Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка18/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   45

Раз тільки згадується канцлер — „печатник“, і то в обставинах, які показують, що цей важний урядник не обмежувався прикладанням печатки до княжих грамот: печатник Данилів Курил виступає на чолі війська, висланий з дорученням зробити
1Іпат. с. 484: „король (угорський) посла великого дворьского Пота, поручивъ ему воеводьство надо всими вои“. Дійсно, Пот (Poth або Poch — Поч) був у ті часи палатіном угорським: з цим титулом він зустрічається в документах 1209 до 1211 p., див. індекси до угорських дипломатарів — Czinar Index alphabeticus codicis dipl. Hungariae c. 525, Kovаcs Index alph. cod. Arpadiani continuati c. 819.

2Іпат. с. 372: „яша... Олексу дворьского“, у Мстислава Ізяславича, 1169 р. Висловлювалась думка, що в старших пам'ятках тому відповідає княжий „тивун огнищный“, але це дуже гіпотетично.

3Іпат. с. 518, 527, 535 — дворський (дворьскый, дворсъкый) Григорий, Андрій. Дворський Андрій взагалі відігравав дуже важливу роль на дворі Данила; дворський Яків, згаданий за його часів у Іпат. с. 530, мабуть був Васильків, як і дворський Олекса с. 556; що дворський був у Данила один, на це вказує те, що часом літописець не зве його по імені, а тільки титулом — напр. с. 527, 552 —3. Про уряд дворського див. Серґєєвіча Юрид. древности І 393 і далі (але тут дуже мало про дворських українських) і дещо у Линниченка Суспільні верстви Гал. Русі с. 14.

4Chotkone iudice nostre curie — на грам. 1334, Wascone Kudrynowicz iudice curie nostre — на грам. 1335 (про видання грамот у прим. 11).

5Про московських дворецьких у Серґєєвіча 1. с.
-232-

слідство над боярами — „исписати грабительства нечестивыхъ бояръ“, другим разом висилається просто походом на болоховських князів1. Так же рідко, але і з такими ж різнорідними функціями виступають княжі „стольники“: ми зустрічаємо їх з дипломатичними і адміністраційними доручениями від свого князя2.

Раз тільки згадується княжий „покладник“ — спальник3.

Княжого двірського господарства доглядали „ключники“ і „тіуни“4 — слуги чисто приватного характеру, що часто вибиралися з рабів; це був звичай так загальний, що хто наймався ключником не застерігшись, тим самим ставав „холопом“. Але ті ж тіуни за доручениями князя сповняли і служби публічного характеру: судові і адміністраційні.

Для різних доручень і посилань служили „биричі“, „дітські“ і „отроки“; останні імена заразом означають взагалі нижчу княжу дружину в протилеж-ність боярам.

Адміністрація місцева не була докладно відграничена від центральної. Княжі двірські тивуни сповняли функції провінціональних урядників, а сам князь, куди приїздив, заступав місцевих урядників. Мономах у своїх вічних подорожах „на посадникы не зря, не на биричи, самъ творилъ что было надобе“. Певно, що взагалі під час своїх полюдь князь сам чинив суд і розпоряджався на місці; зрештою це випливало з загального у примітивних державних організаціях погляду на князя, як на єдиний орган адміністрації і суду, що тільки у відсутність заступає себе своїми відпоручниками. І в уряді тисяцьких можна теж помітити поєднання елементів місцевої і центральної адміністрації.

Уряд „тисяцького“ входив у десяточну систему земської організації, вироблену по всій правдоподібності ще в часи перед розвоєм князівсько-дружинної системи адміністрації5. Ця деся-
1Іпат. с. 527.

2Іпат. с. 525 (в Галичині), Лавр. с. 433 (в Київщині) — обида рази у ХІІІ ст.

3Іпат. с. 304.

4Іпат. с. 326: Ростислав: після смерті Вячеслава „съзва мужи отца своего Вячеславли и ти-вуны („и казначЪи“ додає Воскр. І. 62) и ключники, каза нести имЪнье отца своего передъ ся, и порты, и золото, и серебро“.

5Див. т. I с. 347—9. Линниченко висунув був здогад, що десятична організація обіймала лиш замкових слуг (Сусп. верстви с. 116), але це пояснення не узгоджується з нашими відомостями з староруських часів.
-233-

точна організація, очевидно, мала спочатку характер воєнний, але в міру того, як у воєнній організації вага переходила з громадського походу на княжу дружину, десяточна організація прибирала адміністраційний характер, і в XI—XIII ст. вона уже виступає з таким змішаним характером. Окрім того, в період розвою князівської влади ці десяточні урядники, що, як я сказав, з’явилися ще в передкняжі часи і залежали спочатку від громади, від ліпших людей, стають урядниками княжими, входять в систему князівсько-дружинної управи.

Тисяцький спочатку був воєнним начальником у всьому окрузі, що тяжів до головного города. З огляду, що пізніші землі могли сформуватися вже за князівських часів, а в давніші часи політичні округи могли бути менші, і земських центрів могло бути більше, то й число тисяцьких могло бути більше (розуміється там, де ця організація існувала, бо загальною вона, мабуть, не була). У XI—XIII ст. ми зустрічаємо тисяцьких переважно тільки в центрах цілих земель: у Києві, Чернігові, Переяславі, Володимирі, Турові, Перемишлі, Галичі. Але поруч того, мабуть як пережиток давнього, зустрічаємо ми їх в київських пригородах Вишгородї і Білгороді, а в Чернігівщині — в Сновську (Сновская тысяча)1. Округ тисяцького називається „тисяча“, так само і уряд.

Призначає тепер тисяцького вже князь, як ми вже бачили2; близькість цього уряду до князя проявляється і в тому, що тисяцькі залюбки звуться іме-нем свого князя, замість сказати: тисяцький вишгородський, кажуть: тисяць-кий Давидів (вишгородського князя)3. Після князя це найбільша світська особа, найбіль-


1Чернігівський тисяцький — Іпат. с.357, володимирськнй і туровський (Андріїв і Вячеславів) — с. 211, перемишльський — с. 490, галицький — с. 527, про переяславського і білгородського див. вище с. 225, вишгородський — Іпат. с. 365—6 (Радило, Давидів тисяцький), сновський — Інат. с. 268. Не знати, чи згаданий в поході Ігоря на половців „тисячкого сынъ и конюшый его“ (Іпат. с. 437) був сином тисяцького чернігівського, чи може новгород-сіверського; але в Новгороді-Сіверському тисяцького зрештою не знаємо.

2Див. с. 225.

3Деякі, як Бестужев-Рюмін Рус. Ист. І. 210, В.-Буданов Обзоръ, с. 84, хотіли відрізняти тисяцьких княжих від тисяцьких земських, але це похибка: звичайно тільки ті князі мають тисяцьких, що сидять у більших земських центрах, де були тисяцькі. Поґодін, кажучи, що „у всякого князя був тисяцький“ (Изслед. VII с. 190), зробив скороспішний вивід з тих фактів, які мав у літопису. Підозріння може будити хіба тисяцький...
-234-

ший урядник в землі; у відсутність князя він заступає його, мовби його намісник: так у 1146 р, під нас походу Ізяслава у Києві найстаршою особою, після волинського князя Володимира, що того часу перебував там, і митрополита, виступає тисяцький київський Лазар1. Тим же значенням тисяцького в княжій управі пояснюється, чому при народних повстаннях проти князів у першій лінії після князя народ звертається на тисяцьких (київські повстання 1068 і 1118 р.).

Воєнний характер влади тисяцького видно з його другого титула: „воє-вода“; уряд його називається також „воєводством“: „воеводьство держащю Киевьской тысящи Яневи“2; титул воєводи, одначе, ширше ніж титул тисяць-кого, і не кожний воєвода був тисяцьким. В принципі тисяцький був началь-ником „воїв“ — народного війська, хоч не раз керував і княжою дружиною3. Але що він був не тільки воєнним урядником, а уряд його мав і загально-адміністраційний характер, видно з таких виразів як „держати тисячу“, „ти-сящю предержащю и весь рядъ“4; те ж видно з вище вказаного значення ти-сяцького як княжого намісника, нарешті — з того характеру, який прибрали нижчі урядники тієї десяточної організації — соцькі і десятники.

Тисяча охоплювала собою, очевидно, город і городську околицю, що тяжіла до нього. Тутешня людність поділялася на сотні і десятки. Звістки про цю оріанізацію з часів давньої Руської держави дуже скупі, так що для доповнення їх доводиться звертатись до пізніших часів. Соцьких було в Києві кілька, і у ХІІ ст. вони були вже княжими урядниками, як видно з повстання 1113 р. З контрибуції, наложеної на берестян 1289 р. видно, що сотня — „сто“ тут була адміністраційно-фіскальним поділом підгородніх людей: їх оподатковують „со ста“, натурою, тим часом як „горожане“ платять осібно грошову данину5. І пізніше


...Городенський — кн. Мстислава Всеволодовича (Іпат. с. 375). Хоч нема нічого неможливого, що в Городні тисяцькі були і перед тим, як він став осібною княжою волостю, але можливо, що на зразок інших земель князі, часом бодай, творили собі цю посаду і в таких своїх столицях, які цього уряду давніше не мали.

1Іпат. с. 245—7, Лавр. 300—1, див. вище с. 220.

2Іпат. с. 146.

3Напр. у поході Мстислава на кривичів князі волинський і турово-пінський висилають своїх тисяцьких (Іпат. с. 211), певно — не з „воями", а з дружинними полками.

4Лавр. с. 450 — про тисяцького у Володимирі-суздальському.

5Іпат. с. 613.
-235-

в Галичині і на Підляшші до сотень належала підміська, замкова, переважно реміснича, але також і хліборобська людність1. Одначе таке вилучення міської людності з сотенного поділу було, по всій імовірності, фактом пізнішим, судя-чи по тому, що в Новгороді і Ростово-суздальських краях сотенна організація охоплювала якраз міську людність, на протилежність сільській2.

Сотня складалася з десятків. Десятники згадуються тільки раз — в літо-писній повісті про Володимира, разом з соцькими3. Пізніше на Україні зу-стрічаємо поділ на десятки і по містах, і по селах: в сільських громадах поруч отаманів бачимо десятників, як урядників у порівнянні з ними нижчих, а часом вони заступають місце отамана або війта4.

Всі ці урядники у XI—XIII ст. мали характер воєнно-адміністраційний, а почасти і фінансовий, юрисдикцію мали хіба спеціальну, а суд переважно не належав до них: ані до тисяцьких, тим менше до соцьких і десятників. Бачимо, що в Києві і Вишгороді, де сиділи тисяцькі, суд належить до тивунів як особи-стих заступників князів, що сиділи в тих містах і правили суд — як не самі, то через своїх тивунів, а не тисяцькі5.

Тисяцькі, як бачимо, існували тільки в декотрих міських округах. В тих міських округах, де їх не було, воєнно-адміністраційні функції сповняли призначені князем „посадники“. Ближчих подробиць про їх управу ми маємо дуже мало. В одній статті Руської Правди згадується посадник з поліційно-ад-міністраційними функціями: він дає свого отрока, коли хто знайшов утікача-холопа і хоче його арештувати6. З одного літописного тексту виходить, що по-садники правили суд7.
1Див. про це В.-Буданова Крестьянское землевладение въ Зап. Россіи — Чтенія київські VII с. 26, Любавскій Областное деленіе с. 428, Линниченка Сусп. верстви с.111 і д.

2Умова новгородців з Казиміром § 21 — Хрестоматія В.-Буданова I4 с. 208, Обзоръ В.-Буданова3 с. 140—1.

3Іпат. с. 86.

4Див. т. V с. 365 і 367, і моє ж Барское староство с. 303, Линниченко ор. с. с. 113 і далі.

5Відома історія з тивунами київським і вишгородським 1146 р. — Іпат. с. 229.

6Карамз. 125: у цьому списку виступає вже новий термін: намісник, але в інших списках маємо посадника.

7Див. нижче с. 241.
-236-

Як судові агенти, відомі нам з літописів княжі тивуни і посадники; „су-дии“, „судящии“, згадувані в інших пам'ятках1, в наших літописах не відомі під цим іменем, і воно очевидно не було їх технічною назвою, а загальною — взагалі для урядників з правом суду. Як нижчих агентів при суді знаємо „вир-ників“, „метальників“, „мечників“, „дітських“, „отроків“.

З спеціально-поліційними компетенціями знаємо „осмників“. У давній Русі осмник згадується тільки раз, у Києві, і з цієї звістки бачимо, що то був урядник важний, бо приймав у себе самого князя (Юрій захворів востаннє, по-пивши на пиру у осмника Петрила2), але про його уряд нічого не знаємо. В старому новгородському уставі про мости осмник доглядає за цими мостами і бере за те „поплату“3. У Києві ХV ст. осмник збирав торговельні оплати, наглядав за порядком і моральністю в місті і засідав у подібних справах у змі-шаному церковно-цивільному суді4.

За міськими укріпленнями і мостами, їх будуванням і ремонтом нагля-дають осібні „городники“ і „мостники“ (пізніші городничі і мостовничі) — во-ни пильнують обов'язків людності щодо цих будов і при контролі збирають з них плату, яку князі старалися управильнити своїми таксами, аби не обдирали людей5.

Як фінансові агенти відомі „митники“; вони збирали плату на мостах і торговельних шляхах та наторгах, де заразом сповняли маклерську функцію — санкціонували куплю-продажу, як урядові свідки6.

Поза цією адміністраційною схемою залишався ще широкий простір, де княжі агенти з’являлися дуже рідко і взагалі мали дуже невелику інгерен-цію(?), особливо в перших віках — це самоуправа сільських і міських громад.

Справедливо зауважив один з дослідників історії руського права, що тільки тому княжа адміністрація могла задовольнятися такою слабо розгалу-женою організацією, що в руках міських і особливо — сільських громад зали-шалася більшість адміністрацій-
1Руська Правда — Карамз. 70, анонімна повість про чудеса Бориса і Гліба. Сказанія о БорисЪ и ГлЪбЪ у вид. Срезневского с. 78.

2Іпат. с. 336.

3Р. Правда — Кар. 134.

4Київські устави 1494 і 1499 р. — Акты Зап. Рос. І. 145, 194-5, пор. Литов. Метрика вид. Арх. Ком. с. 578.

5Р. Правда Ак. 43, Карамз. 108—9.

6Іпат. с. 288, Руська Правда Карамз, код. 33, 36, також грамота Андрія Юрійовича 1320 р. в Kodeks dyplom. m. Krakowa с. 14 (theolonatores, sic!).
-237-

них функцій. В сільських (а певно і дрібних міських) округах княжі урядники з’являлися тільки наїздом. Княже полюддя — періодичні об’їзди підвладної території заступило полюддя княжих урядників; це видно з того значення, яке цей термін задержав у краще законсервованих місцевостях України ще у ХVІ ст.: селяни „полюддя з давніх часів дають на поклін підстарості в певних часах, коли він приїздить до них на грунт“1. Що вирник, себто княжий судовий агент, що збирав вири, тільки періодично приїздив у громаду, видно з Ярославового уставу, що обмежує його перебування в громаді тижнем2. Пізніше, у XII—XIII ст., з подальшим розвоєм княжої адміністрації, її розгалуженням та по-множенням числа княжих урядників, їх участь в житті громади мусила збіль-шуватися (в цьому напрямі йшла суспільна еволюція). Але і далі управа, збір податків, поліція, суд у певних розмірах залишалися при громадах окремих і збірних — т. зв. пізніше копах. Тільки сліди цієї діяльності громади в джерелах тих часів дуже слабкі, і стають зрозумілими лише у порівнянні з пізнішими — щоправда — теж не дуже багатими, бо діяльність громади взагалі рідко дає се-бе знати в документах вищих урядових і судових інстанцій.

В Руській Правді ми маємо постанови про відповідальність громади за злочин, що стався на її території3; в інституції дванадцяти свідків бачать звичайно суд громади в цивільних справах4. Що данину громада платила пев-ною сумою, потім розкладаючи між громадян від себе, про це свідчить хоч би згаданий устав вирника, де встановлюється певна норма натурою, яку громада має виплатити вирнику, або устав Мстислава про ловче, де теж встанов-люється певна великість ловчого „со ста“ і з міста, незалежно від числа го-сподарств. Те ж саме бачимо і в уставі смоленської кафедри, де означується великість данини, яку постійно дають деякі громади. Цей же устав дає підстави думати, що громади викупали у князя певною сумою всякі судові оплати, і таким чином зовсім увільнялися від судової інгеренції князя і його
1Люстрація Ратенського староства — Архивъ Югозап. Россіи VII. 2 с. 280.

2Р.Правда, Ак. 42.

3Ак. 3—5.

4Ак. 14. В.-Будановъ Обзоръ с. 510, 630—2, Сергеевичъ Лекціи и изследованія с. 229; Собестіанскій Круговая порука у Славянъ по древнимъ памятникамъ ихъ законодательства, 2 вид. 1888, Грыцко — Участіе общины въ судЪ по Русской ПравдЪ, Архивъ истор. и практ. сведеній 1863, V.
-238-

урядників та переймали суд цілком на себе. Зрештою про суд громади будемо говорити зараз нижче.


-------------
Про організацію суду знаємо ми дуже мало: наші правні джерела над-звичайно бідні такими відомостями1.

Суд в ті часи, очевидно, був чотирьох родів: суд громадський, суд кня-жий, суд церковний і суд домініальний. Про церковний буде мова в огляді церковного устрою, про домініальний можемо тільки сказати, що княжий суд не втучався зовсім у відносини „господина“ до його холопів, значить — не обмежував його суду над своїми невільними підданими нічим, а над наймитом давав дисциплінарну владу, пов'язану з обов'язками наймита: признавав зa паном право „бити“ закупа „про діло“, за провину, але залишав за закупом пра-во скаржитися в княжий суд2.

Про громадські суди наші правні збірки — Руська Правда — не кажуть нічого, як не кажуть зрештою нічого і про духовні суди, займаючись тільки княжим судом. Але громадський суд безперечно існував: суд сільської громади у менш важливих справах і суд старців з більшого округу у важливіших справах — пізніший копний; на це вказує існування таких судів у пізніші часи, а натяк маємо і в самій Р. Правді, бо з неї виходить, що громада може видати або не видати провинника, себто прийняти на себе сплату викупу або ні: таке чи інше рішення громади, очевидно, могло статися тільки після оцінки нею вчинку свого громадянина, а це вже і буде власне судом.

Щоб зміркувати відносини громадського суду до княжого, не треба спус-кати з очей історичної перспективи; княжа адміністрація, а з нею і княжий суд розгалужувався поволі: на початках княжі суди були дуже рідкі, у більших тільки центрах, і поволі з’являлися у менших. При такій рідкості княжих судів очевидно, що переважна маса справ мусила рішатися і кінчатися в громад-ських судах; в княжий суд могли переноситися тільки деякі більш круті спра-ви, де сторони не задовольнялися громадським присудом. Такі справи могли приноситися княжим урядникам при їх об’їздах, як приносять скаргу Яну Ви-шатичу Білозерці.


1Літературу див. у прим. 28, де подана взагалі література давнього руського права. Тут про судівництво я говорю, як про частину організації землі.

2Р. Правда Кар. 73.
-239-

Поза тим князь полишав громадським судам, мабуть, повну свободу, і тільки висилав час від часу своїх агентів — „вирників“ або „ємців“ (від „имати“— збірщиків) збирати вири і продажі, які мали йти до княжого скарбу з про-винників. Такий збірщик у своїх об’їздах з’їздив на грунт до громади з своїм „отроком“ та з писарем — „метальником“ і залишався тут на кілька днів, збираючи вири. За цей час громада мусила його годувати з кіньми і з цілою компанією, і це було чималим стимулом для неї — поспішати зі збиранням грошей. Щоб, одначе, обмежити зловживання, вже Ярослав обмежив перебу-вання збірщика щонайбільше до тижня і визначив таксу, чого міг він жадати від громади1. Окрім утримання під час свого перебування в громаді, збірщик діставав певний процент з зібраних грошей від князя (від вири показано в таксі 20%, але правдоподібно процент мінявся і залежав від рангу особи того урядника, що їздив збирати) та певні грошові плати від громади: „ссадная гривна“, 10 кун „перекладної“ вирнику,, а писарю — метальнику осібно.

З того що в фундаційній грамоті смоленської кафедри дохід від вир князь рахує на певні, згори відомі цифри, висловлений був здогад, що громади, ма-буть, відкупалися певною постійною платою від обов’язку давати вири (і продажі)2, і це дуже можливо, що така практика дійсно завелася пізніше: нею можна пояснити, що пізніші громадські суди (литовсько-польських часів) були вільні від всякого втручання правительства.

Розгалуження княжої адміністрації в ширшому значенні того слова по-в’язане було з обмеженням території громадських судів, хоч завжди їм іще ли-шалися значні простори. Де осідав княжий агент з правами суду, очевидно — переставали функціонувати зовсім або майже зовсім суди громадські: суджу з того, що в Руській Правді ми не знаходимо ніяких натяків на координацію або конкуренцію суду княжого з судом громадським; зрештою це зовсім зрозу-міло: того вимагав і матеріальний інтерес княжих судів — не мати конкуренції з іншими судами, та й люди, як то буває звичайно, мабуть воліли звертатися по суд до зовсім стороннього чоловіка.

Княжий суд правився або самим князем — такий суд Ізяслава про вбито-го дорогобужцями конюха, згаданий в Р. Правді3,
1Р. Правда Ак. 41 (ємець) і 42 (вирник), Кар. 7, 8, 85.

2Хрестоматія В.-Буданова I-4 с. 244, примітка 25.

3Р. Правда Ак. 20.
-240-

або його агентами. Але ці агенти вважалися тільки заступниками князя і само-стійного значення не мали: Руська Правда майже не говорить про княжих суд-дів як таких, тільки скрізь про князя яко суддю, про суд на княжому дворі і т.п.1 Єдиний раз про князя і суддів“ іде мова у постанові про права закупа скаржитися на „господина“2, натомість в інших разах очевидне те, що гово-риться про князя, належить розуміти про всякого княжого суддю взагалі.

Цьому відповідає брак апеляції: всякий суд був княжим, хоч би й не пра-вився самим князем, тому на нього і не можна апелювати. Це не виключає, одначе, можливості скаржитися князеві на зловживання княжих агентів у суді як і в адміністрації.

Можливо, що через таке слабке відокремлення княжого судді як само-стійної інстанції ми й не маємо якоїсь технічної назви для провінціальних суддів: „судии“ Р. Правди (у згаданому параграфі) — це така ж загальна, не-технічна назва, як і „судящии“ у чудесах Бориса і Гліба. Єдина конкретна згад-ка про „судію“, яку маємо — це прізвище „Судіч“ галицького боярина Добро-слава з середини XIII ст., але й тут питання: чи дійсно ми маємо тут технічну назву, титул. Хто сидів у даний момент на „княжім дворі“, в його стольному місті чи в провінціональному, той і правив суд.

З оповідань літопису виходить, що княжий суд правили „тивуни“, тобто частноправні агенти князя3. Але вони, певно, не були єдиними особами, що правили княжий суд. З усією правдонодібністю можна прийняти напр., що княжий суд мали посадники; маємо таку принагідну звістку з Суздальської зе-млі, і вона має загальніше значеннє4.

Роль княжого судді на суді в багатьох точках не ясна, за браком відомо-стей. Правдоподібно, у вирішенні справи брали участь поважані громадяни — „старці“, знавці звичаєвого права, як то бачимо у праві германському і в деяких словянських, але не маємо вказівок на те, аби участь представників громади мала якийсь


1Ак. 38, Кар. 37, 89, 117.

2Кар. 70.

3Спеціальні розвідки про тивунів і мечників у Мрочек-Дроздовського ИзслЪд. о Р. Прав-дЪ, ІІ дод. XI і XV.

4Про тивунів — Іпат. с. 151, пор. 229 і варіанти в т. II с. 147, про посадників — Іпат. с. 407: Ростиславичі, прийшовши з „Русі“ (Чернігівщини) в Суздальщицу, „роздала беста посадничьства рускымъ дЪцькым, они же многу тяготу людемъ симъ створиша продажами и вирами“, — отже судили.
-241-

організований і обов’язковий характер. Бачимо, що процес був публічний, діяв це „перед князем і перед людьми“1, і в дусі тогочасного життя цю присутність людей мусимо вважати не зовсім пасивною: вона мусила, прошена чи не прошена, висловлювати також свої гадки про шанси сторін і брати певну участь в рішенні, „винаході права", як характеристично називалося це у пізніших віках, але Далі таких здогадів ми йти не можемо.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал