Веклич В. О. Організація роботи учнів з підручником на уроках історії



Сторінка8/10
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.98 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Вертіївський міжшкільний

навчально-виробничий комбінат.
1.bmp
Вертіївський міжшкільний навчально-виробничий комбінат був створений в 1977 році на основі рішення облвиконкому і вступив у дію 1 вересня 1977 року. Він був створений на базі приміщення Вертіївської початкової школи №3, яке капітально відремонтували і добудували. Ремонтом та добудовою займались Вертіївські радгоспи "Маяк" та "Авангард", Вертіївське відділення "Сільгосптехніка", ПМК-7, Ніжинське РСУ, СМУ-3, Вертіївське лісництво та ДЕУ-895. Комбінат був відремонтований і введений в дію за 5 місяців.

Рішенням райвиконкому були затверджені профілі навчання: трактористи, шофери, оператори машинного доїння корів, слюсарі по ремонту тракторів та сільськогосподарських машин, електрики сільського господарства, овочівники та швеї. Відповідно до профілів були обладнані кабінети, лабораторії підприємствами та організаціями району.

В учкомбінаті навчались учні з Вертіївської, Крутівської, Кукшинської середніх шкіл.

Нині роботу МНВК очолює директор Грузд Іван Михайлович.



5.bmp
В навчально-виробничому комбінаті працюють такі профілі: моделювання та пошиття одягу, народного ремесла, автосправи, тракторної справи.

2.bmp

Працює 6 викладачів. В комбінаті навчається 102 учні Вертіївської, Крутівської, Кукшинської середніх шкіл.


4.bmp
3.bmp
Навчально-матеріальна база МНВК поповнилась двома автобусами згідно загальнодержавної програми "Шкільний автобус".
Туристсько-екскурсійні можливості населеного пункту
Історія села Вертіївки сягає в сиву давнину.

Вона багата подіями, фактами, видатними особами.


Військово-історичний музей ім. М.П.Кирпоноса

Вшановуючи пам'ять свого видатного земляка, Героя Радянського Союзу М.П.Кирпоноса, вчителі, комсомольці і піонери школи №2 в травні 1960 року оформили кімнату-музей. Саме в цій школі він навчався. Ініціатором збирання матеріалів та оформлення кімнати був директор цієї школи Б.М.Соколов. Після відкриття кімнати-музею він порушує питання про спорудження пам’ятника-бюста Кирпоносу М.П. Педагогічний колектив, батьківський комітет, комсомольська та піонерська організації, громадськість села підтримали цю пропозицію. Було зроблено багато зусиль, щоб підготовчі роботи йшли швидкими темпами протягом травня-серпня 1960 року. Вирішили спорудити пам’ятник на території подвір’я школи №2 і провести урочисте відкриття пам’ятника М.П.Кирпоносу напередодні Великої Жовтневої Соціалістичної революції 6 листопада 1960 року.

Соколов Б.М. - директор восьмирічної школи №2, він же голова ради краєзнавчої кімнати-музею, накреслив ескіз постаменту бюсту, який був схвалений групою місцевих художників у складі М.М. Минька, М.Г.Красюка, О.І.Дерези.

Всі технічно-практичні роботи щодо виготовлення постаменту виконувались учнями-випускниками 1959-1960 рр., у квітні місяці. Будівельним матеріалом були бита цегла, цемент і пісок. Вчителі М.М.Минько, О.Ю.Костирко, С.П.Понтяр виготовили дощану форму для заливки постаменту. Дівчата били цеглу, просіювали цемент, хлопці замішували цемент з піском і цеглою. Для зміцнення бетон поливали водою, по 10 відер щодня, протягом тижня.

Зовнішня штукатурка була зроблена бетонярем-пічником Г.Ф.Росадкою.

Роботу по виготовленню бюста М.П.Кирпоноса провів уродженець Вертіївки, скульптор М.Г.Красюк.

6 листопада 1960 року відбувся мітинг жителів Вертіївки, присвячений відкриттю пам’ятника Герою Радянського Союзу, генерал-полковнику М.П.Кирпоносу.

6 травня 1977 року пам’ятник був перенесений до новозбудованого музею.

23 лютого 1977 року у Вертіївці був відкритий історико-меморіальний музей Героя Радянського Союзу генерал-полковника М.П.Кирпоноса.

На кошти радгоспу "Маяк" було збудовано приміщення музею, а оформлення стендів провели працівники Чернігівського історичного музею.

Музей створений з ініціативи депутата сільської Ради Соколова Бориса Макаровича, який до музею передав всі матеріали кімнати-музею школи №2.

Доньки М.П.Кирпоноса передали до музею багато речей батька та сім’ї. Музей має п’ять кімнат і кімнату побуту односельців, матеріалів про М.П.Кирпоноса, односельців-ветеранів війни, село сьогодні та видатні люди Вертіївки.

Постійно йде поповнення залів музею матеріалами, які збирають працівники музею.

Директор музею Фролова Тетяна Францівна велику увагу приділяє оновленню та поповненню залів музею новими матеріалами. Для цього зустрічається зі старожилами села, які дають цінну інформацію про ті чи інші події з історії Вертіївки, веде переписку з людьми-вихідцями з Вертіївки, одержує від них цікаві листи, в яких іде розповідь про наших земляків.


Обеліск Слави

Обеліск Слави - місце вшанування пам’яті вертіївчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Більше 600 чоловік не дочекались додому матері, дружини, діти. Їхні могили знаходяться в різних куточках нашої держави та інших держав Європи. Біля підніжжя обеліску покладають квіти односельчани у вересневі та травневі дні, дні визволення Ніжинщини та дні Перемоги. Багато сімей вертіївчан до сьогодні чекають повернення рідних або хоча б звістки про місце поховання, одержавши після війни звістку з військкомату - "Пропав безвісти". Це місце свято шанується нашими жителями. Учні школи прибирають парк Слави, слідкують за порядком в ньому, насаджують квіти.

Споруджено обеліск Слави в 1970 році.

На цій же центральній вулиці, на подвір’ї школи знаходиться могила - пам’ятник воїнам, які загинули під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.


Пам’ятний знак на місці розстрілу учасників серпневого повстання

Після Жовтневого перевороту в Росії та прийняття більшовиками Декрету про мир, в село з фронту почали повертатись солдати. Серед них були і більшовики. Під їх керівництвом був створений ревком в складі П.Д.Савченка, М.П.Кирпоноса, К.А.Січкаря та інших, який взяв владу в селі в свої руки. Ревком створив червоногвардійський загін в складі 60 чоловік.

Діяльність ревкому припинив наступ німецьких військ, які в березні 1918 ввійшли в село і стали жорстоко розправлятись з селянами. Разом з ними в село повернулись бувші землевласники. Під час сходки селян, організованої начальником гетьманської варти, він був убитий членами ревкому. З Ніжина прибув каральний загін. Члени ревкому та селяни, які їх підтримували пішли в ліси. Так було створено партизанський загін, який входив до повстанського з’єднання М.Г.Крапив’янського. німці зосередили в районі дій партизан свої війська. За цих умов було прийнято рішення про загальне збройне повстання. Щоб захопити три великі склади зброї в Ніжині, Веркіївському загону доручено було виступити раніше і привернути увагу окупантів.

На світанку 6 серпня загін з 500 чоловік під командуванням П.К.Маруні та К.А.Січкаря з півночі і півдня увірвались в село і оточили ворога, що розташувався в економії Терещенка. Зав’язався жорстокий бій , який того ж дня закінчився перемогою повсталих вертіїв чан. Проте не встигли вони відпочити, як з міста Ніжин до села наблизились великі сили німців. Повстанці разом з селянами, які їх підтримували вступили у бій. Окупанти почали обстріл з гармат. Під натиском ворога партизани відступили в ліс. Загарбники жорстоко розправились з полоненим Д.П.Дмитренком та пораненими, яких повстанці відправили в Дроздівську лікарню. Окупанти розстріляли лікаря, вивезли поранених у село Вересоч і там живими закопали в землю. Як тільки окупанти пішли сестри Галина та Ірина Кичко, ризикуючи життям, відкопали яму і тих, хто ще був живий, врятували.

На місці серпневого бою нині в селі стоїть пам’ятний знак, споруджений з ініціативи депутата сільської Ради Соколова Б.М.
Пам’ятник воїнам-визволителям
Творча праця жителів села, як і всіх радянських людей, була перервана у вересні 1941 року нападом фашистських військ на нашу землю. 413 вертіївчан пішли на фронт. 12 вересня 1941 року німці вдерлись в село. Вони грабували двори, переслідували активістів, розстріляли 43 жителів. 35 юнаків і дівчат силою вивезли на роботу в Німеччину. Однак населення не скорилось ворогу. Воно саботувало розпорядження німецької адміністрації. І.А.Могильний та М.П.Дереза стали членами підпільної організації Я.Батюка в Ніжині. В лісах Вертіївки діяв партизанський загін під командуванням Попова. Сім’я якого теж приєдналась до партизан.

15 вересня 1943 року воїни 7 гвардійського механізованого корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-полковника І.А.Корчагіна визволили село від німецько-фашистських загарбників. В боях за село хоробро бились і віддали своє життя 29 солдатів і офіцерів 14 національностей. Росіяни - П.А.Безсонов, І.М.Воробйов, українці - В.І.Ющенко, Є.П.Левченко, узбек Т.Худайкулов, удмурт М.Таміцин, татарин К.Халідулін та інші. Сльози, кров і попіл залишили після себе окупанти. У руїни перетворили залізничну станцію, середню школу. Спалили 80 будинків. Загальні збитки становили близько 9 млн. карбованців.

В шкільному парку відпочивають ті, хто поліг смертю хоробрих при визволенні села. Низько схилив голову солдат на їхній могилі.

Саме тут, у вересні, щороку відбувається мітинг, з покладанням квітів до підніжжя пам’ятника.

Пам'ять жива, Вона живе в людях, які пережили війну і в нинішньому поколінні, яке знає про неї зі спогадів ветеранів, кінофільмів, книг.
Пам’ятний знак визволенню Вертіївки
15 вересня 1943 року - ця дата ввійшла в історію села Вертіївки.

Очевидці Великої Вітчизняної війни, воїни-визволителі добре пам’ятають цей день. Він приніс визволення від німецько-фашистських загарбників.

Щоб наблизити перемогу, вертіїв чани не шкодували ні сил, ні життя.

1277 жителів села хоробро воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, в партизанських загонах, підпіллі. За виявлений героїзм в боях проти німецьких окупантів, 628 чоловік нагороджено орденами і медалями.

Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні льотчики

Яловий Федір Степанович

Мороз Іван Михайлович

Орденом Слави ІІІ ступеня нагороджені:

Мисан Григорій Семенович

Вербило Степан Наумович

Радченко Станіслав Степанович

Пінчук Дмитро Іванович

Андрушко Микола Гнатович

Оранчук Федір Іванович

З ініціативи депутата сільської Ради Соколова Бориса Макаровича в честь 40-річчя визволення села від німецько-фашистських загарбників біля музею було встановлено на п’єдесталі військову гармату.

Внизу напис:



"Захисникам і визволителям Вертіївки.

У вересні 1941 року на околицях селища війська 21-ої армії Південно-Західного фронту вели важкі бої.

15 вересня 1943 року 25-а механізована бригада, 70-а гвардійська Глухівська і 132-а стрілецька Бахмацька дивізія штурмом оволоділи Вертіївкою"

Пам’ятний знак на місці будинку, в якому народився М.П.Кирпонос
Вертіївка пишається своїм земляком Героєм Радянського Союзу М.П.Кирпоносом.

Народився в нашому селі 21 січня 1892 року в бідній селянській сімї.

У Вертіївці закінчив двокласну земську школу. В 1915 р. Михайло Петрович служив в армії, де став слухачем військово-фельдшерської школи. Під час І світової війни воював на Румунському фронті, став членом партії більшовиків.

Був активним учасником громадянської війни, яка точилась у Вертіївці за владу. В роки окупації Ніжинщини німецькими військами став активним учасником партизанського руху очолюваного М.І.Крапив’янським.

В 1927 році Михайло Петрович закінчив військову академію імені Фрунзе. Працював на різних військових посадах. Під час війни з Фінляндією за зразкове виконання бойових завдань 21 березня 1940 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На початку Великої Вітчизняної війни командував Південно-Західним фронтом. Війська фронту самовіддано захищали українську територію, обороняли місто Київ.

Під час виведення військ з оточення 20 вересня 1941 року, в урочищі Шумейкове на Полтавщині М.П.Кирпонос загинув.

Будинку, в якому народився Михайло Петрович, на сьогодні нема. Вулиця, на якій він народився і жив, нині носить його ім’я.

На місці будинку стоїть пам’ятний знак, на якому такий напис:

"На цій садибі народився

Герой Радянського Союзу

Генерал-полковник М.П.Кирпонос

(1892-1941рр)"

Топоніми вулиць

Вертіївки

Кущівка - вулиця М.П.Кирпоноса.

Ранок… Прокидається вся природа. Оживають ліси, поля, городи. Чути переспів пташок. Спочатку тихіше, а потім голосніше. Це пташки зустрічають сонце, яке своїм теплом зігріває все живе на землі. Прокидається село, вулиці, люди. Прокидається і вулиця Кущівка. Це сама найстаріша вулиця.

Кущівка… Прекрасна і мальовнича вулиця. Куди не кинь оком скрізь кущі і кущі. Здається вони навмисно тут посаджені, щоб приваблювати молодь села. Молодь по-справжньому любить цю вулицю. Саме тут зустрічаються з друзями, призначають побачення. Вся природа сприяє цьому. Вона ніби завмирає, коли шепочуться закохані.

На цій вулиці жили працьовиті і люблячі життя люди. Тяжка праця і мізерний заробіток не могли вплинути на хороший настрій людей.

Вони веселились як уміли, хоч часом були і гіркими ці веселощі. Саме на цій вулиці в одному з будинків народився М.П.Кирпонос. Ось чому ця вулиця носить ім’я Героя Радянського Союзу М.П.Кирпоноса. Нині на місці цього будинку стоїть пам’ятний знак.
Дукіївка-Слобода - вулиця імені В.І.Леніна.

В давнину це був широкий прямий шлях, обсаджений велетенськими вербами,що вів від Ніжина до кінця Вертіївки. В дощову пору на дорозі стояла багнюка, а влітку - курява. Вулиця з півдня на північ тягнеться більше п’яти кілометрів. Південна сторона в давнину називалась "Дукіївка", де жили виключно багаті "дуки". Північна - "Слобода", від слова "Свобода", бо тільки тут могли вільно оселятися селяни і будувати свої бідні житла. Хати були покриті соломою, подвір’я обгороджені лозовими тинами з дощатими ворітьми.

В 1955 році виконком сільської ради вирішив перейменувати колишню вулицю Дукіївка-Слобода . Їй було дано ім’я засновника Комуністичної партії В.І.Леніна. П’ятикілометрова вулиця закінчується залізничним переїздом Чернігів-Ніжин.
Карелія - вулиця імені А.П.Чехова.

Батьківщина… І перед очима стає чудова українська нива. Колос на ниві буйний, добірний, чистий. Йдемо полем, а колосся ніби шепоче до тебе, оповідаючи свою таємницю, що так довго її берегла. Тільки вони можуть розповісти про війну з фінами на Карельському перешийку. Нині цю війну називають несправедливою, загарбницькою. Як би там не було, але значна кількість наших односельчан брали участь у цій війні, зокрема і М.П.Кирпонос. Саме за успішно виконану операцію по подоланню лінії Манергейма, він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Багато односельчан з війни не повернувся, а ті хто повернувся оселились на окремій частині нашого села.

Свою вулицю вони назвали Карелія. Нині ця вулиця носить ім’я російського письменника А. П. Чехова.
Магерки - вулиці імені Мічуріна та Першотравнева.

Магерки…З давніх-давен так називають район нашого села, де сходяться вулиці Мічуріна та Першотравнева. Говорять, що ще в кінці 19 століття на цій вулиці жили багаті кравці. Які шили козацькі шапки, що називались Магери. В народі цих кравців назвали Магерками, тому саме звідси і пішла назва цього району.

Друге припущення про назву Магерок є те, що в перекладі воно означає "зла людина". Можливо, на цій території жили колись багатії, які були злими і жорстокими по відношенню до населення.

В честь Міжнародного свята солідарності трудящих одну з вулиць назвали Першотравневою, а другу в честь радянського селекціонера вченого-біолога Івана Мічуріна.


Хрущівка - вулиці Л.Толстого і М. Ватутіна.

Хрущівка…Коли згадуєш цю назву вулиці в нашому селі, на думку спадає вірш Т.Г.Шевченка:


Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Так, мальовнича ця вулиця. Білесенькі українські хатинки, вишневі сади, "хрущі над вишнями гудуть". На цій вулиці жили найбідніші люди села.

На їх долю випав тяжкий час, час кріпаків і панів. Зранку і до вечора працювали люди на панських полях. Працювали так, що часом вмирали на панщині, так і не доживши до днів свободи.

Багато часу минуло з тих днів. Змінилась і вулиця. На місці біленьких і низеньких будинків з’явились нові, а біля них посадились нові вишневі садки.

Нині ця вулиця поділилась на дві. Одна з них носить ім’я російського письменника Л.Толстого, а друга ім’я радянського військового діяча М.Ватутіна.
Пробитівка - вулиця імені Шевченка.

Світлий сонячний день, на подвір’ї від спеки сховались не тільки люди, а й притихли голоси пташок. Червневе духмяне повітря заповнило дорогу "битий шлях", який вів до лісу. Але що це, тиша літнього дня заспівала дзвінкими дитячими голосами. До тинів повибігали дівчата і старенькі бабусі. Старі чоловіки поважно димлячи люльками зупинились на порогах оселі. Вертіївськими курними дорогами їхала славетна рать Б.Хмельницького. Проїхали вони і по "битому шляху" - Пробитовці. Нині це одна з центральних вулиць села, яка носить ім’я славетного українського кобзаря.


Зеленьківка - вулиця М.В.Гоголя.

Щедра, родюча земля. Розкішна зелень, чудові сади. Омиті весною, обласкані вітром, напоєні щедрою землею, вони росли красиві та горді. Осіннього дня вабили очі важкі соковиті плоди в саду: великі черешні, запашні рожевобокі яблука, янтарні груші ,сині сливи. Вся вулиця потонула в зелені, куди не глянь - скрізь бачиш зелене море розкішних садків чудових городів. Жили тут великі багачі Дудченки, Щиглі. Зараз Зеленьківка носить ім’я М.В.Гоголя.


Мигелівка - вулиця імені Ф.Дзержинського.

Колись давно на околиці села, з північної сторони, були розташовані кузні. Зранку до пізньої ночі мигали вогні в печах кузень. Люди на зорі пробуджувались від сну і бачили, що на північній околиці села вже миготіли вогні. Пізніше біля кузень стали селитися люди. Прорізалась вулиця. Вона стала називатись Мигелівка.

Тепер ця вулиця носить ім’я соратника В.І.Леніна Ф.Дзержинського.
Дяконовіческа - вулиця Серпневого повстання.

Їй понад сто років. "Дяконовіческа" називають тому, що на цій вулиці ліворуч, на північ розміщалось велике панське господарство - економія, але в народі називали "Дяконовія".

Господарство належало поміщику-магнату Терещенку. Праворуч було не більше, як п’ять дворів селян-бідняків. Вулиця рівна, грунтова дорога, котра щороку підсипалась піском з цегляним щебенем. Ця робота виконувалась силою коней і селян. Праворуч вулиці, де зараз міститься садиба Мороза Юхима, був поміщицький великий парк, де росли велетенські ялини і сосни. Часом сюди заходила і сільська молодь. На цій вулиці щоденно було чути дзвін об обрізок заліза. Це подавався сигнал про початок і кінець роботи в панській економії.

Навесні 1918 року червоні партизани і ревком забрали панське добро: хліб, худобу і землю та роздали селянам-біднякам. 6 серпня повсталі селяни допомагали партизанському загону під командуванням П.Маруні. У панській економії був знищений німецький караульний загін, а всі будівлі спалені. Повстання було жорстоко придушене. Зараз на цьому місці стоїть пам’ятний знак. У 1958 році сільрада називає цю вулицю "Хрещатик". Але коли відбулось відзначення 50-річчя Серпневого повстання червоних партизан і бідняків. То вулицю перейменували на вулицю Серпневого повстання.



Дереківка - вулиця Запорізька.

З сивої давнини постає перед нами Вертіївка, як убоге село з біленькими хатинками, потопаючими в зелених садах. Зовні село мало чудовий вигляд, тому що тут жили хороші працьовиті люди. Але варто заглянути в будинок одного з бідняків і можна переконатись, що живуть вони в злиднях. Жоден селянин не мав змоги змолоти для себе зерно на хліб.

Йшов час… умови життя в селі трішки погіршувались. Серед жителів з’являються середняки. В основному всі вони жили на одній вулиці, мали свої жорна-круподерки, які приносили достаток в їхні будинки. Всі бідняки зносили до них просо. Драли його на крупу, щоб хоч якось прогодувати свою сім’ю. З того часу вулицю стали називати Дереківка.
Маринівка - вулиця 8Березня.

Неподалік від нашої школи простяглась вулиця Маринівка бідно жили мешканці цієї вулиці, але була в них одна гордість. На цій вулиці жило багато вродливих дівчат. І майже всі вони мали ім’я Марина. Вертіївські хлопці часто збирались на цій вулиці, влаштовуючи гуляння на "колодках" з піснями і танцями. Ця вулиця знала не тільки гуляння, а й часті бійки за дівчат. На честь таких славних красунь - Марин і було названо вулицю Маринівкою.


Баруківка - вулиця Боженка.

За переказами старожилів на цій вулиці в основному жили бідні селяни. Але майже всі вони належали до однієї родини Баруків. На цій вулиці жило понад двадцять сімей Баруків. Від цього прізвища і стали називати вулицю Баруківкою.


Гузі - вулиця імені М. Щорса

Кожному мабуть доводилось бувати на Вертіївській залізничній станції, де

з-за посадки кучерявих дерев видніються біленькі хатки. Славна своєю історією ця східна окраїна села. Ще в сиву давнину поселився тут заможний хазяїн на прізвище Гузь. Це була жорстока людина, яка експлуатувала трудящих - вертіївчан на своїх безмежних полях. Не встиг степ набратись прохолоди після денної спеки, як селяни вже господарюють. У володіння Гузя входив величезний ліс, що нині звуть "Маринські сосни". Ці сосни були посаджені в день народження першої доньки Марини. Стомленим людям була тільки втіха від того лісу, де вони могли відпочити після важкого робочого дня. Ліс дарував їм квіти, ягоди, гриби, свіже повітря.

Помер Гузь і віддав свою землю сину, який за вдячність батька звелів назвати вулицю Гузями.


Головешки - вулиця імені М. Щорса

1917 рік… Вся країна оповита полум’ям революції. Кожне місто й село бореться за свою незалежність.

Веркіївка …Землю огортають сутінки, але село не спить. То тут, то там спалахують панські маєтки. Яскрава заграва встала від палаючого спиртового заводу і маєтку його господаря. Тієї ночі палала вся вулиця. А на ранок залишились тільки згарища і де-не-де ледь помітно жевріли не догорілі головешки. З того часу ця вулиця стала називатися Головешками.
Мохнатівка - вулиця імені І. Богуна

Неподалік від Зеленьківки розкинулась убога вулиця - Мохнатівка. З перших днів заснування Веркіївки тут поселився незаможний, але все ж таки вільний козак Мохнатко. Зі сходом сонця він вставав, а з заходом він лягав спати. Своєю працелюбністю він привернув увагу багатьох убогих селян. І селяни повірили йому. Завдяки цьому він вибився у заможні козаки.

Але про селян він ніколи не забував. Сам був вільного роду і ніколи не пригнічував людську гідність. За велику доброту і людяність люди вирішили назвати цю вулицю Мохнатівка.

Опеньки - вулиця Садова.

Вулиця межує з вулицею Хрущі. Ось чому на цій вулиці багато фруктових дерев. Коли настає весна, земля просихає, люди виходять на поле і будуть вони працювати від зорі до зорі. Весною і влітку вулиця потопає в зелені, квітах соняшника. Осінь дарує людям дарунок - гриби, які люди називали опеньками. Саме по цій вулиці люди їздили і ходили по опеньки, так і назвали вулицю "Опеньки".


Кичівка - вулиця імені М.Крапив’янського .

В минулому наше село було значно меншим ніж сучасне. Де проходить нині вулиця був ліс. Назва "Кичівка", що й нині збереглася за даною територією, свідчить проте, що люди обживаючи нові місця, змушені були зрубувати дерева і викорчовувати пні. Тут жило багато людей на прізвище Кичко. Можливо, назва Кичівка пішла від прізвища цих людей. Існує ще одне припущення щодо походження такої назви. В п’єсі Т.Шевченка "Назар Стодоля" є сотник Кичатий. Цей сотник мав адміністративну владу на вулиці. Тому може від цього слова пішла назва Кичівка.

В 1955 році, постановою сільвиконкому Кичівка була перейменована на вулицю Крапив’янського.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал