Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка39/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   45
21. Література болоховців і протикнязівського руху (до с. 155 і далі).

Громадський протикнязівський рух XIII ст. має свою невеличку літера-туру; на жаль в ній велике місце займає вирішення справи про топографію Бо-лохова і етнографію болоховців, а менше — характер самого руху.

Літературу цю розпочинає дослідження Дашкевича: Болоховская земля и ея значеніе в русской исторіи (реферат з київського археологічного з’їзду 1874 p., зроблений за ініціативою проф. Антоновича, в Трудах з’їзду, т. II і осібно 1878). Цю розвідку доповнюють його пізніші статті (переважно полемічного змісту): НовЪйшіе домыслы о БолоховЪ и Болоховцахъ (київські Університ. ИзвЪстія, 1884, IV і осібно) і Еще разысканія и вопросы о БолоховЪ и Болоховцахъ (ibid. 1899, 1, моя рецензія на цю статтю в Записках т. XXX с. 5—6, з деякими доповненнями). В своїй статті: Громадский рух на Вкраїні-Русі у XIII ст. (Записки Н. тов. ім. Шевченка I, 1892) я старався дати можливо повний огляд проявів цього руху, а заразом висвітлити його на ширшій основі — відносин громади до князівсько-дружинного устрою в давній Русі; окрім того про цей рух говорив я також в Історії Київщини с. 450 і далі, а топографії Болохова присвятив статейку Къ вопросу о БолоховЪ в київських Чтеніях т. VII (1894): тут подав я один документ з XVI ст. про Болохово над Горинню; потім Даш-кевич у своїй останній статті видав ще два аналогічні документи. Справу гро-мадського руху
-535-

взагалі хотів забити проф. Любавський в своїй рецензії в Ж. М. Н. П. 1895, VII, але без знання справи (відповідь див. у останній статті Дашкевича).

Крім того до болоховської літератури належать: Квашнинъ-Самаринъ По поводу Любецкаго сннодика (московські Чтенія 1873, IV) і Зотовъ О черни-говскихъ князьяхъ по Любецкому синодику, 1893 — здогад, що болоховські князі були Ольговичі. Петрушевич — Кто были Болоховскіе князья, 1871 (ко-пія з львівського „Слова“) — теорія волоська, котру о. Петрушевич повторю-вав і в пізніших своїх працях — Разсудженія о г. ГаличЪ (див. при них по-кажчик sub voce), ИзслЪдованія о початкахъ г. Львова і ин., а окрім нього Калужняцький в розвідці Мікльосіча Über die Wanderungen der Rumunen in den Dalma- tinisehen Alpen und den Karpaten, 1879 (Denkschr. der phil. hist. Cl., XXX), Линниченко (Сусп. верстви с. 76, 177, 215), румунські історики Desunsianu Istoria, Яси, 1894, с. 40, Xénopol Histoire des Rumains de la Dacie, Париж, 1896, 171, Onciul Originele principatelor romlne, 1899 c. 86, 238, його ж Romîniï în Dacia Traianä, 1902 с. 26.

Тюркська теорія — що болоховці були зрущені половці, взагалі тюрки, пу-щена Зубрицьким, прийнята Шараневичем, Симашкевичем (Историко-географ. и этнограф, очеркъ Подоліи — Труды подольск. комитета, І), новішими часами знайшла прихильника в д. Молчановському (див. протоколи київ, істор. тов. у т. XIII Чтеній с. 149). Він же в розвідці: Очеркъ извЪстій о Подольской землЪ гл. V (1885) дав перегляд питання про болоховців, критикуючи деякі погляди Дашкевича1.

Не виясненим досі зістається, чи і в яких відносинах стоять до давніх бо-лоховців, або до Болохова XVI ст. болоховці, згадувані в пізніших актах і на-віть у сучасних піснях — Архивъ Юго-западной Россіи V. І с. 137, VII. І с. 660, Труды экспедиціи въ юго-зап. край IV с. 84. Не вияснено навіть, що то за спе-ціальність була тих болоховців; що були то якісь промисловці, це очевидно; здається — так звалися „уходники“ — ловці і рибалки.

22. Політичний устрій давньої Русі (до с. 193 і далі).



Політична система земель давньої Руської держави не скристалізувалася у певних виразних формах, не виломившися з впливу певних суперечних між собою чинників, і це затруднювало і затруднює зрозуміння її основ.

В перших початках переважав погляд на цю систему як на монархію, ослаблену тільки нездарністю володарів і дурним звичаєм їх —
1В цій своїй праці (с. 117) на точці тюркської теорії д. Молчановськай був ще дуже обережним.
-536-

ділити землі між дітьми; такий погляд панує ще й у Карамзіна. Поруч нього, одначе, бачимо у декотрих — як Щербатова, і ще перед тим — у деяких місцях Татіщева, зародки федеративної теорії, для котрої давали підставу особливо аналогії з устроєм Німецького цісарства. В середині XIX ст. бере перевагу те-орія родових патріархальних відносин, розвинена у додатку до політичної системи земель давньої Руської держави головно Соловйовим (див. літературу у прим. 47 т. І цієї Історії). Вона викликала ряд поправок. Слов'янофільська теорія піднесла значення землі у цій системі. З особливою виразністю на її значення вказав В. Пассек у своїй праці: Княжеская и докняжеская Русь, ви-друкованій, одначе, пізно (у москов. Чтеніях 1870), по працях Костомарова, погляди якого він не в однім випереджав. Костомаров, підносячи впливи племінного, етнографічного підкладу на політичні відносини, представляв собі систему XI—XII ст. як рід федерації народностей. Таких народностей він рахував шість: південно-руська, сіверська, великоруська, білоруська, псковська і новгородська; їх зв'язували такі зв'язки: спільне походження, подібності побуту і мови, одність княжого роду, християнська віра і одність церковної організації. “Русь стремилась къ федераціи, и федерація была формою, въ которую она начинала облекаться“. Перебила це татарщина.

Ця теорія, викладена у спеціальній статті: „Мысли о федеративном начале древней Руси“ (Основа 1861), зустрілася з критикою, яка вказала цілком оче-видно на брак таких форм організації, які б дозволяли говорити про федера-тивний устрій давніх земель, з другого боку - на слабкі сторони теорії на-родностей (критики Лохвицкого, Гильфердинга). Сам Костомаров уже в зга-даній статті досить невиразно і загально стилізувавши свою теорію, з огляду на ці вказівки - у пізніших працях висловлювався ще обережніше. В статті „Начало единодержавія въ древней Руси“, 1870, він писав уже: „Зародышъ фе-дераціи лежалъ въ первобытномъ строЪ общественнаго быта. РазумЪется, мы здЪсь говоримъ о тЪхъ первоначальныхъ признакахъ, которые, какъ ростки, указываютъ на будущее растеніе, а не воображаемъ себЪ существованія ка-кихъ-либо формъ общественной связи, способныхъ быть причисленными къ видамъ федераціи“. „Такъ какъ въ вЪчевой періодъ вся русская жизнь отличалась крайнею неопредЪленностью, неточностью и невыработанностью формъ, то здЪсь какъ въ хаосЪ можно намъ отыскивать и задатки федераціи, и республики, и монархіи; въ сущности же тутъ ничто не подходить вполнЪ подъ тЪ осязательныя представленія, какія мы привыкли себе составлять въ качестве общей мЪрки, прилагаемой къ различнымъ видамъ общественнаго строя“ (Монографіи XII с. 6—7, 54). Заразом на місце своїх давніх народностей він висував
-537-

зовсім справедливо, „землі“, як комбінацію племінного і городського устрою. Але хоч ці його пізніші, зовсім справедливі вислови звели власне всю феде-ративну теорію на ніщо, вона держалася дуже довго і сильно. Причиною було те, що в тих часах у староруському устрої і відносинах залюбки шукали тих явищ і моментів, які цікавили суспільність в сучасності, і супроти актуальності федеративної теорії в тодішній суспільності, особливо українській, федера-тивне пояснення староруського устрою було дуже привабливим і знаходило багато прихильників.

Другою поправкою, що хоч не знайшла такого відгомону в суспільності, як федеративна теорія, але мала сильний вплив у наукових сферах, була зроблена завдяки праці Сергєєвіча. У своїй праці „ВЪче и князь“, 1867 (у переробленій формі увійшла в його Рус. юрид. древности) він, не визнаючи зовсім (так як перед тим Поґодін) системи і порядку, який бачив у княжих відносинах Соловйов, доводив, що принципом княжого володіння було „здобування“ сто-ла, що нормувалося і обмежувалося лише „договором“. Але хоч його критика родової теорії йшла задалеко, як то кажуть — викидаючи з купіллю і дитину, але як поправка родової теорії його спостереження були прийняті в науці. (Не-давно його теорію розвивав, виступаючи проти погляду Ключевского на княжі з’їзди як певний орган загально-державної управи, Тельберґ у статейці: НЪс-колько замЪчаній в междукняжескихъ спемахъ въ древней Руси Ж. М. Н. П. 1905, VI).

Під впливом цих теорій починається синкретичне пояснювання політичної системи XI—XII ст. Його знаходимо у Бестужева-Рюміна (Русская исторія I с. 152), через десять років пізніше подібні погляди висловлює Багалій у своєму відчиті: УдЪльный періодъ и его изученіе (К. Стар. 1883, II) і останніми часами Рожков (ор. с. І). З цієї позиції освітлює княже право В.-Буданов (Обзоръ исторіи рус. права). Той же напрям (одначе з перевагою родового принципу в теорії княжих відносин, як і у мене) відстоює у нововиданому своєму курсі Ключевский (Курсъ русской исторіи І гл. XI—XII), подібні погляди і у написаному, здається, під впливом курсів Ключевського нарису Шмельова: Оче-редной порядокъ княжескаго володЪнія (Книга для чтенія під ред. Д.-За-польского). Ключевський при цьому повертається також певною мірою до федеративної теорії; „при первомь взглядЪ Русская земля XII в. представ-ляется политической федераціей, союзомъ самостоятельныхъ областей или княжествъ“, а вказавши на кардинальні відмінності від справжньої федерації, він пробує схарактеризувати її як „федерацію не политическую, а генеалогиче-скую“ (с. 239 і 241).

Повні огляди політичної орґанізації землі за часів руського державного права (але однаково земель українсько-руських і інших) мі-
-538-

стять курси історії руського права: СергЪевичъ Русскія юридическія древности т. II — власти (Спб., 1893—6, вип. 1 — віче і князь, вид. 2 — дорадники князя, боярська рада і духовенство); головний недолік курсу — що автор не відрізняє порядків давньої Русі від Московської держави, трактуючи це в суміш однаково як ”древнюю Русь”. Владимирскій-Будановъ Обзоръ исторіи русскаго права (Київ, вид. 3, 1900 p.): праця коротка і суха — як університетський конпендіум, але це найбільш повний і систематичний огляд; з деякими поглядами автора, які нині здаються хибними, зустрінемось ще далі. Загоскинъ (проф. казан. університету) почав видавати Исторію права русскаго народа, т. І, 1899, але це тільки prolegomena. На таких пролегоменах спинилася і Исторія русскаго права проф. Леонтовича, І, Одеса, 1869 (стаття перероблена звідти — Старый земскій обычай, про слов'янське звичаєве право — Труди VI арх. з’їзду). Видання для слухачів: Исторія русскаго права Д. Самоквасова, Мва, 1888; Лекція по исторіи русскаго права В. СергЪевича, Спб., 1890; Лекція по исторіи русскаго права Филиппова, 1891; Исторія русскаго права Мрочекъ-Дроздовского, Мва, 1894. Тут же треба згадати книжки: Тюрина Общественная жизнь и земскія отношенія въ древней Россіи, Мва, 1850; Лешкова Русскій народъ и государство. Исторія русскаго общественнаго права до XVIII в., Мва, 1858; ХлЪбникова Общество и государство въ домонгольскій періодъ русской исторіи, Спб., 1872 (містить огляд суспільно-політичного устрою давньої Русі, широко зачеркнений(?), але багатий довільностями, хибами, пе-ребільшеннями).

Далі, подібні огляди (коротші, часто менш докладні) містять курси історії давньої Русі; вкажу Соловйова т. І кн. 3 гл. 1 (с. 669 і далі), Поґодіна Из-слЪдованія т. VII (вибрані з літописів тексти) і його ж Древняя русская исторія до монгольскаго ига т. II (два видання), Бестужева-Рюміна Русская исторія т. І (с. 192 і далі), Іловайского Исторія Россіи т. І (гл. XIX), Рожкова Обзоръ рус. исторіи съ соціолог. точки зренія (І гл. 4), Платонова Лекціи по рус. исторіи (коротеньке). Огляд політичного устрою українсько-руських земель на підставі типового — київського матеріалу подав я у гл. V своєї Історії Київщини. Подібні (коротші) огляди містять також моноґрафія — Багалія про Сіверщину, Іванова про Волинь, Ляскоронского про Переяславщину, Ол. Грушевського про Турово-Пінщину. Півпопулярні статті: ВЪче, князь и княжеское управленіе Д.-Запольского — Книга для чтенія по русской исторіи І, і зовсім популярне: АлексЪевъ Народовластіе въ древней Руси, 1905 (вид. Донская РЪчь).

23. Література церковного устрою в давній Русі.



Головною підставою для студій церковного устрою давньої Русі
-539-

служить капітальна праця б. професора московської дух. академії Е. Голубінського: Исторія русской церкви, т. І — періодъ первый, кіевскій или домонгольскій, у двох книгах, Мва, 1880—1, нове вид. 1901—4 (ще не за-кінчене). Перша книга містить історію розповсюдження християнства, огляд церковної управи, освіти і письменства, друга — церковну археолоґію (церкви, богослужіння, свята і т. п.), огляд монашества, реліґійності і моральності народу. Праця цінна тим, що звертає головну увагу на устрій церкви, не на факти церковного життя; одиноким у своїй сфері зістається вона також завдяки своєму критицизму, майстерному науковому методу і широкому викорис-танню аналогій з грецької церкви і фактів пізніших часів. (Простора рецензія на неї проф. Малишевского у Записках петерб. академії (т. 41) дає дуже мало). Зовсім інакший характер має І книга II тому, видана в 1900 р. — вона містить огляд зверхньої(?) історії церкви XIII-XVI ст. у біографіях митрополитів всієї Русі (історію тих митрополитів Г. обробляв монографічно, в ряді статей, друкованих у московському Богословському віснику, від p. 1893 почавши, і в такому стилі обробив весь час). Хоч ліпша від попередніх курсів, вона стоїть нижче від І тому і щодо концепції роботи, і щодо сміливої об'єктивності до-слідження (пор. мою рецензію в XLVI т. Записок).

Інші курси — давніші — стоять далеко нижче праці Голубінського. З них більше значення мають: арх. Філарета (Гумілевського) Исторія русской церк-ви, — коротенька, в п'яти книжках, 1-ше вид. 1847, 5-те вид. 1888; з них до перед-татарських часів належить перша книжка. Митр. Макарія (Булгакова) Исторія русской церкви, ширша від попередньої: до передтатарських часів належать І—III томи (2 вид. 1868) і осібний ще вступ під титулом Исторія христіанства в Россіи до кн. равноап. Владиміра (2 вид. 1868); т. IV і V (разом) присвячені часам до полов. XV ст. При великих розмірах і досить багатому ма-теріалі праця, особливо в перших трьох томах, слабує дріб'язковим схоластич-ним схематизмом і перевагою поверхових фактів; при цьому критицизм автора не виходить за дуже тісні границі.

Давнє руське канонічне право не дуже бaгате літературою. Загальні курси: еп. Іоаннъ Объ основаніяхъ русскаго церковнаго права (Христ. Чт. 1846). Мы-совскійДревнее русское церковное право — Православный собеседникъ 1862—3. Соколовъ Изъ лекцій по церковному праву, Мва, 1874 (не закінчене). Альбовъ Краткій курсъ лекцій по церковному праву, Спб. 1882. Бердниковъ Краткій курсъ церковнаго права греко-россійской церкви, Казань, 1888 і „До-полненія“, Каз. 1899. Суворовъ — Курсъ церковнаго права, Ярославль, 1889—90, т. I — частина історична (тут до історії руського церковного права особ-ливо гл. VI
-540-

частини І і II), т. II — догматична; друге видання — скорочене, як для університетського підручника, але де в чім і доповнене п. т. : Учебникъ церковнаго права, Яросл., 1898. Лашкаревъ Право церковное въ его основахъ, видахъ и источникахъ, 2 вид., К., 1889. Остроумовъ Введеніе въ православное церковное право, Харьк., 1893. Вкінці посмертний курс Павлова: Курсъ церковнаго права, 1902.

Пам'ятки давнього руського канонічного права видав пок. Павлов — Русская историческая библіотека, VI (1880). Сюди, одначе, не увійшли ані церковні устави князів (видані в курсах Макарія, Ґолубінского і в Хрестоматії по ист. рус. права. В.-Буданова, г. І), ані деякі інші пам'ятки. Доповвенням слу-жать видання того ж Павлова: Первоначальный славяно-русскій Номоканонъ, Казань, 1869, Книги законныя содержащія вивантійскіе законы, земледЪль-ческіе, уголовные, брачные и судебные, Спб., 1885, Неизданный памятникъ церковнаго права XII в. (Правила єп. новгородського Іллі — Ж. М. Н. П. 1890, X). Нове виданне: Goetz Kirchenrechtliche und kulturgeschichtliche Denkmäler Altrusslands, 1905 (Kirchenrechtliche Abhandlungen hrsg. von Stutz, Siuttgart, 18—9) містить окрім витягу з Курсу Павлова Правила м. Іоанна, Вопрошания Кирика і Правила єп. Іллі з коментарем.

Спеціальніші праці (важливіші) — з давніших: Амвросій Исторія рос-сійской ієрархіи т. І—VI, Мва, 1807—15. Рудневъ — Разсужденіе о ересяхъ и расколахъ въ русской церкви со времени Владиміра В., Мва, 2 вид., 1840. Евгеній Описаніе кіево-софійскаго собора и кіевской ієрархіи, K., 1825. Розен-кампфъ ОбозрЪніе кормчей книги, Спб., 2 вид. 1839. Соловьевъ Взглядъ на состояніе духовенства въ древней Руси (Чтенія моск. 1846). Зернинъ Объ отношеніи константинопольскаго патріарха къ русской ієрархіи, 1846. Нево-линъ — О пространствЪ церковнаго суда въ Россіи до Петра В., Спб., 1847 (потім в Полном собраніи сочиненій т. VI). Калачевъ — О значеніи кормчей въ системЪ русскаго права (Чтенія моск. 1847 т. XVI). Любимовъ О способахъ содержанія духовенства, 1851. Казанскій Исторія православнаго русскаго монашества, М. 1855. БЪляевъ Объ общественномъ значеніи христіанской церкви на Руси — Ж. М. Н. П., 1856. VII. Лохвицкій — Очеркъ церковной администраціи въ древней Руси — Русскій вЪстникъ, 1857. И. С. — О церков-номъ судоустройствЪ въ древней Руси — Чтенія московські 1865, I.

Новіші прац: Т. Барсовъ О церковномъ судЪ (Христ. Чтеніе 1870), його ж Константинопольскій патріархъ и его власть надъ русскою церковью. Спб., 1878 (досить слаба, більш компілятивна праця). До цієї ж справи іще: Павловъ — Теорія восточнаго папизма (Православ. ОбозрЪніе 1879, XI і XII). Николь-скій — Учрежденіе патріаршества въ Россіи
-541-

(Христіан. Чтеніе, 1879). Далі — А. Лебедевъ — Объ избраніи въ епископскій санъ въ древней вселенской и русской церкви (Р. ВЪстникъ 1873, IX). Малы-шевскійКіевскіе церковные соборы (Труды кіев. дух. ак. 1884, ХП). Калинниковъ Митрополиты и епископы при ВладимірЪ Св. ibid. 1888). Рыбинскій Кіевская митрополичья кафедра съ пол. XIII до конца XVI в. (ibid. 1891, I). С. Терновскій Участіе древне-русскихъ архієреєвъ въ дЪлахъ обще-ственныхъ (Труды кіев. ак. 1870). Строєвъ Списки ієрарховъ и настоятелей монастырей рос. церкви, 1877, Н. Д. Ієрархія всероссійской церкви отъ начала христіанства, 1892. ЗвЪринскій В. Матеріалъ для историко-топографическаго изслЪдованія о православныхъ монастыряхъ въ Россійской имперіи, Спб., 1890. Васильєвъ Исторія канонизаціи русскихъ святыхъ (Чтенія моск. 1893, III). Голубинскій Исторія канонизаціи святыхъ въ русской церкви — Богослов. ВЪстникъ 1894 і осібно (критика і доповнення до праці Васильева). Горчаковъ О земельныхъ владЪніяхъ всероссійскихъ митрополитовъ, патріарховъ и св. синода, Спб., 1871. Суворовъ — СлЪды западно-католическаго права въ памя-тникахъ древняго русскаго церковнаго права, Яросл., 1888, критика Павлова на неї: „Мнимые слЪды“ і т. д., 1892, відповідь Суворова: Къ вопросу о за-падномъ вліяніи на древне-русское право, 1893 і Vondrak Zachodnio euro-pejskie postanowienia pokutne w jеzyku cerkiewno-slowiaüskim (Rozprawy wydz. fil. т. XL, 1905).

Окрім того огляди церковного устрою і життя в загальних курсах — Со-ловйова (т. III гл. 1), Бестужева-Рюміна (с. 228 і далі), Іловайского (І гл. X і IX), Ключевского гл. XV), Рожкова гл. V), і курсах історіи права Леонтовича (І, 1889) і Ясинского (Лекціи по внешней исторіи русскаго права, І, К. 1898) — про руські церковні устави. Книга для чтенія по рус. исторіи під ред. Д.-Запольского (стаття редактора). Короткий огляд історії давньої руської церкви ще у Пелеша Geschichte der Union, І. Про релігійність і церковність — далі, у гл. IV.

Окрім православної церкви чималу літературу має організація в давній Русі церкви католицької. Головною працею в цій справі зіставалася донедавна основна розвідка Райфенкуґля (Karl Reifenkugel) Die Gründung der römisch-katolischen Bisthümer in den Territorien Halicz und Wladimir, ein Beiirag zur Geschichte dieser Territorien im XVI Jhrh. (Archiv für österreichische Geschichte т. 52, 1875). Тепер зявилася праця В. Абрагама (Wl. Abraham): Powstanie organizacyi kоsсіоlа iacihskiego na Rusi, т. І, 1904 — до польсько-литовської унії; вона дуже старанно слідить зносини Русі з католицькою церквою і сліди католицтва і католицької церковної організації. Інші праці мають лише другорядне значення: Петрушевичъ Историческое извЪстіе о церкви св. Пантелеймона, 1881 (гл. VII: Кто прислалъ оо. францискановъ и оо.
-542-

доминикановъ на Русь и якая была ихъ дЪятельность). К. Stadnicki —O poczatkach arcybiskupstwa і biskupstw katolickich lac. obrz. na Rusi Halickiej і Wolyniu, Льв., 1882. Dobszewicz Wiadomosc о biskupstwie kijowskiein rzymo-katolickiem, Гнєзно, 1883. Филевичъ Борьба Польши и Литвы-Руси, 1890 (гл. III). Wojciechowski Szkice historyczne jedenastego wieku, 1904.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал