Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка38/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   45
16. Юрій-Болеслав (до с. 123—4).

Баламутство у справі Болеслава-Юрія пішло власне від Карамзіна, бо перед ним Нарушевич у своїй Історії Польщі вже був на добрій дорозі, кажучи, що після смерті синів Юрія Львовича галицько-волинським князем став Болеслав Тройденович (Historya narodu polskiego, wyd. Turowskiego т. IV с. 333—4). Карамзін же, добувши в кеніґсберзьких архівах грамоти з іменем Юрія, прийняв його за Болеславового попередника, останнього Даниловича, Андрі-йового або Львового сина (IV с. 130).

Завдяки авторитету Карамзіна цей погляд набрав широкої популярності: його прийняли Зубрицький, Петрушевич, Шараневич, Каро, Антонович, Іло-вайский, Бобжиньский, Андріяшів і ін. Старий погляд Нарушевича справді знаходив собі далі оборонців, як Козловский (Dzieje Mazowsza с. 115), Бе-льовский (в Monumenta Poloniae II с. 620 — на підставі звістки Яна з Чарнкова), Райфенкуґель у своїй монографії (Archiv für oester. Geschichte т. 52 с/ 422 — він вказав тут на грамоту Юрія 1339 р., доти не оцінену), Дашкевич (Замітки с. 46—7, теж на підставі цієї грамоти). Але гіпотеза про осібного Юрія панувала в історичній літературі до 1880-х рр. Аж Ржежабку вдалося зробити перелом: присвятивши значну частину своєї монографії полеміці з цією гіпотезою, він зробив враження своєю дотепною аргументацією, хоч напр. дуже важлива у цій справі грамота 1339 р. була йому невідома. Його погляд підтримали і де в чому закріпили Лонґінов, Линниченко, Прохаска у названих вище (у прим. 12) працях. У виданому 1888 р. пятому томі Monumenta Poloniae прибула дуже важлива для закріплення цього погляду записка познанська, хоч не скоро звернула на себе увагу (перший вказав на неї в 1895 р. Бальцер, Genealogia с. 1453, див. також мою рецензію на книгу Іванова в Записках т. IX с. 7). Оборонцем давнього погляду виступив Іванов у своїй статті Картка з історії Волині (1893) і потім у своїй історії Волині (1895), припускаючи, що Болеслав звався Юрієм, але перед ним був іще Юрий II, останній Данилович; але ця штучна гіпотеза не могла врятувати справи. Тільки по інерції, через незнання справи, карамзінський погляд на Юрія II зустрічається ще часом у новішвх працях — напр. у Любавского Областное дЪленіе с. 39, у статті Кізеветера „Исторія Россіи“ у Енциклопедії Брокгауза-Ефрона (т. 55,
-529-

ген. таб. Рюриковичів), Історії рус. церкви Ґолубінского ІІ с. 896. Таким самим незнанням джерел толкується погляд Ан. Повра (І. с.), що відрізняючи Юрія від Болеслава, уміщає Юрія після Болеслава (в pp. 1339/40). Зібрані в цій справі факти говорять так виразно про тотожність Юрія II і Болеслава Тройденовича, що не лишають місця для сумнівів. Я власне вкажу тепер важливіші з них:

1.У вище цитованому (прим. 14) листі 1323 р. Локєтек говорить про Юрійовичів як про останніх (ultimi) галицько-волинських князів.

2. Від 1325 аж до 1339 р. маємо грамоти нового галицького князя Юрія (II), що називав (у грам. 1325 р.) своїми предками (progenitores) тільки діда Юрія і його попередників, проминаючи Андрія і Льва, хоч вони належали до речі, зате в інших грамотах (1334 і 1335 р.) навивав Андрія між „поперед-никами" (praedeeessore), з чого виходило б, що Андрій не був його предком, а тільки попередником, значить Юрій II не був сином котрогось з Юрійовичів, хоч був потомком Юрія І, а таким дійсно був Болеслав Тройденович. Грамоти цього Юрія II обіймають такий час, що для осібного Болеслава після нього не лишається місця.

3. Болеслав зветься руським князем уже в папській буллі 1327 р. - Theiner Monumenta Poloniae І ч. 383 (помилкою стоїть Roleslaus). Цьому відповідає звістка Івана Вінтертурського (див. прим. 15), що Болеслав княжив на Русі довший час — per plura annorum curricula. Ці факти (під 1, 2 і 3) не лишають місця довільній зрештою гіпотезі про осібного від Юрія II Юрія-Болеслава (гі-потеза Іванова).

4. Познанські записки, відомі в копії XIV ст. з якогось давнішого оригіналу, кажуть виразно, що Болеслав Тройденович мав друге ім'я Юрія: Anno Domini MGGGXL obiit Boleslauus dictus Georius, dux Russie, VII Idus Aprilis (Monumenta Poloniae V c. 880).

5. У світлі цієї записки стає певною (а з тим і дуже важливою) звістка Яна в Чарнкова: mortuo magnifico principe Kazimiro dicto Georgio, totius regni Russiae duce, filio Troydini ducis Mazoviae, qui Kazimirus avunculo suo in ducatu Russiae successerat, veneno per Ruthenos intoxicatus interierat... — в ній Ян тільки помилково зве Болеслава Казиміром, як то зрештою видно з іншого його місця: Boleslao filio Troyden ducis Mazoviae, quem Rutheni unanimiter sibi in ducem et dominum susceperunt, per toxicum interempto, qui legem et fidem ipsorum im-mutare nitebatur — Monumenta Poloniae II c. 620—1 і 629.

17. Шлюб Любарта.



Русько-литовський літопис не каже, чия була донька Любартова жінка. Комбінації про те, що то була донька котрогось з Юрійовичів, робилися вже пізніше, на підставі оповідання про війну Гедиміна з волинськими князями. Так Стрийковский (І с. 382) каже, що Любарт
-530-

оженився з донькою Володимира володимирського і дістав у посаг частину Волині, а коли Гедимін позабивав волинських князів, уся Волинь дісталася Любарту. Цей погляд, що Любарт, оженившись з донькою чи то Андрія, чи то Льва (на цьому не сходяться), дістав якусь частину Волині ще перед смертю Юрія, повторювався, з різними відмінностями, не раз і в новішій науковій лі-тературі (з новіших див. напр. Андріяшів с. 203, Лонґінов Грамоты с. 10, Любавский Областное дЪленіе в. кн. Литовскаго с. 39).

Але при цьому зістається неможливим для вияснення: а) де мав на Волині волость Любарт за життя Юрія II? Він не міг мати ані Володимира, ані Луцька, ані Белза (ці землі належали Юрію, як видно з підписів воєвод на грамотах 1334—5 pp.) , ані Берестя (бо воно прилучено було до Литви), а в якійсь ма-ленькій волості спадкоємець Юрійовичів певно не міг сидіти. Посилаючись часом на грамоту Любарта 1322 p., де він титулує себе князем луцьким і володимирським (друкована в Архиве Югозапад. Россіи т. І ч. VI ч. 1), але це, безперечно, фальсіфікат, хоч і пробував його боронити проф. Леонтовпч (Очерки І с. 223). б) Коли Любарт не володів нічим на Волині, або володів якою другорядною волостю, чому він не заявляв ніяких претензій за весь час життя Юрія і виступає відразу як deus ex machina після його смерті? На скільки великі ці нелевності - найліпше може показати штучна гіпотеза, уложена Ржежабком (с. 210—2), щоб вийти з цих труднощів: він припускає, що разом з своїм шлюбом з Гедимінівною Юрій видав за Любарта сироту - доньку Андрія, а при цьому уклав з ним угоду, де признавав за ним право на Володимирське князівство після своєї смерті.

Ці труднощі, для яких доводиться робити такі неймовірні і фантастичні припущення, можна оминути, прийнявши, в дусі звістки русько-литовського літопису, що Любарт оженився з донькою останнього галицько-волинського князя — Юрія-Болеслава. Становище Любарта мусило бути інакшим супроти тестя, ніж супроти рівноправного спадкоємця після Юрійовичів, і ця гіпотеза пояснила б нам пасивне становище Любарта супроти Юрія-Болеслава за весь час його життя. Шлюб цей мусив статися десь незадовго перед смертю Юрія, і Любарт міг в такому разі дістати якусь волость на Волині — як каже Русько-литовський
-531-

літопис. Правда, Юрійова донька могла бути його сестринницею (прийнявши, що вона була донькою з подружжя Юрія з Гедимінівною, що не конче мусить бути), але католицька церква не виключає можливості таких шлюбів, а донька Юрія була католичкою певно, хоч би він сам і не перейшов знову на като-лицизм: про це запевняє нас та обставина, що він Гедимінівну охрестив на латинство перед шлюбом1. А вкінці не треба собі думати, що канонічними перепонами в тих обставинах дуже журилися. Зрештою ж ставлю цю гадку як здогад, опертий в першій лінії на звістку рус.-лит. літопису.

Ім'я Любартової жінки нам невідоме; Зиморович (Opera с. 59) зве її Ага-фією (донькою Данила!). Tabulae Jablonovianae (таб. X) звуть її Bucza, донькою Володимира, кн. володимирського; при цьому автор їх посилається на Кро-мера, але Кромер зве її тільки донькою володимирського князя, по імені не називаючи (вид. Туровского с. 603). Обидві ці звістки досить непевні, хоч та Буча (ім'я очевидно попсоване) за посередництвом Карамзіна знайшла собі досить широку популярність у новішій науковій літературі.

18. Польсько-угорський союз (до c. 129—131).



Вияснення значення польсько-угорського союзу в руській справі було заслугою статті д-ра Прохаски W sprawie zajеcia Rusi przez Kazіmierza W. (Kwart. hist. 1892) — статті, написаної досить несмачно, у католицько-польсь-кому місіаністичному дусі, але цінної важливими спостереженнями на пункті польсько-угорських дипломатичних відносин у 30 —50-х pp. XIV ст. Його погляди про порозуміння Кароля з Казиміром у 1339 р. приймає і Повр у своїх недавніх статтях про відносини Угор-
1Ця моя гіпотеза зустрілася з рядом ремонстрацій Липниченка в його Дополненіях (с. 112); але і в тому разі він виказує більшу охоту до полемізування, як до нериторичної (?) оцінки шансів pro і contra гіпотези. Ті сумніви, які він висуває проти неї, я сам почасти вказав, ставлячи гіпотезу, так що ці замітки Л. я можу зрозуміти тільки припущенням, що він неуважно прочитав мою примітку. Коли поза тим він підносить, мов би я забув, що сам Любарт був православний, то хіба спускає з очей, що шлюб Любарта з католичкою відбувався по обряду і процедурі католицькій, і я сумніваюсь, чи Любарт дуже рахувався при цьому з поглядами православного духовенства. Коли далі Л. питає мене, чому Юрій-Болеслав у такі молоді літа втратив надію на мужеське потомство, то я відішлю його за розвязанням цього питання до Казиміра Вел., що в 1339 р. уложив подібний трактат з угорською династією. Вкінці зовсім непотрібно Л. заходить в голову, чому я вважаю Любарта евентуальним престолонаслідником тільки для Волині? Такого здогаду я, одначе, і не ставив ніколи, а що значило „земля Волинская” у мові XIII—XIV ст., це досить роз’яснено у мене (див. с. 141).
-532-

щини до Галичини і Польщі (Magyar-ruthen érintkezések, A magyar Anjouk igényei a lendyel trônra — Erdélyi Muzem 1902, Magyâr-lengyel érintkezes a XIV szâzadban — Szâzadok 1903), але робить з них досить фантастичний ужиток: у нього Юрій-Болеслав помирає ще 1339 p., і порозуміння між Казиміром і Каро-лем наступає вже після його смерті. Пок. Лєвіцкий в замітках до статті Про-хаски (Jeszcze w kwestyi zajçcia Rusi Czerwonej przez KazimierzaKwart. hist. 1895) модифікував гадку Прохаски про польсько-угорське порозуміння так, що воно, мовляв, мало на меті піддержати Юрія-Болеслава у його боротьбі ze schizmа і poganstwem, а в разі його упадку прилучити Галичину до Польсько- угорської держави. Ten zwiаzek wçgiersko-polski otrzymuje w ten sposôb wyèszq sankeyç cywilizacyjna, толкує свій здогад польський вчений, не вдовольнив-шись висвітленням Прохаски (чисто „що кому бракує“, як кажуть козаки у Ру-данського). У подібному напрямі пішов і Абрагам у своїй недавній праці (Powstanie с. 205, 208, 215): він представляє Юрія-Болеслава прихильником Казиміра, припускає, що Юрій-Болеслав зробив Казиміра заздалегідь своїм спадкоємцем (при цьому хибно посилається на Бальцера), бо chcial prze-dewszystkim zapewnic kulturze Zachodu wplyvv stanowczy na Czerwonej Rusi і для того злучити Русь з „рідною“ їй Польщею. Ця умова була припечатана порозумінням з Угорщиною в руській справі, що наступило вже у 1335 p.; в ньому брав участь і Юрій-Болеслав, що в тій справі приїздив у 1338 в Уго-рщину. Тому вже у 1337 р. Казимір титулує себе паном Русі1, і в тім часі у Польщі робилися вже приготування до окупації Галичини. Після сказаного у мене довільність цих гіпотез ясна сама собою.

19. Оповідання про конфлікт Юрія-Болеслава з Угорщиною (до с. 132).



Щоб покінчити з заграничною політикою Юрія, мусимо згадати ще про оповідання Прая (Annales regum Hungariae II. 32) під 1332 p. про намір угор-ського короля іти великим походом на русинів, тому що вони помагали тата-рам в їх нападах на Угорщину (спеціально згадується напад татар на землі верхньої Тиси, коли татари facile in tutum se receperunt Ruthenorumque ope, cum quibus praedarum partem communicabat, salvi et incolumes evasere). При цьому Прай посилається на Райнальда. Райнальд (Annales XV. 442) оповідає тільки от що: Succepit sacrum adversus Ruthenos schismaticos et alios finitimos catho-
1На одній грамоті, друкованій в Kodex Malopolski III ч. 651.
-533-

licae pietatis hostes bellum Carolus Vngariae rex; cui pontifex eiusque exercitui, cum adversus infideles castra promoveret, carnium esum permisit (To. 8 p. 2 ep. sec. pag. 289). Судячи з поданого Райнальдом змісту очевидно, що мова іде тут про папську буллу, видану у Тайнера (Monumenta Hungariae І ч. 871), тільки там про русинів нe згадано, мова йде про похід contra schismaticos et hereticos. При цьому, судячи по словах булли, що король іде in loca sic arida et sterilia, in quibus propter cibariorum, qui inibi под reperiuntur, defectum illi qui sunt in eodem exercitu herbarum radicibus vesci coguntur, — похід мав іти в степи. Окрім цієї звістки Райнальда (себто булли) Прай, видно, більше нічого про цей похід не знав, бо він сам додає: at quem exitum belli molitiones acceperint, nuspiam reperi; але при цьому він здогадується, що результатом цих приготувань або війни був прихід того руського князя Лотки (див. вище с. 131—2), котрого Прай вважав дійсним князем (пор. у нього с. 44) і думає, що його прихід був тільки візитом — після нього князь amplissimis muneribus donatus in Russiam rediit.

20. Звістки про смерть Юрія-Болеслава.



Хронологічно йдучи, найстарша звістка папської булли, зачерпнена з реля-ції Казиміра: Accepimus, quod cum dudum gens scismatica Ruthenorum quondam Boleslaum ducem Russie, ipsius regis consanguineum germanum, de fidelibus pro-creatum parentibus, veneno impie ас nonnulos Christi fideles, eidem duci, dum vive-ret, obsequentes (треба толкувати або були прихильні, або — служили), im-maniter occidissent Theineri Monumenta Poloniae І ч. 566.

Оповідання Івана Вінтертурського див. вище у прим. 15.

Оповідання Франтішка (Fontes rerum austriacarum I Abth. т. VIII с. 564—5) маємо у двох редакціях (його власних), але в другій він тільки стилістично роз-виває сказане в першій (варіанти другої редакції даю в дужках): Qui quidem dux, zelo ductus fidei orthodoxae, accersiri iussit fidei catolicae sacerdotes et de diversis terris viros in theologia (sacra scriptura) eruditos, volens germen verae fidei seminare (et vineam domini Sabaoth plantare) et exstirpare scismaticum errorem Ruthenorum, qui dolentes (nolentes) relinquere sectam eorum, ducem veneno necantes, multos christianos ferro et modis variis (ferro, igne, aqua aliisque modis) extinxerunt. Цікавий варіант маємо перед тим: пояснюючи причину Казимірового походу на Русь як помсту за Юрія, він каже: quem intoxicatum nobiles terrae morti tradiderunt (1 ред.: quem intoxicatum morti tradiderunt).

Оповідання Яна з Чарнкова (Monum. Pol. hist. II с. 629): Воleslao fіlio Troyden ducis Mazoviae, quem Rutheni unanimiter sibi in
-534-

ducem et dominum suscepemnt, per toxicum interempto, qui legem et fidem ipsorum immutare nitebatur.

Траска (ibid. c. 860): Anno Domini 1340 Boleslaus filius Troydeni ducis Mazoviae, princeps Ruthenorurn, a suis inpocinnatus circa festum annunciacionis beate Marie ex hac vita migravit; hic dicitur suis multum fuisse violentus, ipsos capi-ens et pecunias ab ipsis extorquens, filios eorum et uxores rapiens et easdem deho-nestans, necnon alias gentes, sicut Bohemos et Almannos super ipsos inducens; unde videtur, quod compulsi tot iniuriis talem sibi mortem procuraverunt.

Цe ж оповідання повторює, черпаючи з того ж самого джерела, і Rocznik Malopolski (Monumenta III с. 199). Длуґош зводить докупи оповідання Яна і Траски (III с. 196), з обережним додатком: quaecunque tarnen harum causarum Ruthenos in extinctionem principis moverit, pro satis comperto nequit affirmari, сам же вважає найбільш правдоподібною релігійну. Цікаво при цьому одначе, як він розвиває поголоску про чужинців: praefectos suos et officiales curiensesque ex Polonis, Bohemis et Almannis collectos probris et iniuriis eos afficere non pro-hibuerit.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал