Великі Сорочинці. Ярмарок. Гоголь Духовна мікрогалактика Михайла Коцюбинського



Сторінка12/15
Дата конвертації16.12.2016
Розмір2.41 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

"НАШІ НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ ТЕПЕР НЕ ЗАХИЩАЄ НІХТО..."

http://www.biblioteka.uz.ua/elib/kuzan/1/13.jpg

Цими днями народний артист України Іван Попович розпочав свій концертний тур регіонами нашої держави, що проходить під девізом "Народні артисти - народу!" у рамках реалізації великої програми Міністерства культури і туризму. А перший концерт, як і повинно бути, Отаман Карпат провів у рідному селі Осій, відомому ще й тим, що тут народилися поет-модерніст першої половини минулого віку Федір Потушняк та поет і перекладач, автор слів "Пісні про Осій" Іван Петровцій.

А до нашої криниці

Приходили воду пити

Ясен місяць та зірниці,

З гір високих білі квіти.

І навіки серце чисте

Має той, хто пив ту воду,

Бо вода та промениста

З гір бере і силу, й вроду, -

співає Іван Дмитрович кожного разу, коли приїжджає додому. Мені пощастило не тільки напитися холодної як лід води з тієї криниці, яку викопав ще батько нашого земляка, але й поспілкуватися з ним.

· Іване Дмитровичу, я знаю, що зовсім недавно ви перейшли на роботу в Міністерство культури і туризму. Чим привабила вас, людину творчу і яскраву, адміністративна робота?

- Дійсно, зміни в моїй трудовій біографії відбулися. Але на бюрократичну роботу я не перейшов би ніколи. Я маю посаду художнього керівника Державної театрально-видовищної агенції Міністерства культури і туризму України. Це робота не просто творча, а така, що дозволяє реалізовувати цікаві проекти з меншими затратами сил і енергії. Зокрема, дозволяє залишатися артистом, що гастролює, а це для мене особисто дуже важливо. Раніше я працював завідувачем кафедри естради в столичному державному коледжі. Мені пропонували обіймати обидві посади, але це було б розбазарюванням, розсіюванням творчої енергії.

· Це якимось чином пов'язано з наближенням вашого життєвого ювілею?

- Дасть Бог, доживемо. Але я думаю, що це просто черговий етап у моєму житті. Зміна позицій і не більше. А до ювілею я активно готуюся. Планую зробити великий звітний концерт у Палаці "Україна" і на Майдані Незалежності. Хотів би запросити взяти участь у творчому звіті своїх друзів: Карела Ґота, Льва Лєщенка, Софію Ротару... Концерт має відбутися з обов'язковою трансляцією по телебаченню. Всеукраїнський тур - це теж підготовка до ювілею, але в першу чергу це все відбувається в рамках плану заходів до п'ятнадцятої річниці Дня незалежності.

· А яка доля вашого телепроекту "Вечорниці в Івана"? Щось давненько до вас на передачу не приходив ніхто.

- Справа в тім, що віднедавна Перший Національний телеканал очолив пан Докаленко. А з ним домовитися дуже важко. Його не цікавлять жодні проекти, пов'язані з життям нації. Ні мистецькі, ні якісь інші. Звучить парадоксально, але Перший Національний висвітлює життя всіх націй, окрім рідної, української. Саме тому його ніхто й не дивиться. Взагалі. Я - теж. Хіба що передачу "В гостях у Гордона" можу переглянути. І - все! А "Вечорниці" дійсно завоювали широку аудиторію. Хоча ми провели їх тільки в трьох містах - тим більше: поле для діяльності велике. Думаю, буде новий уряд - будуть і "Вечорниці". У принципі, цей проект комерційний. Його із задоволенням купуватимуть інші канали.

· А як у вас справи з комерційними концертами?

- Чудово! Я постійно гастролюю. Останнім часом провів касові концерти в Кам'янці-Подільському, Хмельницькому, Кузнєцовську... Зали, а в деяких містах - стадіони, були переповнені. Та я не хочу сказати, що Попович суперпопулярний артист. Просто прекрасно спрацювали організатори. Крім того, я не вимагаю величезних гонорарів. Фактично - квиток може купити кожен. Реалізовую заклик: "Народний - народу", що його сам і придумав.

· Допомогу, підтримку маєте?

- Я реально дивлюся на життя. У мене нормальний продюсер. Він і допомагає, і підтримує, і організовує... Якщо держава і, в першу чергу, Президент не повернеться обличчям до культури, то це єдиний вихід. Я не кажу про себе, я маю на увазі українську пісню. Мене, слава Богу, підтримувати не потрібно. Я сам постійно підтримую молодь, залучаю її до участі у своїх концертах. Але мусить бути державна програма збереження і розвитку української пісні, естради взагалі. Потрібно взяти під особливий контроль радіо, всі ці FM-канали, телебачення. При нинішній політиці є загроза зникнення української пісні взагалі. Політики роблять із нас незрозумілих націоналістів. У той час, коли потрібно захищати українську мову, такі маріонетки, як Вітренко, не зрозуміло від кого захищають мову російську. Української мови в столиці Української держави практично не чути. Зі мною трапився симптоматичний випадок в аптеці. Коли я попросив необхідні ліки, мені через скло відповіли: "Я нє понімаю етой вашей дєржавной мови!" Потрібно розрізняти, де є справжній здоровий націоналізм, а де просто тупість, впертість, низький рівень культури та інтелекту. На жаль, наші національні інтереси тепер не захищає ніхто, жодна політична сила. Вони тільки чубляться, б'ються самі між собою. Нещодавно у мене навіть пісня з'явилася актуальна:

Примиріться, сини, Україна вас просить,

Примиріться, сини, примирітеся дочки.

Примиріться, сини, Україна страждає,

Примиріться, сини, рідна мати благає.

Але сини не надто спішать примирюватися. Навіть на сусідів не озираються. А наше рідне міністерство не діє. Білоруси, наприклад, слідкують, щоб у їхньому ефірі було 70 відсотків національної продукції.

· Крім уже згаданої, які нові пісні з'явилися у вашому репертуарі?

- Останнім часом співпрацюю з авторами слів і музики Анатолієм Лавренчуком та Володимиром Старостишиним. "Мені не сниться нині опівночі", "Понад лугом", "Старенька хата", "Примиріться, сини" - це їхні пісні. Ще виконую "Карпатський край" Романа Никифоріва. Давно мрію зробити попурі закарпатських пісень у танцювальному стилі. Записи роблю на студії Олександра Лишафая та на власній студії в коледжі естради.

· А створити власне шоу, як, приміром, ваш друг Михайло Поплавський, не мрієте?

- Безголосий Поплавський не вміє співати, тому і бере до себе красивих дівчат, на яких хоч подивитися можна. Я йому постійно про це кажу, а він опирається: "Тільки ти, Іване, так думаєш. А всі інші мене хвалять". Не хоче чоловік розуміти, що хвалять його або підлеглі, або ж його студенти. Нехай тільки спробують шефа покритикувати! (Сміється). Хоча як організатор Михайло Михайлович дуже хороший. Він міг би бути нормальним, дієвим міністром культури. Чи працювати у відповідному комітеті Верховної Ради. Бо ж тепер там працюють тільки охоронці та водії олігархів. Та ще декілька слабких артистів. Наші інтереси могли б на рівні представляти тільки Василь Зінкевич або Дмитро Гнатюк. Вони - гордість української нації.

· Хто ще з наших співаків заслуговує на увагу?

- Я неодноразово говорив і хочу повторити знову: нам нав'язують не нашу музику, а ми все це сприймаємо. Будь-хто, що хоч трохи орієнтується в мистецькому світі, може це підтвердити. Наші артисти копіюють африканське завивання, а ті ж африканці були б щасливими заспівати так, як дано тільки нам. Можу виділити з усього потоку, не чистого Карпатського, а потоку пропагованої масової культури прекрасний голос Таї Повалій. Вона досить вдало підспівує Баскову. Що ж до Іри Білик, то її творчість не вища від київського нічного клубу, в кращому випадку. На Західну Україну з концертами її давно вже не запрошують. Мені дуже жаль, але моя талановита учениця Оксана Грицай, у яку продюсер вклав великі гроші, нині виконує російсько- та англійськомовну попсу в нічних клубах Лондона. Тепер вона - Міка Ньютон. Цікавий хлопець, хороший поет і композитор Гарік Кричевський зі своїми блатними тюремними піснями має свою аудиторію, свою публіку. А от Бобул, Кудлай, Дворський, Сандулеса, Ґіґа, Ніна Шестакова, Надя Шостак, Зінкевич, - якщо найближчим часом продюсери серйозно не займуться організацією їхніх концертів, гастролями, то через кілька років всі вони ризикують залишитися без роботи.

· Хіба все так погано?

- Це крик душі. Я хотів би, щоб його почули. Ілюстрацій до моїх слів багато. Навіть дуже багато. Так, останніми роками на факультет естради мого коледжу не вступив жоден чоловік із співучої Західної України. Хто вийде на велику сцену завтра?

· А як у цьому контексті виглядає Закарпаття?

- У нас, на жаль, не з'явилося жодної зірки. Гідне уваги, найновіше і найяскравіше - це Степан Ґіґа. Молода і перспективна Ірина Ярина не має репертуару. Тексти слабенькі - відповідно і музика. Скажіть, яку пісню її знаєте, що запам'яталося? Не тільки вона, але й багато інших намагаються копіювати когось і, як результат, - виходить жалюгідна копія, пародія. Молодь привчена до паскудної музики. Якщо кожного дня нам пропонують одне і те ж радіо- і телеменю, то ми поступово звикаємо. Послухати тільки, що замовляють на FM-Закарпаття діти з найглухіших наших сіл. Крім того, що говорять якимось примітивним суржиком, то ще й замовляють такі ж пісні. Не визнаємо свого, рідного... А сусіди з нас сміються. Подивіться, кого запрошують на гастролі в Росію. Якось я запропонував Йосипові Кобзону зробити концерт в залі "Россия". І знаєте, що він мені відповів? "Да! Прівєдьош мнє своіх галасістих, а што я буду дєлать со своімі безголосимі?" 70 відсотків російської естради - це вихідці з України.

· А хто міг би вплинути на ситуацію?

- Є і в міністерстві такі люди. Це Корнієнко, Бенч. Вони добре роблять роботу. Ще у нас велика проблема в постійній зміні міністрів. Не встигнеш звикнути до одного, а тут уже інший. Ви знаєте, хто у нас міністр тепер? Я знаю. Тому, що працюю в міністерстві (Сміється). В Азербайджані міністром культури був п'ятнадцять років Буль-Буль Огли. Це інша крайність, але він хоч не заважав працювати, тому, певно, так довго і протримався. А в нас міністри змінюються, а по радіо все більш нав'язливо звучить: "Я твой тазік, ти мой унітаз", чи "Подождьом твою мать". Навіть доходить до того, що улюбленими артистами стають беззубий Шура та безголосий Поплавський.

· Часто з Вами виступає донечка Соломійка. Кілька років тому вона мріяла стати лікаркою та артисткою. А тепер?

- Тепер їй шістнадцять років і вона співає "по-дорослому". У своїй категорії на конкурсах і фестивалях посідає перші місця. Закінчила перший курс коледжу економіки і права. Тепер вона каже приблизно так: "Мені вистачає тата артиста. Я його ніколи не бачу вдома. Я хочу бути доброю дружиною і оберегом для сім'ї. А пісня - це гобі. Вона допомагає в науці і житті". Я з нею згідний. У кожного з нас життя одне, тож нехай кожен будує його по-своєму.

· Пам'ятаю, як років двадцять тому про діяння Івана Поповича ходили легенди. А чим відрізняється нинішній Іван Попович від того леґіня, яким він був тоді?

- Ха-ха. Цікаве запитання. Думаю, що розбурханість і легковажність лишилися там. Натомість прийшла життєва мудрість, розважливість, поміркованість. Тепер, якщо щось сталося, то так мало бути, так дав Бог, це треба сприйняти як данину. Тоді ж все було на нервах. Все, що відбувалося, я сприймав запитаннями: за що? чому? чим я завинив? Роки я відчуваю тільки на папері. І ще, коли доводиться робити крос по горах без тренування. Потрібно побути вдома два-три дні - і все стає на свої місця. Любов до природи, радість від життя, молодечий вогник лишилися з того часу теж. Залишатися молодим допомагає і молодь, яка постійно мене оточує. Як на концертах, так і в коледжі. Маю багато учнів, послідовників.

· Після відзначення життєвого ювілею чим плануєте зайнятися?

- На пенсію не збираюся. Планую частіше приїздити додому. Тут маю багато землі, батьківську хату. Хочу посадити в саду нові дерева. Кілька старих, з якими пов'язано багато спогадів, довелося зрізати. Почуваюся тут як у раю. Та і всі, хто до мене приходить, - надивуватися не можуть. Думаю залучати сюди туристів та зайнятися організацією культурного життя та дозвілля молоді. Роботи тут - непочатий край.

· А води з оспіваної криниці напитися можна?

- Звичайно.


Іван Дмитрович нахилився і зачерпнув горнятко чистої як сльоза води. У літню спеку вона була настільки холодною, що я пив її довго-довго. А розмова із унікальним співбесідником ще тривала і тривала...

2006 р.


"МИ ПОКИ ЩО ЗА МЕЖАМИ ШОУ-БІЗНЕСУ, ТОБТО В ГЛИБОКОМУ МИСТЕЦТВІ"

http://www.biblioteka.uz.ua/elib/kuzan/1/14.jpg

"Шалений кайф - це коли кілька тисяч людей співають разом з тобою твої пісні", - каже Геннадій М'ясоєдов, лідер харківської рок-групи "Калєкція", композитор і лікар-хірург, учасник Революції і надзвичайно цікава особистість. Створена ним група випустила два компакт-диски, об'їздила з концертами всю Україну і цікава ще й тим, що на російськомовному Сході співає і творить цілком український рок. Розмова з ним не тільки про музику, але і про інші важливі речі, якими нині живе Геннадій та його група.

· Геннадій М'ясоєдов і група "Калєкція" - це близнята-брати?

- Скоріше батько і діти. Причому, діти дорослі.

· Хто грає з тобою в команді?

- Ярко Рудницький - бас-гітара, Сергій Балалаєв на барабанах, Олексій Єськов на баяні.

· Ваші виступи на Майдані під час Революції залишили які враження?

- Ми виступали не на Майдані, ми виступали двічі на Контрактовій площі (біля Києво-Могилянської академії, де було перше наметове містечко) на акціях "Пори". А на Майдан всіх запрошувала виключно агенція Арт-Велес, на свій розсуд. Звичайно, це треба було бачити і показати своїм дітям, бо таке не повторюється. Кілька тисяч людей, які разом з тобою співають твої пісні, - це неможливо передати словами. Шалена підтримка і енергетика. Шалений кайф.

· Ви об'їздили з концертами всі регіони України. Вас сприймали всюди однаково добре?

- Ми об'їздили практично всю Україну, від східного до західного кордону. Нас занесло навіть за дві тисячі кілометрів від України - до Хорватії - ми виступали в Загребі.
Приймали добре практично всюди. Принаймні агресивно-негативних випадів не було. Хоча на фестивалі "Рок-точка" в Донецьку на початку нашого виступу хтось крикнув "пойтє по-русскі", але вже після нашої першої пісні народ співав і танцював разом з нами. Ми вважаємо, що в Україні потрібно творити українську культуру.

· Участь у закарпатському фестивалі "Рок-бринза" запам'яталася? Адже ви були гостями і чи не єдиною групою, що співала по-українськи.

- Не те слово. Особливо поїздкою на ТВ-ефір на червоному джипі господаря того клубу, де проводився фестиваль. І нашим виступом о третій ночі (як хедлайнери, ми мали виступати останніми), після багатогодинного очікування і прослуховування всіх учасників. Господар клубу намагався підтримати нас і запропонував горілки, почувши від нас прохання замінити горілку на каву, щиро здивувався і спитав, чи не крішнаїти ми часом. Але ідея проведення такого фесту, безумовно, добра. Якщо нас запросять, то ми приїдемо ще. А українською тоді співала і, здається, група зі Львова.

· А як реагує на вашу творчість рідний Харків?

- У Харкові "Калєкцію" знають вже років десять, так що на вулиці впізнають, вітаються навіть незнайомі люди. По місцевих ФМ нас можна почути майже не щодня, диски розкуповують, словом - не скаржимось. Наше рідне місто нас любить, і ми любимо його. Воно надихає нас на створення нових пісень, підтримує і оберігає.

· Більшість пісень для групи ти написав на слова Сергія Жадана. Хто ще є авторами текстів?

- Відомий закарпатський поет, автор багатьох поетичних збірок, а також гіта "Золото Карпат" Василь Кузан, Юрко Позаяк, Роман Скиба, Галя Крук, Назар Федорак. Деякі пісні було написано на вірші Богдана-Ігоря Антонича. Вірші Антонича навіть тепер звучать модерніше, ніж опуси деяких сучасних поетів.І я теж пишу тексти. Хоча, треба наголосити, що я пишу саме тексти для пісень, а всі вищезгадані автори пишуть вірші, які я роблю текстами.

· А яким має бути текст, щоб його можна було співати?

- У принципі, заспівати можна й енциклопедичний словник, але щоб це було схоже на пісню - має бути певна внутрішня ритміка, яку відчуваєш, коли читаєш текст, хоча таке відчуття може виникати не при першому читанні, а якщо читаєш текст кілька разів.

· Літературна досконалість тексту для тебе не є гарантією того, що він стане піснею?

- Абсолютно ні. Тільки коли виникає внутрішній зв'язок на підсвідомому рівні між словами на папері і музикою, яка перманентно живе в моїй голові, причому зв'язок стійкий і міцний, тоді і тільки тоді може народитись пісня. Але коли і як виникає такий зв'язок - визначити неможливо.

· У вашому репертуарі є і "Гуцулка Ксеня"...

- Є. Коли готувався наш перший альбом як бонус-трек, ми планували дати пісню "Громадянська війна". Але один із спонсорів - Ківан Аднан (дуже релігійний араб, що вкладає гроші в українську культуру) поставив умову: без ненормативної лексики і політкоректно. А "Громадянська" ніяк не підпадала під ці дві умови. Ми вирішили замінити її на щось відоме, але з нашим аранжуванням. І ми ледве не стали "групою однієї пісні", бо її знає і любить багато людей, просять заспівати на кожному концерті і в кожному телеефірі. Безумовно, нам приємно, що наша версія цієї пісні "імєєт мєсто бить". Напівпанківська аранжировка, напівп'яні голоси - все це вигідно виділяє нас з доволі широкого кола виконавців цієї гарної пісні.

· Визнання публіки на кожному з концертів чомусь не стає путівкою на радіо, телебачення. Чому?

- Тому, що "путівку" на радіо і ТВ у 99 відсотків треба купувати за великі гроші. Студія, відео, ротація на ТВ і радіо - все це потребує великих сум. Та навіть наша публіка не привчена платити за концерти, байдуже, в клубах чи на стадіонах. В Україні взагалі дурнувата ситуація з халявними концертами: дні пива, дні міста та інше. Це неправильна ситуація.

· А якби ви стали грати для Поплавського?

- А чому б ні? Ми ж граємо "етностьоб". Але з ним на телебачення потрапити було б легше.

· Тобто, що грає основну роль на українській естраді: гроші, доступ до телебачення по знайомству, продюсер чи ще щось?

- Як завжди в житті - випадок плюс все вищеперераховане. Але складається дивна ситуація: у нас помічають виконавців лише тоді, коли вони стали відомими в Росії. Так сталося з "ВВ", з "Океаном Ельзи", з харківською "П'ятницею". Тут можна згадати ще й ужгородку Йолку, яка тепер живе там і творить російську попсу. Зрозуміло, що нема пророка у власній Вітчизні, але ж скільки можна дивитись скоса на "Маскву". Чому не дивляться на Варшаву, скажімо, або на Будапешт? Чому не бачать талантів удома? Залишається сподіватись, що після відомих подій ситуація все ж таки зміниться на краще і українським виконавцям, щоб стати зірками в Україні, не потрібно буде ставати "звйоздамі" будь-де ще.

· Мистецтво і шоу-бізнес - це не одне і те ж. Ви ближчі до мистецтва...

- Як сказав відомий митець Енді Варгол: "Бізнес - то найкраще мистецтво. Я зроблю будь-що за гроші". А ми поки що за межами шоу-бізнесу, тобто в глибокому мистецтві.

· Чи є шляхи до поєднання справжнього мистецтва і бізнесу?

- А хто визначає, чи то справжнє мистецтво чи ні? Те, що продається, не обов'язково є поганим. Це не є за визначенням погано. Мають бути люди, які б займалися цим поєднанням: агенти, продюсери, арт-менеджери. На Заході є купа людей, які займаються таким бізнесом, - продають мистецькі твори. І, треба сказати, вони заробляють великі гроші, навіть більші, ніж самі митці. Вигідно продати мистецтво - це теж мистецтво, це також треба вміти. Продати можна все, навіть справжнє мистецтво. На жаль, у нас проблеми з наявністю таких фахівців. Як казав персонаж Караченцова з відомого фільму "Дежавю": "Мафія, мафія. Хотілось би, щоб вона у нас була, але для цього треба ще довго і наполегливо працювати". Так само можна сказати і про арт-бізнес в Україні.

· У цьому важливу роль мала б відігравати державна підтримка...

- Грати з державою в азартні ігри на гроші не можна ніколи. Причому - з будь-якою владою, навіть з найбільш демократично-помаранчевою. Все, що від неї потрібно, - не заважати. Підтримка - не значить втручання держави. Втрутилась держава в конкурс Євробачення, порушила умови конкурсу, і що вийшло? Має бути національно спрямована політика держави. Як-от, наприклад, надавати інформаційний простір в першу чергу своїм або надавати пільги тим бізнесменам та структурам, що інвестують гроші на розвиток української культури.

· Ти не оптиміст. Видно, не надто віриш у зміни після Революції?

- Я - реаліст, тому в черговий раз "переховав свій автомат". Після революції завжди бувають зміни, але не завжди на краще. Історія знає багато таких прикладів, і дуже не хочеться, щоб це раптом повторилось у нас. Хоча, сказати по правді, - хочеться вірити, дістало не вірити в зміни на краще.

· Оксана Білозір надихає тебе на творчість? Як міністр культури, звичайно.

- Найнеміністрішого міністра я ще не бачив. (Сміється). Слава Богу, вона не надихає мене, а то невідомо, що б я написав. Намагаюся дотримуватися принципу: "Не читайте більшовицьких газет перед обідом".

· Коли ти пишеш музику?

- Завжди. (Сміється). Навіть коли не пишу. Це не жарт, звісно. Точніше, жарт певною мірою. Не буває такого, щоб я писав музику за розкладом, як у Янковського в "Мюнхгаузені": "з дев'ятої до десятої - подвиг". Напевно, музика завжди існує десь у мені. Настає такий момент, коли сім нот складаються у черговий "геніальний" твір. Кайф у тому, що з відомих усім семи нот можна зробити те, що ніхто в світі не чув і не робив до мене. Саме в цьому найбільший кайф творчості - творчості будь-якої: музики, літератури, живопису, - митці роблять унікальні речі.

· Рушійною силою в процесі творення пісні для тебе є текст?

- Не обов'язково. Швидше, настрій, причому, не обов'язково добрий. Це може бути і злість, і закоханість, спогади про доторки, запахи, смак, враження від почутого чи побаченного, дорога, ну і звичайно "sex, drugs, rock-n-roll". А я б ще додав алкоголь, особливо закарпатську сливовицю.

· Твоя музика робить світ кращим?

- Сподіваюсь, що так. Всі мої пісні про кохання. Хоча де в чому я згоден з японським письменником Месімою. Я про те, що краса не завжди рятує світ, а частіше його руйнує - всі конфлікти і війни через те, що люди не можуть поділити красу і володіти нею. А кохання, на моє глибоке переконання, - це надзвичайно креативна сила.

· Як виглядає пісня про каруселі ("На каруселі б... кружляє") у цьому контексті?

- Це ж пісня про кохання, як же вона може виглядати? Кохання не може робити світ гіршим, воно робить його тільки кращим. На щастя, ми не пануємо над коханням, воно властиве всім: і б..., і депутатам, і решті населення. І потім, "б..." займається коханням не за гроші, а за "покликанням", а це вже плюс. До речі, "б..." з перської перекладається як "єдина". Якщо кохана знає перську, вона не образиться.

· Ну, перською у нас володіють, звичайно, всі. Але тепер ми говоримо про тебе. Ти дивишся на оточення більше як музикант чи як лікар?

- Просто як людина. Якщо я буду постійно музикантом або лікарем, я головою схиблю. Але буває, коли я бачу людину, яка потребує хірургічного втручання, в мене сверблять руки.

· Серед твоїх пацієнтів є колеги-музиканти?

- Я перелікував половину харківських музикантів і багато інших. А на гастролях я не лише музикант, а й "лікар команди". Наприклад, коли ми їхали до Загреба, це взагалі був якийсь "хворий" тур. Почалося все з нашого баяніста Льоші, в нього заболів зуб. За фахом я хірург, але поки ми їхали з Харкова до Загреба, зупиняючись в кожному стоматкабінеті по дорозі, мені довелося побути стоматологом. Потім, застудилось половина творчої групи (квітень в Ужгороді видався дуже холодним), і я став терапевтом. Далі пішли алкогольні отруєння, і моя роль змінилася на токсиколога. А про психотерапевта і говорити нема що - вислуховую скарги постійно і, зауважте, не за 50 долярів за годину. Буду скоро вимагати гонорари не лише за музичні виступи, а й за лікарські послуги.

· А серед колег-музикантів є ще лікарі?

- Розенбаум, Кузьма зі Скрябіна - прикладів багато, але вони всі колишні лікарі. Серед знайомих таких лікарів, що водночас працюють і співають, - один-два.

· А для дітей писати плануєш?

- Не обов'язково писати спеціально для дітей, щоб дітям сподобалась пісня. Але якщо так стається, це здорово.

· Дякую за розмову. Принагідно вітаю з народженням донечки Софії. Нехай росте здоровою і щасливою на радість батькам.

Січень, 2005 р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал