Видання друге, розширене



Скачати 10.61 Mb.
Сторінка1/45
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45
МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ

історія
УКРАЇНИ-РУСІ

ТОМ ІІІ
ДО РОКУ 1340


ВИДАННЯ ДРУГЕ, РОЗШИРЕНЕ


У ЛЬВОВІ, 1905


НАКЛАДОМ АВТОРА
З друкарні Наукового Товариства імени Шевченка

під зарядом К. Беднарского.




КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 1993




Серію засновано 1989 р.

ББК 63.3(2 Ук) Г91
Редакційна колегія:
П. С. СОХАНЬ (голова), С. І. БІЛОКІНЬ,

Г. В. БОРЯК (відповідальний секретар), Г. ГРАБОВИЧ, Я. Р. ДАШКЕВИЧ, О. ПРІЦАК, Ф. СИСИН, В. А. СМОЛІЙ (заступник голови),

Ф. П. ШЕВЧЕНКО
Затверджено до друку вченою радою Інституту історії України АН України
Репринтне видання
Редакція видань історично-культурної спадщини України
Редактор В.С.Трубенко


Грушевський М. С.

Г91 Історія України-Русі: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук, думка, 1992. — (Пам’ятки іст. думки України). — КІШ 5-12-002468-8.
Т. 3. - 1993. - 592 с. 5-12-003207-9 (в опр.)
У третьому томі висвітлюються історія Галичини та Волині від утво-рення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної ча-стини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщи-ни за умов панування золотоординських ханів.

Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених історичним минулим України.
0503020902-012 ББК 63.3 (2 Ук)

221 93 передплатне, інф. лист

КВК 5-12-003207-9 (т. 3) ВВН 5-12-002468-8

І.



Галицько-волинська держава (XIII—XIV ст.)
Оглянувши процес розкладу і занепаду Київської держави та розвій і відокремлення її українських провінцій, ми переходимо тепер до Галицько-волинської держави, що, заснувавшись на порозі ХІІІ ст., протягнула в укра-їнських землях іще ціле століття після занепаду Києва у повній силі традиції великодержавної політики і життя, князівсько-дружинного режиму, суспіль-но-політичних форм і культури, виробленої Київською державою.

Всеукраїнською, якою була Київська, Галицько-волинська стати не по-дужала, обмежилася західною Україною, хоч було кілька моментів, коли заходилося як не до опанування нею всієї України, то до значного розширення сфери впливів на сході. На перешкоді стали різні причини і пригоди, але і без них таке розширення впливів на Подніпров'я утруднялося тим, що підставою держави стала Галичина - західний край української території. Хоч заснував Галицько-волинську державу князь волинський, але підставою її стала Галичина, що як ми бачили, протягом XII ст. розвинула в собі значні матеріальні сили; спочатку в руках галицько-волинських князів збираються волинські волості, і тільки з початком ХІV ст. злучаються всі галицько-волинські землі в один одностайний комплекс, в руках Юрія. Центр ваги тоді переноситься на Волинь, на скільки можна судити з надзвичайно бідних відомостей; їх бідність не дає можливості сконтролювати, чи з перенесенням ваги на Волинь не розвинулася тенденція галицько-волинської політики більше на схід, тим часом як протягом всього XIII ст. поки центр ваги лежав на Галичині, традиції галицької політики звертали політику Галицько-волинської держави на захід. Але з другої половини XIII ст. лягла перешкода,
-1-

що стримувала розвій галицько-волинської політики на сході - татарська влада, під котру безпосередньо переходять громади Київщини; тому і в першій половині XIV ст. трудно припускати сильний розвій галицько-волинських впливів на Подніпров'ї.

Оглянувши історію Галицько-волинської держави, ми потім кинемо оком і на ті обставини, в яких жило українське Подніпров'я та зберемо скупі звістки про його життя з другої половини ХІІІ і першої половини XIV в.

--------------

Вихідним моментом утворення Галицько-волинської держави було друге запанування Романа у Галичі, після смерті останнього Ростиславича – Володимира. Але цей - так цікавий з огляду на його подальші наслідки момент лишається дуже темним, з браку свійських джерел щодо цієї події. Одиноке тогочасне джерело, що оповідає про неї - це краківський біскуп Вінцентій Кадлубек, але його звістки, хоч тогочасні (він народився біля 1160 р.), вимагають великої обережності і критики, зокрема - де він оповідає про руські справи. Тому не покладаючись на нього, ми мусимо старатися самостійно розсвітити собі цей момент, користаючи з усієї суми наших відомостей, пізніших і раніших, а щоб виробити собі можливо добре судження про ті обставини, в яких Галичина злучилася в руках Романа з Володимирською волостю, і критично оцінити серед іншого і Кадлубкове оповідання, мусимо насамперед глянути на ту політичну ситуацію, в котрій стояв Роман на момент смерті Володимира.

Остатні звістки у київському літопису про Романа ми маємо з 1195—6 р., коли інтрига Всеволода суздальського розсварила Романа з тестем – Рюриком київським і привела його до союзу з чернігівськими Ольговичами. Супроти цього союзу Рюрик ужив проти Романа Володимира галицького, і той посилав військо на Романа. На боці Рюрика стояли турово-пінські князі. Такі відносини трималися по всій правдоподібності і далі, перед переходом Романа в Галич і після нього; треба додати тільки, що після розриву Всеволода суздальського з Рюриком Роман міг розраховувати також на певну підтримку Всеволода, бодай моральну. Ці відносини до чернігівських князів і Суздаля нейтралізували Рюрика, і Роман з цього боку міг почувати себе зовсім безпечним. З відно-
-2-
син волинських знаємо, що з Ярославичів луцьких Мстислав пересопницький був приятелем Романа, натомість відносини його до брата Всеволода белзького (пом. 1195) і його наступників ледве чи були добрі після конфлікту за Володимир.

У відносинах до Польщі останній відомий нам факт - це участь Романа у війні синів Казиміра Справедливого з їх стриєм Мєшком, що закінчилася би-твою на Мозгаві (1195). Київський літопис каже, що Роман ждав від Кази-міровичів помочі для боротьби з Рюриком, але ті просили помогти їм наперед, „аби всі поляки були за одним щитом з тобою і помстилися за твої кривди”,і він пішов їм помагати. Перед тим ми бачили Романа у приязні з Мєшком (1188); тепер, видно, наручніші були йому Казимиричі. У кріпкій битві на Мозгаві Роман відіграв, здається, найважливішу роль (таке враження робить оповідання Кадлубка про цю битву, що дуже займається Романом); справа Мєшка, що втратив сина і сам був поранений у цій битві, була програна, але Роман заплатив за цей успіх Казиміровичів кров’ю своєю і своєї дружини, що понесла великі втрати. (Спиняюся на цьому епізоді, бо він нам для орієнтування у оповіданні про запанування Романа у Галичині).



Відносини Романа до Угорщини точніше не відомі; зрештою після смерті Бели ІІІ (пом. 1196) в Угорщині почалася внутрішня боротьба між синами Бели Емериком і Андрієм, що повністю опанувала увагу угорських правлячих кіл і відвела їх від активнішої участі у галицьких справах.

Дуже цікаво знати, у яких відносинах стояв Роман до галицького боярства, що зі смертю Володимира мусило взяти в свої руки вищу управу Галичини. Пізніше ми маємо безперечні вказівки на сильне знеохочення боярства до Романа; питаємося, отже, відколи з'явилося воно? З оповідання Кадлубка виходило б, що в момент смерті Володимирка галицьке боярство було дуже не раде Романові і всякими способами випрошувалося від нього. Але ця звістка виглядає непевно: ми знаємо, що Роман,зайнявши першим разом галицький стіл за порозумінням з галицьким боярством, сидів у Галичині дуже короткочасно (кілька місяців щонайдовше), отже, не мав часу так сильно зразити собі своїх прихильників; що більше, уже потім, як угри вигнали Романа
-3-

з Галича, приходили до нього запросини „від галичан“, і мова тут іде, очевид-но, таки про бояр1. Супроти цього говорити про неприхильність всього га-лицького боярства до Романа на момент смерті Володимира буде передчасно. Щонайбільше — число прихильників Романа між галицьким боярством за це десятиліття, що минуло від часу, коли бояри вперше кликали Романа до Галича, могло зменьшитися, симпатії до нього могли прохолонути; хоч з другого боку можна думати, що такий оборотний чоловік як Роман, маючи око на Галичину, вмів і походити біля своєї справи та далі удержувати собі партію між тутешнім боярством.

Після цих оріентаційних заміток перейдім до оповідання Кадлубка. Він каже, що коли помер Володимир, „не полишивши ніякого законного наступ-ника“, різні руські князі старалися захопити його спадщину, між ними і Роман. Але що він вважав себе слабшим від інших претендентів, тож звернувся до Лєшка т. зв. Білого, старшого сина Казимира Справедливого, і просив, аби той настановив його не князем, а своїм намісником у Галичині, а йому за те обіцяв вічну службу і свою поміч до того, аби Казимір міг і інших руських князів взяти собі під руку. Деякі Лєшкові дорадники спротивлялися цьому, вважаючи кориснішим безпосередньо прилучити Галичину до Польщі, або вказували на те, що не годиться Лєшкові винести цього васала (таким нiбито мав бути Роман) на рівне з собою становище. Але інші вказували, що Роман для поляків не чужий, як свояк їх князя і як вірний помічник і опікун їх держави. Супроти цього Лєшко не став допомагати Роману і рушив на Галичину. Але ще не дійшов він границь Галичини, як зустріло його посольство галицьких бояр; вони заявляли, що ліпше хочуть мати своїм воло-
1Це видно з контексту: в цьому ж оповіданні, кількома рядками вище говориться, що угорський король, опанувавши Галичину, „даде весь нарядъ Галичанамъ“ - Іпат. с. 445.
-4-

дарем Лєшка і обіцяють йому посдушність і вірність, аби тільки не віддавав Галичини Романові, та й взагалі заявляють неохоту до руських князів через їх вічні усобиці. Та ця покора бояр була нещира: на ділі вони хотіли боронитися оружно від Лєшка, і тільки битва під Галичем, де поляки здобувають рішучу перемогу, змушує їх звернутися уже з щирою покорою до Лєшка і просити, аби дав їм князя з своєї руки. Лєшко і його дорадники стоять за Романа; даремно бояри, що знавши Романа по сусідству, боялися його тиранства, підступності і дражливості, „як блискавиці”, всякими способами пробували відмовити поляків, обіцяючи їм великі суми грошей і всякі дорогоцінності, - Лєшко таки посадив їм князем Романа, а той відразу після виходу Лєшка розпочав свої страшні переслідування боярства1.

Це бомбастичне і повне очевидних переборщень оповідання має, з одного боку, дати контраст великих добродійств, зроблених поляками Роману і його пізнішої невдячності, а з другого боку, як зазначає автор на початку свого оповідання, воно має ілюструвати славу Лєшка: як то він, “хоч іще молодший, як яке сонце, зблиснув над усіх руських князів”. Щоб представити славу свого героя, автор, видно, не пошкодував фарб фантазії, і його образ має тільки досить далекі і непевні відгомони дійсних фактів. Не кажучи вже, що автор тільки за допомогою фантазії міг зробити з Романа “слугу” польського князя, він упустив зовсім з поля зору, що Роман тоді був далеко сильнішим і імпозантнішим волода-
1Кадлубек ІV. 24. З інших польських джерел хроніка Великопольська буквально повторює Кадлубка (Моnum. Роl. hist. і. II 544-7), Длугош (II с. 149- 152) розмальовує його. З додатків Длугоша більш цікаві ці: на підставі угоди, зробленої Казимиром Справедливим з Володимиром, коли він вернув його на галицький стіл, Галичина після смерті Володимира мала перейти до Польщі, і галицькі бояри на те зложили присягу (очевидно, це викомбінував Длуґош з Кадлубкового оповідання, що Галичину хотіли прилучити до Польщі); друге доповнення (як дальша консеквенція з Кадлубкової історії): Роман, діставши Галичину, складає присягу на вірність Польщі. В руських джерелах Длуґошеве оповідання, через Кромера і Бєльского, перейшло в Густинський літопис (с. 326). Також і оповідання Татіщева, очевидно, і тут стоїть в залежності від Длугоша (посередній); тільки він дає знов цілий рад самостійних додатків, по всій правдоподібності - з власних здогадів: що галицькі бояри зверталися за порадою до Рюрика, кого їм взяти князем, і спинилися гадкою на Роститиславі Рюриковичу; що Роман шукав протекції у галицькій справі у Рюрика, і тільки як тут йому не вдалося, звернувся до поляків, що разом з походом поляків угри теж приступили до галицьких границь, і це змусило бояр прийняти Романа.
-5-

рем, ніж молодий Лєшко, що так слабко сидів на своєму краківському столі і відігравав досить сумну роль в руках своїх всевладних баронів; що Роман, якого дійсно можна було назвати “педагогом” молодих княжат-Казиміровичів, мав повне моральне право не випрошувати собі у Лєшка помочі, а тільки жадати її за недавно надану їм свою поміч, таку важливу для них, а зрештою був потрібним польським княжатам і надалі з огляду на їх непевне становище. Про прилучення Галичини до Польщі ані мови не могло бути тоді ані в польських, ані у галицьких боярських колах, і це представлення річей у Кадлубка ми щонайбільше — можемо толкувати антиципацією подій після смерті Романа, так само як і описаний ним так сильно страх бояр перед Романом і його “тиранством”. Таким чином з просторого і детального оповідання Кадлубка у нас, власне, лишається один тільки голий факт, що Роман, опановуючи вдруге Галичину, мав для себе поміч від Лєшка; бо навіть і такі подробиці Кадлубкового оповідання, як те, що разом з Романом старалися здобути галицький стіл і інші руські князі, що бояри пробували боронитися, що Галич обложено, і тільки битва, нещаслива для бояр, змусила їх до покори — навіть, кажу, ці подробиці не певні і дуже легко можуть бути фантастичними1.

З поданого вище огляду політичної ситуації на момент смерті Володи-мира виходить, що Роман серед руських князів не міг, по всій правдопо-дібності, знайти значної помочі, але не міг стрінути й значної перешкоди у своїх планах на Галичину. Зрештою як найближчий сусід Галичини, що за кілька днів міг наспіти з свого Володимира під Галич, Роман мав повну спро-могу випередити всякого іншого конкурента. Угорщина була повністю паралізована тією внутрішньою війною - короля Емерика і його брата Андрія, пізнішого короля, що ярилася у 1197—8 р.р.; перемир'я, що зайшло між ними 1198 р., зовсім не привело до згоди, і обидві партії стояли напоготові, очевидно — зовсім не
1На оповіданні Кадлубка я спинився тому, що воно досі не було розібране докладно і знайшло широке довір’я, почавши від Карамзіна (ІІІ 64—5): з нього користав Зубрицький (1. с.), Шараневич (Исторія с. 64), Іловайский (1. с.). Менше мали щастя екстраваґанції Длугоша і Татіщева. Навіть Соловйов, взагалі повний довір’я до Татіщева, не використав їх (І с. 549); тільки Зубрицький (Исторія ІІІ с. 18) використав звістку про угорський похід, і здається під її виливом розповів про існування в Галичі угорської партії, а його погляди повторив Іловайский (II, 39).
-6-

маючи часу для якихось заграничних авантюр. Говорити про якісь польські плани на Галичину в цім часі було б чистим анахронізмом. Серед галицького боярства Роман мусив мати свою партію прихильників, хоч з другого боку той факт, що він вважав за потрібне вибратися на Галичину з більшими силами і стягнув поміч від поляків, наводить на гадку, що між боярами була і неприхильна йому партія, яку мусив він коли не поборювати силоміць, то принаймні заімпонувати її значними силами. Про партизанів польських (як у Кадлубка) або угорських (як припускають деякі сучасні історики) при цьому, одначе, нема що думати: угорська партія твориться між галицьким боярством, як знаємо, кільканадцять літ пізніше, під впливом повного роздратування на руських князів, а польської там не було зовсім і потім; можна думати хіба що про партизанів якихось руських князів.

Пізніше, за панування Романа в Галичі, ми знаємо між боярами партію Ігоревичів , на чолі котрої стояли Володислав з братом, близькі покійному Володимиру як сини його „кормильця“ - пестуна. На момент смерті Володимира живим ще був їх батько — відомий Ігор Святославич (пом. 1202), і кандидатура його як близького свояка покійного Володимира галицького (Ігор був оженений з його сестрою, донькою Ярослава) і взагалі близького йому чоловіка, була зовсім натуральна: у Ігоря довго жив Володимир, ще за життя батька вигнаний ним з Галича (1182—3), і зв'язки ближчих бояр Володимира з Ігорем і його двором могли йти ще з тих часів. І коли прихильників Романа ми, по традиції, найскорше можемо припустити між тими боярами, що накладали з ним у 1188 р., або їх синами, то знову і його неприхильниками могли бути “Володимирові приятелі“, що 1188 р. муси ли втікати разом з Галичини, завдяки конспірації бояр з Романом.

Але ці противники Романа мусили притихнути: він опанував Галич. Чи дійшло при цьому до битви з супротивною партією (як оповідає Кадлубек), чи обійшло ся без конфлікту, цього не можемо сказати, так само як не можемо й означити точніше дату запанування Романа в Галичі (найправдоподібніше 1199 р.).

З якими б точнішими подробицями не сталося запанування Романа у Галичі, очевидно у всякому разі, що він сів тут міцно. Що тановище своє вважав він певним і в своїй державі, і на зверх, показує розпочата ним сувора боротьба з боярством і його інтенсивна загранична політика. Очевидно, партія, су противна йому у
-7-

Галичині не була так сильна, коли він так рішуче взявся за неї і за боярство взагалі, а той факт, що Роман не вагався зірвати слідом відносини з Лєшком, котрому нібито завдячував свій галицький стіл (як представляє Кадлубек), показує, що Роман зовсім не потрібував так дуже Лєшка і взагалі сторонньої підпори.

Про відносини Романа до руських князів - про його конфлікт з Рюриком, що порозумівшися з Ольговичами задумав відібрати Галичину у Романа, але натомість втратив Київщину, відібрану Романом, оповів я у іншому місці. Я висловив там гадку, що Роман мабуть сам дав початок цього конфлікту, завзявшися кілька років тому на Рюрика, і Рюрик супроти його ворожої позиції злучився з Ольговичами, що мали плани на Галичину здавна і тепер могли розраховувати на ту партію Ігоря і Ігоревичів, про котру я щойно говорив. Роман упередив їх похід на Галичину, рушивши сам на Київ, і супроти того, що Київська земля стала на його стороні, відразу опанував Київщину, і хоч не лишив Києва собі, як надіялись кияни, поставив Київщину в залежність від себе, посадивши тут свого брата в перших, Інгвара Ярославича. Коли Рюрик потім, скориставшись відсутністю Романа, пограбував Київ, на помсту киянам, - Роман рушив знову в Київщину, і його короводи з Рюриком скінчилися тим, що він постриг Рюрика з родиною в ченці і позабирав і ті київські волості, які лишив був йому після першої кампанії. На прохання Всеволода він посадив у Києві Рюрикового сина, а Всеволодового зятя Ростислава, але чи дав йому всі волості його батька, не певно. У всякому разі сам Київ стояв у такій тісній залежності від Романа, що Рюрик не відважувався аж до смерті Романа скинути свого чернецтва, хоч у Києві (де його пострижено) княжив його син.

З Рюриковими союзниками Ольговичами Роман встановив добрі відно-сини, правдоподібно - змусивши їх відмовитись від всяких претензій на Галичину, а з Всеволодом суздальським, що претендував на роль сеньйора українських князів, прийшов до ближчого порозуміння. Порядкуючи укра-їнськими справами за порозумінням з ним, Роман дуже зручно віддавав своїх противників під контроль Всеволода і заручався його поміччю для під-держання порядку, встановленого на Україні - своїх впливів там. Як я вже сказав, Роман, мабуть з огляду на Всеволода, на його претензії на старшинство




-8-

над Києвом і не лишив Київщини собі; не хотячи ані накликати конфлікту з Всеволодом, ані підпорядкувати себе його претензіям на старшинство, він за-довольнився роллю фактичного господаря на правобічній Україні, а своїми укладами з Всеволодом фактично поставив себе на рівні з ним, так що в полі-тичній системі земель давньої Руської держави над старим, бідним Києвом піднімались тепер два нові політичні центри: південний Галич і північний Володимир суздальський в союзних відносинах між собою. Після свіжого опанування Галичини, що висунуло Романа на перше місце між українськими князями, ці київські війни 1201-4 р. були новим тріумфом Романа, що зробили його не першим між рівними, а зверхником українських земель. Під впливом цих фактів утворився у нього титул, з яким він виступає в літопису —“ самодержець всієї Русі“1.

У зв'язку з цими київськими кампаніями Романа стояли його походи на половців, що теж дуже спричинилися до його престижу (як взагалі всяка війна з половцями була популярна в українській суспільності). Половці були союзниками Рюрика, отже мотивом Романових походів могло бути покарання їх за цей союз і пустошення Київської землі, але також і оборона від них Київщини надалі, бо Роман брав Київщину ніби під фактичну свою опіку. Окрім того, тут могли входити в гру дипломатичні зносини Романа з Візантією. Першу звістку про них ми маємо з 1200 р. Не знати, чи вони тоді наново були завязані, чи почалися ще тоді, як Роман сидів у Володимирі; досить, що в травні 1200 р. в Царгороді було посольство від Романа, на чолі котрого стояв Твердята Остромирич; про нього згадує царгородський паломник новгородець Добриня2. Оповідаючи про похід Романа на половців (перший з ряду), тогочасний візантійський письменник Никита Хоніат з великим визнанням підносить, що цей похід Романа змусив половців забратися з візантійських земель, де вони були небезпечні уже і Царгороду; він мотивує цей похід симпатіями Романа до Візантії та жалем за нещасливою її людністю, нищеною цими частими половецькими набігами; ці симпатії він адресує почасти Роману, „почасти впливам його архіпастиря“ — митрополита
1Іпат. с. 479.

2Хожденіє арх. Антонія вид. Лопарьова с. 15 (Палестинскій сборникъ т.51). Інші посли Романа окрім Твердяти у Антонія названі такі: Недан, Домажир (ім'я, відоме між галиць-кими боярами), Дмитрій і Негвар (вар. Несвар).
-9-

або може і патріарха, що міг посередничити в цих переговорах.

Обидва походи були здійснені зимою (1201/2 чи 1202/3, і 1203/4), і були для половців дуже шкідливі: було взято багато невільників і здобичі і визволено з неволі багато русинів, а „Половецьку землю без перешкод зруйновано і знищено“, як каже Хоніат. Походи зробили сильне враження у сучасників, і посмертна похвала Роману у Галицькому літопису спеціально спиняється на його походах на „поганих“ - що він, „ідучи слідом діда свого Мономаха, кинувся на поганих як лев, сердитий був, як рись, нищив їх як крокодил, переходив їх землю як орел, бо був хоробрий як тур“. Здається, що були і спеціальні пісні про ці походи Романа на половців.

Не знати коли, Роман увійшов також в дуже приязні відносини з новим угорським королем Андрієм. Як я згадував вище, Андрій вів війну з своїм братом королем Емериком, і з кінцем 1204 р.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал