні справи стає чимсь цілком теоретичним, недослідженим, у що так само можна вірити, як і заперечити.

З-поміж подібностей в композиціях з германським правом особливо піднесена була здавна плата трьох гривен за уживання чужого
-551-

коня без дозволу власника (Ак. 11): якраз кару у 3 марки за це має ютландське право (кодифіковане пізніше). Але три гривни — це такса дорожчого коня (княжого) — Кар. 41, кара ж за уживання чужого коня без дозволу є і в еклозі Льва і Константина. Взагалі ж коінцидеція(?) таких чисел як 3, 7, 12 зовсім ні-чого не може довести. Щодо вири, то подібність з німецьким Wehrgeld дійсно кидається в очі, але з другого боку вказують на вир — кров у фінських мовах; до того треба запримітити, що в найдавнішій Правді, складаній в часи най-більшої сили скандинавського елементу на Русі, цього слова нема. Відмінності між німецьким і руським правом на пункті вири виясняв уже київський профе-сор Іванішев у своїй дисертації О платЪ за убійство въ древнемъ русскомъ и другихъ славянскихъ законодательствахъ въ сравненіи съ германскою вирою, 1840 (передр. в Сочиненіях). Загалом же взявши, у всьому цьому питанні замало звертали увагу на можливості спільного походження певних правних понять у слов'янських і германських племен, взагалі найбільше зближених у сфері культури між собою. Ляйст у своїх дослідженнях над індоєвропейським правом дуже справедливо зробив наголос на тому, що певні подібності старо-руського права з германським, латинським і ін. знаходять своє пояснення у спільності основних правних понять індоєвропейських племен, і з цієї позиції знаходить своє пояснення і спеціальна близькість староруського права з гер-манським (Leist Altarisches jus civile II с. 232).

Цю точку не треба спускати з ока і при дослідженні подібностей старору-ського права і з римо-візантійським. Що більше. Не треба спускати з очей сильного послов'янщення Візантії і можливості сильних впливів на її пізніше право слов'янського звичаєвого (такі можливості підношено уже в літературі). Якpaз аналоґії з Рус. Правдою вказуються переважно в пізніших списках — Еклозїі, Прохіроні, що стоять більше на ґрунті нового звичаєвого права, як leges barbarorum, а не старого римського. Тому в кожному окремому випадку треба добре переконатися, чи дійсно маємо вплив тих кодексів, а не аналоґію руського права з слов'янським звичаєвим правом Візантії. А цього новіші дослідники, що займаються такими аналоґіями, не роблять зовсім: вони ловлять подібности і годі, а справа тим часом зовсім не так проста.

Про візантійські впливи див. Дювернуа Источники права и судъ въ древ-ней Россіи, гл. IV, його ж Изъ курса лекцій по русскому гражданскому праву, I, Спб., 1889; Поповъ О значеніи германскаго и византійскаго вліяній на русскую историческую жизнь въ первые два вЪка ея развитія (Записка моск. унив. 1871, I); Ключевского Курсъ I ипр. с. 269—70; Сергеевича Лекціи с. 44, 466, 502 і далі.
-552-

30. Література родинного права (до с. 372 і далі).



Літературу про шлюб і родинні відносини див. у т. І прим. 46, тут додам іще: Дубакинъ Вліяніе христіянства на семейный быть русскаго общества, Спб., 1880, його ж: О вліяніи Византіи на семейный бытъ русскаго общества (відчит, Христіанское Чтеніе, 1881, IIIIV); про це також Ключевский op. с. і Рожковъ (Обзоръ). Староруське родинне право: А. Поповъ Объ опекЪ и наслЪдствЪ по Русской Правде (Сборникъ истор. и статист, свЪдЪній о Россіи Валуева, І, 1845). Мулловъ Русскіе законы о союзЪ семейственномъ (Архивъ ист. и практ. свЪд. Калачева, 1860, IV і V). АлексЪевъ Объ отношенияхъ супруговъ къ имуществу въ древней ПольшЪ и Россіи (Чтенія московські, 1868, II). Горчаковъ О тайнЪ супружества — Происхожденіе, ист.-юрид. значеніе и канонич. достоинство 50 гл. Кормчей книги, Спб. 1880. Загоровский О разводЪ по русскому праву, Харків, 1884, його ж: О незаконнорожденныхъ по древнему русскому праву (Журн. Мин. Юст. 1898, V). Ланге О правахъ собственности супруговъ по древнерусскому праву, 1886. Павловъ — 50 глава Кормчей книги какъ историческій и практический источникъ русскаго брачнаго права, Мва, 1887 (викликане книгою Горчакова, спочатку статті з Христ. Чтеній 1882 і 1883 та Трудах київ. д. ак. 1884). Пергаментъ — Къ вопросу объ имущественныхъ отношенияхъ супруговъ по древнЪйшему русскому праву (Ж. М. Н. П. 1894, XI). Леонтовичъ О происхожденіи семьи вообще и о ея организаціи по древнему русскому праву (Ж. М. Ю. 1900, VI, IX—X). Окрім того сюди ж належать відповідні відділи курсів історії руського права і канонічного права.

31. Література староруської штуки (мистецтва) (до с. 422 і далі).



Перший компендіум(?) історії староруської штуки спробував дати Нови-цький в книзі Исторія русскаго искусства т. І, 1898—9; це досить механічно зроблена компіляція, і окремі її розділи мають різну вартість в залежності від тих моноґрафій, на які автор опирався; в огляд увійшли тільки пластичні шту-ки (без музики). Перед ним загальний погляд на руську штуку пробували дати Viollet le Duc L’art russe, ses origines, ses éléments constitutifs, son apogée, son avenir, Париж, 1877 — але староруська штука тут не відграничена від пізнішої великоросійської. Проф. Соколовский в статті Bizancyum і Rué (1888, передр. в його книжці Studya і szkice z dziejöw sztuki і cywilizacyi, I, 1899) також пробу-вав дати загальний погляд на неї, але вона оперта на досить застарілий мате-ріал. Коротка, популярна стаття Айналова: Искусство Кіевской Руси (Книга для чтенія по рус. ист. під ред. Д.-Запольского, 1904) — не обіймає всіх галузей штуки; його ж: ЛЪтопись о начальной порЪ русскаго аскусства (Отчетъ пе-терб. унив. за
-553-

  1. — мало вартісний відчит, що містить багато натягненого і хибного (див. рецензію в Записках Наук. тов. ім. Ш. LXІІ).

Монографічно представлені окремі штуки не однаково. Для архітектури є загальний курс Павлинова Исторія русской архитектуры, Москва, 1894, але він зроблений занадто побіжно і лихо (кепсько), щодо давньої української архі-тектури зокрема. Дуже короткий і побіжний огляд Покровского: Памятники христіанской архитектуры, особенно византійскіе и русскіе, 1901 (курс лекцій). Не стоїть на рівні сучасної науки і огляд староруської церковної архітектури Голубінского у новому виданні його Исторіи рус. церкви, І. 2, 1904. Солідну підставу для студіювання її дають натомість статті пок. київського професора Лашкарьова, зібрані в книжці Церковно-археологическія изслЪдованія, очерки и рефераты, К. 1898; доповненням служить його посмертна стаття про чернігівські церкви: Церкви Чернигова і Новгородъ-Северска (Труды XI съезда). Окрім того статті: Лебединцева О св. Софіи кіевской (Труды III археол. съЪзда, I), Павлиновъ Спасопреображенскій соборный храмъ въ Чернигове. (Зодчій, 1882, VI), його ж Древнія церкви Витебска и Пинска (Труды IX археол. съЪзда, I, 1895), статті Лущкевича, Захарієвича (зібрані в книжці проф. Шараневича Trzy opisy Halicza) і Шараневича (головно Die Franciskaner-Kirche des h. Stanislaus im Halicz) про галицькі церкви (див. про них т, II прим. 9) і нововипущена праця: К. Mokiowski і М. Sokolowski Do dziejow budownictwa cerkiewnego na Rusi Czerwonej, Краків 1905 — про церкву лаврівську. Потаповъ Очеркъ древней русской гражданской архитектуры (Древности - Труды москов. археол. общ. XIX) для українських земель не дає нічого.

До історії нашого малярства з мозаїкою разом: Софійські мозаїки і фрески видані у монументальному виданні петербурзького археологічного товариства: „Древности россійскаго государства. Кіевскій Софійскій соборъ“, IIV, 1871—87. Коментарем до нього служить розвідка Айналова і Редина Кіево-софійскій соборъ, Спб., 1889 (відб. з IV т. Записок петерб. археол. общества). Окрім того: Кондаковъ О фрескахъ лЪстницъ Кіево-софійскаго собора (Записки археол. общества, III, 1888). Праховъ Кіевскіе памятники византійско-русскаго искусства (про кирилівські фрееки, одинока робота — Труды москов. археол. общ. XI). Толстой і Кондаковъ Русскія древности, IV, 1891. Айналовъ и РЪдинъ Древніе памятники искусства Кіева Софійскій соборъ, Златоверхо- михайловскій и Кирилловскій монастыри (більш популярно), Харків, 1899 (зі Сборника харьковского истор.-фил. общества). Після праць Кондакова, Ай-налова і Редина втратили всяке значення давніші розвідки (з них важливіші: С. Крижановского у VIII т. Записок археол. общества, За-
-554-

кревского в його Описанії Кіева, П. Лебединцева в Описанії Кіево-софійскаго собора, 1882).

До історії іконописного малярства передовсім новорозпочата розкішна пу-блікація Кондакова: Лицевой иконописный подлинникъ т. Iиконографія Іисуса Христа, Спб., 1905, з характером, одначе, більш практичним (для цер-ковних малярів), але і з цінними історичними замітками. Крім того: Ровинскій Исторія русскихъ школъ иконописанія до конца XVII в., 1856 і нове видання 1903 р. Буслаевъ Историческіе очерки русской народной словесности и ис-кусства, II, 1861. Марковъ — Древнее иконописаніе въ Россіи — Правосл. обозрЪніе 1885; дещо є в останній (VI) кн. Рус. древн. Толстого-Кондакова. Про мініатюри — Буслаев ibid., його ж критика на згадану працю Віоле-Ледюка в московськім Критическім ОбозрЪнії 1879, II і V (Русское искусство въ оцЪнкЪ французскаго ученаго) і витяг з Archiv für si. Phil. т. IV: Die Ornamentik in den slaviseh-russisclien Handschriften des X—XIV Jahrh. Бутовскій Исторія русскаго орнамента съ X по XVI ст., Мва, 1869 — 72. Стасовъ Славянскій и восточный орнаментъ по рукописяхъ древняго и новаго времени, Спб., 1884—7 (тільки таблиці, без тексту), його ж Картины и композиціи скрытыя въ заглавныхъ буквахъ др. русскихъ рукописей, Спб., 1884 — див. його Собраніе сочиненій, 1894. Арх. Амфилохій (Сергіевскій), Сборникъ изображеній Спасителя, Б. Матери и др. святыхъ і т. п. X—XV в., Мва, 1885.

Давня руська емаль оброблена дуже грунтовно Кондаковим у двох капітальних працях: Византійскія эмали, собраніе А. В. Звенигородскаго - Исторія и памятники византійской эмали, 1892, Спб. (книжка видана аматором — Звенигородским нечувано розкішно, по-російськи, німецьки і французьки але малим тиражем, тому недоступна, — про неї див. Записки т. XL), друга — Русскіе клады, изследованіе древностей великокняжескаго періода, т. І, Спб. 1896 — розкішне виданне, зроблене державним коштом і розмірно дуже дешеве, але випущене у малому числі, так що вже тепер вийшло з продажу, — з дуже гарними поліхромічними рисунками. В цій останній книзі, окрім емалі, автор займається також і деякими партіями староруського ювелірства, але ані ця книжка, ані виданий за нею слідом V т. Русских древностей — Курганныя древности и клады домонгольскаго періода, Спб., 1897, де золотництву дано ще більше місця, далеко не вичерпують всього матеріалу, дуже багатого і різ-норідного. З публікацій матеріалу окрім згаданих щойно видань треба вгадати: Бобринскій Курганы и случайныя находки въ окресностяхъ м. СмЪлы, I— II, 1887 і 1894. Леопардовъ и Черневъ Снимки съ предметовъ древности, нахо-дящихся въ КіевЪ въ
-555-

частныхъ рукахъ, І—IV, 1890—1. Катологъ украинскихъ древностей коллеціи В. В. Тарновскаго, K., 1898 (дуже цінна колекція з Княжої гори). Вкінці: Со-браніе В. И. и В. Н. ХаненкоДревности ПриднеЪпровья, де вип. V, 1902, присвячений спеціально староруській штуці: це досить багата збірка, з вступ-ними замітками. Згадаю тут також свою публікацію молотівського скарбу в Записках т. XXV.

По історії музики в староруські часи досі дуже мало зроблено. Згадаю праці: Ундольскій ЗамЪчанія для исторіи церковнаго пЪнія въ Россіи, 1846. Одоевскій Къ вопросу о древнерусскомъ пЪснопЪніи, 1864. Разумовскій Церковное пЪніе в Россіи, Москва, 1867. Арнольдъ О теоретическихъ основа-ніяхь древнорусскаго церковнаго и народнаго пЪнія (Правосл. ОбозрЪніе 1873, IV), Теорія древнерусскаго церковнаго и народнаго пЪнія, Мва, 1880. Металловъ Очеркъ исторіи православнаго церковнаго пЪнія въ Россіи, 3 вид. 1900, Москва. Смоленскій О древнерусскихъ пЪвческихъ нотаціяхъ, 1901 (Па-мятники древн. письменности ч. СXLV). Огляди: Булича в Енциклопеди-ческомъ Словаре Брокгауза і Ефрона т. XXVIII, І с. 615 і далі (передруковаво також в книжці: Россія, Спб., 1900). Саккети Главные моменты въ развитіи русскаго православнаго духовнаго пЪнія (Ж. М. Н. П. 1901, VIII).

32. Питання про освіту в давній Русі (до с. 454 і далі).



З високою оцінкою давньої освіти виступив був Карамзін (т. V с. 215), але його гадки про давні школи дуже сильно скритикував Нейман в Studien zur gründlichen Kenntniss der Vorzeit Russlands вид. Еверсом, 1830. Потім звістки Татіщева приймали напр. Соловйов Исторія Россіи І с. 746-8, Бєляєв Разсказы изъ русской исторіи I с. 394—5, м. Макарій Исторія рус.церкви ІІІ с. 123, Порфирьевъ Исторія рус. словесности I6 с. 199 і ін. От напр. до яких висновків приходив Соловйов (1. с.): „маємо повне право прийняти звістку про існування шкіл при церквах, єпископських дворах і заведених князями своїм коштом“... і т. п. З особливими компліментами староруській освіті виступив був Шевирьов у своїй Исторії русской словесности, виходячи з звісток про християнські чесноти суспільності. На таку ж традиційну позицію став Лавровский у своїй моноґрафії О древнерусскихъ училищахъ, 1854: він приймав звістки Татіщева, здогадувався про існування орґанізованих шкіл при єпископських кафедрах і по іншпх місцях, про предмети навчання і т. п.

Спочатку Голубінський в Исторії церкви (І, 1 с. 580 і далі першого видання), відкинувши татіщевські звістки, прийшов до висновку, що заходи навколо освіти були тільки за Володимира і Ярослава, але не утрималися. Русь, думає він, ніяких шкіл ніколи не мала, і по якихось світліших початках за Володимира і Ярослава (такі світліші початки
-556-

автор припускає з огляду на літописні звістки та супроти появи такого Іларіона) не могла піднятися над рівенем простої письменності. У своїй крайності погляд Ґолубінського, одначе, не міг знайти собі загального визнання. Не кажу вже, що такі ненаукові фабрикати як, скажім, Миропольского Очеркъ исторіи церковно-приходской школы (1894) і т. п., далі собі при всякій згадці про „ученіє“ виводять існування шкіл і т. п., але вже і у солідніших працях знаходимо ми певний скептицизм для висновків Голубінського. Напр. Нікольський у своїй розвідці про Клима Смолятича виступає, хоч і обережно, проти поглядів Голубінського (репліку Ґолубінського див. у новому виданні с. 848—851). Пипін у своїй Исторіи русской литературы, не зайнявши якоїсь певної позиції у цій справі, з одного боку ніби приймає погляди Голубінського (І гл. VII), але у інших місцях готовий придати татіщевським звісткам значення „преданія” (с. 329). Владіміров (Древ. рус. литература) і його учень Лобода (Чтенія київ. т. XVII, II) також не наважуються відмовити всякого значення звісткам Татіщева; ще більш рішуче приймали їх напр. Нікольський у Пам. др. письм. ч. 114, 1896, і Лавровский — Посланіе м. Климента, 1894, так що це викликало відправу зі сторони захисника поглядів Голубінського проф. Харламповича (Къ вопросу о просвЪщеніи на Руси въ домонгольскій періодъН.-лит. сборникъ Галицкой матицы, I, 1901).

У своїй Історії Київщини (с. 417) я прийняв в цілості критику Таті-щевських звісток, дану Голубінським, але визнавав його погляд на староруську освіту занадто песимістичним; свій погляд я потім розвинув ширше у 1 вид. цієї Історії і повторюю його без значніших змін у цьому виданні. Як бачу, прийняв його повністю проф. Перетц у своїй статті: Образованность (Книга для чтенія по рус. исторіи, під ред. Д.- Запольского, 1904). Зауважу, що у своїй недавній статті про схедоґрафію (як нижче) сам Голубінский дещо попускає з свого погляду.

Про коло відомостей давньої Русі див. БЪляевъ О изученіи греческаго языка въ Россіи — Пропилеи 1851 р, його ж О географическихъ сведеніяхъ въ древней Руси. Сухомлиновъ О языкознаніи въ древней Руси — Учеиыя Зап. II отд. Академіи т. I, 1854. Порфирьевъ О чтеніи книгъ въ древнія времена — Православный СобесЪдникъ 1858 р., його ж Объ источникахъ свЪдЪній по разнымъ наукамъ въ древнія времена, ib. 1860. ЗабЪлинъ Характеръ началь-наго образованія въ до-Петровское время, 1856 — передр. в Опытах изученія рус. древностей и исторіи, 1872. Бобынинъ Состояніе математическихъ знаній въ Россіи до XVI в. — Ж. М. Н. Пр. 1882 і. осібно 1886. Голубинскій Вопросъ о заимствованіи домонгольскими Русскими отъ Грековъ такъ называемой схе-дографіи (Известія отд. рус.яз. 1904, II). Загальні
-557-

огляди у Мілюкова Очерки по исторіи русской культуры II (с. 227 і далі) і у Пипіна Исторія русской словесности І гл. II і VII.

Література окремих підручників давньої Русі. Про історичні переклади: Сухомлиновъ О древней русской лЪтописи, 1856. Оболенскій ЛЪтопись Пере-яслава Суздальскаго (в передмові), 1851. Срезневскаго СвЪдЪнія и замЪтки о малоизв. памяткахъ. Истринъ Хронографы въ русской литературЪ (Визан-тійскій временникъ, 1898) і Изъ области древне-русской литературы (Ж. М. Н. П. 1903—5, не закінчене). Шахматовъ Древнеболгарская энциклопедия X в. (Византійскій временникъ, 1900) і репліка Истрина: Одинъ только переводъ Псевдокаллисеена (Виз. врем. 1903). Розановъ ЗамЪтки по вопросу о русскихъ хронографахъ (Ж. М. Н. П. 1904, I). Истомина НЪкоторые данныя о протографЪ еллинскаго лЪтописца (ib. 1904, VII).

Спеціально про Палею історичну: А. Поповъ Книга бытія небеси и земли (Палея историческая) — Чтенія московські 1881, І; Веревскій Русская истори-ческая Палея — Филолог. Зап. 1888. Про Палею толковану: Успенскій Толковая Палея, 1877. Ждановъ Палея, в Киев. Универс. Изв. 1881. Михайловъ Общій обзоръ состава, редакцій и источниковъ Толковой Палеи — Варшав. Унив. Изв. 1895. Истринъ ЗамЪчанія о составЪ Толк. Палеи — ИзвЪстія Ака-деміи, 1896 і 1898 і Изъ области (як вище). КарнЪевъ Къ вопросу о взаимныхъ отношеніяхъ Толковой Палеи и Златой Матицы, Ж. М. Н. П. 1900, II. Шахматовъ Толковая Палея и русская лЪтопись (Статья по славяноведению, I, 1904). Истоминъ Къ вопросу о редакціяхъ Тол. Палеи ИзвЪстия отд. рус. яз. 1905, I). Видано Палею з двох списків у Москві(Палея Толковая, 1892—1897) і в Изданіях общества любителей др. письменности ХСІІІ, 1892. Останніми часами, в дослідженнях Михайлова і Істріна проводиться погляд, що Толкову Палею треба вважати твором самостійним руським XIII ст., і у науковій лі-тературі він знаходить все більше прихильників. Шахматов натомість дово-дить староболгарський початок її. Певне рішення цього питання тим цікаве, що при руському початку Толкова Палея дала б нам багато знати, які перекла-дені твори в ті часи були відомі на Русі.

Про Топографію Індікоплова Срезневский СвЪденія и замЪтки XI. Про Шестоднев — при виданні його в Чтеніях московських 1876, III (Андр. По-пова). Про Физіолог — Мочульського ІІроисхожденіе Физіолога, Рус. Фил. ВЪстн., 1889, КарнЪева Материалы и замЪтки по исторіи Ф. — при виданні в Изданіях общества древней письменности, XCII, 1890, Александрова Фи-зіологь — Уч. зап. Казан. унив. 1893, Polivka Zur Geschichte des Physiologus in den Sl. Literaturen — Archiv XV і ХVIII. Про Пчолу і інші подібні збірники новіше —
-558-

Jagic Die Menander-Sentenzen in der Kirchensl. Übersetzung Sitzungsberichte in Wien. Ak. t„ 126. Speranskij Zu den Slavischen Übersetzungen der griech. Florilegien — Archiv XV і новіше: Переводные сборники изреченій въ славянорусской письменности, 1904. Семеновъ Мудрость Менандра по рус-скимъ спискамъ и Изреченія Исихія и Варнавы — Памятники общ. др. письш. кн. 88 і 98, його ж Древная русская Пчела — Сборникъ ІІ отд. Ак. Н. т. 54, 1893. Михайловъ къ вопросу о греко-византийскихъ и славянскихъ сборникахъ изрЪченій — Ж. М. Н. П. 1893. Розановъ Матеріали по исторіи русскихъ пчелъ, 1904 (Пам. др. письм. ч. 154).

33. Література перекладного письменства в старій Русі (с. 461).



Про перекладену богословську літературу див. особливо: Срезневскій Древніе памятники Письма и языка2 1882 и його ж СвЪдЪнія и замЪтки о малоизв. памятниках. Годубінскій Библіографическій обзоръ существовавшей у насъ въ пepioдъ домонгольскій переводной и вообще заимствованной пись-менности в I т. 1 кн. Исторії Церкви. Порфирьевъ Исторія русской словесности, 1897 с. 19 і далі. Пыпинъ Исторія русской литературы, т. I гл. 2 — в цих працях вказана і моноґрафічна література, тому її не буду перечисляти. Владимировъ Древняя русская литература, 1901, гл. 1, його ж Обзоръ южно-русскихъ и западно-русскихъ памятниковъ письменности отъ XI до XVII ст. — Чтенія київські, IV. Архангельскій Творенія отцевъ церкви въ древнерусской письменности ОбозрЪніе рукописнаго матеріала, Спб., 1888, Творенія отцевъ Церкви въ древнерусской письменности — Извлеченія изъ рукописей и опыты историко-литературныхъ изученій, I—IV, Казань, 1889 —90. Арх. Леонидъ Библіографическія разысканія въ области древнЪйшаго періода славянской письменности IX—X в. (Чтенія московські 1890. III). Петуховъ Болгарскіе литературные деятели древнЪйшей эпохи на русской почве (Ж. М. Н, П. 1893, VI). Волковъ Статистическія свЪдЪнія о сохранившихся древне-русскихъ книгахъ XI—XIV вв., 1897.

Про переклади світських повістей: Пыпинъ Очеркъ литературной исторіи старинныхъ повЪстей и сказок русскихъ, 1857; новий короткий огляд цієї літератури дав він у ІІ т. своєї Исторіи словесности, гл. ХІІІ (1898), а Веселовскій в Исторіи словесности Галахова, т. I, 1894, с. 394 і далі, його ж Изъ исторіи романа и повЪсти, 1886. З спеціальної літератури що новіше: Истринъ Александрія русскихъ хронографовъ у Чтеніях московських 1893 і осібно, його ж Сказаніе объ ИндЪйскомъ царствЪ в Древностяхъ-Трудах славянской комиссіи І, 1895 (і осібно), там же уваги Долгова до того ж. Веселовскій Поэма о ДигенисЪ — ВЪстникъ Европы 1875, Южно-русскія былины, 1881—4,
-559-

Тихонравовъ Девгеніево дЪяніе — Сочиненія т. І. Jagic Der weise Akirios — Byz. Zeitschrift 1892; Потанинъ Акиръ повЪсти и Акиръ легендыЭтногр. обозрЪніе 1895; ГригорьевъКъ вопросу о происхожденіи и редакціяхъ повЪсти объ АкирЪ Премудромъ (юбилейный сборникъ В. Ф. Миллера, 1900). Франко Варлаам і Йоасаф у Записках т. VІІІ, X, XVIII і XX, осібно 1897. Булгаковъ Стефанитъ и Ихнилатъ — Изданія Общества Люб. Др. Письм. 1877—8; Смирновъ в Филологических Записках, 1879; Викторовъ Стефаинтъ и Ихнилатъ, М., 1881; Рыстенко Къ исторіи повЪсти» Стефанитъ и Ихнилатъ“ въ византійской и славянорусской литературахъ, 1902 (Літопис одеськ. іст. філ. тов. X). Веселовскій Славянскія сказанія о СоломонЪ и КитоврасЪ, 1872. Він же до староруських часів зачисляє перехід на Русь і повісті про Вавілонське царство — Повість о Вавилонскомъ царстве (Славянскій сборникъ, II, 1876). Про цю повість іще Жданов ПовЪсти о ВавилонЪ (передр. у книзі Русскій былевой эпосъ, 1895).

Корпус апокрифів, які знайшлися в українських версіях і рукописах, публікує др. Франко в Пам'ятках укр.-руської мови і літератури, вийшло три томи (1896-1899), і цього року вийде четвертий (останній). В передмовах подані огляди літератури і зв'язаних в ними питань. З курсів літератури апокрифічній літературі багато місця приділяють Порфір'єв і Владиміров (як вище). Про апокрифи Данилового Паломника — Заболотскій Легендарный и апокрифическій элементъ въ Хожденіи Даніила, 1899. (Рус. Фил. вЪстн. т. 41—2). Про непевність індексів як джерела до пізнання дійсного запасу перекладів — Тихонравова Историческій очеркъ статьи о книгахъ истиниыхъ и ложныхъ (Сочиненія т. І), КарнЪева ор. с. Ж. М. Н. П. 1900, II с. 358 і далі.

Щодо походження перекладної літератури (панонського, балканського, західноєвропейського) див. лінґвістичні спостереження Соболевського Церковно-славянскіе тексты моравского происхождвнія (Р. Ф. В. 1900). Къ исторіи древнЪйшей церковно-славянской письменности (ibid. 1902), Изъ исторіи заимствованныхъ словъ и переводныхъ повЪстей (Унив. Изв. київ. 1904, XI, репліка Істріна: Къ исторіи заимств. словъ, Одеса, 1905), Римскій патерикъ (Изборникъ кіевскій 1904), і ряд житій, по його гадці перекладених з латинської — друкує він в ИзвЪстіях отд. рус. яз. від р. 1903.

34. Література староруського письменства.



Загальні праці про староруське письменство — з старших: м. Євгенія Словарь писателей духовнаго чина, 1817 і 1827 Максимовича Исторія древней русской словесности, K., 1839 (передр. в III т. Сочиненій), Строєва Библі-ологическій словарьпосм. видання в Сбор-
-560-

нику II отд. Ак. Н. т. XXIX, Филарета Обзоръ русской духовной литературы — в Ученыхъ Зап. II отд. Акад. Наук, III, 1856, Шевырева Исторія русской словесности преим. древней, І—II 1858—1866, Макарія Исторія рус. церкви т. І—III, Срезневского Древніе памятники письма и языка3 1882, О. Миллера Опытъ историческаго обозрЪнія русской словесности2, 1865. Новіше: Голу-бінский Исторія рус. церкви т. 1,1,1880, нове вид. 1901. Огоновський Істория літератури руської І, 1887 (староруська література дуже коротенько). Reinholdt Geschichte der russischen Literatur von ihren Anfängen, Липськ, 1886. Галаховъ Исторія рус. словесности, в новій редакції, 3 вид. 1894, т. I2, Порфирьевъ, як вище, I6, 1897. Пыпинъ, як вище, т. I, 1898. Владимировъ, як вище, 1901 (праця необроблена і вартості дуже нерівної). Памятники древнерусской церковно-учительной литературы, I, 1894 (містять писання (не всі) і статті про Луку Жидяту, Іларіона, Феодосія, Кирила Туровського, оцінку видання див. в т. VI Записок Наук. тов. ім. Шевченка). Загальний огляд студій над староруським письменством у Котляревського Древняя русская письменность (недокінчене, передр. в IV т. його Сочиненій). Покажчик (досить недокладно зроблений) — Мезіеръ Русская словесность съ XI до XIX ст., ч. І (XI—XVIII в.), Спб., 1899.



Про літературу проповідничу спеціальніше: арх. Антоній (Вадковскій) Древнерусская проповЪдь и проповЪдники въ періодъ домонгольскій — Прав. Обозр. 1881, передр. в книзі Изъ исторіи христіанской проповЪди, 2 вид. 1895, Катаевъ Очеркъ исторіи русской церковной проповЪди, 2 вид. Одеса 1883, Поторжинскій Исторія русской церковной проповЪди въ біографіяхъ и образцахъ съ пол. IX по XIX в., 2 вид., К., 1891 (підручник для духовних семі-нарій).

Про полемічну літературу XI—XII ст. Августинъ Полемическія сочиненія противъ Латинянъ въ русской церкви XI—XII вв. Труды кіев. дух. академіи 1867, Макарій т. І і II, Поповъ Историко-литературный обзоръ древне-русскихъ полемическихъ сочиненій противъ Латинянъ, Москва, 1875, Павловъ Критическіе опыты по исторіи древнЪйшей греко-русской полемики противъ Латинянъ — Отчетъ о XIX присужд. наградъ Уварова і осібно, Спб., 1878, Голубинскій І, I с. 858 і далі.

35. Писання Кирила Турівського (до с. 471).



Першу збірку писань Кирила Турівського, не кажучи за молитви, що були друковані ще в XVI ст.1) — видав Калайдович 1821 р. у книзі Памятники россійской словесности XII века; писання Кирила займають
-561-

більшу її частину: тут видано п'ятнадцать творів Кирилових або підписуваних його іменем, і дано деякі замітки про його письменську діяльність; це видання власне ввело Кирила в круг науки. Замітки Калайдовича викликали статтю Каченовського в ВЪстнике Европы 1822, де він підносив несамостійність Кирила супроти візантійських взірців. Після того видав Макарій в V т. Ученых Записок II отд. (1856) канон і ще деякі писання з загальною статтею, Пор-фір'єва в Православном Собеседнике 1857 р. молитви Кирила з статтею про них, Сухомлинов у книзі Рукописи гр. Уварова, т. II (єдиний), 1858, видав усі писання Кирила, за винятком канону, і в передмові дав ширшу студію, що зістається і досі найбільш солідною в цій справі. Потім повну збірку писань Кирила, але в російському перекладі, із вступною (компілятивною) статтею дав єп. Євґеній у книзі Творенія св. отца нашего Кирилла еп. туровскаго, K., 1880, а самі проповіді видав Пономарьов у Памятниках церковноучит. лит. І, з вступною статтею і примітками. Нарешті Лопарьов видав у XCVII кн. Па-мятников др. письменности Слово в великую субботу, зрештою дуже подібне до слова в неділю мироносиць.

Окрім тих писань, що признаються всіма за Кирилом, часто вважають за Кирилові і мають деяку правдоподібність його авторства ще ці: 1) Притча про сліпого і кривого (інакше Притча о душЪ человЪчестей и о тЪлеси) - цікава переробка притчі, що є в Прологах, а туди зайшла в орієнтальних переказів: її зустрічаємо і в Талмуді, і в Тисячі і одній ночі (Сухомлиновъ — Два семити-ческихъ сказанія, встрЪчающихся въ памятникахъ рус. литературы, Сборникъ II отд. Акад. H., X); в збірнику „Статьи по славяновЪдЪнію“ має вийти про неї розвідка д-ра Франка. 2) Слово къ Василію игумену печерському „о бЪло-ризцЪ человЪцЪ и о мнишьстве“, що містить в собі притчу з повісті про Варлаама і Йоасафа (Ґолубінский думає, що імя Василія і Печерського монастиря — це інтерполяції). Натомість такі слова як Слово на пятдесятницю або про ходженіє до церкви своєю простотою так відрізняються від автен-тичних слів Кирила, що дуже тяжко їх вважати Кириловими.

Про його писання, окрім перелічених статей при виданнях, див. іще: Срезневскій Новые списки поученій Кирила Т. — Истор. Чтеніе ІІ отд. 1854 і 1855, Баратынскій Кириллъ Туровскій какъ проповЪдникъ — Духовный вЪстникъ 1863, Макарія Исторія церкви т. III, Ґолубінского 1. с., ПЪтуховъ Къ вопросу о Кириллахъ-авторахъ въ древнерус. литературе — Сборникъ II отд. Акад. Н. т. XLII. До біографії самого Кирила одиноким джерелом служить досить шаблонне оповідання прологів під 28 квітня — у Сухомлинова op. с. Найстарші списки його писань маємо з XIII ст.
-562-


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал