Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка30/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   45
як бачимо на св. Софії. Окрім шиї бань вікна робились в абсидах і в стінах, Взагалі церкви робилися світлими - на це вказує колорит мозаїки, а темними ці старі церкви звичайно ставали через пізніші прибудування і до-датки.

В середині церкву прикрашали фрескові малювання, а в найбільш бага-тих (св. Софії, Золотоверхому Михайлівському, також у Десятинній і у великій Печерській) середню абсиду і головну баню прикрашала мозаїка. Ці фрескові і мозаїкові образи, що покривали стіни церкви, змінювали пізніші настінні ікони і сам іконостас: олтар у давніх руських церквах, як і у візантійських, відділяла від церкви тільки невисока перегорожа, зроблена, мабуть, з невисоких мармурових колон, з завісою, що затягалася в призначені моменти; таким чином всю середню і верхню частину олтарної абсиди повністю було видно з церкви. В цілості старих іконостасів не збереглося ніде, але від них мабуть полишилися невеликі колони білого мармуру, з капітелями, і мармурові ж гзимси(?), що зісталися у Золотоверхому і в Печерському монастирях. Більші мармурові колони св. Софії, без капітелів, зісталися мабуть від т. зв. ківория — надпрестольного шатра, що звичайно робився в олтарі, над престолом, у середній абсиді; такий ківорий описується в холмській кафедрі1: дві колони з одноцільного каменю, і на них „комара“ (шатро); зрештою з виглядом їх знайомлять нас софійські і михайлівські мозаїки. Дві бічні абсиди призначалися — північна для жертвенника, південна звалася дияконником; супроти церкви вся олтарна частина була підвищена.

Підлога, судячи по залишках у Софійській кафедрі, у Десятинній і ін., робилася в багатших церквах з кам'янах плиток (мармур, граніт, яспіс і т. п.), у менших мала декорації з полив'яних цеглинок різної форми. Залишки такої підлоги з полив'яних цегляних плиток залишилися в галицькій церкві Благові-щення, і по них можна судити про вигляд такої підлоги: різнокольорові плитки укладаються в мозаїчний рисунок — геометричний орнамент. Стіни могли також мати більші мармурові декорації2. Ще до-
1...землею наново; зроблений ним рисунок її залишків я мав нагоду бачити.

2Пор. реферат Айналова: Мраморы и инкрустаціи Десятинной церкви и Кіево-Софійскаго собора, поки що в резюме — ИзвЪстія XII съезда с. 135.
-427-

тепер огорожа (бар'єр) хорів св. Софії від церкви виложена шиферними низькорізьбленими плитами. Шиферні різьблені плити знаходилися також і в інших церквах (Михайлівській Золотоверхій, св. Ірини).

Коли перші церкви на Русі були збудовані майстрами грецькими, то вже починаючи від середини XI ст. будівельну роботу роблять майстри руські, як показує історія будівництва церкви св. Георгія, і грецькі архітектори викорис-товувались, мабуть, тільки для головного проводу в більших роботах; так напр. легенда каже, що архітектори великої печерської церкви прийшли з Цар-города. Незручністю перших свійських архітекторів поясняють нещасливі пригоди з тими будовами; напр. у церкви св. Андрія у Києві через двадцять років „ували ся верхъ“1); те ж сталося і з переяславською кафедрою, коли 1124 р. „земля потрясе ся мало“. У звичайніших церковних будовах кінця XI і XII ст. ми, без сумніву, маємо роботу вже руських архітектіорв, що йшли, одначе, у XII ст. ще цілком за грецькими взірцями. Імен цих архітекторів ми не знаємо, єдине ім'я з XII ст. — це двірський архітектор, „приятель“ князя Рюрика Ростиславича — Петро Милоніг; про нього знаємо, що він збудував стіну у Видубицькому монастирі для охорони його від розливу, але правдоподібно, був він участником і інших будов, які сповняв Рюрик, що мав „любовь несытну о зданьихъ“. З Рюрикових церков ми можемо майже з певністю вказати на ов-руцьку св. Василія, що може служити нам останньою пам'яткою цього періоду — панування чистого візантійського типу.

Описаний вище тип церковної будови можна назвати київським, тому що Київ був його головним вогнищем і центром і містить найбільше пам'яток цього будівництва. Дещо відмінний тип, змодифікований західними впливами, дають церковні будови західної Русі XIII ст. — його, отже, можна б назвати галицьким. На жаль, матеріал для вивчення цього типу без порівняння бідні-ший, ніж для київського — дуже бідний; через те ми й не можемо виробити докладного судження, на скільки типові були риси цього другого типу, не можемо означити його хронологічних і географічних границь, і навіть не мо-жемо і зреконструювати церкву цього другого типу в цілості так, як це могли ми зробити з церквою київського типу. Весь матеріал наш дотепер обме-жується дуже скупими залишками галицьких церков та літописними описами холмських церков Данила; поза тим є лише кілька дрібниць другорядного зна-чення.
1Іпат. с. 185.
-428-
Залишки галицьких церков показують нам, що основний план київського типу задержано і тут в цілості: звичайно маємо тут трьохабсидні церкви, де в чому тільки модифіковані, напр. поруч головного входу — від заходу, маємо часом ще бічні двері1. Різницею в планах окремих церков можна вказати таку, що тим часом, як одні церкви більш квадратні (галицькі церкви над Лімницею), з широкими бічними кораблями, інші — видовжені, з вузькими бічними кораблями (галицька церква Рождества і крилоська). Але спосіб будування різниться від київського кардинально тим, що стіни будовані не з дикого каме-ню і цегли, як у церквах київського типу, а з квадратів тесаного каменю — як галицькі церкви або перемишльська кафедра св. Івана2.

З цією різницею у будівельному матеріалі була пов'язана різниця і в де-коруванні: ми знаємо, що церкви київського типу не мали інших архітектурних окрас, окрім кам'яних рівно обтесаних гзимсів(?); різьбу зустрічаємо тільки на декораційних плитах всередині церкви на хорах і т. п. Навпаки, галицькі цер-кви уживають різьбу досить широко: так церква св. Пантелеймона має гарний портал з круглим склепінням, прикрашеним двома різьбленими валками; скле-піння спирається на гарно різьблений гзимз, підпертий двома парами різьбле-них стовпів, з декорованими різьбою капітелями3; скромніше, але також де-корований різьбою і бічний портал. Абсиди також декоровані пілястрами з ба-зами і капітелями, і капітелі головної абсиди знову-таки різьблені. Залишки різьблених стовпів, капітелі і т. п. знайшлися також в залишках галицьких цер-ков т. зв. Спаса і Благовіщення. Різьба внутрішніх аркад пропала для нас, але ми можемо цю прогалину доповнити описом холмської кафедри; тут капітелі стовпів також були різьблені: чотири „комари“ (арки) опиралися „на четырехъ головахъ чело-
1В галицькій церкві св. Пантелеймона від півдня, в холмській Іоана Зла-тоустого від півночі — Іпат. с. 559.

2Длуґош IV с. 149: ессlesiam саthedralem рulcherrimo ореге ех рetrа quadrata fabricata; коли дійсно вона збудована була ще Володарем (Длуґош І. 532), то це було б інтересною хронологічною вказівкою: що в Галичині- церкві будовано з тесаного каменю ще в 1-ій чверті XII ст. Знову ж цей спосіб будування зближує тутешнє будівництво з західним.

3Зауважу, що внутрішня пара стовпів головного порталу — узлові стовпи (Кnotensaule), пізніше поставлені: і матеріал, і робота на це вкавують, а головно не лишає сумніву напис, нашкрябана під одним з тих стовпів. Чи відновлено таким чином з памяті давню пару, чи доповнено портал тією парою довільно, не знаю; зовсім подібні портали західноєвропейські роблять перше також можливим.
-429-

вЪцскихъ, изваяно отъ некоего хитреца“. Церковні двері цієї кафедри мали також різьблені портали: „украшены каменьємь галичкымъ бЪелымъ и зеленымъ холмъскымъ тесанымъ, изрыты нЪкимъ хитрЪцемъ Авдьємъ“. Але тут ці портали мали поліхромічні декорації: „прилЪпы отъ всЪхъ шаровъ и злата, на преди ихъже (на головному порталі) издЪланъ Христосъ, а на полу-нощныхъ святый Иванъ“.

Цими рисами галицькі церкви наближаються до суздальських XII—XIII ст., також будованих з тесаного каменю і також багато, на деяких аж занадто, декорованими різьбою. Плани церков зустрічаються серед них тотожні повністю, також і подробиці декорацій: напр. портал церкви св. Пантелеймона досить близько нагадує церкву Покрови на Нерлі, хоч і ця остання вже відзначається накопиченням різьблення, що характеризує взагалі суздальські церкви, тим часом як галицька церква св. Пантелеймона утримує дуже добре міру в декоруванні. Ця подібність знаходить зовсім природне пояснення в тісних династичних і політичних зв'язках, які єднають від середини ХІІ ст. (від шлюбу Ярослава Осмомисла) і до часів Романа суздальських князів з галиць-ким двором: суздальські церкви, дуже правдоподібно, були твором тієї ж архі-тектурної школи, що і галицькі — галицьких майстрів. У всякому разі в обох групах маємо ті самі риси: основи київського типу модифікуються новішими впливами, безперечно західними.

При тісних зносинах Галичини з західним світом: Угорщиною, Німеч-чиною, західно-слов'янськими землями, що розвиваються у ХІІ ст., поєднання русько-візантійських елементів з західними взагалі характеризує галицьку ку-льтуру цих часів, як говорили ми вже перше, і зовсім природньо така моди-фікація мусила наступити і в будівництві, взагалі в штуці(у мистецтві).

Так у західному будівництві можемо знайти зовсім подібні мотиви
-430-

до порталів св. Пантелеймона. На західні впливи у внутрішній декорації цер-ков вказує згаданий літописний опис холмських церков: він згадує тут „рим-ські шкла“, очевидно - мальовані, в олтарі; чашу з червоного мармуру, „изва-яну мудростью чюдну, и змьєвы главы бЪша округы ея“, привезену з Угор-щини і призначену на „хрестильницю“ в холмській кафедрі. Кам'яна декора-ційна різьба суздальських церков, що при зазначеній подібності, може нам дати повне поняття, за браком галицьких пам'яток, про декоративне різьблення галицького будівництва ХІІ — XIII ст., вражає часом надзвичайною подібні-стю до західно-європейських декораційних різьблень XI—ХІІ ст.

Свіжо опублікована церква в Лаврові відкриває перед нами інший архітектурний тип церкви — з бічними абсидними крилами; це тип дуже уживаний на Атосі і в XIV—XV ст. широко росповсюджений у балканських землях і на Волощині. Його датують XIII віком, але час будови лаврівської церкви невідомий: традиція про Льва, пов'язана з нею, не має особливої пев-ності, і може бути, що ця будова вже виходить хронологічно за той час, про який ми тут говоримо. В деталях її також відмічають певні західні елементи (гзимс, форма вікон).
-431-
З різних подробиць церковного урядження, переказаних нам галицькими і волинськими літописцями, підкреслимо широке розповсюдження дорогоцін-них ікон — в золотих і срібних, оздоблених камінням шатах. Церкви, одначе, при цьому далі розписувано фресками, судячи по любомльській церкві св. Георгія, поставленій Володимиром Васильковичем. Згадаємо ще опис підлоги холмської кафедри : „помостъ слитъ отъ мЪди и отъ олова чиста, яко блещати ся яко зерцалу“, згадку про „двери мЪдяныє“, вилиті Володимиром Василь-ковичом для любомльської церкви, і кілька згадок про дзвони, що виливалися і на місці: для тієї ж любомльської церкви Володимир „поліа колоколы дивны слышаніємь, такыхъ же не бысть въ всей земли“.

До цього додам кілька слів про не церковні будови, які до нас зберегли-ся, — київські Золоті ворота і волинські вежі. Але перші належать до XI, другі - до XIII ст. і таким чином дають факти від себе зовсім відокремлені.

Золоті ворота, складалися з двох довгих стін, 15 до 17 м довжини, що були сполучені склепінням, складеним з ряду аркад, як можна судити по збереженому рисунку ХVІІ ст. На них опирався поверх, що містив у собі церкву Благовіщення і якісь сховки — „комары Златыхъ вратъ“; від позолоченої покрівлі церкви і ворота, очевидно, дістали своє ім'я. Стіни, товщиною на 3/4 м., будовані з шарів великих каменів, серед котрих ідуть шари дрібного цементованого каменю і цегли. Проїзд воріт мав спочатку 7 метрів ширини. Знадвору стіни воріт шарами кладеного на цементі руїни, що має ще виразні гнізда для зрубів, з'єднувалися з дерев'яними фортифікаціями — зрубами, заповненими землею. Тепер від цього всього зісталися залишки стіни, з нові-шим підмуруванням з середини, і маленький фрагмент арки; поверх зник зовсім.

Дві холмські вежі будовані однаково: з дикого каменю (білого і синього), на цементі, без цегли і яких-небудь зв'язків. Вежі були чотирикутні, з скле-пінням в середині; більша має стіни шириною біля дев'яти метрів, менша сім; ця остання була частиною якоїсь більшої фортифікаційної будови, але від цієї останньої лишилися тільки незначні сліди. В самому Холмі, за словами літописця, була вежа, зроблена більш делікатно: вона була побудована
-432-

з тесаного каміння на висоту 15 ліктів, а верх добудовано деревом; але ця вежа згинула під час пожежі і потім не була відновлена. Камінецька вежа — пізніша від них на якусь чверть віку, будована інакше: вона поставлена з цегли, кругло, мала три поверхи з склепленими вікнами і з вінцем (від нього лишилися тільки незначні рештки). Тепер вона має висоти біля 27, а в діаметрі біля 13 м.; стіни мають товщину у півтора м.; літописець каже, що вона була висока на 17 сажнів (30 метрів). Таку ж вежу, за його словами, поставив Володимир і в Бересті, а Мстислав в Черторийську1. В Галичі маємо фундаменти будинку многогранної форми, що також міг бути вежею2.

У 1880-х рр. робилися спроби відкрити фундаменти київського княжого терему у Старому Городі, біля Десятинної церкви, але через пізнішу забудову, що почасти знищила ці фундаменти, почасти перешкоджає дослідженням їх залишків, дуже мало що можна було зробити. Відкрито три сторони великого полігонального будинку, з дуже тупими кутами, що і вважаються залишками терему. З подробиць його вигляду можна навести лише звістні слова Свя- тослава в Слові о полку Ігоревім: „уже дъскы безъ кнЪса (дошки без сволока въ моємъ тереме златовръсЪмъ“ — отже терем) мав дах на дерев’яній конструкції і верхи криті золоченою бляхою, як Золоті ворота і деякі церкви.

Для пізнання дерев'яного будівництва старої Русі досі ще не зроблено власне нічого, хоч воно було розвинене дуже сильно. Можливо, що в церков-ному будівництві останніх століть вдасться віднайти сліди техніки і типів ста-рих часів. Робляться спроби також дійти того і з старих мініатюр. Але поки що це лише перші, відокремлені спроби.

З різьбярства, як я вже сказав, у Києві маємо саму тільки декораційну різьбу, у вигляді камяних (шиферних) орнаментованих плит, що служили внутрішніми окрасами церков, та кількох князівських мармурових гробів (кор-сти).
1Іпат. с. 616.

2Рисунки веж холмських і камінецької — в Памятникахъ старины въ зап. губ. т. VІІ і в „Волині“ Петрова. План галицької вежі — у Шараневича Тrzy оріsу Наlichа.
-433-
Найбільш цікавий гробовець (саркофаг), т. зв. Ярославів, тепер стоїть в бічному олтарі Софійської кафедри. Це широкий чотирикутний гріб з білого мармуру, біля двох метрів довжини, а понад метр ширини; судячи по його ши-рокості, припускають, що він був не одиночний, а на дві особи зроблений; на-критий він накривкою у формі даху з чотирма тумбками на чотирьох кінцях. З боків і по накривці він орнаментований низькорізьбленими фігурами на моти-ви старохристиянської штуки: хрести, винна лоза, риби, пальми і т. п.; робота артизмом не відзначається, але досить чиста, і мабуть не місцева.

Другий гріб — без накривки і сильно оббитий, в тій же Софійській кафедрі, теж з білого мрамуру, але одиночний, орнаментований простіше, теж низькорізьбленим орнаментом.

Такі мармурові гроби, судячи по оповіданнях про княжі похорони1, були досить уживані, а вже від другої половини XI ст. вироблялися мабуть у нас на Русі, судячи по оповіданню Патерика про камяну напрестольну плиту великої печерської церкви, за котру монахи посилали три гривни срібла до робітні, „идЪже дЪлают ся таковыя вещи2.

Різьба шиферних плит Софійської кафедри має теж чисто орнамен-таційний характер: вони звичайно мають один арабесковий рисунок, що по-криває всю поверхню плити, виконаний низькою різьбою, правильно і гарно. Інакший тип дають плити Михайлівського монастиря, печерські і фрагмент з-під церкви св. Ірини: на них виконані певні сцени, досить грубо, різьбою ви-щою; так на плиті Михайлівського монастиря бачимо двох кінних святих, на печерських — Самсона зі львом і запряжені звірями колісниці (як то толкують — на тему видіння Даниїла), і т. п.

Більшого розвитку досягнуло різьбярство в галицько-волинських землях ХІІІ ст. Щоправда, і тут ми дотепер маємо тільки архітектурні орнаменти, але з літописних оповідань бачимо, що тут різьба виходила за границі чисто архітектурного орнаменту і наближалася до самостійної ролі. Так літопис описує в холмській кафедрі чоловічі голови на аркадах і ще цікавіше — різьблені з каменю фігури (так виходить з оповідання) Христа і Предтечі на церковних дверях. За „поприще“ від міста стояв на камяній
1с. 90, 114, 141.

2Патерик с. 125.
-434-

підставці вирізьблений з каменю монументальний орел, висотою дванадцять ліктів. По здивуванню, з яким літописець описує ці речі, можна б думати, що тоді — в середині ХІІІ ст. це були новини на руському грунті, навіяні західними впливами. Відтоді вони мали шанси розвиватися далі на галицькому ґрунті, але про цей дальший розвій не маємо ніякого матеріалу, з якого б могли судити про нього.

Перейдім до малярства.

Те, що власне становить предмет малюнка: представлення на поверхні різними кольорами різних сцен і предметів, у Візантії і на Русі в ці часи було предметом техніки малярської, мозаїчної і емалерської; вони стоять у тісному зв'язку між собою, і певний стиль панує однаково в них, і навіть одна техніка впливає на другу.

Від малярства в тіснішому значенні ми маємо тільки залишки фресок і кілька мініатюр-образків.

Найбагатшу колекцію фресок, з 1-ої половини XI ст., містить в собі Софійська кафедра, і то не лише церковних, а й чисто світських. На жаль, реставрація цих фресок, проведена в першій половині цього століття без від-повідної уваги і обережності, багато знищила і покалічила з цього матеріалу. Тільки незначна частина фресок полишилася нереставрованою і може знайо-мити з автентичним їх виглядом: такими зісталися фрески бічного олтаря св. Михаїла і фрески на стовпах головного олтаря, закриті під час реставрації то-дішнім іконостасом і тому залишені без реставрації, зрештою і з реставрованих деякі лишилися без змін (як це показує порівняння з кальками, зробленими перед реставрацією), так що в сумі про початковий фресковий розпис Софійської кафедри завжди можна мати докладне судження.

Фрески покривали всі стіни Софійської кафедри за винятком головної абсиди і середньої бані, декорованих мозаїкою. В цьому розпису бачимо втілену певну систему. Бічні абсиди (чотири) розписані сценами, взятими з життя святого, котрому абсида присвячена: Богородиці (цей розпис особливо цікавий, бо взятий з апокріфічних євангелій), арх. Михаїла, ап. Петра і св. Ге-оргія. Так само сценами — з історії Христа і старозавітними епізодами, толкованими символічно про Христа, розписані стіни пресбітерія (вгорі) і стіни хорів. Зрештою стіни і стовпи церкви розписані фігурами святих, то ці-лими, то погрудними образами (в медальйонах): образи святих женщин покривають собою стіни двох крайніх (від виходу) переділок, де мусив бути бабинець, стіни інших переділок — образи святих мужів. Стіни сходів в наріжних вежах, що вели на хори, розписані на теми світські, бо ці вежі
-435-

вважалися вже будовою поза церквою. Догадуються, що в головному кораблі церкви, де тепер, після реставрації, маємо родину мучениць — св. Софії і її доньок, первісно були портрети князя-фундатора і його родини, але нездала реставрація знищила для нас цей дорогоцінний образ. Фрески писані водяними фарбами на клею або на білку; грунтом служив тинк з гіпсу: контури озна-чувалися різцем і наводилися темною фарбою; фреска покривалася якимось лакером.

Фрески ці покривають в сумі таку велику просторінь, що очевидно му-сили вийти від більшого числа малярів; на жаль, як сказано, побіжна ре-ставрація стерла більш тонкі деталі розпису, що давала б можливість слідити за індивідуальними рисами пензля. Взагалі ж розпис стоїть на порозі занепаду візантійського малярства: ще не зовсім втратилася сила античної традиції, але з другого боку вже є виразні вісники близького занепаду. Шаблон уже панує сильно: лиця роблені більш-менш однаково — кругло, з великими, широко отвореними очима, рівним носом, повними губами; в поставі тіла, в укладі оде-жі вже сильний схематизм. Особливо дає сильно себе відчувати шаблонність в одиночних фігурах святих: індівідуальності і реалізму годі шукати тут, — бачимо кілька типів, що повторюються, відрізняючись тільки кольорами одежі та написами. Написи на окремих фігурах грецькі; можна припустити зовсім певно, що фрески св. Софії, як і мозаїка, роблені були таки грецькими май-страми.

Грецькими ж майстрами, на чисто візантійські теми розписані сходи обох веж св. Софії. Хоч по архітектурних ознаках ці вежі належать не зовсім одному часу, але розпис має однаковий характер. Судячи по її залишках, далеко не повним (особливо потерпіли фрески північно-західної вежі), змістом її послужив цикл царгородських святочних забав і церемоній, що мали місце на границі старого і нового року — брумалїї, сатурналії, воти і календи (від 24/ХІ до 6/1). Маємо тут циркові сцени: боротьбу звірів між собою і з бестіаріями, замаскованих гладіаторів, перегони колісниць, різні представлення: скоморохів, музикантів, акробатів і клоунів, святочні цісарські аудієнції і виїзди, ново-
-436-

річне принесення дарів. Деталі цих сцен (не зважаючи на невдале подекуди реставрування) дуже вірно передають, при всьому схематизмі рисунку, реальні подробиці візантійського життя: бачимо напр. колісничних їздців в убраннях традиційних кольорів циркових партій, бачимо цісарську ложу з прибічною охороною цісаря і двором, бачимо різних двірських урядників з відповідними їхнім рангам регаліями, і т. п. Окрім того маємо багато орнаментаційних образків — рослинних і фантастичних звірячих. Руського, тубільного нема тут нічого.

Другу важливу колекцію фрескових образів дає нам Кирилівська церква в Києві (залишки фресок в інших українських церквах або зовсім незначні, або знищені пізнішим малюванням). Хронологічно її фрески відділяє від со-фійських більш ніж століття: церква була розпочата Всеволодом Ольговичем (пом. 1146) і докінчена його вдовою (пом. 1190). До 1870 року фрески були закриті новішим тинкуванням: тоді їх запримітили вперше, але відкрито їх головно вже у 1880 р.

Церква вся була розписана фресками; фрески середини церкви повто-рюють теми Софійської кафедри, як і інші тодішні київські церкви. Найліпше збереглися і мають найбільше значення фрески південної абсиди, розписаної сценами з життя св. Кирила єпископа олександрійського, патрона церкви. Го-ловна вага їх полягає в тому, що тим часом як у фресках софійських мали ми роботу грецьких майстрів, у кирилівських маємо домашню, руську: на це вказують руські написи образів, а також і сама робота, що втрачає і ті рештки пропорцій, які зберегла візантійська робота в софійських фресках; сам стиль відмінний: різкий, сухий, лиця худі, суворі, аскетичні. На жаль, кирилівські фрески, не зважаючи на свою надзвичайну важливість для історії руської шту-ки (більшу від софійських), досі не вивчені докладніше, і навіть не були публіковані в цілості.

Поруч малярства фрескового було широко росповсюджене малярство власне іконне. Уже Володимир забирає ікони з Корсуня до Києва. Пізніше во-ни не переставали також привозитися з Візантії і малюватися на місці, своїми майстрами. Між
-437-

печерськими монахами з кінця XI і поч. XII ст. згадується маляр Аліпій: він хлопцем був відданий в науку грецьким майстрам, що писали Печерську цер-кву і потім уславився як славний іконописець (иконы писати хытръ бЪ зЪло): писав ікони для печерської братії і на сторонні замовлення. З його житія в Патерику видно тодішню (XII—ХІІІ в. — коли Патерик писано) іконописну техніку і уживання ікон. Ікони писалися на дошках, очевидно — дерев'яних зазвичай; фарби — „шаровныя вапы“ терлися на камені і набиралися на „вапницу”; у малюванні разом з фарбами визначну роль грало золото — „ово-гда бо златомъ покладываше икону, овогда же на камени вапы творяше и всЪмъ писаше“. Один киянин замовляє у Аліпія ікону Богородиці, хотячи її дати до церкви на свято Успіння; другий хоче поставити собі церкву і зробити на окрасу її п'ять великих ікон — деісус і дві „намісні“ (так звуться тепер ікони в головному ряду іконостаса).

З цього оповідання можна доміркуватися, що в менших церквах фрескове малювання уже тоді замінялось іконами, далеко більш придатними для легких дерев'яних будівель, що так же легко зникали, як і виростали, а ікони можна було переносити з церкви до церкви, з дому в дім. Я би вважав правдоподібним, що з цих малих церков, де кількома іконами, повішаними на олтарній перегороді, замінювалися фрески більших, і виріс пізніший іконостас. Заведення його у всякому разі відразу забезпечило іконам широке роз-повсюдження.

У багатших церквах здобувають собі дуже рано важливе значення ікони в дорогих шатах; артистична робота маляра при цьому сходила на другий план перед багатством матеріалу, з котрого робилася шата — срібла, золота, дорогого каміння і перлів, та ювелірською роботою цієї шати. Уже від XI ст. такі ікони стають однією з головніших окрас церков і заразом — їх багатсвом. Ярослав, збудувавши церкву св. Софії, „украси ю иконами многоценьными“ — по всій правдоподібності мова йде про ікони в дорогих шатах. У XII—XIII ст. де оповідається про пограбування церкви, звичайно все згадується про обдирання дорогих іконних шат1. Між жертвами Володимира Васильковича церквам дорогі ікони — „ікони ковані“ займають одне з визначніших місць: „ікони золоті“ для берестейської церкви, ікона Богородиці для церкви св. Дмитрія — окована сріблом „с каменіемъ дорогимъ“,
1Іпат. с. 373, Лавр. с. 392.
-438-

„образъ Спасовъ окованъ золотом съ дорогымъ каменіємъ— для володи-мирської кафедри; для любомльської церкви св. Георгія — „икону списа на золоте наместную святаго Георгія и гривну златую възложи на нь съ женчю-гомъ“, і т. п.)1.

До нинішніх часів збереглося чимало ікон, які традиція виводить з ста-роруських часів — як ікони писані ніби св. Аліпієм, ікона Богородиці з Федорівського монастиря, перед котрою мав молитися Ігор Ольгович тепер, в Печерській лаврі, і т. п., але всі ці традиції переважно непевні, і досі ми ще не маємо ікон, які б могли з повною правдоподібністю вважати староруськими творами.

Небагато, але автентичне маємо натомість в мініатюрі. Найважливішими пам'ятками цього роду зісталися три рукописи XI ст. — Остромирове євангеліє 1057 р., Святославів Ізборник 1073 р. що містять кілька дуже цікавих полі-хромічних і золочених мініатюр (між ними славнозвісний образок родини кн. Святослава Ярославича) і Трірський псалтир, що має окрім своїх первісних, німецьких мініатюр, п'ять додаткових, руських, зроблених десь в 1070—80-х рр. (дві з них мають фігури Ярополка Ізяславича і його родини). Мініатюри ці були всі правдоподібно київської роботи: про Ізборник і Псалтир це можна думати майже без сумніву, але з правдоподібністю також і про Євангеліє; мініатюри Ізборника і Псалтиря, дуже близькі часом, мають деякі дуже близькі подробиці і в деталях. Окрім мініатюр-сцен Ізборник і Євангеліє мають також багато т. зв. заставок — орнаментів і орнаментованих букв, але їх маємо багато і в інших рукописах2.

В мініатюрах-сценах, як і в малярстві, панує тут вплив візантійський, з якого поволі лише виломлюються деякі оригінальні ознаки. В мініатюрах ор-наментаційних елементи більше скомпліковані — мотиви оригінальні, візан-тійські, південно-слов'янські, західні, як взагалі у давньому руському орна-менті.
1Іпат. с. 608—10, пор. 559.

2Остромирове євангеліє — вид. факсимільне коштом Савинкова, Спб.,1883, 2 вид. 1889. Ізборник Святослава 1073 р. — Изданія общ. любит. др. письменности N. 55, Спб., 1880. Трірська псалтир — Der Psalter Erzbischof Egberts von Trier — Codex Gertrudianus in Cividale, вийшло як Festschrift der Gesellschaft für nützliche Forschungen zu Trier, 1901; про її мініатюри моя стаття в Записках Наук. Тов. ім. Шевченка т. XLIX (там вказана і її література). Третій цікавий мініатюрами рукопис — житій Бориса і Гліба, вид. Срезневским (Сказанія о БорисЪ и ГлЪбЪ, 1860), належить пізнішому часу — XIV ст. Ще пізніші мініатюри Радивилівського списка літопису (див. про них статтю Сізова в ИзвЪстіях отд. рус. яз. 1905, І).
-439-
Для монументальних церковних образів у найбільш розкішних будовах малярство заступалося мозаїкою. Ця галузь вибагливої візантійської культури була щодо своєї техніки на стільки трудною і коштовною, що уживано її у нас для окраси тільки найбільш показних частин церков, і то лише церков найба-гатших. Мозаїку, „мусію“, як казали тоді, знаємо тільки у найбагатшому центрі руської культури — Києві, і то за добрих часів його — від кінця X до початку XII ст.: у Десятинній церкві, у св. Софії, у Печерській великій церкві, у Ми-хайлівському Золотоверхому монастирі1. Уціліла вона тільки в Софійській кафедрі і в Михайлівському монастирі, і то в останньому дуже вже небагато: один образ цілком і кілька фрагментів.

Мозаїка робилася на вапняному цементі: в свіжо-розведений цемент вкладалися шестигранні кусники різнокольорового скла; укладаючись до ко-льору, вони творили малюнок. Тло було з скла золотого. Кольорові площі тво-рилися з скла матового відповідних кольорів — там, де треба було певної матової барви, а там, де треба було блиску, гри — зі скла прозорого. Лице і взагалі тіло робилося з дрібнішої мозаїки, одежа, тло — з більшої. Поверхня всього образу після виконання шліфувалась. Як бачимо, робота дуже складна і вимагала високої техніки. З позиції техніки наші київські мозаїки, дійсно — твір дуже високий (особливо мозаїки софійські), але і в рисунках їх є таки більше ремісничої техніки, ніж артистичної вигадки.

В кафедрі св. Софії, як я вже сказав, мозаїки і образи прикрашають стіни головної бані і середньої (олтарної) абсиди. В середині склепіння бані уміщено монументальний образ Христа-Вседержителя, якому під назвою Софії — себто божої мудрості — мусила бути присвячена церква. Образ величний, але досить важкий у виконанні, з сильно визначеним східним (вірменським) типом; його відкрито не так давно лише (1885 р.). Навколо нього чотири архангели, з котрих зберігся лише один — чи не найліпша з композицій св. Софії: вона зберегла ще в значній чистоті античні традиції в рисунку. Нижче, між вікнами шиї бані, дванадцять апостолів, з яких зберігся лише ап. Павло, і то тільки по пояс. Ще нижче, в чотирьох трикутниках між аркадами,
1Про мозаїку в Печерській церкві згадує Патерик — с. 175; про існування мозаїки в Десятинній церкві свідчать її фрагменти, знайдені в фундаментах. З оповідання Павла Алепського видно, що олтар Михайлівського монастиря мав такі мозаїки, як і софійський — Путешествіе патр. Макарія II с. 73.
-440-

що підпирають баню, були образи євангелістів — з них зберігся також тільки один (св. Марк).

Верхню частину середньої абсиди займає монументальна фігура Богородиці, представленої в позі моління, з піднятими вгору руками (т. зв. оранта); з художнього боку образ не особливий: фіґура закоротка, постава схематична, лице сухе, без виразу; дещо зашкодила тут і сферична площа абсиди, на якій образ уміщено: з скороченням рисунку по тій сферичній площі майстер не визначився. Під тим образом Богородиці великий образ Тайної вечері, представленої символічно: Христос біля церковного олтаря причащає з одного боку хлібом шістьох апостолів, що підходять до нього один за одним, з другого — других шістьох вином; над образом грецький євхаристичний надпис. Рисунок, цікавий з позиції християнської символіки, відзначається браком перспективи, схематизмом рухів апостолів, зманерованістю постав, хоч саме виконання дуже гарне. Ці образи — Богородиця і Тайна вечеря - збереглися повністю і служать головною окрасою св. Софії, заразом одною з визначніших пам'яток візантійської штуки цих часів. Нижче Тайної вечері маємо образи св. отців, у єпископських орнатах, а з боків два архідиякони; від цих образів, одначе, зісталися тільки верхні частини.

В середині олтарної аркади маємо образ первосвященника Арона (йому відповідав мабуть Мельхіседек — але того образу нема). Біля середини аркади „деісус“ — образ Христа і з боків його — Богородиці і Предтечі, в медальонах; окрім того в центрі олтарної і протилежної — західної арки залишки мозаїчних образів, як здогадуються — Богородиці і Христа-Емануіла (у молодому віці). На передніх (звернених до заходу) сторонах стовпів олтарної аркади уміщений славний образ Благовіщення: на одному (лівому) стовпі архангел-вісник, на другому — Богородиця (пряде); цей образ її випав далеко вдалішим від образу оранти в олтарній абсиді: вираз лиця, постава тіла, уклад одежі гарні і не мають тієї суворої сухості, як образи оранти або Христа - вседержителя; слабше — схематичніше і тяжче випала фігура архангела; обидві фігури мають при собі грецькі євангельські написи.

Нарешті в середині південної і північної арок (говорю все про арки, на котрих спирається середня баня) маємо образки 40 мучеників в медальйонах, з грецькими написами, як і при образах св. отців олтаря (тільки там цілі фігури, а тут медальйони). Ці дві серії мозаїкових образів середини церкви, як бачимо, відповідають цілим і медальйонним фрескам, що покривають стіни інших ча-стин церкви.
-441-
Порівнюючи ці мозаїчні образи, можна помітити між ними певну різницю в манері рисунку і в красках. Мозаїки бані і горішньої частини абсиди зроблені в ясніших фарбах, а в їх композиції більше манерування; як здогадуються, це тодішня — щоб так сказати — модерна, модна столична манера. Образи ж. св. отців і мучеників відзначаються темнішими фарбами, більшою простотою в рисунку, що завдяки тому подекуди зберіг більше з доброї старої традиції, хоч виконання цих серій взагалі слабше: їх могли робити майстри провінціальні, або другорядні столичні.

Подібно як і фрески, софійські мозаїки стоять на порозі повного занепаду мистецької традиції у візантійській штуці: відзначаються схематизмом, або манерністю в розробленні догматично усталених форм. Але виконання ще стоїть дуже високо, і в колоратурі ще чимало артизму.

Подібне місце, як кирилівські фрески займають проти софійських, зай-має мозаїка Михайлівського монастиря проти мозаїки софійської: коли в св. Софії ми бачимо чисту грецьку роботу, в кирилівських фресках і в михай-лівській мозаїці маємо ми по всій правдоподібності уже свійське, руське іміту-вання грецьких взірців, штуку русько-візантійську. Це і надає залишкам, які збереглися з михайлівських мозаїк, дуже важливе значення в історії нашої штуки.

Головний образ Михайлівського монастиря — євхаристія повторює у менших розмірах (бо й церква менша) образ софійський: Христос при олтарі причащає хлібом і вином апостолів; є відмінності тільки в деталях композиції. Але велика різниця в манері і техніці; рисунок, краски, виконання стоять дале-ко нижче софійських: крайній схематизм, брак всякої пропорції в укладі фігур (голови замалі, фігури задовгі і т. п.), в колористиці сірі мертві тони. Евхари-стичний напис зроблений вже по-руськи. Натомість інші залишки мозаїк мали написи грецькі: напр. образи архид. Стефана і муч. Дмитрія (залишки їх дуже бідні, та й сам образ євхаристії не повний.

Манера рисунку і руський напис служать дуже сильними доказами руської роботи михайлівських мозаїк. І тут, як і в інших сферах візантійської штуки, пересадженої на руський грунт, ми бачимо те саме явище: за пере-садженням її зараз починається її імітування руськими майстрами, а ці чим да-лі - тим більше мусили модифікувати манери і традиції візантійські. Це поба-чимо зараз і в емалерстві.

Як мозаїка заміняла фарби кольоровими кусничками скла і заступала ма-лярство в монументальних образах, розрахованих на
-442-

далеку перспективу, так в маленьких образках заступало його емалерство, замінюючи малярські фарби скляною емаллю на золотому фоні. Бувши про-дуктом надзвичайно високої техніки, це візантійське емалерство— т. зв. городжена емаль (email cloisonné) мусить вважатися однією з найцікавіших сторін візантійської і її галузі — руської культури цих часів, тому звернуло на себе останнім часом пильну увагу дослідників. Його прототипом вважають скляні інкрустації давнього Єгипту, а початків власне емалі шукають в іранських краях — в Персії чи тих краях, що стояли під впливами перської культу-ри; звідти перейшла вона до Візантії, де почавши від VI ст. розвивається надзвичайно, припавши до смаку вибагливої розкоші візантійців. Найвищий розквіт її падає тут на X—XI ст. З Візантії переходить вона з одної сторони на Русь, з другої — в Західну Європу, але не утримується на незвичайній висоті техніки і елеганції візантійських виробів і вироджується.

Надзвичайна висота техніки, якої вимагали ці образки, і їх дорого-цінність будуть нам ясні, коли в головних моментах пояснимо спосіб їх виго-товлення. Візантійська городжена емаль робиться на золоті; на золоту бляшку наносяться лінїї рисунка, що хоче зробити майстер; по цих контурах він прива-рює (прильотовує) до бляшки стоячі перегорожі з вузенької золотої стяжечки, що будуть границями фарб того рисунка; в закутинки між перегорожами, що мусять бути всі замкнені, аби фарба не змішалася (звідти й назва — емаль городжена, cloisonné) майстер кладе емалеву масу, різних кольорів, і дає плитку на вогонь; емалева маса, топлячись, заповнює скляною поволокою різних кольорів призначені для того простороні; коли після того відполі-рується поверхня образка, золоті лінії перегорож стають контурами рисунка, а простороні між ними заповнює скляна різнокольорова емаль. Надзвичайна технічна трудність цих виробів полягає в тому, що в інтересах рисунка треба пильнувати, аби перегорожі були зроблені з тонкої суцільної стяжечки; аби вони добре були замкнені, щоб фарби не змішалися; щоб скляна маса запов-нювала поля рівномірно та аби була так дібрана, щоб топилася рівномірно — аби не було так, що одна фарба вже перегоріла, а друга тільки розтопилася. Краса такого образка полягає в гарному рисунку золотих ліній, в прозорості і чистоті тонів фарб. На цьому пункті ніколи не могли дорівняти своїм візан-тійським оригіналам їх руські імітації; при цьому ж і сама емальна маса їх гірша, з часом викришується або втрачає початкову краску — тим і відріз-няють руську роботу від візантійської.
-443-
В давній руській штуці городжена емаль мала широке розповсюдження та уживалася зарівно для ювелірської декорації, як і для більш артистичних потреб. При цьому поряд з більш рідкими виробами візантійських — допро-ваджених або вироблених на Русі візантийськими майстрами, зустрічаємо ще частіше руські: ці останні можуть бути відрізнені не тільки по своїй відмінній, трохи гіршій техніці, але часом і по більш виразних вказівках — напр. руським написам на образках. Головним гніздом таких знахідок виступає Київ, і він безперечно і був головним вогнищем цієї par excellence розкішної, аристо-кратичної штуки; до Києва, очевидно, треба причислити досить багаті знахідки пороських городів (Княжої Гори і Сахнівки). Поза тим, в інших місцях давньої Русі знахідки емалі досить рідкі: було кілька знахідок в Чернігові; Рязань відзначилася багатою колекцією емалій, випадково знайденій у першій пол. цього століття; в західних українських землях їх зовсім не відомо досі.

Як я вже сказав, городжена емаль залюбки уживалася для дрібних образ-ків. Серед наших українських знахідок сюди належать: маленький образок Христа з Києва, три панагії з Києва ж — медальйони з образками на випуклій бляшці, в рамці філіграновій, з камінцями, що разом складають т. зв. деісус—образки Ісуса Христа, Божу матір і Івана Хрестителя. Судячи по похибках в рисунку контурів і слабшій техніці їх вважають руським продуктом1; подібні ж два медальйони (Христос і якийсь молодий святий) були знайдені у Києві у першій половині століття, але загинули2. Друга колекція — три образки деі-суса, четвертий архангел (другий мусив бути, але ватрачений), знайдено в останні роки в Сахнівці, на Пороссі. На Княжій горі (Канів) знайдено два подібні, але маленькі медальйоники, що теж мусили складати деісус.

До цієї ж іконної емалїї належить київська діадема, що складається з сі-мох емалевих образків — деісус посередині, два архангели і апостоли Петро і Павло з боків; руська робота їх виразно задокументована написом на образку aп. Павла: о апо-
1Кондаков Русскіе клады І с. 108 і 154—6 і таб. І і IX.

2Ib. с. 101. Подібні медальйони знайдені в Рязані, числом три...
-444-

павьлъс (грецькою); зрештою і тут є неправильності в рисунку, перегородження подекуди порвані, фарби не добре підібрані, так що й сама техніка, хоч сама по собі дуже висока, засвідчує руську роботу. Подібну, але ще багатшу колекцію образків дає новознайдений нашийник з Кам'яного Броду, у півн. Київщині; маємо тут ті ж сім образків, але з двох сторін іще образки Бориса і Гліба, все з руськими написами, що документують руську роботу — яка зрештою дає себе знати і слабшою технікою емалі, що далеко не дорівнює тонкості і делікатності самої ювелірної роботи.

Емалеві образки уживалися також для окрас ікон і церковних оправ. З старої Русі справді до нас не дійшло таких ікон, але вони безперечно там були, бо взагалі у візантійській штуці були улюблені і збереглися з інших країв (на Кавказі, в Західній Європі); часом вся ікона складалася з таких емалевих образ-ків, саджених на металевій дошці, часом вони декорували наоколо більший образ, виконаний іншим, легшим способом. Оправи церковних книг — особ-ливо євангелій, з металевих (срібних) дощок, прикрашених філіграном, перла-ми, камінням і емалевими образками, належали також до найвищих витворів тодішньої ювелірної штуки. Між пожертвами Володимира Васильковича описуються кілька таких дорогих церковних книг, де все було дорогоцінне, все витвором „штуки“ — письмо, оздоби мініатюр, оправа. До чернігівської кафе-дри дав він „еуангеліє опракосъ золотомъ писано, а окованно сребромъ съ женчюгомъ, а среди его Спаса съ фининтомъ“ (емалевий); до любомльської церкви євангеліє „окова є все золотомъ и каменіемъ дорогимъ съ женчюгомъ, и деисусъ на немъ скованъ отъ злата, цяты велики съ фининтомъ (емалеві обра-зки), чюдно видЪніемъ, а другое еуангеліє опракосъ же волочено оловитомъ (аксамитом), и цяту возложи на не с фининтом, а на ней святая мученика ГлЪбъ и Борисъ“.

До нас збереглося, бодай частково, одне таке дорогоцінне євангеліє, справлене кн. Мстиславом Мономаховичем (тепер у Москві). Всередині воно прикрашене мальованими мініатюрами, має срібну оправу, декоровану емале-вими образками (тепер їх дванадцять, але тільки деякі, старої візантійської роботи, можуть належати до початкової оправи); все поле оправи вкрите філі-грановим плетенням,
-445-

серед якого розміщене дороге каміння. Не зважаючи на свою пізнішу реставрацію (XV ст.) ця оправа може дати нам деяке поняття про свій первин-ний вигляд, а записка, уміщена наприкінці євангелія, оповідає нам історію цього твору старої штуки:

Я раб божий недостойний, худий і

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал