Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка36/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   45

6. Мстиславові походи на Галичину (до с. 35—6).

Вихідною точкою Мстиславоввх заходів був його план — „просити собі Галича в угорського короля“. Після того, як Андрій зайняв Галичину для Коло-мана, було б занадто великою наївністю зі сторони
-513-

Мстислава — звертатися до Андрія зі своїми планами. Тому я i думаю, що Мстислав поїхав з Новгорода з наміром удатися до угорського короля перше, ніж до нього дійшла звістка про форму, в якій полагодив Андрій галицьку справу. Хронологія не суперечить такому припущенню, бо Мстислав виїхав з Новгорода з своїми галицькими планами на початку 1215 р. (у Новг. 12І5 p. — початок, Воскр. 1214 —кінець), не знаючи, чим закінчилася галицька справа, але міг довідатися про це вже на Україні і залишити свої плани. Тим би пояс-нялося, що літописні звістки (Воскр. І с. 119, Твер. с. 315) знають тільки, з яким наміром Мстислав пішов з Новгорода, і нічого не вміють сказати про подаль-ше. Важче припустити, що втративши надію дістати Галич з руки угорського короля, Мстислав попробував його здобути оружно, і цей похід його розуміє кор. Андрій у своєму листі 1215 р. Але у всякому разі тут не може бути мови про перший похід Мстислава, відомий нам з Галицького літопису. Правда, цей похід кладено теж на 1215 p., але хибно. Бузескул у своїй замітці: о занятіи Галича Мстиславомъ Удалымъ (Ж. М. Н. П. 1881, III) доводив, що Новго-родський літопис під 1219 р. оповідає про похід 1221 p., і сама дата тут з’явилася тільки тому, що Новгородський літопис тут спізнився, а перший по-хід Мстислава на Галич треба класти під р. 1215, де читаємо звістку про його намір просити собі Галич в угорського короля. 1215 роком датували перший похід Мстислава Соловйов (І с. 602), Костомаров (Рус. исторія І 100—1), Шараневич (Die Нур.- Chr. с. 46 і ін.). Одначе з цими поглядами не можна згодитися. Непевно дуже, аби північні джерела, що записали подорож Мсти-слава з Новгорода у 1215 p., промовчали такий важливий факт, як його похід і князювання в Галичі, а натомість (декотрі з них) записали про намір його просити собі Галич в угорського короля. По-друге, цьому рішуче суперечить хронолоґія: Мстислав пішов з Новгорода на початку весни 1215 p., з тим аби пактувати з королем про Галич; виходило б, що роздивившись в галицькій си-туації, він змінив свій намір, зібрав сили для походу, опанував Галич, просидів тут більше як півроку, щонайменше, потім втратив його, ходив з половцями на Волинь в поміч Давилу, і після того всього поспів на 11 лютого 1216 р. назад у Новгород. Отже це абсолютно неможливо.

Крім хронології і різниці обставин кампанії, згаданої в листі Андрія і пер-шого відомого нам походу Мстислава не дозволяють їх ототожнювати. Під час війни, оповідженої в листі, Коломан сидів у Галичі; під час походу Мстислава його, судячи в оповідання Галицької літописи, там не було (тому я здогадуюсь, що після тієї кампанії Андрій уже забрав сина з Галича). Друге — рятувати Галич у 1215—6 р. пішов сам король, і то на першу вість про облогу Галича, не чекаючи всього
-514-

свого війська, після Мстиславового ж походу минуло принаймні рік, ніж на-спіла поміч з Угорщини, а вів її не Андрій, а угорські пани з Коломаном. Отже в листі Андрія маємо тут кампанію осібну, в Галицькому літопису не записану. Vice versa всі ці обставини служать доказом і проти датування Мстиславового походу 1215 роком.

Дуже неправдоподібним здається мені і такий здогад, що Новгородський літопис проминув зовсім перший похід Мстислава і записав останній. Насам-перед — як толкувати собі дати другого і третього походів, котрі ми маємо у Суздальському і Воскрес. літоп.? По-друге, перший похід, коли Мстислав з тим і з Новгорода вибирався, на жаль новгородців, аби здобувати Галич, мав усі причини більше інтересувати новгородців, ніж пізніші, коли новгородці до певної міри упустили Мстислава з виду. Пояснити дату 1219 р. поспішанням не можна, тому що поспішання в цих роках Новгор. літопису не помітно. Зрештою, відкинувши дату 1215 р. для першого походу Мстислава, ми мусимо його однаково класти десь між 1217 і 1219 р. Супроти цього всього я думаю, що дата Новгородського літопису 1219 р. належать до першого походу (мож-ливо що ця чутка трохи спізнилася, поки прийшла з далекого півдня, і похід належить до 1218 p.), тільки в оповіданні Новгор. літ. примішалися сюди деякі подробиці з останнього, третього походу Мстислава.

Натомість Галицький літопис говорить тільки про перший і останній (тре-тій) похід Мстислава на Галич, проминаючи другий — про цей говорять Во-скресенська і інші пізніші компіляції. Оповідання Длугоша баламутне, як взагалі його оповідання про руські події в цій частині: він мішав до купи фак-ти, почавши від вигнання Мстислава з Галича аж до останнього походу (при-кладом його баламутств може бути ім'я Атилія Фільпія, зробленого з літопис-ного „Филі”: Туlа з Филя, звідти Атилій); але безперечно є в нього тут і подробиці, зачерпнені з якогось руського джерела, нам невідомого: імена кня-зів Ростислава Давидовича, Ростислава Мстиславича, подробиця, що Колома-на відіслано до Торчеська. Цікава, але непевна, наведена при тексті його слава Мстиславу:

Великий княже, побідителю, Мстиславе Мстиславичу,

Сильний соколе, Богом післаний—пострашити сильних та міцних і їх

Не будуть хвалитися вони, що тішилися побідою над тобою [зброю

Тобою, великий і славний наш господине, всі понижені й побиті.

З угорських документів у згаданій уже (в прим. 5) пізнішій грамоті кор. Андрія маґістру Димитрію, пестуну Коломана, 1234 р. (Codex Аrpad. VI с. 546) оповідаєься, що postquam infidi Rutheni, qui vnanimiter сum ex instinctu scelerato in excellente nostre depressionem et sepedicti fflii nostri captiuitatem seu mortem communiter inspira-
-515-

rent, et hoc non semel uel bis, sed multotiens nefandissime et crudeliter attemptarenl, той магістр Димитрій брав участь в різних битвах і різні небезпечності пере-ходив з своїми товаришами, між іншим in quodam conflictu a Rutenis tam ipse quam fratres sui Mykola videlicet bone щетогіе et Ladislaus frater eiusdem captiuati cum magnis uulneribus diü in Lodomeria inferraii et aliis penis dificillimis anxiati per plurima tempora sunt detenti et atrociter eruciati ; cuius eciam frater vterinus nomine Aba cum aliis suis consanguieneis: Thoma filio Janus et Johanne consangui-eneo suo ex parte matris et Juda filio Othonis, Mathya filio Wyd, Moys filio Pexa ibidem interiit, necnon et alii quamplures non solum ilia sed et aliis vicibus de suis sodalibus multi bello interierunt; rerumque suarum aliarum, equorum et armorum magnarumque expensarum in redempcionibus hominum captiuorum quam magna damna sit perpessus, vix posset sufficienter enaurarh Може мова тут іде про не-вільників-угрів, забраних в неволю разом з Коломаном у 1221 p.?

7. Звістки угорських грамот про похід кор. Андрія на Волинь і інші угорські походи на Галичину (до с. 43).

В угорських грамотах стрічаємо досить часті згадки про походи в Галичи-ну. Правдоподібно до походу кор. Андрія 1226/7 р. належить оповідання в грамоті Бели Діонисію (Fejér IV 1 с. 23, 1235 p.) : Ad haec dum contra Ruthenos, a fidelitate nobis débita se subtrahere molientes, de mandato et voluntate patris nostri incliti regis Andree duximus exercitum, ac sub castro Gallicie metati fuissemus castra nostra, memoratus Dionysius, vigil ad prelia, quemdam militem egredientem e Castro prenotato contra partem nostram subito conspexit, primusque lanceam vibrans in ipsum deiiecit eundem in terram letaUter vеlneratum, qui et ibidem vitam finmit. Postmodum etiam eadem expedicione durante ipsum contra aciem aduersam, que circa Kuzmench curtem videlicet ducatus Gallicie fixerat castra sua, transmi-simus, gerentes de ipsius probitate fiduciam specialem; vbi inito cum eisdem prelio et optata victoria quendam nobilem et nominatum militem Mathei nomine ad nox adduxit post conflictus varios captivatum. Per» sistentibus denique nobis in expedi-tione memorata dum aciem bellatorum contra Lodomerium duxissemus, ipsum par-iter cum aliis baronibus nostris ducem et rectorem exercitus duximus preficiendum. übi castro Luchuchku viriliter expugnato, habitatoribus ipsius pro parte captis et pro parte interemptis, bona ibidem reperta et immobilia, que non solum numéro compre-hendi, sed et oculis metiri non poterant, nobis detulit, in nostra donatiua militum conuertenda.

На хронологію цієї події маємо лише одну вказівку: по цій істо-
-516-

рії між іншими заслугами Діонисія потім вгадується його участь в облозі Яро-слава 1232 p., отже цей похід Бели в Галичину і на Волинь (Lodomerium) належать до попередніх років; в них один похід на Волинь угорського війська — це похід короля 1226/7 р. Хоч Галицький літопис в цьому поході не згадує Бели, але це може бути простим опущенням, він міг ходити з батьком, і той міг його вислати під Галич, куди, як каже літопис, сам король іти боявся, бо йому напророчили волъхвы угорьскыя», що як побачить Галич, то не буде живим.

Коли таке датування буде вірне, насувається питання, про які місця говорить оповідання — Kuzmench і Luchuchko? Порівнюючи з оповіданням літопису про цей похід, Kuzmench дуже легко може буги попсованим Kre-mench; Luchuchko дуже нагадує Лучеськ, але так далеко угорсько військо, по літопису, не заходило; правдоподібно це якийсь вамок у південній Волині, бі-ля Кремінця.

До походу Бели 1230 р. може належати згадка в грамоті Бели з 1246 р. для ґр. Герборда, як він via quadam in Ruscia sub magna porta Gallicie quae uocatur Vngarica nobis nostrisque baronibus in expeditione presentibus laudabiliter dimicando, dehinс eciam super fluuium Denisztur viriliter coram nobis prestitit in conflictu — Codex Arp. VII c. 263, перед тим Fejer IV. 2 с. 33. Щоправда, може це належати і до якогось пізнішого походу (напр. 1239 р. — Iпат. с. 510), так само і друга така недатована згадка у грамоті Бели у 1240 р. Миколаю comiti de Gumur, що він dum in expeditioni Ruscie essemus constituti et bellorum cuneus esset hinc inde in coflictum accintus, ipse in adversam aciem uiriiiter irruens, multos in ore gladii neci tradidit et innumeros captiuauit, sui tarnen sanguinis effiisionem non modicam sustinendo — Codex Arpad. VII c. 100.

Нотую заразом інші подібні згадки з руських походів — Codex Arp. VI. с. 484 (1230), XL с. 220 (1231), VII. с. 193 (1245 р.) і с. 283 (1249); остання трохи цікавіша: надвірний суддя Павел in obsidione castri Ruthenorum Galich nomine quandam aciem clam in nostrum exercitum irrumpere cupientem militari bello pro-hibuit, quod nostro exercitui non potuit quid nocere; et iterum alia vice pedestrem aliam aciem Ruthenornm, dum super nostrum exercitum irruisset, plus ipse ceteris honoris nostri conseruacioni vigilanter insudendo, hostili pugna inuadens, illam mi-licie sue viribus fugauit, seeum tam acriter decertans, quod nobili et forti dextrario suo sub ipso occiso, licet triumphasset de hostibus, se tamen ibidem vix de mortis periculo potuit liberare. Див. ще Codex Patrius VIII ч. 67 (1261) — servicia comitis Thome, que d. Colomanno fratri nostro in Ruthenia contra insultus Ruthenorum ex-hibuit.
-517-
8. Австрійський епізод політики Данила (до с. 74- 6).

Окрім Галицького літопису (Іпат. с. 544—8, 554—5) ми маємо лише коротенькі звістки в німецьких хроніках і річниках про шлюб Романа з Гер-трудою, взагалі неприхильні до нього: що він оженився з нею, потім покинув її minus honeste, і більше вона його не бачила. Іпат. с. 544—8, 554—5, Monu-menta Germ. hist. IX с, 699 (continuatio Garstensis), с. 612 (continuatio Claus-troneuburgensis I) і 727 (continuatio praedicatorum vindobonensium), Pez Scri-ptores rerum austriacarum I c. 462 (Chr. Glaustroneuburgense), 576 (Narratio genealogica), 821 і 822 (т. зв. An. Leobiensis), 982 (Chr. an. Zwetlicensis), 1074 (Ghr. Hageni), 1211 (Chr. Arnpeck), II c. 729 (Ghr. Thomae Ebendorfer), III с. 37. Цікавий погляд Gont. Garst., що Bela consilium et auxilium tulit, ut rex Ruscie, qui apud ipsum tunc degebat, forsitan a suis eiectus, Gertrudem ducet in uxorem; але він потім auxilio regis (Еелї) destitutus redit ad sua.

Для означення дати шлюбу Романа важлива вказана Шараневичом (Die Hypat.-Chr. 71) булла у Фішера Merkwürdige Schicksale d. Stiftes und d. Stadt von Kloster-Neuburg, ч. 60, датована 27/VI 1252 р.; вона згадує про цей шлюб як факт уже довершений: nobilis mulier Gertudis uxor nobilis viri Danielis Pruteni. Відсувати цей шлюб дуже від цієї дати назад не годиться: 1252 роком датують його німецькі літописи, і він мабуть і хронологічно, і речево стояв у зв'язку з походом Бели на Австрію весною-літом 1252 р. (маємо грамоти його з-під Ві-дня, датовані серединою червня — Fejér IV, 2, God. Arpad. VII. 342): Бела „Ъха во НЪмцЪ с Романомъ и да сестру герцюкову за Романа“. Що шлюб у всякому разі не стався значно раніше перед цим походом, це виходить з оповідання Галицького літопису, що Бела потім не піддержав Романа: отже похід Бели на Австрію 1252 р. у всякому разі не був значно пізніше після шлюбу Романа.

Оповідання Галицького літопису, у порівнянні з неприхильними для Романа записками австрійських хронік, звучить як захист Романа, доводячи, що він мусив кинути Гертруду і зробив це за її порадою. Ті деталі, які наводить вона, показують, що оповідання її у фактах вірне. Цінний аналіз і коментар до нього подав Шараневич, Die Hypat.- Chr. с. 67 і далі, тільки гадки його (зреш-тою висловленої ще перед ним), що літопис оповідає про облогу Романа в Кльостер-Найбурґу, не можна прийняти: літописне „у городе ИнепЪрьцЪ (видавці хибно читають: и Неперьце) — nom. Инеперькъ, виразно вкавує на Гімберґ — пор. Huber Geschichte Oesterreichs I. 534. До цих подій див. ще розвідку Губера Die steirische Reimchronik und das österreichische Interregnum - Mittheilungen des Instituts für öst. Geschichtsforschung IV c. 51.
-518-

Короткі згадки австрійських хронік дуже добре ілюструють мале значення всього епізоду з Романом в історії боротьби за австрійську спадщину, нероз-мірно перебільшене в оповіданнях деяких новівших дослідників. Навіть Даш-кевич у своїй монографії про Данила підносить, що його син „якийсь час сидів на австрійському герцоґському столі(с. 101).

Не знати, чи в якому зв'язку з австрійськими справами стояла подорож Льва в Угорщину десь біля 1354 р. (Іпат. с. 550: Льва бо преже отрядилъ бЪ королеви). Ця подорож припала на час походу Ізяслава Мстиславича на Галич, а Ізяслав шукав, видно, помочі в Угорщині, отже це б підсувало думку, що Да-нило хотів якщо не помочі, то нейтральності угорського короля супроти Ізя-слава. Але зв'язати подорож Льва з цим походом Ізяслава трудно тому, що похід Ізяслава стався нагло, “в невидЪньи“.

Між учасниками рішучої битви під Кресеабруном (4/VII 1260) Danielem re-gem Russiae et filios eius et caeteros Ruthenorum ac ac Tataros згадують Annales Ottocariani — т. зв. лист Отокара (Monumenta Germ. hist. Scr. IX c. 184). Звідси перейняв цю звістку Длугош (ІІ с. 378), пояснивши своїм звичаєм, що з Дани-лом були Лев і Роман (це неможливо). Про цю звістку про участь русинів Ша-раневич Die Hyp.-Chr. стр. 86, І44—5 і Кордуба в Записках Н. т. ім. Ш. X miscel.: Участь Данила у битві під Крессенбрунн. Др. Кордуба тут з більшою рішучістю підніс гадку, менш виразно висловлену у Шараневича про випад-ковий характер участі Данила в угорському поході 1260 р. Натомість Венцель у згаданій моноґрафії думає, що Данило брав участь у битві з військом — ор. с. с. 38В. Годиться запримітити, що закид д-ра Кордуби галицько-руській істо-ріоґрафії, ніби вона цього факту не знала, несправедливий супроти згаданої праці Шараневича, а сам др. Кордуба хибно посилається на Штирійську римовану хроніку (Pez. Scriptores rerum austr. HI с. 76), що згадує не Russen, a Rassen, себто сербів (Rassen, Porn (очев. Posn) und Chrobaten, а в Annales Otto-cariani1): Ruscenses et Bosnenses (c. 185), y Длуґоша ІІ 378 Raczones et Bosnenses).

Про участь Данила у віденському з’їзді каже хроніка т. вв, Ґеорга Гаґена (Pez Scriptores І с. 1079): Mit ym (Белою) cham auch der Chunig von Rewssen und der Chunig Machow (Ростислав), der auch des Ohunigs Welans (Белі) Tochter hett, und der Chunig auss der Syrfey — die drey Chunig in Chron von den von Vngem empfalient. Шараневнч (Die Hypatios-Chr. 86) приймав цю звістку скептично, але нічим свого скептицизму не умотивував.
1Залежність від них Штирійської хроніки вказав Huber op. с. с. 159 і далі.
-519-

9. Традиція про останні літа життя Льва і дата його смерті (до с. 109).



Рік 1301 як дату смерті Льва увів власне в наукову літературу Карамзін (IV с. 103 і прим. 202), хоч була вона уже у Енґля — Geschichte der Ukraine с. 579. Карамзін узяв її з рукописної копії Зиморовичевої Leopolis triplex, де при звіст-ці про смерть Льва стояв рік 1301; але цей рік був доданий якимсь пізнішим переписувачем, бо в дійсності у Заморовича при цій звістці стоїть р. 1292 (див. видання Гека В. Zimorowicz opera, quibus res gestae urbis Leopoiis illustrantur, 1899 c. 56). Потім цю дату бачимо у Зубрицького — (Критико-историческая повЪсть с. 62): „1301 або 1302 р.»; в Исторії Галичско-русскаго княжества III. 248 він справедливо уже признає цю дату непевною, але це не перешкодило пізнішим дослідникам далі її приймати: приймає її Шараневич — Исторія Галицко-володимирской Руси с. 121, Антонович — Монографіи I. 51, Ило-вайский — Исторія Россіи І ч. II с. 512, Aп. Левіцкий — Obrazki z dziejow Przemysla с. 95 і Ruthenische Theilfürstenthümer с. 172, Андріяшев Очеркъ исторіи Волынской земли с. 199, Іванов—Истор. судьбы Волынской земли с. 189, Бальцер — Genealogia Piastow с. 349, Ґолубінский Ист. рус. церкви т. II с. 896, і т. п. Як бачимо, дата, коли міряти її іменами авторів, які її приймали, — виглядає зовсім поважно, хоч сама вона зовсім не поважна.

Звідки з’явилася ця цікава дата, на певно того не можу сказати, але думаю, що підставою для неї послужила одна з грамот Льва — надання галицькій ми-трополії села Перегинська, з датою 8 марта 6809 р. Ця дата була мабуть при-чиною, чому Зубрицький вагався між 1301 і 1302 p., а Петрушевич знову викомбінував з неї (рахуючи на мартівське числення) 1300 р. (ор. с. с. 151). Цій даті можна дійсно признати стільки зпачення, що датуючи її 1301 p., фальсіфі-катор міг при цьому виходити з якогось усталеного поляду, що Лев ще жив на початку 1301 p.; але це можливість, як бачимо, зовсім проблематична.

Зиморович (1. с.) оповідає про останні роки Льва, що він „за прикладом свого дядька Василька“1, militiam sacram christianam amplexus2 і ставши перед смертю сумирним, як ягня, тихо закінчив своє життя і був похований васи-ліанами без всяких урочистостей, у монашій одежі — „а місця його поховання русини не знають і дотепер“. Це оповідання
1Basilisci, при цьому історія цього Василька помішана тут з історією Войшелка.

2Це розуміють про монашество, і це правдоподібно з огляду на згадку про приклад Василька — пор. с. 53, хоч само оповідання Зиморовича можна розуміти і так тільки, що Лев лише жив у монастирі.
-520-

самим своїм змістом вказує виразно на якийсь василіанський переказ, анало-гічний з переказом про те, що Лев жив перед смертю і помер у Спаському монастирі (переказ у Стебельського Genealogia хх. Ostrorogоw с. 44, потім Зу-брицького ПовЪсть 1. с., у Шараневича Исторія 1. с., пор. В. Площанського Лавровъ село и монастырь въ Самборскомъ окрузЪ - Науковый сборникъ Галицької Матиці, 1866 p., с. 823, але тут сказано тільки, що Лев жив у Спасі). Автентичності, розуміється, не мають обидва перекази.

Так само непевним зістається відомий переказ про гріб Льва, у XVIII віці знайдений у Лаврівському монастирі. Зубрицький (Повість, 1. с.), посилаю-чись на василіан-очевидців (хоч писав через 60 літ після того ніби факту) каже, що 1767 p., коли Лаврівський монастир погорів, тодішній ігумен Волянський відчинив каплицю, де були гроби князів (!), і в ній знайдено дві різьблені і срі-блом оббиті домовини, а на одній з них було ім'я Льва; факт цей затаєно, аби хто не претендував на знайдене срібло, а саме воно ужито на відновлення мо-настиря.

Як бачимо, це оповідання має всі ознаки непевності: з одного боку василі-ани - очевидці (без точнішого означення часу і імен), що розповідають цю історію, з другого боку—затаєяння її, чим пояснюється та обставина, що про це нема ніяких звісток ніде більше. Дійсно, ані в літописних записках Лаврів-ського монастиря (у Площанського, 1. с.), ані у відомостях, які збирав у цьому монастирі Площанський у 60-х pp., не маємо сліду цієї історії, що з книги Зубрицького перейшла потім до Петрушевича (Гал. Истор. сб. І пр. 32) і Шараневича (Исторія с. 121), а з комбінації її з переказом про смерть Льва у Спаському монастирі з’явилося оповідання, що Лев помер у Спасі, а звідти тіло його перенесено до Лаврівського монастиря (Зубрицький, Петрушевич, Шараневич 1. с.). У 1899 р. мені оповідали місцеві василіани, що вони ста-ралися напасти на слід тієї каплиці і Львового гроба, шукали їх скрізь, але да-ремно.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал