Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка4/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45
котрих не було жодного зацікавленого в угорських планах, всі мусили скоса дивитися на цю узурпацію та тільки чекали принагідної пори, аби викинути
1Theiner Monumenta Ungarie І с. 1: за словами Андрія галичани просили королем Коломана ipsis … in unitate et obedientia sacrosancte Romane e fesevnmliiris, salvo tamen eo quod fas illis sit alias a ritu proprio non recedere, nop. Codex Arpadianus VI ч. 227: iidem Galicienses sicut regi suo super fidelitate, ita eciam super obediendo Romane eccllesie

sacramento teneantur adstricti.

2На жаль, цей епізод не був досі відповідно оцінений в науці, і навіть Дашкевич у своїй цінній праці (про унію Данила) ледве доторкнувся її. Дещо принесла до цієїсправи праця проф. Абрагама (Powstanie, с. 101-2), що з'явилася після першого видання цієї книги, де ця справа була порушена.
-33-
чужинця, і серед них Лєшко кожної хвилі міг знайти собі помічників проти угрів, - то зрозуміємо, що безтактність Андрія взагалі, і зокрема його розрив з Лєшком мусили привести до наслідків для угорської окупації дуже некорис-них.

Уже в листі Андрія до папи Інокентія, писаному ще перед коронацією Коломана (Андрій у цьому листі просив папу прислати для нього корону), десь під осінь 1215 р., зазначається небезпечність для угорської окупації. Король пише, що „останніми часами галицький народ не тільки відступив від свого короля (себто Коломана), порушивши присягу, але й зібравши військо від сусідніх русинів, обложив Галицький замок, де перебував наш син з малою залогою“. Король просить папу вислати свого посланця до Лєшка - пригадати його фамілїйний союз з Андрієм і подвигнути його, аби зайнявся обороною Галичини проти нападників, тим більше, - пригадує він папі, - що галичани присягали не тільки на вірність своєму королю, але й на послушність римській церкві“.

З цього листа, писаного Андрієм здається з дороги до Галича, бачимо, що вже тоді союз Андрія з Лєшком був розірваний, хоч Лєшко може й не брав активної участі в тому повстанні
-34-

галичан,чи може - в поході руських князів на Галич (Галицький літопис про-мовчав його)1. Андрій, не чекаючи, поки збереться більше військо, поспішив у Галичину і оборонив сина, але по цій пригоді уже забрав Коломана з Галича, аби не виставляти його на подальші пригоди. Відносини його з Лєшком не поправилися, навпаки - дійшло до повного розриву, і Лєшко, розжалений на Андрія, заповзявся видворити його з Галичини. Він постановив напустити на угрів свого свояка Мстислава Мстиславича2, прославленого воєнними успіхами в поході Всеволода у 1212 р. і ще недавньою голосною битвою на Липниці (1216), та за свої здібності і щастя прозваного Удатним. Мстислав, невдоволений своєю позицією у Новгороді, де йому докучала суздальська партія, уже перед тим носився з гадкою взяти собі Галичину від угорського короля, в ролі його васала, і на початку 1215 р. поїхав був з наміром, як каже літописець, “просити короля, аби дав йому Галич”. Супроти тієї ролі, яку зайняв Андрій у відносинах до Галича, у такому плані Мстислава не було нічого дивного, але він спізнився: Галичину віддано Коломанові. Мстислав, одначе, не повернувся після цього до Новгорода відразу - може робив якісь подальші заходи у справі Галичини. Правдоподібно, ці плани Мстислава на Галич, у зв'язку з останніми тріумфами Мстислава, і піддали розгніваному Лєшкові гадку — звернутися до нього, як це оповідає літописець: “послав у Новгород по Мстислава, кажучи: ти брат мій, іди — сядь у Галичі” (поч. 1217 р.). Діставши ці запросини, Мстислав удався до своїх свояків на Україну, і ситуація здалася йому на стільки надійною, що він постановив покинути Новгород і йти добувати Галичину.

Точніших подробиць про перший похід Мстислава на Галич не маємо. Час, у всякому разі, був придатний до походу. Андрій був вибрався у хресто-носний похід до Палестини, і під час його відсутності (1217-8 р.) Угорщина прийшла у повний розлад, викликаний уже попереднім легкодушним повод-женням




1Цієї облоги Галича не можна звязати з відомим нам з інших джерел походом Мстислава (див. прим. 6).

2Як саме свояком був Мстислав Лєшку, що зве його братом (як нижче), не знаємо. Про гіпотезу, що Лєшко і Мстислав були брати в перших, див. прим. 3.
-35-
Андрія, так що і повернувшись з походу він не міг собі дати ради. Угорське правительство Галичини не могло, отже, надіятися помочі з Угорщини, і коли в Галичину прийшла звістка про похід Мстислава, боярські прихильники угрів, з Судиславом на чолі, не бачили іншого способу, як зашахувати (?) Мстислава Данилом - послали до Данила заклик, аби прибував до Галича княжити. Але Данило не встиг прибути, як Мстислав уже наблизився під Галич. Бенедикту нічого не лишилося, як тікати з своєю угорською залогою на Угорщину; разом з ним подалися на Угорщину і визначніші члени угорської партії, як Судислав. Мстислав без перепони опанував Галич (1219)1.

На короткий час першого князювання Мстислава у Галичі припадає перший активний виступ Данила. На цей момент йому мусило бути 18 літ. В клопотах і небезнечностях людина дозріває скоро, і Данило, безперечно, в ці часи був уже повністю духово-дозрілим чоловіком. Як ми вже бачили, його дитячі роки пройшли у невпинній блуканині. Його протектори і опікуни — Андрій угорський і Лєшко краківський господарили собі в його батьківщині: Андрій в Галичині, Лєшко на Волині, перекидаючи як ляльками самими Романовичами: то їх кликали і саджали на батьківських столах, то казали забиратися, і вони опинялися в маленькій волості, як Камінь, або Тихомль, або мусили пересиджувати безземельними князями на угорському чи польському дворі. Але скрізь у цих перемінах за малим княжичем слідкували „бояре велиции отца єго вси“, і це боярське оточення, сильне своїми засобами і полками, горде пам'яттю про „великого Романа“, повне віри у велику будучність своїх малих княжат, здобувало і піддержувало поважання у своїх і чужих до малих безземельних княжат. Це ж оточення, перейняте споминами про славу Романа і вірою у велике покликання його роду, прищепило і малим сиротам цю горду певність себе, з якою вони, сидячи у малому Тихомлі, наділеному їм з ласки Олександра, споглядали на Володимир, приказуючи: „се ли ово ли, Володимерь будеть наю“, як малює їх літопис. Звідси та їхня витривалість, з якою вони змагають до привернення своєї батьківщини, не зважаючи на всі невдачі, нагадуючи того павука, що сім разів спадав додолу, поки зачепив своє павутиння, - і дійсно досягають свого. Але
1Іпат. с. 489, 1 Новг. с. 204, 206, 210, повторено в Воскр. І с. 126, Твер. с. 329, Длуґош І с. 183—4. Про різні питання , повязані з цим епізодом, див. у прим. 6.
-36-

може цим вихованням треба пояснити і те, що вони ніколи не вміли глянути далі боярських партій і дипломатичних комбінацій, і у політичному і державному житті не вміли побачити іншого чинника - народу...

Данило підростав - мав ужез 14 літ, коли востаннє дістав Володимир - “свою півотчину“. Його опікуни і дорадники почули грунт під ногами. Князь підростав - можна було думати про те, аби вийти з довголітньої пасивності. Останні розпорядження Лєшка на Волині Данило з своїми дорадниками, очевидно, зовсім не вважали таким добродійством для себе, як здавалися вони галицькому літописцеві. Угорсько-польське порозуміння у справі Романової спадщини не могли на дворі Данила, де так добре пам'ятали про династичні права Романовичів, вважати чимсь іншим, як зрадою інтересам Романовичів. Моральний розрив стався, хоч того разу двір Романовичів, мабуть, затаїв свої переконання до ліпших часів.

Ці часи настали, коли Лєшко розсварився з Андрієм. Під час походу Мсти-слава на Галич Данило, не в'яжучись політикою Лєшка, що вирядив на угрів Мстислава, виступає суперником його. Але він спізнився. Зрештою того разу Галич у Данила і його дорадників стояв на дальшому плані - це була занадто складна справа; передовсім треба було зміцнити своє становище на Волині, де Романова династія мала далеко безпечніший грунт під ногами. Тому коли Мстислав опанував Галич, Данило зав'язує з ним приятельські відносини і жениться з його донькою. Можливо, що укладаючи цей шлюб, Данило і його дорадники розраховували на можливість дістати цим способом від Мстислава Галичину - на це потім, як побачимо, дійсно заносилося. Опершись на союз з Мстиславом, Данило признав можливим почати перші кроки до збирання своєї волинської вотчини. Передовим він мав на оці Лєшка, що посварившися з Андрієм і ще перед тим — з своїм довголітнім союзником Олександром белзьким, стояв зовсім одиноко, бо і на поміч нового свого союзника Мстислава у своїй боротьбі з Данилом не міг розраховувати. Данило представив Мстиславу, що Лєшко має в руках його отчину; Мстислав відповів, що з огляду на попереднє приятельство з Лєшком не може помагати Данилу в цій справi, але з свого боку не здержував його, радив тільки пошукати собі інших союзників. Отже нейтральність Мстислава була запевнена. Чи шукав Данило союзників, не знати; можливо він знайшов союзника в Олександрі - бо і його отчину держав Лєшко. Літопис просто каже, що Данило ходив по-
-37-

ходом з братом (десь на початку р. 1219). Похід цей Данилові вдався: він відібрав забрану Лєшком Берестейщину і забужські волості. Поляки справді відповіли походом, але це, здається, був зовсім маловажний набіг: їх сильно побили і гнали аж до Вепря.

Лєшка ця пригода дуже роздратувала. Він припускав, що Данило вчинив свій похід за намовою Мстислава, з котрим, видно, відносини у нього тоді і без того були вже не найліпші. У своєму роздратуванні Лєшко постановив наново помиритися з угорським королем: заявив йому, що відступає від своїх претензій на частину Галичини на користь свого зятя Коломана і обіцяв йому поміч проти Мстислава. Це підбадьорило короля Андрія, і він з усіх сил потягнувся, аби чим скорше зібрати військо і вислати його в Галичину. Все це сталося так швидко, що застало Мстислава зовсім не приготованим: його самого навіть не було під час війни в Галичині - був десь на Україні, і не міг вчасно наспіти, щоб оборонити Галичину. Угорські і польські війська зійшлися в західній Галичині і рушили на Перемишль. Мстиславова залога покинула Перемишль. Городок, де були „Судиславові люди“, забунтував проти Мстислава ще на першу вість про угорський похід; вислане туди невелике Мстиславове військо не чуло себе на силах стати проти угорсько-польського війська і подалося і до Мстислава, що стояв тоді вже на Зубрі. Угорсько-польське військо рушило після цього на Галич. Там на прохання Мстислава засів Данило і зустрів Коломана і поляків сильним боєм, так що вони відступили і обернулися проти Мстислава та змусили його вийти з Галичини.

Після цього Мстислав втратив надію удержати Галичину і сказав Данилу полишити Галич. Сам він стояв, здається, на Пониззі, і туди удався до нього Данило. Ворожий полк гнався за ним, але він відбився і щасливо прибув до Мстислава, що зустрів його похвалами і подяками за виявлену щирість. Обдарувавши його „великими дарами“ і своїм „борзим сивим конем“, Мстислав відіслав його додому, а сам кинувся збирати в поміч половецьку орду.

Союзники тим часом, опанувавши Галичину, мали апетит і на Волинь. Начальний угорський воєвода, „прегордий Филя“, як його
-38-

називає галицький літописець, пішов на Володимир з великим військом — угорським, польським і галицьких бояр, „надіючись обняти землю і висушити море“, як іронізує з нього літописець, пригадуючи йому його гордовиті похвалки на русинів: „один камінь багато горобців побиває!" і другу, менш ясну своїм змістом: ”острый мечю, борзый коню - многая Руси“. Але цей похід не мав результатів: Данило відвернув Лєшка, наславши на Польщу своїх новоздобутих союзників - литовських князів, а против військаФилі, що насунуло на Волинь, наспів з половцями Мстислав і змусив вернутися.

Слідом Мстислав з половецькою ордою і з помічними полками руських князів рушив на Галич. Але угорська залога зачинилася в Галичі, і Мстислав після кількагодинної битви полишив Галич та пограбувавши околиці, повер-нувся назад о(десь зимою 1220/1 р.). Через короткий час він вибрався, одначе, новим походом, так само з помічними полками руських князів і з половцями, і цього разу з більшим успіхом. Коли він підступив під Галич, угорська залога дала йому битву, але була побита. Мстислав кинувся слідом за втікачами на місто, і після короткої битви, що завязалася при воротах міста, взяв його. Угри і ляхи кинулися до кафедри і замкнулися у фортифікаціях, збудованих Коломаном на кафедрі, та звідти боронилися, кидаючи каміння і стріляючи по Мстиславовому війську. Але довго держатися тут вони но могли - слідом мусили піддатися через брак води; “Пречиста Богородиця не потерпіла споганення свого храму (тими укріпленнями) і віддала Коломана в руки Мстислава”, каже літописець: Колоvан з своєю нареченою, величавий Филя, проводир угорської партії Судислав — всі попали в неволю. Взятих у неволю угрів і ляхів побито, за винятком значніших; Коломана Мстислав відіслав у свій Торчеськ, але з боярами поступив дуже великодушно - дав їм амністію, а їх проводиря Суди-слава, що обіймаючи його коліна, обіцяв йому вірність, навіть „честью великою почтивъ“ - дав йому в управу Звенигород.

Ця невдача підірвала енергію союзників. Угорського короля зрештою займали внутрішні відносини: боротьба з сином і з за-
-39-

гальним невдоволенням в державі, що привело до видання угорської консти-туційної хартії (т. зв. Золотої булли, 1222). Отже про подальшу боротьбу з Мстиславом не було йому що й думати того разу. Аби увільнити сина з неволі, він зараз розпочав переговори. Лєшко теж помирився з Романовичами, і вся справа скропилася (?) на Олександрі белзькому, що перед тим, відступивши від Мстислава, уложив був союз з Кольоманом і Лєшком: Романовичі напали і знищили Белзьку землю нечуваним способом, аж Мстислав обстав за Олександром і упросив Данила дати йому спокій.

Але тим часом, як заграничні відносини так добре складалися для Волині і Галичини, попсував справу сам Мстислав. Він дав себе розсварити з Данилом, що був, як бачили ми, дуже діяльним і цінним союзником йому в ці роки. Літописець запевняє, що Данило нічим не завинив супроти Мстислава, а юдили його на Данила бояри і Олександр белзький; що Олександр казав, ніби Данило хоче Мстислава вбити; що Данило вивів на чисту воду цю брехню, і що Мстислав сам перед смертю жалкував, що дав боярам, головно Судиславу, намовити себе на Данила. Цьому можна повністю вірити, бо Данило, скільки бачимо, все дуже лояльно поступає супроти Мстислава - аж до смерті його, а Мстислав мусив почувати себе у Галичі досить ніяково перед Данилом, як отчичем галицького стола, і на цьому психологічному грунті легко було в Мстиславу розбудити всякі підозріння на Данила, тим більше, що Мстислав взагалі показує дуже мало інтелігентності.

Знеохочення його до Данила показалося відразу після останньої перемоги над уграми. Галицький літописець говорить справді про це пізніше, пояснюючи, чому Мстислав відав Галичину не Данилу, а угорському королевичу. Мстислав, каже він, носився з гадкою передати Галич зятеві Данилу, бо переконувався, що сам не може утримати Галичину, з огляду на боярські інтриги; проводир угорської партії Судислав і його однодумці теж доводили Мстиславу, що він не зможе утриматися в Галичі супроти ворожої боярської партії: „не можешь бо держати (Галич) І самъ, а бояре не хотять тебе“; але вони прирадили віддати Галич не Данилу, а видати другу доньку за найменшого угорського королевича Андрія і йому віддати Галичину: „бо коли даси королевичу, то зможеш, коли схочеш, назад від нього відібрати, а як даси Галич Данилу, то вже Галич навіки втрачений для тебе, бо галичани (люди) хочуть Данила“.
-40-

Ці мотиви, котрими галицький літописець мотивує останні розпоряд-ження Мстислава в Галичині, зовсім правдоподібні, але вони важливі також і для ранішого часу, безпосередньо після останньої перемоги Мстислава над уграми. Рішення свої Мстислав повзяв уже незабаром після тієї кампанії; на це виразно вказує зміст угоди, заведеної Мстиславом з Андрієм у 1222 р. Він відомий нам з автентичного документа - папського листа (з поч. 1223 p.), писаного у відповідь на реляцію Андрія1. Звідси довідуємося, що для звільнення з неволі Коломана з Саломеєю і іншими значними уграми Андрій мусив відректися від всяких претензій на Галичину для Коломана, але натомість було умовлено, що Мстислав видасть доньку за третього Андрієвого сина, теж Андрія на ім'я, і той дістане від Мстислава Галичину.

Очевидно, з боку Мстислава це була добровільна уступка, бо він мав усяку можливість диктувати умови уграм, і ми її не пояснимо інакше, як тільки поданими літописцем мотивами, що знову могли утворитися тільки на грунті роздратування Мстислава на Данила. Під'юджений на Данила Олександром після походу на татар 1223 р., де брали участь і Мстислав, і Данило, і де Мстислав через свою амбіцію відіграв досить сумну роль, він навіть вибрався походом на Данила разом з Олександром - воювати Данилову волость. Але Данило, запросивши на допомогу Лєшка, змусив Мстислава вернутися, і справа знову скінчилася на пустошенні Белзької землі і приграничних околиць Галичини. Мстислав вибирався потім новим походом, але Данилу вдалося пояснити Мстиславу несправедливість його підозрінь, і на княжому з'їзді у Перемилі відносини їх, бодай на зверх, приведено до порядку2.

Тим часом у самій Галичині Мстислав грав досить нужденну роль. В руках боярських політиків цей славний вояк був безпорадним знаряддям, і во-ни без кінця плели сітку своїх інтриг, знаходячи собі опору на угорському дво-рі. Відносини до Угорщини не вста-


1Тheiner Моnum. Ungariae І ч. 65: casu sinistro accidit, regem (Коломан) cum sponsa sua et pluribus aliis nobilibus a tuis hostibus captivari et tamdiu extra regnum ipsum (поза Галичиною) mansipatos custodie detineri, donec necessitate compulsus, cum ipsos aliter liberare non posses, iuramento prestito promisisti (кор. Андрій), quod et (прогалина) filio tuo tertio genito (королевичу Андрію) concessimus (може concessisti?) ipsum regnum prefatum (прогалина) filiam nobilis viri Misozlau (Mстислав) matrimonialiter copulares. Не зважаючи на прогалини, зміст угоди ясний.

2Іпат. с. 498.
-41-

новилися з угодою 1222 р. Андрій, очевидно, не міг переболіти упадку Коло-мана, і слідом після угоди вислав до папи реляцію про неї, стилізовану так, щоб дістати увільнення від своєї присяг Мстиславу. Папа, дійсно, увільнив Андрія від присяги, признаючи його нову умову з Мстиславом неважною супроти давнішої, укладеної з Лєшком (про Коломана). Але з цього морального права Андрій, зайнятий внутрішніми справами, того разу не мав ніякої спромоги скористатися. Він вислав свого сина Андрія в Галичину і той заручився з донькою Мстислава та дістав від нього Перемишль.

Цей немудрий крок тільки підлив олії у вогонь боярської політики. Уже перед тим проводирі боярської політики юдили боярські кола проти Мстислава. Один з них - Жирослав пустив поголоску, що Мстислав хоче вчинити над боярами різню в стилі Ігоревичів: „хощеть ви предати тестеви своєму Котяну на избитьє“; бояри, повіривши в те, почали втікати в гори, але Мстиславу вдалося переконати їх в неправдивості цієї поголоски: висланий ним до настрашених бояр духовник його Тимотей привів їх назад до Мстислава, а Жирослава за цю брехню Мстислав нагнав від себе. Проти Мстислава Жирослав, здається, уже тоді висував сина покійного київського князя Мстислава Романовича - відомого нам Ізяслава, що відіграв досить визначну роль у пізніших замішаннях: нагнаний Мстиславом Жирослав удався до нього.

В таких обставинах скоро в Перемишлі засів з руки Мстислава коро-левич Андрій, його двір стає вогнищем боярської ворохобні. Один з визначних боярських проводирів - Семенко Чермний намовив королевича оружно домагатися Галича від Мстислава, і королевич удався до батька та подвигнув його до походу на Галичину (кінець 1226 чи поч. 1227). Лєшко прислав теж поміч проти Мстислава, а слідом збирався і сам. Небезпечність змусила Мстислава звернутися до Данила, і той дійсно не відмовив у допомозі, і сам пішов з братом у похід. Мстислав зачинився у Галичі, і угорський полк, що підступив був під Галич, не міг перейти Дністра через велику воду і вернувся назад. Сам король стояв під Звенигородом; літописець переказує поголоску, що він сам не відважувався йти під Галич, бо „волхви угорські напророкували йому, що як побачить Галич, не буде жити, а король вірив тим „волхвам“. Коли не вдалося приступити до Галича, він пройшов на Поділля, взяв Теребовль і пішов на Волинь, аж до Горині,
-42-

але нещасливо підступивши до Кремінця і багато втративши тут війська, завернувся назад тією ж дорогою. При повороті ударив з Галича Mстислав і побив угорський полк; це наполошило короля, і він спішно став втікати. Але Мстислав пішов за ним слідом; під Городком злучилися з ним Романовичі; Лєшка, що вибирався в поміч Андрію, Данило задержав, наславши військо на польські землі. Коpоль Андрій опинився в дуже небезпечній ситуації, і його вирятував тільки Судислав, що будучи дуже впливовим дорадником Мстислава, далі вів потайки спою політику: він намовив Мстислава облишити подальший похід1.

Мало того, Судиславу своїми впливами вдалося привести до того, що не зважаючи на таку нелояльність королевича Андрія, Мстислав невдовзі знову повернувся до плану - віддати Галичину йому. Мотиви Судислава ми знаємо. Мстислав дійсно полишив навіяну останніми подіями гадку - віддати Галич Данилу і розпочав нові переговори з угорським королем.

Після останньої невдачі це для Угорщини була чиста знахідка. Переговори закінчилися тим, що Мстислав видав доньку на королевича Андрія і віддав йому Галичину, полишивши собі тільки Пониззя, а сам виїхав до свого Торчеська. Данило

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал