Веклич В. О. Організація роботи учнів з підручником на уроках історії



Сторінка6/10
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.98 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Заключне слово вчителя.

Героїнями нашого сьогоднішнього заходу були славні жінки України. У їхніх долях, діяльності віддзеркалюється життя нашої українки протягом славної і багатостраждальної історії України.

Їхнє життя варте наслідування. Їхня доброта, любов до ближніх, до рідної землі - це те, чому треба нам вчитись.

Сьогодні ми торкнулися долі небагатьох славних жінок України. Поведінка кожної з них є одвічною загадкою природи. Чому ці жінки, які могли дбати лише про себе та свою сім’ю, піклувались про інших?

Увесь свій талант і сили доньки українського народу віддавали на вівтар Вітчизни, її слави. Ми схиляємо голови перед тими, хто виборов для нас вільне і щасливе життя.

Серед нас живе багато жінок, які словом і справами доводять, що вони гідні українки, що вони живуть і працюють для розквіту нашої держави - України.



Читець 4.

Промінь сонці запалить ранкову росу,

І заграє вона, забринить веселково.

Скільки мовлено вже про одвічну красу,

Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжні перса і довга русява коса,

Та смаглявого личка привабна родзинка…

Історія села Вертіївки

Дані про авторську групу:

село Вертїівка

Ніжинський район

Чернігівська область

Вертіївська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.П.Кирпоноса
Група "ПОШУК"

(10-11 класи)

Скрипка Денис Вікторович,

Андрієць Андрій Володимирович,

Ювко Таміла Вікторівна,

Ляшко Сергій Сергійович,

Носач Тетяна Олександрівна,

Кадощенко Наталія Сергіївна.



Керівник групи: Веклич Валентина Олексїївна
АНКЕТА

Село Вертіївка,

Ніжинський район,

Чернігівська область.


Село Вертіївка розташоване на півночі Ніжинського району, на рівнинній місцевості. До районного центру, м.Ніжин - 12 км, а до обласного центру м.Чернігова-80 км. Село має свою залізничну станцію Вертіївка через яку проходить залізничне сполучення Чернігів - Прилуки. Через село проходять автомобільні шляхи: Чернігів - Ніжин, Кіпті - Глухів.
Вертіївська сільська рада. Ніжинський район. Чернігівська область.
Існуючий населений пункт.

План


  1. Назва населеного пункту та її походження. Виникнення населеного пункту.

  2. Географічне місце знаходження

  3. Чинники матеріального виробництва, наявність природно-рекреаційних ресурсів.

  4. Важливі суспільно-політичні віхи історії.

  5. Народні промисли, як форма поєднання матеріальної культури, вжиткового мистецтва і виробництва.

  6. Формування культурного, просвітницького, освітнього та культурно-релігійного середовища. Навчальні заклади села.

  7. Туристсько-екскурсійні можливості населеного пункту.

  8. Видатні особистості села.

  9. Топоніми вулиць села Вертіївка.

  10. Додатки.


Назва населеного пункту та її походження.

Виникнення населеного пункту
Перші поселення на території Вертіївки, вчені датують 2 тис. до н. е. та 3-5 ст. н.е.

Офіційно поява с. Вертіївка датується поч.. 17 ст. В результаті польсько-московської війни 1617-1618 рр. та укладеного Деулінського перемир’я, ці землі відійшли до Речі Посполитої і були надані брацлавському воєводі М. Потоцькому. З 1635р. вони стали належати шляхтичу Веркію Осишківському, від імені якого походить назва Веркіївка, яка була офіційною назвою села до 1945 року коли змінила назву на Вертіївка.

З 1649 року Веркіївка стає сотенним містечком ніжинського полку і перейшла на ранг Ніжинським полковникам. В цей час Веркіївкою управляв сотник Іван Косинський ( в народі Колибаба), він також володів с.Велика Кошелівка. З початку 18 ст. Вертіївські сотники володіли с. Заньки, яке було відібране в них лише в 20 -х ніжинським полковником І. С. Хрущовим.

В 1777 р. Веркіївка була подарована генерал-поручику графу Вільгенштейну. З 1781 р. в селі були будинки сотника С. Армашевського, прототипа Щербацького, священника Ушинського і майора Кириловського. З 1782 року Веркіївка стає Волосним центром Ніжинського повіту Чернігівської губернії.

На початку 19 ст. Веркіївка стала належати графам Безбородькам.

Географічне місце знаходження
Географічне місце знаходження нашого села Вертіївки характеризується такими параметрами: географічні координати становлять: 51034/ північної широти та 31050/ східної довготи.

Згідно геоморфологічного районування землі нашої громади знаходяться на межі двох фізико-географічних областей. Північні масиви це Дніпровська терасова рівнина і південь це Полтавська рівнина в межах природної зони мішаних лісів. Село займає північну частину Ніжинщини і його землі межують із землями Дрімайлівської громади сусіднього Куликівського району. Вертіївка віддалена від райцентру на 12 кілометрів, від обласного центру на 78 кілометрів і від столиці України на 140 кілометрів. Село знаходиться в басейні стоку в річку Остер, яка є притокою красуні Десни.


Чинники матеріального виробництва, наявність природно-рекреаційних ресурсів
Продукти харчування, одяг, побутові вироби, автомобілі і літаки, зброя, ліки - все це є результатом матеріального виробництва, без чого важко уявити життя сучасної людини. Чому ж сьогодні одні країни (чи частини країн) досягли великих успіхів у розвитку своїх господарств, а інші мають набагато гірші результати економічної діяльності? Відповідь напрочуд проста: різні регіони мають різний набір чинників матеріального виробництва. Звичайно, чим більший набір взаємозв’язаних чинників і чим активніше вони проявляються на тій чи іншій території чи країні тим більші її можливості досягти великих успіхів у матеріальному виробництві, а значить бути лідером у економічному суперництві, дати своєму населенню можливість краще жити, працювати, відпочивати.

Найголовнішими чинниками, що визначають рівень, результативність, економічну доцільність матеріального виробництва є чинники природно-ресурсні та соціально-економічні.

Перша група чинників включає в себе наявність (чи відсутність) мінеральних ресурсів, кліматичні умови, які можуть сприяти чи заважати певному роду зайнятості, родючість ґрунтів, придатність рельєфу для проживання і економічної діяльності.

Друга група чинників має теж не менш важливе значення і включає в себе наявність та рівень кваліфікації трудових ресурсів, транспортні шляхи сполучення, історичні та національні особливості території, наявність вільного капіталу, наявність та рівень розвитку соціальної інфраструктури (мережі торговельних закладів, лікувальних та освітніх установ і таке інше), сусідство з іншими суб’єтами матеріального виробництва і навіть менталітет місцевого населення.

Якщо поглянути на наше рідне село Вертіївку з позиції наявності та дії чинників матеріального виробництва, то можна констатувати, що в нас є добрий набір їх та хороша взаємодія. Хоча один з головних чинників - наявність мінеральної сировини, в нашій місцевості має не вирішальне значення. Адже на території, що належить сільській громаді поки-що видобувається в промислових масштабах лише глина для виробництва цегли, та заготовляється незначна кількість деревини. Є можливість заготовляти , як в невеликих кількостях торф, мергель та будівельний пісок. Якщо образно кажучи копнути глибше, то наша місцевість приховує на великих глибинах, з яких в наш час ще економічно не вигідно видобувати, великі поклади натрієвих та магнієвих солей і навіть незначні поклади кам’яного вугілля. Територія може потенційно вважатись перспективною для нафтогазовидобутку, але з дуже великих глибин.

Про такий набір корисних копалин можна з впевненістю говорити якщо ознайомитись із результатами буріння шести свердловин на пошуки нафти, у першій половині 70х років минулого століття та сейсморозвідкою 80х років.

Грунтово-кліматичні умови нашої території теж можна охарактеризувати в цілому як сприятливі. Але якщо порівняти їх з умовами в центральній Україні, то вони звичайно не найкращі. Найпоширенішими ґрунтами наших полів є сірі лісові, опідзолені чорноземи, та лучно-болотні, що мають невисокий бал родючості.

Через особливості кліматичних умов вирощування більшості сільськогосподарських культур відноситься до ризикованого землеробства, а головна культура України - озима пшениця має недостатню кількість клітковини для випікання якісного хліба.

Оцінку рельєфного чинника теж можна дати двояку. З однієї сторони рівнинність - це добре, але малодренованість верхніх шарів призводить до заболочування багатьох полів, особливо в багатоводні роки.

Соціально-економічні чинники матеріального виробництва в нашому селі кращі в порівнянні з іншими населеними пунктами Ніжинського району. Перш за все це вигідне транспортне розташування на перехресті двох автомагістралей: Київ - Москва та Гомель - Чернігів - Прилуки - Пирятин. Через село пролягає залізниця Чернігів - Ніжин.

Наше село морже похвалитися і якісними і кількісними показниками, що характеризують трудові ресурси, ще не до кінця зруйнована соціальна інфраструктура, добрі історичні передумови і таке інше.

Якщо розглядати всі вище згадані чинники матеріального виробництва у взаємодії, то можна зрозуміти і пояснити місце вибору під будівництво склозаводу у нашому селі. Гостомельськими майстрами скловаріння.

А ось у плані наявності рекреаційних ресурсів нашому селу нема чим похвалитися. Відсутність природних для відпочинку водойм, мінеральних вод і лікувальних грязей дає оцінку цим ресурсам незадовільну. Лише можна відмітити чистоту повітря, особливо західних окраїн, де впритул до села підходить сосновий бір.

Саме в ньому розташований районний табір відпочинку дітей, який працює в три зміни влітку. В ньому відпочивають й оздоровлюються сотні дітей району та міста Ніжин.


Важливі суспільно-політичні віхи історії
Вертіївка ( до 1930 Веркіївка) - село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км від районного центру, залізнична станція на лінії Київ - Ніжин - Чернігів. Через село проходить автошлях Київ - Москва. Сільській Раді підпорядковані населені пункти: Бобрик, Каблуки, Кардаші, Низи, Радгоспне, Титівка, Халявки, Хомине, Юність.

Вертіївці брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. За переказами, весною 1648 року козаки розбили у болотистій місцевості на схід від села загін польської шляхти. Урочище, де відбувався бій і до цього часу називається Ляхівкою. У 1649 році Вертіївка стала сотенним містечком Ніжинського полку. 1654 року її жителі склали присягу на вірність російській державі.

За переписними книгами 1666 року в містечку налічувалося 152 двори козаків і селян, які займалися хліборобством та скотарством. У їх господарствах було 112 коней та 156 волів. Селяни відробляли щотижня по 2 дні на користь ніжинських полковників, доставляли їм продовольство до двору.

Після скасування полкового устрою Вертіївка в 1782 році стала волосним центром Ніжинського повіту Чернігівського намісництва. 1786 року в містечку налічувалося 534 двори й проживало 1399 козаків та 1226 селян. На початку ХІХ ст. володарями веркіївських кріпаків та земель були граф Безбородько та кілька дрібних поміщиків-нащадків ніжинського полковника Хрущова.

Вони зосередили в своїх руках всю кращу землю - близько в тис. десятин. Маючи вдосталь землі, поміщики почали культивувати тютюн на продаж. Це призвело до ще більшої експлуатації селян, яких примусили відробляти уже три дні панщини, крім того, вони тільки возили товар до Ніжина, Чернігова, Могильова, Вітебська. Шукаючи кращої долі, кріпаки втікали на Катеринославщину, Дон, до Таврії.

Великим випробуванням для всього народу була Вітчизняна війна 1812 року. У боротьбі проти інтервентів активну участь брали й веркіївські кріпаки. 49 з них пішло в чернігівське ополчення, багато - погоничами в обоз.

Із зародженням капіталістичних відносин у Веркіївці почали виникати промислові підприємства. У 1839 році граф Безбородько заснував цукровий завод. За сезон 1856/57 року тут вироблено продукції на суму 40 тис. крб.. сріблом. На річці Крутоносівці діяв також млин.

Частина населення займалася ткацтвом, чоботарством та кравецтвом. Напередодні скасування кріпосного права тут жило 83 ремісники. Наприкінці 50 років у містечку відбувалися щотижневі базари та один ярмарок на рік. Заможні козаки й селяни частину товару продавали в Ніжині, а також вивозили до Петербурга й Польщі.

Довідавшись про реформу1861 року, кріпаки відмовилися працювати в економії поміщика. Вони вимагали землі й негайного розкріпачення без усякого викупу. Для приборкання непокірних були викликані війська

Після скасування кріпосного права у 70 роках ХІХ ст. цукровий завод, що не витримав конкуренції, закрили. З 1873 року почав діяти винокурний завод. Умови праці на підприємстві були тяжкі. Робочий день тут часом не обмежувався. Робітники працювали з 6 годин ранку до 10-11 годин ночі без перерв для відпочинку й харчування. Вихідних днів протягом усього сезону (6-7 місяців) не було. Відпочити вдалося лише один день на Різдво та два дні на Пасху. Плата ж на заводських харчах за таку каторжну працю становила 10 крб. на місяць.

Жорстока експлуатація викликала незадоволення населення і воно піднімалося на боротьбу. 1905 року доведені до злиднів, безземельні селяни 6 квітня підпалили кілька садиб поміщицьких слуг, які охороняли економію Терещенка. 18 квітня селяни вийшли на демонстрацію з червоними прапорами й революційними піснями. Вони виступали за те, щоб силою відібрати землю у багатіїв і розподілити її між біднотою. У другій половині жовтня було розгромлено 12 куркульських садиб. 10 листопада селяни підпалили економію Терещенка. Виступи проти визискувачів тривали і в 1906 році.

Дізнавшись про Лютневу революцію 1917 року, селяни зібралися на мітинг й зруйнували пам’ятник царю. Вони вимагали припинення війни й передачі їм землі. Після відбулася демонстрація.

У грудні почали повертатися з фронту солдати. Серед них були й більшовики. Під їх керівництвом 18 грудня створено сільський революційний комітет, до складу якого увійшли П.Д. Савченко, М.П.Кирпонос, К.А.Січкар, П. М.Фурса, Ю.С.Лисиця та ін. Ревком узяв владу в свої руки.

Діяльність радянських органів у Веркіївці перервав наступ німецьких військ, які в першій декаді березня 1918 року ввійшли в село. 27 травня 1918 року в супроводі групи стражників до села прибув повітовий начальник гетьманської варти і наказав скликати сход. Як тільки начальник під’їхав до селян, що зібралися, члени ревкому К.А.Січкар, Ю.С.Лисиця та інші відкрили вогонь і вбили його та ще двох посіпак. Наступного дня з Ніжина сюди прибув каральний загін. Члени ревкому і значна частина селян-бідняків пішли у навколишні ліси, щоб звідти продовжувати боротьбу. Так було створено партизанський загін. У другій половині червня в районі Веркіївки - Мрина - Носівки розташовувався Центральний військово-повстанський штаб. Під його керівництвом один із перших розпочав боротьбу Веркіївський партизанський загін.

Щоб захопити Ніжин і розташовані там великі склади зброї, Веркіївському загону належало виступити раніше і привернути до себе увагу окупантів. На світанку 6 серпня загін кількістю 500 чоловік під командуванням П.К.Маруні й К.А.Січкаря з півночі й з півдня увірвався в село й оточив ворога, що розташувався в економії. Зав’язався жорстокий бій, який того ж дня закінчився перемогою повстанців.

Проте не встигли вони відпочити, як стало відомо, що з боку Ніжина наближаються великі сили кайзерівців. Повстанці разом з селянами, які приєдналися до них, зав’язали бій. Окупанти почали обстріл з гармат. Під натиском переважаючих сил ворога партизани залишили село й відступили в ліс. Загарбники жорстоко розправилися з полоненим Пилипом Дмитренком та пораненими, яких повстанці везли у Дроздівську лікарню. Кайзерівці розстріляли лікаря, вивезли поранених у село Вересочі і там живими закопали в землю. Як тільки окупанти пішли, сестри Галина й Ірина Кичко, ризикуючи життям, відкопали яму й врятували партизанів Петровського, Кириченка, Лаврінця й Нечипоренка. Решта була мертвою.

Веркіївські месники 14 серпня знову вели бій з каральним німецьким загоном. На Десні, біля села Хибалівка, партизани обстріляли пароплав і захопили в полон 10 гетьманських офіцерів, багато зброї та боєприпасів. Після цієї операції загін перебазувався в Дроздівські ліси й там продовжував боротьбу. Згодом виконуючи наказ Центрального військово-повстанського штабу, загони в тому числі і Веркіївський, вийшли у напрямку не окупованих північно-східних районів Чернігівщини, влилися в 1-у Українську Радянську дивізію, яка формувалася тут і продовжили боротьбу проти кайзерівців, а після їх вигнання проти петлюрівців.

Бійці Партизанського полку 19 січня 1919 року визволили Веркіївку від петлюрівців. 21 січня відновив діяльність ревком. Було проведено розподіл поміщицької та лишок куркульської землі. Розпочали роботу лікарня, школа, хата-читальня. Наприкінці червня у зв’язку з наближенням військ Денікіна було проведено мобілізацію молоді до Червоної армії.

На початку вересня білогвардійці захопили село, і вбили та покалічили багато селян, спалили в центрі села усі хати, відновили старі "порядки", забирали у бідняків землю, худобу, хліб. На боротьбу проти ворога піднялися майже всі чоловіки.

Богунський полк 20 листопада 1919 року визволив село. 26 листопада у Веркіївці обрано сільський ревком. 18 червня 1920 року обрало сільську Раду. Тоді ж створено комнезам на чолі з М.К.Марунею. Вони організовували виконання продрозкладки, розподіляли між селянами сільськогосподарський інвентар, наділяли їх лісом, землею. Вже в 1920 році у Веркіївці працювали крупорушка, кузня, паровий млин, олійниця та 40 вітряків. У листопаді 1925 року відкрито рух по залізничній лінії Ніжин - Чернігів через Веркіївку.

З лютого 1923 року Веркіївка стала районним центром Ніжинського округу. 14 січня 1924 року засновано сільське споживче товариство. 31 березня 1928 року у Веркіївці виникло перше товариство спільного обробітку землі "Червоний партизан". Воно об’єднувало 116 осіб і мало в користуванні 141 десятин землі.

16 листопада створено ще один ТСОЗ "Червоний жовтень",в якому об’єдналося 22 родини. У лютому 1930 року засновано сільськогосподарські армії ім.. Сталіна та "Нове життя". Наступного року, крім існуючих уже колгоспів, виникає ще два: ім. Ворошилова та "7 років без Леніна" "перейменований у 1937 році в "Ленінський шлях").

У зв’язку зі змінами в адміністративному поділі 20 грудня 1930 року Вертіївський район був ліквідований, а село, яке почали називати Вертіївкою, увійшло до Ніжинського району Чернігівського округу.

Творча праця жителів села, як і всіх радянських людей, у червні 1941 року була перервана віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. 413 вертіївців зі зброєю в руках пішли захищати рідну Вітчизну. 12 вересня 1941 року окупанти вдерлися в село. Вони грабували колгоспне добро, переслідували активістів, розстріляли 43 жителів, серед них - П.Д.Савченка - партизана громадянської війни, Ю.А.Маруню - голову споживчої кооперації, І.М.Півторацького - голову ім. Ворошилова та ін. 35 юнаків та дівчат силою вивезли до Німеччини. Однак населення не скорилося ворогу. Воно саботувало розпорядження і накази гітлерівської адміністрації.

Членами Ніжинської підпільної комсомольсько-молодіжної організації, якою керував Я.П.Батюк, були й вертіївські комсомольці І.А.Могильний, М.П.Дереза. Вони розповсюджували листівки, газети, передавали зведення Радянського інформбюро. У серпні 1943 року гестапівці заарештували їх, а через місяць разом з іншими учасниками підпілля розстріляли в Ніжині.

15 вересня 1943 року воїни 7 гвардійського механізованого корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта І.П.Корчагіна визволили Вертіївку від німецьких загарбників. У боях за село хоробро билися й віддали своє життя 29 солдатів й офіцерів 14 національностей.

Щоб наблизити перемогу, вертіївці не шкодували ні сил, ні життя. 1277 жителів хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, партизанських загонах і підпіллі. За виявлений героїзм у боях пороти німецьких окупантів, 628 чоловік нагороджено орденами й медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні льотчики, згодом генерал-майор Ф.С.Яловий та генерал-лейтенант І.М.Мороз. 657 уродженців села загинули смертю хоробрих, серед них був і Герой Радянського Союзу, командуючий Південно-Західним фронтом, один з організаторів оборони Києва М.П.Кирпонос.

Відразу після визволення вертіївці взялися за відбудову зруйнованого господарства усіх п’яти колгоспів. У листопаді 1943 року почала працювати Вертіївська МТС.

В 1958 році МТС було ліквідовано, а техніку продано колгоспам, у селі створено ремонтно-технічну станцію, яка в 1960 році була реорганізована у відділення районного об’єднання " Сільгосптехніки".

Невпізнанною стала Вертіївка за післявоєнний час. У селі з’явилося багато нового: 1966 року став до ладу хлібозавод, відкрито будинок побуту, де працюють ательє пошиття одягу, майстерні ремонту взуття та годинників, хімчистка. В 1969 році село повністю електрифіковано.

В 70-х роках в Україні проводилась реформа в сільському господарстві. Відбувалось перетворення колгоспів у радгоспи.

Так, у Вертіївці землі колгоспів імені Сталіна та імені Калініна були об’єднані в радгосп "Маяк", а землі колгоспів імені Леніна та "Нове життя" - в радгосп "Авангард". Обидва радгоспи спеціалізувались на вирощуванні овочів. Велика кількість земель засаджувалась картоплею, огірками, помідорами, хріном. Укропом, морквою, столовим буряком, капустою. Наші землі давали хороші врожаї. В селі, за місці економії Терещенка став працювати консервний завод, філіал Ніжинського консервного комбінату. Тут засолювали огірки, розміщали їх в бочки, банки і відправляли в усі куточки Радянського Союзу та за кордон. Вирощували огірки сорту "Ніжинські". Соковиті, смачні, хрумкі, гарно зберігаються, тому покупця на них було знайти легко. Велика площа землі була зайнята садами. Восени робітники радгоспів збирали високі врожаї яблук.

Село розбудовувалось, кількість населення зростало. Робочих місць в селі вистачало. На фермах радгоспів вирощували м’ясо-молочну худобу. З кожним роком на полях, фермах збільшувалась кількість сільськогосподарської техніки, що заміняла, або полегшувала працю людей. Багато вертіївчан працювали на цегельному заводі та хлібозаводі, розташованих в селі.

Поряд з селом, за 12 км, розташований районний центр - місто Ніжин. Багато жителів села працювали на заводах міста. За роки існування радгоспів всі вулиці села були заасфальтовані. На вулицях зводились добротні будинки. Будувались квартири для робітників радгоспів, був зведений двоповерховий будинок для вчителів.

Збудовано було музей М.П.Кирпоноса, двоповерховий будинок кафе "Пролісок", нове приміщення сільської ради, реставровано Миколаївську церкву, збудовано Молитовний дім євангельських християн - баптистів. Дуже добре була розвинена сфера послуг. В будинках побуту жителі села мали змогу пошити одяг, зробити зачіски, відремонтувати взуття, замовити в’язану річ .В сільській лазні жителі могли не тільки помитися гарячою водою, а й скористатися послугами пральних автоматів та гладильних дощок.

За роки незалежності припинили своє існування радгоспи "Маяк" та "Авангард". На території їх відділень від ферм, побутових приміщень лишились лише руїни. Ніби смерч пронісся землями Вертіївки. Вони перестали оброблятись, заросли бур’янами . Побутові заклади, кафе "Пролісок" припинили своє існування. Згорів Будинок культури та бібліотека дорослих. Книги, які вдалося врятувати, були передані до дитячої бібліотеки. "Сільгоспхімія", "Сільгосптехніка", консервний завод, хлібозавод припинили свою роботу. Жителі села, залишившись без роботи вимушені її шукати в Ніжині, Чернігові, Києві, за кордоном. Багато молоді залишили своє рідне село в пошуках кращого життя.

З часом позитивні зміни торкнулися нашого села. Землі радгоспів розпайовані між людьми, які на ній працювали. Свої землі власники передають в оренду новим господарствам. Щороку, за оренду землі одержують прибутки (дивіденди), більшість земель перебувають у тимчасовій власності агрофірми "НіжинАГРО" та СТОВ "Весна". На цих землях вирощуються зернові культури, рапс, кукурудза, соняшник, картоплю.

На місці консервного заводу працює фірма "Гранд", яка займається вирощуванням грибів, наданням послуг населенню в помолі зерна, виробництвом блоків для будівництва.

Приватними особами відкрито багато торгових точок кафе для відпочинку, кафе "Пролісок" реставрується на Центр дозвілля молоді. Сезонно працює цегельний завод. З’явилися нові робочі місця, а отже, і надія на те, що настають кращі часи для життя.

Вирішення всіх сільських проблем лягає на плечі сільської ради, її депутатів. Вже друге скликання очолює її сільський голова Теслик Олександра Іванівна. Під злагодженою діяльністю її депутатів залежить завершення газифікації села, закінчення будівництва Центру дозвілля для молоді. Жителі села задоволені тим, що здійснено освітлення трьох вулиць села, щороку проводяться ремонти сільських вулиць, облаштований сільський стадіон, обгороджені сільські кладовища, зроблений капітальний ремонт дитячого садка "Колосок". Село живе, радіє кожному позитивному зрушенню. Прийде час і наше село знову стане найкрасивішим, найбагатшим селом Ніжинського району.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал