Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка24/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   45
дворах. Цьому відповідають звістки про інші княжі господарства, поруйновані в тому ж поході на Ольговичів: під Курськом попалені були княжі села, і про розмір господарства в них дає знати згадка, що княже стадо, яке годувалося тут, налічувало чотири тисячі голів; у Ігоревому сільці спалено було дев'ятсот стогів збіжжя1.

Розуміється, невільнича праця грала важну роль не тільки в рільничому господарстві бояр і князів. З Руської Правди виходить, як сказано, що домашня служба їх складалася звичайно з самих рабів, так що хто вступав у домашню службу не застерігши своєї свободи спеціальною угодою, ставав через це саме холопом. Руська Правда говорить тут про тивунів і ключників, але це, правдоподібно, треба розуміти взагалі про домову службу.

Безперечно, невільничі руки мали важливе значення і в промислі та в ремеслі. Руська Правда згадує між холопами осібну категорію — ремісників, чоловіків і жінок (реместьмяникъ і реместьвеница). Ми бачили вже, що і на попів учитись бояри давали своїх невільників; очевидно — те ж саме, ще і швидше мусило бути з різними ремеслами, і всякого роду ремісники-раби, від найменш простих ремесел до чисто артистичних, уже тоді грали роль не меншу, ніж різні спеціалісти-кріпаки за недавніх кріпацьких часів. Я думаю, що більший промисел, великі робітні, для потреб торгу (як теперішні фабрики), дуже часто, (а може і переважно) робили руками рабів, що спеціально віддавалися в науку цього ремесла, як то зрештою було і в тодішній Візантії.

Та у XII—ХІІІ ст. торгівля подніпрянських городів і головнішого з них торговельного центра — Києва очевидно занепадає і щодо великості, і щодо своєї активності. Тим часом як давніше ця торгівля велася місцевими купцями, що вивозили свої товари до чужих земель і привозили чужоземні товари на свої торговища, тепер цей довіз і вивіз все більше, очевидно, переходить в руки чужих купців: у зв'язку з цим стоїть і збільшення звісток, що говорять про чужоземельних купців у Києві. З другої
1Іпат. с. 235, 236.
-340-

сторони, західні українські міста, що давніше лише посередничали у торгівлі Києва з західними краями, тапер виходять з залежності від київської торгівлі, відкривають самостійні торговельні дороги на чорноморське побережжя, Дністром і Прутом, заводять власні зносини з західноєвропейськими містами иа захід і північ, через Польщу і Прусію. Ці явища як стоять в залежності від упадку патриціанської верстви Києва, так і з свого боку на нього впливали, а результатом було ослаблення торгівельної і нерозривно з нею зв'язаної також артистично-ремісничої діяльності подніпрянських городів. Через те все біль-шого значення поряд з цими галузями у економічному житті вищих міщансь-ко-боярських верств набуває господарство. Боярство, на скільки не відтікає звідси, все більше осідає на землі, переносить свої капітали в господарство, і велике господарство, оперте на несвобідній праці, і зв'язані з ним суспільні і правні процеси розвиваються далі.

Одним з дуже важливих наслідків розвою великого госнодарства був ро-звій понять земельної власності і землі як товару — прудмету купівлі-продажу, торговельних контрактів.

Що індівідуальна земельна власність у ці часи існувала, в тому не може бути сумніву: ми маємо у наших джерелах звістки про продаж, дарування, конфіскування маєтностей. В Руській Правді маємо дуже високу кару — 12 гривень продажу за зрублення бортної межі, знищення межі польової (ро-лейної), переставлення паркану, що ділить двори, або зрублення граничного дерева.Таким чином виразно бачимо права власності не тільки на двори, але і на рільну землю, і то не тільки права власності на землю, оброблену на даний момент — себто на працю, вкладену в землю на даний момент, але й на всяку землю зайняту, без різниці - чи в даний момент вона підлягає господарській експлуатації (дубъ межьны). Одним словом поняття земельної власності бачимо тут уже значно розвиненим, хоч воно і не дійшло ще тої повності і виробленності, яким знаємо його тепер.
-341-



Як творилася та земельна власність, наші джерела не кажуть: в них іде мова тільки про перехід власності з рук до рук. Мусила вона творитися через „заімку“ — зайняття і культивування порожньої землі, і ця культура давала право на володіння: такий погляд на початок власності ми бачимо у нашого народу пізніше, аж до новіших часів. Заімка в границях земель, що входили в круг уживання певної громади, могла вимагати згоди цієї громади. Абсолютно незайняті землі люди, правдоподібно, займали зовсім свобідно1.

На те, щоб князь у ці часи мав якісь права на свобідні землі, роздавав їх або взагалі мав якісь спеціальні відносини до землі, вказівок не маємо. Оди-нокий приклад, що звичайно наводиться як доказ — дозвіл князя Печерському монастирю зайняти сусідню гору2, нічого не доводить, бо гора ця стояла в сусідстві княжого двора і могла вважатися його приналежністю. Може бути, що пізніший погляд на права „господаря“ над порожньою землею мав які-небудь початки ще в ці часи, але, повторюю, ми не маємо звісток, аби князь такі права мав і користав з них. По всій правдоподібності, він, як і кожний інший, мав ікожнийин мав право тільки на землі зайняті і розроблені ним, або куплені чи іншим способом здобуті, і число таких земель бувало земель бувало невелике, як судити напр. з тестаментів Ярополка Ізяславича і його зятя Гліба Всеславича, або Володимира Володимира Васильковича, де таких княжих земель видно зовсім не багато3.

Розроблення грунту, побудування на ньому вже давало йому певну вартність, і він міг бути предметом певного контракту. Але правдиву вартість він діставав, коли з ним були зв'язані певні робочі руки — несвобідна челядь, чи півсвобідні закупи. Коли не
...Вомъ пользованія“, і знаки власності Р. Правди він толкує, як знаки „временно занимаемыхъ земельныхъ участковъ“ (Обзоръ I с. 33). Він caм припускає, що уже з X ст. почавши твориться землеволодіння княже, боярське і монастирське з поняттям, близьким до власності (с. 34). Р. Правда, як кодекс передовсім привілейованих верств, не могла в такому разі не знати земельної власності — в значенні, далеко більшому у кожному разі від простого права користування.

1Існування власності у сільських громад недавно заперечував рішуче Сергєєвіч (Древности III с. 25 і далі). Це справедливо, коли говорити про земельну власність у значенні напр. сучасної великоруської „общини“, але з цього ще не виходить, щоб громада сільська зовсім не мала ніяких прав до землі, de jure чи de facto (див. мою рецензію у XXXIX т. Записок).

2Іпат. с. 111.

3Іпат. с. 338, 595.
-342-

можна повністю згодитися з поглядом, що через посадження невільників на певному ґрунті зароджується поняття повної властності1, то безперечно, що доперва через таке посадження земля дістає свою вартість, бо без готових робочих (несвобідних) рук була мало що варта. Тому літопис оповідаючи про багатий дарунок кн. Гліба Печерському монастиреві, додає, що ті села були дані „з челядию” — без того вони б були не багато чого варті.

Одиноку вказівку на ціни маєтностей дає нам тестамент кн. Володимира Васильковича: село Березовичі, дане ним на монастир Апостолів, він, як каже, купив від Ходорка Давидовича за 50 гривень кун, 5 ліктів скарлату (червоного сукна, німецьке Scharlach і дощату броню; ці останні речі служили, очевидно, тільки додатком до ціни, так що загальна вартість села, мабуть, не переви-щувала 55 гривень. Ціна невелика: коли взяти розцінку предметів з Руської Правди (більш-менш того ж часу) то це буде вартість 27—8 корів, на тепе-рішнє — яких 1500—2000 гульденів. Правдоподібно це була невелика маєтність, з дуже малим числом челяді, бо звичайна, законна оцінка простого челядина — 5 гривень2.

З множенням челяді у володінні бояр-господарів ставало них інтересним збільшувати свої земельні володіння через заїмку, присвоювати собі свобідні і здатні до культивування землі, а це загалом впливає на розвій поняття вла-сності: громади і поодинокі господарі цінують свої права на землі, розроблені і навіть нерозроблені супроти можливих претенеій великих власників — бояр, князів, монастирів.

У організації промислу я підкреслю як визначний факт — спеціалізацію і існування корпорацій — спілок або підприємств — для певних ремесл чи занять. Так напр. ми зустрічаємо у Вишгороді корпорацію городників, на чолі котрих стоїть старшина — “старей огородьникъмъ“; у Києві — корпорацію „ізвозників“, що у даному разі дерево з київської пристані; далі — корпорацію теслів — „древоделів“, на чолі котрих стоїть „старейшина древоделамъ“, що збирає на роботу „вся сущая подъ нимъ древоделя”; спеціальних проми-словців, що роблять на продаж домовини: „продающеи корсты“3. На основі цих вибіркових прикладів можемо здогадуватися, що взагалі в ремеслі і промислі
1Ключевскій 336, Рожковъ 1. с. с. 75.

2Аналогічні ціни маєтностей з Угорської Русі див. у т. ІІ стр. 495—6.

3Сказанія о БорисЪ и ГлЪбЪ с. 32, 77, Патерикь с. 169—170, Лавр. с. 208.
-343-

була широко розвинена колективна організація праці, чи то у вільних спілках майстрів, чи то у групах організованих підприємцем з найнятих робітників, чи то нарешті — в робітнях, зложених з рабів, обучених певному ремеслу. Це останнє, повторюю, мусило бути широко розповсюджене, і в деяких з наведе-них звісток ми, може бути, маємо такі спеціальні категорії, fаmіlіае холопів; напр. вишгородські городники, або ті теслі - могли бути княжими холопами.

Про висоту заробітку свобідного ремісника ми маємо цікаву, на жаль — одиноку вказівку у оповіданні про будівництво церкви св. Георгія у Києві у 2-ій чверті XI ст.: кн. Ярослав почав будувати цей свій патрональний монастир, але помітив, що біля нього робить щось замало робітників; тож він спитався тивуна — яка тому причина. Тивун відповів, що робітники не радо йдуть на цю роботу, тому що вона правительственна (понеже дело властелскоє): вони бояться, що не дістануть оплати („найма“). Тоді Ярослав, аби запевнити людей, що вони дістануть оплату, сказав оголосити на торгу, що з за день роботи кожен має дістати по ногаті, а для більшої певності звелів прилюдно возити гроші в о зами в сусідні „комори Золотих воріт“. Тоді зібралося „множество делающихъ). Таким чином доброю платою за денну роботу майстрам вважалася ногата, 1/20 гривнi. Зауважу, що це оповідання дає нам ще іншу цікаву вказівку — ця неохота робітників до княжої будови натякає, як часто тоді практикувалися різні публічні будови, де люди мусили робити без оплати, за натуральну повинність.

У організації торгівлі Руська Правда розрізняє „куплю“ і „гостьбу“. Остання означає, здається, торговельні операції, що переходять за границю своєї землі, бо “гості” власне означає купців, що ведуть заграничну торгівлю: Р. Правда про купців сторонських каже: „а пришедъ гость изъ иного города (себто князівства) или чюжоземець“ (купець з чужих країв); одначе і загальне купець“ часом теж прикладається до купців заграничних, напр. в угоді Ігоря з греками. Спеціальна п опіка права для цієї заграничної торгівлі виявляється в одному параграфі Руської Правди — при конкурсі купця-банкрота заграничні купці мають першенство перед свійськими: коли „гість“

покредитує місцевому купцеві, не знаючи, що він уже дуже заборгований, і цей
-344-

купець виявляється неоплатним, а місцеві кредитори своїми претензіями перешкодять гостеві стягнути свої гроші, то треба продати неоплатного боржника, очевидно — разом з усім його майном, і насамперед покрити претензії князя (якби вони були), потім гостя, а рештою мають поділитися свійські купці. Подібні постанови, що дають першенство чужоземському купцеві перед свійськими маємо і в угоді Смоленська з німцями1.

Інші постанови опікуються торгівлею взагалі, полегшуючи її кредит для торговельних операцій: тим часом як звичайна позичка у сумі понад три гривні вимагає свідків, інакше кредитор втрачає свої претензії, між купцями дозво-ляються кредитні операції без свідків необмежно, і для скасування претензій кредитора вистачає його присяги2. Друга постанова дає полегшення для купця-банкрота: коли це банкротство станеться через нещасливу пригоду, а не через недбальство купця, себто коли потоне його корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу зараз — не можуть „насилити“ ані продати його: купцеві дається право сплачувати свої борги ратами, “бо шкода від Бога, а він сам не винен“; коли ж він збавить своє майно пияцтвом, або залізши в карні справи („пробьется”) або взагалі знищить його своєю безпорадністю (въ безумии), то він віддається на волю кредиторів: вони можуть дати йому пролонгацію або зараз його продати3.

У цих постановах бачимо не тільки опіку кредиту, старання навколо його розвою, але і свідоцтво того, що торговельний кредит досить широко розви-нений, як я то вже перше підкреслював4: товар давався в кредит навіть загра-ничним купцям, а операції часто велися на позичені гроші5.

Але кредит при цьому був недешевий, судячи про ті постанови про проценти взагалі, які маємо в Руській Правді. Вони мають на увазі обмеження лихви і були головно результатом народного повстання 1113 р., тому я говорив про них з тієї нагоди. З них бачимо, що при позичках великість відсотку зале-жала від речинця,
1Христоматія В.-Буданова І с. 100—1.

2Кар. 44—5.

3Кар. 68.

4Див. т. І с. 269,

5На скільки кредитні операції були розвинені в більших центрах - дають зрозуміти звістки про Новгород: розграблюючи майно посадника Дмитра, люди забирають у нього векселі (дъщкы) на величезні суми — „а бяше на нихъ бещисла“. Очевидно, такі великі кредитні операції велися і по інших більших торговельних містах.
-345-
і при коротших позичках процент був вищий, ніж при довших. Закон по-становляв, що місячний процент може братися тільки при зовсім коротких позичках: „а мЪсячний рЪзъ — оже за мало дни - поимати ему“. Який був той місячний процент, можемо судити з того, що при довших позичках, що доходили року, закон забороняв брати більше як „в треть“, себто 50% на ка-пітал; місячний процент значить був ще вищий. Мономахів закон обмежив цей процент на стільки, що допускав його при позичках, не довших як два роки: хто взяв два рази по 50%, більше не міг брати проценту, міг узяти лише капітал (исто); хто взяв три рази по 50%, той не міг жадати навіть капіталу. Нормальним річним процентом при довших позичках закон Мономаха признавав 10 кун від гривні річно: рахуючи, як то звичайно роблять, в гривні 25 кун, це буде 40%, отже різниця від попереднього невелика.

Розуміється, не треба собі робити ілюзій, що видані в цій справі закони — про нормальний процент і заборону вищих процентів — дійсно, знищили ці зловживання. Коли в теперішній поліційній організації закони про лихву дуже часто зістаються мертвою буквою та дають початок тільки до нових штучок і форм скритої лихви, то тим більше можемо ми надіятися цього від тодішніх обставин.

Надзвичайно високий процент і взагалі зловживання лихварів були причиною того, що церковні сфери дуже завзято виступали проти лихви, вважаючи її одним з найтяжших переступів проти християнської моралі, перешкодою до посвячення у священство, і т. п. Про це ми будемо говорити нижче, тут тільки зауважимо, що всі їх напади, хоч як гострі, були безсилими проти явища, викликаного елементарною силою економічного розвою.
-346-
З цього погляду варті уваги ті, справді нечисленні голоси, що мирячись з неможливістю знищити зовсім „різоімство“, старались тільки вплинути на зменшення процентової стопи. Нифонт новгородський радить священникам впливати у цьому напрямі на людей: коли хто позичив по 20%, то нехай візьме тільки 12 або 16%1. Анонімне „Сказаніє о заповЪди св. отець о покаяніи“ так само радить, „коли не можуть відстати від лихви“, брати не більше, як 3 куни або 7 різан від гривні, себто 14% по прийнятому рахунку2.

У цих виводах, як бачимо, прийшлося нам не раз упертись у монетну систему Русі, і я все говорив про неї з певним запасом. Це тому, що в ній і досі дуже багато непевного і невідомого. Ми маємо два роди матеріалу: звістки пи-саних джерел і археологічні знахідки, і досі факти обох категорій з собою не зведені, а через те і наші відомості в значній мірі висять у повітрі3.

Підставою для рахунку в більших сумах була гривня срібла. Звичайно виводять це слово від „грива“ — шия, отже первісно — намисто (з срібла), обруч, що міг якийсь час бути одиницею приобміні, як вага, а потім як і монета. На вагу аж до ХVІII ст. гривною (або гривенкою) звався фунт. Але ті гривни, на які рахувалися, себто гривні монетні — мінялися у своїй вазі, подібно як і всяка монета, і були різні, але здебільшого вагалися біля півфунта: на Україні пів візантійської літри (що важила 3/4 віденського фунта, 24 лоти), на півночі — пів німецького фунта (як німецька марка). Така монетна гривна звалася „гривною кун“ (куни значать взагалі гроші), а частіше просто гривною, без всяких точніших пояснень4.
1Рус. Ист. библ. VI с. 25; так я розумію це не зовсім ясне місце:”аще по 5 кунъ далъ єси, а 3 куны възми или 4“ (рахую 25 кун на гривну). Інші (напр. Ключевский ор. с. с. 301) толкують, що Нифонт радив, як милосердний процент - брати від пяти кун чотири або три, себто 80% або 60%. Це і саме собою неправдоподібно, а моє толкування підпирається і подальшим текстом.

2Срезневскій СвЪденія о малоизв. пам. LVII с. 307. („Сказаніє“ це оперте на Златоустому, з оригінальними додатками).

3Літературу див. у прим. 27.

4Згадаю одначе, що досить популярна теорія робить різницю між “гривною срібла“, яка пізніше значила вагу, і „гривною кун“ як рахунковою одиницею, відносини якої до гривни срібла мінялися (гривна дешевіла).
-347-

Найдавнішою вказівкою на великість монетної гривні служить порів-няння кари 5 літр срібла, встановлених по закону руському в Олеговій угоді, з 12 гривнами, встановленими за ту ж провину у Руській Правді: виходило б, що гривна була менша від 1/2 грецької літри. Розуміється, зрівнювати дати, розділені досить значним часом, буде дуже небезпечо, хоч ми дійсно знаємо із знахідок гривни відповідної ваги (10-лотові). Взагалі відомі нам з українських знахідок гривни вагаються між 10 і 16 лотами. Ці українські монетні гривни мають вид досить безформних, рапавих (?) шестикутних грудок срібла, без всяких стампіль. Вони звуться в нумізматиці гривнами київськими, бо окрім таких гривен знаходять і інакші: у північних знахідках маємо гривни у формі грубих, округлих, з одного боку вижолоблених паличок, це т. зв. у нумізматів гривна новгородська, і у формі плиток з кінцями роздавленими і розширеними — ці останні мають різні відмінності, досі ще не скласифіковані, а звуть їх гривнами понизовськими (поволзькими); але ця класифікація також хитається. Новгородські гривни важать біля півфунта німецького (15—17 лотів).

Коли б, справді, як випливало з наведеного порівняння, давня київська гривна була 10-лотова, то доведеться визнати, що вага її з часом збільшувалась і наближалась до північної. Коли давніше вона виносила біля півлітри візантійської (12 л.), пізніше важила вона біля п півфунта німецького (16 л.). Це можна б поставити у зв'язок з ослабленням торговельних зносин з Візантією і перевагою торгівлі західно-європейської, німецької. Але в теперішні часи все це ще будуть гіпотези: дослідження над археологічним матеріалом щойно починаються, і в ньому ще дуже багато неясного; незрозуміле напр. це

надзвичайне коливання ваги: часто навіть у тій самій знахідці зустрічаються гривни важчі і легші. Все це вияснити задача майбутніх досліджень. Тут підкреслю ще тільки одну вказівку з писаних джерел, що містить в собі натяк на зміни курсу давніх грошей і на те, що в емісії їх брало безпосередньо участь правительство: у грамоті Святослава Ольговича (біля 1137 р.) встановлюється замість десятини для єпископа постійна сума 100 гривен „новыхъ кунъ“.

Окрім гривен срібла рахували часом і на гривни золота, aлe рідше; зіставалося неясним, чи були монетні гривни золоті, чи
-348-

це тільки теоретичний рахунок, при цьому — чи тут треба розуміти гривни монетної ваги, як срібні гривни кун, чи це проста вага - отже фунт золота. Перед кількома роками трапилася перша певна знахідка з золотими прутами (у Києві), які б можна вважати за гривни; але їх там було лише два, різної ваги, отже справа і тепер не зовсім ще ясна1. Відношення срібла до золота для тодішніх часів обраховують як 1 : 122; але є і інші зовсім відмінні

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал