Веклич В. О. Організація роботи учнів з підручником на уроках історії



Сторінка5/10
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.98 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Мета: розкрити роль жінки в історії України, розвивати інтерес до історичного минулого України, виховувати гордість за жінку-творця, повагу до її здобутків.
Обладнання: екран, музичні записи, слайди, пов’язані з біографіями видатних жінок, плакат "Я - жінка! Ви чуєте, люди, я - свічка, Запалена Господом на віки!"

Звучить ніжна мелодія.

d:\school_documents\veklich\zhinki\materi-doneck02.jpg0_75a84_23b1edef_xl

Слово вчителя:

"Вже сам вигляд жіночої фігури показує, що вона не призначена для надто великої праці - ні духовної, ні тілесної. Вона відбуває обов’язки життя не дійсним, а страдницьким чином і муками пологів, піклуванням про дітей, покорою чоловіку, для якого вона має бути терплячою і підбадьорливою подругою. Вона не створена для вищих страждань, радощів і могутнього прояву сил, її життя має проходити спокійніше, не значніше і м’якше, ніж життя чоловіка.

Такої думки про слабку половину роду людського німецький філософ Артур Шопенгауер, який вивчав природу і звичаї протилежної статі


  • Яка ж за своєю природою українська жінка?

  • Чи відповідає вона шопенгауерському взірцеві?

Своє уявлення про жінку - русинку, яка тисячі років творить життя, зцілює людей своєю добротою, зуміли передати в подобі Богоматері давньоруські майстри іконопису.
(слайди ікон: Богоматір Милування, Оранти, Покрови Богоматері).

d:\school_documents\veklich\zhinki\miluvannya.jpgd:\school_documents\veklich\zhinki\sophia oranta.jpgd:\school_documents\veklich\zhinki\79027879_pokrov__icon_1399_.jpg

Друзі! Пам’ятаєте притчу Біблейську про те, як Бог творив світ? Протягом шести днів Бог створив Всесвіт: небо, землю, море і все живе. Його творінням стали чоловік і жінка.


Сценка "Адам і Єва"

Чоловік (Адам). Боже, возвеличую тебе і співаю хвалу тобі за те, що дав ти мені життя. Але… дозволь мені попросити тебе.

Бог. Адаме, ти моє творіння. Я люблю тебе і зроблю все, що ти забажаєш.

Адам.Мені дуже сумно в Едемі самому. Я не маю з ким розділити радість і захоплення райським садом. Сотвори мені подругу.

Бог. Іди хлопче з миром. Зроблю все…Так, сотворю йому подругу. І це буде такий витвір, якому нема подібних у світі. Я візьму кілька яскравих променів сонця, всі чарівні фарби зорі, задумливий смуток місяця, красу лебедя, грайливість кошеняти, граціозність газелі, ласкаве тепло хутра, притягуючу силу магніту.

Сатана. Так! Але це вже занадто! Поки Бог відвернувся, я додам холодне мерехтіння зірок, в’їдливість мухи, впертість тигриці, сміливість пантери, кровожерливість п’явки, отруйність змії, дурман опіуму, безпощадність стихії.

Бог. Здається це буде шедевр природи.( Знімає покривало. Вдихає в неї життя, бере за руку і підводить до Адама.)

Бери її такою, якою вона вийшла і намагайся її переробити. Блаженствуй з нею все життя!



Сатана. І терпи муки від неї все життя. Ха-ха-ха!

Єва. Я не цвіт, не зоря, не сніжинка -

Це вічного Бога витвори!

Я сильна й слабка, я - Жінка

Саме так - Жінка з великої літери.



Ведучий І. Пам'ять невмируща. У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків.

Упродовж свого історичного розвитку Україна мала чимало славних доньок. Це княгині й князівни, козачки й селянки, просвітниці й воїни, митці й учені…



Ведучий ІІ. Україна пишається своїми доньками, які поряд з високою гідністю, культурою й освіченістю виявляли відчайдушні сміливість і волелюбність чим перекреслили думки філософа Шопенгауера.

Імена багатьох цих жінок добре відомі нам, а інші щойно віднайдені, повернені із забуття.d:\school_documents\veklich\zhinki\3452147bd430.jpg

Давайте заглибимось в історію і згадаємо славні імена цих дочок України.

Дорогі друзі! Якщо ви їх знаєте, то пригадайте їхні імена.



Ольга.'>(В дверях зявляється княгиня Ольга в чорному плащі. На голові чорна хустка і золотий обруч)

Сценка про Ольгу.

Ольга. Вбито мого чоловіка, а вашого князя. Що будемо робити, люди?

  • Звичаї нашого народу та закони держави вимагають помсти древлянам - вбивцям князя. Та допоможе нам великий Перун у цьому!

  • Хай буде так як велять наші звичаї і закони. Клянуся помститися за мого і вашого князя Ігоря!

Ведучий ІІ. Дорогі друзі! Хто ця рішуча жінка?

Люто відомстила княгиня Ольга древлянам, а на кінець спалила їхню столицю Ізкоростень. Збереглася така легенда.

"Горда і вдоволена повернулась Ольга до Києва"

Ольга. Старче, як шкода що ти не можеш бачити мене. Я та сама Ольга, що ти ще маленькою пророкував бути княгинею. Пророцтво твоє справдилось.

Старець. Ти велика грішниця, княгине Ольго! Кайся за гріхи свої, кайся!

Ольга. Часто бачили люди, як я заходила до старця. Та не знали чому.

Старець. А я навчав Ольгу Христової віри. І відтоді вона змінилась.

Ольга. Будучи в Константинополі, я прийняла християнську віру. В період мого правління Київська Русь не воювала з жодною із сусідніх держав. Я уступила престол повнолітньому сину. І коли Святослав довго був у походах, на чолі держави стояла я.

Ведучий ІІ. Перебуваючи після смерті чоловіка на княжому престолі, Ольга велась по чоловічому, впевнено, була правителькою далекоглядною і послідовною. Одне слово, державна влада була справді в надійних руках.

Ольга прожила довге життя і зустріла смерть у вісімдесятилітньому віці. Через дванадцять років онук її Володимир заснував у Києві церкву в ім’я пресвятої Богородиці, що одержала назву Десятинної. До неї з великими почестями було перенесено прах княгині, яку проголосили на Русі Святою. І як пише невідомий автор "Житіє Ольги", від тих мощів було багато див і зцілень.


Ведучий ІІІ.

(слайд фрески Софії Київської)

d:\school_documents\veklich\zhinki\daughteryaroslav.jpg

На одній з відомих фресок Софії Київської зображена вся сім’я князя Ярослава Мудрого. З 4 дочок нам відомі Єлизавета, Анна і Анастасія. Всі вони, як і їхній батько, мати і брати виховувались в атмосфері "книжності". Вони знали багато мов, математику, астрономію, філософію, навчались риториці та "лікарським хитростям".

До короля Франції Генріха і дійшла слава про красу і освіченість дочки Ярослава Мудрого - Анну. Шлюб з нею зміцнив би його владу і мав би він надійних та могутніх союзників.
(слайд - портрет Анни)
Тяжким було прощання Анни з рідними. Батько, пригорнувши доньку до себе мовив:

"Пам’ятай, дочко, про честь Русі, нашого рідного Києва!"

Двадцятирічною залишила Анна Київ, щоб стати дружиною французького короля.

З собою привезла в Париж не лише коштовності, а й дух український.

Присягу на королівську вірність давала на святому письмі, писаному руськими літерами, співала дітям українських пісень і вчила їх української мови.

Читець 1.

Де Дніпро наш, де Софія славна, -

Там дзвенять лункі, прозорі дні.

У якій же, Анно Ярославно,

Ти живеш далекій стороні!
Десь ти за тією далиною

Зникла за туманом самоти.

І тепер ти звешся не княжною -

Королева Франції вже ти.


Сірі стіни і холодні стелі,

І дахів затінені ряди.

Що тебе в красі твоїй веселій,

Ярославно, привело сюди?


У розкішних київських покоях

Бачиш друзів ти і вся гориш.

Крає серце тугою важкою

Цей глухий, зачаєний Париж.


Ти поглянь на вулички поснулі,

На шпилі холодні, мов ножі,

Щоб уперше Франція збагнула

Всю красу слов’янської душі.


Анні було надано право ставити свій підпис на документах великої державної ваги. Її чіткий підпис стояв поруч з хрестами неграмотних королівських чиновників і самого короля. Вона знала латинь, але підписувалась рідною мовою. Після смерті чоловіка стала королевою Франції. Народила і виховала короля Філіпа І, який увійшов в історію Франції, як переможець, господар, дипломат. Мати Анна брала участь у багатьох державних справах сина. Перед смертю останнє, що сказала Анна були слова:

"Я бачу Київ. І я повертаюсь додому".


Ведучий ІV. Важко переоцінити внесок в українську освіту і культуру Галшки (Єлизавети) Гулевичівни.halhska1-thumb(1)

Красуня, та ще й вчена - знала латинь, старогрецьку, старослов’янську, польську, литовську, французьку мови.

Обидва чоловіки Галшки були уніатами. Перший, померши, залишив їй доньку Катерину.

Другий, померши, залишив сина Михайла та його багатство - землі під Києвом і на Поділлі, які давали величезні врожаї городини та садовини.


Освічена жінка розуміла, що український люд слід залучати до освіти, негайно в Києві будувати школу, яка б мала велике значення для піднесення визвольного руху. Для цього потрібні кошти, тому киянам треба гуртуватись у братство на зло уніатам.

Вона умовила свого чоловіка пожертвувати свої землі на Подолі для святої справи - Київського братства.

З умовою, що братство на цій землі збудує монастир, будинок для приїжджих паломників, школу для дітей шляхти та міщан.

Школа в садибі Галшки дала початок Києво-Могилянській академії, яка була першим і довгий час єдиним вищим навчальним закладом у Східній Європі.

Після смерті чоловіка Стефана Галшка повертається до рідного Луцька і перед смертю майже всі свої гроші заповідає Луцькому монастирю, його шпиталю та на церкву і братську школу.

Ця мужня жінка рятувала православну віру в той час, коли "мужні" чоловіки її зраджували і ставали уніатами.


Пісня "Українкою я народилася"
Ведучий V.

Жіноча доля… Хто її розкаже?

Жіноча доля… Хто її збагне?

Їй на землі моїй найважче, жіноча доля вибрала мене.

Горіла українська земля від грабіжницьких нападів орд Кримського ханства.

У 1520 році під час нападу татар на прикарпатське місто Рогатин була захоплена і продана в султанський гарем п’ятнадцятирічна Настя Лісовська, донька місцевого священника.

Ця, як свідчать сучасники, невелика на зріст, граціозна, з ніжними лініями тіла та променистими карими очима полонянка полонила і душу, і серце грізного правителя Османської імперії Сулеймана І Пишного.

Це ж якою мала бути сила кохання, щоб всесильний господар розпустив свій гарем, повіддавав своїх жінок іншим чоловікам і не хотів більше нікого знати, окрім своєї Гуррем!

Гуррем означає радісна, і, справді, вона була особливо чарівна, коли всміхалася.

Сулейман надав Насті-Роксолані титул великої султани Стамбула. Ніколи за всю історію Туреччини жінка ще не посідала такого почесного місця.


(слайд - портрет Роксолани)
Тільки їй дозволялося робити те, що суперечило турецьким традиціям:9185_44_28042009_1

  • з’являтись перед чужоземцями без паранжі;

  • запрошувати іноземних послів в золоту альтанку саду;

  • іспанці шукали її покровительства, щоб укласти мир з Туреччининою.

Настя ніколи не забувала про рідний край. Султан дав слово своїй Роксолані не грабувати більше Україну.

Щоб вижити і вистояти у великому султанському палаці, переповненому інтригами і небезпеками, Роксолані, крім чарівності, веселості, освіченості і мудрості, потрібні були й такі риси характеру, як мужність, кмітливість, а коли потрібно й жорстокість.

Біля ложа, на якому помирала Настя, зібралися її син, онуки. Зігнутий Сулейман стояв навколішках і плакав. А перед її очима проходило все життя.

Ні, недаремно прожила на світі. Вона все зробила для України, що змогла. 41 рік войовнича Порта не чинила нападу на Україну і стримувала татар.

Одній Роксолані наказав Сулейман збудувати величний мавзолей як самому султану. Жодна з безлічі султанських жінок за всю тисячолітню історію імперії не була похована так пишно, як 54-річна жінка-українка.2778678_75b3d46.jpg

Ведучий І.

Козацькі часи сприяли поетичному та пісенному пробудженню українського народу. Вважають, що тільки записано українських пісень 300 тисяч. Серед їх творців і жінки. До таких легендарних постатей належить і народна поетеса Маруся Чурай.

Українською Сафо (давньогрецькою поетесою) називають її, бо вважають її автором багатьох народних пісень і зокрема

(звучать уривки з пісень "Віють вітри, віють буйні" та "Засвіт встали козаченьки")

Маруся була дівчиною з чарівною зовнішністю, добрим серцем, мала чудовий голос. Пісні не тільки співала, а й складала з різних приводів. Пісню "Засвіт встали козаченьки" присвятила коханому Грицьку Бобренку, який пішов з Богданом Хмельницьким 1648 року воювати з польською шляхтою.

З настанням перемир’я між Польщею і Україною козаки стали повертатись додому. Маруся чекала Гриця, але він не з’являвся. Побачились вони на вечорницях, куди він прийшов зі своєю молодою дружиною.

Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, нездійсненність мрій породили страшний план помсти - отруєння Гриця. Всі події помсти вона оспівала в пісні "Ой не ходи, Грицю".

Коли померлого Гриця принесли до церкви, туди прибігла Маруся і обливаючись сльозами, обнімаючи небіжчика, розповіла про свій злочин.

Суд Полтавського полку засудив Марусю до смертної кари. Гінець Богдана Хмельницького зупинив читання смертного вироку і вручив писарю гетьманський наказ про помилування.

Життя їй було дароване в пам'ять героїчної загибелі батька та за чудові пісні, які вона складала. Маруся недовго прожила в каятті і померла через рік. (1653)

Головна її заслуга - це пісні, які ми співаємо і сьогодні. У них - філософська школа життя й любов до людей.
Читець 2.

Я всім чужа, і всі мені чужі.

Іду. Бреду. Захочу, то й спочину.

Розбиті ноги остуджу в росі.

Ніхто мені не дивиться у спину.

Я йду. Людина. Я така, як всі.

Ще поки тепло, заночую в лузі.

А там хтось впустить, перебуду ніч..



Л.Костенко

Читець 3.

В цій скромній хаті я не із принуки.

Сама столичний полишила блиск.

Тут, на Волині, я відмила руки

Від того, що у світі зветься "зиск".

Тепер я вільна. Ні землі, ні статків.

Життя помалу скапує, як віск.

Казав мій Стефан: "Ти живеш для Братства…"



О.Криштальська

d:\school_documents\veklich\zhinki\basarab.jpg


Ведучий ІІ. Жінкою непохитного духу, що мріяла про щасливе життя в Україні, але не тільки мріяла, а й діяла, будучи учасницею першої жіночої чоти Українських січових стрільців у Львові була Ольга Бесараб. Під час першої світової війни брала активну участь в діяльності Комітету допомоги пораненим і полоненим, за що була відзначена Червоним Хрестом.

Вона допомагала в організації українських військових з’єднань, була зв’язковою між окремими групами.

Ольгу заарештувала польська поліція. Її довго катували: ламали пальці, лили воду в легені, били до втрати свідомості. Від тортур і померла 12 лютого 1924 року.

Перед смертю на стіні камери видряпала слова: "За кров, за сльози, за руїну - верни нам Боже Україну! Вмираю закатована - помстіть! Ольга Бесараб!"


Ведучий ІІІ.

Вогнем, жагою, пориванням

Вона серця палила всім;

Страждання граючи, стражданням

Сама була вона живим.

М.Рильський

заньковецька1

Ці слова - про корифея українського театрального мистецтва Марію Костянтинівну Заньковецьку.

На сцені молодого українського театру Марія Заньковецька знайшла своє творче покликання. Вона була пристрасним провідником прогресивних ідей, викривала все темне, зле, що принижує гідність людини. І була вона великою, справді народною артисткою, розповідала сувору правду про тяжку жіночу долю.

Її гра, дикція, западаючий у душу голос, сумні очі - все полонило глядачів. Вони плакали над долею скривджених та знедолених українських жінок, майстерно зіграних артисткою.


(слайд - фото М.Заньковецької)
Її героїні не тільки страждають, а й протестують, гнівно викривають соціальну несправедливість.

Ця вірність народові, непідробна щирість у грі дуже швидко принесла Марії величезну популярність, що переросла в славу.

Талант Марії Заньковецької був відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

З великим тріумфом виступала українська трупа в усіх куточках Росії.

У Катеринодарі йшов дощ, але люди поспішали на бенефіс Марії Заньковецької, для якого вона обрала п’єсу "Лимерівна".

Публіка захоплено зустріла свою улюбленицю. Їй були піднесені букети квітів і великий портрет артистки, перев’язаний українськими рушниками.

Більше 20 років прожила артистка в Ніжині, підтримуючи в ньому високий рівень театральної культури.

Ніжинці дуже любили свою землячку.152331_html_m180eca5f

В 1918 році, після вистави, студенти винесли на руках Марію Костянтинівну з театру, випрягли коней і самі впрягшись в фаетон, відвезли улюблену актрису до її будинку.

Вдячні ніжинці глибоко шанують свою землячку. Її іменем названа одна з вулиць міста, встановлено пам’ятник, є музей.


(слайд - пам’ятник М.Заньковецької)
Жила на Україні така геніальна Жінка,

Людина виняткового таланту, великого серця і душі.

Де правда крила простягла,

Встає неув’ядний геній

Тієї, що правду нам несла.

І хай твій прах у гробі і тліє, -

Нетлінне сяйво золоте…

Круг Заньковецької Марії

Сузір’я юності цвіте!

М.Рильський
Ведучий ІV.

d:\school_documents\veklich\zhinki\0_806ba_cc64da20_xl.jpegd:\school_documents\veklich\zhinki\1136-11.jpg

(слайди-картини К.Білокур)
Де знаходить природа такі барви? Як хотілось цій скромній хворобливій сільській жінці бодай хоч трошки передати цю красу на папері.

Їй дуже хотілось змалювати всю Україну, всю землю.

Все життя малювала квіти - весняні, літні, осінні. Вона могла працювати над однією квіткою, допоки та не одцвіте.

Працюючи над картинами, вона сама вирощувала свої квіти. Найбільше любила жоржини. Односельці бачили її завжди між квітами.41-8-1

Ця жінка - художниця - самоук - Катерина Білокур.
(слайд - фото К.Білокур)
В неї був вроджений талант. 1939 рік вирішив подальшу долю Катерини. Почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була?" у виконанні прославленої Оксани Петрусенко. Голос артистки, безмежно чарівний і схвильований промовляв до її серця. Пісня була про неї, про її нещасну долю. І вирішила Катерина розповісти співачці про своє життя та попросила її допомогти неписьменній жінці стати художницею.

В село Богданівку приїхали відомі художники і вражені її картинами, відібрали їх на виставку.

В 1941 році в Полтавському краєзнавчому музеї була виставка її картин. На жаль вся виставка на початку війни загинула. Катерина Білокур часто нездужала, але всі її твори сповнені здоровою силою. В 1956 році Президія Верховної Ради Радянської України удостоїла її почесного звання народної художниці України. У богданівської художниці з’явились учні: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Галина Самарська.

Коли ім’я селянської жінки стало відомим, вона, як і раніше, не мала матеріальної допомоги ані від Художнього фонду, ані від відомих художників і письменників, яким дарувала свої картини. Думка переїхати до Києва, так і залишилась мрією, Два останні роки не працювала через страшну хворобу, лікуватись в лікарні не могла, бо доглядала хвору маму.

10 червня 1961 року їй зробили операцію на ногах. Чи то невдалу, чи вже марну, але того ж дня художниці не стало.

Після смерті художниці 1961 року більшість її картин придбав Київський державний музей українського народного декоративного мистецтва.

Незабутніми є слова Катерини Білокур "Квіти - це моє життя"

Як не дивно. Ми самі зробили Катерину Білокур "загадковою", "неосвіченою" навіть коли йшла мова про майстерність, інтелект.

А ця "неосвічена жінка" цитувала напам’ять поезію Шевченка, Пушкіна, Лермонтова, твори Тургенєва, Гоголя, Горького.

Її талант був даром природи, помноженим на щоденну працю. Нелегкими були її стежки і дороги, але мала вона "в серці те, що не вмирає".


( 2 слайди - картини К.Білокур)
Ведучий V.d:\school_documents\veklich\zhinki\5135.jpg

Цю жінку вважають найяскравішою постаттю в українській літературі після Лесі Українки.

Її ім’я приховувалось під темною завісою від народу.

Олена Теліга - це тип нової жінки - героїні, яка не замкнулась у рамках великої поетеси, а разом зі своєю творчістю стала до лав поборників свободи української нації.

Народившись в Росії, живши у Чехії, Польщі, вона не забувала своє українське коріння. Її мама була українкою. Батько в роки Української революції обіймав посаду міністра шляхів в уряді Центральної Ради. Після одруження, Олена і Михайло Теліги виїхали до Варшави. Тут Олена вступає до організації українських націоналістів.

На польський період припадає розквіт її поетичної творчості. Духовним батьком, літературним критиком і серйозним особистим захопленням стає Дмитро Донцов. Душевний стан Олени стає джерелом натхнення для любовної лірики.

З початку війни 1941 року Олена Теліга переїздить на Україну: Львів-Рівне-Київ.

У Києві вона продовжує суспільно-політичну і творчу діяльність.

Поетеса організовує спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для соратників, видає тижневик літератури і мистецтва "Літаври"

В 1942 році німці забороняють "Літаври" і починають арешти…

Друзі пропонували Олені виїхати, але вона категорично відмовилась.

"Ще раз із Києва в еміграцію я не поїду! Не можу"

Це був її свідомий вибір, її шлях яким вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на свідому загибель, а з нею і її Михайло, який під час арешту назвався письменником, щоб бути разом з нею.

22 лютого 1942 року Олену Телігу, прекрасну людину і поетесу, було розстріляно і поховано у холодних обіймах зими, без труни, без хреста і напису у братській могилі.

На стіні камери залишила свій останній автограф: малюнок тризуба і слова - "Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга."

Один з офіцерів-гестапівців зізнався, що не бачив чоловіка, який би вмирав так героїчно, як ця гарна жінка.

Колись вона пророче написала:

І в павутинні перехресних барв,

Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть, не зимне умирання…

Ми пам’ятаємо і пам’ятатимемо цю визначну постать, яка віддала життя за найдорожче й найцінніше, що є у житті - свободу. Свободу думки, дії, життя.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал