Великі Сорочинці. Ярмарок. Гоголь Духовна мікрогалактика Михайла Коцюбинського



Сторінка15/15
Дата конвертації16.12.2016
Розмір2.41 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

· Інститут культури, який ти закінчив, допомагає в цьому?

- Аякже. Професійна освіта ніколи не зашкодить. Ми з дружиною і наших дітей так виховуємо, кажучи їм, що політика політикою, а те, що ви матимете в голові, ніхто і ніколи від вас не забере. Освіченій людині завжди, як на мене, легше зорієнтуватися у будь-якій життєвій ситуації. І суспільство, врешті-решт, завжди потребує інтелектуалів. Тільки грамотні, освічені люди стають рушійною силою в змінах на краще. Історія це вже доводила багато разів. І така людина набагато сильніше відчуває внутрішню свободу, гостріше - несправедливість не тільки до себе, а й до інших.

· А які найцікавіші історії траплялися з тобою на весіллях?

- Особливих історій не траплялось.

· Від кого і чому ти навчився, прагнеш навчитися?

- Багато чого навчив мене мій покійний батько. Від перших днів створення народного ансамблю "Боржава" він був активним його учасником. Батько свого часу закінчив Хустське культурно-освітнє училище. А як весільний староста побував на п'ятистах весіллях. Скрупульозно вів облік усіх весіль, які провів. В інституті був надзвичайно талановитий викладач Валерій Петрович Гросман. Людина енциклопедичних знань: поезія, кіномистецтво, живопис, музика - класична, естрадна, - література. Якщо він говорив про кіно, починаючи географічно з кіностудій Прибалтики і далі Білорусія, Україна, Молдавія, Кавказ, Середня Азія, Росія, то кожний фільм - це всі прізвища людей, які брали участь у зйомках фільму: режисер, оператор, художник, актори, сюжет, і так далі. Феноменальна пам'ять. А так в житті вчусь і надалі у добрих і мудрих людей життєвих премудростей.

· Колись ти був директором Кушницького будинку культури. Ти залишив цю посаду через конфлікт з начальником райвідділу культури Ю. Глебою. Подія ще тоді обросла чутками, які ніхто не розвіяв.

- Для мене це було цілковитою несподіванкою. Без усіляких серйозних попереджень чи розмов про можливе звільнення. А просто на черговій нараді Юрій Федорович зачитав наказ про моє звільнення з посади директора. Я приголомшений встав і пішов собі геть. І на декілька років на районні мистецькі заходи мене не запрошували. А я й не напрошувався. Хоча я й так продовжував над собою працювати. День народження все ж таки у мене 1 квітня, нагадую, емоції вляглися, здоровий глузд життєвий взяв-таки верх. Ну нема в тебе посади, а талант, здібності яким наказом у тебе заберуть? Смішно просто. А батько і фотографувати навчив, а мати - молитви Божої "Отче наш", а потім і сам в одній духовній книжці знайшов цікавий вислів: "Не шукай ти слави між людьми, а шукай ти її у Господа." Та й друзі мої із театру "Шарж" дуже мені допомогли в становленні уже як більш професійного актора. Спасибі їм за це.

· А засилля політики в культурі району останнім часом тебе тривожить? Адже це благодатний ґрунт для таких ситуацій. Для тиску, переслідувань, для підтримки представників тільки однієї партії, незалежно від таланту.

- Ці питання мене завжди турбували. І в радянські часи мені не подобались всілякі відверті приписки і в бібліотеках, і в звітах будинків культури. Які пісні можна виконувати, а які не можна. Те можна казати, а те ні. Щоб був повний "одобрямс", все у нас "о'кей". Одне не можуть чомусь люди зрозуміти: ніколи не вдасться нікому підкорити один одного. Скільки було тих імперій! І де їх імператори? Чингісхани, цезарі, македонські, наполеони, романови і іже з ними? Нема. А життя продовжується. Нікому не дано право зазіхати на свободу Божого створіння - людини. За людськими законами важко жити, а треба за Божими. Краще стане.

· Знаю, що нова влада пропонувала тобі очолити відділ культури. Ти відмовився. Чому?

- Не сміши мене. У нас чомусь тільки крайнощі. Або у нас зовсім немає кохання, і думати про це - зась, або його так багато, що вже не знаєш куди від нього подітися. Ми спочатку усе "разрушім до основанія", а потім будем сильно мізкувати, як би його все ж таки щось аби воно теє то саме. О! А воно, кляте, як казав Жванецький, ну все зробили, налагодили, змайстрували, включаєм - не работаєть. Трясця твоїй мамі! Що воно за техніка така життєва? Я коли вперше в своєму житті за комсомольською путівкою перетнув кордон, ти б побачив тоді мої очі, ого-го! І то була лише ЧССР, я зрозумів: ні, Юре, ми не по тій дорозі доганяємо Америку.

Питаєш, чому відмовився? Коли потрібно було реформувати культуру і не лякатися якихось експериментів, проявити певну мужність і сміливість у новаторстві, ми потихеньку все розвалювали. Спочатку політику, потім економіку, потім освіту, медицину, спорт, культуру нашу дорогеньку. Ми йшли вперед, до світлого із заплющеними очима. А коли їх розплющили, озирнулися - ой, біда, та за нами нічого нема, окрім злиднів. А тепер - нам би зайнятися тим, чим тоді займалися - вивченням досвіду, світового. Досить уже на ті граблі наступати. Місця вже на потилиці не залишилось, суцільні ґулі. Лікувати їх треба. Це все ж таки голова. А в людини вона одна, а не стільки, як у дракона. Весь час виростають. Це - як у житті. Зима. Ідуть чоловік і жінка додому з гулянки. Чоловік посковзнувся і гепнув головою об землю. "Ой, як болить", - каже. А жінка йому: "Були б мізки - став би ся струс мозку, а так - поболить та й пройде". Отак-то.

· Якби тобі сказали першого квітня, що ти виграв грінкарту і можеш їхати до Америки - ти повірив би?

- Я тобі більше скажу: моя дружина її була виграла! А вгадай-но, чи поїхали ми, чи ні? Не вгадаєш. І я тебе не розігрую. Не поїхали. Я хотів Леонідові Даниловичу відкритого, та не відкритого, а відвертого листа написати, щоб він вислав нас геть із сім'єю. Кудись у Буркіна-Фасо чи бодай в Гваделупу, бо ми недостойні в цій країні жити, псуємо загальну картину їхнього процвітання. Вони борються за наш добробут та борються, та все ніяк не можуть його, той наш добробут, побороти. Щоб йому добре було! А в Америку я б хотів із сім'єю поїхати на екскурсію. Щоб я так жив! Щоб я мав можливість заробляти чесно стільки грошей, щоб міг займатися меценатством на культуру і до Буша в гості поїхати. Щоб запросто, без клопоту і напруги. І щоб весело, від душі, міг сміятися разом із глядачами і друзями. І на весіллі, і в концертних залах, і вдома в кума чи куми. Щоб заздрили вже мені в Європі і Америці. Щоб вони до мене приходили зі своїми гаманцями на відпочинок і казали, що в них сервіс зовсім донічого і вони хочуть залишитися тут жити, хай навіть і в літній кухні, аби тут, в Україні. Щоб вони були також здорові! Ось так, мій друже.



2 квітня, 2005 р.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал