Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка32/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   45

Таким чином виходячи з обставин тодішнього життя ми приходимо до переконання, що в давній Русі мусили існувати школи церковні при кафедрах і приватні — по більших містах. Тільки не треба собі зараз прикладати до них мірку сучасних шкіл — шукати директорів, учительських колегій, класів і т. п. Могли бути і не бути школи з більшим числом учителів, з докладніше диференційованою наукою; але школи — як колективне навчання учнів — мусили бути.

Переважна більшість шукала в науці — чи в такій школі, чи у одиночних учителів — самої тільки письменності: навчатися читати. На тому кінчалася едукація найчастіше, і переважна маса священників і дяків, певно, і не підіймалася понад цей рівень, а у світських колах і таке знання було чимось не зовсім звичайним: Нестор, оповідаючи, що Борис читав книги, вважав за потрібне пояснювати: „бяше бо и грамоте наученъ“, як річ, що сама по собі не могла припускатися. Однак і великою рідкістю письмен-
-456-

ність у княжих колах може і не була, судячи по звістках про книголюбство Ярослава, Святослава Ярославича, Володимира Васильовича, і т. п. Значна начитаність, яку показує в своїх писаннях Мономах, або Моління Данила (ав-тора його нема причини не вважати за княжого мужа, яким він сам себе представляє) показують, що між світськими людьми були і справжні книж-ники.

Другим ступенем науки було писання і лічба: це було потрібне для тих, хто приготовлявся на писаря-метальника, або на переписувача — списателя книжного. Щодо лічби, то деяке зрозуміння тодішнього знання її можуть нам дати рахунки новгородського диякона і доместика Кирика з 1136 р. — „ученіє имже вЪдати человЪку числа всехъ летъ. Справедливо підкреслено було, що такий напр., поданий тут, рахунок числа днів від початку світу до 1136 р., що виносить в сумі 29.120.652, і вирахуваний вірно, не міг бути зроблений про-стим додаванням: отже мусив Кирик знати множення; з другого рахунку ба-чимо, що знав він дроби (кратні числа). Цього він, певно, не навчився з самого читання книжок, а що був ще чоловіком молодим (26 літ, як сам каже), то певно не був і винахідником таких математичних відкрить: очевидно, навчився того від учителя, або в школі.

Так само мабуть не без множення пороблені ті підрахунки приплоду, на десятки і сотні тисяч, в ширшій редакції Руської Правди — зроблені, мабуть, якимось „метальником“1.

Ще дальшим ступенем науки була грецька мова. Вона була потрібна і для практичних справ при частих зносинах з Візантією та при існуванні на Русі вищої грецької ієрархії — митрополитів і єпископів. Потрібували її і для наукових цілей: хто хотів розширити свою освіту, не міг задовольнитися сами-ми перекладами, мусив сягнути до грецьких книг. На переклади з грецької також був попит у різних меценатів книжності. Ті руські духовні особи, що їздили у різних справах до Царгорода, як Єфрем, Ніфонт
1Кар. § 49—63.
-457-

і т. п., мабуть, уміли по-грецьки. Чи було таких багато — це інша справа. Од-наче митр. Климент у своєму посланні в середині XII ст. хвалиться, що має у себе більше таких мужів, що „может единъ рещи алфу — не реку на сто или двЪстЪ или триста и четыреста, а виту також“1. Як правдоподібно пояснюють, тут іде мова про знання напам'ять т. зв. схед, альфабетичних словників слів подібних у транскрипції і толкувань слів2 — такі схеди служили підручниками при вивченні грецької мови у тодішній Візантії і звідти були перенесені до нас. Це проливає нам світло на систему грецької мови на Русі — перенесеної в цілості з Візантії, як то зрештою можна собі наперед уявити. Порядок вивчення грецької мови описується сучасником так: спочатку вчаться елементам букв, потім складам, потім вчать його по підручниках Діонисія і Теодосія, далі читає поетів, вкінці береться за схедографію і після довгого навчання доходить до справжнього граматичного знання3. Отже, ті книжники, про яких оповідає м. Клим, пройшли вищу тодішню школу грецької мови, і таких він мав біля себе не одного.

У західних українських землях мусили вчитися також латинської і німе-цької мови; знаємо, що в канцелярії галицько-волинських князів ХІV ст. ла-тинська мова була дуже прийнята. Про вивчення слов'янських мов трудно го-ворити: їх розуміли і без спеціальної науки.

Вінцем освіти, яку міг дати учитель або школа тільки по більших куль-турних центрах, була літературна оглада(?): знання таємниць візантійського риторства, стилю. Без проводу учителя це знання осягнути ледве аби було мо-жливо, особливо при браку якоїсь значнішої літературної традиції в самій су-спільності. Щоправда, на Русі був переклад граматики (що надписується іменем Дамаскина, але йому не належить), але цей підручник сам собою не міг дати потрібної літературної техніки, так само і деякі статті з риторики — напр. стаття Хойробоска про риторичні фігури, включена ще в Ізборник 1073 р.

Всі інші знання здобувано через лектуру і пояснення до такої лектури вчителя, коли він був. Такі дисципліни, як історія,
1Вірші § 340—3 вид. Никольского.

2Це толкування (на яке натякав я в Записках Наук. тов. ім. Ш. т. XLVIII с. 5) повністю розвинув Ґолубінский в ИзвЪстіях отд. рус. яз. 1904 ; тільки він, підтягуючи це під свою теорію про низький стан освіти в давній Русі, проти ясного змісту тексту, що говорить про 24 букви грецької азбуки, отже про грецьку мову, толкує, що тут треба розуміти вивчення слов'янського письма.

3Уривок у Дюканжа, sub voce (грецькою).
-458-

історія літератури, географія, природні науки, філософія і мораль, навіть тео-логія, певно, ніколи не викладалися в системі, а черпалися головно з перекла-дених візантійських підручників та з усних розмов з більш досвідченими в „книжнім почитанії“.

Це книжне почитаніє, розуміється, передовсім вважалося дорогою до спасіння душі — способом для моральної науки і до осягнення відомостей з християнської релігії, потрібних для спасіння. Літописна похвала книжності, що підносить „велику ползу человЪку отъ учения книжнаго“, добачає цю користь в моральній науці: „книгами бо кажемы и учими єсми пути покаянию, и мудрость бо обрЪтаемъ, и вздержание..., се суть исходища мудрости, кни-гамъ бо есть неищетная глубина; сими бо въ печали утЪшаемы єсмы; си суть узда въздержанию“. „Слово нЪкоего калугера о четьи книгъ“, захвалюючи книжку, бачить в ній теж спосіб до пізнання Бога і „подвига на добрая дЪла“. Безперечно, в дійсності у пошануванні книжному читачі шукали і задоволення своєї цікавості, не тільки душеполезної науки, але ця остатня все визнавалася головною, щоб так сказати — офіційною метою пошанування.

Яке ж коло відомостей давало це пошанування?

Значний запас відомостей могло воно дати читачеві з історії. Були сло-в'янсько-руські переклади всесвітніх хронік Іоана Малялі, Георгія Сінкеля (в скороченій редакції) і Георгія Амартола з її доповненнями, історія Йосифа Флавія, хронологічний підручник патр. Никифора (грец.), в кінці — компіляція старозавітної історії, т. зв. Палєя історична, тим часом як т. зв. „Палєя Толковая на Іудея“, ширша історична компіляція з апологетичним характером, зверненим особливо проти жидів, а багата поясненнями різнорідного змісту - досі невідома в грецькому оригіналі, вважається деякими дослідниками за продукт руської книжності, зладжений на Русі. Так само неясне питання щодо походження так званого хронографа — історичної компіляції, що співзвучна у деяких редакціях з Палеєю. У всякому разі нема сумніву, що в старій Русі було кілька типів такої історичної компіляції. Спірним і неясним лишається, чи ще в староруські часи з’явився переклад всесвітньої хроніки Константина Манасії (XI ст.), відомий у списках XIV ст. У всякому разі, як бачимо, історичних курсів було кілька. Щоправда, ці історичні підручники знайомили головно з історією жидівською і візантійською, і поза знанням фактів (не завжди пев-них), розуміється, не давали ніякого ширшого погляду

-459-

на історичну еволюцію, але в порівнянні з тим, що давала книжна лектура з інших сфер, і це було вже досить багато.

Для географії існували такі сухі реєстри, які ми знаходимо напр. у вступі Хроніки Амартола (звідси походять такі ж звістки Найдавнішого літопису), та кілька паломницьких подорожей. Чи був уже тоді відомий на Русі в цілості переклад „Християнської топографії“ Козьми Індикоплова (себто „подорож-ника до Індії“) — дуже важливого у свій час візантійського географічного під-ручника (VI ст.), що стає дуже популярним серед східного слов'янства пізніше, у XVI ст., — це досі не зовсім ясно. Поодинокі статті з нього бачимо уже в збірниках ХІІІ ст., отже в частинах його в давній Русі знали, а може і в цілості.

З історією літератури знайомили головно візантійські збірки моралісти-чних апофтегм і анекдоток, що входили в різні збірники, почавши від Свято-славового (1073 р.), але репрезентуються найбільш багато т. зв. „Пчолою“, візантійським збірником, що сформувався остаточно у XI ст., і хоч дотепер ві-домий у руських списках XIV ст., але з’явився на Русі мабуть ще в попередніх століттях. В таких збірниках читач зустрічав поруч християнських отців імена і античних письменників та цитував потім їх часом і сам, як автор Галицько-волинського літопису, що зацитував раз Омира, але вложив йому в уста слова, котрих дарма шукати у справдешнього Гомера:

„О лесть зла єсть, якоже Омир пишеть: до обличенья сладка єсть, обли-чЪна же зла єсть, кто в нЪй ходить, конЪць золъ прииметь, а злЪє зла зло єсть!“1.

І Клим Смолятич каже, що він писав „от Омира, от Аристо(те)ля и от Платона“. Але ніяких слідів безпосередньої знайомості з античною літера-турою на Русі не знайдемо. Дещо з Арістотеля було відоме з Діалектики Да-маскина, що зайшла на Русь, як здогадуються — у сербському перекладі. В одному пізнішому кодексі (XIV або XV ст.) маємо переклад уривків з Епіктета, з християнським коментарем, але чи з’явився цей переклад в раніших часах, не знати.

Найбільш убого виглядають відомості з натуральних наук. Перекладана література давала для цієї превеликої сфери знання головно два підручники: „Шестоднев“ — переробка Шестоднева (огляду шести днів творення світу) св. Василія Великого, зроблена болгарським екзархом Іоаном у X ст., і „Фізіолог“ — середньовічна
1Іпат. с. 513.
-460-

візантійська компіляція з античних, біблійних і інших джерел, що перейшла і на Русь, — теж через Болгарію. Обидва збірники давали чимало такого, що могло цікавити читача, але було в тому дуже багато казкового, баламутного. Такий же характер мають статейки і вставки природничого змісту, які ми знаходимо по різних слов’янських компіляціях і візантійських перекладах, а особливо в Толковій Палеї, і які часом дають себе знати у різних дивоглядних згадках руських письменників, як літописні оповідання про знаменія і чудеса під р. 912, взяті з Амартола, як згадки Клима Смолятича і т. п.

Як бачимо, реального знання почитаніє книжне могло дати небагато і невисокої якості. Коли ще зважимо, якою незначною частиною у загальному книжковому запасі були ці різні підручники, як вони незначно були розпов-сюджені супроти загального погляду, що книжноє почитаніє має метою не реальні знання, а морально-теологічну науку, то мусимо прийти до переко-нання, що і школа, і лектура староруська давали реального знання мінімально1.

Далеко поважніше виглядає богословська література, що кружляла по давній Русі чи то в готових перекладах, перейнятих з південно-словянських земель, головно з Болгарії, чи то зладжених на Русі наново. Полишаючи збоку дрібніші уривки або твори, що заходили на Русь в складі різних збірників - хрестоматiй, ми знаходимо досить поважний ряд грецьких отців, відомих на Русі у перекладах значніших частин їхніх писань2.

Перше місце між ними займає Іоан Златоуст, безперечно — найпопу-лярніший з візантійських письменників на Русі. Було кілька збірників його слів як Златоструй, Златоуст, Маргарит, або його слів разом з словами деяких інших отців — як Ізмарагд, Златая Цепь і т. п. Деякі з них перейшли готові з Болгарії — як напр. знаємо це про Златоструй, зладжений для болгарського царя Симеона. В сумі рахують понад двісті слів Златоуста, відомих у передтатарські часи на Русі, в дійсності ж їх мусили знати ще більше. Окрім того з іменем Іоана Златоуста часто циркулювали слова, що йому не належали.

Далі були переклади значного числа катехітичних повчань Кирила Єрусалимського (перекладених в Болгарії), Атанасія Слова на Аріан (теж з Болгарії), Василія Великого Аскетичні повчання (Постническія словеса); Гри-горія Богослова маємо два осібні



1Про круг відомостей і про джерела відомостей, якими розпоряджалася давня Русь, див. прим. 32.

2Література перекладів взагалі у прим. 33.
-461-
збірники слів — один з XI ст., другий пізніший, але теж старої редакції, і тол-кування до його повчань Никити Іраклійського. Дуже популярні були також повчання Єфрема Сирина — з XIII ст. маємо чотири рукописи вибірки його слів п. т. Паренесисъ; ця популярність його слів пояснюється тим, що монастир-ським уставом вони були приписані для церковного уживання. Далі відомий був „Стословець“ (сто моральних правил) патр. Геннадія, що входить в різні збірники, починаючи від Ізборника 1076 р. Витяги з толкувань св. Письма Теодорита Кірського у формі популярних питань і відповідей. Готова була принесена з Болгарії „Ліствиця“ Іоана Ліствичника, так само як і Богословіє Іоана Дамаскина, переложене екзархом Іоаном. Вкажемо ще Іполіта римського Слово о Христі і Антихристі; збірник проповідей папи Григорія Великого, т. зв. Двоєслова; устав і повчання Федора Студійського; „Написаніє о правЪй вЪрЪ Михаїла Сінкеля (у Збірнику Святослава, а взяте і в літописне оповідання про Володимира); компіляція Антіоха — Пандект (збірник моральних повчань); Пандекти Никона Чорногорця - вибрані з св. отців повчання про християнське ввагалі і спеціально монаше життя, і його ж „Тактікон“, що головно займається богослужінням і внутрішнім порядком церковного життя.

Крім того були переклади толкувань святого письма. Так відомі з цього часу кодекси толкованого євангелія, апостола, апокаліпсиса; толкованої псал-тирі є чотири кодекси з XI—ХПІ ст.; толкування на пророків (не всіх) пере-писав 1047 р. у Новгороді піп Упир Лихий. Зауважу, що біблія, через свою великість, як цілість не була в уживанні, і навіть не знати, чи була цілком у слов'янському перекладі у нас; у всякому разі деякі частини біблії були великою рідкістю, так що у ХV ст., коли збирано всю біблію у Новгороді, кілька книг не знайшлося зовсім. Історичні книги біблії звичайно заступалися переліченими вище історичними компіляціями, і рідко хто знав їх в оригінальній формі, як печерський монах Никита, своєрідне замилування якого старозавітними „жидівськими“ книгами і надзвичайну начитаність ними вважали чортівською маною: за словами Патерика він „изъ устъ имеяше“ весь старий завіт: „бытіє, исходъ, левита, числа, судіи, царства и вся пророчества по чину“, а нового завіту не знав і не любив1.

Досить багатий був запас агіографічних перекладів. Окрім поодиноких житій — як житіє Николая у двох редакціях, Савви Освященного, Федора Студита, і т. п., широко розповсюджені
1Патерик с. 129.
-462-

були збірники житій, особливо т. зв. „Прологи“ — збірники житій і моральних повчань: їх дотепер з XII—XIII ст. налічують до дванадцяти списків (що-правда, це переважно уривки), а це вказує на широку популярність їх. Маємо також уривки „Міней“ — себто житій, розложених по днях місяців, система-тичні збірки — т. зв. „Патерики“: Синайськнй і Скитський, в рукописах XII—XIII ст., Римський (папи Григорія В.), відомий у пізніших рукописах, але з ознаками дуже архаїчними, і інші збірки житій.

У цих вказівках я перелічував тільки головніше. Зрештою наші відомості про круг писань, які оберталися в давній нашій суспільності, дуже неповні: пе-реважну масу ми маємо у пізніших рукописах XIV—XVI ст., і між ними є, без-перечно, дуже багато відписів з раніших списків, що для нас не збереглися. В цьому напрямі дослідження і пошуки серед пізніших копій того, що належать давній Русі, щойно ідуть, і то дуже поволі. Тому вказане мною як певне для давньої руської книжності треба вважати тільки частиною того, чим в дійсно-сті ця книжність розпоряджалась.

Особливо прикро це дає себе відчувати на пункті тих перекладів світ-ських творів, що могли обертатися в давній Русі і впливати на місцеву літературну творчість. Перше місце між ними займає Александрія — перероб-ки псевдо-Калістенового роману про Олександра. Вона відома була на Русі в кількох редакціях, і для ХІII ст. знання її можна напевно констатувати; роман оповідає про походження Олександра від єгипетського царя, його походи, пе-ремоги і чудеса, які він бачив на Сході. Пізніше її витиснула друга редакція, у середньовічному рицарському дусі, що з’явилася на слов'янській мові, як думають, десь у XIII—XIV ст., і тоді ж могла стати відомою і на Україні. З значною правдоподібністю можна вже в староруські часи припускати існу-вання перекладів т. зв. Девгенієвого Діянія — візантійського героїчного епосу на тлі візантійсько-арабської боротьби X ст.; герой його зветься Дігеніс Акріт — звідти назва цієї поеми, відомої на Русі у перекладах аж двох редакцій: коротшої і ширшої. Правдоподібне також існування в ті часи перекладу Слова

про премудрого Акира (візантійського першозразка арабської казки про царя Сенхариба з Тисяча і одної ночі) та оповідання про Індійське царство, з захід-но-європейських оповідань про пресвитера Іоана, в коротшій версії, що, як здогадуються, прийшла на Русь у сербському перекладі і увійшла потім до складу Александрії. Всі ці три оповідання знайшлися в однім збірнику зі Сло-вом о полку Ігоревім. Можна також думати, хоч з меншою певністю,
-463-

що вже в ці часи — в ХІІІ і на початках XIV ст., були відомі на Русі ще: відомий роман про Варлаама і Йосафата (індійська повість про Будду у християнській перереробці, що інтересовала численними своїми притчами, вплетеними в роман); Стефаніт і Іхнілат (візантійська переробка індійських казок про звірів, де героями виступають два шакали, що і дали своє ім'я книзі — Калілава-Дімна, Щирий і Лукавий); талмудична повість про Соломона і Китовраса, котрої інтерес обертається навколо різних загадок; подорож трьох монахів до Макарія римського і подорож Зосими до Рахманів — повісті, що стоять у зв'язку з Александрією і оповіданнями про Індійське царство. В складі Хроніки Манасії містилася „Троянська історія“ Дареса Фрігійського, але час, коли вона з’явилася на Русі, лишається неясним.



На границі світської повісті і богословської літератури стоїть література апокрифічна. Тут маємо ряд наближених до повістевої літератури таких апокрифічних повістий і поем, як Откровеніє Авраама, Смерть Авраама, Суди Соломона, євангелія Никодима і Томи, видіння Ісаії про небо, видіння ап. Павла — в ньому серед іншого плач природи перед богом на чоловіка; Хож-денія Богородиці по мукам — поетичні твори, які мають лише дуже слабку опору у св. Письмі; подорож св. Агапія до раю, Житіє і хожденіє св. Отця Ни-фонта, Житіє Андрія Юродивого, Житіє Теодори — повість про воздушні ми-тарства і т. п.

Встановити, які з цих творів уже в XI—XIII ст. були відомі в українських землях, не всюди можливо. Взагалі круг апокриіфічної літератури, відомий на Русі в ті часи, не можна докладно встановити. Безперечно, вона почала прихо-дити на Русь від перших початків християнства, з Болгарії і безпосередньо з Греції, була широко росповсюджена і мала значний культурний і літературний вплив на Русі. Але встановити, який запас цієї апокрифічної літератури обер-тався на Русі в ці часи, XI — ХІІІ ст., поки що неможливо. Бо хоч ми маємо індекси апокрифів (уже у Святославовім Ізборнику 1073 р. і пізніше), але ці індекси не наші, а грецькі, потім болгарські, і тільки в пізніших індексах XV— XVI ст. можна шукати реальних вказівок на ту апокрифічну літературу, яка оберталася у нас дійсно. Недавно була зроблена спроба сконстатувати, які апо-крифи були відомі на Русі у XI—XII ст. на підставі Данилового Паломника, але непевним зістається, що втягнув Данило у свій твір з апокрифічної лектури, а що взяв з усних оповідань, які чув під час подорожі. Безперечно, що до розповсюдження апокрифічних відомостей, якими
-464-

Данилів Паломник надзвичайно багатий, цей Паломник через свою популяр-ність дуже спричинився; безперечно, що всі паломники спричинялися дуже сильно до популяризації апокрифічних мотивів — але запозичували їх пере-важно дорогою усною. У писемності лишається констатувати знайомість апо-крифів на підставі збережених рукописів. З них до ХІІ — ХІІІ ст. зачисляють: Хожденіє Богородиці по муках, Ісаїне видіння, подорож Агапія до раю, Про-тоєвангеліє Іакова, Посланіє Пілата до Риму, повість Афродитіана про чудо у Перській землі, смерть Авраама. Розуміється, це маленька частина того, що дійсно циркулювало на Русі у ті віки.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал